Коли я вперше зустрілася з Шідо, ну це було набагато раніше порівняно з усіма іншими.
Можливо, за винятком Міо та Которі, я була б б першою хто зустріла його. У будь-якому випадку, шість років тому, вже в молодшому шкільному віці я зустріла його.
Точніше, тодішній Шідо був Шідо, який повернувся в минуле з майбутнього.
Я не стверджую, що тривалість проведеного часу пропорційна силі почуттів. Навпаки, існують межі винагороди за сильні почуття.
Це і спасіння, і прокляття. Якби все було абсолютно пропорційно, якби любов дарувалася за принципом «хто перший прийшов - той і отримав», я, звісно, не могла би зрівнятися з Которі.
Однак реальність була зовсім не такою. Я також не можу похвалитися тим, що мала з ним найтриваліший зв'язок.
Хтось, хто з'явився після мене, хтось, кого я ще не бачила, або, можливо, хтось, кого вже не існує, завжди є ймовірність того, що хтось завоює його серце.
────── Шідо. Хто зараз відображається у твоїх очах?
◇
Небо було чистим, вітер був тихим. Сьогоднішній прогноз передбачав ясну погоду.
Немов намальований на картині, це був ідеальний день для прання.
Іцука Шідо з радістю засукав рукава, з піднесеним настроєм склав висушену білизну в кошик і вийшов у сад. "Яка чудова погода!
«Погода чудова».
Посміхаючись зі звуженими очима, він власноруч розвісив домашній одяг на мотузці для сушіння. Звичайно, він розтягнув складки, щоб вони не залишили слідів під час сушіння.
Пральна машина в будинку Іцуки також мала функцію сушіння. Але в таку гарну погоду, як сьогодні, він хотів, щоб на білизну потрапляло якомога більше сонячного світла. Можливо, це менш ефективно, але було відчуття непереборного тепла, коли білизна рівномірно висихала на відкритому повітрі.
Одна з небагатьох одержимостей у житті Шідо, це було хобі, яке не було хобі. Це було схоже на поціновувача кави, який меле кавові зерна, або меломана, який вивчає колонки. Сторонній спостерігач не побачив би великої різниці, але для людини, про яку йде мова, різниця була великою. Було б неприємно запитати, чому. Люди здавна були істотами, які безглуздо піклувалися і любили подібні речі.
«Гаразд, це повинно спрацювати».
Зробивши невеликий вдих, він обережно витер піт на лобі.
Незаплямована білизна акуратно вишикувалася під яскравим ранковим сонцем. Його легені наповнилися достатнім відчуттям бадьорості та задоволення. Шідо задоволено посміхнувся, потягнувшись.
І тут, наче саме в цей момент, хтось з вулиці гукнув Шідо: "Доброго ранку!
«Доброго ранку, Шідо.»
«Хм?»
Озирнувшись, він побачив чотирьох дівчат, одягнених в однакову форму.
Біла матроська форма, прикрашена картатим синім комірцем і краваткою. Це була форма, що вказувала на учнів середньої школи в цьому місті.
Одна з чотирьох привітала Шідо - боязка дівчинка з лялькою кролика на лівій руці.
Її звали Йошіно, одна з колишніх дівчат-духів, що жили в багатоповерхівці, яка височіла поруч з будинком Іцуки.
"А, доброго ранку, Йошіно. Щось сьогодні всі зібралися дуже рано".
Шідо відповів, роблячи крок до них, і дівчина з волоссям, зав'язаним в оданґо, кивнула головою.
"Хуму. Залишилося лише кілька днів навчання. Муку хоче залишити якомога більше спогадів".
«Мені байдуже, але нічого не вдієш, раз усі йдуть ......».
Бурмочучи на додаток до слів Мукуро, це була інша дівчинка, що мешкає в тій же будівлі, Нацумі. Зробивши невдоволене обличчя, вона перебирала пальцями кінчики свого волосся.
Слухаючи це, дівчинка, яка разом зі шкільним портфелем тримала бамбуковий меч, знизала плечима.
Це була справжня молодша сестра Шідо - Такамія Мана. Під лівим оком у неї була родимка у формі сльозинки, а волосся було зав'язане у хвіст. Хоча вона була одягнена в таку саму матроску, як і всі інші, її постава викликала більше благоговіння, ніж просто симпатію.
"О, то ти не радий цьому, га? А хто першим підвівся з самого ранку і чекав на Ману та інших? А хто після запрошення Канон, готувався до цього ще з учорашнього дня".
«......!»
Нацумі поспішно підняла голову, простягнувши руку, щоб зупинити зауваження Мани.
Однак Нацумі, яка страждала від хронічного дефіциту фізичних навантажень, не могла наздогнати Ману, яка досконало володіла кендо.
Коли силуети цих двох на мить переплелися, Нацумі захекалася і задихалася. Дивлячись на ситуацію, що склалася між ними, Йошіно та Мукуро не могли втриматися від сміху.
«Ха-ха!»
Дивлячись на це, Шідо також не міг не посміхнутися.
Час пролетів так швидко. Вже минув рік відтоді, як вони пішли до середньої школи.
Оскільки вони перевелися на третій рік навчання, то до закінчення школи залишилося зовсім небагато часу. Але, здається, кожен знайшов у шкільному житті те, що хотів.
"Привіт усім. Вибачте, вибачте, я змусила вас чекати?"
Почувся голос з боку входу. За ним пролунали м'які звуки кроків.
Це була молодша сестра Шідо, Которі, одягнена в таку ж форму, як і всі інші. Вона бігла назустріч усім, а її хвостики, перев'язані білою стрічкою, погойдувалися назад. Почувши голос Которі, дівчата обернулися до неї.
"А, Которі. Доброго ранку."
"Не хвилюйся. Муку та інші теж щойно прийшли.
«Справді? Бо, Нацумі вчора була в піднесеному настрої, тож я подумала була, що ви зберетися раніше, ніж зазвичай».
«Зачекай...»
Обличчя Нацумі почервоніло. Однак, виснаживши всі свої сили, ганяючись за Маною, вона змогла лише кілька разів кашлянути цього разу.
"У цьому немає нічого такого. Це добре - розважатися в школі". - сказав Шідо.
«......просто, лише рік тому для мене школа - була пеклом, ізолятором й тюрмою з катівнею в одному лиці, де людям і надгробку не поставлять, тож зараз якось ніяково».
Почувши ці слова Шідо, Нацумі відвернулася. Сказати щось таке жахливе...... - це точно було відчуття того, що він був там.
"Це неправда. Люди дорослішають. Хіба це не природно - змінити свою думку через рік?"
«......Му, муу......»
пробурмотіла Нацумі, намагаючись прикрити рот.
Тоді Мана енергійно поплескала її по спині.
"Которі теж тут, тож ходімо звідси. Моменти молодості до болю короткі"
"Ауч......! Я знаю!"
Нацумі зробила кілька кроків, ніби кажучи: «Я йду», і озирнулася на Шідо, який махав їй на прощання рукою. Всі інші також помахали у відповідь.
«Я пішла братику.»
«Ми теж пішлт, Шідо.»
«Хуму, побачимося пізніше, Нуші-сама.»
«Гаразд, будьте обережні по дорозі.»
Шідо махнув рукою, дивлячись, як дівчата виходять на вулицю. Після цього Шідо знову потягнувся.
«До початку уроків ще є трохи часу».
Розмовляючи сам з собою, він повернувся до будинку, щоб закінчити приготування.
Незважаючи на це, він уже вмився, приготував їжу і переодягнувся. Шідо засукав рукави, затягнув краватку, одягнув піджак і вийшов з дому зі шкільним портфелем у руці.
Незважаючи на те, що він мав достатньо часу, Шідо, можливо, був натхненний словами Мукуро.
***
Був березень, він навчався на третьому році старшої школи. До випускної церемонії залишалося не так багато часу. Ще кілька разів він зайде до будівлі школи, яку відвідував протягом трьох років. Дійсно, до цього місця було безліч почуттів.
Тим більше, що з цією школою було пов'язано стільки особливих спогадів.
«.........»
Раптом слабкий натяк на сентиментальність вдарив йому в груди. Шідо обернувся і подивився на небо.
Окрім того, що він не хотів плакати, йому чомусь раптом захотілося подивитися на блакитне небо. Глибоке синє небо, в якому ледь-ледь тягнулися довгі сліди пари.
І
«Доброго ранку».
«Доброго ранку!?»
Наступної миті після того, як він почув цей голос на своєму вусі, тіло Шідо інстинктивно прогнулося назад.
Шідо збентежено роззирнувся довкола. Перед ним стояла дівчина, про яку він не мав жодного уявлення, як довго вона там стояла.
З ледь пігментованим волоссям, що сягало верхівки плечей, і витонченим, як у ляльки, обличчям, вона була одягнена у форму старшої школи Рейзен, як і Шідо.
Тобіічі Оріґамі, вона була однокласницею Шідо і ще однією з колишніх Духів.
«А-а-а...... доброго ранку, Оріґамі.»
Шідо швидко впізнав дівчину і відповів їй вимушеною посмішкою. Він виправив свою неприродну позу і розвернувся в її бік. Хоча вираз обличчя Оріґамі майже не змінився, вона все одно задоволено кивнула Шідо у відповідь.
«Хм? До речі, до речі...»
Тоді Шідо трохи нахилив голову.
Це був не перший і не другий раз, коли Оріґамі з'являлася непередбачувано. На відміну від Йошіно та інших, вона жила у власному будинку в місті, а не в багатоповерхівці по сусідству. Якби вона йшла до школи як зазвичай, їй би не довелося проходити повз будинок Шідо.
Можливо, здогадавшись з його виразу обличчя, що він думав про це, Оріґамі тихо ворухнула губами.
"Я хочу ходити до школи з Шідо. Це погано?"
«────»
Зіткнувшись з жестом Оріґамі, яка схилила голову набік, ніби підглядаючи крізь його власний вираз обличчя, Шідо не міг не бути приголомшеним і зробив глибокий вдих.
Незважаючи на те, що зміна виразу обличчя була скромною, цей тонкий жест здавався йому трохи милим.
"А, ні, не погано. Ходімо."
«Так.»
Після того, як Шідо закінчив говорити, Оріґамі стала поруч з ним, щоб йти пліч-о-пліч.
Шідо намагався йти в одному темпі з Оріґамі, поки йшов до школи.
Звісно, якби це був повноцінний біг, Шідо не зміг би встигнути за Оріґамі. Навіть якби вона просто йшла звичайною ходою, Оріґамі мала б уповільнитися до темпу Шідо на один крок..... Шідо, який ніколи не мав досвіду прогулянок з дівчатами, почав помічати цю проблему лише два роки тому.
«Схоже мені пощастило?»
"? Як саме?"
запитав Шідо по дорозі, повільно йдучи, а Оріґамі з цікавістю відповіла йому.
«Ну, бачиш, який зараз час. Я вийшла з дому раніше, ніж зазвичай.» Можливо, Оріґамі доклав чимало зусиль, щоб прийти сюди, але я теж вийшов раніше і ми могли зовсім розминутися, тому так і справді пощастило.
"Не хвилюйся. Я очікувала, що Шідо піде до школи раніше, ніж зазвичай".
"Справді? Як же так?"
"Жіноча інтуїція. Її радіочастота - комерційна таємниця."
"Що ще за частота!? Хіба це не має бути просто інтуїція!?"
«Частота кохання.»
«Ні, коли ти так кажеш, це звучить, як лірика в стилі джаз-поп!»
Шідо голосно вигукнув, але Оріґамі відповіла йому так, ніби нічого не сталося.
"Жартую. Я просто збиралася почекати, поки вийде Шідо".
«Ні, в такому разі ...... як довго ти вже чекаєш?»
На це запитання Оріґамі розслабила обличчя і сказала «секрет».
Майже надто мало, щоб назвати це посмішкою, але все ж таки ледь помітною посмішкою. Однак, враховуючи минуле, коли Оріґамі ховала свої емоції за залізною маскою, це було неймовірною зміною.
«............»
Минув рік відтоді, як закінчилася та битва. Потроху змінювалася й Оріґамі.
«Що сталося?»
«А, нічого......»
Ймовірно, через те, що він мовчки вдивлявся в її обличчя, Оріґамі відповіла підозрілим поглядом. Шідо невиразно посміхнувся, щоб ухилитися від запитання.
"Мені просто здається, що Оріґамі рідко приходить сюди перед школою. Це тому, що скоро випускний?"
"Це правда. Але ще й тому, що..."
«Тому що?»
Коли Шідо перепитав, Оріґамі продовжила, злегка піднявши губи.
«Я хотіла хоч раз прогулятися з тобою цієї дорогою.»
"...... Га? "
Незважаючи на те, що він був збентежений її словами, Оріґамі не відповіла на запитання.
Одразу після цього вона змінила тему, сказавши «порівняно з цим».
"Каґуя та Юдзуру сьогодні змагаються? Я їх не бачу."
"Хм? А, так...... здається, вони змагаються за те, хто першим прийде до школи. Обидві сказали, що хочуть вирішити це питання до закінчення школи".
«Ці двоє все такі ж, як завжди.»
«Хахаха......, і справді.»
Все ще почуваючись трохи збентеженим, Шідо підтримував цю причинно-наслідкову розмову по дорозі до школи.
"Ні, до випускного залишився лише один тиждень! Мені буде так самотньо, коли я буду думати про те, що всі роз'їдуться!"
Голос, який не був анітрохи самотнім, прозвучав зовсім не так, як ці слова. Він належав класній керівниці Шідо, Окаміне Тамае, або більш відомій як Тама сенсей.
Це була маленька жінка в окулярах з вузькими скельцями. Незважаючи на її дитяче обличчя, через яке її зазвичай приймали за студентку, блискучі очі та глянцева шкіра зараз робили її ще молодшою, ніж зазвичай. Якби хтось сказав, що вона - учениця початкової школи, яка йде на прогулянку, можливо, знайшлися б люди, які повірили б у це.
Проте Тама не конфліктувала зі своїми учнями. Вона була не з тих, хто вплітає в розмову сарказм і гіркі жарти. Було б надто прикро так неохоче розлучатися з учнями.
Але зараз її радість була набагато більшою, ніж самотність, що переслідувала її.
"Угу, але в день випускного ваша вчителька може заплакати! Ах, мені так самотньо, так самотньо!"
Говорячи це, Тама сенсей підняла ліву руку, щоб зробити її більш помітною, а точніше, її рот посміхався, демонструючи блискучий перстень на пальці. ...... Складалося враження, що вона хотіла, аби хтось звернув на неї увагу.
"Тамо? Ця каблучка ......?"
Учні серед тих, хто посміхався, підвищив голос; це був небажаний друг Шідо, Тономачі.
Тоді Тама відійшла до вчительського столу, ніби чекаючи, що хтось це скаже.
"Ах! Ви помітили це! Ой, це справжній головний біль! Я намагалася зробити це непомітно!"
Незважаючи на те, що всі учні зробили вираз обличчя «це брехня», Тама не помітила цього і продовжувала перебільшувати свої рухи, ніби освітлена прожектором.
"Ваша сенсей нарешті дебютує у шлюбі! Тада!"
З комічним виразом обличчя, як у манзі, Тама промовила ці слова. Звичайно, навіть у цей момент вона не забула продемонструвати привабливість обручки на своїй лівій руці.
Мабуть, це був перший раз, коли всі побачили Таму у піднесеному настрої.
"Е? І хто ж це? Красень-принц з високими доходами та освітою! Нфуфу, джентльмен, який чудово супроводжує мене на побачення! Його голос звучить прямо як у Снуфкіна!"
(Легпт: А бляха, я здогадуюсь що за блондин міг запропонувати шлюб Таме яку як вище сказано можна переплутати з ученицею молодшої школи😂😂😂)
Вона почала розповідати подробиці про свого шлюбного партнера, хоча ніхто її не слухав. Образ того, хто був занадто гарний, щоб бути правдою, галасливе тріо «Ай, Май, Міі» у цьому класі було спітнілим.
"Агов, що це за супер-гарячий красунчик? Він справді існує?"
"З тобою справді все гаразд? Тама потрапила в шлюбну аферу?"
«Хіба той наречений не є лише вигадкою вашої уяви?»
"Нфуфуфу! Сьогодні я ні на що не відповідатиму! Світ такий прекрасний! Життя прекрасне!"
Сказавши це, Тама підняла обидві руки. У той же час навколо розлетілися конфетті.
Очевидно, Тама вже приготувала його в кишені. Неможливо було уявити, що вона могла так голосно радіти в звичайний час.
«Ахахаха......»
Хоча студенти були збентежені святковою манерою Тама, вони все ж таки благословили її. Незважаючи на криві посмішки, всі тепло спостерігали за Тамою.
«Ого, навіть Тама виходить заміж».
«Я не очікувала, що така рідкісна подія станеться за часів мого навчання в школі.»
«Але коли Тама, яку прозвали Останньою Лінією Захисту Рейзену, заручається, хіба це не викличе занепокоєння у інших вчителів?»
Говорячи це, Ай Май та Міі обернулися і подивилися на задню стінку класу, а точніше на вчительку, яка там стояла. Немов керуючись цією дією, інші учні також звернули свої погляди туди.
"......Щ-Що таке? Чому ви всі витріщилися на мене?"
Несподівано здивована тим, що всі на неї дивляться, вчителька насупилася і відступила на крок назад.
Це була іноземка з блідим нордичним світлим волоссям і білою шкірою. Блідість шкіри робила її запалі щоки ще більш помітними. Хоча й не обов'язково по-дитячому, як у Тами, її юнацька зовнішність зробила так, що темний костюм, який вона носила, не відповідав її зовнішності.
Еллен Міра Мейзерс
Вона була однією із засновниць ДІЕМ, організації-суперника <Рататоска>, а також відома як найсильніший у світі маг.
«......Хоч минув майже рік, але все ще відчуваю себе якось дивно».
прошепотів Шідо, посміхаючись.
Тоді Оріґамі, яка сиділа праворуч від Шідо, злегка кивнув.
«Я все ще їй не довіряю.»
«Хаха......»
Шідо натягнуто засміявся на гостру критику Оріґамі. Втім, як для того, хто схрестив з нею клинки на полі бою, це було неминуче.
«Ну, я був здивований, коли почув, що вона раптово втратила пам'ять......»
Оскільки Шідо не був на місці події в той час, він дізнався про деталі лише постфактум - після фінальної битви рік тому Еллен, яка втратила Весткотта, повністю втратила свої спогади і знання про ДІЕМ і Весткотта після пробудження від коми.
Хоча причини цього були незрозумілі, після пробудження Еллен не виявляла жодної злоби чи ворожості і була лише рада возз'єднанню з Вудманом і Карен.
"Це не є неможливим саме по собі. Еллен була сильною послідовницею Вескотта. Не можна заперечувати можливість того, що вона втратила свої спогади в шоці від смерті Вескотта. Існує також можливість того, що вона не змогла витримати цього факту і стерла свої власні спогади за допомогою ріалайзера. Або?"
«Або?»
Коли Шідо запитав це, Оріґамі продовжив говорити тихим голосом.
"Маг має передавач, вбудований в його мозок, щоб керувати ріалайзером. Якщо такий був створений для Елен......"
«Ти хочеш сказати, що це справа рук Вескотта?»
Вескотт влаштував так, щоб Еллен втратила пам'ять одночасно з його смертю ......? Шідо насупився, оскільки це йшло врозріз зі звичним стилем цієї людини.
"Я не знаю. Це лише одна з версій."
«......Ясно.»
Шідо почухав голову, видаючи звук «хм?».
«Можливо, ти занадто багато думаєш, якщо не довіряєш їй ......»
"Оскільки втрата пам'яті може бути наслідком її дій, неможливо заперечувати можливість того, що її пам'ять може бути організована так, щоб відновитися через певний проміжок часу. На випадок надзвичайної ситуації я маю намір вмонтувати страховку в ріалайзер Еллен".
«С-страхування......»
Почувши ці слова, сказані так спокійно, Шідо відчув, як холодний піт стікає по його обличчю.
Але Оріґамі в цей момент злегка похитала головою.
"Це не те, що ти подумав. Я не мала наміру підкладати туди бомбу чи отруту. Однак, коли Еллен вирішить, вдатися до ворожих дій, передавач запрограмований на припинення функціонування Ріалайзера.
Еллен без Ріалайзера не становить великої загрози".
«О, так ось воно що...»
Шідо схрестив руки на знак згоди зі словами Оріґамі.
Втім, це справді може бути вимушеним заходом. Як мага, сила Елен була буквально найсильнішою у світі. Тепер, коли вони втратили силу Духів, Шідо та інші не мали б жодного способу перемогти її, якби вона атакувала з повною ворожнечею.
Незважаючи на це, принаймні протягом цього року, Шідо не помічав, щоб Еллен робила щось дивне. Шідо знову посміхнувся, дивлячись, як Еллен розгойдують туди-сюди тріо Ай, Май і Міі.
Хоча він чув, що щодо статусу Еллен точилися чималі суперечки, але, виходячи з особистої думки Вудмана, їй нарешті дозволили працювати в якості співробітника <Рататоск>.
І в той момент, коли йшлося про вакансію в <Рататоск>, їй довірили роль другого плану, яку колись виконувала Рейне.
Так почалася історія заступниці вчителя, Еллен. У минулому вона намагалася проникнути до школи як мандрівний фотограф, тому деякі учні, які пам'ятали її обличчя, були здивовані. Але загалом, здавалося, її всі вітали.
"Ні, мені цікаво, чи Еллен вже досягла шлюбного віку? Скажи чесно, Елен. У тебе є хтось особливий? Хм? Розкажи про це Ай-чян. Не хвилюйся, я більше нікому нічого не скажу".
"Еллен така гарна і виглядає так, ніби одразу знайде собі хлопця. Але я не чула жодних чуток. Ти вміло тримаєш це в таємниці? Чи це через якусь проблему, яку приховує твій партнер?"
"Ха...... ні, ти що, не цікавишся чоловіками? О, це мене дуже турбує, хоча почуття Елен мені приємні, але дівчата - мені не зовсім......".
"Чому розмова перейшла на мене? Краще не втягуйте мене в цю тему!"
закричала Еллен на запитання тріо Ай, Май та Міі. Однак трійця не зважала на це, оскільки вони почали торкатися тіла Еллен.
"Зрештою, цей костюм занадто страшний. Наступного разу, Еллен, ходімо з нами на шопінг! У тебе гарна гладенька шкіра, тож ти точно будеш популярною, якщо причепуришся!"
"А, гарна ідея. Є речі, які я хочу, щоб Еллен спробувала. І є одяг, який тобі просто не пасує. Але в Еллен гарне тіло, тож стиль буде природно відповідати йому!"
"Так. Твоя шкіра така гладенька і біла, а волосся таке блискуче......ах...... що це за відчуття? Мене не цікавлять дівчата, але я починаю нервувати".
"Як і очікувалося від Еллен, з гарною сукнею ти будеш непереможною і абсолютною найсильнішою".
«Н-найсильнішою......?»
Здавалося, Еллен щось пригадала, і вона притиснулася до голови, щоб придушити головний біль.
«Що це за солодкий шум у голові?»
Відчуваючи неприємні дотики тріо Ай, Май і Міі, вона спробувала змахнути кінцівками, щоб звільнитися від них.
Однак, на жаль, Еллен без ріалайзеру перебувала на тому рівні, на якому гра в армрестлінг проти учня початкової школи (нижчого рівня) розвивалася б з великим напруженням. Вона не могла вирватися з їхніх пазурів, оскільки її односторонньо погладжували.
Тама, яка все ще перебувала у стані ейфорії, сказав: «Уфуфу, головне ладнайте з усіма», посміхаючись.
«Хахаха......»
Якимось чином класна кімната стала жвавішою, ніж будь-коли. Шідо сміявся, дивлячись у вікно.
І тут у поле зору Шідо потрапило місце біля вікна, яке цілий рік залишалося вільним.
«............»
Шідо зітхнув, дивлячись на блакитне небо з вікна.
«............»
У галасливому класі Оріґамі мовчки дивилася на Шідо збоку.
Його обличчя було видно збоку, але Шідо не дивився прямо перед собою.
Він дивився на порожнє місце біля вікна, де нікого не було, а потім перевів погляд на небо.
Його погляд виглядав самотнім, але водночас дещо лагідним.
Оріґамі не була Богом, тож неможливо було повністю прочитати серце Шідо.
Але наразі було одне, в чому Оріґамі була переконана.
Що Шідо думав про те саме, що й Оріґамі.
«............»
Ні, але саме тому Оріґамі вчинила так.
Вона потайки уникнула погляду вчителя і дістала свій телефон, щоб відправити повідомлення Шідо,
«......Хм?»
Через кілька секунд Шідо підняв брови, ніби щось помітивши. Потім він дістав свій телефон і подивився на екран.
Підтвердивши повідомлення Оріґамі, Шідо розширив очі.
“Оріґамі?”
«............»
Оріґамі відповіла легким кивком, повернувши погляд Шідо, після чого її погляд пройшовся по плечах Шідо і спрямувався на порожнє місце біля вікна.
Один рік.
Від останньої битви з ДІЕМ.
Від битви з Духом першопочатку.
Після того, як дівчина зникла.
Минув уже один рік.
◇
"Один рік. Швидко ж він пролетів".
Вночі, на капітанському місці корабля «Фраксінус», що знаходився на висоті 15 000 метрів над містом Тенґу, Которі шепотіла, смокчучи паличку Чупа-Чупса в роті.
На відміну від її білої матроської шкільної форми, яку вона носила вдень, зараз вона була одягнена у військовий одяг, малинового відтінку. Стрічки, що перев'язували її волосся, також змінилася з білих на чорні. Це була капітан «Фраксінуса» Іцука Которі в режимі командира.
Однак, починаючи з минулого року, частота входу в цей режим і появи на борту
<Фраксінуса> поступово зменшувалася.
Але це було цілком природно. Приблизно в той самий час рік тому зник Дух Першопочатку, і всі втратили свою Силу Духа.
Крім того, в той же час помер Айзек Весткотт, лідер ДІЕМ і ворог <Рататоска>. ДІЕМ, які втратили сильну центральну фігуру та вплив у вигляді Вескотта, навіть через рік перебували у розпалі внутрішніх чвар через антивескоттівські фракції. Звичайно, которі продовжували зневажати свого ворога, але образи не мали більше сенсу після того, як їхня сила неминуче ослабла.
У будь-якому випадку, найбільша мета <Рататоску> - запечатати силу Духів і дозволити їм жити нормальним життям - була в основному досягнута.
Звісно, вони продовжували підтримувати всіх, тож не можна було сказати, що вони залишаться без роботи. Але оскільки нових Духів не з'являлося, а страх перед інверсією Сил Духа зник, можна сказати, що більшість їхніх нагальних справ вже було завершено.
«О, Которі теж згадує старі часи?»
Почувся голос, що наближався до капітанського крісла.
Дівчина у формі <Рататоска> дивилася на Которі, злегка струшуючи своїм довгим волоссям.
"Це неприємно, коли тебе завжди вважають дитиною, Маріє. Люди дорослішають. Наступного місяця я буду старшокласницею. Ностальгія за минулим тільки додасть мені ще більшого клопоту, а плечі стануть ще жорсткішими".
«Мені здається, що ти завжди скаржилася на затерплі плечі».
Коли Которі пожартувала і знизала плечима, дівчина - Марія - несподівано посміхнулася.
"А, гей. Навіть я іноді буду тобі заздрити. З тілом Марії немає таких проблем?"
"Якщо бути точним, то довільне перемикання станів можливе. Я в принципі можу його вмикати. Негативна інформація також необхідна для відтворення функцій людського організму".
Говорячи це, Марія потирала власні плечі.
Так, дівчина, що стояла перед Которі, була не людиною, а керуючим штучним інтелектом <Фраксінуса>, який використовував міжособистісний комунікаційний орган для спілкування з нею.
Створена «Ріалайзером», вона мала протез, який міг повністю відтворювати текстуру людської шкіри і навіть виділяти біологічні рідини, такі як піт і слина. Чесно кажучи, якби Которі не знала про походження Марії, вона б нізащо не здогадалася, що це тіло - штучний продукт.
«Ого, цікаво, як це?»
"Ну, тільки в цьому питанні я не поступлюся. У мене теж є свої причини, чому в мене болять плечі".
Марія гордо випнула груди. Которі мимоволі посміхнулася від цих людських слів.
«До речі...»
Марія дивно подивилася на лівий бік капітанського крісла.
«Що там зараз робить Каннадзукі?»
Там високий чоловік чомусь уперся руками в підлогу і тремтів усім тілом.
Це був віце-капітан <Рататоскк>, Каннадзукі Кьохей.
«Командир ...... командир буде старшокласнецею з наступного місяця ...... навіть якщо я розумію це, серце розривається, коли я чую це вголос ще раз ......».
Каннадзукі відповів, плачучи і трясучи кулаком. Марія з огидою подивилася на сльози, що забруднювали інтер'єр корабля.
«Ти знову дурню мелеш......»
"Ні, ні...... навіть після того, як вона стане старшокласницею, чарівність командира не можна скидати з рахунку. Просто, просто ......! Між середньою школою і старшокласницею - нездоланна стіна......! Занадто жорстоко розуміти, що це незворотній процес, що те що повинно вирости, виросте."
«............»
Которі мовчки підняла ноги і опустила п'яту на довгастий мозок Каннадзукі.
«Гяях!»
Каннадзукі присів на містку, наче розчавлена жаба. Вираз відрази Марії став ще глибшим.
"А-а-а-а вага цього удару ...... так це ...... ріст ......? Т-Таким чином, навіть втрачаючи, ми щось здобуваємо, світ такий прекрасний!"
І так Каннадзукі бурмотів, стогнучи з виразом, сповненим екстазу. Побачивши той самий вираз обличчя, що й завжди, Которі важко зітхнула.
"Справді, стримуй себе трохи більше. Хіба ти нещодавно не заручився? Якщо ти будеш робити щось подібне, твій партнер зненавидить тебе".
"Це не проблема. Командир в іншій частині мого серця. Я дуже люблю свою любу."
"...... А, так. До речі, я ще не питала, що вона за людина?"
«Це жінка, яка виглядає як школярка, хоча вона вже доросла.»
«............»
Якось це було надто в стилі Каннадзукі.
Которі зітхнула, ніби здаючись, підводячись з капітанського крісла.
«Хочеш повернутися, Которі?»
«Так. Я уже закінчила черговий звіт.»
"Справді? «Але, телепорт в іншій стороні...»
Дивлячись у напрямку, куди йшла Которі, Марія трохи нахилила голову від цікавості.
«Так, але спершу я маю залагодити одну справу».
Которі затулила собою її слова, махнувши рукою, і зійшла з містка.
Потім, продовжуючи йти цим проходом, вона опинилася в кімнаті з документами, розташованій в задній частині
<Фраксінуса>. Коли Которі стала обличчям до камери на дверях, розпізнавання обличчя було автоматично завершено, і двері відчинилися зі звуковим сигналом.
Незважаючи на те, що це приміщення називалося кімнатою для документів, тут не було жодних книг чи документів, викладених у ряд. Натомість був спеціальний термінал, за допомогою якого можна було отримати доступ до бази даних <Рататоску>.
Звісно, якби це були лише основні дані, їх можна було б переглянути з персонального терміналу Которі. Але з нього неможливо було б переглядати більш спеціалізовану інформацію або надсекретні матеріали, які було заборонено виносити назовні без дозволу.
І що ж?
Которі, яка увійшла до кімнати, злегка підняла брови.
«Ти хочеш щось розслідувати, Шідо?»
«......!»
Почувши голос Которі ззаду, Шідо, який сидів перед терміналом, злякано озирнувся і пересмикнув плечима.
«А-а-а ...... трохи».
Шідо примусив себе посміхнутися, коли піт стікав з його чола. У той же час його тіло навмисно рухалося, щоб закрити екран терміналу від погляду Которі.
«Хмм......»
Которі злегка примружила очі
«Ах»
Гучний крик, за яким послідував палець, спрямований вдалину.
"!? Щ-що це?"
Коли Шідо заковтнув наживку і підняв обличчя, Которі відштовхнулася від підлоги і відсунула його плече вбік, щоб побачити екран терміналу.
«А!»
"......Що? Формула духу...... та ще й <Зафкіель>? Ой, я думала, що ти вдався до чогось жахливого, на кшталт перегляд медичних карток кожної з нас, щоб подивитися на наші голі груди і дізнатися в кого який розмір грудей".
«Я-я б ніколи!»
Коли Которі сказала це з напівзаплющеними очима, Шідо закричав, і його обличчя почервоніло. Ну, по-перше, ці фотографії захищені програмою захисту, тому їх не можна переглянути з правами автентифікації співробітників-чоловіків.
«То що ти хотів дізнатися?»
«Це ......».
Шідо завагався, відвівши погляд.
Після кількох хвилин мовчання Которі полегшено зітхнула.
«...... Це про Току?»
«............»
Промовляючи ці слова, Шідо явно затамував подих. Которі зітхнула ще раз.
Ятоґамі Тока.
Це ім'я було особливим для Которі та інших.
За винятком Которі, вона була першим Духом, чиї сили Шідо запечатав.
Так само, як Дух Першопочатку, вона чистий Дух, позбавлений людської основи.
А також Дух, який зник у всіх на очах рік тому.
У світі, де всі були врятовані і жили мирним життям, вона була єдиним Духом, який не був врятований. Це була дівчинка на ім'я Тока.
Тока була лагідною, веселою та оптимістичною дівчиною, яка могла кожного сповненити енергією. Навіть якщо вона не наважувалася сказати про це, спогади про Току були глибоко вкорінені в серці Которі. І Шідо мав би бути таким самим, але це було…
"...... Неважливо, що ти думаєш про Току. Я не кажу тобі забути її.
Але, Шідо."
Коли Которі сказала це, дивлячись прямо в очі Шідо, Шідо опустив очі, ніби змирившись з цією думкою.
"Я знаю. Я не збираюся пробувати провести ще одну Церемонію виклику Духа або спробувати відтворити
<Зафкіель>. Я просто хотів дізнатися більше про духів".
Якби була хоч найменша можливість щось змінити... "
Ці слова не прозвучали з вуст Шідо, але Которі встигла їх зрозуміти. Вона випустила ще кілька зітхань, почухавши голову.
"...... Я не маю наміру зупиняти тебе. Більше того, справді небезпечна інформація має програму захисту. Подивись і обміркуй її, доки не будеш задоволений. Просто це буде дуже боляче".
"............Якщо я нічого не зроблю, буде ще болючіше. ......Бо так буде наче я змирилася зі зникненням Токи".
«............»
Не маючи що відповісти, Которі опустила голову.
Побачивши такий самий погляд Которі, Шідо ніяково почухав щоку.
"......Але, забудь про це, я зупинюся на цьому сьогодні. Зрештою, є ще справи на завтра."
"...... Так, це буде добре. Якщо ти не зможеш встати вранці або заснеш занадто пізно, я станцюю на твоєму животі".
«З милуйся наді мною…»
Шідо знизав плечима, закриваючи екран терміналу, і підвівся.
Однак, щойно він зібрався вийти з кімнати з документами, як раптом зупинився і обернувся до Которі.
«До речі, Которі...»
«Що таке?»
«Що ти прийшла сюди розслідувати?»
«............Ах──......»
Почувши запитання Шідо, Которі швидко відвернулася.
Причина була проста. Зрештою, Которі була не з тих, хто міг би дати Шідо мудру пораду.
«......Хаха.»
Шідо відчув полегшення і, злегка махнувши рукою, вийшов з кімнати.
***
«Озираючись назад, можна сказати, що просторові струси справді припинилися.»
Вони були в кав'ярні на околиці міста Тенґу.
Командир ПДЗ, Кусакабе Рьоко, сказала це, роблячи ковток знаменитого королівського чаю з молоком.
Її волосся було зав'язане у хвіст, довгі гострі очі - як щілини; це була висока жінка з гнучкими м'язами, що підтримували все її тіло. Замість обладнання ПДЗ або робочого одягу на ній була сорочка та джинси.
"Так...... вже близько року. З моменту спостереження за тим величезним сплеском не було виявлено жодної нової реакції".
"Ах, так багато часу минуло? Але є записи, що показують періоди часу 31 рік тому, коли нових просторових струсів не спостерігалося. Може, вони циклічні?"
Щойно голос Рьоко стих, як до неї приєдналися інші голоси - дівчини, схожої на кошеня, та дівчини в окулярах у тонкій оправі. Це були підлеглі Рьоко - Окаміне Мікі та механік ПДЗ Мілдред Ф. Фуджімура. Обидві нахилили голови, поки їли тістечко, яке їм подали разом з чаєм.
«............»
Спостерігаючи за їхньою взаємодією, Тобіічі Оріґамі підняла свою чашку, щоб зробити ковток чаю. Аромат яскравого чайного листя увійшов у її ніздрі, і ця ніжна солодкість передавалася протягом одного удару.
Озираючись назад, вона згадала, що це був перший раз, коли вони зібралися всі разом. У минулому вони зустрічалися кілька разів, коли Оріґамі ще була в ПДЗ. Але після того, як вона стала Духом і перейшла під захист <Рататоска>, у них було небагато можливостей зустрітися.
Проте атмосфера їхньої невимушеної розмови анітрохи не змінилася. Оріґамі полегшено зітхнула від цього таємничого відчуття.
Попри це, звісно, були помітні відмінності від тих часів. Найбільшою з них було: "А? Просторовий струс більше не трапиться? Я чула, що Дух Першопочатку зник, тож Духів більше немає......".
Здивованим поглядом подивилася на дівчину, яка розголошувала цю конфіденційну інформацію.
Світле волосся дівчини було яскравим, як сонце, а її блакитні очі - м'якими, як море. Її спокійний вираз обличчя якимось чином випромінював теплу атмосферу.
Артемізія Белл Ешкрофт, вона була колишнім британським асом ПДЗ SSS і магом номер два в ДІЕМ.
Точніше, вона покинула ДІЕМ і зараз навчається в університеті та вивчає психологію.
«............ Га?»
«Духи...... більше не існують?»
«Га? Міллі та інші зараз слухають конфіденційну інформацію?»
Почувши щойно сказане Артемізією, Рьоко та інші відкрили і роти, і очі.
Оріґамі тихенько вдарила Артемізію в бік.
«Артемізіє.»
"Що? Я сказала щось зайве? А, вибач, це, мабуть, я просто неправильно зрозуміла".
«Ти жахливо брешеш!»
Оскільки Рьоко не могла не вигукнути, Артемізія нахилила голову і висолопила язика.
Проте Рьоко одразу ж зітхнула, почухавши голову.
"До речі, хіба ти не була частиною ДІЕМ рік тому? Краще не розголошувати інформацію, яку ти бачила і чула. ...... Хоча багато чого могло статися, ти все ж таки була частиною цієї компанії".
Закінчивши ці слова, Рюко напівзаплющила очі, підперши рукою підборіддя. Міллі кивнула на знак згоди.
"Так і є. Я не розумію, чому хтось може захотіти приєднатися до такої психованої компанії".
«Хіба ти раніше не працювала в ДІЕМ?»
Коли Рьоко запитала про це, Міллі з посмішкою відповіла: "Справді? Я не пам'ятаю такого!"
На відміну від неї, Артемізія мала складний вираз обличчя. Вона схрестила руки, щось бурмочучи.
«Насправді, я теж не пам'ятаю».
«Не пам'ятаєш?»
"Так, навіщо я вступила в ДІЕМ, що я там робила? Я відчуваю, що щось затуманює мій розум. Я можу згадати все, що було до того, як я туди потрапила, але тільки спогади про той період залишаються дивним чином розмитими".
Артемізія говорила, приклавши руку до чола. Рьоко, Мікі та Міллі занепокоєно переглянулися.
"З тобою все гаразд? вони щось зробили з тобою там?"
«Зрештою, це ж той самий ДІЕМ......»
"Так, точно. Всі з тієї компанії виродки".
Коли Рьоко знову швидко втрутилася, Міллі заговорила, схрестивши руки.
Артемізія постукала кінчиками пальців по лобі і потерла живіт, ніби намагаючись щось згадати.
"Ні, звучить безглуздо, але так. Я пам'ятаю, як билася з Оріґамі в космосі.
«Це було дуже важко».
«Ти справді це робила?»
знову вигукнув Рьоко. Однак, одразу згадавши, що вони все ще в кав'ярні, вона двічі кашлянула, намагаючись пристосуватися до сидіння.
"......Але якщо просторові струси справді більше не відбуваються, то це трохи небезпечно, якщо це правда. Хіба ми не ризикуємо залишитися без роботи?"
«Ахаха, ну, усунення великої катастрофи повинно бути радісною нотою ......».
Мікі засміялася зі слів Рьоко. Рьоко відповіла: «Це правда, але......»
«Можливо, тобі не варто про це турбуватися.»
«Що?»
"ріалайзер - це чудодійний пристрій, якого не повинно бути в цьому світі. Його корисність не обмежується лише боєм. Навіть якщо є докази того, що просторові сируси більше ніколи не повторяться, доки глави урядів не з'їхали з глузду, неможливо звільнити особливих людей, які можуть використовувати цей пристрій - магів".
Оріґамі продовжувала.
«Маги» таємно перебувають на озброєнні армії і поліції інших країн. Цінність їх як стримуючого фактору проти інших країн незмірна".
"Що ж, це, безумовно, правда. Я просто сподіваюся, що нас не використають з цією метою".
«Можливо, ми є незамінними в цій сфері і...... я дуже хвилююся через це».
«У такому випадку, я сподіваюся, нам підвищать зарплату».
Коли Міллі весело розсміялася, Рьоко безпорадно знизала плечима, пробурмотівши
«дійсно......».
Тоді Артемізія заговорила, підперши пальцем підборіддя.
"Якщо дещо буде зроблено, то всім іншим країнам доведеться відмовитися від використання Ріалайзерів.
Ви не думаєте, що ДІЕМ зараз перебуває в безладі? Якщо компанія, яка надає і підтримує цей пристрій, буде розірвана на шматки......"
«Ах......»
Рьоко склала руки, зробивши складне обличчя.
Ріалайзер був спеціальним пристроєм, який міг бути виготовлений лише ДІЕМ. Якби вони впали, то не було б абсолютно нічого, що можна було б зробити.
Ну, винятком був Асґард електронікс, материнської компанії <Рататоску>......, але, звичайно, Оріґамі про це не говорила.
"Якщо це станеться, цікаво, чи не доведеться мені повернутися в бухгалтерію, де я раніше працювала. А...... може, час подумати про те, щоб знайти хорошого партнера і стати постійною домогосподаркою".
Рьоко сьорбнула чашку чаю з молоком, важко зітхнувши. Мікі відчула, як від цього видовища в неї виступили краплини поту.
«Капітане, ви ще молода, тож, гадаю, з вами все буде гаразд...»
"Ти так кажеш лише тому, що ти молода. Це лише моя недбалість, що я пропустила повз вуха свої двадцять з гаком років. У будь-якому випадку, хіба це не те, про що люблять говорити жінки мого віку?»
Ви маєте когось на прикметі?"
Говорячи це, Рьоко по черзі подивилася на всіх присутніх за столом. У відповідь усі лише розсміялися.
«На жаль, ні»
«Я не маю......»
«На жаль, я не можу сказати, що немає чоловіка, який би міг зрівнятися з Міллі».
Почувши відповідь кожного, Рьоко неохоче зітхнула з полегшенням.
"Що ж, здається, всі теж не поспішають. Як щодо тебе, Оріґамі? Ти, здається, не казала, що не маєш хлопця?"
«Я──»
Щойно Оріґамі зібралася відповісти, як звідкись почали долинати звуки слабких вібрацій і легкий рингтон.
«А, це мені».
Говорячи це, Артемізія дістала зі своєї сумки смартфон, натиснула кнопку виклику і приклала телефон до вуха.
"Алло, Ешлі? А, так. Я знаю. Так, добре".
Після короткої розмови Артемізія завершила розмову і поклала телефон назад у сумку.
"Вибачте, мені треба дещо зробити. У мене зустріч після цього. Гроші..."
"А, не хвилюйся про це. Нехай твоя старша зробить те, що вона повинна зробити".
Почувши слова Артемізії, Рьоко потиснула їй руку. Артемізія несподівано округлила очі.
«Але ж...»
«Натомість, в майбутньому частіше показуй своє обличчя».
"...... Фуфу, я зрозуміла. Побачимося наступного разу. Мені було дуже приємно познайомитися з усіма сьогодні.
До побачення."
Артемізія пішла з посмішкою.
Рьоко коротко зітхнула після того, як вона в свою чергу помахала їй на прощання.
"Здається, Артемізія в доброму гуморі. Така ж легковажна, як і раніше......"
«Так. Розмова про ДІЕМ трохи занепокоїла її, але, здається, нічого не знати - це на краще».
Рьоко також кивнула на знак згоди зі словами Мікі.
"Тож ...... ми збиралися знайти місце для каузального обіду. Хочеш зі мною, Оріґамі?"
«Вибач, але в мене ще є справи, про які треба подбати після цього».
«Справи? Які справи?»
«Весілля.»
Рьоко та інші розширили очі від цих слів.
◇
Завдяки громадському фонтану перед станцією і таємничій статуї собаки, широко відомій як Хатіко, вокзал Тенґу став популярним місцем побачень для закоханих пар.
Обидва об'єкти можна побачити одразу після виходу з квиткових воріт станції. Це легко впізнаване місце, навіть якщо ви вперше відвідуєте місто Тенґу. Тож було неминуче, що його оберуть як місце зустрічі.
Але водночас це означало, що станція була синонімом багатолюдності. У вихідні дні можна було легко помітити, що вхід до вокзалу забитий незліченною кількістю людей.
Пішоходи збиралися, щоб зустрітися, вуличні музиканти та гості, які спостерігали за їхніми виступами, і навіть звуки: «Сюди, Еллен!» «Ходімо сюди!» «Перш за все, давай спробуємо нижню білизну!»
«Пустіть мене!» від групи галасливих людей──
Незважаючи на те, що це було місце зустрічі, все ж створювалися обставини, за яких було складно знайти людину, яку ви шукали.
Проте
«А, знайшов тебе».
Шідо, який відвідував площу, швидко знайшов людину, яку шукав, обличчям до себе.
Оріґамі стояла перед фонтаном у позі префекта, ніби позуючи для фотографії.
Так, Шідо отримав від неї вчора в школі запрошення на побачення.
Вони з Оріґамі вже кілька разів зустрічалися тут, але вона завжди приходила швидше за призначений час і завжди чекала на Шідо в одній і тій самій позі. Тож незалежно від того, наскільки багатолюдно, Шідо міг знайти її, не витрачаючи надто багато часу.
Звичайно, присутність Оріґамі, яка створювала відчуття ізольованості від оточення, також може бути однією з причин.
"О, ти сьогодні теж рано, Оріґамі. Я змусив тебе чекати?"
«Я щойно прийшла».
Коли Шідо запитав, Оріґамі повернула до нього шию, відповідаючи.
Той самий обмін поглядами, як завжди. Шідо посміхнувся з таємничого почуття полегшення.
"До речі, про це, куди ми сьогодні йдемо? Ти казала, що хочеш про щось зі мною поговорити.
«Йди за мною».
сказала Оріґамі, беручи Шідо за руку і ведучи його за собою. Вона прокладала собі шлях крізь натовп незліченних людей, йдучи швидким кроком.
"Ого, зачекай хвилинку. Можеш сказати, куди ми йдемо?"
«Зараз дізнаєшся».
беземоційно відповіла Оріґамі, продовжуючи йти вперед.
Через кілька хвилин вона зупинилася перед величезною будівлею.
«Ось тут.»
«Це тут...»
Шідо моргнув, піднявши очі, щоб подивитися на будівлю. Це була висотна будівля, де кількість поверхів не можна було оцінити з одного погляду. Розкішний вигляд, що складався з жорстких вертикальних ліній і скляних вікон, які яскраво сяяли під сонячним промінням.
Над великим входом була написана назва «Імператорський готель Тенґу».
«...... Що ти маєш намір робити, привівши мене сюди, Оріґамі?»
Шідо підвищив голос, намагаючись повернутися назад. Однак він не міг зрушити з місця, бо Оріґамі міцно тримала його за зап'ястя. Така сила хватки була немислима для стрункого тіла Оріґамі.
"Зрозумій мене правильно. Я не маю наміру залишатися тут на ніч".
«Невже?»
Почувши відповідь Оріґамі, Шідо відповів, насупивши брови.
По правді кажучи, це був розкішний готель з різноманітними зручностями, а не просто звичайний готель, куди Оріґамі запрошувала його «відпочити» зазвичай. Тут було багато різноманітних ресторанів, а на першому поверсі розташовувався торговий центр. Це не було дивним місцем для побачення.
«Вибач, Оріґамі + готель = небезпека, такий спосіб мислення вже закарбувався в моєму тілі».
«Прийму це за комплімент».
Оріґамі відповіла, не образившись на цей коментар, коли увійшла до готелю з Шідо за руку.
Високі стелі, прикрашені люстрою. Підошви ніг Шідо створювали гучний шум, але навіть звук кроків був прихований, коли вони незабаром почали ходити по килиму. Це була розкішна будівля, яку неможливо уявити в сучасному екстер'єрі.
«Ха......»
Шідо не так часто мав нагоду потрапляти до розкішного готелю. Він роззирнувся довкола з відвертим здивуванням. Однак Оріґамі, здавалося, не зважала на це, оскільки вона перетнула вхід по прямій лінії.
Згодом вони попрямували прямо до задньої частини готелю - вона нарешті зупинилася в певному місці.
«......Хмм?»
Побачивши краєвиди навколо, Шідо розгублено підняв голову.
Це було не дивно. Перед ним стояло кілька білосніжних суконь різного дизайну.
«Ласкаво просимо, для вас зарезервовано?»
«Так, на фамілію Іцука».
"Вітаю, пані Іцука. Ми чекали на вас. Мене звати Куріта, і сьогодні я буду за старшу. Приємно познайомитися. Будь ласка, проходьте сюди"
Жінка, яка виявилася працівницею готелю, ввічливо відповіла їм.
Поки Шідо був шокований, Оріґамі провела його рукою, щоб посадити на диван.
«............Га?»
Поки Шідо вивертав шию від нездатності оцінити ситуацію, жінка на ім'я Куріта почала подавати їм чай. Потім вона розгорнула щось схоже на брошуру.
"Перш за все, вітаю вас, пані Іцуко. Ви можете вибрати одну з цих суконь для заброньованого курсу наречених. Яка вам більше до вподоби?"
«Що скажеш, Шідо?»
«.................. Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е!?»
Щоки Оріґамі злегка почервоніли, коли вона ніжно схилилася на плечі Шідо. Шідо розгублено дивився то на Оріґамі, то на брошуру.
«...... Я не зовсім розумію, що відбувається, але що я маю вибрати?»
"Весільну сукню.
«......Оріґамі, ти одружуєшся?»
«Якщо бути точним, то я вже отримала свідоцтво».
«............ З ким?»
Коли Шідо запитав про це, Оріґамі трохи зніяковіла, показуючи на нього.
«Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!?»
Нарешті до нього повернулося почуття розуміння. Шідо мимоволі закричав, від чого Куріта, яка сиділа перед ними, пересмикнула плечима.
"Зачекай хвилинку. Сертифікат ...... коли це сталося!?"
"Минулого понеділка. Дуже сприятливий день для всього."
«Ні, я нічого такого не пам'ятаю.»
«Я подала заяву про одруження.»
«Хіба це не те, що не можна подавати без дозволу іншої сторони?»
Поки Шідо кричав, Оріґамі поклала руку йому на плече і сказала: «Заспокойся».
"Подумай спокійно, Шідо. Скільки тобі зараз років?"
"Ха......? Звісно, мені 18 років.
«Так, мені теж.»
«Т-так чому ж?»
«Нічого страшного.»
«Це величезна проблема!»
Ця справа була нічим іншим, як проблемою. Шідо схопився за голову і закричав.
Побачивши його реакцію, Оріґамі ніжно нахилила голову.
«Шідо не хоче зі мною одружуватися?»
«Ні, не те, щоб я був проти, але це повинно бути можливим лише за взаємною згодою».
«Шідо ненавидить мене?»
«Ні, як я вже казав......»
Оскільки Шідо не міг говорити, Оріґамі не могла стримати сміху.
“Оріґамі……?”
«Жартую.»
«...... Га?»
"Стильний жарт Орірін. Ти здивований?"
Говорячи це, Оріґамі вступилася в очі Шідо.
Шідо перестав дихати на кілька секунд, перш ніж нарешті видихнути.
«......Оріґамі, ти майже налякала мене до серцевого нападу».
"Я в жодному разі не думала про те, щоб зламувати твої шафи, щоб взяти твою особисту печатку. Которі - до жахливості параноїдальна коли діло стосується встановлення системи безпеки у вашому домі."
«То ти таки спробувала це зробити!?»
Шідо знову жалібно закричав. Оріґамі знову весело посміхнулася. ......Схоже, ці слова теж були жартом. Шідо безпорадно зітхнув.
Оріґамі ще трохи посміялася, але потім опустила очі вниз і пробурмотіла.
«Давно я не чула, щоб Шідо кричав».
«Ні, почувши щось подібне, я б неодмінно закричав .......».
Коли Шідо відповів у лайливій манері, Оріґамі спокійно продовжила.
«Цього року, незалежно від того, наскільки весело ти поводився, завжди було відчуття, що ти млявий».
«............»
Почувши ці слова Оріґамі, Шідо на мить затамував подих - це було відчуття, ніби його бачили наскрізь.
«............»
Оріґамі лагідно, але самотньо посміхнулася, взявши брошуру, що лежала на столі.
«Шідо, як ти думаєш, яка з них мені підходить?»
«Га?»
"Звичайно, ми планували зробити лише пам'ятне фото в сукні. Ти згідний на це?"
«А-ааа......»
Під впливом цього імпульсу Шідо м'яко кивнув, вказуючи на сукню, яка, на його думку, ідеально підходила для Оріґамі.
Приблизно через годину.
Шідо сидів у кріслі в залі очікування і дивився у відкриту порожнечу.
На ньому був ретельно пошитий білий смокінг. Так, якщо вони мали робити весільну фотографію, то і вбратися він мав відповідно.
...... Власне кажучи, Шідо вже колись одягався подібним чином, але це не означало, що він до цього звик. Його плечі злегка сіпнулися від судоми.
Однак це незручне відчуття, яке він згадав зараз, було пов'язане не лише з цим розкішним вбранням. Він прошепотів тихим голосом, надто тихим, щоб його почули.
«То я виглядав млявим, значить?»
Слова, які сказала Оріґамі, не давали йому спокою.
Минув рік відтоді, як зникла Тока. І у серці Шідо все ще жив жаль.
Звичайно, Шідо розумів, що сталося. Оскільки Тока була чистим Духом, такий кінець був неминучий.
Інші Духи були живі й здорові. Хоча Міо також зникла, можна було сказати, що вона здійснила своє бажання. Завдяки Тенці Тока також змогла щасливо прожити останні хвилини свого життя. Навіть якби він повернувся туди знову, він не зміг би досягти жодних результатів.
Однак Шідо раптом замислився.
Чи справді він тоді зробив правильний вибір? Чи міг він ще щось зробити?"
«Хмм......»
Шідо намагався виглядати спокійним, щоб інші не хвилювалися, але Оріґамі вже відчувала, що щось не так. ......Ні, навіть якщо вони не хотіли цього говорити, можливо, всі так само думали.
Небажання змусити всіх хвилюватися виявилося контрпродуктивним. Шідо застогнав, незграбно склавши руки.
«Наречений, ваша наречена готова».
Саме тоді двері до кімнати відчинилися, і з неї вийшов попередня працівниця Куріта. Шідо поспішно взяв себе в руки і підвівся зі стільця, щоб зустрітися з нею поглядом.
"А, так. ...... Але, строго кажучи, я не є офіційним нареченим".
"А, он воно як. Перепрошую".
Куріта розсміялася, прикривши рот рукою ...... Як би це описати? Вона випромінювала спокій дорослої людини, яка спеціально спілкується з легковажними та молодими парами.
«А тепер ідіть сюди.»
«Гаразд.»
Шідо пішов за Курітою коридором і дійшов до кімнати, де на нього чекала Оріґамі.
«Вибачте.»
Після кількох стуків Куріта відчинила двері. Шідо ступив до кімнати, як йому було запропоновано. І…
«────»
На мить Шідо втратив дар мови.
Але це було цілком природно. Оріґамі у білосніжній весільній сукні була настільки прекрасною, що перехоплювало подих.
Тонка шовкова фата вкривала її тонке пігментоване волосся. Світло, що пробивалося крізь вікно, змушувало її сукню виблискувати, як зоряний пил. Напевно, Оріґамі нанесла власний макіяж, щоб якнайкраще виглядати у цій сукні. Світла помада на її білому обличчі окреслювала ледь помітну посмішку.
Погляд нагадував той час, коли Оріґамі була Духом. Сьогоднішня Оріґамі була оповита, як таємнича красуня.
"Що сталося? Шідо?"
"Просто, ти виглядаєш неймовірно. Чесно кажучи, я був навіть шокований."
«Дякую. Шідо ти теж добре виглядаш.»
«Ха-ха-ха!»
Шідо було дуже ніяково, коли його хвалила така красуня. Він сором'язливо посміхнувся.
Тоді Куріта, яка спостерігала за їхніми усмішками, запропонувала.
"Фуфу, давай пофотографуємо вас обох. За цим готелем є каплиця, тож ходімо туди".
"А, добре. Тоді ходімо Оріґамі.
«Так.»
Оріґамі ніжно кивнула, поклавши свою руку на руку Шідо. Вона відчувалася зовсім інакше, ніж та рука, що вела його до цього готелю раніше.
Шідо сміявся з цієї різниці, коли йшов коридором, щоб супроводжувати Оріґамі.
"Шідо. Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч?"
"Е? Так, я пам'ятаю. Обидві."
Шідо відповів, знизуючи плечима.
Так, як не дивно, перша зустріч Шідо та Оріґамі відбулася двічі.
Для Оріґамі це було під час тієї величезної пожежі 6 років тому. Для Шідо це було суб'єктивно, коли він тільки-но став учнем другого року навчання старшої школи.
Оріґамі м'яко кивнула, продовжуючи говорити.
«Як тільки ми опинилися в одному класі, Шідо зізнався мені».
«Ґха....!»
Шідо не міг не кашлянути від того, що сказала Оріґамі.
Шідо також добре пам'ятав це. Якраз тоді, коли Шідо доручили ловити духів, Оріґамі, як однокласницю, обрали в якості партнера для тренувань, щоб завойовувати дівчат. Звісно, коли Оріґамі потрапила під захист <Рататоска>’, він пояснив їй обставини цього.....
"Е-е-е, Оріґамі. Це, звісно, правда, але......"
"Зізнання - це все одно зізнання. Відповідай за свої слова".
«......Те, що ти кажеш, є абсолютною правдою».
Це був беззаперечний аргумент, який не залишав місця для заперечень. Шідо знизав плечима, шепочучи щось до себе.
Він хотів сказати, що проблема полягала в тому, що <Рататоск> використовував однокласників як практику без дозволу. Але в тому, що сказала Оріґамі, не було нічого поганого, навіть якщо взяти до уваги цей аспект.
Однак Оріґамі продовжила з «але».
"Як я вже казала раніше, емоція, яку я відчувала до Шідо в той час, була, безумовно, просто залежністю. Намагаючись заповнити тобою те, чого мені не вистачало в собі, в цьому сенсі я не була достатньо кваліфікована, щоб прийняти це зізнання".
“Оріґамі……”
Шідо злегка насупився і похитав головою.
"Я ж казав тобі. Для мене було великою честю, що ти довірилася мені."
«Хуху».
Оріґамі щасливо посміхнулася, дивлячись вгору.
"Дякую, Шідо. Але не варто."
І тут, наче в такт цьому, відчинилися вхідні двері, осяявши їх світлом.
Позаду готелю з'явився величезний простір. На кам'яному майданчику височіла біла каплиця.
Оріґамі, огорнута сліпучим світлом, дивилася в очі Шідо, промовляючи.
"Цього разу я можу сказати з упевненістю.
«Почуття в моєму серці - це безсумнівно кохання.»
«────»
Очі Шідо витріщилися на появу Оріґамі, наче зачаровані.
Фігура, вкрита світловим серпанком.
Прекрасний вираз обличчя з'явився після подолання незліченних битв і страждань.
Вона була схожа на справжнього янгола.
«Тепер, будь ласка, станьте перед каплицею».
«......!»
Голос Куріти струсонув плечі Шідо, звільнивши їх від скам'янілості.
«Ходімо, Шідо.»
«А-а-аах».
М'яко закликала його Оріґамі. Шідо злегка кивнув, проходячи перед каплицею разом з Оріґамі.
Потім фотограф, що стояв поруч з Курітою, дав їм детальні інструкції, дивлячись у об'єктив. Шідо та Оріґамі трохи підкоригували свою позу, посміхаючись в об'єктив.
"Тоді я зроблю знімок зараз. Скажіть, сир!"
У цей момент
«............!»
Очі Шідо розширилися від несподіванки.
Але цього слід було очікувати. Адже саме тоді, коли затвор мав спуститися, Оріґамі потягнула його за руку і ніжно поцілувала в щоку.
Пролунав звук затвора. Її вуаль затріпотіла від вітру. Почулося «Божечки, Божечки» від Куріти, яка посміхалася.
Потім, ніби синхронно зі звуком затвора, всі білі голуби на каплиці одночасно злетіли в небо.
"Дякую за сьогоднішній день. Було весело".
Бурхлива фотосесія підійшла до кінця.
Оріґамі, яка знову перевдяглася у свій одяг, заговорила перед фонтаном, який вони обрали місцем зустрічі.
"Ааа, я теж дуже радий. ...... Було так багато несподіванок..."
Щоки Шідо злегка почервоніли, коли він почухав голову. Побачивши, що Шідо так поводиться, Оріґамі злегка розтулила рота.
"...... Ах, але якщо можливо, не дозволяй занадто багатьом людям бачити ці фотографії. Інакше ситуацію буде складно виправити......"
"Я розумію. До нашого з Шідо справжнього весілля я нікому їх не показуватиму.
«Агов...»
Коли Шідо криво посміхнувся, Оріґамі заплющила очі.
«На сьогоднішній фотосесії я твердо вирішила зробити одну річ.»
«Вирішила ......?»
перепитав Шідо, і Оріґамі кивнула, а потім продовжила.
"Сила Духів зникла з цього світу. Навіть якщо психічний стан колишніх Духів перебуває в хаосі, це не призведе до того, що Сила Духа потече назад, і більше не станеться жодної катастрофи. Це означає, Шідо, що не має значення, якщо ти вибереш когось конкретно".
«С-справді...?»
Слухаючи це, піт стікав по щоках Шідо. Не те, щоб він не розумів, про що говорив Оріґамі, але він все одно відчував себе приголомшеним, почувши це на власні вуха.
"Але Шідо. У твоєму серці тепер точно є тінь Токи. Скільки б не минуло років, нічого не змінюється. ......Ні, навпаки, воно навіть набагато сильніше, ніж торік".
«Це ......»
"Не знаю, чи це любов, чи прихильність. Однак, напевно, поки це почуття не зникне, Шідо не зможе обрати когось іншого.
«............»
Шідо замовк на словах Оріґамі.
Тоді Оріґамі повільно розплющила очі і подивилася в очі Шідо.
«Я спробую забути про Току», - можливо, щось подібне сказала б моя колишня «я».
Але Оріґамі продовжувала.
"Але я теперішня так не думає. Якщо ти забудеш про Току, тоді я ніколи не пробачу тебе Шідо. Тому що, це буде уже не той Шідо якого я покохала, і такий Шідо не заслуговуватиме уже на моє кохання" "
«......!»
Дивлячись прямо в очі Шідо, Оріґамі зробила своє зізнання. Дивлячись на палаюче світло з полум'ям сильної рішучості в її очах, Шідо мимоволі затамував подих.
Але це відрізнялося від будь-якого тремтіння, викликаного страхом і панікою.
Якщо вже на те пішло, то це було схоже на те, що поруч з ним був сильний супутник.
«Я теж так думаю».
"Гаразд. Тож я перевершу Току і стану найкращою жінкою. Навіть якщо ти й надалі триматимеш Току в своєму серці, ти не зможеш ігнорувати моє кохання".
Стук, палець Оріґамі торкнувся грудей Шідо.
ІВиставлений ніби пістолет націлений на його серце.
«────»
Шідо на мить розплющив очі -
«......Ааа, з нетерпінням чекатиму на це».
Він посміхнувся і відповів.
◇
Сутінки, момент, коли заходить вечірнє сонце, кажуть, що це слово походить від виразу «хто ти є».
Хто ти є? Іншими словами, ця мить настільки темна, що навіть обличчя людини, яка йде вдалині, не видно.
Видно лише тіні людини. Але ви не знаєте, хто це. Це може бути близький знайомий, незнайомець, а може навіть щось магічне.
Темрява викликає первісний людський страх. Це не змінилося навіть після того, як люди отримали від цивілізації силу електрики.
Можливо, через це
Сутінки ще називають відьомською годиною.
«────»
Відчувши ознаки того, що позаду щось з'явилося, все тіло Оріґамі напружилося.
Обернувшись, Оріґамі пригнулася і без вагань озирнулася навколо.
Інша сторона не намагалася приховати або навіть вбити звуки кроків, оскільки тіні тієї фігури показали себе надзвичайно причинно,
«Хто тут?» - запитала вона, але та людина не відповіла.
Відстань була надто великою. Обличчя тієї людини не було видно. Але Оріґамі чітко відчувала, що не було ніякої ворожості чи вбивчого наміру, лише вир негативних емоцій.
«А, а, а, а»
Періодично лунав хрипкий голос.
«А-а-а-а-а-а-а!»
«......!»
Супроводжувана цим ревом, фігура стрибнула до Оріґамі. Оріґамі скривилася, піднявши руки, готуючись до контратаки.
Але
"......! Ти!"
У ту мить, коли сутінки подолали відстань, Оріґамі побачила його.
Обличчя було забарвлене відчаєм.
«─────────»
Наступної миті
Кігті звіра прорізали груди Оріґамі.