Якщо людина відчуває сильний смак, вона з часом звикне до нього.
Якщо людина продовжує терпіти сильний біль, вона з часом втрачає до нього чутливість.
Те ж саме відбувається і з людським серцем, коли воно отримує опір від навколишнього середовища.
Сильний відчай, сильне горе, навіть гнів, що розпікає тіло, поступово стануть м'якшими.
Якщо говорити позитивно, то це адаптація. Якщо сказати негативно, то це означає виснаження. Це має бути функцією для людей, яка дозволила б жити їм як люди. Занадто сильні емоції, як правило, роз'їдають, зношують і випалюють серце. І тоді вони просто стають перешкодою на шляху до виживання.
І врешті-решт люди забувають. Залишаючи позаду гірке минуле, сумні спогади і пройдений болісний шлях.
Серце, сповнене відчаю, втратить свою справжню форму і залишиться лише як записана інформація. Але свіжі події з часом перепишуть цю інформацію. Час добріший, ніж будь-що інше, і врешті-решт накладе кришку на цю рану.
Але. На жаль, але.
Цей відчай, смуток і злість.
Що робити людині, яка страждає від цього, щоб забути всі ці негативні емоції?
Відповідь очевидна. Нічого не залишається, як продовжувати зневірятися.
Життєва місія, на виконання якої вона поставила своє існування, означає нескінченне згоряння в негативних почуттях.
Роками і роками я продовжувала це робити.
Тільки так я могла йти своїм шляхом.
Але з цим несподівано набутим спокоєм я тепер думаю про себе.
Відчай за межами терпимості звичайної людини, Дух, чиє серце продовжувало горіти у вогнищі, Дух, який втратив свою силу.
Чи можна мої минулі вчинки назвати людськими?
◇
Наприкінці березня зимова холоднеча спала, і навколишня атмосфера поступово наповнилася весняною погодою.
Паростки на землі, квіткові бруньки на деревах, а також пилок, змішаний з вітром, навіть люди, що йшли по дорозі, були одягнені більш свіжо, ніж у попередні тижні. Щоправда, були й такі, що носили рукавиці та маски ще більше, ніж взимку.
«Хмм......»
Вбираючи в себе тепле сонячне світло, що купало все його тіло, Шідо сильно потягнувся.
Він опинився на вулиці, що знаходилася за десять хвилин ходьби від будинку Іцуки. Це був тихий район, що знаходився на межі між житловим районом і передмістям.
З кожним кроком кількість людей ставала дедалі меншою, а на зміну їм приходило все більше дерев і квітів. Це було ідеальне місце для прогулянок.
При цьому Шідо прийов сюди не тому, що зачаровував весною
і не тому що намагався ходити, щоб компенсувати нестачу щоденних фізичних вправ.
З простої причини - Шідо прийшов у гості до людини, яка жила неподалік.
«...... Ось він».
Тихо бурмочучи, він зупинився перед будинком.
Одинокий старомодний ізольований будинок, оточений високим парканом. Поглянувши вгору, він побачив, що по поверхні залізних дверей повзе плющ. Якщо говорити позитивно, то це було велично. Якщо сказати негативно, то це була єдина річ, яка надавала будинку атмосфери дому з привидами під час сонячної погоди.
Збоку на дверях була металева табличка з написом ТОКІСАКІ. Хоча вона мала б бути відносно новою, на ній були дрібні подряпини та іржа - чи то з власної цікавості мешканця, чи то від впливу суворих умов протягом останнього року. Здавалося, що це відповідало атмосфері будинку.
Точно. Токісакі Курумі. Дівчина, яку колись називали Найгіршим Духом, була власницею цього будинку.
Після закінчення конфлікту рік тому <Рататоск> намагався підготувати для неї кімнату в багатоповерхівці поруч з домом Шідо, але Курумі відмовилася і почала жити в цьому будинку європейської архітектури. Здавалося, що це була одна з баз, якими Курумі володіла раніше.
<Рататоск> хотів перевезти її в будинок при їхній організації. Але оскільки бажання Духа були пріоритетними, її місце проживання було вирішено без особливих суперечок. Ну, була б більша ймовірність суперечки, якби вона зберегла силу Духів.
Так чи інакше, з минулого року Курумі жила сама в цьому будинку.
Вона залишалася зареєстрованою в школі як учениця, і оскільки будинок Іцуки знаходився в межах пішої досяжності, вона час від часу приходила до них на вечерю разом з усіма. Однак, оскільки це залежало від настрою Курумі, вона часто приходила рідше, ніж інші.
Тож Шідо час від часу навідувався до неї, приносячи їжу, якщо приготував забагато.
Сьогоднішнім подарунком була тушкована яловичина з картоплею та кунжутним шпинатом. Оскільки Курумі також добре готувала, він міг не хвилюватися, що вона голодуватиме, як Нія.
«Ну що ж.»
Прошепотівши собі під ніс, Шідо натиснув на дверний дзвінок, встановлений на стіні.
◇
«............»
У своєму кабінеті Токісакі Курумі мовчки занурилася в книгу.
Спочатку в кімнаті мало бути 20 килимків татамі. Однак вона здавалася набагато вужчою через те, що книжкові полиці, вишикувані вздовж стіни, та гори книг і документів, нагромаджені перед ними, стискали її в просторі. Незважаючи на те, що ще був день, стос книг на східній стороні біля вікна затуляв сонце. Тому вона все ще використовувала електричне освітлення, перегортаючи сторінки книги.
Її очі слідкували за текстом, коли вона занотовувала важливу інформацію у свій блокнот. У той же час її уява буяла, коли вона формулювала різні вирази і формулювання, які вона використовувала.
Скільки часу минуло? Будильник смартфона в її руках задзвенів, змусивши плечі злегка здригнутися.
На екрані з'явилося повідомлення про розклад. Мабуть, здавалося, що призначений час настав.
"......Божечки, Божечки. Уже той час".
Тихо промовляючи це, Курумі витягнула спину вперед, ніби готуючись лягти на стіл.
Її затерплі шия і плечі трохи боліли.
В ту ж мить її концентрація похитнулася, втома і голод, які вона досі ігнорувала, раптово з'явилися знову. Курумі глибоко зітхнула, розтираючи плечі.
«Ну що ж, час починати готуватися».
Зазвичай вона б залишилася тут трохи довше, але сьогодні була зустріч, яка вимагала, щоб вона пішла. Вона розмовляла сама з собою, коли виходила з дверей кабінету.
На шляху до дверей безладно лежали книжки. Дорога нагадувала спортивний лабіринт, але Курумі вже була добре знайома з маршрутом через неодноразові подорожі. Вона швидко йшла до коридору.
Раптом Курумі зупинилася.
Причина була проста. Вона побачила власне відображення у скляному вікні.
Маленьку дівчинку, одягнену в чорне вбрання. Блискуче чорне волосся такого ж кольору, як вороняче пір'я, біле порцелянове обличчя, а в центрі - пара очей такого ж кольору, що дивилися на неї саму.
«............»
Побачивши ці риси, Курумі підійшла до вітрини.
Потім вона простягнула руку, щоб погладити відображення свого лівого ока на склі.
"Я думала, що звикну до цього, але все одно відчуваю себе трохи незручно. Це дивно. Були часи, коли я думала, що це проклятий символ".
Це було складне відчуття. Курумі зітхнула й опустила очі, відводячи погляд убік, щоб знову зосередитися і повернутися на свій початковий маршрут.
Пройшовши через коридор і піднявшись сходами до спальні, вона увійшла до гардеробної і вибрала відповідне вбрання з ряду одягу.
«Хм... ця має підійти».
Курумі вправно перевдяглася в готичну сукню в стилі Лоліти. Кружляючи перед дзеркалом, оборки спідниці тріпотіли і вимальовували красиву траєкторію.
Раптом
«Божечки».
Курумі злегка підняла брови. В ту мить, коли вона обернулася, щось з'явилося на краю її зору.
На полиці з косметикою в кутку кімнати стояла квадратна кондитерська банка, яку можна було використовувати для обміну подарунками.
Звісно, всередині не було ані печива, ані якихось інших ласощів. Така витончена леді, як Курумі, не їла б кондитерських виробів у своїй спальні.
«Хуху, яка ж ностальгія, чи не твак, "Я"».
Вираз обличчя Курумі розслабився, коли вона відкрила кришку банки.
Там було чотири різні види пов'язок на очі.
Одна з них була білою пов'язкою для медичного використання. Одна з них була пов'язкою, що сочилася кров'ю. Ще одна - пов'язка у формі серця, прикрашена мереживом. І остання - пов'язка у формі гарди меча.
А під ними - прикраси для волосся у вигляді троянд, натільні хрестики, стрічки зі шнурками, плетінки з дзвіночками.
Так, саме такі аксесуари носили клони Курумі, коли вона мала силу Духа.
Рік тому, коли сила Духів зникла зі світу, разом з нею зникли і клони Курумі, створені з <Зафкіеля>.
Іншими словами, ці аксесуари для повік були еквівалентом їхніх пам'яток.
Звісно, разом з ними зник і одяг, зв'язаний за допомогою Сили Духа - «Астральні сукні». Але, вочевидь, деякі Курумі вважали, що вносити зміни до своїх астральних суконь втомлює, і купували аксесуари відповідно до власних уподобань.
Сьогоднішнє місце призначення було пов'язане з ними. Курумі сягнула рукою до банки і взяла медичну пов'язку.
«...... Чи не хотіли б "Я" також піти разом?»
Вона жартома зав'язала пов'язку на ліве око.
Дивлячись у дзеркало, вона відчувала себе так, ніби її минулий клон воскрес на місці.
«Божечки, Божечки, це ж нормально, що ми виглядаємо однаково».
Чомусь Курумі не могла не знайти це кумедним і не розсміятися з цього.
«Що ж до інших пов'язок на очах, то нічого не вдієш, як би не хотілося разом їх не одягнеш».
Якщо обидва ока були закриті, нічого не було видно. Курумі обмотала бинтом руки і прикріпила пов'язки із зображенням серця та меча до одягу.
«Зрозуміло ...... прив'яжи це тут, а решту ......».
Поки вона це робила, задоволення поступово ставало все веселішим і веселішим. Вона одягла решту прикрас для волосся та аксесуарів і навіть дістала парасольку з оборками, що стояла в шафі. Потім вона вирішила стати в позу перед дзеркалом.
«Фуму...»
─ Не надто погано.
Курумі з посмішкою прийняла наступну позу.
Підняття подолу спідниці обома руками на знак поваги, закриття парасольки і тримання її попереду, як джентльменської тростини, поза, що демонструє її красиву шию, і ще багато інших - пози можна було побачити в різних ракурсах. Вона вирішила сфотографувати свою улюблену позу на смартфон.
«............»
Скільки ж часу минуло?
Дивлячись на зроблені фотографії, Курумі раптом заспокоїлася.
Відчуття було таке, ніби інша людина заволоділа нею згори. В її грудях незабаром на поверхню вийшла інша емоція.
Медецинська пов'язка на око. Ну, коли вона ще мала силу Духа, це не було безглуздим, оскільки її ліве око змінило свій вигляд. Але чому вона носила пов'язку зараз, коли не була поранена?
Те саме стосується й інших аксесуарів. Чому вона була перев'язана, хоча не мала жодної подряпини? Чому вона носила хрест, не будучи ревною християнкою? Якщо поміркувати, то для чого був перстень з черепом? Не було жодної причини носити парасольку в приміщенні, і пов'язка на очах у вигляді меча теж не мала жодного сенсу.
Загалом, їй раптом стало соромно за своє вбрання.
«.....................Необхідно переодягнутися».
Поглянувши на себе в дзеркало, Курумі прошепотіла собі під ніс.
Вона не розуміла, чому кілька хвилин тому була такою схвильованою. Можливо, це було пов'язано з тим, що її клони не переставали любити пов'язки на очах та аксесуари.
Як би там не було, добре, що вона була вдома. Якби хтось спостерігав за цим, Курумі потрібно було б придумати спосіб позбутися трупа так, щоб це ніколи не виплило назовні.
Курумі спробувала закрити парасольку, зітхнувши з полегшенням.
«Гей, Курумі, ти тут?»
Голос пролунав ззаду в той самий момент, коли почувся звук відчинених дверей.
«............!?»
«────!?»
В ту ж мить їхні погляди зустрілися, коли Шідо відчинив двері.
Потім, після короткої паузи.
“──Kяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяa──!?”
«Увааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!?»
Два крики відлунювали в будинку Токісакі.
◇
«............»
«............»
У вітальні будинку Токісакі запанувала незручна тиша. Було голосно чути цокання годинника.
Але це було неминуче. Шідо полегшено зітхнув, пригадуючи трагедію, яка щойно сталася.
......Ні, звичайно ж, це не було навмисним з боку Шідо. Він подзвонив у двері, але ніхто не відповів. А оскільки двері були відчинені, він увійшов до будинку, щоб перевірити, чи нічого не сталося.
Крім того, він не хотів кричати. Це сталося не через сукню Курумі, а через те, що він сам злякався крику Курумі.
...... Але Курумі, схоже, так не вважала.
«............»
Курумі мовчки сиділа навпроти Шідо. Вона спакувала пов'язки на очі та аксесуари назад у баночку з під печення і навіть переодяглася. Проте за весь цей час вона жодного разу не глянула на Шідо. Мабуть, цей костюм був чимось таким, що Курумі дуже не хотіла, щоб бачили інші.
«......У-умм......»
Шідо відчув себе трохи ніяково, коли потягнувся до чайної чашки, що стояла на столі. Потім він зробив ковток чорного чаю, який Курумі приготувала раніше.
"Дуже смачно. Чайне листя чудове, і спосіб заварювання також фантастичний".
Шідо висловив свої думки. Було б неправдою сказати, що це не було зроблено для того, щоб порадувати Курумі, але це були справжні почуття, що йшли з його серця.
Після цього Курумі нарешті подивилася на Шідо.
"......Сказати, що час не міг бути грішим, це нічого не сказати. До речі, ти чув цю історію, Шідо?"
«Яку?»
«Стрихнін, високотоксична речовина, має сильний гіркий смак, тому це класична суміш для отруєння, особливо ефективна якщо її підмішати в чай або каву».
«Бхва...!?»
Шідо мимоволі закашлявся, почувши слова Курумі. Проте Курумі спокійно примружила очі.
«Що з тобою, Шідо, кашляєш, коли я просто розмовляю з тобою?»
«З-зрозуміло...»
Після того, як Шідо відповів хрипким голосом, Курумі відповіла «ну, але» і продовжила.
«Якби безсила я, що втратила силу Духів, зіткнулася з необхідністю запечатати комусь рота, безсумнівно, довелося б застосувати отруту».
«............»
Почувши цю евфемістичну і пряму погрозу, Шідо відчув, як його щоки затремтіли.
«Я нікому не скажу.»
"...... Що ти маєш на увазі? Я не розумію, про що Шідо говорить".
Почувши слова Шідо, Курумі відвернулася. ...... Схоже, що Курумі воліла б заперечувати те, що сталося, а не тримати це в таємниці.
Проте, навіть якби Шідо погодився на це, це не змогло б повністю знищити недовіру Курумі. Шідо приглушено застогнав, намагаючись придумати, як це зробити.
Зрештою, йому спала на думку одна ідея.
«......Ґу.»
Це був засіб, якого він хотів якомога більше уникати......, але нічого не міг вдіяти. Шідо вирішив загартуватися, піднявши обличчя.
«Курумі, я хочу тобі дещо показати.»
«...... І що ж саме?»
Курумі промовила з уїдливим виглядом. Шідо відкрив папку з фотографіями у своєму смартфоні і вибрав певне зображення, щоб показати Курумі.
«Це ......»
Побачивши фото, Курумі розширила очі.
Але цього слід було очікувати. Адже на ньому був Шідо в молодших класах, з пов'язкою на оці та в бинтах, точнісінько таких, як у Курумі.
"......Ні, зараз мені соромно, але був час, коли я думав, що це було круто. На щастя, мені пощастило робити це лише вдома. ......Можеш, будь ласка, нікому не розповідати?"
Коли Шідо запитав з почервонілим обличчям, Курумі зробила здивований вигляд, а потім швидко захихотіла.
"Так, так, я розумію. Люди часто кажуть, що у кожного є своє минуле".
Коли Курумі говорила, злий вираз, який щойно був на її обличчі, повністю зник. Це було схоже на дивне почуття солідарності, а не на таємне ділення ганебним минулим один одного. Інакше кажучи, вона, можливо, відчула почуття безпеки від того, що тепер може взяти минуле Шідо в заручники.
Так чи інакше, незручна атмосфера нарешті розрядилася. Шідо полегшено зітхнув і звернув увагу на банку з під печива, що стояла на столі.
«Невже вона належала клону?»
Він відчував, що майже занадто боїться поставити це питання. Медична пов'язка на очах, яку Курумі носила щойно.
П'ять років тому - ні, шість років тому, якщо рахувати відтепер - вона була ідентична тій, що носила тоді Курумі.
«Так».
Курумі, яка трохи заспокоїлася, відкрила банку і показала аксесуари Шідо.
"Це рештки моїх чотирьох найпроблемніших клонів. Хоча вони були безтолковими і галасливими особистостями, після їхнього зникнення я відчуваю себе досить самотньо".
Курумі з відстороненим поглядом тихо зітхнула. У цьому виразі були і ностальгія за минулим, і смуток від втрати дорогих подруг.
Але це було неминуче. Клони Курумі були псевдоформою життя, створеною силою її Янгола. Тепер, коли вона втратила силу Духів, вони більше не могли підтримувати свою форму.
«............»
Подумавши про це, Шідо раптом насупився. Питання, яке вже давно крутилося в його голові, раптом з'явилося в цю мить знову.
"Гей, Курумі, є одне питання, яке вже давно не дає мені спокою. Можу я його задати?"
"Уфуфу, будь ласка, будь спокійним. У мене немає наразі стосунків з ніяким молодим чоловіком".
На запитання Шідо Курумі заплющила очі й відповіла грайливим тоном. Шідо почухав щоку, гірко посміхаючись.
"Ні, я не про це хотів спитати...
«О, тоді про що ж?»
«Аааа»
Шідо трохи відкашлявся, щоб прийти до тями, перш ніж продовжити.
"Під час битви рік тому з тебе вийшла Міо. І тоді ти вижила, довіривши свої спогади і кристал Сефіри клону, створеному Восьмою кулею <Хет>".
«Так, щось подібне було».
Почувши запитання Шідо, Курумі відповіла, роблячи ковток чорного чаю.
Так, якщо бути точним, то Курумі, яка була тут зараз, була не зовсім такою, як рік тому.
Щоб уникнути неминучої загибелі через Міо, Курумі народила нову Курумі, яка перенесла все, що було в її тілі, в інше тіло.
Іншими словами, теперішнє тіло Курумі повинно мати той самий склад, що й інші клони, які зникли, коли зникли всі Сили Духа.
"Чому ти продовжуєш існувати навіть без сили Духа? Очевидно, що інші клони вже зникли."
"Божечки, Божечки. Шідо каже, що я мала би зникнути?"
Курумі сказала це, дивлячись в обличчя Шідо.
Шідо похитав головою зі стурбованим виглядом.
"Я не це мав на увазі. Я радий, що ти врятувалася. Просто..."
«Ти хочеш знати різницю між мною і Токою.»
«────»
Слухаючи ці слова, Шідо затамував подих.
Це було не те питання, про яке він думав. Але одразу після того, як це було сказано, Шідо зрозумів, що шукає відповідь.
Курумі, здавалося, розвеселила ця думка, але потім вона сумно подивилася на Шідо, м'яко знизавши плечима.
«Не те, щоб я не могла тобі сказати, але правда досить проста, щоб розчарувати».
Потім, зробивши правою рукою жест пістолета, вона вказала вказівним пальцем на власне чоло.
«Це тому, що тіло мого теперішнього “я” не є клоном».
«...... Що ти маєш на увазі?»
"Це проста історія. Після того, як я перенесла свої спогади і кристал Сефіри в клона, я використала Четверту кулю <Далет>, щоб відновити своє початкове тіло, яке було відкинуте Міо, а потім знову перенесла туди свої спогади Сефіри".
«Що?»
Шідо розширив очі. Не може бути, так ось що Курумі робила за сценою.
"Навіщо ти це зробила? Чи знала ти тоді, що сила Духів зникне?"
"Ні, я не очікувала, що це зайде так далеко. Однак, хоча мені вдалося вижити, тіло клона нестабільне і недовговічне. Я вже була на межі, використовуючи його як тимчасовий притулок.
Якби моє первісне тіло розтрощили так, що від нього не залишилося б навіть пилу, для мене все було б скінчено".
«Я-я розумів...»
Шідо кивнув, витираючи піт з обличчя. ...... Перенесення спогадів і відновлення її початкового тіла здавалося чимось, що виходило від механічного тіла, як у Марії, а не від живої істоти. Але з іншого боку, це мало сенс.
Ключ до виживання полягав у тому, щоб мати людське тіло в той момент, коли зник кристал Сефіра Міо.
Якщо Курумі все ще була в тілі, зробленому з Сили Духа, вона могла зникнути так само, як і Тока.
Поки Шідо розмірковував над цим, Курумі примружила очі та облизала губи.
«Але, так, є ще одна тривожна річ.»
«Тривожна?»
На запитання Шідо Курумі відповіла «так», кивнувши, встаючи з дивану, щоб сісти поруч з Шідо.
Потім вона притулилася до Шідо в сенсаційному жесті. Плечі Шідо почали трохи тремтіти.
«К-Курумі!?»
"Уфуфу...... дійсно, я вижила в тій битві завдяки використанню тіла клона. Однак, коли я перенесла свої спогади в цього клона, моя свідомість змішалася зі свідомістю оригінального клона."
«Хах......?»
Очі Шідо розширилися.
Однак не було схоже, що він не міг зрозуміти, про що говорить Курумі. Хоча клон був для неї тимчасовим притулком, він також мав містити і власну свідомість.
Хоча з нею відбувався інший процес, ситуація була схожа на те, що сталося з Оріґамі.
Крім того, змішану свідомість не так легко розділити. Навіть якщо ці спогади були перенесені назад до початкового тіла Курумі, вони не будуть відокремлені. І вони залишаться частиною первісної Курумі. Якщо свідомість клона вижила навіть після смерті Міо, то в такому випадку..."
«Іншими словами...... це означає, що теперішня Курумі - це злиття клону і оригіналу?»
"Так, саме так. Звісно, оскільки я - оригінал, то не повинно бути нічого дивного, але..."
Курумі чарівно посміхнулася, ніжно погладивши Шідо по щоці.
«У мені з'явилася молодша, агресивніша і допитливіша особистість.»
«Що, що, що...»
Коли вона прошепотіла йому на вухо, Шідо відчув, що все його обличчя почервоніло. Він поспішно підвівся з дивана і зробив крок назад.
«Божечки, Божечки, що сталося, Шідо?»
«Т-ти......»
У цей момент Шідо випадково збив банку. Підлога була вкрита товстим оксамитовим килимом, тому він не зчинив багато шуму. Однак, всі накладки на очі, що зберігалися всередині, розсипалися по підлозі.
«А, вибач...»
Коли Шідо збирав пов'язки, він не міг не згадати ще одну важливу річ.
Ці слова мимоволі вирвалися з його вуст.
«...... Можливо, ти була під впливом тієї молодої себе, яка надягла цю пов'язку раніше?»
«............!?»
Щойно він це сказав, спокійна посмішка Курумі зникла, і вона застигла на місці.
Потім, коли вона торкнулася голови, з її чола почав падати холодний піт.
«Я не очікувала такого...... ні, це можливо...... інакше, навіть якщо це було на мить, я ніколи не повинна була робити цієї помилки......»
Курумі зблідла, коли почала битися лобом об стовп.
«"Я"! Вийди з мого тіла! Вийди! Вийди, злий духу! Вийди же, злий дух!»
"Заспокойся, Курумі! Хіба це не твоє власне минуле, а не злий духу!?"
«Ось чому я це ненавиджу!»
З початком цього, Шідо спіймав Курумі і скував їй руки, вона кричала, намагаючись перебирати ногами.
Але Курумі залишалася Курумі. Незважаючи на задишку, вона швидко заспокоїлася.
"...... Вибач за це. Я в порядку."
«А-ах......»
Після того, як Шідо відпустив свою хватку, Курумі хиткими кроками повернулася на своє попереднє місце. Вона випила залишки чорного чаю одним ковтком. Хоча в ньому не повинно бути алкоголю, виглядало так, ніби вона пила саке.
«З тобою все гаразд, Курумі?»
"......Так. Я показала тобі не кращу свою сторону. Навіть якщо наші свідомості змішаються, вона лише клон. Я контролюю свою свідомість. Більше того, якби я цього не робила, то не змогла би вижити. Я можу лише прийняти це як частину стигми".
«............»
З цих слів не було схоже, що вона перебувала під впливом свого молодшого «я». Але Шідо вирішив промовчати і зробити вигляд, що нічого не помітив.
У цей момент настінний годинник у кутку вітальні почав видавати низький звук ......дін, донг, дін, донг. Курумі здивовано підняла брови, дивлячись туди.
"О, вже час. Час так швидко пролетів."
"А, вибач. Я не мав наміру залишатися надовго......"
«Уфуфу, мабуть, через Шідо час пролетів так швидко.»
«Хаха......»
Курумі заплющила одне око і сказала грайливим тоном. Шідо ледь помітно посміхнувся у відповідь.
«До речі, про це, у тебе є якісь плани?»
"Ну, так. Я ще не зовсім вирішила, але..."
Поки Курумі говорила, вона почала кивати, ніби щось придумуючи.
«Якщо Шідо вільний, можеш піти зі мною?»
«Добре... але що ти збираєшся робити?»
Курумі хитро посміхнулася, продовжуючи говорити.
«Я тут подумала, що хотіла б привітатися зі старою подругою».
◇
Виття. Рев. Звір видав рев.
Ніби кричав. Ніби ридав. Ніби плакав.
Руйнуючи небеса, руйнуючи землю, велике лихо, що не має собі рівних.
Знищив усе. Поглинув усе.
Але спрага не зникала. А серце не було задоволене.
Звір вив і кричав.
Ніщо в світі не могло задовольнити Звіра.
Не було навіть спогадів про те, чому Звір кричав.
Але Звір міг тільки ревіти. Не було іншого вибору, окрім як кричати.
Тому що крім цього, Звір більше нічого не міг зробити
«Ах......ах......».
Але в цей момент.
Щось почулося у вухах Звіра.
Голос, поклик, хтось кликав Звіра.
Голос настільки невиразний і слабкий, що його можна було б навіть назвати тремтінням.
Але це був єдиний маяк для Звіра, який втратив будь-яку мету і забув будь-яке значення.
«А, а, аааааааааааа»
Звір видав особливо гучний рев
Її кігті розірвали саму порожнечу.
◇
Дорога з міста Тенґу потягами та автобусами зайняла близько години.
Шідо і Курумі відвідували цвинтар у передмісті.
Це був доглянутий цвинтар з великою ділянкою, яка була його головною перевагою. На відкритому просторі, наскільки можна було бачити, регулярно розташовувалися невисокі надгробки.
«Це тут».
Тихо промовляючи, Курумі йшла вздовж перехрестя, що тягнулося між могилами. Напевно, вона вже кілька разів бувала тут. У її кроках не було ніякої нерішучості.
Хоча вона була одягнена в те саме однотонне вбрання, що й раніше, в цьому місці воно виглядало траурним. Ну, а чорна парасолька і букет в руках, напевно, допомагали підкреслити це враження.
Так, здавалося, що Курумі планувала відвідати могилу.
Найкраща подруга Курумі, яка втратила своє життя понад 20 років тому - віддати шану на могилі Ямаучі Сави.
Причиною, чому вона взяла з собою на згадку своїх клонів, була також і ця обставина. Клони були відтворенням минулого Курумі. Коротше кажучи, вони також мали багато спогадів про Саву.
Тому Курумі вирішила, що вони повинні разом відвідати могилу Сави. Зараз на її плечах висіла невеличка сумка, в якій лежали чотири пов'язки на очі.
«............»
Шідо ніжно почухав голову, йдучи за Курумі по кладовищу.
Роздумуючи, чи доречно йому відвідувати могилу такого важливого для неї друга.
Ніби помітивши його думки, Курумі озирнулася.
"Не треба соромитися. Сава хотіла б, щоб тут було трохи жвавіше. Їй, мабуть, нудно зі мною на самоті весь час".
Курумі розсміялася, кажучи це. Звичайно, це був жарт, щоб розрядити атмосферу, але Шідо не міг погодитися, не зобразивши вимушену посмішку.
Невдовзі Курумі зупинилася. Поглянувши на нього, вона побачила, що на надгробку перед ними було викарбувано ім'я САВА ЯМАУЧІ.
«Ось вона!»
"Так, це могила Сави. Але під надгробком не поховано жодного тіла".
Курумі говорила, примруживши очі з таким же самотнім виглядом.
Ямаучі Сава була близькою подругою Курумі до того, як стала Духом.
Однак, отримавши від Духа Першопочатку кристал Сефіри, вона перетворилася на монстра-втікача і обірвала своє життя від рук самої Курумі.
Оскільки вона не залишила після себе тіла, її вважали зниклою, а не мертвою. Оскільки вона зникла з невідомих причин, з нею поводилися так, ніби вона була викрадена духом і зчинили переполох.
"........ Батьки Сави теж шукали її, але після десяти років без жодних слідів, вони поступово здалися і створили цю могилу. І, мабуть, вони навіть не могли подумати, що той, хто вбив їхню доньку, буде приходити сюди щороку, щоб покласти ось так квіти".
Говорячи так, ніби насміхаючись над собою, Курумі поклала букет квітів на руку перед могилою.
І Курумі опустила парасольку, діставши з торбинки чотири пов'язки на очі і обмотавши їх навколо зап'ястя, а потім склала руки і заплющила очі, ніби молячись.
«............»
Шідо так само плескав у долоні і тихо молився. Звук вітру, що ніжно розчісував рослини, став трохи голоснішим.
«Хуху.»
Скільки ж часу минуло? Почувши тихий голос Курумі, Шідо розплющив очі.
"Звісно, Сава теж дуже щасливий. Адже я привела сюди хлопця, вона мабуть дуже здивована."
«Ха-ха, може й так.»
"Ми не повинні йти, поки не пояснимо наші стосунки. Як би Шідо відреагувала, якби вона спитала про це?"
запитала Курумі з посмішкою, в її очах читалося задоволення. Шідо ледь помітно відвів погляд, відповідаючи.
"З-звісно, ми друзі. Ні, скоріше це компаньйони?"
Коли Шідо відповів, Курумі видала перебільшено довге зітхання «ха», знизавши плечима.
«Не годиться». Провал. Напевно, Сава вичавила б з тебе все на своєму спеціальному курсі допитів".
«Вона була такою страшною?»
"Звичайно. Якщо вона тебе спіймала, то вже ніколи не давала тобі втекти. Тому її називали змієголовою Савою і черепахою з м'яким панциром Савою."
«Т-таке прізвисько не можна давати дівчині...»
Коли Шідо спітнів, Курумі затулила рота, ніби намагаючись стримати сміх.
«Якби Сава була тут, вона б кричала: »Як ти можеш вірити в це!«, - і трясла б тебе за плечі».
«То це все таки була брехня?!»
Почувши крик Шідо, Курумі посміхнулася ще більше.
Побачивши безтурботний вираз обличчя Курумі, Шідо не втримався і примружив очі.
«...... Ви, мабуть, добре поладнали б.»
"...... Так. Дуже добре."
Сказавши це, Курумі підняла обличчя і подивилася на небо.
"Вона була дуже зрілою і мала сильний внутрішній характер. Хоча вона була лише старшокласницею, вона була досить спокійною. Зовсім не схожа на мене".
"Сравді? Курумі ти теж виглядаєш досить дорослою ......"
«Уфуфу, порівняно з минулим мною, кількість полів битв, на які часто занурювалася теперішня я, я зовсім інша.»
«Н-ну, мабуть, це правда.»
Коли Шідо гірко посміхнувся у відповідь, Курумі, ніби щось пригадавши, сказала «до речі про це», продовжуючи.
"Звичайно, Шідо ж уже зустрічався з Савою. Чи ти уже забув?"
«Га?»
Почувши це, Шідо розгублено нахилив голову.
Сава померла понад 20 років тому. Шідо було 18 років. Якщо він не бачив її обличчя на фото, то зазвичай вони не могли б зустрітися.
Можливо, вони зустрічалися, коли Шідо був ще Такамією Шінджі......? Ні, хоча Шідо все ще мав спогади Шінджі, він не міг пригадати, щоб коли-небудь зустрічався з дівчиною на ім'я Ямаучі Сава. Тоді як...
В той момент, коли Шідо ламав собі голову над цим питанням, Курумі з посмішкою продовжувала.
«До того, як зникла Сефіра Міо, у світі, який створила Тока, була дівчинка, яка часто ходила зі мною до школи».
"......! Ааа......!"
Шідо закричав, плескаючи в долоні. Звичайно, він пам'ятав, що в той час з Курумі була ще одна дівчина. Очевидно, це була Сава.
«То це означає, що вона ...... Вибач, я навіть не помітив цього раніше».
"Уфуфу, нічого не поробиш. Це було рік тому. Понад усе це було схоже на ілюзію, що прийшла зі сну".
«Курумі!»
Коли Шідо болісно вигукнув її ім'я, Курумі вставила «але», опустивши очі.
"Саме завдяки тому місяцю я стала такою, якою є зараз. Звісно, Тоці... ні, Тенці було начхати на мене. Але для мене це був незамінний час. Справді незамінний."
Тоді.
Почувши це, Шідо втратив дар мови.
Він побачив сльози, що котилися з очей Курумі, коли вона згадувала минуле.
«────»
Курумі. Токісакі Курумі. Завжди спокійний, непередбачуваний Дух, який грався з Шідо як на долоні.
Бачачи її такий тендітний вираз обличчя, Шідо відчував, як міцно стискається його серце.
"......Ааа, ааа, вибач. Я стала занадто сентиментальною".
З гіркою посмішкою сказала Курумі, витираючи сльози тильною стороною долоні.
У цей момент сльози поступово проникали в окуляри, обмотані навколо її зап'ястя.
Наче клони витирали сльози Курумі.
"У будь-якому разі, я також хочу подякувати Тоці та Тенці. Колись я обов'язково віддячу їм за їхню доброту".
«............»
Почувши слова Курумі, Шідо закусив губи.
Шідо добре розумів її думки.
Примарний місяць, що тривав зовсім недовго.
Однак у світі, який Тенка підготувала до самого кінця, Шідо зміг востаннє побути з Токою. Вони залишили по собі стільки спогадів, і він зміг почути її останні слова.
Без цих моментів життя Шідо було б зовсім іншим, ніж зараз.
«......»
Однак у той самий момент усвідомлення цього, інший біль раптово пронизав груди Шідо.
Це був одночасно і жаль, і самозвинувачення. Чим більше Курумі думала про Саву, тим більше розуміла готовність до власних гріхів. Шідо відчувала, як важкий ланцюг стискає її серце.
Токісакі Курумі. <Кошмар. Що зветься Найгіршим Духом.
Причина цього прізвиська була проста і зрозуміла. Вона завдала людям набагато більше шкоди, ніж будь-який інший Дух.
Але це було зроблено для того, щоб накопичити силу для <Зафкіеля>, щоб за допомогою Дванадцятої Кулі <Йод Бет> переробити все.
Повернутися в минуле, щоб запобігти народженню Духа Першопочатку.
Запобігти смерті Сави і спокутувати свої гріхи.
Лише заради цього ця добросерда дівчина заплямувала руки кров'ю і вийшла на поле бою.
Але тепер цей шлях був повністю закритий.
Через зникнення сили Духів.
Після всього, що було сказано і зроблено, єдине, що залишилося в цьому світі - людська дівчина, що несе на своїй спині гріхи, які ніколи не будуть спокутувані.
"...... Мені шкода, Курумі. Яфффф──"
«......Божечки, Божечки.»
Поки Шідо намагався щось сказати, Курумі збентежено посміхнулася.
"Що за дивні речі ти зараз говориш? Шідо не має причин вибачатися. Чи Шідо знає щось таке, чого не знаю я?"
Сказавши це, вона знизала плечима, ніби розповідаючи жарт. ......Звісно, вона не могла цього не помітити. Шідо стиснув кулак, продовжуючи.
«Я не зміг ...... дотримати своєї обіцянки».
Саме так. Коли Шідо та Курумі змагалися на свої Сили Духа, Шідо сказав Курумі.
"Я використаю Дванадцяту кулю [Йод Бет], щоб перезавантажити все.
Щоб змінити історію і створити світ, який би задовольняв усіх.
Почувши це, Курумі розсміялася, ніби сприйнявши це як жарт, але потім прийняла рішення довірити свою Силу Духа Шідо.
Звісно, Курумі не прийняла слова Шідо всім серцем.
Однак, нехай навіть трохи, але вона повірила в нього. Вона довірила Шідо свою мрію.
Але Шідо не виправдав її сподівань.
Навіть після того, як минув рік, цей жаль все ще лежав важким тягарем на його серці.
Проте Курумі похитала головою, опустивши очі.
"Шідо проробив фантастичну роботу. Взявши в супротивники всемогутньогоо Духа Перщопочатку і створивши диво, наче прошивши голкою найменший отвір, ми маємо подякувати тобі за те, що ти залишився живим. Якби була хоча б найменша помилка, ніхто б не вижив. Немає кращого результату, ніж цей. Будь ласка, з гордістю випинай груди".
«Але...»
На цьому слова Шідо обірвалися.
Щойно Шідо зібрався говорити, Курумі притиснула вказівний палець до його губ.
«Сказати щось більше було б нетактовно, Шідо, до того ж, Шідо щось не так зрозумів».
«Щось не так зрозуміє?»
Коли Шідо збентежено підняв брови, Курумі скривила губи у формі півмісяця.
«Кіхіхі, хіхі.»
"Її вираз обличчя змусив серце Шідо битися швидше.
Ця посмішка відрізнялася від ніжного виразу обличчя Курумі раніше - це була та сама жахлива посмішка, яку вона показувала, коли її називали Найгіршим Духом.
"Ти справді думаєш, що я, Токісакі Курумі, здалася? Залишилася наодинці з думками про мого померлого друга, з жалем про життя, які я вбила, стала слабкою людиною, яка благає Бога про прощення?"
«Що?»
Курумі звузила очі, ніби вдивляючись в обличчя Шідо. Її раптова зміна налякала його.
Проте Курумі продовжувала йти далі, не вагаючись. Вона продовжувала, наче співала, наче декламувала.
"Я б не обрала цей шлях, якби отут стояла на колінах. Я ні від чого не відмовилася. Я нічого не покинула. Чи це смерть Сави, чи мої власні гріхи, я все одно намагатимусь звести всі рахунки".
"Як ...... що ти збираєшся робити!? Сили Духів зникли!?"
Коли Шідо запитав, Курумі посміхнулася ще дужче.
"Так, так. Саме так. Але що означає більше не існувати? Повне зникнення? Зникнення, яке нічого не залишає по собі? Чи таке справді можливо?"
Курумі грайливо знизала плечима, продовжуючи розповідь, простягаючи відкриті долоні.
"Будь ласка, згадай. Зрештою, що таке Дух?
Дух - це не прибулець, який раптово з'явився, прилетівши з іншого всесвіту, і не життя, яке виникає з нічого. Це магічна форма життя, яку створив маг Айзек Весткотт, зібравши і накопичивши всю ману в світі.
То що ж тоді означає зникнення Духа?"
«............»
Шідо затамував подих.
Він зрозумів слова Курумі так само плавно, як вода просочується в ґрунт.
Якщо зруйнується будівля, залишаться уламки. Якщо розірвати книгу, залишаться клапті паперу. Навіть якщо їх розірвати так, що не залишиться жодної, вони просто втратять свою форму як будівлі та книги. Існування, що становить їх, не зникне.
Дух, хіба це не те саме?
«Дух, що втратив свою форму, повернеться у світ як мана».
Коли Шідо тремтячим голосом промовив ці слова, Курумі кивнула головою.
"Ти швидко зрозумів. Здається, ти вже думав про це раніше."
«............»
Коли Курумі дражливо посміхнулася, Шідо злегка відвів погляд убік.
"Так чи інакше, світ все ще сповнений мани. То ти думаєш, що її неможливо зібрати знову? Ні, на відміну від того випадку, зараз є Ріалайзер. Можливо, вдасться створити ідеальний кристал Сефіри з більшою точністю, ніж це зробив Ісаак Вескотт 31
років тому. А ще - єдина можливість здійснити абсурдну мрію Шідо".
«Щось на кшталт цього...»
Обличчя Шідо напружилося, коли він вичавив із себе голос.
Дійсно, ця ідея була зрозуміла. Але це були лише порожні балачки на папері. По-перше, Айзек Весткотт був єдиною людиною у світі, яка дійшла до Формули Духу. Основна теорія, що лежить в основі цієї техніки, не була відома навіть його колишнім соратникам Весткотта і Карен.
Іншими словами, «Формулу Духа» неможливо було відтворити після його смерті. Вона стала так званою втраченою технологією.
Звичайно, оскільки Вескотт зміг створити Духа, шанси на те, що хтось інший в майбутньому досягне цього, не були нульовими. Однак для такого не мага, як Курумі, оволодіння цим методом
«────Ах──»
Обміркувавши все це, Шідо відчув, що його голос захлинається.
Він згадав, що сталося рік тому у світі, створеному Тенкою.
Так-так, саме так. Тоді ніхто інша, як Курумі, сказала Шідо, що вони перебувають у штучному світі.
Курумі, завдяки книзі «Янгола Разіеля», була першою людиною, яка досягла істини в тому світі. Це було синонімом того, що вона також знала, що сила духів буде втрачена після краху того світу.
Що ж вирішила зробити Курумі?
Якби він стояв на місці Курумі, що б він зробив у тому світі?
Між тим, щоб відкрити правду про світ і розповісти їм про це.
Що саме досліджувала дівчинка з всезнаючим Янголом?
«Уфуфу».
Коли Шідо витріщився на неї, Курумі весело розсміялася. Це не було обличчя Найгіршого Духа, але це була посмішка прекрасної дівчини.
"У Шідо дійсно цікава реакція. Якщо ти здивований до такої міри, то я рада, що розповіла тобі той жарт.
«............ Що?»
Від слів Курумі Шідо широко відкриває рота.
"Ж-жарт?!? Щойно?"
"Так, так. Не може бути, ти думав, що я серйозно?"
«......Ні, Курумі, ти ......»
"Нудна п'єса про жінку, яка не має іншого вибору, окрім як присвятити решту свого життя спокуті. Це все, на що я здатна".
Сказавши це, Курумі глухо посміхнулася. Світло, що жило в її очах, її надії та мрії, не було схоже на те, що воно зникло, а радше сяяло тепер від чогось іншого.
«............»
Шідо почухав обличчя, спітнівши.
Чи брехала вона, захищаючись від стеження <Рататоска>, чи це був жарт?
Хоча Шідо не знав, що саме, він підсвідомо знав, що не варто більше загострювати це питання.
Тож Шідо відповів так.
"......Так. Що ж, якщо я достатньо кваліфікована, я буду супроводжувати тебе у всіх твоїх справах. Якщо захочеш знову пожартувати, будь ласка, телефонуй мені в будь-який час".
"Уфуфу, точно. Тоді я дозволю тобі побалувати мене. А поки що я б хотіла почути жарт Шідо."
Шідо та Курумі деякий час дивилися одне на одного, а потім раптом разом розсміялися.
«Ну що, ходімо?»
«Так, звучить непогано.»
Вони злегка кивнули на знак згоди, востаннє вшанувавши могилу Сави перед тим, як піти.
Перетинаючи величезну територію кладовища, Курумі подала голос.
"Дякую тобі за сьогодні, Шідо. За те, що пройшов зі мною весь цей шлях".
"Ні, я теж хотів поспілкуватися з Курумі, тож нагода була ідеальною. Я навіть почув цікавий жарт".
«Божечки, Божечки.»
Курумі засміялася, прикриваючи рот рукою.
"Звичайно, це був жарт, але саме бажання не є брехнею. Якщо Шідо хоче чогось досягти, то краще про це сказати. Якщо ти відчуваєш, що іншим буде соромно, то навіть загадування бажання зіркам допоможе змінити твій настрій".
«Бажання до зірок......»
Шідо несвідомо втупився в небо. Хоча сонце вже почало сідати, небо все ще було блакитним, і до того, як можна буде побачити зорі, пройде ще деякий час.
«Я особливо рекомендую тобі написати це бажання на маленькому клаптику паперу».
«А, то ти думаєш про падаючу зірку під час Танабати?»
«Так. Тому що бажання, яке я написав на тому папірці, справді здійснилося».
«Ех?»
Почувши слова Курумі, Шідо не міг не нахилити голову.
Проте Курумі нічого не відповіла, продовжуючи йти по проходу цвинтаря з посмішкою на обличчі.
◇
Вийшовши з цвинтара, Шідо попрощався з Курумі і продовжив спокійно йти тихою приміською дорогою.
Сонце вже хилилося до горизонту, а навколишні краєвиди забарвлювалися в червоний колір. Настав час повертатися додому і готуватися до вечері.
«............»
Але, незважаючи на усвідомлення цього, Шідо не міг прискорити темп.
Причина була проста. Після розставання з Курумі не було з ким поговорити, тож думки продовжували кружляти в голові.
У цьому не було нічого нового. За останній місяць Шідо вже давно все обміркував.
Що він хотів зробити, що він міг зробити.
Однак за останні кілька днів, завдяки розмові з Оріґамі, Нією та Курумі, емоції, що жевріли в його серці, поступово сформували більш усвідомлений образ.
Шідо вважав, що мирне повсякденне життя - це те, чого важко досягти.
Це не було брехнею. Він не мав наміру заперечувати світ, де всі могли б жити щасливо разом.
Однак, коли він залишався на самоті, почуття, які він намагався придушити, ставали все більш поширеними.
Після кожної щасливої чи приємної події він думав про те, якою буде реакція Токи на неї.
Коли траплялося щось сумне чи болюче, він уявляв, як Тока поплескує його по спині.
Незважаючи ні на що, час від часу на його обличчі з'являлася усмішка Токи.
Шідо не був людиною, яка вміє приховувати свої почуття. Навіть якби він і намагався приховати це, всі могли б уже бачити це наскрізь.
Ні, мабуть, усі думали так само, як і Шідо.
А, точно. Він більше не міг обманювати навіть самого себе.
Зрештою, я
«Я хочу знову побачити ...... Току».
прошепотів Шідо, звертаючись до неба.
На залитому призахідним світлом небі ледь-ледь засяяла перша зірка, що з'явилася ввечері.
І саме в цю мить
...Уууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууу────
Тривожний сигнал тривоги пролунав у небі над містом Тенґу.
«Ха──────?»
Почувши цей раптовий сигнал тривоги, Шідо не здивувався і не злякався, а був приголомшений.
Звук, що сповіщав про наближення просторового струсу, по суті, був сигналом тривоги, що сповіщав про прибуття Духа. Щонайменше протягом останнього року Шідо більше не чув цього звуку.
Але це було природно. Адже в цьому світі більше не повинно бути Духів, які могли б викликати просторовий струс.
Однак про це знали лише ті, хто був свідком завершення минулорічної битви.
Мешканці району швидко евакуювалися до укриття, здивовані тим, що так довго не чули сигналу тривоги просторового струсу. Кілька людей пробігли повз Шідо, який все ще був приголомшений.
Однак Шідо не ворухнувся. Він не міг поворухнутися.
Він був спантеличений несподіваною ситуацією - що саме сталося?
«Справа рук ДІЕМ......?»
запитав Шідо, відчуваючи, як його брови напружилися.
Так, це була перша можливість, про яку подумав Шідо. Сигнал тривоги просторового струсу справді спрацьовував, коли було виявлено просторовий струс. Втім, у минулому ДІЕМ також використовувала хибні тривоги.
Однак зараз ДІЕМ втратила Весткотта і поринула у внутрішні чвари. Не було сенсу давати протиборчим силам ще один привід для конфронтації. До того ж, у сучасному світі не залишилося жодного Духа, тож не повинно бути жодних причин для фальсифікації тривоги.
У такому разі
«Може, це новий Дух?»
Шідо затамував подих.
Звичайно, Шідо розумів, що цього не повинно статися. Міо, Дух Першопоатку, зникла, і її кристал Сефіра зник з її існування. Техніка створення Духів була втрачена, не залишивши місця для нових Духів.
Але.
Але
Шідо подумав про себе.
Що, якщо ще один такий же геніальний маг, як Весткотт, дійшов до Формули Духа?
Що, як з якоїсь причини, про яку він не знав, існують інші Духи?
Що, якщо мана, яка розчинилася у світі, з якоїсь причини возз'єдналася і сформувала нового Духа?
"............ "
Від власних думок він мало не задихнувся.
Якщо це сталося, то що ж проявиться зараз...
В цей момент смартфон в кишені почав вібрувати, ніби перериваючи його думки.
"! Которі!"
Перевіривши ідентифікатор абонента, Шідо натиснув кнопку відповіді і підніс телефон до вуха. Невдовзі пролунав знайомий голос.
"Шідо! З тобою все гаразд?"
"Так, я в порядку. Але що відбувається?"
"Я ще не знаю. Але машина спостереження <Фраксінуса> щойно зафіксувала потужну реакцію сили Духа."
"......! Дух ......!"
Шідо промовив хрипким голосом. Можливість, яка щойно спала йому на думку, з'явилася знову.
"Як я вже сказала, зараз все невідомо! У будь-якому випадку, тобі небезпечно там залишатися.
Я заберу тебе на Фраксінус".
«Стій!»
крикнув Шідо, перекриваючи голос Которі. Гучність його голосу здивувала не лише Которі, але й його самого. Трохи відкашлявшись, він продовжив.
"Це може бути...... Дух. Тоді, якщо це так, мені доведеться з ним розібратися".
«Що?»
Після того, як Шідо сказав це, відчуття того, що дихання Которі забите, можна було відчути через зв'язок.
"Про що ти говориш!? Ти більше не маєш сили Духів! <Благословення Камаеля і пісні Ґабріеля, все змінилося порівняно з тим, що було рік тому!"
«Це...»
Слухаючи Которі, Шідо скуйовдив волосся. Все було саме так, як сказала Которі. Якби Шідо був тут, він би тільки заважав.
"...... Вибач. Просто пройшло багато часу уже. Забери мене на <Фраксінус>.
"Гаразд. До просторового струсу залишилося лише десять хвилин. Поквапся."
Проте, перш ніж Которі змогла закінчити.
«Ех!»
Шідо втупився в небо з розплющеними від жаху очима.
На вечірньому небі раптом з'явилася подряпина, що переходила від червоного до чорного кольору.
«Що це?»
Це можна було описати лише як подряпину.
З'явилося кілька тріщин, наче велетенський кіготь роздирав саме небо на шматки.
І в наступну мить.
«............!?»
Небо здригнулося від подряпини, і все довкола було знесено ударною хвилею.
Ця сила нагадувала космічний землетрус. Будинки, дороги і дерева, що опинилися в центрі ударної хвилі, зникли, оскільки навколишній пейзаж був скошений невидимим молотом.
Звісно, безсила людина, що опинилася в епіцентрі цього жорстокого свята, не змогла втримати рівновагу.
Шідо здуло, як легку ганчірку, коли він врізався в дальню стіну.
«Га-га-га-га!»
Все його тіло пронизав сильний біль. Два чи три ребра, можливо, зламані.
Але, незважаючи на це, Шідо ще пощастило. Якби його позиція була на десятки метрів іншою, або якби епіцентр вибуху не був у повітрі, все його тіло було б розірвано на шматки, і від нього залишився б лише фарш.
Але він не міг цього зрозуміти. Которі сказала, що просторовий струс має статися за десять хвилин. Важко було уявити, що штучний інтелект <Фраксінуса> може припуститися такої величезної помилки.
Шідо відчував себе повітряною кулькою, яку ось-ось проткнуть голкою. Дивне відчуття, що ось-ось лопне, обличчя Шідо було напружене від розгубленості.
«Га......»
Щось було не так. Однак, навіть якби він спробував підтвердити це, він втратив свій смартфон, коли відбувся вибух, і не міг зв'язатися з Которі. Шідо підвівся від сильного болю, притиснувшись усім тілом до стіни.
І тоді...
«────── Га?»
Шідо не міг знайти слів.
Перед Шідо з'явилася постать, якої раніше не існувало.
З довгим волоссям, колір якого давно вицвів, вона лежала обличчям донизу з невпевненим виразом обличчя, а з-під волосся визирала примарна блідо-біла шкіра.
Її вбрання було пошматоване і розірване на шматки. Вона носила його як плащ, і тріщини на астральній сукні оголювали її шкіру.
Група мечів різної форми та розміру плавала навколо, наче стіна замку, що слугувала їй обладунками. Вона виглядала так, ніби її тримали в полоні у в'язниці.
Але найхарактернішою ознакою були її руки.
Руки, підняті, щоб погрожувати Шідо, на кожному з п'яти пальців були величезні нігті. З фігурою, яка виглядала наче тендітна дівчина, вона була схожа на Первісного Звіра.
Дух. Це слово всплило в його розумі.
Шідо навіть забув про небезпеку для власного життя, оскільки був абсолютно приголомшений.
«Ти.... як тебе звати...»
«────, А────, ───»
Тоді дівчина ледь-ледь підняла голову, відповідаючи хрипким голосом, який ось-ось мав зникнути.
"...... Ім'я? Я вже давно його забула".