Вона розплющила очі в темряві.
Ні, вона навіть не знала, чи доречний опис перебування в темряві. Адже вона навіть не могла судити про те, що тут відбувається.
Це був незрозумілий простір, де все було двозначним, де все було розпливчастим. Було відчуття дрейфу в теплій воді. Якщо хоч трохи розслабитися, то буття, що оточувало її тіло, почне танути від кінчиків пальців.
Тим часом в її голові промайнула єдина думка.
«Хто я така?» - байдуже запитала вона себе.
Питання, на яке не було відповіді.
Єдине, що вона пам'ятала, - це вигляд жінки, яка її створила. Але вона ніяк не могла збагнути, навіщо вона народилася. Так само вона не знала, як вона існує.
Не було нічого, що можна було б використати для визначення її власного існування. Подібно до човна, у якого обірвався трос, вона просто безцільно дрейфувала далі. Колись ці нерозв'язні питання напевно були б змиті хвилями нудьги і втоми, перетворившись на пил.
Але, перебуваючи всередині цього (────────)
, в якийсь момент вона виявила там «щось».
«Щось» виявилося чиїмось серцем та емоціями. Чиєюсь особистістю, яка мала чітку волю.
У момент дотику до нього вона все зрозуміла.
Це серце належало дівчині, яку можна було б назвати іншою версією себе.
Вона не знала, чому вона це зрозуміла. Але це стало «фактом», який не потребував навіть, щоб бути визначеним, щоб отримати переконання, яке панувало над її думками.
Ще одна версія себе в її серці. Яке дивне це було відчуття. Чи було це відчуття у людей, які страждають від розладу множинної особистості? Ні, для неї, мабуть, краще було б сказати, що її тіло забрала інша особистість, яка виросла, поки
вона спала.
Однак, як несподівано, вона не зненавиділа це інше «я».
Навпаки, вона була рада дізнатися, що в цьому просторі, де
нічого не існувало, було ще щось, окрім неї самої. Вона нічого не бачила. Вона нічого не могла чути. Але коли вона торкалася того серця, то якимось чином відчувала емоції того іншого «я».
Хоча ці почуття не завжди були добрими. На початку була розгубленість.
А також біль, страх, смуток, підозрілість... Інша я завжди відчувала такі негативні емоції.
(Ху, манс)
Ці слова були передані з серця її іншої «я».
Щоб налякати інше «я», вона вигукувала імена людей, які засмучували її, і її груди розпирало від тихого гніву.