Її охопив відчай.
Хвиля мінливих емоцій, які можна було описати лише таким чином, накрила її.
(──────)
У минулому емоції її другої «я» і раніше сильно потрясали. Вона вже усвідомлювала, що її переповнювали почуття лютої скорботи і несамовитого гніву, про які вона сама недбало забула.
Однак це були почуття, які цілком можна було контролювати. Насправді, ці емоції швидко поглиналися її іншим «я», коли в її тілі починала звучати ніжна мелодія спокійних емоцій.
Але цього разу все було інакше.
Було відчуття тріщини в існуванні її другої «я». Ніби втрата всього щастя, яким вона досі насолоджувалася. Навіть у минулому, в якому домінували страх і горе, не відчувалося такого сильного відчаю. Що сталося з її іншою «я»?
(......)
У той час вона помітила одну річ.
Серце її другого «я». Досі вона могла лише невиразно відчувати його, але поступово образ ставав чіткішим.
І ось вона зрозуміла. Її інше «я» потрапило в ту область, де вона перебувала.
(──)
Вона не могла не простягнути руку. Точніше, вона була схильна свідомо простягнути свою
руку.
І тут її рука - рука, яка так довго нічого не торкалася, - щось відчула.
Це була та сама рука. Вона зрозуміла, щойно доторкнулася до неї. Тепер вона могла триматися за руку своєї іншої «я».
Так. Це було схоже на обмін контролем над своїм тілом з її іншим «я», відчуття, що її власна
свідомість піднімається на поверхню──
«............»
Наступної миті.
Після такого довгого часу вона подивилася на світ власними очима, почула звуки власними вухами і навіть відчула вітер на своїй шкірі.
Те, що вона побачила перед собою, було зовсім іншим пейзажем, ніж те, що вона бачила раніше. Темна кімната. Міцна будівля. Не було видно Духа, який породив її, натомість її оточували кілька людей.
«...... Де я знаходжуся?»
Тихо промовила вона. Її горло, яке давно не розмовляло, відчувало легкий хрипкий біль.
«............»
Її брови незадоволено насупилися, але в той же час вона поступово обдумувала це. Досі в цьому тілі перебувало її друге «я». Те, що вона з'явилася в цьому світі, означало, що вони помінялися місцями.
І інше «я» відчувало глибокий-глибокий відчай.
Вона подивилася на присутніх і вирішила, що робити далі.
Обурення. З цією думкою вона з силою викинула ці перешкоджаючі думки зі свого іншого «я». Хтось із цих людей або всі вони змусили її друге «я» відчути такий відчай. Якщо це так, то вона ніколи не зможе їм цього пробачити. Вона б знищила їх усіх, щоб відновити спокій.
Але серед них був дивний хлопець.
Це був дивак, який не робив нічого, окрім дивних вчинків. Він явно дивився на неї, але в його погляді не було
ніякої ворожості. Він кликав її чимось схожим на ім'я.
Нарешті, коли вона вже була готова опустити свій меч, він притиснувся своїми губами до її губ.
«Що ти?!»
Впадаючи в істеричний подив, вона відчула, як її свідомість повертається до початкового стану.