«Айку, Айку! Тримайся, Айку!»
Еллен, яка покинула поле бою, несучи Весткотта в Тереторії, постійно кликала його, застосовуючи гемостаз, знеболення та прискорену регенерацію.
Рани Весткотта були, безперечно, смертельними, але це була інша справа, коли його ніс найсильніший маг у світі. Хоча вона не була такою потужною, як Медичний Ріалайзер, делікатно сплетена Територія Еллен все ж могла до певної міри блокувати його рани.
Проте це стосувалося лише фізичних аспектів. Навіть якщо рана добре зажила, ніхто не знав, чи він прокинеться після втрати свідомості. Щоб цього не сталося, Еллен продовжувала кликати Весткотта.
«… А, я чую тебе, Еллен».
Весткот дав слабку, але впевнену відповідь, тремтячими пальцями торкаючись своїх грудей, які тепер були заплямовані кров'ю.
«… Ху, розумію, то ось яке відчуття, коли кристал Сефіра витягують, поки ти ще живий. Я отримав цінний досвід».
«Зараз не час жартувати…!»
Коли Еллен закричала голосом, який ось-ось мав перейти в плач, Весткотт посміхнувся, ніби оцінюючи це. Потім він звернув свою увагу на Артемізію, яка була поруч з ним.
«… Ну що ж, яка зараз ситуація?»
«—<Деус> повернувся. Також, здається, що <Кошмар> довірив свою силу Іцуці Шідо, який зараз прямує до місця перебування <Деуса>.
«… А <Ґоетія>?»
Весткотт продовжив запитувати. Цього разу відповіла Еллен.
«… Зараз вона поруч із <Фраксінусом>. Дистанційне керування не перервано».
«… Зрозуміло».
Слухаючи слова Еллен, Весткотт задоволено кивнув головою.
«—Все йде добре, так?»
Потім Весткотт посміхнувся.
Начебто — здавалося, що все йде за планом.
◇
Над морем хмар, на зовнішній стороні повітряного судна <Фраксінус>, яке було розташоване в небі, наче величезний замок.
«Ку...»
Як капітан, що командував військовим кораблем, Которі випустила невеликий стогін від болю і безсило впала на коліна.
Після цього Янгол у її руках <Камаель> і Обмежена Астральна Сукня, що покривала її тіло, розчинилися в повітрі. Безжальний Дух вогню повернувся у вигляді тендітної молодої дівчини у військовій формі.
«Которі!»
«Ти в порядку, Которі?»
Духи та Мана зібралися навколо неї з стурбованим виглядом. Которі спробувала спокійно кивнути, щоб всі заспокоїлися.
«Так, я в порядку. Я не поранена. — Просто час перетворення закінчився».
Которі приклала руку до грудей, щоб вирівняти дихання. Почувши це, Духи та Мана зітхнули з полегшенням.
Янгол вогню <Камаель>, яким володіла Которі, мав величезну руйнівну силу і неперевершену здатність до відновлення. Однак ціна за тривале використання цієї сили — сильне бажання руйнувати. З цієї причини Которі намагалася якомога менше проявляти свою Астральну сукню або Янгола, а навіть у виняткових випадках вона встановлювала ліміт часу на бій.
Незважаючи на це, в запалі бою вона могла не змогти зняти свою Обмежену Астральну Сукню, навіть якщо час закінчився. Це означало, що зараз вона, безсумнівно, була в порядку.
Так, саме так. Тільки що атака Міо, яка поширювалася, як тиранічна буря, тепер повністю зникла без сліду.
Однак Которі ще не вважала, що цей результат вартий святкування.
У той момент, коли Шідо поцілував Міо, величезні Янголи, що плавали за Міо, огорнули їх обох і перетворилися на величезну сферу.
«Це...»
«Загадково. Що ж це таке?»
Каґуя і Юдзуру вигукнули здивовано, тихо проходячи крізь сферу.
Незважаючи на те, що ці слова промовили лише сестри Ямаї, не буде перебільшенням сказати, що всі присутні мали схоже враження від поточної ситуації.
Розмір кулі становив приблизно 10 метрів у діаметрі. Гладка сферична форма мала вигляд коштовного каменю, відбиваючи різні відтінки світла.
Загалом вона нагадувала гігантський кокон — або насіння рослини, що чекає на проростання.
«Которі, що сталося з Шідо? Він у безпеці?»
Тока збентежено нахмурилася, запитуючи. Завагавшись на мить, Которі енергійно кивнула у відповідь.
«Звичайно. Мій брат так легко не помре.»
«Уму... угу, і справді».
Тока кивнула у відповідь на слова Которі.
Її вигляд не свідчив про те, що вона слухняно вірить словам Которі. Швидше, можна було сказати, що вона враховувала позицію Которі як командира, намагаючись при цьому не викликати занепокоєння в інших....
Чи це було батьківське відчуття, бачучи, як росте їхня дитина? Хоча вона зараз свідомо не замислювалася над цим, це було дійсно дивне відчуття.
У будь-якому разі, у їхньому поточному стані вони не мали навіть найменшого уявлення. Которі підняла голос до комунікаційного пристрою, прикріпленого до її вуха.
«—Місток, ви мене чуєте? Спробуйте візуалізувати інтер'єр за допомогою сенсорів».
«Так, так, зачекайте хвилинку, сестричко».
Такий голос пролунав у відповідь на вказівки Которі.
Однак Которі зморщила чоло, почувши відповідь. Звук, здавалося, надходив не з кісткового пристрою для передачі звуку, а безпосередньо до її вух.
Причина цього швидко з'ясувалася — з отвору, проробленого в зовнішній оболонці «Фраксінуса», швидко вилізла Ніа, одягнена у військову форму «Рататоска».
— Привітики, сьогодні я буду вашою стюардесою, можете називати мене Ніа-чян.
— Ніа!
Коли Которі вигукнула її ім'я, Ніа розслаблено помахала рукою, вилазячи на зовнішню броню. Інші Духи могли вистрибнути, використовуючи свою силу і фізичну силу, але для Ніа це було неможливо, і їй довелося скористатися драбиною.
«Увааа! Страшно! Світ на висоті 15000 метрів над землею!? Якщо тут впасти, це означатиме кінець тому. Ах, але холодна погода і вітер тут нормальні. Як я і думала, Тереторія дійсно корисна! Сила науки дивовижна!»
Ніа голосно кричала, поглядаючи на край корабля і на землю. Виглядаючи недоречною в поточній ситуації, Которі втомлено напівзакрила очі.
«Що ти робиш, Ніа? Навіть якщо битва перервана, чи не небезпечно виходити сюди?»
«Е? А, так, правильно. Дивись сюди».
Ніби нагадуючи Которі, Ніа дістала з рюкзака, який несла, невеликий пристрій розміром з долоню.
«Гм, а тепер, Маначі, ти не могла б прикріпити цей пристрій до цієї коконоподібної штуки?»
Ніа передала таємничий пристрій Мані, яка з цікавістю нахилила голову.
«Що це?»
«Термінал спостережного пристрою. Хоча ми можемо аналізувати кокон, покривши його Тереторією, прикріплення цього дозволить більш точно зрозуміти внутрішню структуру».
«А, розумію. Але чому ти прийшла особисто? Ми могли б піти на місток, щоб забрати його».
«Гей, всі Духи завжди в дії і що роблять ззовні, а я завжди застрягаю на містку сама самісінька. Друзі так не роблять».
«Т-то це і є причина...»
Мана відповіла з невиразним виразом обличчя, ніби не розуміючи, але й не бажаючи далі розпитувати.
«Будь обережна, Мано. Хоча опір припинився, ми поки що нічого про це не знаємо».
«Так, я розумію, не потрібно нагадувати мені двічі».
Кивнувши Которі, Мана м'яко зігнула ноги, використовуючи силу віддачі, щоб піднятися в небо. Звичайно, сила походила від двигунів на її спині, але джерелом енергії був ментальний образ, керований Ріалайзером. Для Мани її поточні рухи були підсилені уявою про те, що вона «рухається швидко».
Коли Мана швидко досягла кокона, вона повільно підняла руку, збільшуючи захисну силу Voluntary Territory, і прикріпила пристрій спостереження до поверхні.
«Фуму... нічого не сталося».
«Дякую, Маначі. А тепер, як нам це зробити?»
Ніа говорила, присівши і дістаючи ноутбук зі свого рюкзака. Духи зібралися за Нією, щоб подивитися на екран.
Однак, коли Ніа натиснула на клавішу, зображення перетворилося на статику, ніби зашумлену піщаною бурею.
«Хм... це не те. А як що так...»
«Тоді.»
«—Уфуфу, як соромно для всезнаючого Духа».
Саме коли Ніа ламала голову, натискаючи на клавіатуру, перед ними з'явилася одна дівчина.
З нерівно заплетеним волоссям з обох боків в косички і золотим годинником на лівому оці — разом із готичною сукнею в стилі лоліта, дівчина була одягнена в стилі ренесансу.
«Курумі!»
Которі підсвідомо вигукнула її ім'я.
Так, саме так. Дівчина, яка з'явилася там, була Найгіршим Духом, Токісакі Курумі.
Але Астральна Сукня, яка була на ній, дещо відрізнялася від попередньої. Не в повному вигляді, а скоріше в обмеженій версії Астральної Сукні. Крім того, можна було помітити, що стиль також відрізнявся від звичного.
«Цей вигляд…»
«Готична Лоліта… хрест, так? Аааах яка милота…»
«Поясни. Повний удар по пам'яті Каґуї».
«…………»
Дивлячись на вбрання Курумі, Духи підняли галас. Мана дивилася на Курумі з роздратуванням, але, здавалося, вона не хотіла починати сварку.
Навіть Курумі зараз не планувала протистояти групі Которі. У це можна повірити, зважаючи на те, що вона раніше довірила свою силу Шідо. Хоча було неможливо повністю зрозуміти її наміри, але Шідо дійсно зміг протистояти Міо, а також іншим, завдяки Курумі.
Курумі подивилася на складний вираз обличчя Которі та поведінку Духа, посміхнулася, а потім обережно підняла праву руку.
І тоді вона покликала.
Янгола.
«—<Разіель>».
«Що……!»
Коли Курумі вимовила ім'я Янгола, Ніа округлила очі.
Але в цьому немає нічого дивного. Адже, це ім'я Янгола, яким Ніа володіла.
На руці, яку підняла Курумі, з'явилася величезна книга. Ця книга відкрилася автоматично, і її символи та літери, як завжди, яскраво сяяли.
Побачивши це, Ніа закричала.
«Уаа! Це точно Курумін!? Ні, ну, так було б, якби ти забрала мій Кристал Сефіри у того корумпованого генерального директора, але чи означає це, що я більше не потрібна!? Це криза особистості!»
«Будь ласка, помовч. Я вперше керую цим Янголом, тож дай мені зосередитися».
«Ух… Це що я дивлюся НТР? Боляче…»
Незрозуміло, чому Ніа обійняла себе за плечі, і її тіло почало тремтіти.
Которі тимчасово проігнорувала це, перевівши погляд на Курумі.
«—То що? Де Шідо?»
«Шідо… так, він у порядку».
«…!»
Після слів Курумі вираз обличчя Духів прояснів. Которі, яка також намагалася приховати свої емоції, зітхнула з полегшенням.
Але потім.
«…Це…?»
Курумі подивилася на сторінки <Разіеля>, а потім підняла брови, бурмочучи собі під ніс.
◇
—Перше, що він відчув, була пекучий жар.
Це було так, ніби його смажили на розпеченій залізній плиті.
А ще світло. Сліпуче світло проникало крізь його щільно заплющені повіки, постійно подразнюючи сітківку ока.
«Ун...»
З легким стогоном Шідо поворухнувся. Нарешті він помітив, що лежить на спині.
У його затуманеному свідомості виникло неприємне відчуття. —Він знепритомнів? Це був сон? Думки, породжені відчуттям пробудження, поступово повернули Шідо до реальності. Через десять секунд свідомість Шідо повністю відновилася.
«Так, я...»
Шідо повільно почав відтворювати послідовність подій, що відбулися перед тим, як він знепритомнів. Йому було довірено силу Курумі — і тоді він поцілував Міо, щоб запечатати її силу.
"..."
Згадавши про це, Шідо розплющив очі і стрибнув на ноги.
—Що, в біса, сталося? Міо? Курумі? Всі? Чому він лежав? Що це за жар спалював його тіло щойно? Що сталося, коли він втратив свідомість…
«……………Ха?»
На противагу думкам, що нахлинули на нього, як хвилі, з його вуст вирвалося лише просте слово, що виражало здивування.
Однак, опинившись у подібній ситуації, будь-хто, без сумніву, мав би таку саму реакцію.
Оскільки навколо було — лише спокійний морський пейзаж.
Він був не в небі, не на <Фраксунусі>, навіть не в монохромному просторі, створеному Міо. Не було ні Янгола у вигляді гігантської квітки, ні Янгола у вигляді величезного дерева, навіть Духів не було видно. Пейзаж навколо нього — це була безкрайня морська гладь і недосяжне високе небо. Вібрація від хвиль, що поверталися, лунала в його барабанних перетинках, а час від часу чулися знайомі звуки чайок.
«Тут...»
Говорячи це, Шідо помітив — цей знайомий пейзаж.
Так, це було узбережжя, яке Шідо вибрав для свого побачення з Рейне.
Але не все було таким, як у його пам'яті. На перший погляд було помітно невелику різницю.
Хвилі були іншими. Здавалося, що бетонних хвилерізів стало менше. Можливо, це була лише його уява, але навіть море здавалося прозорішим.
І найочевидніший факт — пора року була іншою.
Холодна лютнева погода, мороз, від якого люди тремтіли, повністю зникла. Натомість сонце світило, як на початку літа.
Якби він мав описати це, це було б так:
«......Шіне».
«Ухя!?»
Посеред роздумів Шідо відчув, як його плечі затремтіли, коли раптовий голос покликав його.
Відштовхуючись руками від пляжу, він повернувся в напрямку цього голосу, там стояла Рейне у легкій сукні.
«Р-рейне!?»
Шідо не міг не підвищити гучність своєї відповіді.
Але це було природно. Адже супротивник, з яким він щойно вів запеклу оборонну та наступальну боротьбу, раптом звернувся до нього. Здивування було неминучим.
Більше того - був ще один момент. Причина, через яку Шідо витріщився у відверте здивування.
Тому що там була не «Міо», а “Рейне”, асистентка вчителя класу Шідо і аналітик «Рататоска».
"Що відбувається...., де усі? Де Фраксінус......?"
«...... Руку.»
Замість того, щоб відповісти, вона простягнула до нього руку.
«Е-е? А-а-а ...... дякую.»
Незважаючи на відсутність відповіді, Шідо все ж таки взяв її за руку, щоб встати.
Можливо, цей таємничий простір був справою рук Рейне - але судячи з її вигляду, вона не мала до нього ніякого зла.
Але перед тим він не розумів, чому вона з'явилася саме зараз як Рейне. Звичайно, після того, як Міо вийшла з Курумі, вона повинна була злитися з нею, щоб повернутися до повної форми -
«- Ей, сюди!»
В той момент.
Роздуми Шідо перервав голос, що пролунав ззаду.
Поглянувши туди, він упізнав дівчину, яка махала їм з боку пляжу, а поруч з нею стояв молодий хлопець.
«Ха-»
Дивлячись на цю фігуру, Шідо затамував подих.
Але цього теж слід було очікувати. -До речі, сцена була ненормальною.
По-перше, там була дівчина, яка манила їх. Це була красива дівчина, на вигляд років 16-ти, у білій сукні та широкому солом'яному капелюсі. Кінчики її вільно заплетеного волосся злегка погойдувалися, коли вона махала рукою.
-Міо. Щойно ця постать потрапила в поле його зору, це ім'я миттєво з'явилося в голові Шідо.
Ніяких сумнівів. Це був Дух Першопочатку, сама Міо Такамія.
«Ее.........»
Шідо не міг не озирнутися на Рейне. Це відчуття присутності не було чимось схожим на ілюзію чи галюцинацію.
«Міо» і «Рейне», які мали б бути однією людиною, існували тут як окремі особистості.
Тим не менш, це не було чимось таким, що могло б його дуже здивувати в цей момент. Хоча він і не знав причини поділу, Шідо вже знав, що Міо і Рейне можуть відокремитися одна від одної, співіснуючи як дві паралельні істоти.
Що дійсно здивувало Шідо, так це поява хлопця, який стояв поруч з Міо.
-Молодий хлопець з нейтральним виразом обличчя, одягнений у легкий літній одяг. Стоячи поруч з Міо, він озирався на Шідо з майже сором'язливим виглядом.
Дивлячись на обличчя хлопця, він втратив здатність говорити. Адже Шідо був знайомий з цим обличчям найбільше в усьому світі.
«Я-я ......?»
Раптом ці слова просочилися назовні.
Саме так. Там був хлопець, який виглядав точно так само, як Шідо - ні, навіть цього не достатньо, щоб описати його; у хлопця було таке ж ідентичне обличчя, як і в нього.
На мить Шідо відчув ілюзію, що бачить власного Допельгенгера. Міська легенда та історія про привидів, пов'язана з незнайомцем з ідентичним обличчям, говорить, що людина, яка зустрінеться з ним, помре.
...... Адже Шідо вже кілька разів помирав. Мабуть, не було нічого дивного в тому, що з'явилася така людина.
-Однак. Шідо одразу здогадався, хто він насправді.
"Ні, це не так. Ти..."
Ще раз вдивляючись у власне обличчя, Шідо тихо прошепотів це ім'я.
"- Шін. Такамія Шінджі ......?"
Після того, як Шідо заговорив, хлопець розтулив щоки, відповідаючи.
«А. Так чи інакше..., це наша перша зустріч, так?»
Говорячи це, Шінджі знизав плечима.
Хоча Шідо міг підтвердити, що це був саме Шінджі, він все ще не міг зрозуміти ситуацію і насупився.
"Це ...... що за чортівня. Більше того, це місце ......"
Шідо занепокоєно пробурмотів, а Рейне посмикнула своїми ніжними губами, відповідаючи йому.
«Очевидно, здається, що цей простір був сформований <Айн Соф>».
«То ти хочеш сказати, що цей простір створила не Рейне?»
"...... Швидше за все, так воно і є. Принаймні, немає сумнівів, що це явище є похідним від моєї сили. Але, чесно кажучи, з мого боку не було особливого усвідомлення цього".
«Тоді, що ти маєш на увазі?»
запитала Шідо, і Рейне торкнулася кінчиками пальців її губ.
«......Тоді ти мене поцілував?»
«...... Так.»
Почувши таке несподіване запитання, Шідо здивувався. Але точно. Відчуття тепла від плечей Міо та м'якості її губ все ще було яскраво виразним у його пам'яті.
"......Здається, в цей час відтворюються спогади, якими ділиться шлях. У такому випадку, щоб створити стан, наближений до спогадів, «Я» і «Міо», а також «Шідо» і “Шін” розділили нашу свідомість".
"А, так ось у чому причина. Але чому так сталося?"
Поки Шідо продовжував спокійно розмірковувати, Міо несподівано схопила Шідо та Рейне за руки.
"Негарно просто так стояти. -Давайте пограємо разом? Ми так рідко буваємо на пляжі."
Міо безтурботно посміхнулася, коли вона говорила.
За цим виразом обличчя не було видно небезпечної глибоко вкоріненої омани, яка була присутня раніше. Це виглядало так, ніби Міо повернулася до себе тридцятирічної давнини - ще до смерті Шінджі.
«Га? Ні, я...»
Поки Шідо намагався говорити у схвильованому стані, Міо смикнула його за руку, обірвавши його на півслові.
◇
«Флот ДІЕМ був знищений <Деусом>!»
«Війська “Бандешнауцерів”, що з'явилися звідусіль, були знищені Духами!»
«<Деус> проковтнув Іцуку Шідо і утворив силове поле!»
На містку корабля «Рататоску» кількість різноманітних повідомлень, що розліталися навколо, приголомшувала. Ситуація на полі бою стрімко змінювалася. Повідомлення про хороші і погані новини змішувалися в хаосі. Це спричинило інформаційний шторм, який ускладнював розуміння загальної ситуації.
Проте, вся інформація була сконцентрована в одному звіті.
«- Крім <Деуса>, всі духи в порядку!»
Почувши це повідомлення, члени екіпажу <Ульмуса> колективно зітхнули з полегшенням.
Через те, що всі на містку намагалися видихнути якомога тихіше, велика кількість людей спричинила несподіваний гучний звук, який потрапив у вухо Вудмана. -Який потім супроводжувався фальшивим кашлем, ніби для того, щоб приховати це.
Вудман прислухався до цієї серії звуків, розслабивши напружені щоки.
"Здається, мені вдалося уникнути смерті. Не очікував, що <Кошмар> нападе на Айка".
«Так. Я подякую їй пізніше.»
Карен, яка стояла за спиною Вудмана, відповіла ввічливо. Незважаючи на те, що її тон був рівним, як асфальтована дорога, було зрозуміло, що вона довгий час була пов'язана з Вудманом, і що вона відчувала полегшення й радість водночас.
Попри це, до такого стану речей все одно треба було ставитися з особливою обережністю. Ще не все було скінчено.
«Як ситуація з “Деусом”?»
«-Так. Наразі ведеться дослідження......... поки що немає детальних новин, але ми повідомимо вам, як тільки надійде звіт з <Фраксінуса>».
Член екіпажу на нижньому містку відповів на запит Вудмана. Вудман відповів: «А, я розраховую на вас», перш ніж повернути свою увагу до головного монітора.
Об'єкт, схожий на кокон, мав гладеньку поверхню. Хоча наміри <Деуса> щодо цього об'єкта були невідомі, битва не закінчиться, поки вони не зможуть підтвердити безпеку як її, так і Шідо, які були поглинуті цим об'єктом цілком.
«Найкращий результат - це коли вони обидва вийдуть звідти живими і неушкодженими, але що станеться потім?»
прошепотів Вудман, погладжуючи бороду і примруживши очі.
Крім <Деуса> на цьому полі бою залишалася ще одна проблема, яка викликала занепокоєння.
«А що там з Айк... Вескоттом?»
Так, минуло близько 120 секунд з тих пір, як Айзек Вескотт втік з поля бою разом з Еллен Мейзерс і Артемізією Ешкрофт після того, як <Кошмар> відібрав у нього кристал Сефіри. Саме в той час їх місцезнаходження зникло, і вони ніби крізь землю провалилися.
Члени екіпажу підняли голови, поглянувши на свої персональні монітори.
"Звичайно, ми все ще очікуємо несподіваного нападу з боку Еллен Мейзерс та Артемізії Ешкрофт......, але після втрати кристалу Сефіри і знищення флоту, чи варто вважати Айзека Вескотта загрозою? І не враховуючи цього...... з таким пораненням є ймовірність, що він вже мертвий".
Вислухавши екіпаж, Вудман зітхнув.
"Ви думаєте, що це ...... ні, це неможливо. Зібрана інформація свідчить про те, що він зазнав повної поразки. Це людина, яка енергійно згуртувала своїх підлеглих до бою без найменших вагань за їхнє життя. Важко уявити, яку роль він ще відіграватиме".
-Але Вудман продовжував.
"Людина на ім'я Айзек Весткотт на цьому не закінчить. Це не зупинить його. Цей геній не дасть завісі так просто впасти."
Після того, як Вудман закінчив говорити, члени екіпажу ахнули, побачивши цей незвичний вираз обличчя.
«Зрозуміло, починаємо пошуки...»
Далі.
Щойно члени екіпажу почали говорити, як на містку «Ульмуса» пролунав різкий сигнал тривоги.
«Що сталося?»
спокійним голосом запитала Карен у екіпажу. Після підтвердження даних її підлеглі відповіли їй здавленим голосом.
"Це......а відповідь хвилі духу! Незвичайно величезний відгук духовної хвилі виробляється дуже близько до <Фраксінуса>!"
«Що ти сказав...»
Але слова Карен обірвалися на півслові.
«.........»
Причину Вудман швидко зрозумів.
Вона також була однією з небагатьох істиних Магів у цьому світі. І ймовірно, відчувала це так само, як і Вудман. При згадці про це - було дивне відчуття дежавю.
«Елліот, цього не може бути.»
"Без сумніву. - Формула Духа."
Зі слів Карен, Вудман з похмурим виглядом висловив своє твердження.
Так. Тут не було ніякої помилки. Це не могло бути помилкою.
Цей багатий потік магії - такий самий, як і тридцять років тому, коли Вудман та інші створювали Духа Першопочатку
◇
«Ха.... ахха-ха.»
«Зачекай, Міо, зачекай!»
Під блакитним небом і з краплинами поту, що стікали з чола, Шідо і Шінджі вимовляли виснажене благання.
Але неможливо було не втомитися. Адже Шідо і Шінджі зробили на пляжі все, що тільки можна: купалися в морській воді, будували замки з піску, прибережну риболовлю, розбивали кавуни і, зрештою, навіть грали в пляжний волейбол.
На перший погляд, це виглядало як четверо добрих друзів. Або шкільне тріо на чолі з учителем.
-Або подвійне побачення, двох пар.
"Ах, вибачте. Було так весело!"
"...... Так. Давайте зробимо перерву на деякий час."
Міо і Рейне промовили ці слова, одночасно клацнувши пальцями.
Потім, щось схоже на частинки світла зібралося з околиць. Потім з'явилися похідні столи, стільці та пляжна парасолька, а на столі стояли прохолодні напої.
Це було чарівне видовище. Незважаючи на те, що Шідо вже бачив це раніше з кавунами і вудками, це все одно вразило його.
«Дійсно, все просто з'явилося перед очима......»
"......Усередині невеликої частини сусіднього світу <Айн Соф> сила волі в цьому світі має вплив на реальність. Хоча Територія магів працює за схожим принципом, однак там не може з'явитися матерія. Шін.. ні Шідо, у тебе теж є така ж сила Духів. Якщо ти звикнеш до нього, то зможеш робити і це".
Рейне змінила те як вона його називає в останню мить. Ну, оскільки Шінджі теж був тут, було б трохи незручно називати його також Шіном.
«Справді?»
«А можу і я так?»
Коли Шінджі схвильовано запитав, Рейне притиснула руку до щелепи зі складним виразом обличчя.
"...... Важко сказати. Шідо запечатав сили Духів, а Шін - звичайна людина, так би мовити. Це буде залежати від того, наскільки твою частину існування було розділено при відтворенні."
«А... он воно як...»
Шінджі опустив плечі, дивлячись на Шідо із заздрістю.
"...... Це, мабуть, чудово, сила...... Оскільки ти також і я, можеш дати мені трохи?"
«Ааа......»
Шідо вимушено посміхнувся, а Шінджі продовжував благати, а піт стікав по його щоках.
"Благаю тебе. -<Разіель, Зафкіель, Міхаель, Ханіель, Ґабріель, будь-хто підійде".
«Дай мені якогось Чнгола для битви мені!»
Можливо, завдяки своєму існуванню, відокремленому від Шідо, Шінджі також мав певні знання про Янголів. Дуже точний вибір Янголів, який був дуже корисним. Коли Шідо опинився в незручній дилемі, Шінджі розсміявся і простягнув руку, наче хотів заспокоїти Шідо.
"Жартую, жартую. Давайте зробимо перерву. У мене в горлі вже пересохло."
«Так.»
Коли вони закінчили розмову, Шідо сів на щойно з'явившийся стілець на піщаному пляжі, налив сік з тропічним ароматом в елегантну склянку і налив собі в горло.
Солодкість і кислинка освіжаючого фрукта ввібралися в його спрагле тіло. Ковтнувши його, Шідо одним махом допив напій.
«Фуха......!»
Здавалося, що його голос на щось наклався. Дивлячись через стіл, Шінджі мав такий самий вираз обличчя, як і Шідо.
«Фуфу.»
«...... Як у дзеркалі, правда?»
Рейне і Міо посміхнулися, дивлячись на них. Відчуваючи деяке збентеження, Шідо відвів погляд...... але навіть цей акт був зроблений одночасно з Шінджі.
...... Це й не дивно, адже спочатку вони були однією і тією ж людиною. Можливо, неминуче, що навіть їхні ледь помітні рухи були схожими один на одного.
Поки Шідо розмірковував над цим, з іншого боку столу пролунав чарівний голос.
«Ку......»
«Ахаха, здається, це мій шлунок кличе».
Міо говорила з легким смішком. Можливо, сік, який вони пили, стимулював шлунок. Хоча після того, як вони так багато грали, бути голодними було б природно.
«......Хм, тоді давай перекусимо».
«Так, Шіне і Шідо, у вас є якісь побажання?»
Під час розмови Рейне і Міо крутили вказівним пальцем, наче фокусниці, що описують коло в повітрі. Якби вони так робили, будь-яка страва була б миттєво відтворена.
Та раптом Шінджі, здавалося, щось придумав, бо вдарив кулаком по долоні.
"Ах, так, якщо ми зможемо вирішити це таким чином. Міо, ти можеш викликати кухонне начиння та деякі інгредієнти?"
«Кухонне начиння та інгредієнти?»
«А Шідо теж може?»
Шінджі говорив з блиском в очах, прямуючи до кухонного ножа, щоб почати нарізати овочі. Шідо видав звук «...... Га?», коли його брови ледь-ледь сіпнулися.
"Ти це серйозно? Ти справді цього хочеш?"
"Ах. Навіть для рідкісної їжі, просто витягнути готовий продукт не обов'язково буде смачно, чи не так? Оскільки суддів тут двоє, нехай вони вирішують, що смачніше. Тема має бути...... Давайте подивимося, як щодо основного продукту кожного пляжного будиночка, якісоби?"
"Гаразд, тоді я приймаю твій виклик. Покажи мені свою силу!"
Шідо підвівся, прийнявши пропозицію Шінджі. Спостерігаючи за ними, Рейне і Міо обмінялися веселими посмішками, а потім одночасно клацнули пальцями. Наступної миті на піщаному пляжі з'явилися розкішні кухонні столи, великі залізні тарілки та барвисте розмаїття овочів і м'яса. До речі, фартухи також непомітно прикріпилися до тіл Шідо та Шінджі.
«Ого!»
«Хаха......, це справді дивовижно».
Шідо і Шінджі розсміялися, стоячи перед своїми кухонними робочими місцями, коли почали працювати.
«Ооооооо!»
«Хааааа!»
Обидва вигукували бойові крики, нарізаючи капусту та моркву кубиками. Хоча в цьому не було жодної потреби, але така була атмосфера.
Потім, не зупиняючись, вони швидко налили олію в залізну сковорідку, додали овочі, м'ясо і локшину, а потім заправили все це соусом.
Незабаром обидва кухарі завершили свою роботу майже одночасно.
Їхні страви були подані на тарілці перед Рейне і Міо.
«......Хо.»
«Ого!»
Обидві з захопленням вдихали ароматний запах, придивляючись, щоб порівняти, яка з двох страв була кращою.
"...... Вони виглядають майже однаково. Напевно, обидві дуже смачні".
«Ун, Шін і Шідо спочатку були однією і тією ж людиною, тож чи не буде різниця занадто не помітною?»
Потім обидва шеф-кухарі висловили свої побажання щодо оцінки.
Шідо і Шінджі підняли куточки губ і розвели руки в жесті до суддів.
"Як тобі? У будь-якому випадку, їжте, поки гаряче!"
«Смачного!»
Коли Шідо та Шінджі закінчили говорити, Рейне та Міо потиснули одна одній руки й одночасно сказали «Смачного/Ітадакімас», перш ніж почати їсти якісобу.
«......Хмм, смачно.»
«Ун, смачно.»
Доїдаючи якісобу, вони повільно обмінювалися поглядами, киваючи одна одній.
Шідо та Шінджі зрозуміли, що вони прийшли до спільного рішення.
«Ну ж бо!»
«Будь ласка, скажіть нам, який з них був смачнішим!»
Після того, як Шідо та Шінджі нервово запитали, Рейне та Міо взяли картки вибору, які непомітно з'явилися на столі і відкрилися їм обом одночасно.
-На обох картках було написано ім'я «Шідо».
«Так!»
«Чому так?!»
Коли Шідо прийняв переможну позу, Шінджі впав на коліна на піщаному пляжі. Шідо подивився на нього і посміхнувся.
"-Ти не розумієш, Шінджі. Це тому, що ти не мав достатнього контролю над залізними плитами."
«Що?!?»
Коли Шінджі підняв обличчя, Шідо продовжив, тримаючи в руках лопатку.
"Твоя техніка потужна. Якби це була битва на сковорідках, результат міг би бути нічиєю. Але якщо ви готуєте якісобу на залізній плиті, було б марнотратством не використовувати велику площу поверхні, щоб повністю не просмажити кожну окрему локшину. Завдяки цьому вона стає хрусткішою зовні та приємнішою в роті".
"Але ж у твоєму повсякденному житті не повинно бути залізних плит! Звідки ти, взяв цю технологію ......!?"
Розплющивши очі, Шінджі здригнувся. Побачивши це, Шідо лише зітхнув, перш ніж заговорити.
"-Ти занадто наївний. Як ти думаєш, скільки разів я регулярно готував їжу для Духів? Кількість сковорідок, які я викинув, рахується десятками!"
«Гуха-а-а-а-а-а!»
Коли Шідо підняв палець, Шінджі зарився грудьми в піщаний пляж.
Тоді Рейне та Міо, які з цікавістю дивилися на них обох, нахилили голови.
«Ви двоє не збираєтесь їсти?»
«Хіба воно охолоне ж?»
«А, так.»
«Смачного.»
Шідо та Шінджі сіли, розв'язавши свої фартухи, і почали їсти якісобу один одного.
«Ого, вона така хрустка, дуже смачно»
"Справді? А хіба у тебе Шінджі не так само смачно?"
"Облиш, іноді жалість буває жорстокою. Чорт, я не хотів програти самому собі..."
Шінджі покірно застогнав, вивертаючись тілом. Міо поклала руку йому на плече, наче хотіла його заспокоїти.
"Підбадьорся. Мені більше подобаються страви Шіна."
«Mio......»
Хоча Шінджі відчув, що його очі зволожилися, він одразу ж підняв брову, запитуючи.
«Але Міо, хіба ти не обрала Шідо переможцем?»
«Га? Це тому, що ти сказав обрати найсмачніше.»
«............»
Вислухавши слова Міо, Шінджі повернувся до столу, зберігаючи на обличчі вимучену посмішку.
«Як безжально...»
Невинність, яка іноді може бути жорстокою, - знизав плечима Шідо, м'яко посміхаючись.
Потім, ніби в такт цьому ритму, Рейне поклала палички, доївши якісобу, і пробурмотіла подяку за їжу, повернувшись до Шідо та інших.
"...... Тоді дозвольте пригостити вас чимось іншим. Нечасто випадає нагода побувати на березі океану. Як щодо солодкого льоду?"
"О, звучить непогано. З яким смаком ви б хотіли?"
Міо нахилила голову, запитуючи, і Шідо, і Шінджі відповіли одночасно без особливих вагань.
«Ну, тоді з полуницею.»
«Ну, тодіз динею».
Почувши відповідь один одного, Шідо і Шінджі несподівано повернулися обличчям один до одного.
«А, Шінджі - член динної фракції?»
"Ну, не те щоб, просто раніше часто їв з динею. Я так розумію, Шідо віддає перевагу полуничному смаку?"
"Оскільки Которі любить полуничний смак, то для неї стало природним їсти його. Ну, незважаючи на це, сироп з льодом має той самий смак, лише колір та аромат відрізняються."
"Хе-хе, точно. Також цікаво спробувати їжу з іншим смаком".
Одночасно Шідо та Шінджі підняли голови у жесті «Хм?», що звучав як «Хм?».
Причина була проста. Рейне і Міо дивилися на їхню розмову з глибоко зворушеним виразом обличчя.
«......Гмм?»
«Що сталося, Міо?»
Коли Шідо та Шінджі запитали, Рейне та Міо одночасно опустили очі.
«Нічого.»
"...... Нічого. Крім того, поглянь сюди."
Говорячи це, вони клацнули пальцями.
На столі з'явилися чотири тарілки з мерехтливим колотим льодом.
«Ну, будь ласка.»
«...... Смачного.»
«О!»
«Смачного!»
Одночасно Шідо і Шінджі стиснули руки на знак подяки за їжу, підносячи шматочки льоду до рота. В той же час, кожен з них притиснув свій лоб долонею до свого чола, бо голова боліла від холодного льоду, який вони їли до посту.
«Ку......»
«Вхуууу......»
Дивлячись на цю комічну сцену між ними, Рейне і Міо хіхікнули, оскільки вони також почали насолоджуватися десертом. До речі, Рейне обрала полуничний смак, в той час як Міо віддала перевагу дині.
«Фу.....»
Через десять секунд головний біль нарешті вщух. Шідо тихо зітхнув, дивлячись на Рейне і Міо, які їли смачний солодкий лід, перш ніж знову повернутися до навколишніх краєвидів.
Безмежне море, палюче сонце - все це було ознаками початку літа. Незважаючи на те, що вони грали у всілякі ігри вже щонайменше п'ять годин, ще не було жодних ознак того, що сонце хилиться до горизонту.
Так. Це виглядало так, ніби візит Шінджі та Міо до океану був миттєво відрізаний від світу, щоб він міг тривати вічно.
Більше того, за словами Рейне, плин часу всередині <АЙН Соф> відрізнявся від зовнішнього світу. Здавалося, що зовні минуло лише кілька хвилин, щонайбільше.
Тим не менш, Шідо розумів, що це не та ситуація, коли він може продовжувати байдикувати. Хоча Весткотта було нейтралізовано, духи все ще чекали на його повернення у зовнішньому світі. Навіть якщо час затримувався зовні, цей момент залишався незмінним.
Однак Шідо так і не зміг досягти своєї мети. Крім того -
«............»
Шідо обернувся, щоб подивитися на обличчя Міо.
Міо від щирого серця насолоджувалася розмовою з Шінджі. Це був незаперечний факт, що він ніколи не міг відмовитися від її запрошення.
Але при цьому він не міг не відчувати, що його почуття до Міо були іншими, ніж до того, як його поглинув цей простір.
Ні, він все ще любив Міо, ця любов залишилася незмінною.
Однак, якщо пригадати, ця емоція явно відрізнялася від майже проклятого почуття прив'язаності, яке він відчував не так давно
Це було не все. Те ж саме було і зі спогадами Шінджі. До того, як він потрапив у «Айн Соф», ступінь одержимості Шінджі був настільки сильним, що здавалося, він навіть домінував над його власними діями. Але тепер цей біль був повністю прихований.
Звісно, він все ще мав спогади 30-річної давнини - але простіше кажучи, відчуття того «почуття» почало зникати.
«...... Почуття Шіна більше не мають значення?»
«-!?»
Несподівано почувши голос Рейне, Шідо відчув, як легке тремтіння охопило його плечі.
По той бік столу Шінджі та Міо все ще щасливо посміхалися. Щоб не потривожити їх, Шідо відповів голосом нижче шепоту.
«...... Ти можеш читати думки через цей простір?»
"Ні, лише припущення з виразу твого обличчя. ...... Цікаво було, чи ти відчуваєш теж що і я?"
«Га?»
Слухаючи Рейне, Шідо не міг не розплющити очі. Тоді Рейне продовжила тихо говорити.
«......Коли моє існування розділилося, почуття "Міо", можливо, перейшли до тієї Міо. Звісно, залишилися спогади, але не знаю, як це описати, це загадкове відчуття. Здається, що наче я справді стала Мурасаме Рейне.
“Рейне……”
прошепотів Шідо, переводячи погляд у бік Шінджі та Міо.
Раптом він згадав про кулінарний конкурс. Шідо здобув перемогу, але, як він сам казав, своєю перемогою він завдячував існуванню Духів.
Але справа не обмежувалася лише цим. Можливо, Шідо і Шінджі спочатку були однією і тією ж істотою, але різні події, пережиті в його житті до цього часу, сформували його теперішню особистість.
Вони більше не були однаковими. Така думка знову з'явилася в думках Шідо.
І якщо це було дійсно так...
«............»
Шідо міцно закусив губу, зробивши кілька глибоких вдихів на пару секунд, а потім підвищив голос, ніби прийнявши рішення.
«...... Гей, Міо, Шінджі.»
«Що сталося, Шідо?»
"Що? Хочеш матч реванш зі смаженя рису?! Цього разу я не програю!"
Міо нахилила голову, а Шінджі відповів, приймаючи бойову позу.
З гіркою посмішкою він суворо відповів «ні», швидко глянувши на Рейне, перш ніж продовжити говорити.
«Щоб трохи розім'ятися, ми можемо піти на прогулянку разом?»
Почувши пропозицію Шідо, Шінджі та Міо кивнули, перезирнувшись.
-Чотири відбитки ніг були залишені на нескінченному, здавалося б, пляжі, перш ніж через деякий час їх стерли хвилі, що набігали на берег.
Щоразу відчувався холод, коли їхні ступні злегка занурювалися в пісок.
Ласка теплого сонячного проміння та морського бризу на щоках. Все було поєднано воєдино, щоб дозволити Шідо відчути прихід літа.
Хоча в цьому місці це міг бути лише прихід фальшивого літа.
«Ун-»
Йдучи вперед, Міо потягнулася, зробивши глибокий вдих.
"Дійсно, тут так зручно. Фуфу, дякую, що привів нас сюди, Шіне."
Поки Міо говорила, Шінджі, який йшов поруч з нею, посміхався весело, але трохи сором'язливо.
«Твоя радість варта всіх цих зусиль. Було нелегко знайти місце з гарним краєвидом. А якщо воно було б занадто далеко, то ми не змогли б туди поїхати. Виявляється, в епоху Шідо існує така річ, як смартфон. Це надто несправедливо. Занадто зручно мати можливість збирати всю інформацію світу в будь-який час і в будь-якому місці».
Шінджі пожартував, безпорадно знизавши плечима. Побачивши це, Шідо вимушено посміхнувся серед свого невиразного виразу обличчя.
«...Шідо».
Спостерігаючи за тією ж ситуацією, що й він, Рейне тихо прошепотіла його ім'я. Шідо м'яко кивнув, відповівши «Я в порядку» голосом, який могла почути тільки Рейне.
Не помічаючи розмови за їхніми спинами, Шінджі та Міо продовжували залишати свої сліди на пляжі.
«—Ах, я завжди хотіла спробувати це. Фейєрверки. Хіба океан не ідеальне місце для фейєрверків? 30 років тому ми не мали такої можливості, оскільки поверталися ввечері».
«Н-нічого не можна було вдіяти. Якби ми повернулися пізно, Мана б занепокоїлася через непорозуміння...»
«Фуфу, у майбутньому напевно буде ще більше веселощів. —Я також хотіла б спробувати дайвінг і барбекю. Пізніше підемо до міста. Я, Шін, Рейне, Шідо. Ах, це точно буде весело. Справді, хотілося б, щоб цей час тривав вічно».
Міо говорила енергійним голосом.
Вираз чистого щастя — ніби вона виявляла те, чого насправді хотіла з глибини душі.
Ось чому відповідь затрималася.
«—О, розумію».
Але він мусив це сказати. Шідо стиснув кулак і продовжив.
«Але... це не триватиме вічно. Правда... Міо?»
«—»
У той момент.
Ноги Міо, які прогулювалися по пляжу, раптово зупинилися.
Через кілька секунд Міо повернулася до Шідо і Рейне, з самотньою посмішкою на обличчі.
«Вибачте. Я змусила Шідо це сказати».
«Міо...»
Поруч з нею Шінджі важко вимовив ім'я Міо, намагаючись доторкнутися до її плеча. Однак його рука зупинилася на півдорозі, і він прикусив губу, опустивши руку.
Як і Міо, Шінджі теж це помітив. І, звичайно ж, Рейне теж. Усі в <Айн Соф> це помітили, але не могли про це говорити. Думка, що було б добре, якби цей момент тривав вічно, — навіть Шідо про це думав.
Однак настане час, коли хтось повинен буде опустити завісу.
Якщо так, то це, безсумнівно, буде роль Шідо.
Шідо на мить заплющив очі, а потім відкрив рота, ніби прийнявши рішення.
«… Після поцілунку з Рейне, спогади Міо відкрилися мені. Спочатку я не розумів, що це було і що це означало. Але поступово я нарешті зрозумів».
Шідо витер сльози, що витекли, продовжуючи дивитися прямо в очі Міо.
«Міо, ти відтворила мене, щоб воскресити Шінджі, правда?»
«……Угу».
Міо ніжно кивнула.
Так, це було бажанням Міо протягом 30 років.
Заради відтворення колишнього життя коханої людини, яка колись померла, — це був акт божественної волі, що відповідала імені <Деус>.
«Без сумніву. Це твоє сподівання і бажання. Але……це не все. Адже навіть цей Шінджі не є справжнім Шінджі».
«…………»
Слухаючи слова Шідо, Шінджі подивився на нього. Але нічого не сказав.
Шінджі, ймовірно, теж знав. Що він був вигаданою особою, створеною з відірваної частини спогадів Шідо.
Як і було, Міо теж мала б зрозуміти це.
Незважаючи на те, що вона усвідомлювала це з самого початку, вона змушувала себе покладатися на цей образ.
Навіть якщо це не був справжній Шінджі, можливо, підробка з його тілом і спогадами була б достатньою, щоб заповнити порожнечу в її серці.
Насправді, це теж не було помилкою.
Але після поцілунку з Рейне, Шідо дійшов до іншої можливості.
Чому Міо дала Шідо силу запечатувати сили духів — силу, яку можна назвати природним ворогом для всіх Духів.
Він дійшов до цього питання.
Звичайно, були причини розділити свою силу на частини, щоб запобігти перевантаженню людського тіла.
З цієї причини було принесено в жертву багато дівчат, а Шідо перетворився на істоту, не надто відмінну від Духа.
Однак...
«Не знаю, чи ти вже це усвідомив, але дивлячись на твої спогади з іншої перспективи...»
(—У мене був тільки Шін. Коли я втратила Шіна, моє життя втратило сенс.)
Голос Міо відродився в його свідомості.
(—Я не така слабка, як люди, навіть якщо б я хотіла померти, я не могла б.)
Шідо впав на коліна — намагаючись вимовити слова.
«Міо, щоб створити істоту, яка могла б вбити тебе, ти народила мене».
На ці слова.
«…………»
Міо не відповіла — але вона сумно посміхнулася.
◇
«—То що сталося з Шідо, Курумі?»
«Що, в біса, там всередині відбувається? Шідо разом з Міо?»
«Кя! Це занадто підступно! Чому вони мене не взяли з собою!?»
«Е? Може, ти не знаєш? Чи, ти не розумієш як ним користуватися, Курумін? Звісно, незнайомий Янгол може бути складним. Тоді як щодо повернення Разіеля мені?»
«Будь ласка, замовкніть!»
Перегортаючи сторінки книги «Янгола <Разіеля>» про обставини всередині кокона, Курумі підняла голос, щоб перекрити навколишній шум.
У мить, з тіні зовнішнього шару <Фраксінуса> вискочили незліченні клони, щоб прогнати духів, що роїлися навколо Курумі.
Курумі зітхнула, почесавши голову.
Коротше кажучи, Духи <Рататоска> зібралися навколо Курумі саме тоді, коли вона починала своє розслідування. Піднімаючи галас і хапаючи її за спідницю, вони робили тільки те, що заважало їй.
«Я розумію, що ви всі турбуєтеся про Шідо, але будь ласка, замовкніть! Це відволікає! І Міку! Припини піднімати мою спідницю ззаду під час суматохи!»
Коли Курумі закричала, духи вибачливо кивнули у відповідь. З одного боку пролунав голос: «Я розумію... але Курумі сказала це так, ніби запрошувала підійти ближче». Коли один із духів випалив це, Курумі дала команду клонам посилити хватку.
«Адададада».
«Боже... Тепер я розумію, наскільки важка твоя робота, Которі».
«Приємно чути».
Коли Курумі закінчила говорити, Которі, яка стояла трохи віддалік від Мани та Нацумі, відповіла з сухою посмішкою. Незважаючи на свій молодий вік, її зріла постава нагадувала людину, яка пережила щоденні труднощі життя.
Курумі знову зітхнула, перш ніж прочитати літери, що з'явилися на сторінці <Разіеля>.
Це було дивне відчуття. Проводячи пальцем по блискучих літерах, вона бачила в голові картинку, яку описували ці слова. Більше того, завдяки цьому стану можна було дізнатися все про цей світ. Дійсно, це була дивна здатність, гідна Янгола всезнання.
«—Шідо, Міо... а також вчителька Мурасаме... і ще один Шідо...? Біля океану є чотири людини — такого самого, як на березі моря, що розташований внизу».
Курумі описала уривчастий образ, що з'явився в її голові. Почувши це, Духи всі здивовано відреагували.
«Мм... всередині є два Нуші-сами?»
«Як... дивно».
«Ну, те, що Міо і Рейне знову розділилися, зрозуміло... але чи має цей кокон ефект розмноження?»
«Зачекайте хвилинку... Я не знаю. Дайте мені пошукати, чому...»
Саме в той момент, коли Курумі збиралася шукати більше інформації через <Разіель>.
«—!?»
Духи на зовнішній стороні <Фраксінуса> затремтіли, широко розплющивши очі.
Звичайно, Курумі не була винятком. Вона зупинила палець, який пробігав по сторінці <Разіеля>, і почала гарячково оглядатися навколо.
Причина була проста. Прямо біля <Фоаксінуса> виникла величезна сила Духів.
До речі, тільки Ніа, яка втратила більшу частину свого кристала Сефіра, цього не помітила. Але, побачивши реакцію всіх, вона відразу ж прикинулася, що також вражена.
«Що — це ж...!»
«Реакція сили духів...!? Звідки?
«... В-всі, дивіться туди!»
Йошіно підняла голос, ніби щось помітивши. Інші Духи злякано подивилися в напрямку, на який вона вказала.
Всі на мить замовкли.
<Ґоетія>, повітряний корабель, що причепився до борту <Фраксінуса>.
Безпрецедентно, зовнішня частина була оповита щільною силою духів, яка випромінювала мерехтливе світло.
Невже вони активували функцію самознищення, оскільки не могли перемогти? Це не було немислимою ідеєю для ДІЕМ. Курумі з досадою нахмурилася.
«Фу...»
«Тц...»
У наступну мить дві тіні промайнули в полі зору Курумі. —Оріґамі та Мани. Схоже, вони вирішили знищити <ҐОЕТІЮ>, вважаючи її небезпечною загрозою. Як і слід було очікувати від колишніх членів ПДЗ, їхня реакція була настільки швидкою, що аж зачаровувала.
«—Це марно. Ритуал уже розпочато. Ніхто не зможе його зупинити».
Которі була шокована, коли впізнала цих двох.
Тоді, ніби в відповідь на це, звідкись пролунав третій голос.
«—Ах, я вірив в Іцуку Шідо. Я вірив, що ви, дівчата, обов'язково допоможете зупинити <Деуса>».
«……Цей голос…»
Курумі спотворила вираз обличчя, поглянувши на <Ґоетію>.
Тоді з тіні повільно вийшла постать людини, одягненої у світло.
—З плямою крові на грудях з'явився Айзек Весткотт.
«Весткотт...!»
Весткотт засміявся, ніби у відповідь на цей вигук.
І тоді пролунали слова, що віщували руйнування.
«—Радійте, друзі мої. Бо всі ви маєте привілей стати свідками народження Другого Духа Першопочатку».