Тихо...
Час плив так тихо.
У маленькому сусідньому світі, утвореному <Айн Соф>. Вигаданий світ, що відтворив океан із спогадів Шінджі та Міо.
На тому прекрасному, немов уві сні, пляжі Шідо та Міо мовчки стояли один навпроти одного.
Поки Шінджі стояв поруч із Міо, Шідо був пору з Рейне, обоє вирішили нічого не говорити.
Обоє знали. Що порушити цю тишу, мав або Шідо, або Міо.
—Оскільки слова, які Шідо сказав Міо, були занадто жорстокими, безжальними і руйнівними.
Нерозважливе зауваження, яке не пасувало дівчині, що 30 років блукала в пошуках возз'єднання з коханою людиною.
Якби слова мали фізичну форму, то вони були б схожі на гострий ніж, що розриває кінчики пальців, або залізну кулю, що розчавлює все на своєму шляху.
Однак Міо, яка отримала цей удар, не проливала сліз і не впадала в лють, а лише тихо посміхалася.
Наче вона прийняла все.
— Наче щоб показати, що безжальні слова Шідо не були повністю безпідставними.
«… Істота, яка могла б вбити мене…»
Як хвиля звуку, що відбивається в просторі, пролунав голос.
«Звичайно……якщо моя сила буде запечатана, я стану звичайною людиною. —Навіть якщо цього буде недостатньо, я буду набагато вразливішою, ніж зараз. Справді, настільки вразливою, що зможу успішно вчинити самогубство».
Міо повільно промурмотіла, ніби обмірковуючи те, що щойно сказала, а потім зітхнула, дивлячись у небо.
«Ах... можливо, це і є те, чого я так довго прагнула».
«Міо...»
Коли Шідо вимовив її ім'я злегка тремтячим голосом, Міо відповіла спокійним тоном, який заспокоїв його.
«Мій план воскресити Шіна не був помилковим. Він став моєю надією. Щоб знову зустрітися з Шіном, який помер того дня, я прожила тридцять років».
Але Міо продовжила.
«—Як сказав Шідо, сумніви щодо того, чи Шін дійсно може відродитися, завжди були десь у моєму серці. ……Але іншого виходу не було. Тому я придушила це занепокоєння і закрила на нього очі. Але якщо народиться новий Шін, то ця думка повністю проясниться. Мої думки були абсолютно безпідставними».
Міо посміхнулася збентежено.
«... Здається, я... весь цей час сподівалася померти. Навіть пішла так далеко, що намагалася зробити Шіна безсмертним, але навіть це не гарантує, що Шін не помре колись. Можливо, це було тому, що я не могла змиритися з тим, що буду жити сама, коли Шін помре. ... Ах, так. Чому я досі не помітила таку просту річ?»
Говорячи це, Міо повернулася спиною до Шідо і повільно пішла по пляжу. Сліди від її кроків на піщаному пляжі одразу ж змило припливом.
Міо знову зупинилася, глибоко вдихнула і повернулася до Шідо з питанням.
«Тоді... розуміючи це, ти все одно підійшов, щоб поцілувати мене. Це означає, що Шідо збирається вбити мене... так?»
«…………»
«—»
Почувши слова Міо, Рейне зморщила чоло, а Шінджі затамував подих.
Але обидві реакції були цілком зрозумілими. Шідо поцілував Міо, передбачивши все. Він прийшов сюди, прийнявши все. Такий висновок був цілком природним.
«…О.»
Коли Шідо кивнув головою, Міо ледь підняла голову і промовила уривчасту відповідь.
«—Так…»
«—Ти думала, що я це скажу?»
«…………Е?»
Почувши наступні слова Шідо, Міо обернулася з здивованим поглядом.
Не тільки вона, але й Рейне та Шінджі мали подібний вираз обличчя, дивлячись на Шідо. Шідо продовжив, дивлячись прямо в очі Міо.
«Не смій перекладати таку обурливу роль на когось іншого. Вибач, але я не такий сміливий, як ти. Якщо ти помреш, хто захоче взяти на себе цей тягар?»
Коли Шідо рішуче вимовив ці слова, Міо здивовано подивилася на нього, нахиливши голову.
«……Е-е, тоді чому?»
«Я вирішив, я…»
Шідо зробив свою заяву, піднявши палець і вказавши на Міо.
«—Міо, я прийшов сюди, щоб вкрасти тебе у Шінджі».
«—»
Почувши слова Шідо, Міо здивовано розширила очі. А Шідо продовжував наполягати на відповіді.
«Завдяки Курумі я маю в собі всі десять кристалів Сефіра. Чесно кажучи, зараз між мною і Духом немає великої різниці. Я навіть можу запечатати твою силу. Звичайно, якщо ти не обереш для себе смерть. —Ось чому. Хе-хе-хе, забудь про старі часи з ним і вибери мене, Міо».
Шідо прикинувся злим, склавши руки, коли говорив це.
Міо на мить застигла в подиві, але потім...
«—Ху, хуху, ахахахаха...»
Потім вона вибухнула сміхом.
«Що це таке? Це тобі зовсім не личить, Шідо. Ти серйозно?»
«Личить чи ні, до біса... Я серйозно! Я справді вкраду тебе з рук Шінджі!
«Хуху... так он воно що.
Витираючи сльози від сміху, Міо повернулася до Шінджі, який стояв поруч.
".........Чув що він каже? Що ти будеш робити, Шіне?"
При цих словах губи Міо розпливлися в усмішці. Шінджі зітхнув, знизавши плечима з безпорадним виглядом.
"Невже мені справді можна відкрити рота? Звичайно, я справді Такамія Шінджі, але лише як його втілення, відокремлене від спогадів Шідо, так би мовити, підробка підробки?"
Але хіба ця пам'ять не належить Шіну? Твої думки мають бути такими ж, як і справжнього Шіна. «Якщо не робитимеш нічого, можливо, мене забере Шідо»
Від цих пустотливих слів Міо брови Шінджі почали смикатися.
"Гаразд. Тоді дозволь мені сказати йому..."
Глибоко вдихнувши, Шінджі повернувся обличчям до Шідо, дивлячись на нього і вивергаючи свої слова.
"- Та як ти посмів рота відкрити , виродку! Ти думаєш хтось може мовчати, почувши таке! Навіть якщо це сам Шідо (Я) я ніколи не дозволю цього! Я абсолютно, абсолютно, ніколи не віддам тобі Міо!"
«Ей, ти!»
Зіткнувшись з цим лютим і загрозливим поглядом, Шідо мимоволі відступив на кілька кроків назад.
Ні, Шідо точно знав, як сильно Шінджі дорожив Міо перед своєю смертю. Але бачити це ось так, все одно було неймовірно шокуючим.
Однак після того, як Шінджі трохи покричав, він полегшено зітхнув, опустивши очі донизу.
"......Що ж, це почуття, що випливають з мого серця. Якщо ти думаєш вкрасти у мене Міо, то я ніколи цього не дозволю. -Але.
Шінджі повільно підняв очі вгору, дивлячись на Міо з ніжним, але й дещо самотнім виразом.
«...... Мене тут більше немає, так?»
«............»
Слухаючи слова Шінджі, Міо замовкла. Шінджі продовжив, зробивши крок до Міо.
"Навіть якщо це Шідо (я), я не можу стояти осторонь і дозволити Міо обрати когось іншого, окрім мене. Чесно кажучи, моє серце, здається, зараз розірветься. -Але саме тому я не можу погодитися з тим, щоб Міо обрала смерть. У цьому світі було ще так багато речей, які я хотів показати тобі. Було ще стільки місць, куди я хотів відвести тебе. Було ще так багато речей, які я хотів би, щоб ти Міо відчула".
Шінджі повільно підняв руку, щоб ніжно погладити Міо по голові.
"...... Океан прекрасний. Добре, що я зміг привести тебе сюди. ...... Але мені вже час іти. -Вибач, Міо. Заради мене ти сковувала себе останні 30 років."
«............»
Міо не відповіла.
Замість того, щоб сказати це, Шінджі повернувся в бік Шідо. Згодом він обережно кивнув йому.
Для Шідо наміри Шінджі були вже добре відомі. Незважаючи на те, що відчуття притупилося, спогади про Шінджі все ще залишалися в ньому.
Тому Шідо простягнула руку до Міо.
«Міо ......!»
«...... Шідо, я...»
Міо злегка підняла обличчя, ніби хотіла щось сказати.
Однак - в той момент.
У спокійному і безтурботному морському пейзажі раптово пролунав шум, а потім весь світ почав тремтіти, немов вібруючи під звуки землетрусу.
"......!? Щ-що сталося!?"
«Ува-!?»
Від такої несподіванки Шідо не міг не здивуватися, обводячи очима навколишнє середовище. Схожа реакція була і у Шінджі, який також несамовито озирався навколо.
Райський пейзаж цього світу, який зберігався до цієї миті, перетворився на суцільний хаос. Проте, це не було стихійним лихом, як землетрус, що спричинив зміну погоди. Якщо провести аналогію, то це було схоже на віртуальний баг, що з'явився на ігровому екрані.
Однак, навіть за таких ненормальних обставин, Міо і Рейне все ще спостерігали за ситуацією з великим спокоєм, дивлячись один на одного.
«Рейне, це.»
«...... так, тут немає ніякої помилки.»
«Щ-що це?»
На запитання Шідо, Рейне відповіла, дивлячись вгору, туди, звідки долинав шум.
"...... Втручання ззовні. Це, мабуть, Формула Духа."
«Формула Духу ......?»
розгублено перепитав Шінджі, а Міо лише кивнула головою, підтверджуючи це.
"Ун. 30 років тому це була техніка, яка принесла в цей світ істоту, відому як Дух, мене. Таємне чаклунство, яке зібрало всю нерівномірно розподілену ману в цьому світі в одному місці, щоб дати життя наднормальній істоті. Той, хто може зробити це......, наскільки я знаю, може бути тільки Весткоттом. Здається, що він все ще живий".
«Що?!?»
Голос Шідо затремтів, коли він почув те, що щойно сказала Міо.
"Створення Духа? Стривай-но, це означає, що вони планують створити нового Духа ......!? Більше того, Духа Першопочатку, такого ж, як Міо!?
Коли Шідо підвищив голос до крику, Міо та Рейне одночасно кивнули.
"......Можливо. І - схоже, що Весткотт знаходиться в центрі потоку мани. Схоже, він має намір використовувати себе в якості ядра для Формули Духа".
«Весткотт стане Духом ......!?»
Почувши про найгірший сценарій, Шідо інстинктивно зробив похмуре обличчя. У його свідомості промайнула мета, про яку говорив Вескотт у майбутньому світі.
-Здобути силу Духа Першопочатку і переписати світ.
Чесно кажучи, він не зрозумів, що це означає, коли вперше це почув. Але тепер - після переживання цього простору, створеного Міо, він нарешті зрозумів.
Якби Весткотт мав таку ж силу, щоб створити цей простір, і якби цей простір став достатньо великим, щоб охопити весь світ - це, безумовно, заслуговувало б на вираз «переписати світ».
Він не знав, який світ спробує створити Весткотт. Однак Вескотт якось сказав: «Це помста людству». Тоді, у тому світі, було б неважко уявити, що станеться з людьми, які не були Магами.
Говорити про створення нового кращого світу було досить добре, але суть цієї мети полягала в геноциді. Природно, це було неприйнятно.
Однак в цей момент Шінджі насупився після напружених роздумів.
"Зачекайте хвилинку. Якщо він міг це зробити, то чому не зробив цього раніше? Якщо він міг перетворити себе на Духа, то чому він намагався зібрати Кристали Сефіри в інших Духів?"
Дійсно, якщо Формулу Духа, яка створила Міо, можна було б повторити, то цей метод був би набагато швидшим.
Відповідаючи, Рейне приклала руку до грудей.
"...... Це б не спрацювало. Йому все ще бракувало чогось, що було необхідним для успіху формули".
«Чого?»
"...... Тридцять років тому Весткотт та інші обрали центр континенту Євразія як місце для проведення церемонії. Це було пов'язано з тим, що це місце було ключовою точкою в потоці мани - так званої духовної вени для магічної та природної енергії".
Міо продовжувала, ніби успадкувавши естафету від Рейне.
"Я народилася завдяки Формулі Духу. Але в той час вся накопичена в світі мана з духовної вени ввібралася в мене".
"...... Тому. Для того, щоб створити ще одного Духа, подібного до мене, потрібно було б дочекатися, поки у світі сформується ще одна величезна духовна жила. -Але чекати довелося б сотні, а може, й тисячі років.
«То чому ж зараз...»
На це запитання Шідо пожала плечима.
Можливо, помітивши його відповідь, Рейне м'яко кивнула йому.
«...... Так. Духовна жила тут - це “я” - Весткотт, здається, планує добути потрібну ману за допомогою такого обхідного методу».
«Ун». <Ґоетія>, схоже, оснащена пристроєм, який використовувався для ритуалу створення Духа. Різниця в точності вражає порівняно з тим, що було 30 років тому. Але це мабуть природно через винахід Ріалайзера".
«Що......, але це означало б, що я_......»
"А. Само собою зрозуміло, що це було б неможливо, якби не було відомо заздалегідь, коли я з'явлюся. Але зараз - неможлива ситуація вже сталася".
Почувши слова Рейне, Шідо мовчки зціпив зуби.
Не було потреби роздумувати над цим, причина була в тому, що Шідо здійснив подорож у минуле.
Його дії, спрямовані на те, щоб врятувати всіх, тепер підштовхували світ до ще більшої дилеми. Зіткнувшись з цією реальністю, Шідо відчув гострий напад болю в серці.
Проте, мабуть, побачивши думки Шідо наскрізь, Рейне продовжила.
"...... Ти просто хотів врятувати всіх від моїх рук. Тобі не потрібно відчувати провину. Це я несу за все це відповідальність. -До того ж, чи не змарнуємо ми ще більше часу, шкодуючи про це стоючи на місці?"
Погоджуючись зі словами Рейне, Міо перевела погляд на Шідо.
"Так. Будь ласка, вибач мені, що мене використали такі люди. Але ще більш підло змінювати світ, в якому я створила спогади разом з Шіном.
Зробивши складний вираз обличчя, Міо трохи помовчала, розтулила щоки, ніби замислившись, перш ніж нарешті заговорити.
"...... Шідо, ти можеш позичити мені свою силу? Це може здатися дивним, що прохання йде від людини, яка вбила всіх у майбутньому світі..."
Говорячи це, Міо втупилася в очі Шідо.
«-Давай разом врятуємо усіх.»
"......! Ааа......!"
Шідо енергійно кивнув у відповідь.
Безумовно, це була відчайдушна ситуація. Те, що Весткотт отримав силу Духа Першопочатку, було найгіршим варіантом розвитку подій, який тільки можна собі уявити.
-Однак, почувши, що Міо врятує усіх, Шідо не зміг стримати своєї радості.
Міо посміхнулася, роблячи крок ближче до Шінджі.
“Шіне.”
«А.»
Шінджі, здавалося, зрозумів її наміри з одного лише цього жесту. Він простягнув руки, щоб міцно обійняти Міо.
«...... Я повертаюся.»
«......Ум, будь ласка, будь обережною.»
Закінчивши говорити, Шінджі перевів погляд на Шідо.
"Шідо. Я довіряю тобі Міо."
«-А.»
Почувши слова Шінджі, Шідо кивнув у відповідь.
Тоді, дивлячись на цю сцену, цього разу Рейне простягнула руки так само, як і Шінджі.
«...... Шідо.»
«Га? Ех......»
Коли очі Шідо блукали, ніби він був дещо збентежений, Рейне поворушила кінчиками пальців, ніби закликаючи його підійти ближче.
«Тоді вибачте.»
«...... Ну ж бо».
Подолавши його вагання на півдорозі, Рейне ніжно обійняла Шідо.
"......Дякую за найкраще побачення. -Якщо це ти, то все буде добре."
“Рейне……”
пробурмотів Шідо, повертаючи обійми.
На мить, заплющивши очі, вони відчули серцебиття і температуру тіла одне одного.
Вже від одного цього Шідо відчув, що його тіло наповнилося силою, як ніколи раніше.
"- Що ж, ходімо, Шіне."
Сказавши це, Міо простягнула руку до Шідо.
«О!»
Шідо ще раз кивнув, міцно стискаючи її руку.
◇
-На темному небі, де призахідне сонце вже сховалося за обрієм, все ще залишалося яскраве сяйво.
Немов зірки, інкрустовані на нічному небі, світло кружляло і закручувалося, сходячись в одній точці. Примарне видовище, ніби зі сну. Якби хтось не знав, на що дивиться, то, безсумнівно, назвав би його Богом або, можливо, Янголом.
Однак вираз обличчя Духів, що спостерігали за «Фраксінусом» ззовні, не був виразом благоговіння чи обожнювання, а радше трепетом і роздратуванням.
Але така реакція не була безпідставною. У центрі світла стояв не Бог, а ворог Духів, істиний маг Айзек Рей Пелхем Весткотт.
"Фу-ха-ха-ха-ха-ха! Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!"
Гучний сміх Вескотта пролунав у нічному небі.
«Ку......!»
Тока зціпила зуби, стиснувши хватку на <Сандальфоні>, розмахуючи краєм леза в бік Весткотта.
З величезним гуркотом спалах від меча розірвав небо.
Однак удар, який міг би розколоти будь-яку тверду неприступну фортецю, розчинився в повітрі, зіткнувшись зі світлом, що випромінював Весткотт.
Удар, нанесений з усієї сили її тіла, не зміг нічого вдіяти. Відчуття безсилля від цього було схоже на спробу атакувати астральну сукню Міо. Тока злякано спотворила своє обличчя, випустивши стогін.
"- Це марно. Моє тіло вже просякнуте силою Духів. На відміну від твоєї сили, яка є лише фрагментом, моя має те саме походження, що й <Деус>".
Весткотт грайливо розкинув руки, і його тіло злетіло в небо.
"Ніхто більше не може зупинити мене. Узріть же - я став досконалим Духом. Істотою, яка зміни світ!"
«Не крутись!»
Тока замахнулася «Сандальфоном», не втрачаючи надії. Кожен удар, розривав повітря, утримуючи в собі достатньо грізної сили для вбивства.
Звичайно, атакувала не лише Тока. Сестри Ямай та Йошіно вивільнили тиск вітру та холодне повітря в напрямку Весткотта. Мукуро відкрила діру в просторі, намагаючись безпосередньо запечатати свою силу. Міку і Нацумі підняли силу кожного за допомогою виступу <Ґабріеля>, Нацумі імітувала його <Ханіелем>.
Однак, незважаючи на все це, Весткотт залишився неушкодженим. З дещо розчарованим виглядом Весткотт знизав плечима.
"Я дійсно не можу зрозуміти непокору цієї аудиторії. -Еллен, Артемізіє"
Весткот говорив повільно, піднімаючи руку. Частина світла, яка була прикріплена до його тіла, затанцювала в небі, як метеор, перш ніж її всмоктали в груди Еллен і Артемізії, які були в розпалі боротьби з Оріґамі і Маною.
Наступної миті тіла Еллен та Артемізії випромінювали променисте сяйво.
"! Це..."
"Ого, дивовижно. Ця сила..."
Вони обоє здивовано розплющили очі. Тієї ж миті Оріґамі та Мана, які стояли посеред їхнього протистояння, відскочили назад, ніби відчули щось недобре.
«......!»
«Тц-»
Втім, судження Оріґамі та Мани не були незрозумілими. Якби Тока та інші опинилися в такому ж становищі, вони б вчинили так само.
Очевидно, що і Еллен, і Артемізія зараз оточувала зловісна аура. Щільна сила, відмінна від тієї, яку вони мали раніше. -Судячи з усього, кожна з них отримала частину сили Вескотта.
Дивлячись на теперішній стан цих двох, Весткотт задоволено скривив краєчок губ.
"Просто залиште їм очі і вуха, щоб вони могли стати свідками кінця цього світу. Оскільки вони є Духом, вони не помруть від того, що їм відрубають руки і ноги".
«-Ха.»
"Ого, звучить боляче. Але оскільки це Духи - нічого не поробиш".
Прийнявши наказ Вескотта, Еллен і Артемізія кинулися в небо.
«-!?»
«Що?!»
В одну мить Оріґамі та Мана закричали, коли їхні тіла були відкинуті назад. Миттєва атака, швидша за те, за чим могло встигнути око. Незважаючи на те, що вони обидва вже зайняли оборонну позицію, їхня зброя та броньовані руки, відповідно, були гарно розбиті.
“Оріґамі! Мано!"
«-Це лише питання часу, не потрібно турбуватися про інших зараз.»
Коли Тока викрикувала їхні імена, разом з цим голосом на неї насувалася тінь Артемізії.
«Ку-!?»
Тока поспішно підняла <Сандальфон>, щоб парирувати удар лазерного леза. Однак, незважаючи на цей захист, сильний удар все ж таки влучив у тіло Токи. Її захисна позиція була зруйнована, коли вона почала змуватися з поверхні зовнішнього світу.
«Ху-»
Артемізія, звісно, ніколи б не втратила такої можливості. Вона відштовхнулася від неба, продовжуючи переслідувати Току.
«Ку!»
Тока загартувалася для майбутнього удару і болю.
Різниця в силі була очевидна з першого погляду. Але вони повинні були якось зупинити Весткотта. Якщо його не зупинити, світ, де вона зустріла Шідо та інших, зміниться на той, якого бажав, Вескот. Таке було абсолютно неприйнятним. На щастя, здавалося, що її супротивник не був зосереджений на тому, щоб вбити її. Тоді, навіть якщо вона втратить руки або ноги, вона все одно зможе контратакувати!"
«......!?»
Але в той момент, коли Тока готувалася до неминучого, Артемізія, яка була поруч, насупилася і відскочила назад.
«Уму-!?»
Тока підняла брову від несподіваного вчинку - але незабаром помітила, що сталося одразу після цього.
На поверхні гігантського кокона, що плив поряд з <Фраксінусом>, з'явилася тріщина, а зсередини почало просочуватися сліпуче світло. Можливо, Артемізія відступила, остерігаючись цього.
«Це...»
Щойно Тока промовила це, як кокон раптом розкрився, і з нього вилетіли дві постаті.
-Шідо і Міо.
«Шідо!»
«Шідо!»
«О! Ти цілий!»
Вирази облич Духів прояснилися, коли вони вигукнули його ім'я.
«Вибачте, я змусив вас чекати.»
Шідо трохи незграбно посміхнувся, а потім він проявив Янгола <Сандальфон> в своїй руці, направляючи його на Весткотта.
"Привіт, Айзеку Вескотте. Схоже, що поки нас не було, ти робив усе, що тобі заманеться".
Вистрибнувши з кокона <Айн Соф>, Шідо загострив свій погляд, спрямувавши вістря <Сандальфона> на Вескотта.
З цим тілом в центрі було ясно, що навколо нього вихор щільної сили Духа. Переважний тиск вітав його так само, як і тоді, коли він зіткнувся з Міо. Лише згадка про це відчуття викликала ілюзію того, що його шкіра розлітається на порох.
Весткотт мовчки посміхнувся з неквапливим виглядом, відповідаючи їм, розкинувши руки.
"-Дякую за допомогу. Я вдячний тобі, Іцука Шідо. Дякую за те, що ти затримав <Деуса>, поки я не активував формулу. Це коштувало того, щоб віддати той цінний кристал Сефіри".
«Що ти сказав......?»
Безумовно, кристал Сефіри Нії, яким колись володів Весткотт, перебував у руках Курумі, а тепер також існував у тілі Шідо. Але судячи з того, як він це сказав, можливо, все це було частиною його стратегії, яку Весткотт передбачав.
Звичайно, це міг бути блеф, зроблений з метою встановити психологічну перевагу. Але Шідо вважав це частиною свого плану. Незважаючи на підстави для такого судження - не було ніякого жалю, лише рішучість зробити все, щоб вирватися з цієї ситуації.
Здогадавшись про це з виразу обличчя Шідо та його поведінки, Весткотт похмуро посміхнувся, ніби отримуючи задоволення з глибини душі.
"Ця вражаюча енергія. Ну, оскільки в твоєму тілі є всі десять кристалів Сефіри, а <Деус> супроводжує тебе, цього слід було очікувати. Однак..."
У цей момент Весткотт обережно підняв підборіддя. Сильне сяйво, яке випромінювало його тіло, поступово перетворилося на чорну темряву.
«Трохи запізно.»
«Що?!»
Навіть незважаючи на пильність, Шідо відчув, що його дихання починає перехоплювати.
Позаду Весткотта з'явилося величезне «дерево».
Чорне як смола дерево з гілками, що затінювали небо, і корінням, що тягнулося до землі. Його епідерміс нагадував гнилу деревину, що розкладається, і наповнює повітря зловісним відчуттям задухи.
Король-демон з нічних кошмарів з'явився, ніби поширюючи відчай на всіх, хто дивився на нього.
«Це ......!»
"Айн Соф? Ні, це не ......!"
«Король, демонів...»
Духи ошелешено дивилися на небо.
Наче диригент, Весткотт розмахував руками, оголошуючи з п'яним виразом обличчя.
«Ну ж бо; давайте створимо новий світ, <Беліал> (Вічна В'язниця)».
В ту ж мить чорне дерево почало корчитися, наче рухи плоду, що розвивається. Його гілки почали розширюватися до горизонту, а коріння розвернулося і спрямувалося до землі. Одночасно в небі навколо величезного дерева почав формуватися інший пейзаж.
«......!»
Всі впізнали це видовище. Відчуття було таке ж, як і від монохромного простору, створеного <Айн Соф> - відчуття «сусіднього світу», що поступово розмиває цей світ.
-Не дозволь «цьому» розширюватися. Ця інтуїція промайнула в головах Шідо, Мани і всіх Духів.
І в цю мить пролунав єдиний крик, ніби у відповідь на це.
«-<Айн Соф>.»
В цю мить кокон, що плив за Міо, розгорнувся і перетворився на дерево світла, <Айн Соф>.
<Айн Соф> простягнув свої гілки і коріння, щоб обплутати <Беліал>, і притиснути його до землі.
<Айн Соф> і <Беліал> вигадливо переплелися, огортаючи навколишній простір, як величезна пташина клітка. Два світи, що змагаються за розвиток, зіткнулися один з одним, забарвлюючи навколишні краєвиди шумом.
"......! Міо!"
"Я використовую <Айн Соф>, щоб придушити <Беліал>......, але це не триватиме довго.
Будь ласка, всі. Позичте мені свою силу. Щоб захистити цей світ, де я зустріла Шіна.
«......!»
Коли Міо говорила, всі Духи здивовано округлили очі.
Але цього слід було очікувати. Адже ще мить тому вона була ворогом, з яким усі боролися не на життя а на смерть.
Але ще раніше вона була лагідним офіцером-аналітиком, який піклувався про Духів. Духи не намагалися перемогти її, а сподівалися натомість закохати в Шідо.
Після секундного шоку Духи радісно кивнули на знак згоди, повторно готуючи своїх Янголів.
"Уму......! Я рада, що ми можемо битися разом, Міо!"
«Так. Я запитаю більше подробиць про те, що там сталося пізніше!»
«Хм, я все ще не впевнена.»
Незважаючи на те, що Курумі була єдиною, хто випустив з носа звук «хм!», здавалося, що вона не заперечувала проти того, щоб зупинити Весткотта. Зробивши нахабний вираз обличчя, вона замінила «Разіель» на «Зафкіель».
У цей момент, серед усіх підбадьорених людей, Нацумі прошепотіла, і піт стікав по її щоках.
"......Ні, але як ми можемо позичити наші сили? Наші атаки нічого не ......"
Опустивши голову, Міо стиснула руки, наче у відданій молитві.
"- Не варто хвилюватися. Це лише тому що, ваші Янголи не мали своєї повної сили"
У цю мить з астральної сукні Міо виросли незліченні смуги світла, кожна з яких пронизала груди Духів, а також Шідо і Мани.
«Що?»
Те ж саме видовище, що й в майбутньому світі, всі не могли не затамувати подих.
Але - все сталося дещо інакше. Замість того, щоб впасти, Духи, яких Міо пронизала в груди, наповнилися своєю повноцінною силою, а їхні тіла огорнуло сліпуче світло.
«Оооо......!?»
«Це...»
В міру того, як вони висловлювали своє здивування, світло поступово набирало сили.
Так і є. Абсолютна броня Духів - повноцінні Астральні Сукні - проявилися тут.
Хоча вони не проявляли астральної сукні, Мана і Шідо були переповнені величезною силою, так само як Артемізія і Еллен.
"-Ого!? Серйозно, Міочі?"
Такий голос пролунав ззаду. Судячи з усього, Нія, яка присіла на зовнішній стороні <Фраксінуса>, плануючи повернутися назад на місток, проявила астральну сукню, схожу на чернечу, як у монахині.
"- Зрештою, незважаючи на незначну кількість, в тілі Нії все ще є кристал Сефіри. Використовуючи його як посередника, я змогла дати своєї сили Духу і тобі."
"Агов! Гарна робота! А тепер, ДІЕМ! Я буду вашим супротивником!"
Нія, яка робила успіхи, намагаючись втекти, рвучко підвелася, як вона швидко заявила. Побачивши її надмірно гордий вигляд, Шідо не міг не посміхнутися.
Однак Міо продовжувала привертати до себе увагу.
"Незважаючи на це, ворог також є Духом. Щоб повністю перемогти цього супротивника, нам доведеться зібрати всіх Янголів разом для єдиного удару".
«Всіх Янголів ...... разом?»
«А хіба в присутності Еллен та інших не буде неможливо об'єднати всі наші атаки?»
Коли Нацумі запитала, Міо подивилася на Шідо.
"Ні, я б хотіла, щоб кожен допоміг прокласти шлях до Весткотта. -Хіба у нас тут немає такої людини. Людини, яка може впоратися з силою всіх Янголів самотужки."
Немов під впливом голосу Міо, всі погляди зібралися в напрямку Шідо.
«Що?»
Шідо був на мить приголомшений, але незабаром зрозумів значення цих слів, кивнувши у відповідь на всі погляди.
Якби це був старий Шідо, його б охопив страх і жах.
Але зараз перед ним був Янгол. І перш за все - Духи.
І вони були для Шідо чимось більшим, ніж просто надійні союзники.
-Так і є. Чоловік повести себе негідно, коли поруч жінка.
Це була несерйозна причина і мотив для протистояння з реальним ворогом. Але для Шідо це здавалося цілком прийнятною манерою поведінки.
Шідо посміхнувся, підвищивши голос, щоб зробити заяву.
"Вперед всі разом. -Ми врятуємо цей світ!"
«Ооо!»
Всі Духи відгукнулися на команду Шідо, кожен з них відштовхнувся від зовнішньої частини <Фраксінуса> і кинувся до Весткотта.
Їх поява була схожа на падаючу зірку. Кілька тіней затанцювали в нічному небі, залишаючи за собою блискучий слід.
Однак Весткотт не збирався мовчки чекати. Звивисті гілки з <Беліалу> намагалися збити Духів на величезній швидкості.
На додачу до цього -
«Ви справді думали, що я просто так вас відпущу?»
«Навіть не думайте, що вам вдасться втекти!»
Артемізія та Еллен, які отримали силу від Вескотта, перехопили Духів. Їхні лазерні мечі були сплетені з густої магії, і вони рухалися зі швидкістю, що перевищувала швидкість людського ока.
Незважаючи на це, Духи, які відновили свою повну силу, не могли бути вбиті так легко. Оріґамі і Мана придушили манів ДІЕМ, а решта Духів скористалися цією можливістю, щоб уникнути гілок з <Беліалу>.
«Ха-!»
Підкріплений першою кулею <Зафкіеля> <Алеф> та музикою <Ґабріеля>, Тока вже випустила <Хальванхелев> з <Сандальфона>. Тим часом Йошіно, яка їхала на <Задкіелі> разом з <Нацумі>, збільшила свого Янгола за допомогою <Ханіеля>, очоливши атаку, доповнену вітром <Рафаеля>.
Которі, яка вивільнила свою силу перетворила свого <Камаеля> на <Меґіддо> і вистрілила з усієї сили, що а ж нічне небо стало яскраво-червоним.
Кілька Янголів об'єдналися разом, щоб вивільнити жорстоку атаку.
Хоча Весткотт захищався стіною з Сили Духів з <Беліал>, було видно, що пошкодження поступово починають накопичуватися, незважаючи на те, що він все ще залишався неушкодженим.
Однак Весткотт приємно посміхався, не виказуючи жодного розчарування чи тривоги.
"Хм. Якщо це те, що ви намагаєтеся зробити. Тоді - як щодо цього?"
Говорячи це, він підняв одну руку.
Немов у відповідь на це в небі над головою Весткотта з'явилася величезна сфера.
«...... Це...»
Дивлячись на це видовище, Шідо відчув, як його горло інстинктивно стиснулося.
Але цього слід було очікувати. Там з'явилася фігура, схожа на Янгола смерті Міо, <Айн Соф Аур>.
«-<Атіель> (Крайній Альтаїр Смерті)»
За командою Весткотта на поверхні сфери почали утворюватися брижі, немов бутон квітки, що починає розпускатися.
З цього центру незліченні частинки темряви полилися вниз до Духів.
-Повертаючись до того, що було кілька хвилин тому.
На зовнішній броні <Фраксінуса> Нія тримала в руках <Разіеля>, дивлячись, як Духи відлітають вдалину.
«-Так що ти робиш, Ніа?»
Раптово почувши голос ШІ <Фраксінуса> Марії з пристрою зв'язку, Нія відчула, як тремтіння охопило її плечі, і вона гірко посміхнулася, почухавши голову.
"Що ж, тепер, коли я добре подумала, ні я, ні <Разіель> не підходимо для битви. До того ж, хіба я не завжди була небойовим персонажем? <Бандершнауцери> або маленькі мальки <Маги> були б цілком придатні для мене, але хіба не складно для мене буде раптово зійтися з фінальним босом? Хіба це не надвисока перешкода?"
«Ха.»
Почувши тон у голосі Нії, Марія роздратовано зітхнула.
"Подумати тільки, що такі боягузливі слова виходять від такої авторитетної особи".
"О ні, ні, все не так! Якщо я піду і буду просто тягнути всіх у низ, то більше ніколи не зможу дивитися їм в очі ......".
Говорячи це, Нія перебирала два свої пальці між собою.
Потім Марія продовжила зітхнувши.
"Нічого не поробиш. Хоч ти і слабкий Дух, але потрібно хоч трохи збільшити нашу бойову силу. Будь ласка, послухай мене уважно. З твоєю допомогою, Ніа, мої параметри зможуть вийти на новий рівень.
«Га?»
Почувши слова Марії, Нія здивовано розширила очі.
-З неба пролився дощ відчаю.
Зерна темряви, випущені з величезної чорної квітки <Атіель>, посипалися на Духів, як незліченні частинки пилку, що дрейфує.
"Слухайте всі! Не контактуйте з цим ......!"
Шідо кричав так сильно, що здавалося, ніби у нього розривається горло. Ці темні частинки були уособленням «смерті». Непримиренні вбивці, які без жодних сумнівів відбирає життя у своїх жерт за один лише контакт.
Духи також глибоко усвідомлювали цю загрозу. Вони не намагалися відбиватися чи захищатися, а швидко відскакували вбік.
Проте не всі встигли втекти. Оріґамі та Мана, які билися з Артемізією та Еллен, наштовхнулися на перешкоди своїх супротивників і були змушені здійснити втечу із запізненням.
«Ку......!»
«Це, проблема!»
Еллен і Артемізія, які отримали частину сили Духів Вескотта, не загинули б від контакту з частинками темряви. Проте невідомо, чи це стосується Оріґамі та Мани, які отримали частину сили Міо.
“Оріґамі! Мано!"
«Ку-<Айн Соф Аур>......!»
Міо спробувала викликати <Айн Соф Аур>, щоб протистояти <Атіель>.
Однак було вже надто пізно. Зерна темряви з <Атіеля> вже насувалися на Оріґамі та Ману, наче тонка снігова ковдра.
Однак - в той момент.
«Га......?»
За мить після того, як Шідо моргнув, незліченна кількість білих тіней вкрила його поле зору.
На мить він подумав, що це галюцинація, але все було інакше.
Раптом з'явилася незліченна кількість дівчат з однаковими обличчями, щоб захистити Оріґамі та Ману від частинок темряви.
«Що?!»
Звичайно, ті темні частинки були скупченням смерті. Всі дівчата, які контактували з ним, миттєво втрачали життя.
«Не може бути, це...»
Шідо підняв очі та брови на це видовище. Причина була проста. Ця химерна сцена здалася йому напрочуд знайомою.
Потім, ніби у відповідь на здивування Шідо, ззаду пролунав голос.
"Хлопці та дівчата, ми тут на волосині від смерті! Але все гаразд, Ніч-чян прибула, тож не варто більше хвилюватися!"
«Важко зрозуміти, як цей хвалькуватий язик все ще функціонує навіть у такій ситуації».
Шідо обернувся, ніби впізнавши голос, і побачив силует Духа.
"Ніа! Я..."
Але на середині своїх слів він зупинився. Поруч з Нією стояла інша людина, дівчина, яка виглядала незнайомою.
Світло-срібле волосся, одягнена в просту білу Астральну Сукню. Миле, але дещо гордовите обличчя, риси, які змусили його подумати про псевдо Духа <Нібельколь>.
Однак він пам'ятав голос, який чув. Шідо з сумнівом продовжив.
«Не може бути, Маріє .........?»
"Так. Всі перевершили самих себе. Я так довго чекала, щоб отримати справжнє тіло, зустрічайте абсолютно досконалу Марію".
Марія сказала це, роблячи пози, як клішований Айдол. Побачивши цей яскравий погляд, що виходив від неї в невідповідний момент, Шідо розсміявся.
"Але що ж все-таки сталося? Людина, яка врятувала групу Оріґамі, теж була Марією......, так? Вони схожі на <Нібельколь>»
На запитання Шідо, Марія кивнула і відповіла.
"Все вірно, це не помилка. <«Нібельколь»> - це псевдо-дух, створений силою «Вельзевула» і Реалайзера ДІЕМ. Якщо це так - то враховуючи, що у нас є <Разіель>, той факт, що <Рататоск> може робити те ж саме, також не є дивним".
Тоді Марія підняла руку. Одразу ж багато сторінок з <Разіеля>, які тримала Нія, злетіли вгору, і звідти з'явилися силуети дівчат, схожих на Марію.
«Звичайно, копії, що підпадуть під силу Атіеля, не зможуть відновитися».
"Але з цим тілом я зможу захистити всіх на кілька хвилин.
"Навіть якщо я помру, буде витрачена лише Сила Духа Нії.
«Поки ми не є оригінальним тілом, шкода не буде значною».
Незліченні Марії жартома говорили, коли вони літали в повітрі, перш ніж попрямувати до <Атіеля>.
Відповідно, Нія підняла вказівний палець і вказала в бік «Атіеля».
"Вперед, Маріє. Я вибираю тебе".(Легат: лол, відсилка на покемонів)
«Марія не підкорюється тобі.»
«Ата!?»
Марія, що залишилася поруч, штовхнула її в бік, змусивши тіло Нії вигнутися назад у формі く.
Марія радісно зітхнула, а потім повернулася до Шідо з більш серйозним виглядом.
"Що ж, залиш Атіеля мені. А сам іди і залагодь цю справу".
Марія поплескала його по спині, радячи йти далі.
«......Ах!»
Шідо енергійно кивнув у відповідь, відштовхнувся від неба і попрямував до центру хаосу - до Весткотта.
Звичайно, Еллен і Артемізія, які помітили його рухи, спробували зупинити його поряд з незліченними гілками <Беліалу>, що звивалися, як щупальця.
Однак...
«Ха-а-а-а-а-а!»
«<Задкіель>......!»
«Я не дозволю вам заважати Шідо!»
Духи, що вишикувалися навколо нього, відхилили назад лазерні мечі мага і розігнали гілки, що наближалися, щоб розчистити шлях.
На мить, на коротку секунду, шлях до Весткотта став видимим.
Але для Шідо цієї миті було більш ніж достатньо.
«Ху!»
Використовуючи вітер <Рафаеля>, він пронісся по небу, як куля.
Пролітаючи крізь іскри конфлікту між Духами та магами, Шідо відчув, що його розум напрочуд спокійний.
Ніби ця мить розтягнулася в часі.
І тоді він з'єднав один за одним усі кристали Сефіри у своєму тілі, вигукуючи ім'я кожного відповідного Янгола.
<Метатрон.>
<Разіель.>
<Зафкіель.>
<Задкіель.>
<Камаель.>
<Міхаель>
<Ханіель.>
<Рафаель.>
<Ґабріель.>
І нарешті - <Сандальфон>
Щоб перемогти первісного Короля Демонів, не можна було допустити навіть найменшого натяку на розгубленість. Він повинен був зібрати всіх десятьох Янголів, що мешкали в його тілі, в єдиний образ.
Зрештою, єдиний промінь світла огорнув руку Шідо.
«Іцука Шідо...»
Вескотт розплющив очі.
Але замість здивування чи страху в його погляді була безпомилкова радість і хвилювання, змішані в його виразі.
Однак, незважаючи на це, те, що потрібно було зробити, не змінилося.
Шідо зібрав усю свою силу в кулак -
«Оооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!!!!»
-Щоб перемогти Мага, з якого все почалося.
«............!»
-Тремтіння охопило все тіло Міо.
Незважаючи на це, це не було пов'язано з тим, що <Айн Соф> програв <Беліалу>, і це також не було викликано атакою ворога.
У центрі неба Шідо використав силу Янголів, щоб збити Весткотта, який ширяв між двома Королями Демонів.
Величезна ударна хвиля пройшла по повітрю, відлунюючи у величезній пташиній клітці, утвореній <Беліалом> і <Айн Софом>. Розкидані по околицях, Духи в тривозі поспішно подивилися в бік Шідо.
«-Га-, ха-»
У той же час Весткотт видав болісний крик, величезне дерево, що стояло позаду нього, і квітка, що височіла над ним, видали глухий звук. Простір, проти якого боровся «Айн Соф», почав спотворюватися і руйнуватися.
-Опале листя. На непереможному Королі Демонів скрізь з'явилися тріщини.
Втім, цього слід було очікувати. У будь-якому випадку, це був нищівний удар, що містив у собі силу всіх десяти Янголів, а також силу самої Міо. Враховуючи, що Весткотт володів силою Духа першопочатку, з ним не можна було поводитися легковажно.
«-»
Шідо схопив свій закривавлений кулак і підняв його до неба, щоб показати всім свою перемогу.
«Ооо......!»
«Шідо!»
"Кяяяяя! Любий!"
«......Ху.»
З усіх боків лунали голоси Духів. Міо полегшено зітхнула, відчуваючи, що тягар від навантаження на<Айн Соф> зменшився.
Однак -
"Ха......ха-ха-ха-ха, дивовижно - Іцука Шідо. Але тобі не вистачило лише одного кроку."
«Що?!»
Плечі Шідо затремтіли, коли він почув голос Весткотта, що лунав спереду.
Все його тіло затремтіло від шоку, кров рясно текла з рота і носа. Перебуваючи в безодні цього екстазу, Весткотт вигукнув ще одне ім'я з глибини свого горла.
«-<Кеметіель>-»
«-»
У цей момент.
Міо пронизав озноб по всьому тілу.
Але це було природно, оскільки саме Міо найбільше розуміла жахливу силу цього Короля Демонів.
Коли Весткотт вигукнув це ім'я, потік мани оточив його тіло, наче буря.
-Незважаючи на його критичні поранення, останній Король Демонів все ще проявлявся. У такому стані було сумнівно, що навіть Весткотт все ще міг повністю контролювати цього Короля Демонів.
-За мить вона швидко спробувала придумати план. Сили, якими вона володіла, Янголи всередині Шідо, допомога Духів, все, що могло б змінити цю ситуацію. -Ретельно обмірковуючи спосіб зберегти Шідо цілим і неушкодженим.
Роздумуючи над цим, вона зрозуміла, що вже дуже давно не відчувала цього почуття. 30 років тому це був той самий процес мислення, що й тоді, коли вона стояла перед трупом Шінджі.
Але тоді все було трохи інакше. Тоді в її серці був лише відчай. Але зараз Шідо був ще живий. Ще можна було щось зробити. Але що потрібно було зробити? Що...
В той момент, дивлячись на спину Шідо, спогади з того моменту пронеслися в її голові.
Спогади про майбутнє, якими поділився Шідо, промайнули в її свідомості.
Історія до того, як Шідо відправився в минуле. Світ незадовго до здійснення її мети.
Через спогади Шідо Міо побачила своє власне майбутнє.
Однак, навіть коли стало зрозуміло, що вона може повернути Шінджі, вона зовсім не виглядала задоволеною.
«-»
А, сюди.
Відповідь, можливо, вже була показана.
«Що?!»
У небі Шідо з жахом розплющив очі.
Жахливий озноб пробіг по його тілу. Відчуття було таке, ніби температура навколишнього середовища раптово на мить знизилася.
Це відчуття було дуже знайоме. Спогади про майбутній світ потекли назад. Останній Янгол, якого використовувала Міо, коли Тока ввібрала у себе частину сили Міо і наблизилася до Міо, - Янгол порожнечі, який зводить все до нуля.
Як і передбачав Шідо, темрява зібралася перед Весткоттом і сформувала форму насіння.
Світло, яке оточувало Міо, коли вона викликала його раніше, заважало розгледіти всю картину, але, очевидно, його природна форма була схожа на цю істоту. Дивне відчуття наповнило його серце.
Одночасно з усвідомленням, Шідо спробував втекти. Але на якусь мить - ніби він був зв'язаний цією маленькою насіниною, його тіло не могло поворухнутись.
«Ах-»
Інтуїція наче казала, тебе чекає смерть. Якщо він повурухнеться, то весь простір буде стертий.
«-!»
«.........!»
Ззаду він чув, що Духи щось кричали. Однак він не міг розпізнати що.
Поки вони це робили, чорне насіння наче проростало, поширюючи темряву навколо.
«Ах-»
вигукнув Шідо, намагаючись не бути поглинутим темрявою-
"-Ні, ти не можеш, Шідо. Тому що ті діти все ще чекають на тебе".
Наступної миті, з цим голосом, він був відкинутий назад.
"Йому знадобилася секунда, щоб усвідомити. Гілки «Айн Соф» тягнулися здалеку ззаду і обвивали його.
І, наче помітивши Шідо, один дух зіткнувся з Весткоттом.
-Це була Міо.
"Міо!? Що ти робиш!?"
закричав Шідо, не встигнувши відчути полегшення від того, що його врятували.
Міо одразу ж повернулася і подивилася на Шідо, коли та говорила.
"- Сила Духа вийшла з-під контролю. Якщо ти залишиш його в спокої, він підірве всю околицю. Але якщо я використаю <Айн>, щоб вирівняти їх, щоб вони нівелювали одне одного, можливо..."
"Що..."
Від слів Міо Шідо відчув, що його серце розбилося.
З цього голосу, з виразу обличчя Міо, він вже міг здогадатися про те, що стоїть за цими словами.
"Про що ти говориш, .........! Якщо ти це зробиш, то..."
«............»
Міо не відповіла. Шідо продовжував голосно кричати.
"Не жартуй так ............ Чому! Хіба Шінджі не казав тобі? Що він хотів щоб ти побачила більше світу! Навіть якщо так, чому..."
Шідо закричав, простягаючи руку, щоб зупинити Міо. Хоча його руки не змогли дотягнутися до Міо, цього було достатньо, щоб схопити кінчик Астральної Сукні.
Але в цю мить та частина, якої торкнувся Шідо, розчинилася в повітрі, випромінюючи при цьому цятки світла.
Так наче, сила Духа, було запечатано.
«-!»
Коли Шідо відчув, що задихається, Міо розтулила губи.
"Шідо. Ти справді чудова людина. Я кохаю тебе."
І, кажучи це, вона підморгнула, ніби це був лише жарт.
«-Та все ж таки ти - наступне втілення Шіна, так?»
Міо ніжно посміхнулася, а потім повернулася обличчям до Вескотта.
У той же час тіло Шідо було відтягнуте назад гілками <Айн Соф>.
Ні, не тільки Шідо. Інші Духи разом з Маною також були відтягнуті незліченними гілками.
Коли <Айн Соф> відтягнув усіх, він поступово змінив свою гігантську форму, як і раніше, коли він обернувся навколо Міо і Шідо, а потім накрив собою Шідо і <Фраксінуса>.
Можливо, це було зроблено для того, щоб захистити групу Шідо від наслідків зіткнення між Янголои і Королем Демонів.
«Міоооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!»
Шідо, дивлячись на нічне небо, яке повільно повністю затуляло <Айн Соф>, одночасно вигукуючи ім'я «Міо», віддаляючись все далі і далі.
◇
У центрі вируючого потоку мани Дух Міо та Маг Айзек Весткотт зустрілися обличчям до обличчя.
Помітивши силует Міо, Весткотт не став витирати кров навколо рота, а лише посміхнувся.
"......<Деус> хм. Яка ж ти розкішна заміна. Хоча, я просто хочу стерти Іцуку Шідо зараз".
Міо заплющила очі, слухаючи ці слова, і відповіла, ніби прошепотіла сама до себе.
"Безумовно, нас обох не буде в майбутньому світі відтепер. Ні тебе, ні мене... Хіба це не ідеальний момент? Я можу впоратися з усіма неприємностями одразу".
«Ха, ха, ха...»
Коли плече Вескотта здригнулося, він поклав руку на чоло і підняв обличчя до неба.
"- Де? Де я помилився? Навіть коли я розкопав таємниці магії і отримав у свої руки Формулу Духа. Навіть коли я створив Ріалайзер... Навіть зараз я тримаю в своїх руках силу Духа Першопочатку".
Міо м'яко звузила очі на слова Вескотта
".........З самого початку я (Дух) не повинен був з'явитися на світ. Те ж саме стосується і Ріалайзера. Ця сила занадто далеко за межами людських можливостей. Але, ах-гаразд, окрім цього, причиною твоїх страждань є те що..."
Міо зітхнула, поклавши руку на підборіддя, і сказала: »- ти, ніколи не був людиною.
«Ти ніколи не був тим, кого б я обрала».
«-»
Коли ці слова долетіли до його вух, Весткотт на мить округлив очі, наче шокований.
“……Ха, хаха, хахахахахахахахахахахахахахахахахахахаха…”
Незабаром після цього, з таким виглядом, ніби він не міг більше цього терпіти, він почав сміятися.
«Зрозуміло, зрозуміло...... тоді іншого шляху немає».
Весткотт похитнувся, ніби втомився від сміху. Потім він повільно підняв праву руку вперед.
«-<Кеметіль>»
У відповідь на ці слова перед ним з'явилося чорне насіння і почало просочуватися темрявою.
Міо так само підняла руку і назвала ім'я останнього Ангела.
«-<Айн>»
За мить після цього дві сили <порожнечі> зіткнулися одна з одною.
-Її тіло почало розчинятися у світлі.
Дивне відчуття огорнуло Міо.
Не було болю. Ні страху. Просто здавалося, що її свідомість поступово витікає з неї.
Останній і наймогутніший Янгол зіткнувся з Королем Демонів, який володів еквівалентною силою. Користувачі, безумовно, не були б у безпеці.
Але - вона не шкодувала.
Якби Міо не активувала <Айн> в той час, Шідо і Духи навколо нього, які були охоплені неконтрольованою силою Весткотта, напевно б загинули.
Ні - навпаки, не було б нічого дивного, якби на світ обрушився вибух, більший за Євразійську катастрофу.
Подумавши про це, вона несподівано посміхнулася своїм мотивам.
Заради задоволення власних бажань вона пожертвувала дівчатами, пожертвувала світом, але не очікувала, що причиною її останніх хвилин буде спасіння когось.
Однак вона не витримала б.
-Знову бачити, як Шін помирає на її очах.
Більше того -
(......Шідо-)
Слова, якими вони обмінялися, перебуваючи в <Айн Соф>. Слова, які він сказав, знову промайнули в її пам'яті.
У той момент Міо сама зрозуміла, що у неї залишилося ще одне бажання.
Що б вона не зробила, вона не могла повністю повернути Шіна.
Якщо так, то принаймні останнім бажанням Міо було піти з Швном до кінця цього шляху.
(-Мені дуже шкода.)
- прошепотіла Міо, коли її свідомість повільно згасала.
Вона вбила стільки людей.
Вона зробила так багато людей нещасними.
Вона не очікувала, що її пробачать, і не думала, що її пробачать.
Абсолютне зло, найстрашніша катастрофа в історії людства. Це була вона сама.
Дивно, що тільки це відчуття не було брехнею.
Коли остання частина її свідомості почала зникати -
-Міо.
(...............!)
У цю мить.
Коли звідкись пролунав голос, заплющені очі Міо розплющилися.
Не тільки тому, що її раптово покликали.
Тому що це був голос, який вона завжди прагнула почути знову протягом більше 30 років.
(Шіне)
-Пробач, Міо. Я змусив тебе так довго чекати.
Міо вимовила це ім'я, і зі світла з'явилася тьмяна постать.
(А, ах…)
Міо відчула, як на очі навертаються сльози.
Можливо, це була лише галюцинація, яку Міо бачила, поки її свідомість поступово розсіювалася. Можливо, це була лише ілюзія, яку вона могла чути у своєму критичному стані.
Навіть якщо так, це, безумовно, був силует коханого, за яким вона так довго, так довго тужила.
(Шіне..., Шіне......!)
Міо щосили намагалася дотягнутися, міцно обіймаючи тіло Шіна.
Тепле відчуття огорнуло її тіло. Міо зарилася обличчям в його груди і нечутно закричала.
-Тридцять років.
Я так довго, так довго блукала в пошуках тебе.
Я так покладалася на твої спогади, щоб жити далі.
Хоча ти завжди був так близько до мене, так близько.........!
-Міо. Я завжди, завжди хотів тебе побачити.
Шін також обійняв Міо у відповідь.
(Я теж - завжди, завжди хотіла тебе побачити...)
Міо не здавалася, вкладаючи більше сили в руки, що обіймали Шіна.
Ми більше ніколи не розлучимося.
Я ніколи-ніколи не відпущу тебе.
-Відтепер ми завжди будемо разом.
(Так......!)
Міо посміхнулася зі сльозами на очах - і зникла з цього світу.