Легкий теплий вітерець пройшовся по його щоках.
Хоча ще кілька днів тому було зрозуміло, що потрібно вдягати пальто, прогулюючись вулицями міста Тенґу, він відчував прихід нової пори року повсюди. Газон почав зеленіти, на кожному дереві розпускалися квіткові бруньки...... а пилок танцював у повітрі. З накопиченням таких речей пейзаж міста поступово забарвлювався у весняні кольори.
Шідо та дівчата, вийшовши зі школи, йшли вздовж дороги, розглядаючи навколишні краєвиди.
Шлях пролягав у протилежному напрямку від дороги, якою вони ходили до школи та залізничного вокзалу. У міру того, як вони віддалялися від школи, величезних будівель і провулків ставало все менше. Навпаки, природних пейзажів, таких як дерева і відкриті поля, ставало все більше.
Тока і Тенка йшли по обидва боки Шідо відповідно. Обличчя Токи світилося щоразу, коли вона бачила щось рідкісне чи незвичне, вона повертала шию і з цікавістю вдивлялася у все навколо. Час від часу вона запитувала: «О, Шідо, що це таке?» Під час передачі цієї форми щастя Тенка мовчки стуляла губи, не промовляючи жодного слова.
Але, не знаючи, як довго вони йшли, Тенка раптом зупинилася, трохи піднявши брови. Потім підняла обличчя, ніби вдивляючись кудись у далечінь.
"Це відчуття... хм, зрозуміло. Схоже, інтуїція у господаря <Разіеля> не така вже й погана."
«Гм?»
Оскільки Тенка щось бурмотіла і шепотіла, Шідо не міг стриматися, щоб не відповісти у свою чергу.
Відтак, Тенка скривила брови, дивлячись на Шідо.
"Це не має значення. Не зважай на мене. Ти маєш дивитися лише на Току".
"Ні, ні, я не можу. Навіть це ж побачення на трьох....."
«Хм.»
Коли Шідо примусив себе посміхнутися, по його щоках потекли краплини поту, Тенка знову хмикнула носом.
"Порівняно з цим, хіба ти не хотів нам щось показати? Не марнуй час Токи".
І так, вона говорила, виглядаючи дуже незадоволеною. Тоді Тока, яка слухала це, похитала головою, щоб спростувати це.
"Це не марна трата часу, Тенко. Поки що я отримую задоволення від того, що йду цією дорогою, якою ніколи раніше не ходила, з Шідо і тобою. Це не побачення, бо щось має статися. Момент щастя з кимось - ось це побачення".
«────Он як.»
Тенка трохи розплющила очі, мабуть, від того, що не очікувала від Токи таких слів. Тока, не знаючи про зміну у виразі обличчя Тенки, впевнено надула груди.
"Зрештою, я ж досвідченіша, коли справа доходить до побачень, по факту я твоя семпай! Я навчу Тенкау усіляких знань! Тому що я - семпай!"
"......Хмм. Тоді покажи мені це. Суть побачення".
Тенка сказала це, дивлячись збоку на Шідо.
"Радій. Ти ледве врятувався від смерті, людино".
«Е-е, я щойно був на межі смерті?» "Не щойно. Пам'ятай, що кожен твій крок, кожне слово, кожен вчинок пов'язані з твоїм життям. Спробуй зробити Току хоч трохи нещасною, і в ту ж мить твоя голова злетить з твоєї шиї".
«Агов!»
З небезпечним попередженням, витиснутим таким чином, що він не міг зрозуміти, чи це був жарт, Шідо ледь не зробив крок назад.
Але цього разу Тока насупилася на Тенку, яка щойно виголосила страшну промову.
"Гей, Тенко, не кажи так. Крім того, побачення - це те, що приносить «задоволення» одне одному. Не треба завжди звертатися з проханням лише до Шідо."
"......Зрозуміло. Тоді у мене нема причин тебе супроводжувати. Я не можу дати ніяких приємних почуттів Тоці і тій людинці."
"Про що ти говориш? Я ж тобі вже казала. Нам «весело» просто бути з тобою. Правда, Шідо?"
Тока посміхнулася, ніби шукаючи згоди. Шідо глибоко відповів, кивнувши головою.
"Ааа. Звичайно."
«...... Хм.»
Тенка обернувся, щоб озирнутися. Хоча було ще трохи холодно, здавалося, це був її спосіб погодитися з речами.
Тока, ймовірно, теж так думала. Вона зробила задоволений вигляд, продовжуючи кивати. "Уму, то ти розумієш. Тоді помирися. Вибачся перед Шідо."
«...... Що?» Почувши, що сказала Тока, Тенка не змогла стримати нахмуреного обличчя.
Але, можливо, не в силах протистояти ангельській усмішці Токи, Тенка перевела погляд на Шідо з виразом чистої огиди.
"Я. Мені. Шкода."
«......О-оох.»
Він ніколи не чув вибачення з таким вбивчим наміром. Говорячи, стріляючи відблисками, які могли майже вбити, Шідо кивнув, відчуваючи, як його спина вкривається потом.
Незважаючи на ці слова, Шідо не міг перемогти в цій ментальній битві. Він прочистив горло, щоб зібратися з думками, і звернувся до тих двох.
"Що ж, Токо, Тенко. Насправді, ми скоро прибудемо до місця призначення. Але перед цим я хочу дещо запитати у вас обох ......"
"Уму? Що саме?
«............»
Поки очі Токи блищали, Тенка дивився на Шідо, нічого не кажучи. Шідо простягнув ліву та праву руки до них обох.
"Можете заплющити очі, поки ми не дійдемо до місця призначення? Я хочу зробити сюрприз для вас обох."
«О! Звучить цікаво!»
Як тільки Шідо сказав це, Тока одразу ж заплющила очі і вхопилася за руку Шідо.
З іншого боку, Тенка все ще несхвально дивився на Шідо.
"У мене все гаразд. Тільки ви з Токою повинні..." “Тенко.” Після того, як Шідо і Тока одночасно вигукнули її ім'я, Тенка, все ще дуже неохоче, заплющила очі і подала руку Шідо.
"Гаразд, тоді ходімо повільно. Обережніше з ногами".
Говорячи це, Шідо тягнув їх за руки і вів вперед.
Але, незважаючи на це, темп цих двох, навіть із заплющеними очима, все одно був трохи швидшим, ніж швидкість самого Шідо. Він не знав, чи то через їхню довіру до нього, чи то через те, що їхні інші органи чуття були достатньо сильні, щоб йти куди завгодно навіть із заплющеними очима...... ймовірно, перше стосувалося Токи, а останнє - Тенки.
Шідо прискорив крок, і врешті-решт зупинився на розі дороги.
"Гаразд, ми прийшли. Можете розплющити очі".
Говорячи це, він трохи посилив хватку, щоб дати сигнал обом. Тока і Тенка, ніби порадившись між собою, зупинилися і одночасно розплющили повіки.
А потім: «Ого!»
«────» Їхні щойно розплющені очі поступово розширилися ще більше.
Але з цією реакцією теж нічого не можна було вдіяти. Якби він бачив цей краєвид уперше, то, швидше за все, відреагував би так само.
Саме так. На горизонті, що поступово розширювався, з'явилися розкішні квітучі вишневі дерева.
Неможливо було сказати, скільки пелюсток розпустилося на кожному дереві. Таке видовище було елегантною пишністю. Сліпуча, але й ефемерне. Ілюзорна картина, яка миттєво приковувала погляд глядача.
У цю мить налетів порив вітру. Вітер пройшов між деревами, розгойдуючи гілки до неба і розкидаючи незліченну кількість пелюсток в одну мить.
«Ооо......!»
«............» Хуртовина листочків Сакури, яку можна було спостерігати час від часу. Незліченні пелюстки утворювали потік світло-червоного кольору; подібно до хуртовини, це видовище повністю захопило увагу Токи. «Що це за ...... квіти?» Вишневі пелюстки обсипали її волосся та плечі, рожеві щоки Токи здавалися надзвичайно схвильованими. Шідо посміхнувся, коли пелюстки впали йому на руку.
"Ааа. Це називається цвітіння сакури. Я завжди хотів показати його Тоці."
Шідо сказав це, дивлячись на Сакуру.
Так, саме так. Саме тут у нього в голові промайнула думка про побачення з Токою. Причина була дуже проста - він хотів показати Тоці краєвид, якого вона ніколи раніше не бачила. З моменту їхньої зустрічі 10 квітня минулого року, Шідо і Тока бачили всілякі краєвиди разом. Школа, міський пейзаж, океан, осіннє листя, сніговий пейзаж - щоразу, коли вони бачили щось нове, очі Токи сяяли.
Однак на той час, коли він запечатав Силу Духа Токи, всі Сакури вже закінчили період свого цвітіння, тож це був єдиний пейзаж, який він їй ще не показував.
Незважаючи на це, можливо, це був щасливий випадок. Оскільки Тока ніколи не бачила цього раніше, він уперше міг показати це їй разом з Тенкою.
"Як тобі, Тенко? Красиво."
«............М-у.» Коли Шідо покликав її, Тенка, яка дивилася на цвітіння сакури, злегка знизала плечима, а потім відвела очі вбік.
"Спитай Току, а не мене. Якщо Тока буде щаслива, то і я буду". На цьому слова Тенки обірвалися. Тока тихо підійшла до неї ззаду.
«............Агов!»
І ось пелюстки Сакури, які вона зібрала, як конфетті, посипалися Тенці на голову.
Незліченна кількість пелюсток раптом злетіла і затріпотіла на голові Тенка. В одну мить Тенка була вкрита пелюстками.
«Ха-ха-ха, ти була відкритою!»
«............ Ти щось задумала проти мене?» В одну мить вона перетворилася на фігурку квіткової феї. Тенка напівзаплющила очі, ніби отримуючи від цього якусь насолоду. Наче мокрий собака, Тенка затрусила тілом, змушуючи пелюстки знову затанцювати в повітрі.
«Ха.»
Потім, блискавично, Тенка зібрала жменю пелюсток у повітрі. В якості подарунка Тока також скуштувала відчуття вишневої хуртовини у відповідь. За мить довге волосся Токи було прикрашене блідо-червоними пелюстками.
«Ого!»
«Хм, тепер ми квити!»
Слова Токи раптом обірвалися.
Роздумувати не було сенсу. Шідо, який також збирав пелюстки, поки Тока і Тенка гралися, випустив чергову ванну з пелюстками за спиною Тенки.
«Гей, Тенко, слідкуй за своєю спиною.»
«Ах ти...» Тенка пильно подивився на Шідо, підбираючи камінці на дорозі та женучись за Шідо, який намагався втекти.
«Зачекай, чому ти взяла каміння, для відплати в мій бік!?»
"Замовкни. Зробивши гріх проти мене, ти заплатиш за це своїм життям".
"Т-Токо! Рятуй!"
"Уму, зачекай, Шідо! Я скоро зберу наступну порцію пелюсток!"
«Ти, просто боягуз людинко!»
І так, між ними трьома почалася гонитва по вулиці, де танцювали цвіт квітів Сакури.
◇◇◇
«Що?»
У пишному лісі очі Мукуро були приголомшені, оскільки вона не знаходила слів.
Точно. Обернувшись, вона раптом почула, що її кличуть на ім'я. Це був Шідо, який мав бути на побаченні з Токою.
Не тільки Мукуро, але й Нія та Марія, що стояли поруч, також мали схожі шоковані вирази обличчя. Мукуро опустила <Міхаеля> "Нуші-сама, чому ви тут? Хіба ви зараз не на побаченні з Токою?"
Коли Мукуро запитала, Шідо полегшено зітхнув, перш ніж відповісти. "Ааа. Побачення з Токою пройшло успішно. Не хвилюйся."
"! Що, це правда?" Почувши відповідь Шідо, очі Мукуро розширилися. Тоді Шідо заговорив з лагідною посмішкою.
"Я все чув від Которі. Всі так старанно працювали заради нашого з Токою побачення. Дуже вам дякую. Це все завдяки вашим старанням, завдяки яким я змогла вистояти до цього часу".
«Нуші-сама ......»
"Але тепер все гаразд. Не треба більше битися. Ходімо, давайте повернемося до всіх.
«Зачекайте секунду.» Нія крикнула, ніби перекриваючи голос Шідо. Погладжуючи сторінку <Разіель> правим пальцем, вона кинула гострий погляд на Шідо.
"Ніа ......? Що сталося?"
розгублено запитав Мукуро, а Нія видала дивний сміх «Ннннн», тицьнувши пальцем у бік Шідо.
«......Ку......»
"Як я і думала, все пройшло надто гладко і без проблем. Добре, що я про всяк випадок двічі перевірила <Разіель>. Перетворитися в хлопчину, щоб здійснити підступний напад, було досить розумною ідеєю. Чи не так, Нацумі?"
«Що?!?»
Мукуро не могла не виглядати ошелешеною, коли повернулася і знову подивилася на Шідо. Обличчя безпомилково належало Шідо, але, подумавши про те, що сказала Ніа, Мукуро злегка зморщила брови.
Побачивши це, куточки губ Нії повільно сформували посмішку.
"Це чудове перетворення, як завжди. Мукку-Чін, можливо, і була би обманута, якби була одна, але зі мною в якості супротивника, хіба це не був поганий хід? Я думала, що Натцун мала би це розуміти".
Посеред розмови Ніа смикнула бровою і видала звук «ах», ніби щось помітивши.
"Зрозуміло, то ти хотіла допомогти Йоші. Адже якби це продовжувалося, Йоші та Міккі були б наступними мішенями. Як добра подруга, ти не могла цього не помітити. Ну, хіба це не справжнє везіння. Я ненароком зловив велику рибину. Фу-ха-ха!"
Нія зловтішно засміялася, знову тицьнувши пальцем у Шідо, а точніше в Нацумі.
"Твоя поява тут означає, що твоє везіння закінчилося! Мукуро хапай її!"
«Ти все це говориш, але врешті-решт все одно покладаєшся на Мукуро». Марія, яка стояла за спиною Нії, говорила закотивши очі. Однак Ніа проігнорувала це (незважаючи на піт, що капав з її чола), коли він повернувся і з надією подивився на Мукуро.
«Хмм......»
Однак Мукуро не діяла негайно.
Без жодних ознак спростування, не було жодних сумнівів, що цей Шідо був фальшивкою. Звичайно, на Нацумі не було ніякого гніву через те, що вона намагалася використати зовнішність Шідо, щоб обдурити Мукуро. Але
«......Безумовно».
З точки зору сприйняття Мукуро, Нацумі говорила тим самим голосом, що й Шідо, в тій самій зовнішності, що й він.
"Здається, я зробила дурницю. Поки існує <Разіель>, якою б гарною вона не була, моя особистість все одно буде викрита. Але, агов."
Нацумі розширила очі, дивлячись на обличчя Мукуро.
"Я не шкодую про свої дії. Навіть якщо я зазнаю поразки, я задоволена. А ти, Мукуро? Будучи під маніпуляціями Нії і добравшись до самого кінця, навіть якщо ти отримаєш право зізнатися, чи зможеш ти гордо стояти перед Шідо?"
«......Муку──»
Почувши ці слова від Нацумі, Мукуро відчула гострий біль у грудях.
Це було так, ніби її власні переживання промовляли прямо перед нею. Хоча вона знала, що він несправжній, вона була шокована тим, що вона говорила це прийнявши форму Шідо.
Насправді, окрім цього, Мукуро не хотіла зізнаватися перед Шідо. Шідо прийняв Мукуро і сказав, щоб вона була його сім'єю. Для Мукуро це було все, чого вона хотіла. Вона не мала жодних інших бажань, окрім цього.
Чому ж Мукуро хотіла отримати право зізнання? Тому що вона не хотіла, щоб ним скористався хтось інший.
Мукуро кохає Шідо, і саме тому вона хотіла, щоб він не змінювався. Вона не хотіла стати глядачем, який може лише дивитися на нього. Але чи могла Мукуро зараз стояти перед Шідо? Вона не мала наміру заперечувати методи Нії. Це було звичайною практикою - створювати альянси під час таких битв. Відношення до того, що кожен намагається зробити все можливе, щоб вижити, також було досить гарним. Але це не відповідало стилю Мукуро. Це було не більше, ніж просто. "Зачекай, зачекай! Що ти робиш, Натцу-не! Коли фальшивку викрито, хіба першим інстинктом не має бути втеча або визнання поразки? Навіщо ти намагаєшся задобрити Мукку-Чін!?"
"......Ха, як я і казала. Я вже знала, що її викриють. Але я також вважаю, що Мукуро не погодиться з діями Нії. Мукуро! Будь чеснішою із собою!"
"Стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп, стоп! Не дай себе обдурити, Муккучін! Давай захопимо світ разом!"
«Ніа, Ніа.»
Коли Марія поплескала Нію по плечах кінчиками пальців, Нія роздратовано глянула на неї. "Що таке, Маріє! Хіба ти не бачиш, що я зараз зайнята!?" «Можливо, але це терміново».
"Ні, я знаю! Маріє, допоможи мені переконати Мукку-Чіна!?"
"Ні, справа не в цьому. Це зовсім інша справа." «......Га?»
Нія підняла брову, почувши, що сказала Марія.
«Гей, гей!»
Нацумі, яка все ще була перевтілена в Шідо, здавалося, зрозуміла, що це було, і посміхнулася.
"......Ааа, вибач, Мукуро. Не переймайся. Сприймай те, що я щойно сказала, як чисту монету. Це було лише для того, щоб виграти час! «Що?» «Га?»
Мукуро розгублено нахилила голову. Нія, немов відповідаючи їй, також підозріло підняла брову. Тоді Нацумі повільно вказала їм на небо. Керуючись цим, і Мукуро, і Ніа подивилися вгору. «Ах......»
Побачивши фігури, які незабаром там з'явилися, обидві злякано розширили очі.
Але в цьому не було нічого дивного. Бо там було: «Ку, ку, ку...... як ви посміли, як ви посміли!»
"Обурення. Приготуйтеся до загибелі".
Загорнуті в пошарпані астральні сукні, і Каґуя, і Юдзуру мали люті вирази обличчя.
"К'я...... Каґуя, Юдзурун......!? Хіба вас не переміг батальйон «Марія»? Що ви тут робите?"
Нія зупинилася посеред розмови.
Можливо, вона помітила це так само, як і Мукуро. Верхня частина дерева, що стояло поруч, перетворилася на вивіску з написом «Нія тут». Це міг зробити лише один Дух. Обличчя Нії зблідло, дивлячись на Нацумі. «На...... Натцуууумммііі!» "Ахаха...... Я дізналася, що Каґуя та Юдзуру ще не вибули. Якщо я відволічу вас, вони, звісно, прийдуть мститися".
Коли Нацумі говорила це, в її руці з'явився Янгол, схожий на книгу. Імітація «Разіеля» через «Ханіеля». Очевидно, вона використовувала це, щоб підтвердити, що сестри Ямай все ще в безпеці.
"Яка хитра Натцу-не! У тебе, що не має мужності битися власними силами?!"
«Що за нісенітниці ти кажеш!» "Відплата. Не буде милосердною. Перешкоджати нашому поєдинку - тяжка образа, відплатиш своїм тілом". Каґуя та Юдзуру випустили крик гніву, коли вони відштовхнулися ногами від неба, щоб напасти на Нію. "Ніє! Допоможи мені, Маріє!" Випустивши сумний крик, Нія втекла в прогалину між деревами.
Незабаром з лісу почулися звуки горя і гніву, що долинали до неї, а потім - звук дерев, яких косив сильний вітер, і за мить він остаточно стих. Було незрозуміло, чи покарали Нію, чи вона втекла, але не було жодних ознак повернення сестер Ямай.
«......Хуму.»
Мукуро полегшено зітхнула, йдучи до Нацумі, яка все ще була перетворена на Шідо.
«......!»
Плечі Нацумі затремтіли, коли вона прийняла позу, ніби змирившись з поразкою.
"...... Що ж, вийшло ось так. ...... Гаразд. Зрештою, я була першою, хто це затіяв. Навіть якщо я зазнаю поразки, я все одно намагатимусь використати всі свої Сила Духа.
Нацумі говорила і водночас здавалася. Мукуро дивлячись на Нацумі, розкинула руки, щоб обійняти її тіло.
"Що? Зачекай?"
Від несподіваного вчинку голос, який видала Нацумі, був сповнений розгубленості. Мукуро ніжно зітхнула, перш ніж прошепотіти.
"Зрозуміло, що ти говорила, щоб потягнути час, і це змусило Муку прокинутися. Це, безумовно, не брехня. Муку дякує тобі. Муку хоче отримати перемогу, про яку можна було б говорити з гордістю від щирого серця".
промовила Мукуро, відпускаючи Нацумі.
"Навіть якщо вона підробка, Муку не зможе знову підняти свій клинок на Нуші-сама. Зустрінся наступного разу зі мною в істиній подобі. Тоді Муку битиметься з тобою на повну силу".
Мукуро посміхнулася, відштовхнувшись від землі, і стрибнула в небо. У пошуках поля бою, яке б відповідало її повній силі.
«......, ......, ......»
Залишившись на самоті, Нацумі деякий час не могла навіть дихати. Її серце пульсувало так сильно, що, здавалося, ось-ось прорветься крізь ребра. Кінчики її пальців оніміли, і навіть зір затуманився.
«......Хааааааах......»
Поки постать Мукуро не зникла з поля зору, Нацумі нарешті полегшено зітхнула. У той же час тіло Нацумі випустило слабке сяйво, повернувшись від маскування Шідо до свого первісного вигляду.
"......Щось сьогодні трохи не так. Скільки разів я вже ледве уникнула смерті ......? Серйозно, я думала, що цього разу мені точно доведеться відправитися на той світ......"
Говорячи це, Нацумі уважно оглядала і поплескувала своє тіло. Роздумуючи над післясмаком обіймів Мукуро.
«......Груди у ней завеликі, ну чесно, це було, щось з чимось».
пробурмотіла Нацумі, швидко тікаючи в кущі, щоб не бути виявленою іншими Духами.
◇◇◇
«Ха-ха-ха-ха!»
Нія задихалася, біжучи лісовою стежкою, на якій рясно росли дерева.
Ззаду долинали звуки бурі, яку викликали Каґуя та Юдзуру, і зіткнення незліченних Марій. Саме так. Завдяки тому, що вона попросила Марію стримати сестер Ямай, Нія змогла вижити. Незважаючи на це, вона все ще не була в безпеці. Навіть через несподівану атаку сестер Ямай не вдалося повністю перемогти. Навіть якби Марій було більше, їх було б важко зупинити. Як тільки стіна Маріай буде розбита, Каґуя та Юдзуру неодмінно наздоженуть її, адже вони найшвидші серед Духів. І тоді їй точно кінець.
Ось чому Нія поспішала. Щоб знайти нового партнера на заміну Мукуро. "Хто тепер залишився? Скажи мені, Разіеле!" закричала Нія, коли з'явився <Разіель>
З точки зору шпигунства, <Разіель> був надзвичайно корисним. Там повинні бути вцілілі Духи. Якщо можливо, вона сподівалася, що це буде той дух, який вже втомився від боротьби. Через це вона з більшою ймовірністю звернулася б за допомогою. Хоча були люди, які не любили об'єднуватися з особистих переконань, як Мукуро, не було нікого, хто не хотів би сили <Разіеля>. Якби вона могла вміло вести переговори...
─ Саме в цей момент. «Ува!» Нія, яка бігла, думаючи про це, раптом зіткнулася з чимось, впавши на спину.
На мить вона подумала, що це було дерево або щось подібне, але це було не так. Те, що Нія відчула, було м'яким, але гнучким.
«Боляче, боляче, якого біса».
Потім Нія раптом замовкла.
Вона помітила справжню природу того, що вона вдарила.
"Божечки, Божечки, Ніа. Куди ти так поспішаєш?"
Біла шкіра і чорне волосся, нерівномірно зав'язане на обох кінцях, прикрашала її тіло красива червоно-чорна астральна сукня, прикрашена хрестом.
Дівчина, що стояла там, з золотим годинником в оці, граціозно посміхалася.
«────!»
Вираз її обличчя був лагідний, голос м'який, але Нія відчула ілюзію льоду, що проникав їй за спину.
«К-Курумін ......»
«Так, так.» Коли Ніа тремтячим голосом вимовила це ім'я, дівчина - Токісакі Курумі - грайливо кивнула.
"Ну що ж, хоч я і не дуже люблю битися. Якщо вже зустрілися, ми повинні битися. Такий закон цього поля бою".
сумно сказала Курумі у грайливій манері. Нія відповіла: «Ха-ха, гарний жарт» тихим голосом. "У будь-якому випадку, хочеш сказати щось наостанок?" "Е-е, Курумін. Дозволь запитати, чи не хочеш ти працювати зі мною в одній команді?"
«Для чого?» Скала вона, тримаючи в руці такий самий <Разіель> як і у Нії, садистсько посміхаючись.
Духи, що залишилися, 8 з 10.
◇◇◇
«...... Ось і Нія.»
"Підтвердження. Це Ніа." Після того, як Каґуя і Юдзуру відбили армію Марії, вони подивилися вниз на лісову дорогу, на жінку, яка лежала на землі і бурмотіла, як роздавлена жаба.
Її пальці на ногах час від часу все ще смикалися, оскільки її астральна сукня залишилася в напівголому стані. Здавалося, що вона знепритомніла, хоча все ще іноді стогнала, наче в нічному кошмарі. Це була вражаюча поразка.
"На півдорозі Марія зникла. Чи може бути так, що...... її побив хтось інший?"
"Припущення. Напевно, так воно і було. Звичайно, не можна відкидати і бунту з боку Марії".
«Ааа...» Каґуя розчаровано пробурмотіла: «Це теж не виключено», тупаючи ногами по землі.
"Жахливо! Хто це був? Ця людина вкрала нашу здобич. Я все ще хочу помститися."
"Зітхання. Нічого не вдієш. Це не має нічого спільного з тим, хто переміг Нію." «Це теж правда. Чорт, вона так невинно спить.»
"Попередженн. Астральна сукня Нії зникла, що свідчить про те, що Нія була переможена. Я розумію бажання помститися, але завдавати шкоди вибулим - проти правил".
«Т-та, знаю я.»
Вислухавши Юдзуру, Каґуя трохи стримала свій запал.
«............»
«............»
Каґуя та Юдзуру коротко глянули на спину Нії. Потім вони одночасно підняли голови і подивилися одна на одну.
«Тоді не повинно бути більше ніяких незручностей.»
"Згода. У такому стані не можна опустити піднятий кулак".
«В такому випадку.»
«Звісно.» Каґуя і Юдзуру засміялися одночасно, відштовхнувшись від землі, щоб подолати деяку відстань, тримаючи своїх Янголів.
Каґуя схопила свій величезний штурмовий спис <Ель Ре'ем>. А Юдзуру орудувала своїм маятником [Ель На'аш]. Обидві зброї, з яких складався найшвидший Янгол <Рафаель>, мали крихітні тріщини на поверхні від запеклої битви між цими двома.
Ні, не тільки це. І пов'язана частина Астральної Сукні, і крила на їхніх плечах були всюди розірвані на шматки, відкриваючи слабкі частинки Астральної сукні з поперечного перерізу. Обидві, не обмінюючись жодним словом, зрозуміли, що наближаються до межі своїх можливостей. Само собою зрозуміло, що не було іншого вибору, окрім як продовжувати битися одна проти одної. Хоча вони не знали стану інших Духів, важко було уявити, що хтось залишився в ідеальному стані. У такому разі ймовірність того, що сестри Ямай переможуть разом, не дорівнювала нулю.
Але і Каґуя, і Юдзуру, ні на мить не вагаючись, зробили перший вибір.
Звичайно, право зізнатися Шідо було дуже привабливим. Навіть Каґуя і Юдзуру хотіли передати Шідо думки, що затаїлися в їхніх серцях. Сором'язливість, страх перед очікуваною відповіддю, занепокоєння за інших. Накопичення всього цього, це було важливе почуття, яке ретельно зберігалося. Можливість виявити все це була справді дорогоцінною.
Але понад усе.
Можливість того, що істота, з якою тече одна кров і яку можна назвати своєю другою половиною, може бути переможена кимось іншим, - сама ця можливість була нестерпною. «Ну ж бо, Юдзуру.» "Виклик прийнято. Це саме те, чого я хочу."
Двоє одночасно вдарили ногами об землю.
В одну мить навколишні дерева заскрипіли. Земля злегка затремтіла, оскільки незабаром після цього згенерувалася ударна хвиля.
Навіть якби знайшовся свідок цього поєдинку, він зміг би відчути рухи цих двох лише за змінами в навколишньому середовищі.
Швидкість Каґуї та Юдзуру була настільки великою, що майже неможливо було повністю побачити, що їхня Сила Духа ось-ось досягне своєї межі.
Однак пара правильно вловлювала рухи одне одної. Відчувалися численні зіткнення, коли кожен напружував свою свідомість до межі.
Каґуя витягнула <Ель Ре'ем> і обертала його, як свердло. Потім Юдзуру закрутився навколо «Ель На'аш», створюючи вир. Коли дві сили зіткнулися одна проти одної, обох Янголів здуло.
«Фу!»
«Угх!»
Однак вони не зупинилися. Каґуя та Юдзуру влили Силу Духа в стиснутий кулак, з великою силою вдаривши ним один об одного.
Схрестивши руки, вони нанесли одна одній прямі удари.
«Ка, ах......!»
«Ах.....гх......» Жахлива ударна хвиля прокотилася в тому місці, де вони завдали ударів. На одному подиху їхні вже зруйновані астральні сукні здуло.
Залишившись у напівоголеному стані, Каґуя і Юдзуру похитнулися і впали на спини. Лежачи пліч-о-пліч, як два величезні ієрогліфи, обидві їхні голови опинилися поруч одна з одною. «Хаах......хаах......» «......Ху──ха......»
Деякий час груди цих двох несамовито стискалися і розширювалися, коли звуки важкого дихання домінували в цьому районі. Потім, коли вони нарешті заспокоїлись, Каґуя голосно засміявся до неба. "Ха-ха-ха-ха……ах~ха! Я на мить серйозно подумала, що зможу перемогти......".
Потім, немов підспівуючи їй, Юдзуру теж засміялася.
"Га? Ти теж? Ну, тепер це ......."
"О це так збіг. За винятком після запечатування, заразу нас зараз 100 матчів, 25 перемог, 25 поразок і 50 нічиїх".
Коли Юдзуру сказала це, Каґуя знову розсміявся.
«Наступного разу я точно виграю».
"Нахаба. Я поверну тобі ці слова в цілості й схоронності".
Каґуя та Юдзуру подивилися один на одного, змахнувши руками, щоб вдарити одна одну кулаками.
«Духи, що залишилися», 6 з 10.
◇◇◇
Трохи повеселившись закидуючи одне одного пелюстками між рядами квітучих Сакур, вони попрямували до кондитерської, що стояла неподалік від дороги.
Хоча було багато факторів, які змусили їх зробити перерву, головною причиною було те, що під час гри у Токи почав бурчати шлунок ....... Оскільки ніхто з них формально не мав повноцінного обіду, вони пішли до найближчої крамниці, щоб спочатку наповнити свої шлунки.
Оформлення магазину було досить стильним. Перед крамницею лежав килим з верміліону, що вкривав довгі лавки та парасольку під відкритим небом. У поєднанні з падаючим цвітом вишні це створювало дуже мальовничий пейзаж. Будучи інтегрованими в цей пейзаж, вони чекали, коли їм принесуть їжу.
«А-а-а.»
Тоді квітка вишні, яку приніс вітер, м'яко впала на склянку зеленого чаю Шідо, намалювавши невеликі брижі на поверхні гарячої води.
Спостерігаючи за цим, Тока, яка сиділа поруч, широко розплющила очі.
"О, пелюстка Сакури впала у чашку Шідо! Уму, дуже красиво! Чому б тобі не впасти і до моєї чашки?"
«Ха-ха, гадаю, про це треба запитати у Сакури.»
«Хм.» Коли Шідо говорив, Тенка легенько шморгнула носом.
Тієї ж миті подув вітерець, і дві квітки сакури впали на чашку Токи. "Ух! Це до мене! І їх аж дві!" «...... Тенко, що ти щойно зробила?»
«Що ти маєш на увазі?» Коли Шідо запитав, спітнівши, Тенка відвела очі, ніби прикидаючись дурепою...... Її вираз обличчя здавався надто неприродним. Це був її світ, і досягти чогось подібного було нескладно.
Звісно, навіть якщо так, то було б марною тратою зусиль навіть ставити це питання. Поки Тока була щаслива, все було добре. Шідо, зважаючи на це, примусив себе посміхнутися, не просуваючи питання далі.
«Вибачте за очікування».
Потім з'явився службовець, одягнений в японський одяг, з тацею, наповненою стравами. Обличчя Токи проясніло у відповідь на цей голос.
"О, ви прийшли! Я так довго чекав!"
У магазині, мабуть, не очікували такого привітання. Друга сторона щасливо посміхалася, розставляючи страви на довгому столі.
Побачивши круглий смаколик на тарілці, очі Токи також розширилися, як відкрите коло, щоб відповідати солодощам.
"Ого!? Що це Шідо?"
"Це сакурамочі. Слабкий рожевий відтінок дуже гарний. А всередині ще й червона бобова паста."
"Хохо, цвітіння сакури ...... імітує колір цієї квітки. Зрозуміло, красиво. А це що таке?"
Говорячи це, Тока вказала на іншу страву, що стояла біля Тенки. За формою вона дещо відрізнялася від японських цукерок, що лежали під Токою.
Ті, що лежали біля Токи, були круглої форми, а ті, що лежали біля Тенки, більше нагадували плоске тісто, загорнуте в циліндричну форму.
«Ааа, ті, що біля Тенки, теж сакурамочі.»
«Що? Але ж форма зовсім інша». "Doumyōji та Chōmeiji - коротше кажучи, це щось середнє між кансайським та кіотським стилями. Оскільки рідко можна зустріти обидва ці стилі поруч, як щодо порівняння смаку?"
"О, звучить чудово. Давай з'їмо їх прямо зараз!"
«Зачекай.» Поки Тока говорила веселим голосом, Тенка відвела тарілку з вишневими квітами вбік, дивлячись на Шідо.
«Що сталося, Тенко?»
"Хіба на смаколику не застряг якийсь листок? Ти, людинко, хочеш, щоб Тока з'їла щось подібне?"
Вона говорила, вказуючи на листок на поверхні вишневого торта. Зрозумівши, звідки походить це занепокоєння, Шідо не міг не посміхнутися.
"Я впевнений, що спочатку це може здатися дивним. Але це листя Сакури, замариноване в солі. Будь певна, воно їстівне."
«...... Справді?»
«Звичайно, правда, муґу!?»
Раптом Шідо замовк. Ні, точніше кажучи, його силоміць змусили замовкнути. «У такому разі, давай ти спершу скуштуєш.» І Тенка запхала пиріг з листям Сакури до рота Шідо. "......! ......!?" Шідо злякався від несподіванки, але, відчуваючи на собі підозрілий погляд Тенки, зміг якось заспокоїти своє дихання і проковтнути, те що потрапило йому до рота. Чи на щастя, чи на жаль, але сам пиріг з листям Сакури був дуже смачним.
Збоку незадоволено надулася Тока.
"Уму, це несправедливо, якщо тільки Тенка буде годувати Шідо. Шідо, я теж хочу тебе погодувати!"
«......!?»
Говорячи це, Тока взяла пиріг з листям сакури і запропонувала його Шідо. Отримавши ще один після того, як якимось чином проковтнув сакурамочі Тенки── «............» ─Чому ти не їси пиріг, який тобі дає Тока? Хочеш померти? З такими словами, що передавалися через погляд Тенки, він зовсім не міг відмовитися. Не маючи інших варіантів, він неохоче взяв до рота другий пиріг.
«О, як тобі, Шідо, смачно!?»
«......, ......» Не маючи змоги відкрити рота найближчим часом, все, що він міг зробити, це посміхнутися на знак схвалення. Тоді Тока відповіла задоволеною посмішкою.
"Уму, я рада! Тоді, Тенко, давай і ти спробуй!"
«......Хмм.» Здавалося, що це було наполовину проти її волі, навіть після того, як вона використала Шідо для тестування отрути. Але Тенка врешті-решт погодилася і проткнула зубочисткою пиріг з листям Сакури.
Однак у цей момент вона зупинила свою руку, побачивши, як Тока стиснула долоні разом.
«Самчного!»
«............» Тенка поклала вже взятий сакурамочі назад на тарілку і наслідувала Току, склавши долоні разом.
«Смачного.»
Потім, промовивши так само, як Тока, вона уважно подивилася на пиріг, перш ніж кинути його до рота.
З іншого боку, вже похапцем з'ївши одну цукерку, очі Токи почали розширюватися.
"! Ооо, це дуже смачно! Трохи солонуватий присмак у солодкому, і пахне приємно..... Я вперше таке їстиму!"
"Ха-ха, я радий, що тобі сподобалося. А тобі, Тенко?"
«......Не погано.»
На запитання Шідо Тенка відповіла, відводячи погляд убік.
Хоча її погляд залишався гострим, а тон - спокійним, важко було повністю приховати задоволення на її обличчі.
Через один такт він повільно почав розуміти. Відповіді Тенки були наслідком тієї ж недовірою до людей, що й у Токи під час їхньої першої зустрічі.
«............»
Водночас Шідо усвідомлював, що, хоча поведінка Тенки була дещо грубою, вона не належала до тих Духів, які переписують світ заради особистої вигоди.
"......Що таке, людинко? Є якісь скарги?"
«А, ні...» Очевидно, він деякий час дивився на Тенку, не кажучи ні слова. Шідо швидко відвів погляд, наче бажаючи загладити свою провину. Здається, в цей час з правого боку від Шідо передали періг з листям Сакури, нанизаний на зубочистку.
“Тенко! Цей сакурамочі теж дуже смачний. Підійди і спробуй!"
«......Му.» Її очі опустилися на сакурамочі, які їй давали. У свою чергу, вона також проколола зубочисткою ще один мочі і запропонувала його Тоці.
Перед очима Шідо неминуче з'явилася форма двох схрещених рук. «О, дякую!» Все обличчя Токи проясніло, коли вона наблизила свій рот до пропонованого кондитерського виробу. Потім, подібним чином, Тенка також відкусила від запропонованого Токою мочі.
Просто перед його обличчям двоє однакових людей із задоволенням жували десерт. Від цієї дивної сцени Шідо не зміг втриматися від кривої посмішки.
"Уму......! Цей теж дуже смачний! Інша текстура, ніж у попереднього, але дуже смачно!"
«......Гмм, зрозуміло.»
Поки Тока посміхалася, киваючи, Тенка підняла брови догори, і на її обличчі з'явився дещо складний вираз. Хоча вираз обличчя в обох був різний, було легко зрозуміти, що обидві були задоволені.
Тоді «......!?» Наступної миті вдалині почувся звук вибуху. Тіло Шідо затремтіло, коли він повернувся в тому напрямку. «Що це за звук щойно пролунав?»
«Не звертай уваги.» На відміну від Шідо, який був здивований, Тенка говорила незворушно.
"Ті, хто цікавляться, мають надто піднесений настрій. Просто продовжуй побачення з Токою".
«Що? Тенко, це щойно було...»
Шідо розгублено подивився на Тенку. Звісно, в її становищі не було нічого дивного в тому, що вона знала про все, що відбувалося в цьому світі. Але допитливими були ...... Коли Шідо роздумував над цим, його руку раптом міцно стиснула Тока. «Токо?» Він здивовано подивився на Току. Але Тока, здавалося, не була стурбована вибухом, вона ніжно посміхалася до нього.
"Шідо, можна наступне місце виберу я? У місті є ще так багато місць, які я хочу показати Тенці.
«Звісно, можеш, але...»
"Сюди! Ходімо. Ходімо, Шідо, візьми Тенку за руку."
Коли він це сказав, Тока підвелася з лавки. Шідо подивився на Тенку, розширивши очі, ніби промовляючи «Га?». Але Тенка надулася, дивлячись у відповідь. "Як я вже казала, це не має значення. Ви двоє повинні..."
"Не кажи, що це не має значення. Такої нагоди більше ніколи не буде."
Ніби перебиваючи Тенку, Тока сумно посміхнулася.
«────»
Побачивши це, Шідо відчув, що його серце міцно стиснулося.
Наступної миті Шідо схопили за ліву руку. Що б не спричинило зміну напрямку її думки, Тенка, яка перед тим виказувала несхвальний погляд, сама взяла ініціативу в свої руки і схопила його за руку.
"...... Гм. Якщо хочеш йти, поспішай, людино. Час побачення обмежений".
«А-ааа......» Шідо підхопили і Тока, і Тенка. Дивним чином, це було зовсім не так, як раніше, коли він взяв на себе ініціативу і повів їх до рядів квітучої сакури.
Помітивши це, очі Тохи ще більше сяють. "Гаразд, вирушаємо. Отже, перше туди!" Говорячи це, Тока швидким кроком рушила уперед. Тенка теж переставляла ноги, щоб не відставати від Токи. Його праву руку м'яко тягнули, а ліву трохи буксирували.
«............»
Поки ці двоє вели Шідо крізь ряди квітучої сакури, його думка поверталася до слів Токи, сказаних раніше.
Такої нагоди більше ніколи не буде.
Це, мабуть, означало, що Тока і Тенка більше ніколи не матимуть можливості бути присутніми одночасно.
Але чому?
На мить йому здалося, що почуті слова мають інше значення.
◇◇◇
«З тобою все гаразд, Міку?»
"Ну, не хвилюйся про це. Здається, вона просто втратила свідомість".
Занепокоєно запитала Йошіно, але Йошінон, яка залишилася всередині «Задкіеля», відповіла їй невиразно.
Йошіно їхала верхи на «Задкіелі», повільно рухаючись через парк з непритомною Міку позаду. Астральна сукня Йошіно, яка вважалася розвіяною, знову була на її тілі.
Так. Сила Духа Йошіно не була повністю вичерпана. Вона дозволила Міку подумати так, тимчасово відпустивши свого Янгола та Астральну Сукню.
Поки Йошіно відволікала увагу Міку, вона віддалено керувала новоявленим <Задкіелем> щоб той напав на неї ззаду. ...... Чесно кажучи, це, можливо, не був похвальний метод, але теперішню Міку не можна було недооцінювати.
Йошіно, яка здобула важку, але успішну перемогу, була у процесі переміщення тепер уже напівголої Міку в безпечне місце.
«Нічого не вийде, Йошіно. Нічого не вийде, навіть якщо ти так сильно смоктатимеш, у моїх грудях ще не має молока».
«Kya......!» Коли вона слухала ці слова, що бурмотіли уві сні, ззаду раптом простяглася рука, щоб обмацати тіло Йошіно, від чого її плечі мимоволі затремтіли.
Одночасно ці вібрації передалися ниткам, що керували «Задкіелем». Згодом тіло Міку випало зі спини <Задкіеля>.
«Вибач!»
Йошіно спустилася з <Задкіеля> у схвильованому стані, несучи Міку, яка лежала обличчям до землі, поклали на спину <Задкіеля> ще раз. ...... Насправді, це був вже третій раз, коли вони обмінювалися думками. Щоразу, коли вони проходили лише кілька кроків, Міку засинала і не відпускала Йошіно.
"Хм... Міку справді знепритомніла? Хіба нам не заборонено торкатися одна одної?"
«Хм! Хм! Хм!» Незважаючи на запитання Йошінон, Міку просто продовжувала мирно спати.
...... Взагалі кажучи, було сумнівно, чи Міку справді спала. Але Йошіно, яка на власні очі бачила жахливу позу сну Міку в кімнаті відпочинку <Фраксінуса> могла лише примусити себе посміхнутися, побачивши це видовище. Їм треба було знайти відповідне місце, поки її поза не стала ще гіршою.
«Ах......»
Пройшовши трохи далі, Йошіно виявила місце, схоже на зону відпочинку. Там стояли дерев'яні лавки і столи, накриті простим дахом.
<Рататоск> захистить тих, хто був ліквідований, тож не буде проблемою залишити її тут на деякий час. Поміркувавши, Йошіно висадив Міку з <Задкіеля> і посадила її на лавку.
Потім──
"......? Сфф, сфф......"
Чомусь ніс Міку продовжував сопіти, коли її тіло скотилося з лавки, і вона корчилася на землі.
«М-міку?»
«Воістину безглузда поза для сну ...... цікаво, куди вона йде?»
Поки Йошіно та Йошінон здивовано дивилися на це, ноги Міку зупинилися - вона стрибнула до вуличного ліхтаря, що стояв неподалік від зони відпочинку. І, не змінюючи пози, вона пристрасно поцілувала ліхтар!
«М-Міку, що ти робиш?!»
Йошіно поспішно рушила, щоб відтягнути Міку від ліхтаря. Але в наступну секунду. «Гяаа!!!?»
Від пронизливого крику ліхтар, за який трималася Міку, засяяв, перетворившись на молоду дівчину.
«Н-нацумі!?»
Впізнавши цю дівчину, Йошіно інстинктивно округлила очі і вигукнула її ім'я. Вона прокляла себе за те, що так і не зрозуміла, що сталося.
Нацумі проклинала власну необережність.
......Ні, спочатку Нацумі мала б проклинати жахливе пяте відчуття Міку, коли вона спить. Але, боячись зворотного прокляття, вона вирішила проклясти себе.
Після того, як вдалося розірвати стосунки співпраці між Мукуро та Ніа, наступним кроком Нацумі було зробити копію <Разіель> через <Ханіель>, щоб відслідковувати переміщення інших духів.
Першою турботою Нацумі були володарки <Разіеля>, Нія і Курумі. Янгол Нацумі <Ханіель> показав свою справжню цінність, використовуючи хитрощі та маскування, щоб використати слабкість своїх супротивників. Однак, через спойлери від всезнаючого Янгола <Разіеля> його Янгол не мав би ніякого ефекту.
Нія може викрити справжню особистість Нацумі в одну мить. Для Нацумі сили Нії можна назвати її природним ворогом. Поки <Разіель> залишався на полі бою, навіть якщо вона трансформувалася, щоб сховатися, її не можна було застати зненацька в будь-який момент.
Саме тому Нацумі хотіла розірвати союз між Мукуро та Нією. Тому що вони вдвох збиралися втрутитися в битву Йошіно та Міку - це теж було правдою. Однак для Нацумі було просто надто небезпечно ігнорувати команду з двох людей, яка могла правити усім полем бою через Нію і відправляти війська куди завгодно через Мукуро.
(...... Так, Нія була переможена Курумі. Але Курумі майже не постраждала...... як же неприємно......)
Коли вона перевіряла ситуацію в зоні відпочинку в парку, звідти вона почула звук, схожий на шелест трави, яку відсували вбік.
(......!)
Поглянувши туди, вона побачила над кущами кінчик величезного кролячого вуха. Ніяких сумнівів. Це був <Задкіель> Йошіно.
На тому боці, здавалося, її ще не помітили, але, схоже, вона наближалася до місця відпочинку.
(Ку......)
Якщо зробити невдалий рух, її можуть помітити. Поміркувавши, Нацумі вирішила активувати <Ханіель> для перетворення на вуличний ліхтар.
Вона не хотіла робити раптових несподіваних нападів. Більше того, Нацумі хотіла уникнути бою з Йошіно. Поки Йошіно не мала <Разіель>, це повинно було стати можливим.......
Отже, такі деталі з'ясувалися ближче до теперішнього часу.
«......Ааа, відчепись!»
Нацумі насупилася, намагаючись відштовхнути щоки Міку. Хоча Міку чіплялася з великою силою, вона не могла зрівнятися з Нацумі тепер, коли на ній була повна астральна сукня, і тому вона перекинулася і впала назад.
«Ааан......Нацумі така злюка......»
голосно пробурмотіла Міку, розмовляючи уві сні. Вона, безумовно, спала, але її особистісні дивацтва все ще впливали на всіх інших. Тіло Нацумі затремтіло, коли вона повернулася обличчям до Йошіно. “……Йошіно.” Нацумі вигукнула її ім'я.
...... Але Нацумі забарилася з наступними словами, бо було зрозуміло, що буде сказано далі.
Спочатку це було поле битви, місце, де Духи билися один проти одного. Після зіткнення для звичайного результату битви не потрібно було жодних слів.
Однак, якщо це було можливо, вона не хотіла битися з Йошіно. Вона справді не хотіла битися з такою доброю і священною Богинею, як Йошіно. Якщо Йошіно хотіла отримати право зізнатися Шідо, то в серці Нацумі з'явилося маленьке відчуття, що вона не хоче заважати цьому, навіть якщо це було лише трішки.
На думку Нацумі, це не виглядало так, ніби вона не мала бажання передати свої почуття Шідо. Однак це, мабуть, було дрібницею порівняно з почуттями, які відчувала Йошіно. До того ж, навіть Шідо був би щасливішим, якби отримав зізнання від Йошіно чи інших духів, аніж від Нацумі.
Саме так. Навіть якщо її переможуть тут, це не матиме значення. Для Йошіно це не було б погано, вона повинна це розуміти. Вирішивши це, Нацумі почала вживати Силу Духа, щоб зробити це якомога безболісніше...
──Але. «......» Коли вона збиралася заговорити, Нацумі не могла не затамувати подих, оскільки ці думки не давали їй спокою.
Причина була проста. Йошіно відштовхнулася від землі, щоб приземлитися назад на <Задкіеля> збоку.
"Тебе ще не перемогли, Нацумі. Я така щаслива."
Потім, посміхаючись, вона почала приймати бойову позицію.
«Ех, зачекай, Йошіно!»
Несподівана войовнича відповідь змусила Нацумі здригнутися.
Ніколи б не подумала, що ніжна Йошіно може сказати таке. Невже атмосфера поля бою змушувала людей змінюватися? Чи це було бажання отримати право зізнатися Шідо──
«............»
Думаючи про це, Нацумі закусила губи.
Можливо, не було ніякої причини. Але з виразу обличчя Йошіно було видно, що боротьба з Нацумі зробить її щасливою.
На якусь мить Нацумі згадала слова, які вона щойно сказала.
(Я не шкодую про свої дії. Навіть якщо я зазнаю поразки, я задоволена. А ти, Мукуро? Будучи під маніпуляціями Нії і добравшись до самого кінця, навіть якщо ти отримаєш право зізнатися, чи зможеш ти гордо стояти перед Шідо?)
Ці слова були просто нісенітницею, яку вона сказала, щоб потягнути час до приходу сестер Ямай.
Однак її зауваження, схоже, привернули увагу Мукуро. Слухаючи, як вона говорила про це, здавалося, що вона вже пишається тим, що здобула перемогу від щирого серця.
А як же Нацумі? Невже вона суперечитиме власним словам? "......Ааа, справді, чорт, чорт. Це на мене зовсім не схоже". Коли Нацумі незадоволено виплюнула ці слова, з'явився схожий на мітлу Янгол, який закружляв у повітрі, перш ніж вона направила його на Йошіно. "...... Дух ・Нацумі.・Янгол - Ханіель. Викликаю тебе на поєдинок." Промовила вона, притримуючи шапочку своєї астральної сукні.
«......!»
Йошіно щасливо посміхнулася, дозволяючи <Задкіелю> рухатися вперед у відповідь. "Дух ・Йошіно. Янгол Задкіель. Виклик прийнято.
◇◇◇
Хто був найсильнішим серед Духів.
На таке запитання, хто був би ім'ям, яке кожен вибрав би.
Критерії судження можуть відрізнятися при описі найсильнішого. Той, хто вправно маніпулює Силою Духа. Хто має потужного Янгола. Безумовно, кожна з них була королевою у своїй галузі, і результат цієї битви визначався цими різними складними факторами. Хто був «найсильнішою», було не так легко визначити.
«Ку──»
─ Однак, якщо припустити, що серед тих, хто змагався за вершину, буде лише битва один на один, вона не могла порахувати, скільки разів Тобіічі Оріґамі зможе пройти кваліфікаційний відбір. Дивлячись на світло, що збиралося в одному місці з усіх боків, така думка промайнула в голові Которі.
Володіючи величезною кількістю Сили Духа, Янгол Світла знищував все навколо. Крім того, вона мала найбільший практичний бойовий досвід серед Духів, володіючи талантом мага, а також величезною силою Духа.
Зважаючи на це, «<Камаель>......!» Которі не була супротивником, який мовчки стоятиме. Которі вигукнула ім'я свого Янгола, маніпулюючи вістрям полум'яної бойової сокири, щоб збити незліченні частини <Метатрона>, розсіяні в небі.
«Ху!»
Щоразу Оріґамі викликала нового <Метатрона>, щоб безперервно випромінювати промені світла. Однак навіть для такої сильної істоти, як Оріґамі, її Сила Духа не була невичерпною. Щойно у неї закінчиться Сила Духа і <Метатрон> зникне, і у Которі з'явиться шанс завдати удару.
Однак це спрацює лише в тому випадку, якщо Сила Духа Которі не вичерпається першою. Промені <Метатрона> кілька разів пронизали її астральну сукню, Янгола та кінцівки. Хоча <Камаель> щоразу відроджував її тіло своїм цілющим полум'ям, її здатність до регенерації також не змогла б відновитися, якби її Сила Духа була вичерпана.
Так чи інакше, обидві вони вклали всі свої зусилля в цей бій. Інтенсивний кулачний бій, щоб побачити, яка сторона вичерпає витривалість першою.
«Тц──»
На півдорозі бою Которі розчаровано клацнула язиком.
Ситуація в бою була майже рівною, але, незважаючи на те, що вона хотіла, насправді Оріґамі починала переважати.
Причиною, швидше за все, були їхні різні людські бойові здібності.
<Камаель> і <Метатрон> - обидва могутні Янголи. Хоча їхні спеціальності та повноваження відрізняються, можна сказати, що їхня потужність була рівна одна одній.
Однак, на відміну від Которі, яка регулярно бачила набагато більше кабінетної роботи, що не відповідає її фізичному віку, Оріґамі регулярно тренувалася та брала участь у численних битвах. Звідси і з'явилася різниця в їхніх нинішніх можливостях.
«Мені треба було більше тренуватися».
Которі насупилася, коли замахнулася <Камаелем>, лезо полум'я пронеслося в повітрі, спалюючи одне за одним «пір'я» <Метатрона> що випускали промені світла.
Проте, одна пір'їнка, що уникла атаки, випустила промінь світла, який вдарився об живіт Которі. «Ку......!» Обличчя Которі спотворилося в агонії, коли вона рухалася, щоб збити це «перо».
Відчуваючи пекуче відчуття, її поранений живіт і астральна сукня почали регенеруватися, коли вона дивилася на Оріґамі.
Наймогутніший супротивник, Дух Світла, що може скосити тисячі.
Проте Которі не могла дозволити собі відступити. Тому що
«...... Я нікому не дозволю зізнатися братику, раніше молодшої сестрички!»
закричала Которі, б'ючи ногами по небу в напрямку Оріґамі, одночасно розмахуючи обома руками «Камаелем».
В одну мить незліченні частини <Метатрона> спрямували свої вістря на Которі, розпочавши люту атаку без жодних застережень. Якби вони продовжували цю війну на виснаження, у Которі першою закінчилася б Сила Духа. Тоді, поки у неї ще є достатньо Сили Духа для регенерації, потрібно було завдати вирішального удару по Оріґамі──
──Але, в той момент. «Що?!?» Від несподіваного відчуття в грудях, Которі не могла не підвищити голос в паніці.
На мить вона подумала, що на неї напав <Метатрон> зі сліпої зони, але це було не так. Придивившись, вона побачила «портал», що відкрився в просторі, звідки з'явився предмет, схожий на ключ, і встромився їй у груди.
Болю не було. Але в ту мить, коли її мозок усвідомив цей факт, Которі прокляла власну необережність.
Це був «Міхаель» Мукуро. Через те, що вона відволіклася на Оріґамі, вона не помітила його, аж поки на неї не напали.
«Кут»
Якщо ключ повернеться і її сила буде «запечатана», то поразка буде вирішена в одну мить. Которі відчайдушно скрутила своє тіло, щоб втекти від <Міхаеля> Але, здавалося, було надто пізно!
Але.
«Шіфуру».
Голос, почутий з іншого боку «порталу», трохи відрізнявся від того, що вона очікувала. «А?» Наступної миті Которі відчула, як сила в її тілі зростає. Вона могла бачити рухи <Метатрона> набагато краще, ніж раніше. Которі вивернула своє тіло, ухиляючись від усіх променів світла, і перемістилася за спину Оріґамі.
«Це ......»
─ Без сумніву. Це була не <Сеґва>, а <Шіфуру>, яка вивільняла приховану силу цілі. Колись Которі отримала цю силу під час битви з Весткоттом.
«──»
Поки Которі дивилася на власну долоню, вона почула, як Оріґамі зітхнув спереду.
Придивившись, вона побачила, що вістря <Міхаеля> влучило в тіло Оріґамі так само, як і в неї саму.
Після цього, так само, як це сталося з Которі - в ту ж мить, коли ключ повернувся, - від тіла Оріґамі посилилася хвиля Сили Духа, що випромінювалася.
«...... Мукуро.»
Оріґамі з підозрою підняла брову, звертаючись до порожнього неба.
Потім, ніби у відповідь на цей голос, відкрився більший «портал», ніж раніше, і звідти з'явилася Мукуро.
Астральна сукня, що вкривала її тіло, була дещо іншою, ніж зазвичай. Вона була схожа на запеклого воєначальника, який вивільнив свою власну силу також через <Шіфуру>. В її руках <Міхаель> також змінив форму, перетворившись з ключа на алебарду.
"Хуму. Прошу вибачити за перешкоду. По-перше, прошу вибачення за нечемний непередбачений напад. Навіть якби Муку попередила про використання <Шіфуру> раніше, Муку не вірить, що їй би довіряли".
«Що ти збираєшся робити?»
Почувши запитання Оріґамі, Мукуро перебільшено кивнула.
"Як відомо, немає ніякого задоволення від перемоги над супротивником, який вже втомився. З цим кожен може битися на повну силу. Вперед, не має значення, навіть якщо ви обидві атакуєте разом". Говорячи це, Мукуро безстрашно посміхалася, готуючи <Міхаеля> «............» Оріґамі, яка миттєво оцінила ситуацію, приготувалася відкрити вогонь з <Метатрона> і по Которі, і по Мукуро.
Которі випустила довгий подих, а потім підвищила голос, в той час як полум'я <Камаеля> палало по всьому її тілу.
"Гаразд. Я покажу вам обом силу молодшої сестрички".
◇◇◇
«Ханіель!»
З криком Нацумі підняла <Ханіель> і використала <Калейдоскоп> для зміни його форми.
<Ханіель> випромінював сяйво, а його силует перетворився на величезну бойову сокиру. Камаель. Тримаючи вогняного янгола Которі, вона здійняла полум'я, щоб атакувати Йошіно, яка їхала верхи на <Задкіелю>.
“Йошіно!”
«Так!» Йошіно маніпулювала <Задкіелем> <Край «Камаеля» розсік бар'єр прямо посередині, але, незважаючи на танення, атака не досягла Йошіно. Раніше Юдзуру уникала всіх атак Нацумі завдяки своїй швидкості, але Йошіно змогла зупинити весь удар своєю важкою крижаною стіною.
Була б інша справа, якби справжня власниця Которі використовувала справжній <Камаель>, але Нацумі змогла досягти лише цього.
Як би не було зручно, але підробка залишалася б підробкою. Воістину Янгол, гідний такої, як вона. Нацумі розсміялася, принижуючи себе посеред бою.
«Але ж навіть підробка має свій власний спосіб боротьби!»
вигукнула Нацумі, піднімаючи величезну сокиру в руках.
Тоді <Ханіель> знову засяяв, цього разу перетворившись на величезну ляльку-кролика.
Так. Вона скопіювала точно такого ж <Задкіеля> , на якому їхала Йошіно.
«Ее......!?»
"Kya! Давно загублена сестра близнючка Йошінон?!"
Здивовані цим видовищем, Йошіно і Йошінон обидві видали здивовані голоси.
«Проривайся вперед, Задкіелю!»
Нацумі керувала псевдо <Задкіелем>, щоб випустити шквал величезних крижаних куль.
«Ку──»
Щоб запобігти цьому, Йошіно згенерувала нову крижану стіну. Але її попередній шок затягнув час. Величезні шматки льоду зіткнулися одне з одним, розлітаючись навколо у вигляді іскристих крижаних зерен.
Це було на мить. Але за цю мить крижані стіни, що захищали Йошіно, розлетілися на друзки. Це був невеликий пролом, але шанс на перемогу відкрився для Нацумі. «Рафаель! Ель Канаф!»
З криком <Ханіель> знову змінив форму.
Величезний лук, схожий на пару крил, стріла, здатна пробити будь-що, і ланцюги, що слугували нитками, які тримали все разом.
<Рафаель> сестер Ямай, форма, що з'явилася, коли обидві сестри об'єднували своїх Янголів. «Оооооооооо!» закричала Нацумі, щосили натягуючи тятиву. Націлившись у голову <Задкіеля>, Нацумі випустила стрілу. І в ту ж мить
з вістря стріли здійнявся шалений порив вітру, який здув навколишні дерева, прилеглу зону відпочинку та Міку, яка все ще була непритомна.
Спіралеподібний вихор Сили Духа, породжений цим вітром, косив усе на своєму шляху, прямуючи до <Задкіеля> та Йошіно.
Тепер його неможливо було б зупинити крижаною стіною.
Проте... «............!?» Звузивши очі, дивлячись на спіральний шторм, Нацумі не могла не затамувати подих.
Саме так. Щойно вона подумала, що <Рафаель> досягнув своєї мети, фігура <Задкіеля> раптово зникла.
«Що?»
Не встигла Нацумі й оком моргнути, як зрозуміла, що сталося.
<Задкіель> не зник
Натомість, він стиснувся до меншого розміру.
«<Задкіель> <Сіріон> ......!»
І на полі бою зявилася Йошіно, одягнена у срібні обладунки, пожертвувавши частиною цих обладунків, щоб прийняти удар від <Рафаеля>
«Ку......!»
У пориві Нацумі спробувала активувати <Ханіель> але її астральна сукня була повністю розірвана вихором хуртовини, яку випустила Йошіно.
Духи, що залишилися, 5 з 10.
«......Ха......, ха......»
Йошіно хапала ротом повітря, а її плечі здригалися, коли коліна падали на землю.
Срібні обладунки «Сіріон», що вкривали все її тіло, розкололися на лівій частині голови та плеча. Спочатку вона хотіла відремонтувати обладунок, але через те, що Сила Духа Йошіно досягла своєї межі, навіть це було надто складно зробити. Чесно кажучи, це була справді остання спроба для перемоги. "К'я! Вухо Йошінон!" «Вибач, Йошінон, я полагоджу його пізніше».
«Сіріон» був формою захисту та нападу, яка зменувала «Задкіель» так, щоб його можна було носити на тілі. Іншими словами, свідомість Йошінон тепер перебувала в цій броні. Хоча основне тіло ляльки-кролика було в безпеці в кишені Йошіно, Йошінон, мабуть, відчувала, що в такому стані їй бракує половини голови і плеча. Йошіно заговорила, ніжно погладжуючи частину лівого вуха кролика.
«А-а-а»
Як тільки вона згадала, Йошіно підняла голову і підійшла до Нацумі, яка впала на спину.
«З тобою все гаразд, Нацумі?»
«......Ах, ах......так, якщо не брати до уваги те, що все моє тіло болить і холодне настільки, що я можу замерзнути до смерті, то я в порядку......».
Слабко промовляючи, Нацумі чхнула «ачууу!» «Не схоже на те, що ти порядку» Сказала Йошінон спокійним тоном, Нацумі з посмішкою махнула рукою.
"...... Я справді в порядку. Можливо, це тому, що я змогла використати свою Силу Духа на повну. А може тому, що змогла битися з Йошіно з усією своєю енергією..."
Нацумі засміялася, перш ніж продовжити. «Я не знаю чому, але я почуваюся чудово.»
«Нацумі ......» Йошіно лагідно посміхнулася, тримаючи тремтячу руку Нацумі.
Потім
"Ах, ах, яка прекрасна сцена. Дві сторони, які запекло боролися, вихваляють доблесть одна одної. Дивлячись на це, я відчуваю, як моє серце розривається від радості".
Наступної миті тіло Йошіно затремтіло, коли вона почула голос, що пролунав у неї за спиною. «......» «К-курумі......»
Йошіно вигукнула це ім'я, коли з тіні на землі з'явилася молода дівчина. Токісакі Курумі. Підбурювач цієї битви і та, кого називають найгіршим духом.
Побачивши її появу, Нацумі злегка прицмокнула язиком.
"......Як вчасно ти з'явилася. Ти чекала на закінчення нашого поєдинку, щоб, як мисливець, зловити виснажену здобич. Як огидно."
"Божечки, Бодечки. Мені сумно, що мене так неправильно розуміють". Натхненно промовляючи це, вона терла очі, ніби витираючи сльози. Ну, а замість сліз її обличчя розливалося захопленою усмішкою, яка анітрохи не нагадувала плач.
"Якою б не була причина чи процес, важливо те, що відбувається зараз. Міку та Нацумі використали всю свою Силу Духа і вибули. Тож тут залишилися тільки Йошіно і я. То хіба не залишається нічого іншого? Насправді, я також маю багато почуттів, які хочу передати Шідо".
Курумі говорила, спотворюючи куточки губ у посмішці. Покриваючи все тіло <Сіріоном>, почувся скрипучий звук, коли Йошіно підвелася.
“……Йошіно.”
"Так. Єдиний варіант - битися далі. Курумі, дуже шкода, але право зізнатися Шідо отримає Йошіно!"
Йошінон говорила голосом без жодного натяку на компроміс. Зазвичай Йошіно відчувала би ніяковість, почувши ці слова. Але тільки цього разу Йошіно енергійно кивнула головою, показуючи свою згоду з цією заявою.
Однак, у Йошіно залишилося дуже мало Сили Духа. <Сіріон> також був у напівзламаному стані. На відміну від неї, Курумі залишилася неушкодженою. Різниця між ними була очевидною. Але я не програю. Це я передам свої почуття Шідо".
Ось чому вона не могла відступити тут. Якби вона це зробила, то не змогла б протистояти Міку чи Нацумі, які намагалися зробити все можливе. Злегка зітхнувши, Йошіно просунула своє тіло вперед, наче куля.
"Ось це настрій. Ну що, раз так, починаємо? Будь ласка, постарайся з усіх сил. Твій супротивник - лише слабка я. Хоча, залежно від зусиль Йошіно, можливо, ти зможеш перемогти?"
сказала Курумі, зробивши закличний жест.
«......Aaaaaaaaaaaa────────────!»
Йошіно, укріпивши себе холодним повітрям, кинулася до Курумі.
Духи, що залишилися, 4 з 10.
◇◇◇
У небі розгорталася величезна ближня битва.
Оріґамі, Которі, Мукуро. Три Духи, кожен з яких мав величезну силу, розпочали тристоронню бійку на повну потужність. Світло танцювало в небі, полум'я здіймалося в повітря, а в просторі з'являлися «портали». Кожен з Янголів мав силу вирішити результат одним ударом, і тепер ця сила хаотично розліталася скрізь і всюди.
«───»
У напруженій ситуації, коли навіть дозволити своєму розуму на секунду похитнутися могло означати смертельну травму, Оріґамі спокійно аналізувала ситуацію, що склалася.
Можливо, через те, що її приховані здібності вивільнилися завдяки «Шіфуру» Мукуро, але Оріґамі відчула, що процес мислення став яснішим, ніж зазвичай.
Ситуацію на війні можна було приблизно вважати патовою. Хоча Оріґамі займав більш домінуючу позицію завдяки чисельності <Метатрона>, Которі все ще мала перевагу в ближньому бою. І що більш важливо, вона мала здатність регенерувати завдяки своєму полум'ю, а це означало, що незавершена атака не зможе їй зашкодити.
Попри це, було б помилкою розпочинати тотальну атаку з <Метатрона> доти, доки не вичерпається Сила Духа Которі.
Зрештою, на цьому полі бою зараз була Мукуро зі своїм ключовим Янголом <Міхаелем> Вона могла відкрити «портал» в просторі, який з'єднував бм будь-які дві точки, де вона забажає. Тобто, вона могла перенаправити атаку супротивника прямо на нього. Якщо б Оріґамі випадково розсіювала своє світло, вона могла бути знищена власним Янголом.
Однак, якщо вона продовжуватиме так діяти, патова ситуація залишатиметься нескінченною. Вирішивши це, Оріґамі глибоко вдихнула, щоб сконцентрувати свій розум.
«Метатрон».
Коли Оріґамі вимовила це ім'я, на додачу до тих, що вже злетіли в небо, з'явилися нові «пір'їнки».
Загальна кількість досягла 100. Це була відчайдушна стратегія бою, яка означала виснаження решти Сили Духа в її тілі.
«Що?»
«Хуму.» Оріґамі була сповнене рішучості вирішити результат цього поєдинку. Которі та Мукуро дивилися на неї з нервовим виразом обличчя.
Оріґамі підняла руку до неба, вигукуючи команди незліченним «пір'їнкам». «Розтрощи все, “Кадур”!» За наказом Оріґамі 100 «пір'їнок» злетіли в небо, малюючи світлом орбіти. <Метатрон>, з набагато більшою кількістю, ніж зазвичай, вистрілив світловими променями з усіх боків у бік Которі та Мукуро. Которі ухилялася, щоб уникнути цього, або використовувала «Камаель», щоб збити промені.
Дії Мукуро були схожими, але на додачу вона використовувала <Міхаеля>, щоб відкривати «Портали» в просторі, стріляючи променями <Метатрона> назад у бік Оріґамі. Промінь світла, випущений з «порталу», відкритих у повітрі, пробивав її астральну сукню.
«Гах───»
Але Оріґамі не ухилялася. Перетворитися на світло, щоб ухилитися від атаки, означало лише витратити більше Сили Духа, до того ж, контратака Мукуро була в рамках її плану. Навіть якщо атака повернеться, вона все одно зможе зібрати сили, щоб витримати ще кілька ударів.
Саме так. Справжньою метою Оріґамі була не ця масована атака. Атака <Кадура> до кінця була спрямована лише на те, щоб привернути увагу Которі та Мукуро, створивши можливість для пастки.
«Зараз.»
Саме в той момент, коли Которі замахнулася <Камаелем>, а Мукуро витягнула <Міхаеля> з повітря: момент, коли вони обидві щойно закінчили використовувати Янголів. Гостра воля Оріґамі визначила цей момент, коли промені, випущені з «пір'я», сплелися в сітку, заблокувавши вихід для них обох.
«Що!?»
«Ух!» Которі та Мукуро задихнулися, коли усвідомили аномалію.
Але було вже запізно. На одному диханні Оріґамі змахнула обома руками вниз. «<Артеліф>!» В одну мить, ніби у відповідь на слова Оріґамі, «пір'я» сформувалося в корону над головами Которі та Мукуро, одне за одним виливаючи вниз величезні стовпи світла.
Це був останній засіб Оріґамі.
Незліченні атаки <Кадура> були лише відволікаючим маневром, щоб приховати другу атаку <Артеліфа>.
«............!»
«──────!»
Которі та Мукуро випустили тихий крик, коли їх поглинуло світло.
Навіть якби вони обидві вивільнили свої сили, вони точно не були б у безпеці після прямого удару <Артеліфа>. Оріґамі, незважаючи на віру в перемогу, все ще не нехтувала безперервним вивільненням своєї Сили Духа.
Однак
«......<Кама......ель>......<Меґідо>......!»
Серед потоку сяючих Сили Духа, що нависали над корчачоюся тінню, наступної миті прямо в очі Оріґамі вистрілив глибокий багряний стовп вогню. «─────────!» Якраз вчасно, Оріґамі повернула своє тіло. Позиція, в якій Оріґамі стояла секунду тому, була пронизана палаючим полум'ям наскрізь. Величезна спека пронизала небо
і обпалила шкіру до такої міри, що вона подумала, що все її тіло обгоріло б навіть без прямого контакту, якби на ній не було її астральної сукні.
«..... Дуже шкода, що так сталося»
Которі, яка була оснащена <Камаелем> перетвореним на гарматний ствол з одного боку її руки, посміхнулася з жалем. Вона промовила ці слова, повільно падаючи на землю. Її Янгол і Астральна сукня на тілі поступово перетворилися на прекрасні частинки світла.
Неймовірна витривалість і завзятість, Оріґамі не могла не захоплюватися нею. Навіть коли її тіло було потоплене в тотальній атаці <Метатрона>, було несподівано, що вона все ще могла контратакувати на такому рівні.
«......»
Але ще нічого не закінчилося. Відчувши нові рухи, вона одразу ж скрутила своє тіло в повітрі.
Однак через те, що її постава була порушена ухилянням від <Меґіддо> Которі, її рухи затрималися на секунду. І...
«Нуші-саму нікому не віддам.....»
З Мукуро в якості супротивника, ця можливість була фатальною.
Мукуро, одягнена в побиту астральну сукню, з'явилася з порожнечі, штрикнувши свого потрісканого Янгола вперед.
Лезо <Міхаеля> досягло астральної сукні Оріґамі. Наступної миті Мукуро з криком перетворила Міхаеля.
«Міхаель — Херес!»
Потім, з початкової точки наконечника <Міхаеля> ♪ Астральна Сукня Оріґамі була розбита на дрібний пил.
«───»
Оріґамі, дрейфуючи в небі без жодної тканини, що вкривала її тіло, відчула, як її свідомість тягне кудись далеко.
«А-а-а-а-а-а!»
Пристрасть пронизала все її тіло.
Тримаючись за ручку <Міхаеля> що була сильно пошкоджена, Мукуро ледь не втратила свідомість. Зі сльозами на очах вона видала переможний крик.
Під нею впала Которі і втратила свого Янгола. Перед нею лежав непритомна Оріґамі.
Обидві були могутніми ворогами, які змусили її здригнутися. Насправді, Мукуро майже досягла своєї межі. Було дуже важко підтримувати її Астральну Сукню та Янгола, оскільки вона використала значну кількість Сили Духа, щоб захистити себе від атаки <Метатрона> Якби вони були пошкоджені ще більше, то було б важко викликати їх вдруге.
Проте переможцем стала Мукуро. Останньою людиною, яка твердо стояла в цьому небі, була Мукуро.
Проте вона ще не могла святкувати. Адже ця важка битва закінчилася, Мукуро здолала двох грізних супротивників. Але в цьому природному парку могли залишитися й інші духи.
Якщо так, то ще не все скінчилося. Вона повинна дати своєму тілу тимчасово відпочити і розібратися в ситуації навколо. «Тх.» Мукуро задихалася від напруги.
Вбивчий намір охопив все тіло Мукуро.
Вона одразу зрозуміла причину. В якийсь момент <Метатрон> — той самий, що зник, — тепер знову оточував Оріґамі.
«Що?!»
Від несподіванки Мукуро розширила очі. «Безумовно, після того, як Астральна Сукня була знищена Хересом, навіть Оріґамі, мала втратити боєздатність!».
І тут Мукуро зрозуміла, що незліченні «пір'я», які оточували її, за формою дещо відрізнялися від <Метатрона>.
Наче реактивне чорне «перо», що конденсується в темряві.
Мукуро вже бачила таке одного разу.
Точно. Це було: «Вибач, Мукуро».
Ніби перериваючи думки Мукуро, пролунав голос знизу.
Поглянувши на нього, вона побачила, що тіло Оріґамі, яке мало б втратити свідомість, все ще ширяє в повітрі.
Оріґамі, повільно підняла обличчя.
У тих очах палало полум'я рішучості, яке відрізняло їх від звичайних очей Оріґамі.
"Але я також не можу програти. Бо я кохаю Іцуку."
"......! Ти!"
Отримавши постріл сфокусований з чорного «пір'я», Мукуро втратила свою Астральну Сукню разом зі своєю свідомістю.
Залишилося духів, 2 з 10.
«......, Ах......»
Зробивши короткий вдих, Оріґамі прийшла до тями.
«──────!»
Вона на мить задрімала. Оріґамі миттєво напружила тіло і зрозуміла, в якому становищі опинилася.
Вона падала з неба. Усвідомивши це, Оріґамі сконцентрувала свій розум, щоб дозволити тілу ширяти.
Потім вона подивилася на своє тіло. На її тілі не залишилося астральної сукні, але вона відчувала в собі ледь помітну кількість Сили Духа. Інакше вона не змогла б навіть літати в небі.
«Фу!»
Видихнувши на коротку мить, вона знайшла Силу Духа, необхідну для прояву Астральної Сукні. Хоча це було менш обнадійливо, ніж навіть обмежена Астральна Сукня, її тіло було вкрите тонким шаром шовковистої Сили Духа.
Дуже близько до своєї межі. Дуже близько, але ще не досягнутої. Оріґамі насупилася від цього таємничого відчуття.
Оріґамі мала використати свою Силу Духа на повну. Незважаючи на недосконалий стан, вона не вірила, що зможе знову викликати свою астральну сукню. Було таке відчуття, ніби це Сила Духа була дана кимось іншим.
Навколо не було жодних ознак Которі чи Мукуро. Вона пам'ятала, що перемогла Которі. Але в наступну мить її мала би здолати Мукуро. Але це було
«────»
У цей момент Оріґамі натрапила на щось на землі. М'яко приземлившись на землю, вона підійшла до дівчини, що впала там.
«Мукуро.»
Так, там лежала Мукуро в стані сну після того, як втратила свою астральну сукню.
Оріґамі була збентежена. Ситуація виглядала так, ніби вона якимось чином перемогла Мукуро. Але Оріґамі не пам'ятала, як це сталося. Навіть на мить вона повністю втратила свідомість. Чи її тіло завдало удару у відповідь саме по собі, рефлекторно?
«............»
Оріґамі більше не думала. Вона не перестала обмірковувати це, але вирішила, що зараз для цього не час.
Що б не сталося, перемогу здобула Оріґамі, а не Мукуро. Тому вона мала готуватися до наступної битви.
Звичайно, незважаючи на перемогу над небезпечними духами Которі та Мукуро, Оріґамі також отримала значні пошкодження. Незважаючи на те, що не було зрозуміло, хто тепер залишився
Тоді.
«──────!»
Оріґамі поспішно повернулася назад.
Хоч і слабко, але вона почула якийсь звук, що долинав звідти.
Наступної миті, ніби знаючи, що його виявила Оріґамі, джерело цього звуку з тривожною швидкістю вдарилося об землю і наблизилося до Оріґамі.
«──<Метатрон>......»
Вона сконцентрувала свій розум, щоб викликати свого Янгола. З'явилася лише одна «пір'їнка», але це вже само по собі було дивом для нинішнього стану Оріґамі. Вона прицілилася і випустила свій промінь світла.
Однак таємничий нападник розвернув своє тіло, як кулю, ухиляючись від променя світла <Метатрона>, зберігаючи при цьому імпульс до Оріґамі.
«Що?»
Її свідомість стиснулася в той момент, і вона почала думати з великою швидкістю.
Хто це?
Которі та Мукуро більше не були загрозою. І, очевидно, ця швидкість не могла походити від Нацумі, Нії чи Міку. Якщо так, то це була Каґуя чи Юзуру? Ні, швидше за все, найбільші шанси на перемогу зараз мала Курумі.
Наступної миті Оріґамі нарешті вловив появу нападника.
Ось вона, вся у ранах, вкрит сріблястими обладунками. «──────── Йошіно!» Промовивши це, свідомість Оріґамі знову занурилася в темряву.
Духи, що залишилися, 1 з 10.──