«──── Хухухухухуху, хухуху, ху──хуху♪»
Шідо йшов головною вулицею міста Тенґу в супроводі Токи, яка наспівувала приємну пісеньку.
Він не знав, чи це пов'язано з весняними канікулами, що почалися вчора, але на вулиці було трохи більше людей, ніж зазвичай. Сонячне світло було м'яким, а весняний вітерець - теплим. На фасаді магазину в центрі висів плакат про підтримку нового життя. Подобалося йому це чи ні, але він відчував прихід нового сезону зустрічей і розлук.
Йдучи вулицею, Тока була одягнена у легке пальто і довгу спідницю, кольори якої відповідали весняній порі. Зачекавши близько 30 хвилин, поки Тока висушила волосся і переодяглася, вона перетворилася на елегантну леді.
«.........»
Спостерігаючи за цією надзвичайно природною подією, Шідо раптом згадав таємниче відчуття. Адже коли вона вперше увійшла до будинку Духа, то спочатку помилково подумала, що фен - це якась зброя. У той самий момент, коли тепле повітря вирвалося назовні, стався розворот у потоці Сили Духа.
Ні, навпаки, вона навіть одяг спочатку носила дуже дивно. Одягнувши сорочку догори ногами, вона спочатку прийняла ремінь за зброю, яку кидають, щоб розбити скло, або навіть за щось, що вдягають поверх спортивних штанів.
Це була лише маленька частинка всієї картини. Людське життя Токи складалося з низки випробувань. Для неї це було схоже на те, що її кинули у світ, де нічого не було відомо. Незважаючи на підтримку <Рататоска>, було ще багато речей, які її бентежили.
Однак Тока не боялася помилок чи повторних промахів. Вона насолоджувалася процесом пізнання цього невідомого світу. Шідо, який криво посміхався з її комічних промахів, сам не знав, коли почав поважати її неабиякі зусилля.
...... Ймовірно, саме завдяки життєрадісності Токи він запам'ятав такі речі. Шідо почухав щоку, дивлячись, як Тока весело крокує поруч із ним.
Як не крути, це була звичайна Тока. Принаймні, він не думав, що це акторська гра інверсійної Токи. Саме інверсійна Тока забрала у Міо кристал Сефіри. Це, мабуть, було правдою. Але поки вони були в одному тілі, він мав би мати змогу запечатати цю Силу Духа, поцілувавши Току. Але
«Шідо!»
В цю мить, почувши своє ім'я, Шідо відчув поштовх, що пронизав його плечі.
«О-о-о, що таке?»
Навіть у нинішній ситуації було суворо заборонено так глибоко занурюватися у свої думки, щоб залишити дівчину наодинці під час побачення. Шідо відповів, намагаючись зімітувати хвилювання в голосі.
Однак Тока, здавалося, не переймалася цим, оскільки вона з ностальгічним виразом обличчя вказала на передній план.
"Пам'ятаєш? Це було неподалік, ось тут".
«Гм?» Почувши це, Шідо подивився в напрямку, вказаному Токою.
Однак там не було нічого особливого. Це була просто вулиця. На ній не було ні закладів харчування, які б сподобалися Тоці, ні пам'ятників, покликаних привертати увагу.
Шідо довго думав про це, але так нічого і не зміг придумати. Шідо повернувся до Токи з вибачливим поглядом.
"...... Вибач. Я не зовсім розумію, про що ти".
"Ти що, забув? Ні, я тебе не звинувачую. Адже тоді всі дороги і будівлі були розбиті".
«Тоді?»
Почувши слова Токи, Шідо знову подивився на навколишнє середовище, коротко зітхнувши.
«Не може бути ...... це тут я вперше зустрів Току?»
Так. 10 квітня минулого року. Шідо, який нічого не знав ні про духів, ні про <Рататоск>, прийшов сюди.
Коли пролунав сигнал тривоги від просторового струсу, він виявив, що GPS-координати мобільного телефону Которі все ще знаходяться в місті. Пробігаючи безлюдною вулицею, він зустрів Духа.
Тут все і почалося. Це була вулиця, де все змінилося.
«О, ти пам'ятаєш!»
радісно вигукнула Тока. Вона втупилася в далечінь, спостерігаючи за вулицею, по якій йшли і йшли люди.
«Як швидко летить час...... вже майже рік минув?»
«Так, і справді». Шідо глибоко вдихнув, дивлячись на вулицю так само, як і Тока.
Рік тому. За такий короткий проміжок часу можна сказати, що життя Шідо перевернулося з ніг на голову.
Точніше, він і раніше мав зв'язок з духами, але це був перший випадок, коли Шідо зустрівся з духом, окрім Которі.
Поки Шідо роздумував над цим, Тока несподівано кинулася вперед. Потім вона загострила свій погляд, ставши в позу, ніби піднімаючи меч. «Ти теж... га?» "......! Пфф......"
Почувши, що Тока різко сказала, Шідо злегка розсміявся. Але щойно він зрозумів наміри Токи, як слабко похитнувся назад. «Як тебе звати...?»
«Як мене звати? У мене немає імені».
«............» «............»
Після обміну цими словами на деякий час запанувала коротка тиша: «............Пфф.» «......Хуху, хахаха.»
Незабаром після цього було незрозуміло, хто почав першим, але не сміятися стало нестерпно.
Через те, що вони сміялися посеред вулиці, перехожі, які проходили повз, дивно на них поглядали. Але Шідо і Тока ще довго не могли перестати сміятися. Посміявшись ще трохи, вони нарешті почали регулювати дихання, опустивши плечі.
«Чому ти зробила це так раптово?»
«Шідо, то ти теж це пам'ятаєш?»
«Так, пам'ятаю.» Поки Шідо витирав сльози від сміху, він знову подивився на Току.
Події того дня можна було пригадати так, ніби це було вчора. Той день став відправною точкою, з якої він почав асоціюватися з духами, <Рататоском>, ПДЗ, а головне - з тією раптовою зустріччю з дівчиною, яка запитала, чи не прийшов він її вбити. Навіть якби він забув усе інше, він ніколи не забув би цього.
А найголовніше - сумний вираз обличчя тієї дівчини надовго закарбувався в його серці.
Одного разу Шідо замислився над цим. Він не хотів, щоб у неї був такий вираз обличчя. Зараз він думає, що, можливо, саме це було рушійною силою, яка змусила його продовжувати допомагати Духам.
«.........»
─ Дівчина, яка виглядала так, ніби ось-ось розплачеться, тепер щасливо посміхалася прямо перед його очима.
Одне лише це змусило Шідо відчути, що в цьому році немає нічого, що варто було б змінити. Шідо раптом опустив погляд і полегшено зітхнув.
Тоді Тока потягнула Шідо за рукав.
"Шідо. Така можливість випадає рідко. Я хочу піти в одне місце, можеш піти зі мною?"
«Е? Звичайно, можу, але куди ти хочеш піти?»
«Хуху......, дізнаєшся по дорозі туди».
Слухаючи Шідо, Тока пустотливо посміхнулася.
◇◇◇
«───,───,───,──────────»
Оріґамі кілька разів видихнула, чергуючи тонкі та довгі вдихи.
Дихання було не лише актом надходження кисню в організм.
Наприклад, його можна було використовувати для концентрації. Навіть у давніх і сучасних бойових мистецтвах було багато випадків, коли дихання використовувалося для підвищення розумової концентрації. Зокрема, існували спеціальні дихальні техніки, що використовувалися для того, щоб розігнати біль або навіть збільшити силу одного удару.
Оріґамі зараз стояло в невеликому гаю, розташованому в західній частині природного парку. Між рідкісними деревами вона сиділа над купою опалого листя, заспокоюючи свій розум.
Її розум був чистим, як поверхня води. Дихаючи, вона уявляла, як крихітні краплинки утворюють брижі на поверхні води.
Поверхня води без брижів була прекрасною, але вона була схожа на смерть. За життя серце людини здригалося від найменшого подразнення. Насильно намагатися придушити це не було сили. Скоріше, це було б рівнозначно тому, щоб сказати, що людина може впоратися з цим розладом.
Тож замість того, щоб намагатися створити ідеальну поверхню, вона прийняла уявний образ брижів. Перед боєм Оріґамі намагалася сконцентрувати свій розум саме так.
Навіть коли вона була частиною ПДЗ.
Навіть коли вона боролася проти ДІЕМ як Дух.
І зараз також.
Вона не знала, скільки часу простояла так, але нарешті пролунав звук, що сповіщав про 12-ту годину в парку.
«Еге ж.»
Почувши звук, Оріґамі підвелася, розплющила очі й прошепотіла це.
Коли вона це сказала, все тіло Оріґамі вкрилося світлом - білим сяйвом - і утворилася астральна сукня у формі весільного плаття.
«......І справді, безумовно, повна астральна сукня проявилася».
пробурмотіла Оріґамі наодинці з собою, опустивши голову, щоб подивитися на чистий білий одяг, що вкривав її тіло, наче броня.
Минула година відтоді, як Курумі скликала всіх Духів зібратися в парку. Визначивши правила бою, Духи розійшлися по всьому парку.
Полем бою був цей природний парк. Час був необмежений. Вони могли вільно пересуватися парком, але будь-яка зустріч означала необхідність битися на місці. Духи, які не змогли викликати Астральну Сукню або Янгола, вибували - переможцем ставав останній, хто залишився на ногах.
Так. Цей ідилічний природний парк перетворився на небезпечне поле битви, де зібралися десять стихійних лих.
«............»
Оріґамі примружила очі, подумки аналізуючи бойову силу кожного Духа. Звичайно, жоден з них не був супротивником, перед яким вона могла б послабити свою пильність. Звичайно, Нацумі, Міку і Ніа можуть на крок поступатися їй у вогневій потужності. Але це була не битва один на один, а радше королівська битва, що розгорнулася на величезній території. Було абсолютно незрозуміло, коли відбудеться атака з боку Нацумі, яка могла вільно трансформуватися у що завгодно. Оскільки існувала можливість битися разом, «Ґабріель» Міку також становив загрозу. Що ж до Нії, то вона, напевно, вже знає кожен їх рух.
Сестри Ямай планували боротися командою чи індивідуально? У будь-якому випадку, їхню швидкість не можна було ігнорувати. Серед Духів мало хто мав такий сильний захист, як Йошіно. Вона також була претендентом на перемогу в залежності від того, як протікатиме битва.
«...... Але.»
Найнебезпечнішими були ті троє, що залишилися. Оріґамі стиснула кулак, посилюючи свій захист.
Першою була Мукуро. Сила її Янгола <Міхаеля> особливо виділялася навіть серед кількох Янголів. Якщо діяти необачно, результат поєдинку може бути вирішений одним ударом. Також нелегко було впоратися з нею, коли вона з'являлася де завгодно через «Портал», відкритий в просторі.
Однак не можна сказати, що не існувало можливостей, які могли б бути вигідними. Її особистість означала, що вона, швидше за все, не вдасться до таких боягузливих способів впливу на свого супротивника. Оскільки метою цієї битви було вивільнити свою Силу Духа до межі, вона не могла запечатати силу своїх супротивників за допомогою <Сеґва>, щоб негайно закінчити справу.
В цьому відношенні Курумі була більш проблемною в цій битві. Вона могла контролювати час за допомогою <Зафкіеля> та мала клонів, а також могла відстежувати рухи Оріґамі за допомогою <Разіель> клонів, так само як і Нія. Крім того, через свою особистість, вона не очікувала жодних можливостей для відкриттів, як у випадку з Мукуро. Якщо можливо, Оріґамі сподівалася, що Курумі зустрінеться з кимось іншим до того, як зустрінеться з нею, але
«............Ні».
Поміркувавши, Оріґамі похитала головою.
Це була королівська битва. І оскільки переможець отримає право зізнатися Шідо, вона абсолютно не могла програти.
Але в якості передумови - це була також битва за те, щоб допомогти Шідо.
Природним було бажання поберегти сили, але тут це не мало сенсу. Навіть якби вона здобула перемогу в результаті втечі з бою, Оріґамі не відчувала, що зможе належним чином передати свої почуття Шідо таким чином.
Що ж, хоча було трохи незручно, що це також мало допомогти побаченню Шідо і Токи── «......» У цей момент брови Оріґамі сіпнулися.
Причина була проста. Перед нею з'явився Дух.
"Божечки, як поживаєш, Оріґамі? Який збіг обставин, що ми зустрілися в такому місці".
І так, маленька дівчинка в астральній сукні, схожій на кімоно, сказала бадьорим тоном, спускаючись з неба.
Вона мала два роги, як у оні. Її Астральна сукня нагадувала вбрання небесної жінки. А ще багряне полум'я охоплювало все її тіло.
«Которі.»
Оріґамі мимоволі опустила голову, коли вона вимовила це ім'я.
Так. Командир <Рататоску>, а також молодша сестра Шідо. Іцука Которі прийшла сюди в повній астральній сукні.
Вона була серед трьох небезпечних духів, яких Которі перерахувала в своїй уяві раніше. Остання. Тепер, коли Токи тут немає, вона, мабуть, єдиний Дух, який може змагатися з Оріґамі в плані вогневої сили.
Крім того, якщо те, що сказала Курумі, було правдою, її єдина слабкість, божевільне бажання руйнування і вбивства, що затьмарювало її розум, зникли. Тобто нинішня Которі, вперше відтоді, як стала Духом, могла користуватися своєю силою без жодних обмежень.
Оріґамі, яка схрестила з нею клинки ще до того, як світ змінився, болісно усвідомлювала, наскільки це жахливо.
Але
«Метатрон».
Оріґамі тихо вимовила це ім'я, загострюючи погляд.
Тоді, ніби у відповідь на це, з порожнечі з'явилося кілька янголівських пір'їн, які утворили коло над її головою.
Сила Которі, безумовно, була величезною. Але Оріґамі також відрізнялася від попереднього разу. Вона відштовхнулася від землі, пливучи до тієї ж позиції, що й Которі.
Которі зрозуміла наміри Оріґамі, посміхнулася від насолоди, піднявши праву руку. «Камаель». Коли вона це сказала, величезна бойова сокира сплелася з полум'ям. Янгол Камаель. Янгол Полум'я, яким володіла Которі, і який міг перетворити все на попіл.
"Це справді має бути долею в наших стосунках. Навіть після того, як ми стали друзями, подумати тільки, що ми знову зіткнемося одна проти одної".
Которі зітхнула, ніби скаржачись, а потім посміхнулася.
"Але я ніколи не була поблажливою. Покажи все, на що ти здатна!"
«Як скажеш». лаконічно відповіла Оріґамі, піднявши обидві руки, спрямовуючи дуло <Метатрона> на Которі.
За кілька хвилин після того, як годинник пробив 12, сповіщаючи про початок війни, на західній стороні парку пролунав гучний вибух.
«Kya......!»
Гуркіт потряс і повітря, і землю. Між деревами з'явився спалах світла, і всі навколишні птахи враз розлетілися врізнобіч. Йошіно, яка ховалася в спортивних спорудах, рефлекторно притиснулася до землі.
«Хія!» - це був раптовий прояв сили. Це що, Оріґамі щойно була?
Лялька кролика «Йошінон» на лівій руці Йошіно заговорила, вправно погладжуючи її підборіддя своєю короткою лапкою. Йошіно, злякавшись напрямку, звідки долинав цей звук, розгублено впала обличчям вперед.
"Звичайно, дуже потужний. Якщо його вдарити, то він буде ......".
Коли Йошіно пробурмотіла це, її тіло почало тремтіти.
Зайве казати, що Йошіно також була одягнена в повну астральну сукню. На відміну від свого гарного вигляду, капюшон з кролячими вухами, що нагадував дощовик, міг похвалитися надійним захистом, який не пошкодив би навіть танковий вогонь.
Але навіть попри це, вогнева міць <Метатрона> була непереборною. Зрештою, він легко міг пробити астральну сукню Токи, яка мала ще міцніший захист, ніж у Йошіно. Якби її виявили, навіть крижана стіна, створена <Задкіелем>, була б стерта в одну мить.
«Щ-що мені робити, Йошінон......»
Ну, давай заспокоїмося, Йошіно. Це королівська битва. Не треба підходити до сильного супротивника і битися. Перш за все, шукай супротивника, якого ти можеш перемогти".
«Шукати супротивника, якого можна перемогти?» "Так, так. ......Втім, усі сильні. Сила Оріґамі така, як ти щойно бачила. Которі має надпотужну вогневу силу та здатність до відновлення. З ефектами пісень Міку також важко впоратися. У будь-якому випадку, наздогнати Каґую та Юдзуру першими буде неможливо. Здібності Мукуро - це супер-шахрайство. Нацумі може скопіювати будь-якого Янгола. Курумі має двох Янголів. А Ніа дуже добре малює манґу".
Йошінон промовила з посмішкою: «Чорт, це справжній головний біль». Йошіно зморщила брови у формі ієрогліфа «八», і понуро сіла на це місце.
"Звісно, немає такого суперника, з яким я могла б боротися. Принаймні, заради побачення Шідо і Токи я хочу використати якомога більше Сили Духа, наскільки це можливо......
«Привіт!» У цей момент Йошіно відчула м'який дотик до свого обличчя.
Йошіно завдала швидкісного кролячого удару, щоб перервати її розмову.
«Й-Йошінон......?»
Який сенс здаватися, навіть не почавши, Йошіно! Якщо ти будеш так поводитися, то не здолаєш навіть тих супротивників, у яких могла би перемогти!"
«Але ж усі такі сильні, а я - ні!»
Коли Йошіно занепокоєно говорила, Йошінон розвела руками і похитала головою.
"Гаразд, давай відкладемо обговорення сили і слабкості вбік. Йошіно, що ти думаєш про Шідо?"
«Га?» Почувши несподіване запитання, Йошіно широко розплющила очі.
"Щ-що я думаю? Ну я думаю, що він дуже хороша людина, я йому дуже вдячна. Якби Шідо не допоміг мені, я б зараз не жила таким життям і не зустріла б усіх".
"Так, так, саме так. То він тобі подобається? Чи ти ненавидиш його?"
«Е-е-е... П-подобається...» відповіла Йошіно, опустивши глибоко почервоніле обличчя. Потім Йошіно спритно склала руки, киваючи.
"Так. Це правда. Отже, дитина, яка переможе в цій битві, зможе висповідатися перед Шідо-куном. Хоча «право на сповідь» звучить дуже підозріло, але саме тому, що всі ладнають між собою, вони хочуть зберегти ці стосунки, в радості чи в горі". Йошінон вставила «але», піднявши обличчя. "З пропозицією Курумі все зруйнується. Звісно, якщо хтось зізнається, Шідо не обов'язково прийме це......, але ймовірність не нульова, так?"
«Це ......». Губи Йошіно тремтіли, коли вона говорила.
Йошіно дуже любила своє життя зараз. Були Шідо, Которі, інші Духи; їй це так подобалося, що вона щасливо посміхалася кожного дня.
Звісно, з плином часу всі та навколишнє середовище потроху змінювалися. Звісно це, і перехід від навчання до школи і до роботи, але дрібні зміни були нескінченними. Поки вони жили як люди, це було неминуче.
Одного дня Шідо одружиться з кимось. Цей хтось може бути людиною з-поміж Духів, а може бути й тим, кого вони ще не зустрічали. Якщо так станеться, то стосунки, які були до цього часу, не зможуть зберегтися. Тому що у Шідо з'явиться любовний партнер──
«............»
Щойно це усвідомлення виринуло в її голові, Йошіно відчула гострий біль у грудях.
«......I»
«Що?» «Я не хочу, щоб це сталося».
Йошіно видавила з себе тремтячий голос. Вона не помічала цього, доки Йошінон не сказала їй про це. "Те що, Шідо кохатиме когось одного, було надто боляче. І було так боляче не бути поруч з Шідо.
Але ще сильніше почуття крутилося в її грудях.
Навіть якби Йошіно передала свої почуття Шідо, Шідо не обов'язково відповів би на них позитивно.
Однак, знову ж таки, думка про те, що її почуття до Шідо ніколи не будуть передані, що хтось інший забере його, була абсолютно огидною. "Гаразд, добре сказано! Ось так Йошіно!"
Йошінон притиснула обидві руки до очей, ніби намагаючись витерти сльози, що потекли з очей Йошіно.
"Справа не в тому, можеш ти перемогти чи ні. У дівчат бувають моменти, коли їм потрібно боротися!"
«Так!» Моргнувши кілька разів, Йошіно ствердно кивнула. Тоді Йошінон обережно відкрила рот. "Гаразд, що стосується конкретного методу зараз. Оскільки це бій, я думаю, що краще сховатися, поки всі інші бʼють одна одну. Набагато смачніше вирвати перемогу в самому кінці".
«Й-йошінон......»
Це був повний поворот від її гарячого підходу, який вона використовувала заздалегідь. Побачивши, як Йошінон видала таку підступну пропозицію, Йошіно не могла не посміхнутися.
Наступної миті: «Ґабріель! Рондо!»
"......! Йошіно, обережно!"
«............!» У той момент Йошіно рефлекторно підстрибнула у відповідь на голос Йошінон.
Наступної миті за спортивними спорудами, де ховалася Йошіно, з'явилося кілька сріблястих металевих труб, які випустили жахливий звук.
«Це...»
Йошіно відчула, як краплина поту стікає по її щоці. Якби вона стрибнула трохи пізніше, її тіло було б скуте цим звуком.
Лише один Дух міг виконати такий трюк. Приземлившись, Йошіно обернулася в напрямку звуку.
«Міку......!»
Після того, як Йошіно вигукнула своє ім'я, Міку, яку Йошіно не знала, як довго вона там стояла, розпачливо скрутила своє тіло, коли її астральна сукня гойдалася, наче сценічний костюм.
"Ааа. Так шкода. Ще трішки".
«Нас вже не застанеш зненацька». Говорячи це, Йошінон поворушила руками, ніби знизуючи плечима.
Тепер, Йошіно, це буде перший матч. Ти готова?"
Почувши, що сказала Йошінон...,
«......Так!»
Йошіно рішуче кивнув.
◇◇◇
"Агов? Місце, куди ти казала, що хочеш піти, це тут?"
Через 30 хвилин ходьби, коли Тока тягнула його за собою, Шідо подивився на будівлю, до якої вони підійшли, і несподівано розширив очі.
Це було не дивно. Адже це була школа «Уму». Тока посміхнулася, задоволено киваючи головою. Так, місце, куди Тока привела його, було старшою школою Райзен, до якої вони всі ходили.
"А що тут такого? Хіба це не те місце, куди ми щодня ходимо? До речі, це було позавчора.
«Гаразд, поспішаймо.» Тока потягнула його за руку, коли увійшла. Здавалося, вона не хотіла, щоб він більше нічого не говорив.
«Зачекай хвилинку...»
Якщо Тока так сильно хотіла, не було причин відмовлятися. Але зараз був час весняних канікул. До того ж, головні ворота перед будівлею школи були щільно зачинені.
"Все одно, ходімо через бічні ворота. Якщо ми скажемо, що прийшли забрати щось зі школи, нас, мабуть, впустять".
«О, тоді давай так і зробимо.»
Шідо взяв Току й увійшов до кампусу через бічні ворота. Пройшовши кілька нескладних процедур, вони зайшли всередину шкільної будівлі.
Замість шкільного взуття вони були взуті в капці, приготовані для відвідувачів. Супроводжувані шурхотом капців, вони пройшли коридором, де нікого не було.
Це було якесь таємниче відчуття. Хоча це було місце, яким вони зазвичай ходили кожного буднього дня, просто тому, що тут нікого не було, вони відчували себе так, ніби загубилися в незнайомому просторі.
Однак, здавалося, що метою Токи було не насолоджуватися цим надзвичайним відчуттям. Вона дуже гордо йшла цим безлюдним навчальним закладом у впевненому темпі, який давав зрозуміти іншим, що рухається вона до чіткої мети.
Піднявшись сходами, Тока нарешті зупинилася.
Вона стояла прямо перед класом 204, домашнім класом Шідо. «Фуфу, яка ностальгія».
Сказавши це, Тока увійшла до класу, повільно йдучи між партами.
Почувши ці слова, Шідо розгублено озирнувся. Це була знайома школа і клас, де вони провели чимало часу. Шідо подумав, що слово «ностальгія» не здається доречним.
Але, дивлячись на тихий клас, де було лише двоє учнів, Шідо знову побачив ту давню сцену, з його свідомості.
«Ах!»
Саме так. Якщо на вулиці, яку він відвідав раніше, він вперше зустрів Току, то саме тут, після того, як <Рататоск> призначив його взаємодіяти з Духами, Шідо возз'єднався з Токою.
У цей час у класі не було учнів, бо спрацювала сигналізація просторового струму. Тодішня сцена нічим не відрізнялася від нинішньої тихої аудиторії.
Помітивши вираз обличчя Шідо, Тока розтулила губи, щоб заговорити, рухаючись до дошки.
"Ти пам'ятаєш? «Ось тут».
Вона сказала це, беручи білу крейду, щоб написати кілька слів на дошці.
Це було її ім'я. Два ієрогліфи імені <Тока>. «Це місце, де ти дозволив мені стати собою». Дивлячись в очі Шідо, Тока мило посміхнулася.
А, точно. Тока. Саме тоді Шідо дав їй її ім'я.
"Шідо дав безіменній мені ім'я. Я не знаю, скільки разів це ім'я рятувало мене. Я дуже вдячна тобі".
«Ні, взагалі-то я ......»
Коли вона сказала це, Шідо збентежено почухав обличчя, бо на нього дивилася Тока, і його очі були спрямовані прямо на неї.
Це було правдою, що це ім'я дав їй він, і це було більш ніж добре, що Тока так любила його...... але походження цього імені було дуже простим. Просто тому, що «вперше ми зустрілися 10 квітня».
Втім, це було неминуче. У такому екстремальному стані і в умовах дефіциту часу він ніяк не міг придумати вигадливе ім'я.
...... Що ж, якщо врахувати, що Такамія Шінджі дав ім'я Міо дівчині, з якою познайомився 30-го числа, він не міг заперечувати, що це може бути інстинктом, з яким він народився.
Однак, незалежно від походження, він не міг уявити її ім'я інакше, ніж «Тока». Дні, проведені з нею протягом останнього року, яскраво закарбували ім'я «Тока» в його пам'яті.
«............»
Проте в ту мить, коли він це усвідомив, Шідо відчув, як його серце стиснулося.
Вулиця, де він вперше зустрів Току. А тепер ще й клас, де він дав Тоці її ім'я.
Шідо знову переживав досвід зустрічі з Токою через сьогоднішній день. Він не міг позбутися відчуття тривоги від цього.
Це було так, ніби Тока якимось чином передбачила власну смерть.
Він знав, що, мабуть, перебільшує. Мабуть, через те, що вони так часто зустрічалися, Тока відчувала ностальгію і хотіла знову прийти до цього класу.
Однак, якщо його залишити на самоті, ця тривожна фантазія може стати реальністю. Шідо глибоко вдихнув, перш ніж заговорити до Токи.
«Токо.»
"Уму. Що таке, Шідо?"
Тока розширила очі від несподіваних слів Шідо.
Шідо прийняв рішення, коли відкрив губи.
«Послухай мене, насправді...»
Тоді, в класі, де вони були лише вдвох, Шідо розповів їй правду. Він сказав Тоці, що в її тілі була інша Тока. Він розповів Тоці, що кристал сефіри Міо забрала та інша Тока і використала його для створення цього світу.
І якщо все залишиться так, як є, Тока, швидше за все, загине разом з цим світом.
«Що?»
Промовила почувши це, Тока, розплющивши очі.
«Інша людина всередині мене?»
«...... Так. Це може здатися неймовірним, але це не брехня і не жарт, будь ласка, повір мені».
Коли Шідо закінчив говорити, Тока похитала головою.
"Ідіот. Я не можу сумніватися в тому, що говорить Шідо. І..."
Тока звузила очі, приклавши руку до грудей.
"Інша я. Це туманно, але не неможливо."
«П-правда?»
"Уму. Щоразу, коли мені боляче чи відчайдушно, здається, що поруч зі мною є страшне й надійне існування".
Однак Тока опустила руку і подивилася вгору.
"......Але навіть у цьому випадку я абсолютно не знаю, що робити. Звісно, всі, мабуть, здогадуються, що ми повинні випустити її і запечатати її силу?"
"...... Чесно кажучи, я теж не знаю. Насправді, навіть якщо ми зможемо, я не знаю, як зробити так, щоб з'явилася інша Тока."
«Уму......»
Тока зробила складний вираз обличчя, схрестивши руки.
"......Чи правда, що сефіра Міо знаходиться в моєму тілі? І інша я, з цією силою, змінила світ ......"
«Ааа, це має бути правдою.»
«Хм, тоді ......» Говорячи це, Тока стиснула долоні, зморщила лоб і наспівувала звук «хмммммммммм», наче в молитві. «Токо?»
«Ваааааааааа!»
А потім Тока енергійно розплющила очі і закричала. Шідо не міг не відчути, як його тіло затремтіло від раптового шуму.
«......Уму, не вийшло?»
Після короткого мовчання Тока з жалем зітхнула, опустивши руки, які були складені в молитві.
«Що ти щойно намагалася зробити?»
"Ні, я подумала, що оскільки Кристал Сефіри Міо знаходиться в моєму тілі, я також можу використовувати цю силу. Тож я хотіла помолитися: «Інша я, вийди!» і зробити так, щоб це сталося".
Говорячи це, Тока дивилася вниз на своє тіло, неодноразово стискаючи і розтискаючи руку....... Воно виглядало абсолютно незмінною. Іншими словами, з того, як вона зараз говорила, було зрозуміло, що інша особистість не з'явилася.
«Хаха...... ну, це ж не може бути так просто......., правда?»
Потім.
Шідо примусив себе посміхнутися, почухавши щоку, і раптом мимоволі замовк.
Причина була проста. Тіло Токи випромінювало слабке світіння, повільно це світло витікало з тіла Токи, поступово набуваючи форми людини.
«Ц-це вона?!»
"! Що це?"
На подив Шідо і Токи, світло нарешті перетворилося на постать дівчини, яка з'явилася тут.
Волосся кольору ночі і пара кришталевих очей. Одягнене в астральну сукню, що являла собою поєднання темних лицарських обладунків і сукні, світло перетворилося на дівчину, яка виглядала ідентично Тоці.
«...... Що?»
Дівчина - інвертована Тока - обережно розплющила очі, підозріло насупившись і дивлячись на Шідо, який стояв прямо перед нею.
«Людинко, що ти зробив?»
Її тон був сповнений небезпеки, оскільки вона не приховувала свого вбивчого наміру. Зіткнувшись з величезним тиском, який змусив би маленьку тварину задихнутися на місці, Шідо марно зробив крок назад.
«Н-ні, я нічого не робив!»
"Не грайся зі мною. Я не можу з'явитися тут, просто так. Якщо ти хочеш мене обдур..."
«Ооо!»
У цей момент інверсійна Тока вже не говорила. Точніше, її одразу ж зупинив голос Токи, що пролунав збоку.
"Так ти і є інша я! При першій зустрічі ...... це звучить дивно, так?"
«Що?» Коли Інверсійну Току схопила звичайна Тока за плечі, вона вперше розгублено подивилася на неї. Однак Току, здавалося, це не хвилювало, оскільки вона продовжувала говорити з блискучими очима.
"Уму, я загадала бажання, щоб з'явилася інша я, але я не очікувала, що ти з'явишся таким чином. Ти, безумовно, є роздвоєнням мене......, але я також відчуваю, що щось у тобі інше. Може це через те, як ти зав'язуєш волосся?"
«Зачекай хвилинку, зачекай».
Інверсійна Тока, на яку тиснув імпульс Токи, розкинула долоні, щоб стримати Току.
"Що це означає? Чому я розділилася з Токою? ......Не може бути, ти могла використати силу цієї жінки, щоб втілити мене?"
«Я не дуже добре розумію, але, мабуть, так воно і є!»
«............» Зіткнувшись з посмішкою Токи, інверсійна Тока замовкла. Судячи з її виразу обличчя, вона, ймовірно, не вважала за можливе зустрітися з Токою в такий спосіб. "......Яка марнота. Я повертаюся назад. А ти йди пограйся сама."
"! Стій, зачекай!"
Коли інша Тока заплющила очі, готуючись повернутися, Шідо вивернув свій голос навиворіт, щоб кинути виклик цьому уявленню.
Він отримав шанс побачити іншу Току поза тілом Токи, він не міг втратити цю можливість.
"Що? Ти хочеш загинути, намагаючись зупинити мене?"
«Н-ні, це не так...» Зіткнувшись з інверсійним поглядом Токи, Шідо не міг не здригнутися. Він не може дозволити інверсійній Тоці втекти зараз. Проте він також не знав, що сказати.
Від однієї-єдиної помилки інверсійна Тока могла знову зникнути в тілі Токи. І навпаки, погане рішення означало б, що його можуть вбити. Чи існував якийсь правильний метод......?
І ось, коли Шідо намагався щось придумати, Тока підвищила голос, ніби щось вигадуючи.
"Послухай мене! Інша «я», я зараз на побаченні з Шідо!"
«......Гм?» Коли інша Тока ледь помітно звузила очі, Тока схопила її за руки, поки її очі все ще блищали.
"Якщо це можливо, чи не хочеш ти піти зі мною? Я впевнена, що це буде весело!"
«......!» Почувши слова Токи, Шідо побачив спалах натхнення, коли він стиснув кулак. "Чудова ідея, Токо! Я, Тока і ти, давайте підемо на побачення втрьох!" Він не знав, чи усвідомлювала це Тока, але її прохання привело до оптимального рішення.
Звичайно, краще було б зустрітися з духом віч-на-віч. Однак Тока і інверсійний Тока здавалися двома людьми, що живуть одним життям, а головне, ставлення інверсійної Токи до Токи здавалося м'якшим, ніж до Шідо.
«...... Що?»
Інверсійна Тока насупилася на Шідо з достатньо вбивчим наміром, який можна порівняти з тим, щоб застрелити когось на смерть.
"Це твоє побачення з Токою. Йдіть тільки ви вдвох. Не втягуйте мене."
ІнверсійнаТока потиснула Тоці руки. Потім Тока раптом сумно подивився.
«Не можна?»
«Так».
Інверсійна Тока мала занепокоєний вигляд, не властивий Духу, що має абсолютний контроль над світом. Побачивши цю ситуацію, Шідо мимоволі розтулив щоки, щоб трохи посміхнутися.
"...... Є щось смішне? Хочеш померти, людино?"
«А, ні, вибач». Звичайно, на відміну від Токи, її ставлення до Шідо було більш безжальним. Він обережно опустив голову.
Тоді, навпаки, Тока, подивившись на Шідо якийсь час, випустила з рота звук «тч» і зітхнула, ніби здаючись.
"...... Нічого не вдієш. Я прогуляюсь з вами трохи."
«Справді?» У відповідь на відповідь інверсійної Токи, обличчя Токи проясніло, коли вона знову схопила інверсійну Току за руки. Побачивши, як це робить інша Тока, Шідо хотів було знову посміхнутися, але, зіткнувшись з поглядом інверсійної Токи, швидко затулив рота руками.
Інверсійна Тока невдоволено шморгнула носом і опустила очі.
Наступної миті її астральна сукня засяяла, перетворившись на звичайну сукню.
На відміну від Токи, яка була вбрана відповідно до весняного сезону, Інверсійна Тока мала таку саму сукню тільки в елегантному чорному стилі.
«О, вона дуже гарна.»
«Хм. Хоча немає жодної потреби переодягатися, коли гуляєш у моєму власному світі, але заради Токи я все ж переодягнуся, щоб відповідати твоїй манері робити речі.»
«Ха-ха, це велика честь для мене.»
"Не смійся. Я тебе вб'ю."
«Агрв, “я” не кажи так»
«Уму...» Після того, як Тока вилаяла Току, інверсійна Тока закрила свій рот.
Від її дивного кумедного вигляду Шідо ледве стримався, щоб не розсміятися, коли підняв обличчя.
"У будь-якому випадку, я буду під твоєю опікою. Е-е-е..."
Почухавши щоки, Шідо промовив ці слова, аж раптом замовк. Причина була проста. Він не знав, як її називати. Досі він називав її просто «Тока» або «інверсійна Тока». Але тепер, коли вона мала тіло, окреме від Токи, це здавалося трохи недоречним.
Здогадавшись про його думки з виразу обличчя, інверсійна Тока знову шморгнула носом.
"Ім'я. Звичайно, ти був тим покидьком, який дав Тоці її ім'я. Гаразд, я довіряю це тобі. Називай мене, як хочеш".
«Е...»
Вислухавши це, Шідо втратив дар мови. Несподівано, після Токи, до нього звернулася навіть інверсійна Тока, запитуючи про ім'я.
Більше того, Тока дивилася на нього з нетерпінням, ніби хотів сказати: «О, це чудова ідея!» в очікуванні. Тиск тепер анітрохи не зменшився.
«Ехе, а що ж тоді?»
Шідо відчайдушно замислився: «Тенка, як тобі така ідея?» Через кілька секунд він вимовив це ім'я. Тока заплескала в долоні, аплодуючи. "Як і очікувалося від Шідо, це гарне ім'я. Як воно пишеться?"
«Ух......»
Після цього запитання Шідо взяв крейду і написав на дошці поряд з іменем Тока, ім'я «Тенка».
«О, виглядає чудово!»
«Хм.» Після того, як Тока заговорила, інверсійна Тока─Тенка злегка шморгнула носом, похитуючи правою рукою.
Потім на дошці за траєкторією кінчиків пальців Тенки з'явився величезний шрам, викреслений на дошці. Шідо мимоволі вигнувся і видав звук «вау!».
На мить Шідо подумав, що її не влаштовує це ім'я......, але, схоже, це було не так. Хоча сліди були спотворені, придивившись уважніше, можна було помітити, що на ньому дійсно були штрихи двох ієрогліфів «Тенки».
«......Хм, непогано».
нетерпляче сказала Тенка, але в її тоні не було жодних ознак неприйняття.
Хоча це було ім'я, яке він вигадав на місці, здавалося, що поки що вона його прийняла. Шідо нарешті видихнув з полегшенням.
...... Це була просто англійська вимова ієрогліфа «十» в ієрогліфі “十香”, що дослівно мало б означати «Ten 香 / Десять Приємних ароматів», проте, незалежно від походження імені, Шідо відчував, що повинен забрати цю таємницю з собою в могилу.
"Гей, Тенко, я радий, що тобі подобається твоє ім'я, але ми не можемо знищувати клас. Це буде неприємно для всіх під час уроків".
«......Хм.»
Коли Тока закінчила говорити, Тенка злегка зморщила брови і клацнула пальцями. Після цього клацання величезні подряпини на дошці миттєво виправилися. «О, яка чудова Тенка». Коли Тока ніжно погладила Тенку по маківці, Тенка зробила незручний вигляд, відмахнувшись від руки, а потім повернулася до Шідо.
«….До».
Тенка склала руки одна до одної, піднявши підборіддя, щоб заговорити. Шідо, відчуваючи приємний обмін думками між Токою і Тенкою, відчув, як його плечі злегка здригнулися.
Однак, схоже, це сталося не від того, чого він очікував. В очах Тенки не було ні гніву, ні розчарування, а радше погляд, який оцінював Шідо.
"Як я вже казала, ти згадував про побачення. Але що, в біса, ми будемо робити?"
"О, це мене теж турбує. Ми зайшли сюди через мою норовливість, але що ти хочеш робити сьогодні, Шідо?"
Очі Тенки були холодними, тоді як очі Токи блищали. Шідо був спантеличений різницею температур в аурі цих двох людей з однаковими обличчями. Він кілька разів кашлянув, щоб прийти до тями.
«Сьогодні я хотів би дещо показати Тоці й Тенці».
Коли Шідо закінчив говорити, Тока і Тенка подивилися на нього з цікавістю та підозрою відповідно.
◇◇◇
«К'я.....aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa────────!?»
Нацумі вигукнула, тікаючи до зовнішнього краю природного парку.
Але цього слід було очікувати. Адже коли нападають ззаду, це означає "Розчарування. Спроби втекти недостатньо". Юдзуру, оточена потужним штормовим вітром, трощила навколишні дерева, швидко наближаючись до Нацумі.
Вона була схожа на торнадо, що отримало розум. Коли Юдзуру наближалася до спини Нацумі, намагаючись втекти, ландшафт парку сильно змінився. Вуличні ліхтарі були повалені вітром, лавки хиталися, і навіть земля була піднята, наче килим.
Цей сильний шторм не був звичайним вітром. Янгол <Рафаель> міг створити бурю з Сили Духа, яку можна було б носити. Для такого духу, як Нацумі, який не мав великої сили, вона була б розбита на частини, як ганчіркова лялька, в ту ж мить, коли її засмоктало б у нього.
"Не кажи таких абсурдних речей! Хіба будь що не впаде замертво від цього!?"
кричала Нацумі, проклинаючи свою невдачу. Щойно пролунав сигнал до початку битви, як вона була виявлена цією володаркою бурі.
Хоча Юдзуру зазвичай мала спокійний і лагідний вираз обличчя, насправді вона була найрадикальнішою і найвойовничішою серед Духів. Точніше, можна сказати, що їй подобалося змагатися з іншими. Оскільки зазвичай її очі були спрямовані на Каґую, Нацумі ніколи не звертала на неї особливої уваги. Але тепер Нацумі змогла усвідомити цей страх, лише вперше опинившись на полі бою проти неї,
Однак продовжувати тікати означало б бути спійманою і перетвореною на поламану ганчірку для прибирання. Нацумі відчайдушно тікала, кричачи так голосно, що відчувала, як їй стискають горло.
«Ха, “Калейдоскоп”!»
Ніби відповідаючи на цей голос, Янгол-мітла <Ханіель> в руках Нацумі випромінював променисте сяйво, змушуючи його змінити вигляд і перетворитися на величезного Янгола-меча <Сандальфон>
Так. Янгол <Ханіель> міг наслідувати форми та сили інших Янголів.
«Ха-а-а-а-а!»
Нацумі схопилася за руків'я обома руками, змінивши напрямок свого тіла і використовуючи цей імпульс, щоб замахнутися на <Ханіель>.
Траєкторія світла від замаху прорізала шторм, що оточував Юдзуру.
"Реакція. Фу!"
Однак Юдзуру розвернулася якраз тоді, коли удар досяг її, вчасно уникнувши його. Навіть стіна вітру, що була розірвана на частини, була легко відновлена за лічені секунди.
"Марно. Хоча цей замах меча був досить непоганим, щось такого рівня не може перемогти Юдзуру."
«Та ти знущаєшся з мене!?»
Нацумі округлила очі, продовжуючи відчайдушно намагатися втекти від цього урагану у вигляді Юдзуру.
Поки вона тікала від торнадо, Нацумі змінила форму <Ханіеля>, щоб контратакувати. Однак жодна спроба не досягала Юдзуру.
Промені світла <Метатрон>, а також вогневий обстріл <Камаеля>, навіть атака з сліпої зони <Міхаеля> Юдзуру з її чудовим захистом і божественними рефлексами обходила їх усіх.
Але цього можна було очікувати. Навіть якщо <Ханіель> може імітувати силу інших Янголів, він не може відтворити силу оригінального Янгола на 100%. Крім того, Нацумі, ймовірно, мала найнижчі базові здібності серед Духів. Проти середньостатистичного мага ПДЗ або ДІЕМ це не було проблемою, але вона, звісно, не могла витримати протистояння з іншим Духом, який використовував свого Янгола на межі можливостей.
Дійсно, вона була неперевершеним майстром на всі руки. <Ханіель> - це Янгол, який покладається на хитрість, сплановану заздалегідь, застосовуючи найбільшу кількість ефектів під час першої битви. У момент прямого зіткнення з Духом у Нацумі не було жодних шансів на перемогу.
«Гах.....!?»
Можливо, через те, що вона так довго тікала цим парком, або ж через те, що її витривалість досягла межі, Нацумі спіткнулася об корінь дерева, блискавично впавши на землю. Її обличчя впало прямо у грязюку, коли вона перекотилася через інерцію.
А Юдзуру ніколи не проґавила би такої нагоди. Вітер, що огортав тіло Юдзуру, роздувався, поширюючись від її руки, щоб захопити Нацумі з усіх боків.
Коли вона підняла обличчя, потираючи розбитий ніс, Нацумі вже була захоплена торнадо, створеним Юдзуру.
«Як таке могло статися?»
"Захоплення. Тобі не втекти. А тепер давай завершим цей поєдинок".
Юдзуру налаштувала свій маятник, як Янгол ♪ <Рафаель> <Ель На'аш>.
Вони вдвох опинилися в самому епіцентрі тайфуну. Вітру в цьому місці не було, але величезний тиск вітру закручувався навколо них. У Нацумі не було можливості врятуватися. Без жодної надії вона тремтячими руками трималася за «Ханіель».
"Похвально. Твоє ставлення гідне захоплення. Тепер я продовжу."
«Гей!» Але в ту мить Юдзуру вдарила ногою в небо, не відводячи погляду від Нацумі. «Ти відкрита!!!» Раптом пролунав голос, коли інший торнадо спустився прямо над торнадо, створеним Юдзуру.
"Відповідь. Кх──"
«Ех......?» Юдзуру наморщила лоб і скрутилася, прикриваючись довжиною <Ель На'аш>, щоб захиститися з усіх боків.
За мить Нацумі нарешті помітила. Особистість людини, яка напала на Юдзуру.
"Хо, то ти уникнула цього. Але я не буду тебе хвалити. Оскільки ти моя друга половинка, очевидно, що тебе не можна перемогти атакою такого рівня!"
Згори почувся гучний гуркіт, з'явилася дівчина з самовдоволеною посмішкою. Її зовнішність була ідентична Юдзуру.
Вона була сестрою-близнючкою Юдзуру, Духом Каґуєю, яка тримала володіла другою половиною Янгола Юдзуру, який щойно атакував Юдзуру величезним штурмовим списом <Ель Ре'ем>.
"Вогонь у відповідь. Це дивно. Каґуя вирішив врятувати Нацумі."
"Гей! Не зрозумій мене не правильно! Я просто перевіряла, чи Юдзуру не втратить пильність перед своєю здобиччю. До того ж..."
Каґуя ледь помітно посміхнулася, спрямувавши вістря «Ель Ре'ем» на Юдзуру. Коли я переможу Юдзуру, я не хочу приймати «те що вони уже були поранені» від інших Духів як виправдання! Юдзуру розтулила рота, почувши слова Каґуї. "Приємно. Здається, твоє почуття гумору покращилося з минулого разу. Дуже добре, я буду твоїм суперником. Нацумі, зачекай, поки я не переможу Каґую.
Юдзуру округлила очі, втупившись у землю.
Причина незабаром з'ясувалася. Поки її увага була зосереджена на Каґуї, вона зовсім випустила з поля зору Нацумі.
"Кха-кха-кха! Схоже, їй вдалося втекти!"
"Жаль. Це все Каґуя винна. Я розвію цю образу, красиво перемігши Каґую.
"Цікаво, спробуй, якщо зможеш! Спір, який ми не вирішили тоді, я вирішу зараз!"
Каґуя і Юдзуру накрили свої тіла вітром і одночасно злетіли в небо.
Два шторми зіткнулися і сплелися один з одним у бою, розлітаючись по периметру, прямуючи до неба.
«..........................................Фуха.»
Через кілька хвилин після того, як сестри Ямай пішли.
Переконавшись у безпеці прилеглої території, нерівний вуличний ліхтар, збитий на землю, випромінював слабке сяйво, яке через секунду знову перетворилося на Нацумі.
Навіть якщо вона відволіклася на Каґую, вітровий бар'єр, створений Юдзуру, не давав їй змоги втекти. І ось, Нацумі скористалася цим випадковим моментом, щоб використати <Ханіеля> для перетворення на пошкоджений вуличний ліхтар.
«Я вижила!»
видихнула Нацумі, обливаючись потом, крадькома пробираючись лісовою стежкою якомога обережніше, щоб не бути виявленою іншими Духами.
Ті, хто володів інформацією, контролювали світ.
І хоча я не заперечувала проти цієї думки, вона була правильною лише до певної міри, але, скільки б інформації не було зібрано, все одно бувають випадки, коли нічого не можна вдіяти.
«Хмм...... що сталося?»
Торкнувшись пальцем сторінки книги «Янгола Разіеля», Нія глибоко зітхнула.
Все вірно. Вона використовувала <Разіель>, щоб дослідити рухи кожного, але чим більше вона досліджувала, тим більш відчайдушною ставала прірва між нею та іншими Духами.
"Ого, яка битва між молодшою сестричкою та Орірін. Це майже наче величезне чудовисько трощить землю. Каґуян і Юдзурун також були б катастрофою. Втрутитися в таку битву було б все одно, що пірнути прямо в блендер......"
пробурмотіла Нія, вкриваючи чоло потом.
Безумовно, <Разіель> був Янголом, що володів силою, яка виходила далеко за межі норми. Маючи силу знати все на світі, не буде перебільшенням сказати, що він міг би повністю вивести світ з рівноваги.
Але це була лише комплексна оцінка сили Янгола. Якщо оцінювати лише бойові здібності, то ситуація змінювалася.
Швидше за все, базові бойові здібності Нії були близькими до передостанніх серед Духів. Навіть якщо вона могла знати здібності та рухи кожного через <Разіель>, це не робило її рівною їм.
Бачення майбутніх дій <Разіелем> також займав багато часу і зусиль, і не здавалося, що він міг повність надати інформацію про Духа, який проявив повну астральну сукню. Як наслідок, єдиним шансом на перемогу, який мала Нія, було
«......Що це за лиходійські очі?»
Нія кинула швидкий погляд убік. Марія звузила очі, підозріло дивлячись на Нію. Так це Марія була поряд з Нією. Однак Нія не забрала саме ту Марію, яка була на борту «Фраксінуса». Це була просто ще одна копія Марії, матеріалізована через <Разіель>. Маючи ту саму волю, що й Марія на військовому кораблі, вона була еквівалентом продовження тієї самої Марії.
Марія - це штучний інтелект <Фраксінуса>. Але не буде перебільшенням сказати, що наполовину вона змогла матеріалізуватися в тілесній формі завдяки тому, що покладалася на силу <Разіеля> Нії. «Тож, навіть якщо ти мені допоможеш, це не буде проти правил......» Нія самовдоволено підморгнула, намагаючись притиснутися ближче до Марії. Однак, коли її рука вже майже дотягнулася, Марія зробила крок назад, щоб уникнути її.
«Можливо, це й так, але у твоїй стратегії бракує однієї важливої речі».
«Е? Якої?»
"Моєї мотивації. Чому я маю робити щось, щоб допомогти тобі?"
Коли Марія виплюнула ці слова з похмурим обличчям, Нія підняла руки на знак протесту.
"Гей! Ти повинна мені трохи допомогти. Хіба не завдяки мені ти нарешті отримала справжнє тіло, про яке мріяла!?"
"Я хотіла би попросити про поправку. Це завдяки <Разіелю>, а не Нії."
"Хіба я не єдина душею і тілом, з Разіелем? Якщо ти скажеш щось подібне, я більше не дам своєї Сили Духа для твоєї матеріалізації!
"Не соромся. Зараз ми розробляємо розробляємо автономний мобільний термінал, який застосовує технологію <Бандершнауцерів>. Він не такий точний, як <Разіель>, але в недалекому майбутньому можна буде зв'язатися з кожним за допомогою одного лише Ріалайзера. З плюсів я зможу насолодитися видовищем - спостерігаючи, як Нія бореться самотужки. Будь ласка, дозволь мені забрати твій труп після цього." "Гаразд! Це був лише стильний жарт Нії-чян! Марія-чян дуже красива і гарна дівчинка ☆". Зі щоками, вкритими потом, Ніа постукала вказівним пальцем по носі Марії. «...... Боже мій, має ж бути межа тому як низько ти можеш пасти». Марія, відчуваючи легке свербіння, насупила брови, а потім зітхнула.
"Нічого не вдієш. Я тобі трохи допоможу".
«...... Справді!?» Очі Нії загорілися, коли вона спробувала нахилитися ближче до Марії. Але Марія продовжувала йти, відбиваючись від неї обома руками.
"Є одна умова. Право зізнатися Шідо як приз переможця, і я також хочу насолоджуватися цим правом, коли виграю. Якщо я є частиною здібностей Нії, то моя сила має бути прийнята".
«Хм, то Марія теж хоче мати право зізнатися хлопчині?»
«Хіба це погано?» "Н-ні, я цього не кажу. А що ти скажеш?"
"Давай подивимось. Я хочу оцифрувати твій мозок і залишитися разом назавжди".
"Жахливо! Але можливість досягти цього ще страшніша!" "Це жарт у стилі Марії. Нія просто не розуміє гумору".
Марія говорила, імітуючи те, що Нія сказала раніше. Здавалося, що це була помста за те, що сталося лише мить тому.
......В її очах не було жодного бажання викликати чиюсь посмішку, але було відчуття, що вона привертає надто багато уваги до цього моменту.
«Як би там не було, Ніа».
Марія прочистила горло, змінюючи тему розмови.
"Наша угода, швидше за все, буде марною. Навіть з моєю допомогою Духи не настільки наївні, щоб їх перемогти лише цим.
«Га? Ні, це може бути правдою......»
Разіель - справді дуже могутній Янгол. Можна сказати, що він найсильніший для шпигунських цілей, але його сила далека від досконалості. Ми повинні покладатися на тактику удару і втечі через мене, завжди знаючи позицію супротивника. Сама Нія ніколи не повинна з'являтися на поверхні. Будь ласка, вважайте момент взаємодії з іншим Духом еквівалентом того, що ти вже мертва".
"Почекай, почекай, почекай, що сталося, Маріє? Це хамство - говорити про це ще до того, як все почнеться..."
Коли Нія насупилася, Марія зберегла незмінний вираз обличчя, вказуючи на те, що було позаду Нії.
«Хмм......?»
Нія обернулася, простеживши очима за напрямком її пальця: "Хм. Ви, здається, закінчили розмову, Ніа, Марія". Побачивши цю дівчину, тіло Нії закам'яніло від жаху.
Дівчина з довгим волоссям, одягнена в астральну сукню, нагадувала небесну жінку. У правій руці вона тримала посох у формі ключа, а лівою підтримувала талію. Нія дивилася на неї ошелешено. Здавалося, що вона ввічливо чекала на закінчення розмови Нії та Марії.
Хошімія Мукуро. Щойно Нія впізнала ім'я цієї дівчини, як відчула, що піт вкрив усе її тіло.
"Му......Мумумумумуму, Мукку-чін......!? Чому ти тут?"
Промовляючи це, Нія затамувала подих.
Поки вона з'ясовувала місцезнаходження кожного з них, Мукуро все ще була дуже далеко. Однак для <Міхаеля> що може відкрити портали в просторі, поняття відстані не мало значення. Цю силу можна було назвати природним ворогом <Разіеля>
Саме тому Нія повинна була постійно відстежувати свої пересування з Разіелем. <Разіель> був Янголом з силою всезнання, але він надавав інформацію лише до тих пір, поки користувач перебував з ним на зв'язку.
Однак Нія була настільки заклопотана вербуванням Марії, що її рука на кілька секунд відірвалася від <Разіеля>.
Кілька секунд, хоча це було лише кілька секунд, Нія занадто пізно відчула рухи Мукуро і дозволила їй прийти.
"Почнемо. Підготуй свого Янгола. Марія є частиною здібностей Нії, тому допомога не буде проблемою".
сказала Мукуро, спрямовуючи вістря «Міхаеля» до Нії.
«Зачекай!»
Нія простягнула руки, штовхаючи вперед, щоб зупинити Мукуро.
Однак Нія найкраще знала, що це не буде ефективним. Це була відчайдушна думка. Серед Духів Мукуро була, можливо, найгіршим супротивником для Нії. Навіть якби вона спробувала втекти з Марією, щоб виграти час, це було б марно, доки існував <Міхаель>.
Ось чому не могло бути й мови про те, щоб битися лоб в лоб. Нія не пишалася цим фактом, але була слабкою. Що їй робити? Як вижити після цього? Що робити?
"Я продовжу, Ніє". Мукуро знизила стійку, щоб відштовхнутися від землі. Затамувавши подих, Ніа притиснула сідниці до землі, підвищивши голос, щоб закричати. "С-стривай, Мукку-Чін! Хіба ми не повинні ...... працювати разом!?"
«......Гмм?» Вислухавши відчайдушну пропозицію Нії, Мукуро з цікавістю нахилила голову на бік.
◇◇◇
«Дідько!»
"Відповідаю на виклик. Тейя!" Два урагани спустошили природний парк.
Сестри Ямай Каґуя та Юдзуру. Сестри-близнючки, які разом володіли Янголом вітру <Рафаелем> , з усієї сили схрещували їх. Щоразу, коли вони зіштовхувалися, вітер кричав, небо плакало, небеса падали.
Ці двоє були схожі на
стихійне лихо, зо набуло свідомості. Ця пара явно була причиною того, чому Духи отримали таке прізвисько.
Запекла битва тривала. Інші Духи, ймовірно, вже знали про цю битву. Поки що ніхто не втручався, але коли бій закінчився, існував шанс, що хтось прийде за виснаженим переможцем.
Однак і Каґуя, і Юдзуру не залишили сил на потім, вирішивши ігнорувати майбутнє як останню думку. У цей момент не докласти максимальних зусиль означало б бути враженим силою Духа їхнього супротивника.
Безумовно, право зізнатися Шідо було привабливою нагородою. Хоча і Каґуя, і Юдзуру без вагань зізналися б Шідо, жодна з них не мала нагоди висловити це почуття конкретно.
Проте зараз вони обидві були зосереджені на єдиній меті - повністю зануритися в радість боротьби зі своєю другою половинкою.
Ааа. Якщо подумати, навіть якщо порахувати запеклі понад 100 битв, які вони провели в минулому, це було вперше за довгий час, коли вони так билися.
Раніше вони неодноразово змагалися між собою, щоб визначити справжню Ямай. Однак кожна з них хотіла, щоб інша вижила, а не стала тим, хто вб'є. Викривлене змагання, в якому перемагав той, хто програє. І коли висновок був зроблений, було неминуче, що одна з них зникне. Цю сумну битву сестри Ямай повторювали незліченну кількість разів.
Але тепер. «Ууууууууууууууууууууууууууууууууу!»
"Вихор. Вперед." Вони могли битися на повну силу без цих турбот.
Обидві були надзвичайно схвильовані і вдячні за це диво.
"Кха-кха-кха! Уже видихаєшся? Твої рухи притупилися."
"Виправлення. Це моя репліка. Імпульс твого вітру слабший, ніж раніше."
«Дурниці.» Каґуя відповіла з посмішкою, продовжуючи відчувати себе глибоко зворушеною.
"Подумати тільки, що така можливість випаде. Ти ще пам'ятаєш, що сталося на острові Арубі?
"Звичайно, пам'ятаю. Як таке може бути забутим. Звісно, завдяки Шідо не довелося вирішувати той фінальний матч".
"Я безмежно вдячниєа Шідо. Завдяки йому ми з Юдзуру змогли жити разом, не зникаючи
"Згода. Це правда. Я вдячна. Але..."
Ніби відповідаючи на слова Юдзуру, Каґуя рішуче кивнув головою.
"Так. Частина мене все ще шкодує, що та остання битва так і не завершилася. Але зараз.
"Згода. Ми можемо нарешті звести рахунки". Вони обоє одночасно посміхнулися, вітер розвіявся з їхніх тіл, коли вони спокійно тримали своїх Янголів.
Між цими двома не було потреби в сигналі, щоб почати бій. Каґуя і Юдзуру відштовхнулися від неба в один і той самий час, мчачись назустріч одна одній з надвисокою швидкістю.
Проте в ту саму мить
«Що сталося?»
"Шок. Це..."
Обидві виглядали ошелешеними, випускаючи з себе розгублені голоси.
Але це було цілком природно, що вони так відреагували. У той момент, коли вони збиралися зіткнутися, в небі раптом з'явився портал і зсередини нього пролунало: «Батальйон»Марія". В атаку!" Сотні «Марії» з'явилися, щоб атакувати тих двох.
"Зачекайте!? Марія!?"
"Розгубленість. Що відбувається? Що це означає?"
І Каґуя, і Юдзуру розгубилися, коли їх накрили хвилі Марії.
◇◇◇
"О......ооооооо! Дивовижно! Це успіх, Маріє, Мукку-чін!"
Торкаючись сторінки <Разіеля> , Нія схвильовано підвищила голос.
Сестри Ямай були поглинуті ордою Марії, привезеної з <Разіеля>. Навіть проти тиранічно могутніх близнючок можна було скористатися нагодою і придушити їх своєю чисельністю.
Однак результат не був чимось, чого Нія могла досягти самотужки. Відвернувшись від <Разіеля>, Нія повернулася обличчям до Мукуро, щоб міцно тримати її за руки.
"Як і очікувалося! З <Разіелем> та <Міхаелем> більше немає чого боятися! Поєднання між мною і Мукку-Чін - найкраще!" Нія енергійно потиснула руку Мукуро, кажучи це. Так. Хоча Ніа не пощастило зіткнутися з Мукуро раніше, вона успішно апелювала до корисності своєї здатності формувати тимчасові відносини співпраці.
Ефект був саме таким, як ми бачили. Вивчення місцезнаходження і пересування цілі за допомогою <Разіеля>, а потім відкриття «Порталу» через <Міхаель> для перенесення всіх Марій. Це була проста, але ефективна стратегія ведення бою.
Проста... ні, тому що проста, - Нія не могла втриматися від посмішки.
"Ні, серйозно, серйозно. Я справді думала, що я була головним кандидатом на виліт в першому матчі. Я не очікувала, що у мене ще будуть шанси вийти переможницею. Що мені сказати хлопчині? «Будь ласка, готуй мені міс-суп щоранку?»
Нія засміялася тихим шепотом.
Однак вираз її обличчя швидко повернувся до початкового стану. Зрештою, відповідальна за це видатний результат, Мукуро, похмуро дивилася на неї.
"Хм? Щось не так, Мукку-чін? Хіба ця велика перемога не завдяки Мукку-Чіну?"
"Хуму, можливо, так і є, але це відчуття не схоже на перемогу. Чи справді цей метод є правильним?"
Коли Мукуро опустила голову, Нія швидко перехопила ініціативу.
"Ні, ні, ні, перемога є перемога! Ті, хто переймається цими питаннями, не доживуть до кінця! Мукку-чін, хіба ти не хочеш бути тією, хто зізнається хлопчині?"
«...... Е-е-е, ну це правда...» Мукуро розпачливо заговорила. Нія відступила на крок назад, по її щоці капав піт.
«Хм, в Мукку-Чіні більше воїнського духу, ніж я думала, але я не можу змінити курс зараз».
Нія пробурмотіла тихо, щоб Мукуро не почула. Крім неї, Марія прошепотіла.
Ну, якщо ви перейдете на прямий бойовий шлях, потреба в <Разіелі> буде дуже слабкою. Як тільки цей альянс буде скасовано, першою, хто зазнає поразки, швидше за все, буде Нія. Я маю на увазі, навіть якщо ця стратегія спрацює добре, як ти плануєш перемогти Мукуро в самому кінці?"
«Е-е-е...»
Від нагадування Марії Нія відчула, що її язик заплутався.
Це, безумовно, було правдою. Успіх альянсу залежав від того, щоб виграти достатньо часу для перемоги. Але оскільки переможець міг бути лише один, їй судилося боротися в самому кінці. І якщо це було протистояння напрямків, Нія не мала жодних шансів на перемогу. Нія зробила похмуре обличчя, напружено думаючи про це.
"......Після того, як чисельність трохи зменшиться, я знайду іншу причину, щоб дозволити Мукку-Чіну битися з іншим сильним ворогом. Коли вони обидві знесиляться, я нападу ззаду......"
"Зрозуміло, це надзвичайно добре продумано для Нії. Але після того, як їх кількість зменшиться до певної міри, я сподіваюся, Мукуро не скаже: «Ти, більше не маєш ніякої цінності, тому як покладу край нашому союзу тут і зараз».
"Нугу......! Мукку-Чін ніколи цього не скаже! Зв'язок нашого союзу не розірветься через таку дрібницю!"
«Дуже непереконливо звучить з вуст того, хто вже планує зраду».
«Що за шепіт зараз пролунав?» «А!»
Раптом вона почула голос, який належав не Марії, а комусь іншому. Нія закричала, як цуценя, якому наступили на хвіст. З побіжного погляду було видно, що Мукуро підозріло дивиться на них.
"Ні, ні, ні, ні, н-нічого! Краще давай шукати наступну ціль! Гаразд, інші зараз б'ються ......ха".
Нія швидко спробувала змінити тему, знову торкнувшись пальцем <Разіеля> Наступним кроком був пошук Духів, які вже билися. У порівнянні з Духом, який був один, Дух, зосереджений на своєму супротивнику, був би більш вразливим.
"Хмм...... Орірін та молодша сестричка, а також Йоші та Міккі. Хммм. Ходімо до Йоші та Міккі! Маріє, приготуй усіх учасників до виступу! Мукку-чін, відкрий «портал» за моїм сигналом!"
Слухаючи накази Нії, Марія зітхала, киваючи головою. Хоча Мукуро виглядала незадоволеною, вона все одно підготувала «Міхаеля». Вона все ще була готова виконувати вказівки Нії, незважаючи на те, що виглядала незадоволеною.
Ніа відчувала себе так само легко, як і вона, зосереджено спостерігаючи за битвою між Йошіно та Міку і шукаючи будь-які випадкові можливості.
І саме в цей момент вона почула. «...... Хуму!?» «Що?!?»
Очі Мукуро та Марії здивовано витріщилися. "Агов? Що з вами обома сталося? Що відбувається?" Нія перестала спостерігати через <Разіель>. Дивлячись туди, куди вони дивилися, вона також зробила такий самий приголомшений вигляд. Але це було неможливо. Там було ...... «Мукуро, Ніа, Марія!» Прибув Шідо, який мав бути на побаченні з Токою.
◇◇◇
На дитячому майданчику природного парку стояла невластива ранній весні крижана прохолода.
Біле дихання, іній, що вкривав землю, і саме повітря було досить холодним, щоб пронизати шкіру.
Все це було наслідком сили Янгола Йошіно <Задкіеля>. Кожного разу, коли величезний Янгола у формі кролика, керований Йошіно, маніпулював холодним повітрям, температура навколо падала.
Однак у центрі цього холодного повітря── “Хііііііі──яяяяяххххххххууууу────────!” Гаряча кров, що кипіла в тілі Міку, розтопила навіть лід і сніг. «<Ґабріель> - <Марш> <Марш>, <Марш>, і ще раз <Марш>!»
Пальці Міку затанцювали на блискучій клавіатурі, що з'явилася навколо неї, граючи величну п'єсу. Піднесена пісня, яка використовувала силу Янгола звуку <Ґабріеля>. Кожного разу, коли вона грала її, тіло Міку наповнювалося енергією.
«Е-е-е......!?»
"Що за чортівня! Хіба таке можливо!?"
Йошіно і Йошінон, які їхали верхи на <Задкіелі>, обидві вигукнули здивований крик.
Але це і справді сталося. Міку, якій не вистачало фізичної сили серед Духів, легко ухилилася від крижаних стовпів і куль, які щойно випустила Йошіно.
"Уфуфу! Ти матимеш неприємності, якщо думатимеш, що я назавжди залишуся такою, як була! Бути айдолом - це самодисципліна; я не стала б ним як би лінилася!"
Міку говорила, підморгуючи.
Так. З того часу, як Шідо врятував її під час битви в штаб-квартирі японської філії ДІЕМ, Міку продовжувала вивчати способи битви як Дух паралельно зі своєю діяльністю айдола.
Коли Духи працювали разом, потрібно було лише надавати допомогу. Багато духів були сильнішими за Міку. Але Міку також вирішила, що буде ефективніше підвищувати власну бойову силу, одночасно надаючи допомогу.
Однак, коли Міку билася сама, щоб запобігти небезпеці для Шідо, а також для того, щоб врятувати Шідо, Міку шукала способи, де вона могла б битися сама.
«Ґабріель! Соло!»
вигукнула Міку, ляснувши пальцями. У той же час з мерехтливого світла на землі з'явилася срібна трубка.
Це був компонент Духа, який був частиною <Ґабріеля>. Зазвичай вона видавала «звук», яким можна було маніпулювати іншими, але…
«Ха!»
Міку витягнула срібну трубку, розмахуючи нею і стаючи в позу головного героя фільму про кунг-фу.
"Ех! Що це таке!?"
Йошіно поспішно створила крижану стіну.
Однак Міку раптом посміхнулася, розкручуючи срібну трубку з невидимою швидкістю. «Хііііііяяяяяяя────!» Кінчик срібної труби безперервно вдарявся об крижану стіну. І це не був звичайний удар. Кожного разу, коли наносився удар, срібна трубка видавала примарний звук - цей звук перетворювався на невидиму ударну хвилю, яка вражала Йошіно.
Але ці ударні хвилі мали на меті не лише сіяти хаос. Спрямовуючи звуки руйнування, Міку ще більше відшліфувала свою силу, додавши до неї комбінацію, яка легко розтрощила крижану стіну Йошіно.
«Кяя──!?»
«Н-не може бути?!»
закричала Йошіно, відступаючи назад. Міку посміхнулася, витираючи лід з її обличчя.
"Молодець, Міку-чян. Ти, мабуть, дуже цінуєш право зізнатися Шідо".
промовила Йошінон приглушеним голосом, не наважуючись послабити їхню пильність. Міку, природно, відповіла згодою.
"Звісно. Яка ж буде реакція мого сором'язливого любого ...... Я не можу перестати уявляти собі це!"
Міку стиснула кулаки, коли кричала. Йошіно, з обличчям, по якому стікав піт, примусила себе посміхнутися.
Побачивши Йошіно в такому стані, Міку раптом розслабила свій вираз обличчя.
"Але я не хочу монополізувати тільки любого. Я люблю тебе так само сильно, як і любого. Навіть якщо любий одружується, було б добре поїхати в країну з полігамією, щоб кожна могла бути нареченою. Було б також добре одружитися з любим і з усіма разом".
«М-Міку......»
«А, так ось чому ти така мотивована.»
Йошіно знову примусив себе посміхнутися, коли Йошінон невдоволено поскаржилася. Міку продовжувала говорити, тримаючи срібну трубку в руках.
"Про що ти говориш? Як я вже сказала, я з нетерпінням чекаю на реакцію Дюбого. До того ж, якщо я не буду старанно працювати, то не зможу допомогти з побаченням Токи і Любого. І крім того."
«...... І крім того?»
Йошіно здивовано нахилила голову, а Міку продовжувала говорити з блискучими очима.
«Якщо твоя сила Духа вичерпається, то твоя астральна сукня зникне...... таким чином, переможена буде знову повністю оголена, як і тоді, коли любий запечатує наші сили! Це означає, що я повинна перемагати за будь-яку ціну!" Слухаючи ентузіазм Міку, Йошіно підсвідомо зробила крок назад. «Т-так, так!» «Гей! Таємниця сили Міку повністю розгадана».
Йошіно принишкла, щоб посилити свою пильність.
Але Міку не мала наміру давати їм обом шансу втекти. Вона забрала срібну трубку у «Ґабріеля» і грюкнула нею об землю.
<Ґабріель! Рондо!>
І в наступну мить не лише ноги Міку, а й незліченна кількість срібних труб оточили Йошіно та Йошінон. Срібні труби видавали звук, що зв'язував їхні рухи.
"! Йошіно!”
«Я знаю!»
Йошіно та Йошінон в останню мить помітили це і вирішили стрибнути в небо.
«Ого!» «Kya......!»
«Нуха!»
Хоча вихідна потужність була низькою, важко було уникнути «звуку», який був випущений на такому широкому діапазоні. Ударні хвилі атакували тіло Йошіно. У той же час Міку підстрибнула у повітря, розмахуючи срібною трубою.
«Я йду!»
«......!»
Йошіно нахмурила брови, збираючи холодне повітря у вихор, щоб сконденсувати його в крижану стіну. Однак удар «звуку» Міку миттєво зруйнував стіну.
Міку розбивала її на частини в міру того, як утворювався лід. Оскільки такі атаки і захисти повторювалися постійно, швидкість утворення льоду поступово не встигала за швидкістю Міку.
“Йошіно! Це недобре! Тебе перемагають!"
"Я знаю! Тож..." Такі слова пролунали між ними під плескіт льоду. Ймовірно, вони обговорювали, як втекти від Міку.
«Так не піде!»
Одночасно з розбиванням крижаної стіни Міку підняла срібну трубу. На самому кінчику звуки руйнування знову і знову збиралися в «Симфонію»! Удар, що пролунав, наче молот, в один момент.
«Кяяяяяя!»
«Ваг'я!» Приголомшливий рев розлетівся довкола, коли астральна сукня Йошіно розлетілася на частинки світла, ніби з'їдена атакою <Ґабріеля>.
Це була перемога Міку. Від сильного почуття виконаного обов'язку вона затремтіла. "!У мене вийшло! Я можу битися сама!" Проте Міку раптом зупинилася.
Ось так. Після того, як її астральна сукня зникла, Йошіно м'яко впала на землю в напівоголеному стані.
«Міку, будь ласка, це мій перший раз, будь ніжна зі мною, я не хочу щоб мені було боляче».
зі сльозами на очах промовила Йошіно, ледь дивлячись на Міку.
«Йо...... Йооооошіно......!»
Зіткнувшись з цією чарівною постаттю і голосом, вся раціональність Міку миттєво зникла.
"Все гаразд! Боляче не буде! Але ти так застудишся! Я відповідально відвезу тебе в безпечне місце і там ми все влаштуємо! Ходімо зі мною."
А потім.
Поки Міку говорила, наближаючись до Йошіно, вона нарешті помітила щось схоже на сяючу нитку, що тягнулася з пальців Йошіно. «Вибач, Міку.» «Що?»
Наступної миті Міку була розчавлена величезною тінню, що наближалася ззаду, і втратила свідомість.
«Духи, що залишилися» - 9 з 10 .