Я стала Духом, як давно це було? А, так, гм. Це було, коли Вимірний Лицар Грейнджер ще транслювався. ...... Хм? Не знаєш? Цей шедевр? Ти це серйозно?
Хочеш подивитися? У мене є вдома. На касеті.
...... Ну, залишимо це осторонь. Повернімося до теми «Духів».
Хм, якби мене запитали, чи ненавиджу я це. Звичайно, стільки всього сталося. Я більше не могла довіряти людям, була захоплена ДІЕМ і мої мізки були запудрені. Груди, які були F розміру до того, як їх зменшили.... хм? Вони були такими спочатку? Так чи інакше, суть в тому, що будь-який високопродуктивний Янгол ніколи не буде збалансованим.
Але це також правда. Якби я не стала Духом, я б ніколи не зустріла Хлопчину та інших.
Малювала звичайну манґу, зі звичайною серіалізацією, і звичайними продажами......ах, опс, хотіла сказати щось приємне, але заважає те, що моє первісне життя складалося добре.
Гм, ну, як би це описати. Але є речі, до яких звикаєш, і які не можна робити просто так. Манґака може стати серйозним лише на папері для малювання.
Наразі я можу сказати, що мені весело грати з усіма, і що їжа у «Хлопчини» дуже смачна.
Але хіба є щось важливіше, ніж поглянути на своє життя ширше?
◇
Которі зателефонували, коли вона була в кафе «La Pucelle» разом з іншими учнями середньої школи - Йошіно, Мукуро, Маною та Нацумі.
Которі та інші замовили рекомендований сезонний набір тортиків. У весняному меню був полуничний пісочний торт з великою кількістю полуниць, доданих до нього, як прикраси. Очі Которі, Йошіно та Мукуро загорілися в очікуванні, коли вони дістали свої смартфони, щоб зробити знімок. Потім, стиснувши руки разом і промовивши «Смачного», вони накололи торт виделками і випустили звук «ах», відкривши роти.
«......Хмм?»
Которі тримала рот відкритим, коли перевела погляд на свій телефон.
На екрані висвічувалося ім'я «Єдина квітка, що цвіте на величезній землі, Марія». Коротше кажучи, це був дзвінок від Марії. ......Звісно, Которі ніколи раніше не реєструвала Марію під таким ім'ям. До речі, минулого тижня була «Недосяжна Марія», а позаминулого - «Прекрасна чарівниця Марія». Здавалося, воно змінювалося залежно від її настрою.
«Ам──»
Попри це, тістечко вже було доставлене до її рота, тож не було причин зупинятися.
Щоки Которі надулися, коли вона ковтала торт. Смартфон безперервно дзвонив, поки вона жувала.
«Скажи, ти не збираєшся відповісти на дзвінок?»
Мана, що сиділа по діагоналі навпроти неї, розширила очі, коли вона говорила. Которі насолоджувалася солодким і кислим смаком сезонної полуниці, а потім зітхнула.
"Нхх, я уже почала їсти. Хіба це не буде не ввічливо - піднімати тортик виделкою, а потім просто класти його назад на тарілку?"
«Хіба?»
Говорячи це, Мана почухала обличчя.
Ну, це не було схоже на надзвичайну ситуацію. Якби це було терміново, була б використана лінія екстреного виклику.
І перш за все, якби це була серйозна тема, зареєстроване ім'я було б тільки «МАРІЯ». А зараз це, мабуть, була якась дурниця, на кшталт того, що Каннадзукі вигукнув щось непристойне на містку або що Нія не дає своїй печінці відпочити від випивки.
Зрештою, торт тільки подали. Поверхня скоро засохне і погіршить смак. Якщо розмова затягнеться, то краще не брати слухавку і перетелефонувати ще раз.
Коли Которі вже збиралася натиснути на кнопку виклику, мелодія раптом різко обірвалася.
На мить Которі подумала, що співрозмовник припинив розмову, але все було інакше.
На екрані телефону з'явилося обличчя Марії, а з динаміка почувся її знайомий голос.
"О, так ти тут, Которі. Поквапся і візьми слухавку!"
«Е!?»
Здивована такою несподіванкою, Которі знизала плечима. Йошіно та Нацумі, що сиділи за тим самим столом, також здивовано переглянулися.
«С-стривай, Маріє, що ти робиш!?»
"Це твоє питання? Я хотіла дещо обговорити по телефону".
"Ні, я не про це! Як ти можеш говорити, коли я не натиснула на кнопку виклику?"
Коли Которі запитала це, Марія на екрані невдоволено надулася.
«Якщо він під моїм наглядом, дистанційно керувати смартфоном так само просто, як правильно скласти всі кольори на кубику Рубіку».
«......Ні, хіба ця метафора не складна сама по собі?»
Нацумі сказала це, напівпримруживши очі; у відповідь Марія недбало моргнула.
"Невже? Я мала намір використати найпростішу аналогію, але, будь ласка, заспокойтеся. Я не імплантував заздалегідь ніякого програмного забезпечення для дистанційного керування".
«Хіба не страшніше те, що ти можеш керувати телефоном дистанційно без нього!?»
Которі пробурмотіла «дійсно......», похитуючи головою. Потім вона перевела погляд на Марію на екрані, перш ніж продовжити.
"Тоді про що ти хотіла поговорити? Що зробив Каннадзукі?"
"Ех. Я, мабуть, перебільшую, просто деяка реакція, яку я спостерігала, привернула мою увагу".
«...... Реакція, яка привернула твою увагу?»
Вислухавши слова Марії, Которі підняла брови.
«Гм, може, мені краще повернутися назад?»
«Так, якщо це можливо, Которі.»
"Гмм...... Ясно Я розумію."
Сказавши це, Которі натиснула на екран смартфону, щоб покласти слухавку.
Потім вона запхала решту тортика в рот і полегшено зітхнула, випивши чорного чаю залпом.
«Вибачте, дівчата, я мушу йти».
«Нічого страшного, але якщо щось не так, чому б нам не піти разом?»
"Хм, все буде добре. Я не думаю, що це велика проблема. Всі інші нехай не поспішають, щоб насолодитися тортом повільніше. А, візьміть це, щоб заплатити за рахунок."
Которі передала гроші Мані і вийшла з магазину, махнувши на прощання рукою.
«............»
Которі зробила освіжаючий крок, розмотавши на ходу свою білу стрічку і замінивши її на чорну, що лежала у неї в кишені.
Зайшовши в провулок, Которі відчула, що її тіло пливе, ніби вона перенеслася на міст <Фраксінуса>.
"Ми чекали на ваше прибуття, командире. Вибачте, що перериваємо ваше дозвілля".
Жінка у формі «Рататоска» віддала їй честь. Це була одна з членів екіпажу «Рататоска» на прізвисько «Цвяходерка» Шіізакі. Хоча після зникнення Духів навантаження на «Фраксінус» зменшилося, на містку чергувала мінімальна кількість членів екіпажу.
"Нічого страшного. Порівняно з тим, що ......"
«Так, будь ласка, сюди».
Віддавши сумку на зберігання Шіізакі, Которі попрямувала до капітанського крісла. Марія вже чекала там збоку.
«Отже, яка реакція привернула твою увагу, Маріє?»
«Так.»
коротко відповіла Марія, повертаючись до головного монітора на містку.
Потім, ніби для того, щоб відповідати цьому - хоча, оскільки Марія контролювала весь корабель, це було лише внесення незначних змін - на моніторі з'явилися цифри і графіки.
«Хмм......»
Которі примружила очі, відкинувшись на капітанське крісло.
Числові значення та графіки на дисплеї показували коливання спостережуваних Просторових струсів.
Зазвичай це використовувалося для прогнозування майбутнього Просторового струсу. Тепер, коли Дух Першопочатку зник, Просторові струси більше не відбувалися. Однак, здавалося, що Марія продовжувала свої спостереження, незважаючи на це.
Дивлячись на верхню частину даних, Которі підняла брову.
Незважаючи на те, що він був крихітним, було помічено підозрілу реакцію на Просторового струсу.
«Це....»
"Так, ви також можете бачити зміни у вартості за останні кілька тижнів. Проте, оскільки зміни були лише незначними, ми припустили, що це просто машинна помилка, але..."
«Але?»
Коли Которі запитала це, Марія підняла руку над монітором. ...... Можливо, не обов'язково було піднімати руку, але Марія, схоже, хотіла привернути увагу до цього руху.
Ось так просто монітор перетворився на інший екран. Більше того, це була не просто міська карта міста Тенґу. Це була карта світу з центром на Японському архіпелазі.
А ще на карті було намальовано щось схоже на величезні червоні брижі.
Которі на мить подумала, що це жарт, але невдовзі все зрозуміла. "Червоні брижі, що поглинають світ, були діапазоном спостережень.
"! Не може бути, він такий широкий?"
«Так. Наче світ пульсує».
«............»
Почувши слова Марії, вираз обличчя Которі став похмурим.
Можна сказати, що це була дуже слабка реакція. Хтось на рівні ПДЗ мав би великі труднощі з тим, щоб зафіксувати це.
Однак, коли діапазон спостереження включає не тільки Японію, але й Євразійський континент, Тихий океан, Австралію і західне узбережжя США, було важко залишити це питання без уваги.
"......Маріє, будь ласка, продовжуйте спостерігати. Не лише за флуктуаціями Просторового струсу, але й досліджуй будь-які реакції Сили Духа та реакції Мани......«
"Зрозуміло. Я дозволю підрозділам з 2 по 5 підготуватися до роботи після того, як вони повернуться з роботи на півставки."
«Так, дякую. Зачекайте, що?»
Которі збиралася кивнути, але потім покрутила головою від цих дивних слів.
«Маріє, що ти щойно сказала?»
"А? А, це блоки з 2 по 5. Ти не знаєш, скільки у мене терміналів?"
«Я знаю, що......»
"А, ти хочеш дізнатися про те, як дозволити одному ШІ керувати кількома особами? Дійсно, всіма цими термінальними тілами керую я, але кожен з них оснащений допоміжним обчислювальним пристроєм. Звичайно, їхні обчислювальні пристрої не можна порівняти з обчислювальними пристроями <Фраксінуса>. Але якщо робити це паралельно, то можна було б очікувати відповідного результату. Хоча я з тих, хто звертає увагу на зовнішній вигляд, я не буду звертатися до цих термінальних органів тільки заради того, щоб подивитися, як вони працюють".
"Ні, я не про це питаю. Що це за підробіток?"
Коли Которі, спітнівши, поставила це запитання, Марія відвернулася, щоб відвести погляд.
Через рік після зникнення Духа Першопочатку більше немає небезпеки Просторового струсу і зворотного потоку Сили Духа. Але навіть якщо я штучний інтелект, я все ще діва. Є багато речей, яких я хочу. Одяг, аксесуари, косметику...... віск для зовнішньої обробки корабля, суперкомп'ютери для розрахунків, нафтові та газові бомби для екстреного використання. ......Якщо я хочу все це купити, мені потрібно працювати, щоб заробити гроші".
«Чи не додала ти чогось дивного у другій частині!? І чи не небезпечно підробляти з таким засекреченим тілом!?»
"О, не турбуйтеся про це. Я працюю в місці, яке не потурбує <Рататоск>. Там не перевіряють особисту інформацію. Ну, це таке місце, де я б не хотіла працювати, якби не була змушена......"
«Що?! Де саме ти працюєш!?»
Зважаючи на цей підозрілий опис, Которі не могла не закричати.
◇
«Якщо я правильно пам'ятаю, це має бути кімната 1801», - прошепотів Шідо, вводячи номер, який він пригадав з пам'яті, на екран терміналу.
Одразу після звуку дверного дзвінка...... з мікрофону пролунав знайомий голос.
«Поквапся і заходь ......».
Щойно пролунали ці слова, як вхід до квартири відчинився. Шідо знову стиснув сумку, коли вийшов у коридор.
Потім він попрямував до ліфта, щоб піднятися на потрібний поверх.
Зараз Шідо перебував не в багатоповерхівці поруч з будинком Іцуки, а в міській квартирі у багатоповерхівці Нії. Колишня резиденція Духа і художника манґи - резиденція і робоча студія Хонджоу Ніа.
Прогрес рукопису досяг небезпечного і безпрецедентного рівня, точніше його відсутності. Вона щойно зателефонувала Шідо, ридаючи, розповідаючи йому про це.
Незважаючи на цю низькопробну акторську гру, Шідо не засміявся. Зрештою, оскільки зараз він не був особливо зайнятий, він вирішив відгукнутися на прохання Нії про допомогу.
«Навіть якщо це було зайве, вона повинна найняти більше помічників».
Шідо подивився на інгредієнти, які він купив по дорозі, і пробурмотів собі під ніс.
Цими днями Нія, здавалося, їла лише локшину в стаканчиках. Вона поскаржилася йому, що хотіла б пристойно поїсти. Незважаючи на те, що він купив інгредієнти, Нія, швидше за все, замовила б занадто багато продуктів.
Ідеальним варіантом було б щось таке, що можна було б зберігати і їсти деякий час навіть після того, як страва буде готова.
Розмірковуючи про це, Шідо прибув до місця призначення. Він простягнув руку, щоб подзвонити у двері.
Тієї ж миті, немов зрозумівши, що він тут, двері з грюкотом відчинилися.
«Ого!»
"Нарешті ти тут, хлопче! Я так довго чекала на тебе!"
На ці слова Нія ледь помітно посміхнулася.
Це була 20-річна жінка, яка носила окуляри. На ній був светр, який відкидав усе, окрім функціональності, і нагадував немодний японський халат. Незважаючи на те, що на домінуючій руці була тонка рукавичка, вказівний, середній і великий пальці були оголені, а боки її рук були чорні і брудні. Її чубчик був закріплений стрічкою для волосся. Крім того, на лобі було щось, що заміняло їй охолоджувальний компрес.
Усе це разом узяте робило її схожою на моторошну примару, яка готується до смерті.
«Ти справді жахливо виглядаєш».
"Це жахливо. Мене так довго серіалізували, що ця сцена кривавої бійні з'являється раз на кожні два місяці".
«Так часто?!»
Коли Шідо підвищив голос, Нія засміялася, посміхаючись і знизуючи плечима.
"Ну, в будь-якому випадку, ти врятував мене, прийшовши сюди. Останнім часом мені не хочеться їсти нічого, окрім кави швидкого приготування. Можу я попросити тебе приготувати мені сніданок?"
«А, гм.»
На годиннику була 13:00. Для сніданку було надто пізно, але Шідо не міг навіть висміяти її. Мабуть, вона нічого не їла зранку.
"Я купив інгредієнти, тож мені потрібно позичити кухню. У тебе є основний кухонний посуд?"
"Так, звичайно, он там. Воно який новий."
«Ти маєш хоча б трохи ним користуватися...»
Шідо, з чола якого капав піт, пройшов через коридор, де нагромадилися гори картонних коробок і книжок.
«Хмм......?»
По дорозі Шідо зупиняв свої кроки. Причина була проста. У студії Нії були ознаки присутності інших людей.
«Фон п'ятої сторінки готова.»
«Розфарбування тут закінчено.»
"Ось дані для вас двох. Об'єднайте і перевірте ще раз."
І так далі.
Дівчата з абсолютно однаковою зовнішністю сиділи за столом, розставленим на робочому місці, і працювали на планшеті.
(Легат: Ааааа, бляха, я ржу ледве стримуючись, ні народ ну погодьтеся що це мега уморна ситуація!🤣🤣🤣)
«Маріє, що ти тут робиш?»
Зіткнувшись з такою несподіваною ситуацією, Шідо розширив очі. Все вірно. Це були інтерфейсні тіла <Фраксінуса> ШІ Марія.
Працюючі Марії звернули свої погляди на Шідо.
"Доброго дня. Схоже, Шідо теж сюди покликали".
"Тимчасовий підробіток. Я не хочу працювати в поганих умовах, але мені потрібні гроші, якими я зможу вільно розпоряджатися".
"До речі, спеціальна погодинна оплата - 20 000 єн на людину. Але Нія, коли вона застрягла, отримує різну зарплату, тому я думаю, що Шідо краще попросити про оплату прямо зараз".
сказала йому Марія, знизавши плечима і повернувшись до роботи. Нія також безпорадно знизала плечима.
"У мене дуже бракує робочих рук...... мені було важко спіймати її після того, як вона пішла в середню школу...... Ну, хоча у неї отруйний язик, вона старанна в роботі і добре виконує останні штрихи.
«Зрозуміло...»
І тут Шідо дещо помітив.
Біля столу, за яким сиділи Марії, сиділа ще одна людина.
Її світле блондинесте волосся і чорний светр були в безладі. У цьому не було жодних сумнівів.
Це була колишній маг ДІЕМ, а нині співробітниця <Рататоска> Елен.
«Ха-ха-ха, а як вам це?»
Затамувавши подих, Еллен показала аркуш паперу. З якихось причин вона була єдиною, хто виконував аналогову роботу.
Нія торкнулася свого підборіддя, дивлячись на роботу Еллен, а потім вдарила Еллен по лобі паперовим віялом збоку.
«Неправильно!»
"Оауч..! Щ-що ти робиш!"
"Що ти робиш!? Ти не можеш додати затінення, не можеш додати тони, а на додачу ти ідіотка, тож я залишив тобі лише стирання. Чому ти навіть це не можеш зробити нормально!? Ламані лінії все ще видно тут. Фізична сила Елехі надто слабка! Як ти думаєш, як ти можеш бути професійним художником манґи з такою фізичною силою?"
«Я навіть не хочу бути професійним ......»
"Замовкни! Негайно перемалюй! Цього разу з більшою силою та любов'ю!"
«Нуґуґуґуґу!»
Еллен розчаровано застогнала, повертаючись до роботи. Нія пробурмотіла «ну чесне лово......», накидаючи паперове віяло на плечі.
«Ч-чому Еллен?»
"Хм? А, її відправили після того, як я сказала, що у нас не вистачає людей, як ти бачиш. Спочатку я думала, що у мене спартанське черце через моє болюче минуле. Але побачивши її такою непотрібною - моє серце просто не витримало!"
Коли Нія зітхнула, Марія підвищила голос, щоб додати.
«До речі, Еллен - співробітник <Рататоск>, тому вона має фіксовану зарплату».
«Х-хахаха......»
Коли Шідо безсило засміявся, позаду Нії з'явилася фігура, яка вкрала паперове віяло і вдарила її по голові.
"Боляче! Що ти робиш!"
Поки Нія хапалася за голову, постать, що з'явилася за її спиною - інша Марія (чомусь в окулярах у чорній оправі та з пов'язкою на руці, на якій було написано «Продюсер») - безпорадно зітхнула.
"Це моя репліка. Хіба ти маєш право говорити про це Еллен? Поквапся і повертайся до малювання головної героїні".
«Так......»
Нія почухала голову, повертаючись до верстака з пляшкою чорнила та ручкою. Схоже ю Нія також малювала від руки. До речі, хоча останні штрихи поступово переходили до цифрових технологій, начерки та чернетки все ще робилися від руки.
"Тож, Шідо, я залишаю приготування їжі на тебе. Нія, Еллен, Шідо, а також ми вчотирьох, разом виходить семеро".
«Зрозумів, почекай ще трохи».
Шідо кивнув, заходячи на кухню.
«Гаразд, дозвольте мені показати свою майстерність».
Вимивши руки, Шідо почав готувати.
Заздалегідь почувши, що це буде поле битви, він вирішив, що в меню будуть сендвічі. Таким чином, вони могли б насолоджуватися смаком різних начинок, не відриваючись від роботи.
Шідо нарізав свіжоспечений хліб, який він купив по дорозі сюди, і додав різні інгредієнти один за одним. Бутерброд з шинкою, яйцями, сиром і тунцем, великий шматок смаженої яловичини, прикрашений васабі, бутерброд з котлетою з гострим гірчичним соусом, фруктовий бутерброд з полуницею і свіжими вершками - все це було викладено на стіл, готуючись до трапези.
Хвилин через тридцять у центрі звичайної білої тарілки розквітли яскраво нарізані квіти у формі бутербродів.
«Гаразд, налітайте народ!»
«:......!»
У відповідь на голос Шідо по майстерні пробігли вогняні погляди. Ну, в основному вони виходили від Нії та Еллен.
Шідо підійшов до них з кривою посмішкою, ставлячи тарілки з сендвічами.
«Яху, смачного!»
«Пристойна їжа вперше за 12 годин ......».
Промовивши ці слова, Нія та Еллен потягнулися до бутербродів. Нія злегка видихнула: «Смакота!» (уявний образ), в той час як Еллен зі сльозами на очах промовила «Уу, ууу».
«Ну чесне слово, у вас обох немає ніякої порядності».
«Незалежно від того, наскільки ви голодні, їжа повинна бути зроблена елегантно».
Перед тим, як почати їсти бутерброди, Марії витерли руки дезінфекційною серветкою. Він чув, що двигун тіла Марії може використовувати органічні речовини як паливо, тож вона могла їсти, як звичайна людина.
«Хаха...... що ж, я радий, що ви, дівчата, можете їсти з таким задоволенням».
Шідо взяв бутерброд з ростбіфом і відкусив від нього шматочок. Насичений смак м'яса і гострота васабі поступилися місцем вишуканій гармонії. Співаючи собі дифірамби, можна сказати, що це був чудовий смак.
"Фухі...... Я повернувся до життя. Це природно, але треба їсти. Люди не живуть, щоб працювати, а працюють, щоб жити. Було б жахливо помилитися".
Нія, яка трохи опанувала себе, бо її живіт наповнився, заговорила, наче щось зрозуміла. Однак, оскільки Марія, відповідальна за виробництво, почала енергійно обмахуватися віялом, Нія швидко виправила свою позу.
Потім вона вмочила ручку в пляшечку з чорнилом і продовжила малювати у знайомому тоні.
"Ні, але я справді була врятована. Їжа хлопчини завжди наче Боже благословення".
«Ха-ха, ти занадто перебільшуєш».
"Ні, ні, я серйозно. ...... А, справді, Хлопче. Серйозно, не хочеш до мене на роботу? Ти будеш відповідати повний робочий день лише за приготування їжі."
"Не говори дурниць. Я вступаю до коледжу наступного місяця"
Коли Шідо сказав це, Нія глибокими рухами провела лінію. Вона сказала: «І справді», вказуючи ручкою на нього.
"Це добре, що ти йдеш до коледжу, але чи є щось, чим ти хочеш займатися в майбутньому? Якою людиною ти хочеш бути?"
«Га?»
Від несподіваного запитання Шідо розширив очі. Нія звузила очі за окулярами, продовжуючи свою промову.
"Якось ходити до школи протягом чотирьох років, якось зробити кар'єру, якось піднятися по корпоративній драбині...... ну, це може призвести до щасливого життя. Якщо такої мети немає, або цілі і робота рівнозначні, то чи не буде робота лише для того, щоб мати достатньо їжі, щоб прогодуватися? Якщо це так, то чи не було б добре працювати на мене?"
«Це ......»
"Я створила компанію для податкових цілей, тому можу вважати тебе штатним працівником. Зарплату можна подвоїти або потроїти. Звісно, є бонуси та підвищення зарплати. Чомусь мені здається, що ти відмовишся від моєї пропозиції, як зазвичай. Подумай спокійно, зарплата хороша, добиратися на роботу легко, і ти зможеш застосувати свої навички тут. До того ж, у тебе буде красуня бос. Думаю, це була б непогана робота".
«............»
Почувши слова Нії, Шідо замовк.
Шідо не вважав слова Нії нерозумними.
Йому вже виповнилося 18 років. У 18 років Шідо вирішив вступити до коледжу. Але в цьому віці було досить мало людей, які вирішили вже почати працювати. Він досяг віку, коли чоловіки можуть одружуватися, отримувати водійські права і навіть мати право виборчого голосу.
Хоча він ще не був зовсім дорослим, можна сказати, що він перебував на межі дорослості.
До цього Шідо був лише старшокласником і ніколи не сприймав жартівливий тон Нії всерйоз. Але після закінчення коледжу його шанси знайти компанію з кращими умовами, ніж у Нії, були б низькими.
......Ні, це не було важливо. Серце Шідо було захоплене тим, що Нія сказала раніше.
Чи є у тебе щось, чим би ти хотів займатися в майбутньому, або ким би ти хотів стати?
Це було питання, яке Шідо ставив собі в глибині душі, але не міг на нього відповісти.
«......Хмм.»
Шідо швидко подумав про це, але Нія зітхнула, тримаючись за підборіддя. Здавалося, що вона бачила його боротьбу лише з його відповіді.
Вираз її обличчя був спокійним, але водночас трохи збентеженим. Вона ніби думала: «Чи не сказала я занадто багато?»
«Я...»
Шідо просто випустив свій голос. Те, що він хотів робити. Ким він хотів бути. Майбутня мета, яка відрізнялася від туманних мрій дитинства. Те, чого він хотів досягти, навіть якщо це означало б ризикувати життям. Це було…
У цей момент паперове віяло вдарило Нію по голові.
«Ой!»
"Твої руки перестали рухатися, Ніа. Будь ласка, добре попрацюй, перш ніж намагатися сказати щось величне. До дедлайну залишилося лише шість годин".
Марія, яка відповідала за виробництво, подивилася на неї гострим поглядом. Потім вона перевела погляд на Шідо.
"Не обманюйся, Шідо. Хоча вона каже, що ти будеш відповідати лише за приготування їжі, я вже бачу, як вона доручає тобі всіляку хатню роботу. Дійсно, дохід може бути хорошим, але робочий час не фіксований, і цілком природно працювати понаднормово під час свят. І хоча ти можеш ігнорувати це, кого ти називаєш красунею босом?"
«А хіба я не красуня?!»
Нія незадоволено надулася, але її руки все ще плавно працювали від страху перед залякуванням паперовим віялом Марії.
"У будь-якому випадку, будь ласка, залиш свої вмовляння на потім, після того, як ми покинемо це поле бою. А, і Еллен. Як довго ти ще плакатимеш? Поквапся і повертайся до роботи".
Марія кинула свої вказівки, повернувшись обличчям до Шідо.
"Дякую за твої зусилля, Шідо. Ти мені дуже допоміг. Можу я заплатити тобі пізніше?"
«А, гм......»
Хоча Шідо кивнув на слова Марії, він знову подивився на робоче місце, яке скрипіло і дряпалося.
«......Що ж, оскільки я вже сів на цей човен, я допомагатиму тобі до самого кінця».
"......! Справді, хлопче?!"
Почувши це, Нія підняла своє обличчя і повернулася до нього з блискучими очима.
Минуло шість годин після цього.
«Це нарешті ────────скінчилося ───────!!!»
Крик Нії пролунав по всій студії, і навколо розлетілися рідкісні оплески.
«Ааааа...... цього разу було дійсно небезпечно, але на щастя, мені вдалося наздогнати усе...... дуже вам всім дякую......»
Під час цього Нія зняла з себе охолоджувальне простирадло і пов'язку для волосся. Її чубчик був згорнутий у трубочку, наче постільна білизна, від того, що її так довго притискали до ліжка.
"Загалом, всі дуже добре попрацювали. Але будьте обережні і не сподівайтеся, що наступного разу буде такий самий графік, тільки тому, що зараз все закінчилося добре. Зрештою, я відчуваю, що письменники завжди переоцінюють, коли вони можуть викластися на повну",
Марія, відповідальна за виробництво, зітхнула, знімаючи окуляри та пов'язку на руці. Нія з силою випросталася, оскільки її жести справляли враження звуку «хе-хе!». ...... Чомусь Шідо подумав, що повторення цієї ситуації неминуче.
Марія, мабуть, думала так само, бо безпорадно знизувала плечима. Однак вона знала, що марно щось казати нинішній Нії, яка зняла напругу, закінчивши рукопис. Тому вона вирішила більше нічого не говорити, і почала збирати речі.
"Тоді ми підемо першими. У нас є й інша робота".
Після того, як Марія сказала це, Нія шоковано розширила очі.
"Що?! Кому ще потрібна допомога? Чи є хтось у більшій небезпеці, ніж мій рукопис!?"
"Я не можу сказати, чи ти серйозно, чи просто жартуєш, але я не професійний асистент. І зараз у мене звичайна робота для <Рататоска>".
сказала Марія, яка відповідала за виробництво, не розплющуючи очей. Нія відповіла
«Ну, просто спочатку все прозвучало наче ти ще комусь допомагаєш», висолопивши язика і заплющивши одне око.
«Ти зовсім не вихована».
«Чотири інтерфейси, 29 годин нестримної роботи, загальна сума складає 232 000 єн».
«Будь ласка, переведіть гроші на рахунок до кінця місяця.»
"Е!? Так багато!?"
Очі Нії з тривогою розплющилися, коли вона підняла пальці, щоб порахувати. Підрахувавши результати, Нія гірко посміхнулася, і її обличчя смикнулося. ...... Очевидно, вона поспіхом визначилася з погодинною оплатою, перебуваючи в напрузі через дедлайн.
"...... Що ж, нічого не вдієш. Гонорар за рукопис означає, що я буду повністю в мінусі, але принаймні я не залишила дірку в серіалізації ......"
Судячи з тону Нії, вона намагалася переконати саму себе, і Марії пішли.
Одразу після цього настала черга Еллен підвестися, хитаючись, з примарним виразом обличчя.
«Ліжко, де моє ліжко?»
Еллен, бурмочучи собі під ніс, вийшла з робочої кімнати, щоб подрімати, і тут же впала, і одразу почулися звуки сну.... Здавалося, що її межа вже давно досягнута.
«Ах, ах...... схоже, вона ще довго не прокинеться».
Нія почухала голову, накрила Елен ковдрою і повернулася на робоче місце.
«Дівчинка-робот тікає, а Елечі падає на футон...»
Потім, наче її скуйовджений чубчик позначив спалах натхнення, Нія перевела погляд на Шідо.
«Гей, хлопче, у тебе ще є час після цього?»
«Га? А, так, є ще щось, що тобі потрібно зробити?»
"Гм? Ні, я просто подумала, що треба трохи відсвяткувати завершення такої великої роботи".
Говорячи це, Нія знизала плечима. Дійсно, якщо Шідо зараз піде, вона повернеться до пиятики на самоті.
"Хаха...... тоді я піду з тобою. Але навіть якщо ти хочеш відсвяткувати, у нас більше не залишилося інгредієнтів. У холодильнику в будинку Нії є тільки лікер, тож мені доведеться піти в магазин".
«А, так, точно...»
І знову Нія підперла долонею підборіддя, щось придумуючи. Потім, після того, як у неї з'явилася ідея, вона знову звернула свою увагу на Шідо.
"Хлопче, вибач, але ти не міг би зачекати на мене біля входу в квартиру? Я зараз прийду".
«Добре, але чому так раптово?»
"Ну чесне слово! Хлопче ти хочеш підглянути, як я переодягаюся? Хлопче ти занадто збочений!"
Говорячи це, Нія вивернулася, тримаючись за власні плечі.
«Ах......»
До речі, на майці Нії були помітні чорнильні сліди. Відчуття невідповідності вже давно зникло, оскільки він звик до її вигляду, але вийти на вулицю в такому одязі було б особливо зухвало.
"Я розумію. Я піду першою."
"Зачекай хвилинку.
Нія помахала рукою на прощання. Шідо відповів їй жестом, коли перевзувся і вийшов з квартири Нії. Спустившись ліфтом на перший поверх, він став чекати перед будівлею.
Так само, як і зараз, він навіть не знав, як довго він чекав.
«......?»
Повернувши голову, він почув звук двигуна, що доносився звідкись.
Причина незабаром з'ясувалася. З підземного паркінгу квартири виїхав малиновий кабріолет і зупинився прямо перед Шідо.
Округла, але гостра модель з помітним лівим кермом, звук двигуна явно відрізнявся від звичайного легкового автомобіля. Він був настільки потужним, що навіть Шідо, який нічого не знав про автомобілі, миттєво зрозумів, що це розкішна машина.
Але не це здивувало Шідо.
Його здивувало знайоме обличчя на водійському сидінні.
«Привіт, хлопче, я змусила тебе чекати?»
«Н-Нія!?»
Саме так. Тримаючись однією рукою за кермо і посилаючи перебільшений поцілунок, це була та сама Нія, яка мала імідж дівчини яка не переймається своїм виглядом і може вдягнутися в поношену футболку.
Тепер вона була одягнена в просту, але приголомшливу вечірню сукню з великими сонцезахисними окулярами.
Порівняно з художницею манґи, з якою він щойно був, ця зміна була справжнім перетворенням попелюшки.
«Ч-чому ти так одягнена, Ніа?» - запитав Шідо.
На це запитання Шідо Нія виразила нігілістичну посмішку.
«Ти чув історію, хлопче?»
«Що?»
«Якщо художник манґи створить великий хіт, видавець попросить його купити якісь коштовності, наприклад, будинок чи машину».
«Чому так?»
"Тому що, якщо художник не продовжить малювати, він не зможе платити податки наступного року. Тому ми не можемо дозволити собі лінуватися на роботі".
«Т-то оно воно що...»
Він відчув, що щойно дізнався щось таке, чого не повинен був знати. Шідо гірко посміхнувся і почухав обличчя від цієї інформації.
"Але це також корисно в таких ситуаціях, як ця. Ходімо, хлопче, це рідкісна можливість. Я відвезу тебе на нічну екскурсію".
Нія запросила його зачаровуючим жестом. Розгубившись, Шідо був змушений сісти на пасажирське сидіння, бо атмосфера була такою, що не терпіла зволікань.
«Гаразд, поїхали, хлопче».
Нія задоволено кивнула, посміхаючись, повернувшись до нього обличчям. Очевидно, що ніяких внутрішніх змін не відбулося, але Шідо подумав, що її обличчя, побачене збоку, виглядало круто.
......Але.
"Е-е-е... Як мені знову використовувати зчеплення? Просто, останнім часом я їздила лише на автоматичній коробці автомат ......"
Магія швидко розвіялася. Нія розгублено дивилася на свої руки і ноги, чухаючи голову. ......Раптом Шідо відчув занепокоєння від того, що сидів на передньому пасажирському сидінні.
Однак, схоже, вона нарешті згадала, як треба керувати автомобілем. Нія перелаштувалася, прочистивши горло кашлем.
"Гаразд, цього разу ми дійсно поїдемо. Ти пристебнув пасок безпеки?"
«А, звісно.»
«Хлопче, давай я навчу тебе чогось хорошого».
«Чогось хорошого?»
«Важко бачити дорогу вночі, коли ти носиш сонцезахисні окуляри.»
«Негайно зніми їх!»
крикнув Шідо, мимоволі забираючи у Нії окуляри. Для того, хто все ще звикав до водіння, носити щось подібне було б просто самогубством.
«Ааа, мій чарівний талісман!»
"Нема ніякого талісмана! Безпека понад усе!"
На крик Шідо Нія знизала плечима, ніби здаючись.
«Так, так, тож віддай їх назад».
Потім, взявши сонцезахисні окуляри з рук Шідо, вона склала їх і почепила за пояс своєї сукні на грудях. Шідо був інстинктивно вражений жестом дорослої жінки.
"......Ох!? Серце Хлопчини затьохкало? Воно ж пропустило удар, так?"
запитала Нія з самовдоволеною посмішкою. Здавалося, що вона в одну мить стала такою, як завжди. Шідо зітхнув.
«......Якби ти не зіпсувала атмосферу ось так».
"Ахаха, це жахливо. Забудь про це, зараз я все виправлю. Погнали!"
Як тільки цей голос стих, Нія щосили натиснула на педаль газу. З гучним вихлопним звуком і фіолетовим тертям шин машина швидко рушила з місця.
"Хяяя......! Не так швидко, Ніа!"
«Та знаю, знаю!»
Говорячи це таким тоном, ніби нічого не знаючи, Нія контролювала кермо. Ці блискучі рухи були схожі не на керування автомобілем, а на електронну гоночну гру в ігровому центрі чи щось подібне.
Зрештою, машина проїхала житловий район і виїхала на головну вулицю. Однак Нія не показала жодним жестом, що зупиняється, щоб шукати магазин.
Шідо розгублено підняв брови.
"Гей, Ніа, як далеко ти збираєшся їхати? Я гадаю, що найближчого супермаркету буде достатньо, щоб купити ......"
«Хм? А хто сказав, що ми йдемо за покупками?»
«Га?»
Оскільки Шідо не міг не підвищити голос, спортивний автомобіль Нії продовжив рух, проїхав перехрестя і виїхав на шосе.
«Г-гей, Ніа?»
"Ха-ха! Прощавай, законне обмеження швидкості!"
радісно вигукнула Нія, натиснувши на педаль газу з ще більшою силою, ніж раніше. Коли двигун здійняв радісний шепіт, задня частина автомобіля різко прискорилася після легкого поштовху.
"Няяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяяя! Як тобі це, хлопче! Хіба це не чудово!"
"Що за ......! Дурепо, ти ......!"
Гоночний автомобіль на нічному шосе був схожий на червону кулю. Вітер дув у кабріолет без даху, несамовито відкидаючи волосся Нії та Шідо назад. Вуличні ліхтарі, вишикувані через рівні проміжки, розмито проходили по обидва боки від Шідо.
«...... Отже.»
Приблизно через 30 хвилин.
Шідо схопився за голову, запитуючи Нію, яка сиділа на протилежному сидінні.
«Як це знову сталося?»
запитав Шідо, озираючись навколо.
Шідо і Нія сиділи у французькому ресторані.
Більше того, це був не звичайний ресторан. Фойє було заповнене екстравагантним освітленням.
Зі скляних стін відкривався нічний краєвид зоряного неба. Фонова музика звучав настільки невимушено, що навіть не заважала трапезі. Якщо придивитися ближче, то це був живий виступ.
Коротше кажучи, це був ресторан високого класу, який старшокласники, як Шідо, рідко відвідували, якщо взагалі відвідували.
«Хм? Залишившись наодинці з хлопчиною, я просто хотіла бути екстравагантною».
"А це не занадто екстравагантно? Хіба ціна, яку ти щойно замовив, не перевищує моїх місячних витрат на їжу ......!?
"Ах, тобі не потрібно турбуватися про гроші. Я пригощаю♡, звісно ж, будь певний, твоя сьогоднішня зарплата також буде оплачена".
"Я не про це питаю......!
Всі гості в їхньому оточенні були одягнені в більш ніж адекватне офіційне вбрання. Шідо глянув на своє вбрання, і холодний піт пробіг по його обличчю.
«...... Нічого, що я так просто одягнений?»
"Нічого страшного, нічого страшного. Існує дрес-код, але тобі не відмовлять, якщо ти не в сандалях чи шортах".
Нія, яка сама змінила вбрання, щасливо розсміялася. ...... Хоча Шідо відчув себе трохи незручно від слів Нії, якби вона була в тій пошарпаній футболці, в якій була раніше, їм би напевно відмовили у вході.
Поки Шідо роздумував над цим, до їхнього столика підійшов офіціант з м'якою посмішкою.
«Ось ваш Krug Clos du Mesnil».
Говорячи це, офіціант поставив на стіл склянку і почав наливати в неї пінисту рідину платинового кольору. Незважаючи на те, що Нія не знала, що саме замовила, їй здалося, що це було якесь шампанське.
«Ось ваш імбирний ель».
Офіціант поставив склянку перед Шідо і налив у неї ель.
«Твоє здоров'я, хлопче.»
Нія підняла свій келих.
«О, будьмо!»
Шідо підняв свій імбирний ель і обережно дозволив йому торкнутися країв келиха Нії.
Нія посміхнулася, злегка струснувши келих. Рідина в келиху яскраво заблищала від непрямого освітлення. Нія зробила ковток і видихнула.
"Так, смачно. Аромат чудовий і досконалий".
«............»
Надзвичайно елегантна манера на мить застала Шідо зненацька.
Як би це описати, це було дивне відчуття. Шідо не міг поєднати образ звичайної декадентської людини з жінкою, що стояла перед ним. До речі, включаючи Нію, яка щойно їхала за кермом, або звичайно, це могла бути та сторона Нії, про яку він не знав. Знову усвідомивши це, Шідо замовк.
Побачивши Шідо в такому стані, Нія злегка підняла губи.
"Що сталося, хлопче? Зачарований чарами твоєї старшої сестриці?"
«Н-ні, це не так...»
Шідо намагався приховати це кашлем.
Нія засміялася у своїй звичайній манері «Еге ж!».
"Ну, а що таке? Хлопче, мабуть, тобі зараз нелегко, але бути дорослим напрочуд легко.
Ти можеш пити, коли в тебе поганий настрій або коли ти щасливий".
«Справа не в тому, щоб пити...»
Шідо гірко посміхнувся на слова Нії.
Але через деякий час Шідо підняв брови. Невже Нія побачила, що він турбується про своє майбутнє, і тому привела його сюди поговорити?
Раніше, намагаючись переконати Шідо, Ніа, мабуть, бачила його розгубленість наскрізь. Хоча той інцидент завершився завдяки Марії, Нія не могла не відчути його вагання в той момент.
Звичайно, це припущення було трохи занадто, як би він не намагався його сформулювати. Але розкутість у поведінці та рухах справді відповідала Нії. Подумавши про це, Шідо знову посміхнувся.
«...... Гей, Ніа.»
Через кілька секунд
Шідо заговорив, злегка піднявши обличчя.
«Що сталося, хлопче?»
«Ні, нічого серйозного ...... Я просто хотів запитати, коли ти вирішила стати художницею манґи».
"Коли я вирішила стати художницею манґи? Скільки мені було тоді років? Я читала манґу завжди, тож це було природно. Може коли вперше, коли я прийшла до початкової школи і намалював щось анімешне у своєму зошиті? На той момент я відчувала, що моя майбутня мрія - бути художницею манґи. Ну, а перший раз нагороду, я отримала на першому році старшої школи".
«Т-так рано......»
Шідо не міг приховати свого здивування. Нія дебютувала, будучи на два роки молодшою за нього.
Можливо, про це було легко забути, оскільки зазвичай вона була в неохайному стані, але псевдонім Нії - Соуджі Хонджоу - був гучним ім'ям в індустрії.
«Ніа ти справді дивовижна...»
«Хмм......?»
Побачивши вираз обличчя Шідо, Ніа ніжно ткнула його в обличчя з добрим поглядом розуміння.
"А ти, хлопче? Ти вже визначився зі своїми майбутніми цілями? Чи ти вирішив у своєму серці, що нарешті можеш розповісти про це іншим?"
«────!»
Серце Шідо прискорилося, коли він почув слова Нії. Через деякий час Шідо підняв опущену голову і подивився прямо в очі Нії.
"Ох ти. Невже бінґо?"
«......Чому ти так думаєш?»
"Хм, навіть якщо ти запитаєш мене, важко відповісти. Це інтуїція. З точки зору попередньої розмови, говорити щось на кшталт «дивно, що я поставила собі цілі в такому юному віці», «дивно, що я їх досягла так рано». А ще, як це сказати".
Нія продовжила трохи збентежено.
"У кожного є мрія, про яку соромно сказати. Однак, якщо ти вкладаєш ці мрії в слова і розповідаєш про них іншим, то несеш певну відповідальність за ці слова - хіба ти не відчуваєш, що це не так? Точніше, тут є натяк на прийняття твердого рішення? Зрештою, я вже проходила цей шлях".
«────»
Нія опустила очі, зітхаючи. Шідо відчув, як його серцебиття знову почастішало. Немов підштовхнуте якоюсь невидимою силою.
Сказавши це, Нія знову замовкла.
Проте вона все ще дивилася на Шідо співчутливими очима.
Мабуть, чекала, коли Шідо набереться рішучості.
Шідо глибоко вдихнув і сказав, дивлячись прямо на Нію.
«...... Ну, я все ще не знаю, що станеться.»
"Угу.»
«Після закінчення коледжу я б хотів вступити до «Асґард Електронікс», точніше, до «Рататоска». Я думаю, що це єдине місце, де можна досліджувати духів."
«То ось воно що».
Почувши рішення Шідо, Нія не здивувалася і не посміхнулася, тихо відповівши.
Вона ніби зрозуміла всі наміри, що стояли за словами Шідо.
«Щоб зустрітися з нею знову?»
запитала Нія, дивлячись прямо на Шідо.
Духи - це таємниця, вони більше не існують. Він хотів вивчити таку річ. Було природно думати про мету, яка стоїть за цим.
Звичайно, це була небезпечна думка. Которі закликала його зупинитися буквально на днях.
За найгіршого сценарію, це дивне і таємниче мирне життя може знову розбитися і розпастися на шматки.
Тож Шідо не міг просто так кивнути. Але, дивлячись на чесне обличчя Нії, він не міг сказати їй неправду.
«............, ...... Так.»
Після хвилини вагань Шідо відповів.
«Зрозуміло.»
Нія коротко відповіла.
"Це не дуже добре. Я думаю, що це найкраще місце для хлопчини. Але для мене це все одно, що отримати відмову від чудового кандидата на посаду асистента".
«Хаха......»
Шідо гірко посміхнувся, а Нія потрясла келихом, злегка розтуливши рота.
"Що ж, вибирай своє майбутнє з розумом, адже бувають моменти в житті, коли воно не дає тобі вибору, окрім як прийняти це, але неприємності та радість приходять разом, після чорного періоду в житті завжди настає світлий, Хлопче".
«Ніа!»
На ці слова Шідо тонко зітхнув.
«............ Ти і справді класна.»
"Е? Що? Можеш повторити? Ніа-чян не розчула."
сказала Нія, нахилившись вперед. Вона точно це чула. Шідо знову посміхнувся, відповідаючи простим «ні».
«Ех, хлопець занадто скупий».
поскаржилася Нія і надулася, допиваючи шампанське, що залишилося в келиху.
"Ааа, смакота! Але зачекай ще два роки, хлопче, і зможеш пити зі мною! Перший твій келих обов’язково повинен бути зі мною! Я не гарантую тобі найкращу випивку!"
«Хаха...... Я не хочу вперше пити занадто якісний алкоголь».
"Про що ти говориш? Перший раз - це найважливіше! Якщо ти п'єш щось, що тобі не підходить, ти можеш зненавидіти це. Тоді як ти зможеш бути в гарному настрої протягом вечора?»
"Гаразд, гаразд, довірюся тобі в цьому питанні".
Нія з серйозним виглядом підняла свою порожню склянку до Шідо. Шідо перестав чинити опір, безпорадно піднявши руки догори.
"Я знаю, знаю. Я залишу це тобі."
"Гаразд! Перший досвід хлопчини завершено! Обіцяй мені, що тебе не викраде інша жінка!"
«Що за дивні речі ти зараз говориш?»
Шідо безпорадно посміхнувся, але тут він помітив проблему.
«......Скажи, Ніа, хіба ми не приїхали сюди сьогодні на машині?»
«Га? Так, на моїй улюбленій машині, "Червоному Феніксі".
Нія кивнула у відповідь на запитання. ......Хоча назва машини і викликала занепокоєння, але зараз були більш нагальні справи. Він підвищив голос, б'ючи по столу.
"Тоді чому ти п'єш? Та ще й, так природно, що я навіть не усвідомлював цього! Як ми тепер повернемося додому!?"
Коли Шідо вигукнув, Нія випустила «ах», розширивши очі і посміхнувшись, ніби намагаючись ухилитися від відповіді.
«...... Хочеш забронювати кімнату?»
«Ні!»
Вона виглядала спокійною менше хвилини, перш ніж повернутися назад. Шідо важко зітхнув, вирішивши попросити <Рататоск> прислати водія на допомогу.
◇
──Ніч
«──, ──, ──── »
Лежачи у віддаленому місці, вкритому темрявою, Хонджо Нія раз по раз задихалася, намагаючись дихати.
Відбиваючись від непроглядної темряви, на тому місці куди падав єдиний промінь місячного світла.
Ніхто не зміг би описати це точніше.
В кінці поля зору Нії місячне світло падало на постать звіра.
«Ти прийшла сюди…».
Горло Нії стислося, коли вона видала хрипкий голос. У той же час вона несамовито кашлянула від болю, що йшов з живота і грудей.
Вологий скиглення. Відчуття печіння від блювоти виходило із задньої частини горла, коли щось виливалося з краю її рота.
Навіть у цій темряві вона могла легко сказати, що це була кров.
Зір розпливався, кінцівки німіли, навіть біль, що живив її свідомість, поступово згасав.
Ах, так ось як це помирати. Якби я знала це раніше, я могла би намалювати цю сцену в 19-му томі більш вражаюче...
В її голові, затуманеній, все ще крутилася така нікчемна думка. Втім, якщо це були її останні думки, то це було доречно. Нія мимоволі розсміялася.
«────A, a──»
── Звір
Звір, який завдав Нії смертельної рани, повільно підвищував голос, наближаючись.
Дивно, але в ньому не було ні страху, ні гніву. Були лише жаль і запитання, адже те, що сталося, було надто жалюгідним.
«Пробач мені..... Мені шкода, що все так...... склалося......»
З цими останніми словами Нія остаточно втратила свідомість.