"Ну, що скажеш, Тенко? Звідси можна побачити все місто Тенґу".
Піднімаючись довгими сходами до парку на вершині пагорба, Тока говорила дещо гордовито.
Так. Це був парк, який вони відвідували минулого року, коли Шідо і Тока пішли на своє перше побачення. Розташований в кінці сходів і простягаючись вздовж плато, він був місцем, яке можна назвати чудовим краєвидом. Незважаючи на те, що сюди було трохи важко дістатися, це місце було того варте.
Однак, озирнувшись навколо, Тенка ворухнула губами, ніби щось помітивши.
"Хмм......аах, тут. Я пам'ятаю зсередини твого тіла".
«Муу, що таке?» Тока була спантеличена почувши, що сказала Тенка. Тенка швидко похитала головою.
"Ні, я помилилася. Це вперше. Розкажи мені про нього."
"! О, невже!" Вираз обличчя Токи прояснився. Побачивши це, Тенка тихо зітхнула. «......Хаааа.» Те, що містилося в цьому зітханні, не було ні незручністю, ні нудьгою, а скоріше почуттям, близьким до душевного спокою. Дивлячись на це, Шідо мимоволі розтулив щоки.
Звісно, мета Тенки досі не була відома, і вона також не перетворилася на супротивника, з яким не можна було дозволити собі навіть найменшого натяку на недбалість. Однак, проводячи час разом, він не міг не бачити в Тоці та Тенці молодшу сестру, яка хоче познайомити його з тим, що їй найдорожче, і старшу сестру, яка дуже піклується про молодшу сестру.
Ні, це були справжні почуття Токи. Пройшовши через ряд вишневих квіток, Шідо і Тенка були відведені Токою в різні місця - ресторани та ігрові центри, де Тока вже бувала раніше разом з Шідо та іншими духами.
Звісно, як її друге «я», вона не могла дочекатися, щоб показати все це Тенці.
Веселі речі, які вона бачила в цьому світі. Щасливі часи, проведені з усіма.
Коли Шідо примружив глибоко зворушені очі, Тока сплеснула в долоні, наче щось пригадуючи.
"Так, їсти морозиво, дивлячись на ці краєвиди, - це теж чудова ...... зачекай. Я піду в магазин і куплю морозива!"
«Е? Тоді я теж піду!»
«Ні! Ви двоє ще трохи посидьте на цій лавці!»
Тока підняла долоню, щоб перервати слова Шідо. Перш ніж він встиг закінчити, вона вже кинулася вниз по сходах, якими вони піднялися. ...... Дійсно, замість того, щоб допомагати Шідо, Тока вирішила, що сама впорається з цим набагато швидше.
«............»
«............»
Але таким чином виникла нова проблема. Шідо, який залишився з Тенкою наодинці в парку після того, як Тока пішла, замовк, а по його щоках потекли краплі холодного поту.
Після сьогоднішнього побачення його враження про Тенку змінилося. Втім її ставлення до Шідо не надто змінилося з самого початку.
Проте він не міг дозволити цьому мовчанню тривати далі. Від самого початку сьогоднішнє побачення призначалося для зустрічі з Тенкою. Якщо він не зміг відкрити її серце, то, мабуть, неможливо було б запечатати її Силу Духа.
З цієї точки зору, цей момент був викликаний роздумами Токи. Вважаючи, що все скінчено, Шідо стиснув кулак, щоб підбадьорити себе.
«У будь-якому випадку, давай спочатку сядемо.»
«......Хм.» Після короткої відповіді Тенка сіла на лавку обличчям до зовнішнього краю парку.
Хоча вона несподівано відповіла, але, скоріш за все, просто послухалася слів, які залишила Тока. Результат, що вирішував перемогу чи поразку в цьому матчі, тільки-но розпочався. Шідо сів поруч з Тенкою, продовжуючи говорити.
«Ну, як тобі?»
«............»
"Мені сподобалось. Здається, Тоці теж. Є якесь місце, яке тобі сподобалося?"
«............»
"Наприклад, ряди квітучої сакури або ігрова зала. Т-тобі сподобався сакурамочі?"
«............» Поки Шідо намагався безтурботно підкинути тему для розмови, Тенка просто мовчки дивився на міський пейзаж.
«Мугуу......»
Незважаючи на те, що розум Шідо вже відчував себе пригніченим, він все ще не міг дозволити собі здатися. Він відчайдушно намагався придумати тему, яка могла б зацікавити Тенку. "А, точно, Тенко. Гм..."
«Чому вона поводиться так?»
Раптом, ніби перебиваючи Шідо, холодно пробурмотіла Тенка.
"Га? Про що ти?"
"Весь сьогоднішній день. Чому Тока показала мене? Чому вона взяла мене з собою на побачення? Хіба Тока не хоче бути з тобою?"
«Так».
На цьому слова Шідо обірвалися.
Це не було пов'язано з тим, що Шідо не міг відповісти їй взаємністю. Причина, чому Тока запросила Тенку на це побачення, полягала в тому, що вона хотіла насолодитися ним разом з Тенкою. Вона лише хотіла показати своєму іншому «я» ті чудові речі, які вона знала.
Але Шідо все одно відчував занепокоєння.
Слова Тенки. Чому Тенка так сказала?
Не буде перебільшенням сказати, що зараз Тенка була богоподібною істотою. Але саме тому Шідо відчував якусь невідповідність. Він легко піддавався впливу
Тенки, ні, це було так, ніби Тенка була центром цього світу, так би мовити.
«Тенко, ти...»
І тоді Шідо підсвідомо поставив запитання.
Питання, яке йому вже колись ставили. Питання, яке стало відправною точкою для всіх інших питань.
«Навіщо ти створила цей світ?»
«............» Почувши запитання Шідо, Тенка посмикнула бровою і здригнулася.
Побачивши її вираз обличчя, Шідо на якусь долю секунди подумав, що припустився помилки. Однак, оскільки все вже було сказано, виходу вже не було. Більше того, це було те, з чим потрібно було врешті-решт розібратися.
Тенка деякий час мовчала, але врешті-решт хмикнула носом і підняла підборіддя, щоб поглянути на Шідо згори вниз.
«Як я вже казала, це було тому, що я думала, що непогано володіти світом у власній долоні».
«Це брехня.»
«............» Поки Шідо говорив, дивлячись прямо на неї, Тенка насупилася, злегка прицмокуючи язиком.
"Ти говориш досить самовпевнено, людино. Хіба потрібна причина, щоб прагнути до сили? Навіщо мені брехати?"
"Цього я не розумію. Але, незважаючи ні на що, я не вірю, що ти зробила це з цієї причини".
"Як смішно. Та що ти взагалі про мене знаєш?" "Знаю. Принаймні, те, що ти любиш Току і ніколи не дозволиш їй зашкодити. А ще ти дуже добра."
«Ах ти ж нікчемно людинко.» У той самий момент, коли Шідо сказав це, Тенка гнівно видихнула, раптово підвівшись з лавки. В одну мить, ніби передаючи своє роздратування, вона випромінювала невидиму ударну хвилю зі свого тіла. Лавка була розтрощена, земля провалилася, а паркан, що стояв поруч, злетів у небо. Навіть Шідо не пощадило - його віднесло з того місця.
«Ку......!»
Незважаючи на те, що Шідо котився по землі, він швидко підвівся, щоб зустрітися поглядом з Тенкою. Побачивши Шідо таким, Тенка похмуро примружила очі.
"Терпіти твою зухвалість і знущання більше не буду. Підніми голову. Я відріжу її від твоїх плечей".
Говорячи це, вона підняла праву руку. І раптом чорне світло зібралося в ній, утворивши гігантський меч. «Нахема». Це був Король Демонів, яким володіла Тенка.
«Ку......!?»
Зіткнувшись з цим зловісним відчуттям страху, Шідо мимоволі відчув, як його брови напружилися.
Провівши разом цілий день, Шідо відчував, що Тенка не стане всерйоз намагатися вбити його. Але те, що зараз випромінювалося від Тенка, було безпомилково чітким вбивчим наміром.
Чи у нього склалося хибне враження, чи Шиювдо сказав достатньо, щоб Тенка передумала? Хоча було незрозуміло, що саме, але його справді могли вбити саме так. Шідо загострив свій погляд, сконцентрувавшись, і голосно вигукнув.
«Сандальфон!»
У відповідь на його заклик з'явився Янгол Меча, що складав пару з Нахемою. Шідо вхопився за руків'я, приймаючи стійку, відчуваючи холодний піт від напруження.
"Хм. Як сміливо з твого боку вирішити схрестити мечі зі мною". Тенка з холодним поглядом підняла <Нахема>, за частку секунди наблизився до Шідо. «Ку!» Коли його життя висіло на волосині, Шідо парирував замах меча вниз. Кожного разу, коли Сила Духа Янгола та Короля Демонів стикалися один з одним, величезна ударна хвиля розліталася по їхньому оточенню.
"Хо, ти зупинив це. Але як довго ти зможеш утримувати щось такого рівня?"
«Куаааааааа!» Шідо проігнорував крики всередині свого тіла, використовуючи всю свою силу, щоб відхилити <Нахему> і махнути <Сандальфоном> вперед.
Звичайно, він не вірив, що така атака спрацює на Тенці. Він передбачав, що результат буде або заблокований, або уникнутий. Однак, для нього неможливо було вічно захищатися, тому не було іншого вибору, окрім як ініціювати власну атаку.
Однак
«......!?»
Шідо затамував подих.
Як тільки Шідо замахнувся <Сандальфоном>, Тенка розслабила обидві руки і дозволила <Нахемі> випасти з її рук.
Це виглядало так, ніби вона була готова прийняти атаку Шідо. «──────» Шідо поспішив змінити ціль свого замаху. Однак було надзвичайно важко змінити траєкторію «Сандальфона», коли він вже замахнувся вниз. Янгол меча був готовий розрубати незахищені плечі Тенки.
«Шідо!»
Але, саме в цю мить.
Думаючи, що це відлуння крику, Шідо відчув удар з правого боку свого тіла, коли його штовхнули на землю з великою силою.
«Ауч......Т-Токо?»
Хоча Шідо був вражений тим, що сталося, він вигукнув ім'я дівчини, яка кинулася його обіймати. Вона була в такій паніці, що морозиво, яке вона тримала в руках, відлетіло вбік і впало на землю.
"Шідо, хоча я не знаю, що сталося, будь ласка, заспокойся. Тенка не поганий дух. Тенка створила цей «світ Токи»." Тенка підвищила голос, щоб зупинити Току. Однак Тока не звернула на це уваги, продовжуючи говорити.
«Тенка створила цей світ, і все заради мене».
◇◇◇
«Хаах, боже ну зо за величезний безлад.»
Мана, одягнена в бойовий костюм <Ванарґандр>, який ширяв в небі, зітхала, дивлячись на цю сцену, що відбувалася внизу.
Але це також було само собою зрозуміло. Адже в полі зору Мани були масивні руїни руйнувань, які справляли враження більш ніж 100-річного накопичення катастроф.
Дерева були вирвані, земля видовбана, а доглянуті спортивні споруди та громадська площа вже не залишили навіть сліду від свого колишнього вигляду. Якби показати фотографію цієї сцени необізнаній людині, вона, швидше за все, описала б її словами «Фільм про монстрів», «Відкрите поле перед посівом насіння» або «Шоколадні пластівці». З цієї жахливої картини було неможливо уявити, що ще кілька годин тому тут був зелений природний парк.
«Якщо сила Токи буде запечатана, весь світ стане таким, яким він був колись, але......ах, ах, ну серйозно».
Знову усвідомивши силу і жах існування Духів, Мана ще раз зітхнула.
Незважаючи на це, в результаті запеклої битви в навколишньому середовищі можна було відчути щільні залишки Сили Духа.
«......О, точно».
Мана похитала бровами, ніби раптом щось пригадавши.
Хоча через численні насильницькі дії Духів на деякий час на це не звертали уваги, була ще одна причина, чому Мана прибула до цього природного парку.
Так. Для того, щоб шукати Духів, які вже вичерпали свою Силу Духа.
Отримавши повідомлення про закінчення битви, Мана співпрацювала з персоналом <Рататоска>, щоб захистити Духів......, але на даний момент все ще залишалися деякі Духи, яких не було знайдено.
Вона віддала команду в своєму мозку, щоб активувати Ріалайзер, встановлений на <Ванаргандрі>. На сітківку ока Мани спроектувалася карта навколишньої місцевості. ...... Звичайно, місцевість сильно змінилася порівняно з початковою топографією, тому її можна було використовувати лише для приблизних координат.
Коли Мана задумливо посміхнулася, на спроектованій карті з'явилася піктограма, що вказувала на життєву реакцію.
«О, це там».
Мана розвернулася в небі і запустила двигуни, щоб спуститися прямо до місця, на яке вказував значок.
Вона скрутила своє тіло, коли приземлилася на землю. Порив вітру, що здійнявся, гойдав листя дерев, які ще залишалися навколо.
«А тепер».
Сказавши це, вона підійшла до Духа, який був там: командир <Рататоску> Іцука Которі лежала на опалому листі, у скандально голому вигляді після втрати своєї астральної сукні.
"Которі, Которі. З тобою все гаразд?"
Потиснувши плечима, Которі видала тихий стогін, повільно розплющуючи очі.
«Мано, ти задоволена?»
«Так. Дякую за важку роботу.»
Мана посміхнулася у відповідь. Которі оглянула навколишнє середовище, а потім подивилася на себе.
Потім вона одразу ж підвелася, прикриваючи тіло руками.
«М-мано, що ти зробила?!»
"Будь ласка, заспокойся, Которі. Ти ще тільки наполовину прокинулася."
«Е? А?» Після нагадування Которі змогла пригадати ситуацію. Поглянувши на свій зовнішній вигляд ще раз, вона важко зітхнула.
"Аааа... так. Я програла."
«На жаль, схоже, що так».
Сказавши це, Мана дістала з сумки комплект змінного одягу і передала його Которі.
"Будь ласка, візьми. Хоч і потеплішало, але ти застудишся, якщо залишишся в такому вигляді".
«Так, дякую.»
"Ні, це пусте. Як би там не було, ти ще можеш стояти? Всі уже зібралися разом. ......Аа, звісно, огляд проводився тільки жіночим персоналом, тож не хвилюйся".
«О це так точність розміру одягу, просто шокуюча уважність».
Которі розсміялася, зітхнувши і засукавши рукава, перш ніж запитати.
"До речі, хто врешті-решт переміг? Оріґамі? Чи Мукуро? Ні, можливо, це був Дух, якого в той час там не було. Тоді це була Курумі?"
Поки Которі говорила з тривожним виглядом, Мана опустила погляд, повільно хитаючи головою.
«Здається, перемогла Йошіно».
«Що?» Почувши слова Мани, Которі здивовано розширила очі.
“Йошіно? Ти кажеш, що Йошіно ...... та сама Йошіно?"
"Так. Ну, це тільки те, що Мана чула. Якщо існує ще одна Йошіно, окрім тієї, з якою знайома Мана, то, можливо, це вона і є".
Слухаючи жартівливу відповідь Мани, Которі здивовано схрестила руки на грудях.
Однак не було схоже, що вона не могла зрозуміти цієї реакції. Насправді, Мана мала схожу реакцію, коли вперше запитала Марію про результати битви.
Це не означало, що сила Йошіно поступалася іншим Духам. «Задкіель» Йошіно, який міг керувати холодним повітрям і водою, був могутнім Янголом, якого не можна було перевершити. Залежно від способу ведення бою, у неї дійсно були шанси на перемогу.
Однак, через її м'який характер, пацифістську натуру та звичайну боязку поведінку, не можна було б одразу пов'язати Йошіно з перемогою.
«Зрозуміло...... Йошіно значить».
«Так, Марія теж була дуже здивована».
Мана перебільшено кивнула, перш ніж знизати плечима. До речі, оскільки Нія була переможена на півдорозі, аватари Марії на борту «Фраксінуса» також зникли, і Марія була змушена знову скаржитися через гучномовець на мостику.
«Будь ласка, підійди до мене.» сказала Мана.
«Так...» відповіла Которі.
Мана простягнула їй руку, щоб допомогти Которі встати. Потім вона накрила Которі своєю Територією, і вони обидві піднялися в небо.
Пролетівши низько близько хвилини, вони досягли місця, де інших Духів уде оглядали і як пана і сказала, виключно жіночий персонал <Рататоска>. Тепер усі перевдяглися і перевзулися, а навколо роздавали гарячі напої.
"А, Мана, Которі! Сюди, сюди!"
Міку, яка помітила, що Мана і Которі наближаються, енергійно махала рукою. Хоча Мана помітила, що її ліва рука, схоже, чіпляється за когось схожого на Нацумі, вона вирішила проігнорувати це, оскільки знову приземлилася на землю.
"Привіт усім. Як ви себе почуваєте?"
Которі посміхнулася, йдучи до всіх. У відповідь Духи також посміхнулися, колективно знизавши плечима.
"Що ж, битися одна проти одної було непогано. Але шкода, що я не змогла перемогти."
"Згода. Стояти і битися одна проти одної всерйоз було досить приємним відчуттям."
"Чорт забирай! Це було чітерством! Наступного разу, молодшо сестричко, давай влаштуємо письмовий тест!"
Тож, хоча деякі Духи, як Нія, висловлювали свої жалі, загалом усі виглядали оновленими від використання усіх своїх сил. Которі тихо зітхнула, повернувшись до Йошіно.
"Я чула про результати. Вітаю, Йошіно."
«А-а-а» Почувши слова Которі, Йошіно злегка затремтіла, знизавши плечима.
"Дякую тобі. Але..."
"Переможниця має бути більш бадьорою, Йошіно. Будь ласка, будь більш впевненою. Ти виграла, бо залишилася останьою серед Духів."
Поки Мана говорила, Йошіно розгублено насупився.
«Хм... це справді може вважатися моєю перемогою?»
«Е?»
“Йошіно!”
У цей момент, після того, як, здавалося, вирвалася з лап Міку, Нацумі підвищила голос.
«Н-Нацумі......»
"...... Ти й досі це кажеш? Так не годиться. Перемога є перемога. Та людина теж так сказала."
«Г-гаразд......» Почувши слова Нацумі, Йошіно на мить завагався, перш ніж кивнути. Слухаючи їхню розмову, Мана розгублено нахилила голову.
"«Та людина» - хто це? Про що ти говориш?"
«Н-ну це......». Йошіно вже збиралася скащати: «Кіхіхі, хіхі». Звідкись пролунав зловісний сміх.
"......! Токісакі Курумі!"
Коли Мана обережно вимовила це ім'я, тіні на землі спотворилися, і звідти з'явилася Курумі в чорно-червоній сукні.
"Так, так. Дякую тобі за те, що врятувала всіх нас, Мано."
«Ти...» Дивлячись на її появу, Мана підняла брови.
Причина була проста. Тіло Курумі зараз все ще було одягнене в астральну сукню.
Курумі також була учасницею королівської битви. Більше того, той конфлікт вже завершився перемогою Йошіно. Іншими словами, Курумі також мала бути кимось переможена, і було б дивно, якби вона не перебувала в стані, коли не могла більше проявляти свого Янгола чи Астральну Сукню.
Можливо, помітивши, що Мана думає про це, Курумі підняла куточки губ, щоб посміхнутися.
"Будь ласка, не сумнівайся. Я вже програла. Я не маю наміру прискіпуватися до перемоги Йошіно.
"Якщо так, то що це за штука тріпоче на твоєму тілі? Хіба не умовою поразки було виснаження твоєї Сили Духа до такої міри, що ти не зможеш проявити Янгола чи Астральну Сукню?
"Так, так. Ти маєш рацію. Як бачите, я була переможена Йошіно до такої міри, що більше не можу проявити Янгола <Разіеля> або <Духовну Сукню Божої Влади №. 2>."
«...... Що ти сказала?» Мана звузила очі, почувши слова Курумі.
Придивившись уважніше, вона побачила, що зараз на ній була готична сукня в стилі Лоліти та яку вона носила перед тим, як поглинула кристал Сефіри Нії. «............» Дійсно, таке судження не було неможливим, якщо трохи перекрутити інтерпретацію правил.
Однак Мана не могла зрозуміти, навіщо заради перемоги використовувати лазівку, щоб зазнати поразки. Вона неприємно хмикнула носом.
"......Це просто дріб'язкова дешева софістика. Що ти, в біса, задумала?"
"Уфуфу, з дуже простої причини. Мені потрібно було зберегти свою Силу Духа навіть після завершення королівської битви. Щоб завершити деякі незавершені справи."
«Незавершені справи?»
«Так, так.» Поки Мана хмурила брови, запитуючи, Курумі продовжувала безстрашно посміхатися.
Потім вона витягла з тіні два старовинні пістолети і направила обидва на Ману.
«Після того, як я все обдумала, я хочу належним чином вирішити цю суперечку з Маною».
І тут посмішка Курумі потьмяніла. Зіткнувшись з такою несподіваною ситуацією, Духи здійняли галас.
«Курумі ......!?»
«Що ти робиш?»
"Саме так. Чому ти наставляєш пістолет на подругу?"
Духи говорили один за одним. Проте Курумі не знімала своєї слабкої посмішки і не втрачала Ману з поля зору.
«...... Витягнути пістолет, це викликає занепокоєння, навіть якщо це жарт.»
"Божечки, Божечки. Ви все ще маєте намір сприймати це як жарт? Ви думали, що я стала м'якшою через те, що була частиною «Рататоска»?!"
З криком було натиснуто на спусковий гачок. З гвинтівки та пістолета Курумі у швидкій послідовності вилетіли темні тіні, що перетворилися на кулі.
«Фу!»
Однак Мана, з її зором і часом реакції, посиленими Територією, вловила траєкторію польоту куль і непохитно опустила своє тіло, щоб ухилитися від ударів.
"Чудово. Моє тіло і так нило від нетерплячості, дивлячись на те, як усі б'ються. Я проведу тебе в останню путь!"
Мана вдарила ногою об землю, використовуючи цей імпульс, щоб уникнути куль і миттєво скоротити відстань до Курумі. Вона витягнула свій меч «Вовчий хвіст» правою рукою, розмахуючи ним, щоб націлитися на голову Курумі.
«Кіхіхі!»
Однак Курумі, передбачивши цю атаку, відстрибнула назад, щоб уникнути удару на дуже близькій відстані.
Незважаючи на це, Мана вже передбачила щось подібне. Вона відкрила свою ліву руку <Вульфанг>, щоб продовжити переслідування Курумі, чия стійка зруйнувалася: «Вха......!» Раптом дихання Мани перехопило.
Оскільки її свідомість була загострена до межі через територією, в її очах відбилося видовище обличчя, що витягувалася з тіні на землі.
Хоча вона поспішно спробувала відступити, було вже запізно. Супроводжувана крижаним низьким звуком, випущена куля влучила Мані в шию. «Куля!» З криком болю Мана впала на землю. Которі та інші швидко підбігли до неї.
«Мано!»
«З тобою все гаразд!?»
Почувши голоси Духів, сповнені занепокоєння, ще одна Курумі піднялася з землі. Мабуть, це була перша Курумі.
"Уфуфу. Мана ти не обдуриш мене таким низькопробним трюком."
"Якби Мана була налаштована серйозно, моя голова вже була б відірвана від шиї. Якби вона справді намагалася мене вбити, то зробила б ще один крок уперед".
Перша присутня Курумі, а радше її клон, говорила, погладжуючи її по шиї. Тоді справжня Курумі здивовано розплющила очі.
"Божечки, Божечки. Іншими словами, ти намагалася здолати мене, не вбиваючи. А ти стала мʼякшою."
Курумі зітхнула і продовжила говорити.
«......Гу──»
Слухаючи такі голоси, Мана тремтячою рукою торкнулася своєї шиї.
Ніякого болю. Кровотечі також не було. Іншими словами, це була не звичайна куля. Що ж це була за куля? Оскільки час не зупинився, це була не Сьома куля <Зайн>. Наступної миті Мана відчула, що вміст її голови переповнився, наче вражаючий безлад. Вона відчула жахливе запаморочення, а позиви до блювоти нахлинули, як бурхливі хвилі. Поле її зору мерехтіло, а тіло падало від болю, наче оглушене подушкою.
"Мано! Мано! Гей, Курумі! Що ти зробила з Маною!?"
розлючений голос Которі відлунював у її голові. І потім вона почула сміх Курумі.
"Я ж уже казала, хіба ні? Я прийшла, щоб належним чином вирішити нашу суперечку. Але дуже прикро, що Мана не збирався мене вбивати".
«Про що ти, в біса, говориш?»
«А-а-а-а-а-а-а-а!» Ніби перебиваючи Которі, Мана закричала, як лютий звір.
Потім, коли відчуття, що розпирало її голову, почало вщухати, вона безсило спробувала підвестися, рясно спітнівши.
«Мано!»
Которі знизала плечима. Мана якось зуміла налагодити дихання, коли підняла обличчя.
«Кото......рі......»
Однак раптом вона помітила, що щось не так. Тіло стало важким. У кінцівках не було свободи, наче її тіло було скуте масою заліза.
Подумавши про це, Мана змінила спосіб мислення. Безумовно, її тіло зараз було одягнене в металеву масу, яка називалася бойовим костюмом з Ріалайзером. Причина, по якій вона могла вільно пересуватися, полягала в тому, що все її тіло було загорнуте в Територію. Чи означає це, що куля Курумі завадила утворенню Території?
«............, ......»
Раптом, розглядаючи цю можливість, Мана подивилася на Курумі пронизливим поглядом.
«Уфуфу, хіба цей непривабливий вигляд повзаючої тебе по землі тобі не личить?»
"...... Це огидно. Краще померти, ніж бути врятованою тобою." Поки Мана говорила, кривлячи губи, Курумі знову щасливо посміхнулася.
"Божечки, Божечки. Я хотіла вирвати їх усіх, але, здається, все ж залишилося одне ікло".
Слухаючи цей жарт, Мана опустила голову, втрачаючи свідомість.
◇◇◇
«Цей світ був створений для Токи......?»
Шідо розгублено дивився то на Току, яка його обіймала, то на Тенку, вираз обличчя якої залишався незмінним.
Тоді Тока відкрила губи, щоб почати говорити.
"......Уму. Після того, як Тенка з'явилася в класі, частинка її свідомості просочилася в мою голову. Це було схоже на відчуття шляху сили Духа".
«─────»
Шідо відчув, як йому перехопило горло, коли він потягнувся за простягнутою рукою Тенки, щоб підвестися.
Так і було, Шідо запам'ятав це відчуття. Коли запечатуєш Силу Духа поцілунком, частина його свідомості чи спогадів також може влитися в нього. Не кажучи вже про те, що Тока і Тенка були парою, яка ділила одне тіло. Неважко уявити, що таке могло статися з цими двома, які жили спільним життям, зіставленим одна з одною.
"...... Вибач, Шідо. Я повинна була сказати тобі раніше. Але ......"
"Ні, все гаразд. ......Порівняно з цим, дякую, що зупинила мене, Тока. Якби я продовжував, то міг би поранити Тенку".
Звісно, він не вірив, що одного його удару було достатньо, щоб убити Тенка. Дивлячись на Тенку, роздумуючи над цим, Тенка невдоволено хмикнула носом.
"Непотрібний вчинок. Навіть <Сандальфона>, яким користується ця людина, достатньо, щоб розбити це тимчасове тіло. Часу залишилося небагато. Принаймні, час, що залишився, ти повинна провести наодинці з цією людиною".
“Тенко……”
Вираз обличчя Токи змінився на досить сумний.
Дивлячись на цей обмін між ними, Шідо відчув, що його вираз обличчя ще більше загострився.
"Зачекайте, я не розумію. Про що ви говорите?"
«............» «............»
Слухаючи, про що питав Шідо, і Тока, і Тенка закрили роти. Але через деякий час Тока, здавалося, вирішила підняти обличчя. "Ти пам'ятаєш Шідо? Коли ми билися проти Міо, до того, як Шідо використав Шосту Кулю <Вав> - світ, де були вбиті всі Духи."
"! Це ж..." Шідо марно хапав ротом повітря. Зрозуміло, що ця подія глибоко закарбувалася в його пам'яті, але він не очікував, що Тока пам'ятатиме світ до того, як його змінили.
Втім, це було розумно, якщо зважити на те, що все вже закінчилося. Нинішня Тока ввібрала в себе кристал Сефіри Міо у своєму тілі. Тож навіть якщо вона знала про це, це не було неймовірним.
"Ааа......Я пам'ятаю. Тоді я вже здався, коли Тока врятувала мене."
"...... Уму. Саме так."
«Е?»
На запитання Шідо, Тока продовжував розповідати, зберігаючи відсторонений вигляд.
"У той час всі Духи були позбавлені Міо своїх Кристалів Сефіри і померли від <Айн Соф Аур>. Але тільки мені якимось чином вдалося відновитися у свідомості Міо. Це сталося завдяки присутності Тенки.
«......Хамф.»
Коли Тока повернулася до неї, Тенка відвела очі вбік. Хоча вираз її обличчя все ще залишався холодним, її поведінка, здавалося, була спрямована на те, щоб приховати власне збентеження.
"Я була просто голосом, який кликав. Існувала більш фундаментальна причина, чому Тока могла прокинутися в тілі цієї жінки. Тобі краще запам'ятати, людино. Духи, чиї сефіри забрала та жінка, були залишені як людські трупи. Але тільки у Токи не залишилося навіть її тіла."
«Уму».
Кивнувши на слова Тенки, Тока повернулася і подивилася на Шідо.
"Всі інші були колишніми людьми, які перетворилися на духів руками Міо. Але тільки я народилася як особистість з кристалу Сефіри, так би мовити, чистий Дух."
«............»
Шідо мовчки кивнув. Він уже знав це. Адже він чув це від самої Тенки перед тим, як відправити його свідомість назад у минуле за допомогою Шостої Кулі <Вав>.
Потім Тенка тихо зітхнула, повертаючись до цієї теми.
"Духи - це та жінка Такамія Міо і ті, кому вона подарувала кристали Сефіри. Навіть якщо відстежити джерело цієї сили, все одно вона належить Такамії Міо".
«Скажи мені, що це означає?»
Тудум.
Шідо відчув, як сильно калатає його серце.
"Що ж станеться з Духами тепер, коли жінка зникла? Що буде з кристалом Сефіри в нашому тілі?"
Тудум, тудум.
Його серцебиття стало ще сильнішим.
Воно ніби повідомляло Шідо про небезпеку.
Слова, які підуть далі, ніби благали його не слухати цього. Але правда була безжально сказана.
"Зі знищенням Такамії Міо зникне сила всіх Духів.
Все повернеться на круги своя. Люди знову стануть людьми, але ті, у кого не буде вмістилищп, повернуться назад у небуття."
«────────────»
─ Шалене запаморочення охопило все його тіло.
Серце калатало, як ранковий дзвін, дихання ставало рідшим і частішим, піт струменів через пори, а спина була мокрою від холоду.
Що щойно сказала Тенка?
На мить він запідозрив, що у нього не все гаразд з вухами і головою. Ні, це була не підозра, а скоріше бажання. Кожна клітинка його тіла намагалася відкинути щойно отриману інформацію. Як він може заперечувати це? Неважливо, що це був невдалий жарт, з яким Тенка поспішила. Він відчайдушно сподівався, що вона холодно пирхне у своїй звичній манері і повідомить йому, що це брехня.
Рухами, схожими на рухи іржавої машини, Шідо повернувся до Тенки за своїм останнім порятунком.
«............»
Але сумна посмішка Тенки розбила всі його останні надії. "Гей, зачекай, будь ласка. Що це таке, а?"
Хрипкий голос вирвався з його горла.
Тока обережно простягнула руку, щоб прикрити тремтячі руки Шідо.
"Якщо Кристал Сефіри Міо зникне, я також зникну. Тенка, яка зрозуміла це, поглинула той кристал Сефіри, щоб створити цей світ.
Все для того, щоб я могла провести ще трохи часу з усіма, перш ніж все закінчиться."
«............» Почувши слова Токи, Тенка мовчки відвела погляд, схрестивши руки. Але це мовчання було красномовнішим за будь-які слова про її доброту. «То… ка......» Шідо опинився в пастці думок, не знаючи, що сказати, окрім як тупо вигукнути її ім'я.
«──......»
Але потім він помітив.
Рука Токи, яка тримала його руку, теж злегка тремтіла. «──────» В одну мить розгубленість Шідо змінилася відчуттям, ніби йому в обличчя хлюпнули холодною водою.
Можливо, через те, що стан Токи був надзвичайно спокійним, він досі не помічав такої природної речі.
Безнадійна інформація принесла раптовий шок. Цілком природно було розгубитися і впасти у відчай, здригнутися від відчуття безпорадності.
Але найбільше боялася, безумовно, сама Тока.
Проте Тока з лагідним виразом обличчя спокійно розповідала Шідо правду.
Чому? - вирішила вона. Щоб Шідо не злякався. Щоб він не провів останній свій обмежений час, плачучи та переповнений горем.
Тому він не міг залишатися таким. Шідо придушив бурхливі емоції, що вирували в його серці, коли він міцно стиснув руки Токи.
"! Шідо!
«Токо, я кохаю тебе!»
Але саме тоді, коли Шідо намагався донести своє рішення до Токи.
"......!? Що?"
Наче світ запульсував, здригнувся від землетрусу. Потім небо втратило свій колір, наче його вибілили - від горизонту з'явилася тріщина. Здавалося, ніби якась величезна істота намагається розчавити сам світ. Зіткнувшись з цим аномальним явищем, Шідо не міг не розплющити очі.
«Це, це ......»
«Хм.» Ніби перериваючи голос Шідо, Тенка примружився, дивлячись на небо.
«Через те, що ти так повільно йшов, воно вже наближається.»
«Наближається, про що ти говориш!?» перепитав Шідо, кричачи, а Тенка продовжувала дивитися на небо.
«Кінець світу.»
◇◇◇
«......Курумі, поясниш нам, що це таке?»
Піднявши погляд від Мани, що лежала на підлозі, Которі видала голос, позначений сумнівом.
Однак Курумі, яка перебувала під пильним поглядом Которі, лише грайливо посміхнулася, знизавши плечима.
Звичайно, Курумі стріляла в Ману. Однак на Мані, яка отримала кулю, не було жодної рани. Незважаючи на втрату свідомості, її пульс залишався стабільним. Курумі, врешті-решт, що вона задумала…
Коли Которі вважала, що все закінчилося, Оріґамі підійшла ззаду і присіла навпочіпки, щоб поспостерігати за станом Мани. Вона відкрила кришку на задній панелі Ріалайзера і злегка насупилася.
«Ось воно.»
«Що, що сталося, Оріґамі?»
На запитання Которі Оріґамі вказала на миготливий червоний індикатор на задній панелі пристрою.
«Її Ріалайзер вийшов з ладу. Команди від передавача не надійшла. Точніше, зникла сама відповідь".
"......! Це означає, що..." «Так. Це все одно, що звичайна людина, яка не є магом, носитиме Ріалайзер».
Оріґамі опустила очі, щоб зосередитися на тому, що здавалося кнопкою на задній панелі пристрою.
Наступної миті тіло Мани ледь-ледь засвітилося, коли Ріалайзер повернувся до свого звичайного не бойового стану і відєднався від Мани. Оріґамі перенесла Ману, яка тепер була в цивільному одязі, щоб вона могла лежати на ковдрі, яку постелила одна із співробітницт <Рататоска>
Подивившись на цю сцену, Которі перевела погляд на Курумі.
«...... Курумі, не може бути….!»
«Кіхіхі, так.» Курумі грайливо засміялася, знизавши плечима.
А потім, ніби в такт цьому, пістолет в її руках, її астральна сукня, навіть її клон - все розтануло в тіні.
Це повноцінна Четверта Куля <Далето> з усією силою духа, що залишилася в мені.
Невже ікла та кігті справді потрібні вовку, який втратив свою жагу до вбивства?"
«──────» Почувши це від Курумі, Которі втратила дар мови. Тоді ззаду почулися голоси спантеличених Духів. «Гм......, що це означає?»
«Мана......, з нею все буде гаразд?»
Которі озирнулася на них, кивнувши їм «так», і піт стік по її обличчю.
"......Як усім відомо, тут ідеальний світ, створений Токою. Все зручно, все йде гладко. Навіть магічні модифікації тіла Мани ДІЕМ, які роз'їдали її тіло, стали «неіснуючими». Проте, якщо побачення Шідо пройде гладко, світ повернеться до свого первісного стану. Це, звісно, стосується і тіла Мани."
«Так? То ти кажеш...»
"Здивування. Я не можу повірити у все це одразу."
Вислухавши Которі, всі Духи повернулися до Курумі з розширеними очима.
Напевно, всі зрозуміли. Курумі використала здатність Четвертої Кулі <Далето> відмотувати час назад, щоб повернути тіло Мани до стану, в якому воно перебувало до магічних модифікацій ДІЕМ. "Божечки, Божечки. Мені буде ніяково, якщо всі будуть так витріщатися на мене". Привернувши до себе загальну увагу, Курумі покрутила своїм оголеним тілом. Которі зітхнула, побачивши цей жест, дістала з сумки, яку принесла працівниця, змінний одяг і кинула його Курумі.
"Вдягни. Ти можеш не завжди бути такою?"
«Прошу вибачення за те, що нав'язую вам свою турботу». сказала Курумі, перевдягаючись. Ззаду почувся голос Міку, який кричав: «Ах! Ще трохи!». Однак Которі вирішила поки що проігнорувати його, оскільки вона повернулася, щоб поговорити з Курумі.
"..... Дякую. Порівняно з тим, що було, з нею зараз все гаразд? Ця дитина мені майже як моя надоїдлива молодша сестричка. Але, яка несподіванка. Я думала, що ви з Маною вже давно намагаєтеся вбити одна одну."
«Уфуфу.» Поки Которі говорила, Курумі злегка знизала плечима.
«Звичайно, багато "нас" було вбито Маною ......, але врешті-решт це все було справою рук ДІЕМ. І..."
«І?» "Насправді, я не ненавиджу її. Такого «союзника справедливості», як Мана".
Легковажно сказавши ці слова, Курумі посміхнулася.
«......Хмм?»
Хоча було важко судити, чи це був навмисний жарт, але відчуваючи, що ці слова надто не підходили Курумі, Которі теж не могла не посміхнутися.
Тоді це сталося саме в цю мить.
Навколишнє повітря затремтіло, наче під час землетрусу, а небо стало білосніжно-білим.
"Ха-ха-ха!? Щ-що це таке?"
"Кя!? Катаклізм!?" Одразу ж голоси оточуючих Духів були сповнені розгубленості та паніки. В цей час Курумі тихо дивилася на небо і бурмотіла. "Божечки, Божечки. То, вже час?"
«Курумі, ти знаєш, що відбувається?»
«Так. Якщо сказати простіше, цей світ наближається до свого кінця».
Курумі трохи зітхнула, коли говорила. У свою чергу, Которі вигукнула «що?!», коли її очі розширилися. «Не може бути, ти кажеш, що Шідо не встиг!?» Тоді ззаду з'явився ще один Дух, щоб втішити Которі. Це була Нія.
"Гаразд, гаразд, заспокойся, молодшо сестричко. Це ще не кінець. Напевно, ні."
Здавалося, як і Курумі, Нія очікувала, що це станеться. Вона продовжувала говорити надзвичайно спокійно.
"Ми зробили все, що могли. Що буде далі, залежить від хлопчини. Ми повинні вірити в нього і чекати".
«Але...»
Коли Которі занепокоєно насупила брови, Нія приклала палець до губ Которі, щоб не дати їй заговорити. Потім вона продовжила говорити, підморгуючи.
«Ти ж знаєш, що в такі моменти цей хлопець найкрутіший, так?»
«............»
Слухаючи Нію, Которі тихо зітхнула.
Так само це зрозуміли і Духи, які виглядали занепокоєними. Вони повернулися одна до одної і кивнули.
«Так, якщо це Шідо, то я впевнена, що все буде добре».
«Хуму, я вірю в Нуші-сама.» "Кха-кха-кха, ми вже так далеко зайшли. Він не з тих людей, які витрачають час даремно."
"Довіра. Незалежно від того, що це за супротивник, Шідо обов'язково переможе." "Саме так. Навіть Інверсійна Тока неодмінно зазнає поразки!"
«Так. Треба бути дуже слабким, щоб програти такій жінці, як вона.»
"......Агов, ця Тока ж правителька цього світу? Хіба вона не почує, що ти це кажеш?"
Так по черзі висловилися всі присутні. Почувши їхні голоси, Которі обережно видихнула, почухавши голову.
"......Гаразд, ви всі вірите в нього, то що я буду за молодша сестра, якщо і сама не повірю в нього.".
Коли Которі говорила, Духи рішуче кивнули на знак згоди. Курумі задоволено подивилася на них, а потім відвернулася до неба. "Тепер Шідо. Наступний крок - за тобою. Будь ласка, робити так, щоб не шкодувати потім ні про що."
◇◇◇
З неба з'явилися тріщини, що відшаровувалися, наче яєчна шкаралупа.
Поверхня землі заскрипіла, коли постійні поштовхи пролунали, як крик.
Це було відчуття, що єдине створіння, відоме як світ, ось-ось досягне кінця свого життя. Дивлячись на цю жахливо ілюзорну сцену, Шідо на деякий час втратив здатність говорити.
Але, серед них.
«Хм.»
Тенка, що стояла на краю парку, зовсім не здригнулася, коли клацнула пальцями. Одразу після цього морозиво, яке Тока впустила раніше, повернулося до свого первісного стану і опинилося в руках Тенки.
Тенка продовжила йти далі, облизуючи морозиво.
"Тож вийшов чудовий краєвид. Дивитися на кінець світу з морозивом у руках несподівано приємно".
«...... Агов, що ти робиш!?» Зіткнувшись з несподіваними діями Тенки, Шідо не втримався і закричав. Тоді Тенка повернула очі, щоб подивитися на нього.
"Що ти робиш? Збираєшся змарнувати їжу, яку принесла Тока?"
«Ні, я не це мав на увазі!» Посеред розмови Шідо відчув, що його очі силоміць закотилися назад. Друге морозиво, яке відновилося в ритмі рухів пальців Тенка, стрибнуло йому до рота. "Шідо! З тобою все гаразд?" занепокоєно запитав Тока. До речі, останнє морозиво м'яко приземлилося на руки Токи. «Уууу......уу». Шідо з силою проковтнув морозиво, яке запхалосч йому до рота, і кивнув у відповідь Тоці.
Тоді, немов услід за цим, трясіння світу посилилося: на тлі падаючого неба з'явилося величезне «щось».
«Що? Що це?»
Дивлячись на небо, його голос просочився назовні, оскільки він був захоплений несподіванкою.
Це щось було величезною рукою.
Сяюча біла рука сяяла з іншого кінця розбитого неба, розбиваючи на друзки рештки первісного неба.
Потім, немов купаючись в уламках неба, з'явилася власниця цієї руки. Побачивши це, Шідо відчув, як йому перехопило подих. Але це також не було неможливим. Не тому, що ця постать була зовсім невідома Шідо, а тому, що було відомо, що вона розчинилась в небуття.
Але все ж вершині небес стояв велетень.
Постать прекрасної дівчини з довгим волоссям стояла там.
Невиразне обличчя. Пара очей, в яких відсутня будь-яка свідомість. Крім довгого волосся, ніщо не прикривало сірувату глянцеву шкіру, з повністю відкритими вигинами грудей і живота.
А зі спини росли незліченні величезні крила.
Точнісінько як у янгола зі старих міфів. Істота яку всі знають але ніхто не бачив.
Однак не ці фактори змусили очі Шідо зачаровано застигнути. «Mi… o......?» Приголомшений, він випустив свій голос.
Так, це була вона. Велетень з іншого боку розбитого неба мав такий самий вигляд, як і Дух Першопочатку - Такамія Міо.
«Хм.»
Потім, ніби почувши шепіт Шідо, Тенка насупила брови.
"Ця ріс занадто жалюгідна, щоб порівнювати її з тією жінкою. Воно не усвідомлює себе. Лише інформація, викарбувана на собі, щоб імітувати зовнішність Такамії Міо."
«...... Ти знаєш, що це таке?» На це запитання Шідо Тенка закинула ріжок морозива до рота, а потім відповіла: "Втілення захисного інстинкту кристала Сефіри, так би мовити, «імунітет».
«Імунітет?»
"Так. Сила Кристала Сефіри Такамії Міо надто велика. Навіть тіло її доньки Токи не було повністю сумісне з ним. Досі я використовувала Силу Духа, щоб втрутитися в нього, але навіть це, здається, досягло межі.
Незважаючи на це, Тенка продовжувала.
"Ну, те, що він протримався так довго, вже вражає. Подякуй духам пізніше."
«Е?» Почувши це, Шідо округлив очі. Тока додала до сказаного ще одне доповнення.
"Здається, Которі, Оріґамі та інші дали нам свою силу Духів, яка допомогла збільшити час життя цього світу ще на трохи. Напевно, без їх допомоги він став би таким набагато швидше".
«О, так ось що вони робили ......!?» Раптом, саме в той момент, коли Шідо сказав це.
【────────────────────────────────】
Величезна «Міо» закричала, ніби співаючи. "! Шідо!" «──!?»
У той самий час він почув, як Тока вигукує його ім'я, і його тіло раптово потягнуло вбік.
А наступної миті, можливо, коли губи «Міо» стиснулися, щоб випустити зітхання, парк, в якому знаходився Шідо та інші, зник, оскільки вся земля вирвана.
"......!? Що?"
Шідо, який злетів у небо на руках у Токи, відчув, як у нього перехопило голос від жахливого видовища. Він не був ні розчавлений, ні розірваний. Буквальне «зникнення», де не залишилося навіть уламків чи сміття. Наче гумкою по незадоволеним частинам малюнка, там утворилася неприродна порожнеча.
"Умуу! Унн!"
Коли Тока приземлилася на землю, якої майже не залишилося, вона видала такий голос. Здавалося, вона запитувала: «З тобою все гаразд, Шідо!», але чомусь її голос звучав незрозуміло.
Придивившись уважніше, він побачив, що її рот тримає ріжок морозива, наче пташиний дзьоб. Здавалося, що вона не хотіла викидати морозиво, яке тримала в руках, тому поспішно кинула його до рота.
«Т-Токо......»
Навіть під час цієї кризи вона поводилася надто, як Тока. Шідо не міг не посміхнутися на це.
Тоді, ніби відповідаючи на це, величезне «Міо» знову відлунювало голосом. 【────Неконформне тіло. Уникнення атак. Виживання, конформація. Продовжувати, знищення. 】 «......»
Тон голосу Міо обертався так само, як і холодні слова, що виходили від неорганічної машини. Від цього надзвичайного відчуття тривоги Шідо мимоволі насупився.
Міо, яку знав Шідо, була вже мертва. Він був змушений визнати цей факт ще раз. Замість того, щоб бути схожим на неї, було б краще, якби голос був зовсім іншим.
«Хамф!»
Пирхнувши носом, Тенка закружляла в повітрі, щоб ухилитися від нападу. Потім вона злегка зітхнула, перш ніж приземлитися поруч з Токою.
"Це досить грубо. Вона, мабуть, вважає мене нестерпним «шкідником», якого треба вигнати. Незважаючи на те, що його господаря, безсумнівно, вже немає в живих, він все ще може мислити на такому рівні".
Вона вивергнула ці слова. Однак з її погляду можна було відчути почуття, схоже на жалість.
«Що ти збираєшся робити?»
"Самій би знати. Це система відторгнення, сформована для усунення чужорідного об'єкта, відомого як «я». Вона не припинить атакувати, поки не усуне «мене». Якщо так, то не залишається нічого іншого, як перемогти її".
Що ж, - продовжувала говорити Тенка, примруживши очі.
"Перемогти її - це все одно, що розбити кристал Сефіру. Через кілька хвилин або через кілька годин - без різниці, кінець цього світу буде однаковим".
«Що?!»
Шідо здригнувся, почувши слова Тенка. Саме так. Кінець цього світу також був еквівалентом кінця життя Токи.
Можливо, здогадавшись про його думки з виразу обличчя Шідо, Тенка додала до того, що сказала раніше, ще одне доповнення.
"З того моменту, як це сталося, знищення стало неминучим. Або бути вбитим цим зараз, або бути вбитим після того, як знесемо це."
«............» Серце Шідо тремтіло, незважаючи на його рішучість загартуватися. Шідо зціпив зуби і міцно стиснув кулак, аж до крові.
Але в наступну мить він почув ніжний голос, який говорив до нього.
"Зачекай трохи, Шідо. Я скоро закінчу.
Наше побачення ще триває."
"......! Токо!" Почувши її слова, Шідо швидко вдихнув на повні груди.
І так, він проковтнув емоції, що нахлинули на нього, вирішивши замість цього посміхнутися у відповідь.
«......Ааа, так.»
Саме так. Про відповіді і тому подібне не було потреби думати.
Навіть якщо це було лише на кілька хвилин, поки був час, який можна було провести з Токою, у нього не було іншого вибору, окрім як перемогти це вторгнення.
Коли ця думка передавалася Тоці, вона з посмішкою кивала головою.
"Але чи можеш ти дійсно перемогти це? Це надто абсурдно......"
Шідо подивився на величезну «Міо» і насупився. Тоді Тока ще раз похитала головою. "Ааа. Якщо це ми, то". сказала Тока, кивнувши ще раз, і зробила крок уперед до «Міо».
Тоді, немовби на знак згоди, Тенка також стала поруч з Токою.
"Вибач, Тенко. Але будь ласка, позич мені свою силу."
"За що ти вибачаєшся? Я - це ти. Я від самого початку збиралася це зробити."
Тока і Тенка обмінялися короткими словами і м'яко кивнули одна одній, обійнявшись впритул.
Наступної миті їхні силуети злилися в одне ціле, випромінюючи сліпуче світло.
«──────!»
Від надзвичайного світла Шідо рефлекторно затулив очі. А коли світло нарешті заспокоїлося. На їхньому місці стояла самотня дівчина в прекрасній астральній сукні.
«То... ка?»
Побачивши цю постать, Шідо приголомшено вигукнув її ім'я.
Він добре усвідомлював власне дещо ошелешене запитання, але все одно нічого не міг з собою вдіяти. "Дівчина, що з'явилася тут, явно була Токою, але її атмосфера дещо відрізнялася від Токи.
Її гарне волосся було зібране в один хвіст; астральна сукня, що покривала все її тіло, була схожа на принцесу в обладунках. На її спині були красиві крила, що нагадували астральну сукню Міо.
З її очей була невелика різниця в кольорі.
Праве око нагадувало Току, а ліве - Тенка.
Вдивляючись, Шідо нарешті зрозумів справжню природу загадкового відчуття, яке дарувала йому ця дівчина.
Саме так. Дівчина перед його очима - це була Тока і Тенка, це був вигляд двох повністю злитих в одне ціле Духів.
«Уму».
Дівчинка тихо кивнула. Цей надійний і лагідний тон, безсумнівно, належав Тоці. «Я пішла Шідо.»
Тока залишила ці слова позаду, коли вона стрибнула в небо, щоб атакувати Міо.
Це було справді таємниче почуття.
Тока і Тенка, вони мали б бути єдиним цілим, що повертається до свого початкового стану, але її тіло було сповнене сили, як ніколи раніше.
Майже переповнена силою Духа, її астральна сукня випромінювала сліпуче сяйво. Здавалося, що вона може розчавити зірку одним пальцем. ......Звісно, вона не збиралася цього робити, бо Шідо б її за це насварив би.
(─ Це, звісно, природно. Я використовувала цю Силу Духа, щоб підтримувати цей світ і пригнічувати «імунну функцію». Хоч вона і не повна, але ми на одному рівні сили з матір'ю).
«Ооо!?» Раптом почувши голос Тенки, що відлунював у її голові, Тока здивовано вигукнула. (Чому ти здивована? Хіба я щойно не поглинула тебе?) «Уму....но, але навіть так, я не очікувала почути голос у себе в голові». Тока повільно стиснула кулак, коли контур її губ сформував посмішку.
"Але ж, як це описати. Це приємне відчуття. Відчуття боротьби пліч-о-пліч з Тенкою передається дуже сильно. Якщо це можливо, було б добре, якби ми могли поговорити раніше. Ти завжди була всередині мене?"
(Не будь нерозумною. Зрештою, єдиною причиною, чому я можу бути з тобою, є акт насильницького прийняття материнської сили).
"Я розумію. Але ж..."
Тока кивнула, і її посмішка стала ще ширшою.
"Навіть якщо я не чую твого голосу, Тенка завжди була зі мною. Навіть тоді... навіть тоді. Дуже тобі дякую". (............Хмм.) Коли Тока закінчила говорити, Тенка видихнула, ніби трохи збентежена.
(─ Краще, зосередься на цьому. Це системна сила, що залишилася в Кристалі Сефіри Такамії Міо. Іншими словами, він має такий самий рівень сили, як і ми. Не втрачай пильності).
"Уму! Зрозуміла!"
Відповідаючи на голос Тенки, Тока розкинула руки в повітрі. Потім вона проказала ім'я найсильнішого Янгола, в якого вона найбільше вірила. «Сандальфон!» В одну мить порожній простір затремтів, і зі світла з'явився золотий трон.
Але це було ще не все. Продовжуючи, Тока закричав. «Нахема!» Вона вигукнула ім'я Коря Демонів.
У відповідь на її голос темрява згорнулася, і з'явився срібний трон з мечем на вершині.
Саме так. Це був Король Демонів Тенки, <Нахема>.
Тока, яка злилася з Тенкою, тепер також могла використовувати цю силу.
«Ху────»
Тока виставила руки вперед. Після цих рухів величезні мечі на двох тронах були витягнуті вперед і опинилися в руках Токи.
На її правій руці <Сандальфон>. У лівій руці - Нахема. Маючи владу над двома незрівнянно могутніми королями, Тока закричала, замахнувшись обома руками.
«Ооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!»
Спалах меча з обох <Сандальфона> і <Нахеми> розірвав повітря і розсік обидві руки величезнї <Міо>.
Пошкодження. Обидві руки. Ціль. Вижила. Виключення. Екстермінація.
Частинки Сили Духа тріпотіли та виблискували з перерізу величезних рук «Міо», коли вона в агонії здіймала своє тіло. Однак на цьому атака Токи не закінчилася. Вона знову змахнула обома мечами, і світло і темрява викарбували на грудях «Міо» форму хреста.
Але саме в цей момент 【────────────────────────────────】 Величезна «Міо» випустила свідоме гучне виття, нахиливши голову назад, коли з простору над її грудьми виросло нове обличчя.
«Що?!?»
(Тц──)
Такий вчинок справді перевершив усі очікування. Тока розширила очі, коли почула звук, який Тенка подумки вимовила, клацнувши язиком.
Тим часом свіже обличчя «Міо» скривило губи, щоб випустити зітхання. Так, це були ті самі рухи, які вона зробила, коли в одну мить знищила парк.
«Ку......!»
Вона сконцентрувала свою увагу, наповнюючи своє тіло Силою Духа. Наступної миті невидима ударна хвиля вдарила Току.
"......! Токо!"
закричав Шідо, який дивився на битву між «Міо» і Токою на землі.
У той момент, коли Тока відрубав обидві руки «Міо», з її грудей виросло нове обличчя, яке атакувало Току.
«Ку......!»
Земля позаду Токи була беззвучно стерта з лиця землі за долю секунди. Хоча Тока зуміла консолідувати свій захист, щоб уникнути знищення, це не повністю компенсувало силу того зітхання. Вона була збита з неба і впала на те місце, де колись була земля.
«Ку, ах──»
Тока використала свій меч як тростину, щоб піднятися. На її астральній сукні звідусіль з'являлися тріщини, здавалося, що вона досягла своєї межі, навіть якщо могла стояти на двох ногах. Руки. Регенерація. Ціль. Конформація. Однак на цьому атаки Міо не зупинилися. Міо відростила дві нові руки на місці своїх старих відірваних, простягнувши їх у бік Токи.
"Встигни! <Рафаель>!"
Шідо зосередив свою свідомість, щоб використати силу Янгола, запечатану в його тілі.
З вітром, що огорнув його тіло, він злетів у повітря. Летячи на великій швидкості, Шідо вигукнув ім'я наступного Янгола.
«Метатрон!»
В одну мить навколо Шідо з'явилася незліченна кількість «пір'їнок», які випромінювали промені світла в бік «Міо». Але «Що?!» Промені світла, випромінювані <Метатроном>, лише тонко прокололи шкіру Міо. Більше того, завдані рани регенерувалися за лічені секунди.
Але й цілком очікувано. Хоча ця величезна «Міо» була схожа на систему без волі, вона все одно була частиною кристала Сефіри Міо. Лише той, хто мав таку ж силу, як і Міо, міг завдати Міо шкоди. Це був факт, який він болісно відчув у попередній битві.
"Як я можу здатися! Адже моє побачення з Токою ще не закінчилося!" Він викликав одного Янгола за іншим, випускаючи постійні атаки, намагаючись зупинити «Міо». Однак «Міо» продовжувала атакувати Току, не помічаючи існування Шідо. Хитаючись, Тока використовувала всю свою силу, щоб уникнути цієї атаки.
«Mio......!»
Шідо знав, що «це» - не Міо.
Проте стримувати крик стало нестерпно. Міо, яка пожертвувала своїм життям, щоб врятувати всіх.
Єдине, чого він більше ніколи не хотів бачити - це її обличчя, яке використовують для нападу на Току.
«Міооооооо!»
Тоді.
Це сталося в той самий час, коли Шідо кричав.
«────Не хвилюйся.»
Шідо щойно чув такий голос.
«...... Га?»
Шідо мимоволі зупинив руку, дивлячись на величезне обличчя Міо.
На цьому обличчі все ще не було жодного виразу. Воно просто нещадно намагалося знищити існування Токи.
Тоді він помітив. Замість того, щоб чути цей голос безпосередньо у вусі, він лунав у нього в голові.
«Щойно, це був...»
Розплющивши очі, Шідо приклав руку до чола. Галюцинація, викликана екстремальним станом. Ні.
Голос «Міо», що пролунав, щоб ввести Шідо в оману?
Ні.
Точно щойно
"Ти маєш силу. Допоможи Тоці."
«.........!» Шідо впевнено підняв обличчя.
«────────»
Величезна «Міо» підняла свою щойно відрослу руку, щоб кинути виклик Тоці. З кожного кінчика пальця випромінювався промінь інтенсивної Сили Духа, миттєво змінюючи навколишній пейзаж. (Токо!) "У, му......Я в порядку. Я можу якось уникнути цього."
Коли Тока змогла поворухнути зболеним тілом, вона відповіла на голос у голові.
"Але це перетворюється на односторонній оборонний бій. Треба вловити в її поведінці якусь зачіпку, щоб почати контратаку"
І ось, ніби зупиняючи ці слова, промені світла почали хаотично витанцьовувати.
Причина була проста. Рука Міо почала випускати безліч променів світла. Починаючи з долоні, як вже було сказано раніше, маленьке обличчя Міо почало розширюватися.
«Ку──»
─ Необережно. Обличчя Токи застигло, коли вона насупилася. Промені світла Міо були лише приманкою. Все заради того, щоб випустити найсильніше «зітхання» в той момент, коли Тока не могла уникнути...
Але. Очікуваного удару деякий час не було. У той момент, коли Міо намагалася випустити це «зітхання». Пролунав «Айн Соф Аур!»
Поки вона дивувалася, звідки пролунав цей вигук, над головою Міо з'явилася величезна квітка.
Величезна квітка зі статуєю дівчини в центрі пелюсток проливала світло в небо, затуляючи собою обидві руки, як обличчя «Міо», що ось-ось мало випустити «зітхання» на Току.
Вона не була ні розчавлена, ні розірвана. Здавалося, що все життя зникло з тієї частини, куди торкнулося світло, коли руки Міо впали на землю. Побачивши це видовище, Тока мимоволі розширила очі. «Що?!?»
(Це той ідіот.)
Голос Тенки відлунював у її голові, немовби відповідаючи здивуванню Токи.
Але це теж було не безпідставно. Зрештою, це був один з Янголів Такамія Міо - Янгол смерті, який винищував усе живе, <Айн Соф Аур>.
Однак Тока здивувався не лише появі <Айн Соф Аур>. Голос, який вигукнув ім'я цього янгола, був безпомилково «Шідо!» «Ааа!»
Коли Тока вигукнув його ім'я, Шідо піднявся над землею і рішуче кивнув у відповідь. Так. Було неймовірно, що саме Шідо викликав Янгола Міо. "Ходімо, Тока. Давай закінчимо раніше і продовжимо побачення." Шідо посміхнувся, промовляючи ці слова. Тока на мить здивовано розширила очі: «......Уму!» І вона відповіла на його посмішку.
«────────────»
«Міо» заворушилася в агонії, рухаючись до того, щоб відрізати собі праву руку, як до чогось само собою зрозумілого. Наступної миті на місці зрізу знову виросла нова рука. Вона знову почала трястися, вистрілюючи променями світла.
(Хм, як і слід було очікувати, вона дуже живуча. Можеш продовжувати?)
«Ааа, звичайно!»
Відповідаючи на голос Тенки, з <Сандальфоном> у правій руці та <Нахемою> у лівій, вона замахнулася і відрізала палець «Міо».
Тим часом Тока плелася і кружляла в небі, наближаючись до тіла «Міо». «────────────» Виявивши наближення Токи, з первісної голови «Міо» виросла яма в животі, коли вона намагалася випустити «зітхання» з її обличчя.
Однак
«Айн Соф».
У цей момент голос Шідо знову пролунав звідкись. За спиною Міо з'явилося величезне дерево зі статуєю дівчини - звідти, як з точки відліку, почав розгортатися монохромний простір.
Янгол законів, <Айн Соф>. Якщо простежити походження, то без перебільшення можна сказати, що цей світ був сформований силою цього Янгола.
Захоплена силою свого коріння, рух «Міо» повністю зупинився. «А-а-а-а-а-а!» Це було не схоже на Току, щоб упустити такий шанс. Змахнувши і «Сандальфоном», і “Нахемою”, Тока вертикально розсікла тіло «Міо».
Однак, навіть після цього Міо не впала. Навіть будучи зв'язаними <Айн Соф>, розрізані ліва і права половини витягують щупальця, схожі на відростки, немов намагаючись знову з'єднатися.
«Це триватиме нескінченно!»
Тока мимоволі насупила брови. Тоді, ніби відповідаючи на це, Шідо підвищив голос. «Має бути щось на кшталт ядра, з якого складається ця Міо! Я повинен його розбити!"
«Що, Шідо?» (Це напрочуд точно. Але як він збирається це зробити?) «Будь ласка, залиш це мені». Шідо посміхнувся, наче почув, як голос Тенки відлунює в голові Токи. Потім він відштовхнувся від землі, закружляв у небі піднявшись над головою «Міо».
І тоді він закричав.
Ім'я того Янгола.
«────<Айн>!»
І в той момент.
«────────────»
Ніби розглядаючи чисте біле світло, випущене з руки Шідо, «Міо» вигукнула несамовитий крик.
Ось і все. Те, що показав Шідо, було останнім янголом, яким володіла Міо - в ту ж мить, коли він був активований, Янгол порожнечі <Айн> повернув все в небуття.
Через кілька секунд світло поступово згасло.
Величезну «Міо» більше не було видно.
Ні, якщо бути точним, вся величезна зовнішність була стерта. Залишилася лише серцевина «Міо» в людський зріст, вкрита <Айн Соф>, яка ніби гралася.
"Зараз! Токо! Тенко!”
крикнув Шідо, закликаючи їх обох. У відповідь на це Тенка трохи посміхнулася в думках Токи. (─ Ха! У тебе це зайняло стільки часу? А я вже почала бути про тебе кращої думки, людинко). Почувши це, Тока знову посміхнулася. "Що ти кажеш, Тенко. Тобі не треба покращувати думку про Шідо, адже він уже найкращий!"
Голосно промовила Тока, піднімаючи «Сандальфон» і «Нахему» в небо так, щоб вони наклалися одне на одного.
У цей момент, ніби в такт його руху, два трони, що пливли позаду Токи, розкололися на шматки і прикріпилися до двох мечів, які підняла Тока.
Невдовзі всередині бурхливого потоку з'явився величезний одинокий меч, що розгойдувався.
<Сандальфон> <Хальвахелев> А також <Павершлев> Нахеми.
З'єднавши їх разом, Тока породила найбільшого і найсильнішого Короля Янголів і Демонів.
«────<Єзельхлев>────» (канджі читається як «Меч Буття»)
Коли Тока підняла меч, зібравши всі сили зі свого тіла, вона спокійно подивилася на серцевину «Міо».
Зовні вона виглядала так само, як і Міо, але ядро тепер було розміром з людину, але це вже була не Міо.
Побачивши цю ностальгічну фігуру, Тока пригадала певний спогад у своїй свідомості.
Після того, як вона отримала Кристал Сефіри Міо в своє тіло, спогади Міо були довірені їй.
Це був спогад про те, як Міо випадково породила Току.
Остерігаючись свого несподіваного творіння, вона не розбила Кристал Сефіри. Її можна було назвати єдиним винятком, окрім неї самої, і вона не могла витримати вбивства ще одного чистого Духа.
Можливо, це була жалість, а можливо, материнська доброта. Можна сказати, що незалежно від того, що було причиною, вибір Міо призвів до життя Токи і до цього моменту. «Міо».
В голові Токи промайнув ще один спогад.
Це був світ спогадів, створений <Айн Соф>. Міо і Рейне, Шінджі і Шідо - всі вони існували у спогадах цього сну.
Але саме слова Шідо поклали край тому щасливому світу, який, здавалося, триватиме вічно.
(Міо, ти створила мене, щоб я створила істоту, яка може тебе вбити.)
Тока не знала, чи були слова Шідо правдивими.
Але якщо це справді було її приховане бажання, яке сама Міо навіть не помічала, то, можливо, була ще одна причина не вбивати несподівану істоту Току.
"Вибач. Це через мій егоїзм я змусила тебе так довго чекати".
Тихо прошепотіла Тока──
“────Оооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооох────────!!”
Змахнувши величезним мечем, меч розсік навпіл навколишній простір і серцевину «Міо».