—Плакала, плакала, до такої міри, що не могла сказати, скільки вона плакала.
Задихалася, і ридала без перестану, але навіть тоді сльози не висихали.
Його існування означало для неї все. Вона відчувала себе живою завдяки його присутності. Колись вона думала, що не буде перебільшенням сказати, що вона народилася, щоб зустріти його. —Під час, проведеного з ним, вона, безумовно, так думала.
—Незважаючи на те, що він помер прямо на її очах, вона все одно продовжувала жити так само.
Це було для неї нестерпним тягарем.
Вона намагалася піти за ним. Вона навіть думала, що було б добре зникнути разом з ним.
Однак її тіло як Духа було занадто витривалим, щоб дозволити навіть такі мізерні надії.
Незалежно від того, скільки крові було пролито, скільки смертельної отрути вдихано, або навіть скільки спроб самогубства—Плакала, плакала, до такої міри, що не могла сказати, скільки вона плакала.
Задихалася, і ридала без перестану, але навіть тоді сльози не висихали.
Його існування означало для неї все. Вона відчувала себе живою завдяки його присутності. Колись вона думала, що не буде перебільшенням сказати, що вона народилася, щоб зустріти його. —Під час, проведеного з ним, вона, безумовно, так думала.
—Незважаючи на те, що він помер прямо на її очах, вона все одно продовжувала жити так само.
Це було для неї нестерпним тягарем.
Вона намагалася піти за ним. Вона навіть думала, що було б добре зникнути разом з ним.
Однак її тіло як Духа було занадто витривалим, щоб дозволити навіть такі мізерні надії.
Незалежно від того, скільки крові було пролито, скільки смертельної отрути вдихано, або навіть скільки спроб самогубства зроблено, її тіло вирішувало продовжувати жити, незважаючи на її власну волю.
З таким відчаєм у серці вона могла тільки жити, не знаючи, скільки триватиме це життя. Для неї назвати це пеклом було б применшенням.
Але...
«... Вже все гаразд. Тому що ти тут».
Дівчина ніжно погладила свій живіт.
Хоча там ще не було навіть найменшого виступу, але, безсумнівно, там жило одне життя.
Відновлення людини, яка колись померла. Можливо, це займе чимало часу, але у неї було нескінченно багато часу.
Крихітне світло, народжене з відчаю, але цього було достатньо для неї зараз.
«… Фуфу».
Дівчина посміхнулася, не витираючи сліз, і ніжно торкнулася свого живота. зроблено, її тіло вирішувало продовжувати жити, незважаючи на її власну волю.
З таким відчаєм у серці вона могла тільки жити, не знаючи, скільки триватиме це життя. Для неї назвати це пеклом було б применшенням.
Але...
«... Вже все гаразд. Тому що ти тут».
Дівчина ніжно погладила свій живіт.
Хоча там ще не було навіть найменшого виступу, але, безсумнівно, там жило одне життя.
Відновлення людини, яка колись померла. Можливо, це займе чимало часу, але у неї було нескінченно багато часу.
Крихітне світло, народжене з відчаю, але цього було достатньо для неї зараз.
«… Фуфу».
Дівчина посміхнулася, не витираючи сліз, і ніжно торкнулася свого живота.
◇
«—до, Шідо!»
«……!»
Почувши виклик з комунікаційного пристрою, Шідо відчув, як його плечі затремтіли.
Судячи з тону голосу Которі, вона вже кілька разів кликала його. Але, здавалося, він не помічав цього протягом декількох секунд, застигнутий в роздумі над тим, що Рейне зробить далі.
«Ку...»
Знову усвідомивши ситуацію, Шідо відскочив назад, ніби намагаючись уникнути дотику Рейне.
Спогади про майбутній світ. Шідо миттєво відсунувся від дотику Рейне. Якщо вона збиралася стерти його спогади про Шідо, то зараз було б занадто небезпечно наближатися до неї.
«…………»
Рейне не переслідувала його далі і не промовила ні слова. Вона спокійно дивилася на його дії, повільно підводячись.
«……Хм, схоже, мене ненавидять. Хоча це неминуче, якщо думати про мою роботу, але мені дійсно важко змиритися з тим, що ти мене відкидаєш».
Пробурмотіла, Рейне дещо самотньо. Вона виглядала як дівчина, яка свариться зі своїм коханим, а не як Дух, який міг розірвати світ навпіл одним пальцем.
«……Я не ненавиджу тебе. Швидше, краще сказати, що я хочу обійняти і поцілувати тебе знову».
Шідо відповів без зволікання, обережно стежачи за кожним рухом Рейне.
Незважаючи на те, що це було сказано напівжартома, це також відображало його справжні наміри без будь-якої брехні. Спогади про Шінджі в Шідо продовжували прагнути простягнути руку до Рейне навіть зараз. Що стосується самого Шідо, то навіть після того, як він пережив те майбутнє відчаю, він все ще не міг змусити себе ненавидіти Рейне.
«… Я теж. Я так нестерпно і щиро кохаю тебе. Коли я знову зустріну тебе, я хочу, щоб ти похвалив мене за те, що я втримулася від бажання обійняти тебе щодня».
«У такому разі у мене є гарна ідея. Давай примиримося тут і зараз, й будемо жити разом із Духами. Гадаю це буде весело».
«… Ах, це дійсно приваблива пропозиція. Якби я не зустріла Шіна, я б, безсумнівно, погодилася на це».
Рейне легенько зітхнула, перш ніж продовжити.
«… Але я не можу. Я зустріла Шіна. Я відкрила для себе кохання. У цьому світі немає сенсу без Шіна. Життя без Шіна не має ніякої цінності. —Це не брехня, що я люблю Духів, але заради того щоб зустрітися з Шіном знову, я відкину все це».
«…………»
Слухаючи м'які слова Рейне, непохитна воля, що ховалася під ними, змусила Шідо затремтіти.
Шідо вже знав про непохитну рішучість Рейне. У майбутньому світі його тіло буквально на власному досвіді відчуло цю болісну рішучість. Але коли він знову зіткнувся з цим, його шкіра затремтіла від страху.
Продовжуючи дивитись на Рейне, Шідо почав відчайдушно думати.
Стратегія провалилася. Хоча поцілунок був успішним, він не зміг запечатати сили Рейне. Що робити далі? Що він міг зробити? Супротивником був найпотужніший Дух. Все було безглуздим перед нею. Навіть якщо він спробує щось зробити, щоб зупинити її, це не спрацює. Більше того, найгіршим сценарієм було те, що через шлях який він встановив з нею — спогади про майбутнє — були тепер їй відомі. Вражений цією непередбаченою обставиною, він не мав варіантів. Навіть якщо Шідо захотві би використати Шосту Кулю <Вав>, щоб повернутися в минуле, вона не дала б йому такої можливості.
«……Гу, ку—»
Шідо раптом нахмурився.
Потім різкий головний біль виник з перервами, ніби перериваючи його думки.
На мить він подумав, що це зробила Рейне — але це було не так. Рейне також виглядала збентеженою раптовою зміною тону Шідо.
Крім того — він не міг впізнати це почуття.
Спогад про Шінджі, викликані Рейне в майбутньому світі. Це було відчуття спогаду про його інше «я». Зараз Шідо відчував щось дуже схоже на це.
Однак спогади про Шінджі вже мали бути відновлені. Якщо це так —
“……!”
Шідо швидко приклав руку до чола.
Пронизливий звук сигналу тривоги проник до його черепа через комунікаційний пристрій.
На мить Шідо подумав, що це екстрене попередження, спричинене терміновою справою виявлення сили Рейне.
Однак це було щось інше. З комунікатора незабаром пролунав голос Которі.
— Шідо! Це ДІЕМ!
— Що……!?
Через кілька секунд після цього повідомлення, Шідо побачив — в небі, на краю його поля зору, було кілька слабких силуетів.
На такій відстані їх можна було побачити лише нечітко. Але Шідо відразу зрозумів, що це не перелітні птахи і не літаки. Так. Це був —
«……Флот ДІЕМ?»
Рейне промурмотіла, дивлячись на те саме небо, що і Шідо.
Її голос був тихим і спокійним, як завжди, але зараз Шідо відчував безмежну ворожість з глибини цього голосу.
Це було цілком зрозуміло. Для неї ДІЕМ був ворогом, який відібрав у неї коханого Шінджі.
«...Спочатку вирішальна битва мала відбутися завтра. —Це <Вельзевул>? Через твої дії історія, здається, була переписана».
Після того, як Рейне пробурмотіла собі під ніс, вона повільно подивилася вниз у бік Шідо.
«Ну, що ж мені робити? У майбутньому, здається, я телепортувала тебе до укриття, щоб ти не вплутався в це...»
«......»
Почувши ці слова, його розум мимоволі перейшов у стан готовності.
Дивлячись на це, Рейне зітхнула.
«… І навіщо все так ускладнювати?»
— У той момент, коли вона це сказала.
У тому просторі з’явилася чорна лінія, ніби щоб заблокувати голос Рейне.
Від землі до голови Рейне вона силою огорнула її, ніби чорнильний картридж, кинутий на аркуш паперу.
«Що…!?»
Тільки коли Рейне змолкла і злегка похитала головою, він помітив кулю з тіней.
«……Хм».
Рейне прикусила губу, коли тіньова куля зупинилася. Вона подивилася на землю — точніше, на тінь, що застрягла там.
Потім, в наступну мить, кілька куль вилетіли з тіні і полетіли в бік Рейне. Рейне відштовхнулася від землі, щоб відскочити назад і уникнути їх.
У мить ока розгорнувся запеклий обстріл. Очі і розум Шідо на мить затрималися, щоб збагнути ситуацію.
Але потім він зрозумів. Джерело цієї атаки на Рейне.
«Курумі...!?»
«—Кіхіхі, хіхі».
Коли Шідо вигукнув це ім'я, з тіні з'явилася дівчина, супроводжувана своїм характерним сміхом.
Нерівно зав'язані чорні як смола волосся зліва і справа, Астральна Сукня, пофарбована в колір крові і тіней, і золотий годинник, вигравіруваний на її оці.
Саме так. Найгірший Дух, здатний маніпулювати як часом, так і тінню, з'явився між Шідо і Рейне.
«Доброго дня, Шідо. Я рада бачити, що ти в порядку».
Курумі трохи повернулася в бік Шідо, даруючи йому свою звичну посмішку. Побачивши її такою, Шідо не міг не відчути, як стискається його горло.
«Курумі, чому…!»
Міо зараз була всередині Курумі. Шідо вже бачив сцену, як Міо виповзає з грудей Курумі в майбутньому.
Ця інформація мала бути передана справжній Курумі через клона. Курумі не може перемогти Міо. Швидше, можна сказати, що вона вже була переможена. У такому разі, чому вона…
«Знаєш, я прийшла щоб допомогти тобі вибратися з цієї скрутної ситуації, а натомість замість привітання — отримую «чому». Мені так сумно, що хочеться заплакати, коли чую, як ти це кажеш».
Зовсім не образившись, Курумі жартівливо посміхнулася.
Потім, дивлячись на цю сцену, Рейне поклала руку на підборіддя і видихнула зітхання «......хм».
«......Курумі. —То ти все-таки наважилася прийти. Ласкаво просимо. Тепер, коли ти тут, все піде швидше».
«— Божечки, Божечки».
Слухаючи слова Рейне, Курумі подивилася на неї з великим жестом.
«Ваша нестерпна зарозумілість анітрохи не змінилася. Вчителько Мурасаме — чи краще казати, Міо? Ти мене повністю обманула. Я ніколи не очікувала, що мій ворог буде ховатися у мене під носом».
Курумі продовжувала жартувати, але в її голосі відчувалася недвозначна злість і обурення.
«Ах, як же давно, ми не розмовляли. — Як ти? Я сильно, дуже сильно хотіла тебе побачити. Через скільки ж трупів ти переступила, щоб здійснити свою гнилу мрію? Хоча я теж старалася заради своєї, але до тебе мені все ще як пішки до місяця, Міо. Не пікажеш в чому твій секрет?»
«…………»
Незважаючи на злісну і саркастичну провокацію Курумі, Рейне навіть не підняла брови. — Ніби вже найкраще знаючи свої власні гріхи.
«……Невжен, ти прийшла сюди тільки для того, щоб сказати це? Раніше ти не була такою недалекоглядною».
«Ну,знаєш. Просто побачивши твоє обличчя, моя нерозважливість дала про себе знати».
«……Якщо це так, то я не проти».
«Незалежно від причини, тут залишилося лише два кристали Сефіри: той, що у Весткотта, і твій. Так, цього достатньо, щоб пробудити Шіна».
«Але……чи вдасться це тобі? — Давай подивимося!»
У той момент, коли Курумі закричала, з тіні, що оточувала Міо, з'явилося багато дівчат, схожих на Курумі — клони, створені за допомогою <Зафкіеля>.
«Кіхіхіхіхі!»
«Ну-ну, ходи сюди».
«Будь ласка, відправляйся уже в наступне життя!»
Викрикуючи це, вони всі натиснули на спускові гачки пістолетів, які тримали в руках. Чорні як смола кулі втягнулися в тіні, обстрілюючи Рейне з усіх чотирьох боків.
Ні, в момент обстрілу Рейне відштовхнулася від землі, танцюючи в повітрі з такою легкістю, ніби потрапила в невагомість. Кулі-тіні зіткнулися з колишнім місцем розташування Рейн, викликавши сильний вибух.
«Кіхі—!»
Але це, мабуть, також було в межах очікувань Курумі. Курумі раптово підняла голову. Потім, ніби відповідаючи цьому руху, її тінь розширилася до зовнішнього контуру, і з'явилося ще більше клонів.
Потім, націлившись на Рейне, яка втекла в повітря, вони одночасно випустили ще більший шквал куль.
Здавалося, що кулі були заряджені ще більшою силою, ніж зазвичай. Безліч куль сходилися в одній точці завдяки витонченому контролю, викликаючи потужний вибух.
Але — після підтвердження влучного пострілу. Курумі не розслабилася і не відвела погляд від місця, де мала бути Рейне.
Курумі, ймовірно, також розуміла. Що щось такого калібру не повинно бути здатним перемогти Рейне.
Ніби підтверджуючи цю думку, чорний дим, що виходив із тіні, почав розсіюватися в небі, а навколишнє середовище осяяло слабке сяйво.
«Ах...»
Дивлячись на це видовище, Шідо не міг стримати голосу, який мимоволі вирвався з його вуст.
Там Рейне тихо плавала, одягнена в Астральну Сукню, яка випромінювала слабке світло.
Витончене та елегантне, Астральна Сукня, яку носила наче сама Богиня. За її спиною був Ореол, позначені десятьма зірками, кольори яких зблідли. Хоча воно було трохи іншим, але це було безсумнівно те саме, що Міо носила в майбутньому світі.
—Дух першопочатку. <Деус>.
Дух, наділений ім'ям Бога, тепер спустився сюди.
«... Хоча порядок трохи змінився, все буде добре. — Поверни мені це, Курумі. Кристал Сефіра в твоєму тілі і мою другу половину».
«— Ха. Я відмовляюся...!»
Курумі випустила різкий крик, танцюючи в небі. Клони, які були розгорнуті поблизу, також врізалися в землю, переслідуючи її.
Незліченні Курумі та численні кулі змішалися, танцюючи в повітрі. Жахливий крижаний чорний вітер дув навколо, не бажаючи залишити в живих жодну істоту, що блукала навколо.
Однак, на відміну від раніше, Рейне навіть не обернулася, щоб уникнути куль, залишаючись неквапливо парячи в повітрі.
Але тепер, коли Рейне проявила свою Астральну Сукню, їй навіть не потрібно було ухилятися від куль Курумі. Кожна атака містила кулю, наділену могутньою силою, якої повинно було вистачити, щоб забрати життя, але все, що влучало в Астральну Сукню Рейне, зупинялося в небі.
«… Іди сюди, «я».
Рейне тихо промовила, повільно піднімаючи руку, ніби кличучи когось.
І в той момент...
«... Гах!?»
Клони Курумі, що знаходилися поруч, раптом застогнали від болю, коли з їхніх грудей виринули білі руки.
«Курумі...!»
Піднявши голос до крику, Шідо вигукнув ім'я Курумі.
Все було точно так само, як він бачив у майбутньому світі. Відчай Курумі, яку боялися як Найгіршого Духа, життя якої було забрано в одну мить.
Шідо зціпив зуби. —Хоча він і повернувся в минуле, щоб запобігти цьому. Хоча він і переписав історію, щоб більше не бачити цю сцену. Зрештою, він був безсилий перед Духом Пепщопочатку—
—Однак.
«—Кіхі, хі..»
Наступної миті Курумі подивилася на руку, що висувалася з її грудей.
Вона була маленькою, але Курумі, безсумнівно, — посміхнулася.
«...»
Побачивши її такою, Шідо злегка ковтнув слину.
Вираз її обличчя не був виразним самозреченням і поступкою відчаю.
Ах, так, правильно. Більше того, Курумі не була поверхневою дівчиною, яка б померла б через такі бездумні дії. Вона не здавалася навіть перед найменшим проблиском надії; вона мстилася, готуючи багаторівневі плани. Вона жила так десятки років уже.
«Я... чекала... на цей момент!»
Незважаючи на нестерпний біль, Курумі безстрашно крикнула, вкладаючи силу в руку, що тримала короткий пістолет.
«<Зафкіель>!»
У відповідь на це тінь на землі витягнулася і була всмоктана в дуло.
Злегка тремтячими руками вона підняла короткий пістолет і направила дуло на Рейне — ні, замість цього вона натиснула на курок, націлившись у власне чоло.
«Що…!?»
Бум, пролунав сухий звук, коли куля влучила в голову Курумі. Наступної миті тіло Курумі почало розмиватися.
Але — це було все. Більше ніяких змін не відбулося. Незважаючи на те, що Курумі отримала силу від кулі <Зафкіеля>, вона не завдала удару Рейне і не зупинила Міо, яка знову виповзла з її тіла.
— Дійсно ненормально, Курумі атакувала тільки саму себе.
Після цього продовжувала розгортатися та сама сцена, яку він вже бачив раніше.
З тіла Курумі з'явилася гола дівчина — Міо. Курумі, яка перетворилася на зів'яле тіло, була відкинута, як порожня оболонка. Потім, ніби слідуючи цьому вчинку, всі клони Курумі скривилися від болю, а потім зникли в тіні.
«…………»
«…………»
Коли погляди Рейне і Міо зустрілися, вони підійшли одна до одної і обійнялися.
Їхні тіла випромінювали світло, а їхні силуети поступово зливалися в одне ціле.
Після того, як світло зникло, з'явилася, Міо, яка мала той самий вигляд, що і в майбутньому світі.
«Міо...»
Коли Шідо бездумно вимовив це ім'я, вираз обличчя Міо розслабився, і вона раптом посміхнулася у відповідь.
«Угу. Ми давно не бачилися, відколи я була в цій формі. — Ні, Шін вже бачив мене такою. Це трохи дивно звучить».
Сказавши це, Міо здригнулася, ніби щось помітила.
«Ах...»
Шідо теж це помітив. За Міо, на невеликій ділянці її Астрального Плаття, жодна з десяти зірок не випромінювала сяйва.
Хоча його пам'ять була трохи розмитою, коли Міо вперше з'явилася в майбутньому, чорна зірка вже світилася. Але зараз нічого такого не відбувалося. Незважаючи на те, що він не зовсім розумів, що означало це явище... з виразу обличчя Міо він міг зрозуміти, що це була несподівана ситуація.
«...Схоже, це робота Курумі. Як і слід було очікувати від моєї дорогої подруги».
Міо сказала це щирим тоном захоплення, коротко зітхнула, а потім підняла голову.
“……Міо—”
Шідо знову покликав Міо, але в наступну мить його охопив гострий головний біль, і він впав на землю.
«Шіне…?»
«Га… аааа…»
Його зір почав мерехтіти. Відчуття, ніби він бачить незнайому сцену, почало змішуватися з його підсвідомістю.
Це не були його власні спогади. Це навіть не були спогади Шінджі. Струнка рука дівчини. Смуток. Відчай. Скорбота. Невелика надія. Погладжування живота. Ти, мабуть...
Ці уривчасті образи метушилися в його голові. Що саме відбувалося з ним, було абсолютно незрозуміло.
Але коли він побачив ці уривчасті сцени...
«...Це...»
Коли розум Шідо почав міркувати, народилася певна можливість.
◇
Фрустрація і розпач, а також трохи збентеження і жаль, панували на містку повітряного військового корабля <Фраксінус>.
Але це занепокоєння було цілком зрозумілим. Зрештою, накладання печатки на Рейне, яка в той момент здавалася буде успішною, закінчилася невдачею, а також...
«ДІЕМ...!»
Члени екіпажу на нижньому рівні палуби підняли голоси, сповнені відчуттям тремтіння від страху.
Саме так. Повітряний флот ДІЕМ раптово з'явився там, де Шідо і Рейне протистояли один одному.
«Раптовий напад без попередження про просторовий струс? Це занадто навіть для вас, них».
Которі стогнала з огидою, з похмурим виразом обличчя.
ДІЕМ Індастріз. Їхній ворог, який прагнув вбити Духів, щоб заволодіти їхньою силою.
Однак ця організація видавала фальшиву тривогу про просторові струси, щоб вигнати цивільних під час підготовки до великомасштабної битви. Насправді, згідно з тим, що сказав Шідо, вони мали б використовувати цей метод у майбутньому.
Однак цього разу такого не сталося. Якщо ДІЕМ не припустилася помилки, то були лише дві можливі причини.
Тобто, навіть ризикуючи життям свідків і жертв, вони все одно хотіли скористатися цією нагодою — ймовірно, вони не бачили нічого поганого в жертвах, якщо це допоможе їм переписати світ. «Тч...» Которі вгризлася зубами в чупа-чупс, залишивши на ньому велику тріщину.
Проте причини цього роздратування не обмежувалися лише цим.
З самого початку «це» було рейдом, який не міг бути можливим.
Причина була надзвичайно проста. Сьогодні все ще було 19 лютого.
Дата, яку ДІЕМ визначила для фінальної битви, була 20 лютого. Звичайно, вони не очікували, що хтось настільки боягузливий, як ДІЕМ, відмовиться від цього, але навіть з точки зору Шідо, який бачив майбутнє, ДІЕМ нічого не зробило б 19-го.
Зрозуміло, що оскільки Шідо і <Рататоск> вчинили інакше, ніж у оригінальній часовій лінії, не було жодної гарантії, що ДІЕМ не вчинить так само.
Однак ця атака була, м'яко кажучи, надто неприродною. Якщо вже на те пішло...
«...Якщо моє припущення правильне, то чи слід мені бути трохи щасливішою?»
Которі самоіронічно знизала плечима, випустивши розчарований зітхання.
Так само, сидячи на місці аналітика, Ніа погладила підборіддя, на обличчі з'явився похмурий вираз.
Але це теж було нормально. —Зрештою, це була її здатність.
«—<Вельзевула>……схоже на те».
Ніа застогнала зі складним виразом обличчя.
Правильно. <Вельзевул>. Інвертована форма Янгола Нії <Разіеля> і Король Демонів, викрадений Весткоттом.
Король Демонів у вигляді величезної книги, яка може «знати» все в цьому світі. Хоча точність пошуку була ослаблена через перешкоди Нії, ймовірність того, що Весткотт знав про їхні рухи, не була нульовою.
«Навіть якщо він не помітив цього з часової лінії хлопця, він повинен бути здатний до певної міри здогадатися, підглянувши в наші розмови. Якщо є хоч найменший сумнів, він зможе відстежити ці підказки до їхнього джерела».
Ніа розвела руками в помпезному жесті.
Тим не менш, Которі, Ніа і, звичайно ж, Шідо добре усвідомлювали небезпеку.
Навіть після того, як він зрозумів це, Шідо все одно розповів усім про майбутнє.
Обмін інформацією та ретельні наради були необхідними для підготовки до зустрічі з Рейне, і це не могло залишитися непоміченим для <Вельзевулом>.
Таке рішення було прийнято без сумнівів.
Якщо вони не зможуть запечатати сили Рейне, то Которі не бачила шансів на виживання.
Однак хоч те, що ДІЕМ мала нижчий пріоритет, ніж Рейне, аж ніяк не зменшувало рівня загрози.
Організація, яка за кількістю та військовою силою значно перевершувала <Рататоск>, тепер намагалася завдати удару по Шідо всією своєю міццю.
— У будь-якому разі, негайно поверніть Шідо! Тимчасово змініть висоту!
— Зрозуміло…!
У відповідь на вказівки Которі члени екіпажу одностайно відповіли.
«...Шіне?»
Вийшовши з Курумі і злившись зі своїм альтер-его, Міо ледь підняла брову і тихо промовила, відновивши свою повну форму.
Шідо, який стояв перед нею, тихо застогнав, впавши на коліна і схопившись за голову від болю.
Він виглядав як дитина, яка боїться грому, але Міо добре знала, що Шідо не був типом людини, яка падає на коліна від страху перед нею або ДІЕМ.
Він також не був типом людини, яка прикидається, щоб змусити її втратити пильність.
Але ні, саме тому вона не могла зрозуміти.
«Що сталося, Шіне...»
Коли Міо готувалася підійти до нього, тіло Шідо почало випромінювати слабке світло.
Таємниче явище. Але як тільки вона це помітила, це нагадало спробу <Фраксінуса> перенести Шідо назад на корабель. Можливо, Которі хотіла повернути Шідо.
«…………»
Вона могла втрутитися, але вирішила залишитися пасивною.
Спочатку вона планувала перенести Шідо в безпечне місце. Але якщо це були Которі та Марія, вони мали б змогу виявити та впоратися з симптомами, які зараз турбували Шідо.
Тіло Шідо огорнуло світло, після чого воно миттєво зникло.
Міо тихо видихнула, дивлячись, як Шідо відлітає.
«—Неромантично псувати краєвид магами та механічними ляльками, як же це безглуздо».
Сказавши це холодним тоном, Міо знову звернула свою увагу на небо.
«……Зачекай на мене, Шіне. Я скоро закінчу».
Залишивши лише ці короткі слова, Міо відштовхнулася від неба. Її тіло залишило після себе блискучу світлову траєкторію, коли вона летіла до флоту ДІЕМ.
◇
На містку одного з кораблів ДІЕМ, що плавали в небі, Весткотт слухав різні звіти від флоту через гучномовець.
Незважаючи на те, що він був на передовій, на його обличчі не було видно жодних емоцій напруги чи розчарування. Куточки його рота викривилися в елегантну форму, а кінчики пальців час від часу ритмічно стукали по поверхні його чорного костюма. Це було майже так, ніби він насолоджувався післяобіднім відпочинком, розслабляючись під улюблені пісні.
«—<Галдрабок>, підготовка до бою завершена. У режимі очікування».
«<Гонорій>, те саме».
«Альмандар» теж готовий".
Прочитавши кожен звіт, Весткотт пихато кивнув.
"Дуже добре. Усім кораблям, розпочати операцію."
«Вас зрозуміkb!»
Капітани кожного корабля відповіли в унісон. Їхній колективний ентузіазм і хвилювання передавався через гучномовець звуковою хвилею, яка змушувала навколишнє середовище тремтіти.
"- Айку. З тобою справді все гаразд?"
Поруч Еллен поглянула на Весткотта збоку.
Без найменших вагань Весткотт випустив звук «ах» на знак згоди.
«Звичайно, все йде за графіком».
«............»
У відповідь на слова Вескотта Еллен на мить замовкла, а потім відповіла коротким зітханням.
"Справді? Що ж, тоді ...... добре".
"Ах. Немає про що турбуватися. Бажання, на яке ми так терпляче чекали, незабаром здійсниться".
Вескотт подивився на головний монітор, драматично простягнувши руки.
На головному екрані відображалося зображення Іцуки Шідо і <Деуса>, що стояли на узбережжі.
Їх оточували безкраї морські простори і ліси, а також нечисленні житлові об'єкти, такі як готелі, магазини і приватні будинки. Їх ніщо не ізолювало одне від одного. Хоча здавалося, що <Рататоск> встановив зенітну зброю в будівлях міста Тенґу, цілком ймовірно, що вони ніколи не мали можливості встановити подібну зброю на цьому узбережжі.
«- О?»
Весткотт підняв брову вгору. На головному екрані тіло Шідо почало випромінювати слабке світло, а наступної миті зникло повністю.
Ймовірно, це був телепортатор <Фраксінуса>. Можливо, через появу <Деуса> і ДІЕМ вони хотіли забрати Шідо, щоб перегрупуватися і вийти з ситуації, що склалася.
Незважаючи на це, він все ще залишався в межах очікувань. Весткотт спокійним тоном - а точніше сказати, в захопленій манері - вигукував свої команди.
"Сцена нарешті підготовлена. Якщо ви втечете, я буду дуже засмучений. -<Бойовий план «Бандерштат» β. Підготуйте відповідні дії".
«- Так.»
У відповідь на наказ Весткотта з динаміків пролунала тиха відповідь.
◇
«Уму......гу, ах......»
«-Шідо!»
Коли Шідо буквально опустив голову в обійми, він раптом почув голос, що долинав згори.
«Угх......?»
Терплячи біль, Шідо нарешті підняв голову. Виявилося, що джерелом цього голосу була Тока, у якої був стурбований вираз обличчя.
Ні, це була не лише Тока. Оріґамі, Которі, Йошіно, Каґуя, Юдзуру, Міку, Нацумі, Ніа, Мукуро - всі духи під захистом <Рататоска> були тут.
На мить Шідо подумав, що всі прийшли підтримати його - але це було не так. Міо тут не було, а навколишній пейзаж перетворився на знайомий місток Фраксінуса. Здавалося, що його витягли за допомогою телепортатора.
Поступово сильний головний біль почав зникати. Витираючи піт, що мимоволі виступив на лобі, він швидко підвівся, взявшись за руки Току як за опору.
«Токо... дівчата?»
"Уму, з тобою все гаразд? Міо щось тобі зробила?"
«Ні, це ......»
Щойно Шідо почав говорити, головний монітор, який відображав умови ззовні, випромінював величезне світло.
«Ах-»
У небі з'явилася величезна сфера, розкидаючи навколо себе частинки світла.
Шідо впізнав цю картину. -<Айн Соф Аур>, Янгол смерті, який забирає життя у всього, з чим стикається. На тлі цієї непереборної руйнівної сили вимальовувався силует кораблів ДІЕМ, що падали один за одним.
Це вже не можна було описати такими словами, як війна чи битва. Одностороння різанина, безжалісний хрестовий похід, навіть порівняння різниці у військовому потенціалі з дитиною, яка розтоптала мурашник, може бути недостатнім.
«......!»
«Гяя» - навіть знавши про це, Йошінон все ще дивувалася цьому.
"Згода. Це нечесна гра."
"...... Так. По правді кажучи, ми повинні відступити, поки ДІЕМ відволікає Міо.
У розмовах між собою всі висловлювали переляк.
Однак Шідо заговорив хрипким голосом.
«Ні, це ......»
«Уму?»
«Що сталося, Нуші-сама?»
Слухаючи те, що збирався сказати Шідо, всі Духи з цікавістю витріщили очі.
«......Ні. Я не можу втекти. Я ще нічого не закінчив.»
Саме так. Він не міг втекти.
Якщо здогадка Шідо була правильною, то зараз він не міг втекти.
Однак ці слова були найнесподіванішими для Духів. Серед загальної розгубленості голос Которі пролунав найгучніше.
"Про що ти говориш про Шідо!? Будь-хто, хто бачив цю битву, може зрозуміти, що стратегія провалилася! Я розумію твої почуття, але ситуація не покращиться, якщо ти будеш триматися за свої бажання!"
"Я не маю наміру дозволити своїм емоціям вплинути на це рішення. Але я не можу втекти".
-Тоді.
Коли Шідо говорив, на містку пролунав звук сигналу тривоги.
"Що це за звук? Хтось забув вимкнути Робоко-чян на своєму мобільному телефоні?"
"Як для художника манґи, ти не розумієшся на прізвиськах, Ніє. -Зараз не та ситуація, щоб поводитися, як постійна п'яниця. Которі, тут хтось намагається вийте на зв'язок. Що мені робити?"
Нія і Марія перекинулися саркастичними репліками, наче природним привітанням. Слухаючи це, Которі злегка насупилася.
"На зв'язок? ...... Гаразд, під'єднай до сигналу".
«Зрозуміла».
Поки Марія говорила, на головному моніторі зашелестіли перешкоди, перш ніж почало з'являтися зображення.
Це виглядало як відображення обличчя іншої людини - але це було не зовсім так. Скоріше, це було схоже на зображення з таємної камери спостереження або на кадр таємної зйомки. На екрані було кілька людей, але ніхто з них, схоже, не знав про існування камери.
Більше того, це було не просто одне зображення. Екран був розділений на частини, і на головному моніторі відображалося кілька зображень з різних місць.
Побачивши це, Которі здивовано підняла брову.
"Судячи з часу, я думаю, що це має бути повідомлення від ДІЕМ. Це ......?"
«......Уму!?»
Которі зацікавлено обернулася, почувши, як Тока підвищила голос, ніби щось помітивши.
«Токо, що сталося?»
«Поглянь на екран, це ж Ай, Май і Міі!»
«...... Га?»
Почувши, що сказала Тока, Шідо підняв голову. Звісно, в тій частині екрану, на яку вказав Тока, з'явилися зображення його однокласників - Ямабукі Ай, Хадзакура Май та Фуджібаками Міі. Він не знав, чи то через додаткові уроки, чи то через роботу за участю членів комітету, але всі вони все ще були в школі, хоча сьогодні був вихідний. Придивившись уважніше, він також побачив позаду них Тономачі та Вчительку Таму.
Ні, це ще не все. Одразу після Токи, цього разу Оріґамі підняла брови догори.
«- Капітан, Мікі та Мілі?»
На зображенні поруч із тріо «Ай, Май, Міі» були зображені колишні колеги Оріґамі та капітан ПДЗ Кусакабе Рьоко.
«Ей, Хійорі......?»
"......! Канон-"
«Ха......!? Що цей хлопець робить?»
Духи один за одним підвищували голоси. Серед тих, хто був на екрані, були подруги Айдоли Міку - Асакура Хійорі, Йошіно та близька подруга Нацумі, Аянокоджі Канон у їхніх школах, а також друзі Каґуї та Юдзуру.
Так, це правда. На кожному з розділених екранів з'являлися всі друзі та знайомі Духів.
«Що це таке?»
Не розуміючи призначення цих зображень, Шідо розгублено звів брови.
Однак наступної миті зображення змінилося, і Шідо швидко зрозумів, що саме.
-Вони заручниким ворога. Безсовісна стратегія.
Вікна класу, де знаходилося тріо Ай, Май, Міі, розлетілися на друзки. Потім біля вікна з'явилося кілька одиниць <Бандершнауцерів>, їхні неорганічні електронні очі витріщалися на всі боки.
«Кіяаааа!?»
«Що, що це таке!?»
«У школі раптово з'явився терористи!?»
Крики тріо «Ай, Май, Міі» луною долинали до мосту через динамік.
Немов у такт цьому крику на інших екранах відбувалося те ж саме.
"Що.... це ДІЕМ?!"
"Капітане! Бойові ріалайзери..."
"На жаль, у сховищі ......!"
"Кяяя!? Що це!?"
«Зачекай, як робот раптово впав з неба!?»
"Ого, мене, Канон, помітили... А я завжди казала, що вони існують. Хоча зараз скажуть, мовляв, знову мені не вистачає уваги.".
"Вони рухаються!? Тікаймо звідси!"
Школа. Гарнізон Сил Самооборони. Концертний майданчик. І вулиця, позначена червоним заходом сонця.
Механічний монстр з'явився по всьому місту, не попередженого тривогою про просторовий струс.
«Що...»
Це була незвичайна сцена. Так само, як і Духи були таємницею, Ріалайзери, що керувади <Бандершнауцерами>, не були чимось загальновідомим.
Жодна розсудлива людина не могла подумати про те, щоб виставити його на загальний огляд і використати для завдання шкоди цивільному населенню. Навіть для такої колосальної організації, як ДІЕМ, було б немислимо таке.
Ні - можливо, вони навіть не замислювалися над необхідністю подолання наслідків. Від такої можливості Шідо відчув ілюзію того, що його серце загнане в кут.
"- Так. Ви чуєш це, Рататоск?"
Шідо здригнувся, коли до нього донісся голос, не схожий на крик.
Надзвичайно спокійний, ніби він знаходив задоволення, незважаючи на все, що відбувається - чоловічий голос, який, якщо він почув ьи його ще раз, розпалив би нерви до нестерпного болю. Він не помилився. Виконавчий директор ДІЕМ, Айзек Весткотт. Шідо вигукнув його ім'я.
«Весткотт......!»
«Як тобі, подобається?»
"Не жартуй! Вони немають до цього ніякого відношення! Яка твоя мета?!"
Коли Шідо злісно гукнув його, Весткотт відповів йому незворушним тоном.
"Мета, так? Ну, мені абсолютно байдуже, якими засобами буде здійснено крах".
«Що ти сказав…?»
Поки Шідо був збентежений, Весткотт продовжував.
«В ідеалі, вони слугуватимуть заручниками. Тож сприйми це як заяву від мене, найхитрішого і найжорстокішого викрадача. Якщо ти хочеш, щоб вони жили, то віддай усі кристали Сефірів, Іцука Шідо».
«Ку…!»
Почувши заяву Весткотта, Шідо стиснув зуби і нахмурився.
Але тоді Которі поклала руку йому на плече, ніби кажучи йому заспокоїтися.
«—Вибач, але чи не занадто ти нас недооцінюєш? У нас все ще є заходи, враховуючи ці втрати. Якщо кристали Сефіри будуть передані тобі, то весь світ буде переписаний. Звичайно, ми повинні їх захищати. — Але ми не настільки дурні, щоб дозволити емоціям впливати на такі рішення».
Которі говорила тихим голосом. Але на її чолі виразно виступив піт. Мабуть, добре, що це був лише голосовий дзвінок.
Звичайно, було легко зрозуміти, що Которі не вимовляла ці слова спокійно. За кращих обставин вона б хотіла образити Весткотта за те, що він є підлим боягузом.
Але це означало б навмисно розкрити свою слабкість ворогу. Тому Которі мусила грати роль спокійного і жорстокого командира. —Щоб показати, що така погроза була безглуздою.
Весткотт видав звук «хм», продовжуючи після заяви Которі без натяку на здивування.
«Ну, тоді нічого не поробиш. Я можу тільки вбити їх якомога жорстокіше, як милосердний диктатор. Дивлячись на сцену, де їхніх друзів жорстоко вбивають, якщо хоча б один Дух інвертує від неї, я все одно буду у виграші».
«……!»
Шідо відчув, як його дихання почало забиватися. Холодне відчуття поширилося в його шлунку.
Він використав Шосту Кулю <Вав>, щоб повернутися в минуле, змінити майбутнє і запобігти смерті Духів. Але тепер саме через його дії його друзі, які не мали б постраждати, зараз стикалися з загрозою смерті.
Хоча реакція Которі була схожою на реакцію Шідо, його молодша сестра була гордою командиркою в усіх аспектах. Вона не дозволила страху заволодіти своїм голосом і спокійно відповіла.
«……Ах, страшно, страшно. Ну що ж, тоді я просто заблокую відео. Оскільки ці добросерді вороги потрудилися влаштувати таку довгу промову».
«О, це була помилка? Тоді нічого не поробиш. Навіть якщо Духи не інвертують, мені все одно цього вистачить, щоб трохи розважитися».
«Сволота……!»
Почувши, як Весткотт сказав це, не відхиляючись від наміченого курсу, образи, поховані в шлунку Шідо, піднялися до крику.
Він згадав, як це було — протистояти Весткотту безпосередньо. І пару чорних як ніч очей, які не бачили в людях людей.
— Він це зробить. Його слова явно не були порожніми погрозами чи торгом.
«—Ну що ж, тоді давайте почнемо. Спочатку заплямуємо ці лиця кров'ю. Після цього я знову вислухаю твої думки».
«! Зупинись...»
Поки Шідо марно кричав, Весткотт наказав <Бандершнацерам> продовжувати.
◇
У таких творах, як манга, часто трапляються несподівані сцени, де персонажі щипають себе за щоки, сумніваючись, чи все це було лише сном. Згідно з однією теорією, уві сні... не повинно бути болю.
Кожного разу, дивлячись на цю сцену, тріо Ай, Май та Міі сміялося, запитуючи: «Хто б міг вигадати такий жарт?» Вони, мабуть, вважали це ідеальним сценарієм, для манги. Звичайно, цей вчинок мав на меті лише показати здивовану реакцію персонажа.
Однак, здається, у майбутньому доведеться виправити це уявлення.
Адже таємничий робот раптово ввірвався через вікно, і настав час пощипати себе за щоки, щоб дізнатися, чи це сон.
«Г-гей... що це таке...?»
Ай розгублено запитала, комічно пощипуючи себе за щоки правою рукою.
До речі, незважаючи на силу, з якою вона стискала пальці, болю майже не відчувалося. Ні, було очевидно, що це не сон. Але, можливо, її відчуття болю було притуплене через те, що її мозок виділяв дофамін, ендорфін і бета-каротин у відповідь на цю несподівану ситуацію.
Кількість роботів була п'ять. Ні, ця кількість включала лише тих, що були в класі, а зовні літало ще багато інших. Кожен з них мав тіло, трохи більше за людське, і всі були оснащені товстими руками та гострими кігтями. Як не дивись, вони здавалися типом, ефективним для бою.
Зараз у класі було лише п'ятеро людей. Ай, її близькі друзі Хадзакура Май, Фуджібакама Міі, їхня класна керівниця Окаміне Тамае та їхній однокласник Тономачі Хірото. Принаймні, проти цього таємничого бойового робота (?) тут не було нікого, хто міг би з ним боротися.
«Я-Ямабукі, Хадзакуро, Фуджібакамо! Тономачі! Тут небезпечно! Швидше тікайте!»
Їхня вчителька Окаміне, також відома як Тама сенсей, сказала це, тремтячи своїм струнким тілом.
Однак роботи оточили Ай та інших, а передня лінія була розташована біля входу в коридор. Кожен з них виглядав так, ніби готовий негайно атакувати, якщо хтось спробує втекти.
«Що відбувається з цими роботами!? За своїм дизайном, вони ж повинні бути героями справедливості!? Де знаходиться армія зла!?»
«У майбутньому, де йде війна між машинами та людством, ці роботи прийшли, щоб вбити майбутнього лідера людства!? Серйозно, хто б міг подумати, що я стану такою великою людиною!?»
«Ааааа! Допоможіть! Хоч раз, перед смертю, я хочу спробувати занурити голову в груди дівчини!»
«Май, Міі та Тономачі кричали, тримаючись за праву руку, ліву руку та головою притулившись до грудей Ай відповідно. Наразі Ай відштовхнула Тономачі.
У цей момент робот, що стояв перед ними, почав рухатися, ніби отримав команду. Швидким кроком вони почали наближатися до Ай та інших.
«Що…!»
«Що…!»
«Гу…!»
З горла трійці Ай, Май та Міі вирвався хрипкий крик.
Але це було все, що вони могли зробити. Через страх їхні тіла не рухалися. Навіть якби вони рухалися, вони все одно не знали, як втекти.
Тим часом робот почав наближатися, його механічне око-камера тремтіло, тянучись до Ай та інших.
«Ах...»
З її горла вирвався здивований крик. Її мислення сповільнилося, подовжуючи цей момент. Дивне відчуття, справді схоже на обертовий ліхтар: спогади про її життя до цього моменту промайнули перед її очима.
(—О, я справді помру. Незважаючи на те, що до цього я жила звичайним життям, мене вб'є раптово з'явившийся робот. Робот? Ні, чому це робот? Хоча люди кажуть, що ніхто не знає, що трапиться в житті, це занадто обурливо. Ого, серйозно? Серйозно? Ах, якби я знала про це раніше, я б вирішила зізнатися Кішіваді...»)
Гострі кігті опустилися, розриваючи думки Ай, яка були зосереджена до межі.
***
Гарнізон Сухопутних сил самооборони. Це була одна з ключових оборонних точок Японії, де проживав і працював персонал.
Звичайно, тут були розміщені різні війська на випадок надзвичайних ситуацій, серед яких сила ПДЗ, що спеціалізується на катастрофах, пов'язаних із Духами.
Цей підрозділ, що складався зі спеціальних магів, здатних використовувати Ріалайзери, був найсильнішим серед внутрішніх збройних сил. Замість того, щоб атакувати цю базу, краще атакувати Столичний департамент поліції або столицю, які мають нижчий рівень складності.
Але — прямо зараз. Прямо на очах у згаданої капітана ПДЗ Кусакабе Рьоко відбувалося щось неможливе.
«Що...»
Кілька гуманоїдних машин раптово з'явилися в залі відпочинку в одному з кутків будівлі, де вона розмовляла з членом ПДЗ Мікі Окаміне та механіком Мілдред Ф. Фуджімурою.
Рьоко впізнала ці моделі. Безпілотна зброя ДІЕМ, <Бандершнауцери>.
Однак, навіть помітивши це, Рьоко не могла зрозуміти, що з ними зараз відбувається.
Хоча вона не могла сказати, що конфлікту не було взагалі, ДІЕМ все ж надавала технології ПДЗ, тож вони були, так би мовити, на їх боці. За звичайних обставин ця зброя навряд чи була б спрямована проти Рьоко та інших.
Однак тепер було ясно, що <Бандершнауцери> зайняли бойову позицію щодо них, націлившись своїм електронним оком і енергійно замахуючись своїми пазурами.
«Тц...»
Рьоко нахмурилася, ухиляючись від атаки. Потім вона дістала пістолет калібру 9 мм, який носила при собі, і натиснула на курок.
Однак така тактика була марною проти <Бандершнауцерів>, які були захищені Територією. Куля, яку випустила Рьоко, зупинилася в повітрі, не досягнувши <Бандершнауцерів>, і впала на підлогу. Потім, крок за кроком, механічні ляльки поступово скорочували відстань, щоб оточити їх.
— К-капітане… це пов’язано з тим, про що казала Оріґамі?
Поруч із нею Мікі згадала те, що пам’ятала.
Так, саме так. Вчора їхня колишня колега Оріґамі відвідала базу і висловила їм загадкове попередження. Рьоко, Мікі та Міллі разом обговорили те, що вона сказала.
ДІЕМ була організацією, яка намагалася захопити силу Духів. Оріґамі сказала, що 20 лютого ДІЕМ може вимагати їх підтримки, але вони повинні відхилити її запит.
Якщо це так, то це, безумовно, мало відношення до поточної ситуації. Ні, краще сказати, що їхні життя можуть стати мішенню через те, що вони почули слова Оріґамі.
Хоча неможливо було судити, чи це правда, зараз не був час думати про це.
«Ку…!»
Рьоко зціпила зуби, дивлячись, як блискуча магічна сила починає концентруватися у відкритих долонях <Бандершнауцерів>.
***
«Е… е…?»
У стані повного розпачу і збентеження Асакура Хійорі розгублено озиралася навколо.
Але це було очікувано. Адже під час концерту на сцені з'явилися дивні механічні ляльки, яких вона ніколи раніше не бачила.
«Ааааааа! Хійорііііііііііііііііііііііі!»
«Дуриндо, хіба це не частина шоу?»
«Але музика ж зупинилася?»
«Гейййййййййййй!»
Приблизно половина глядачів була збентежена раптовою ситуацією, а інша половина вважала, що це частина шоу, і ще голосніше підбадьорювала айдолів. Але, принаймні, сама Хійорі ніколи не чула, щоб це було частиною сценарію.
Спочатку вона подумала про те що попала на приховану камеру, яку встановив продюсер, задаючись питанням: «Як поведеться Асакура Хійорі, якщо замінити підтанцьовку на роботів?»
Однак, якщо подумати спокійніше, самі роботи справляли вкрай дивне враження. Їхні корпуси були занадто малі, щоб усередині могла поміститися людина, проте рухалися вони напрочуд плавно й природно. Таке більше пасувало б іграм чи кінофільмам. Але невже сучасні технології вже сягнули такого рівня?
Поки Хійорі розмірковувала над цими речами, кігті на обох руках механічних роботів почали мерехтіти, коли вони підкралися, щоб оточити її.
«Кяяя…!»
Зіткнувшись із цим моторошним поглядом, Хійорі не могла стримати голосу. Однак ззаду на неї наближалися ще більше роботів.
«М-Міку…!»
Хійорі заплющила очі, кличучи Ідзайо Міку, ім'я колеги-Айдолки та її семпая, за яким вона сумувала.
Зрозуміло, що просити про допомогу було неможливо. Зі своїм металевим поглядом, зосередженим на Хійорі, роботи направили передню частину своїх пазурів, нібито щоб пронизати її з усіх боків.
Однак — в наступну мить.
***
“Хоооооооооооо—!’
Коли цей бойовий крик пролунав у класі, робот перед Ай був красиво розрубаний навпіл.
«Хм…?»
Від раптової події, що сталася, Ай не могла не дивитись здивовано.
Потім з тіні розірваного навпіл робота з'явилася одна дівчина.
«Хм...»
Впізнавши цю постать, Ай знову застигла в подиві.
Але це було очікувано. Адже там стояла...
«—Ви в безпеці, Ай, Май, Міі. А також Тономачі і Тамо сенсей!»
Це була Ятоґамі Тока, їхня однокласниця, одягнена в легкий блискучий одяг і з величезним мечем у руці.
«Фу...»
***
У їхніх вухах пролунав тихий видих, а потім, ніби відгукуючись на нього, промінь світла промайнув повз руку <Бандершнауцерів>, відкинувши його від Рьоко та інших.
«Що...!?»
Рьоко інстинктивно затамувала подих. Потім, ніби щось помітивши, Мікі підняла голос.
«О-Оріґамі!?»
Немов ведена цим голосом, Рьоко подивилася в тому напрямку, куди дивилася Мікі.
І, як і сказала Мікі, там стояла Оріґамі в чисто білій сукні поверх сріблястого бойового ріалайзера.
***
«—Так, ти кликала мене, Хійорі?»
«Е…?»
Почувши цей голос над головою, Хійорі розплющила очі.
Роботи, які оточували її, тепер лежали спиною на землі.
Хійорі підняла обличчя, щоб знайти голос...
«М-Міку...!»
Міку, одягнена в Астральну сукню, що випромінювала слабке світло, ширяла в повітрі.
◇
«Гаразд!»
Стоячи на мосту «Фраксінус» і спостерігаючи за битвою Токи, Шідо стиснув кулак.
Так, саме так. На одному з розділених екранів, що показували його однокласників, з'явилася Тока в обмеженій Астральній сукні з мечем у руці, щоб розрізати надвоє «Бандершнауцера», який намагався атакувати Ай, Май і Міі.
Ні, не тільки Тока. Оріґамі, Міку, Йошіно, Нацумі, Каґуя і Юдзуру, які щойно були на містку «Фраксінуса», щойно прибули до своїх друзів, рятуючи їх, як і Тока.
Світло від сили духів виблискувало на кожному з розділених екранів, перетворюючи «Бандершнауцерів» на металобрухт. Хоча <Бандершнауцери> були загрозою для людей, вони були лише порожніми оболонками в очах Духів.
Звичайно, місце, над яким летів <Фраксінус>, не було містом Тенґу. Тому навіть для Духів було б неможливо вчасно дістатися до місця, де знаходилися їхні друзі.
Щоб це стало можливим —
Хуму. Переносити усіх на велику відстань було небезпечно... але якось все пройшло добре».
Здатність, якою володів <Міхаель> Мукуро.
Янгол Ключ <Міхаель>, здатний закривати — або відкривати будь-що.
Його влада простягалася далі, ніж просто закривання дверей або замків. Нематеріальні речі, такі як людський розум або спогади — або навіть з'єднання двох точок у просторі через «Портал». Не було нічого, що не міг відкрити <Міхаель>.
Так, саме так. Дізнавшись, що їхні друзі опинилися в кризовій ситуації, Духи змогли миттєво переміститися до відповідних місць через «Портали» в просторі, які відкрила Мукуро.
Незважаючи на це, Шідо не був упевнений, чи був цей метод найкращим.
Звісно, це було необхідно, бо іншого способу врятувати Ай, Май, Міі, Тономачі та інших не було, але цей метод також містив у собі фатальний ризик.
Причина була проста. Полювання та знищення <Бандершнауцерів> на очах у всіх було рівнозначним...
— Т-Токо... це ти?
— Оріґамі!? Ця форма...
«Міку, чому ти тут? А що це на тобі... сценічний костюм?»
«Кіяаааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа! Мікууууууууууууууу!»
"Ха....ха?! Йошіно і Нацумі?"
" Моя вірна подруга Каґуя! Не може бути, ти нарешті пробудила ауру темряви?"
«Юдзуру, що це за еротичний одяг на вас?»
З кожного екрану лунали гучні звуки збудження, що викликали як збентеження, так і здивування у друзів Духів.
Духи мусили розкрити свою ідентичність як ціну за порятунок своїх друзів.
«... Ах, справді. Навіть для <Рататоска> я не знаю, чи зможемо ми повністю приховати це. Це точно буде болем у животі в майбутньому».
Дивлячись на неспокійних людей на екрані, Которі зневірено приклала руку до чола.
Однак Которі промурмотіла коротке «але», загостривши погляд.
«—Ми подолали це, Айзеку Весткотт».
«Хм-хм».
Весткотт продовжив говорити, випустивши невеликий стогін.
«Ця техніка дійсно розумна. Ви справді варті похвали. Але хіба я щойно не сказав? Мені байдуже, як вони зазнають краху. —Завжди краще підготувати козир».
«……Що ти сказав?»
Почувши слова Весткотта, Которі кинула на нього підозрілий погляд.
—Наступної миті. Немов відгукуючись на її слова, пролунав жахливий вибух, який сильно похитнув корпус «Фраксінуса».
«…!? Которі!»
«Ку…! Атака корабля ДІЕМ!? Маріє, яка ситуація?»
«Так. Аналізую…»
Коли Которі роздратовано запитувала про поточну ситуацію, Марія вимовила збентеженим голосом.
«Військовий корабель DIEM, який атакував «Фраксінус», знаходиться в положенні, щоб асимілювати випадкову територію».
«Територія... асимілювалася!? Це взагалі можливо!?»
«Теоретично це можливо. Якщо є достатня аналітична потужність, щоб повністю зрозуміти склад території супротивника, а сама територія розвинена завдяки надвисокій потужності».
«......»
Которі затамувала подих, вислухавши слова Марії.
Тоді, ніби спеціально, автоматична камера передала зображення на головний дисплей. Красивий повітряний корабель з обтічним корпусом прикріпився прямо поруч із «Фраксінусом».
«Ґоетія......!»
Которі вигукнула це ім'я з роздратуванням.
Це ім'я було їй добре знайоме. <Ґоетія>, особистий корабель Еллен Мейзерс, який знищив <Фраксінус> до його модернізації.
Після переродження в <Фраксінус EX Сельсіор> вони помстилися за приниження, запозичивши силу Духів, але зараз більшість Духів були розкидані по всьому місту Тенґу.
«Ку, Марія, заспокойся...»
Саме коли Которі збиралася дати вказівки Марії, люк «Ґоетії» відкрився, і «щось» з величезною швидкістю вилетіло в бік «Фраксінуса».
У наступну мить стеля містку була розірвана потужним вибухом. Високопотужний лазерний меч випустив сліпучу магію у вигляді дуги у формі леза, коли захід сонця зазирнув у місток. Якби повітряний корабель не був покритий добровільною територією, екіпаж, включаючи Шідо, був би висмоктаний через різницю тиску повітря.
«Що...»
«Та ви жартуєте...!?»
На міст на мить запанував хаос.
Але цього моменту було більш ніж достатньо для магів.
«Якщо думали, що всередині корабля будете в безпеці, то ви глибоко помилялися. —Принаймні, переді мною».
—Еллен Мейзерс.
Як тільки вони впізнали особу зловмисниці, яка зруйнувала зовнішню частину корабля і увійшла на місток, її меч уже швидко наближався до Шідо. Можливо, менш ніж за секунду...
Однак...
«—Завжди краще мати козир у рукаві. Хоча мені неприємно повторювати слова того виродка Вескота».
Пролунав голос невідомого походження. Наступної миті, коли магічний меч наблизився до нього, тіло Шідо піднялося над землею.
«Ха...»
Через мить Шідо швидко зрозумів.
Особу людини, яка врятувала його.
«—Мано?!»
«Так. —Козир прибув».
Правильно. Це була молодша сестра Шідо — ні, Такамії Шінджі, Такамія Мана. Вона була одягнена в бойовий Ріалайзер <Вінарґандр>, що створювало враження вовка. Мабуть, вона перебувала на кораблі на випадок надзвичайної ситуації.
«Ха—!»
З пронизливим криком Мана сконцентрувала свою Територію, а двигуни на спині її бойового Ріалайзера просунули її вперед до Еллен. Корабель огорнуло сліпуче світло, коли Мана та Еллен вилетіли з корабля через тріщину в стелі.
«Мано…!»
Навіть для Мани було б неможливо перемогти Еллен самотужки. Зціпивши кулаки, Шідо спрямував силу Духів через все своє тіло, доклавши всіх зусиль, щоб злетіти того місця.
«Шідо! Досить, зупинись...»
Хоча Шідо відчував наміри Которі, щоб він припинив, він не міг зупинитися, щоб дослухати, і з усією силою вдарив ногою по підлозі мосту.
Потім, просто так, він дозволив силі Ангела Вітру <Рафаеля> охопити все його тіло, коли він вистрибнув з військового корабля через тріщину, що відкрилася на стелі.
Висота 15 000 метрів над землею була запаморочливою. Однак завдяки Території, що покривала корпус, не було потреби турбуватися про температуру навколишнього середовища, розрідженість повітря та природні фактори, такі як вітер. Він поставив ноги на гладенький фіолетово-білий корпус <Фраксінуса> і почав шукати Ману та Еллен.
«—!»
Оскільки це був порожній простір без будь-яких перешкод для зору, він швидко їх знайшов.
Але проблема була в тому, що там були не тільки Еллен і Мана.
«Яхахаха!»
«Ахаха, і старший братику, і молодша сестричка тут».
«Можна я теж приєднаюся?»
Кілька дівчат, що плавали поза <Фраксінусом>, посміхалися, повторюючи голосом, в якому не було ані найменшого натяку на напругу.
«<Нібельколь>!»
Впізнавши їх, Шідо не зміг стриматися і вигукнув їхнє ім'я.
Так — <Нібельколь>. Псевдодухи, створені шляхом поєднання Короля Демонів <Вельзевула> та технології ДІЕМ.
Коли хвиля сміху стихла, ще двоє людей вийшли вперед.
Однією з них була Артемізія Ешкрофт, маг ДІЕМ, як і Еллен.
Іншою людиною був — голова ДІЕМ і власник чорної як смола книги, сам Айзек Весткотт.
«Весткотт…!»
— вигукнув Шідо, і його обличчя почало тремтіти.
Адже ці троє мали найвищу бойову силу в ДІЕМ. Чесно кажучи, Шідо не очікував, що всі троє залишать штаб-квартиру, щоб з'явитися в такому місці.
У далекому небі Міо продовжувала розривати флот ДІЕМ. Побачивши цю сцену краєм ока, Шідо все зрозумів. Можливо, вони вже передбачали появу Міо і використовували цей великий флот як приманку.
Саме так. — Саме для того, щоб викрасти сили, що дрімала в тілі Шідо, перш ніж заволодіти силою Міо.
«Іцука Шідо. Ні, чи краще називати тебе Такамія Шінджі? О і Мана теж тут. — Хуху, яка ностальгічна комбінація. Таке відчуття, ніби ми повернулися на 30 років назад».
Весткотт говорив привітним тоном. Але за його очима Шідо бачив крижаний металевий блиск.
«… Ага. Ти й Еллен зовсім не змінилися. Після 30 років я очікував хоча б пари зморшок».
Навіть після того, як Шідо висловився у глузливому тоні, Весткот все ще зберігав на обличчі тонку усмішку. Майже так, ніби він носив маску. Тим часом Еллен зробила трохи сердитий вираз обличчя, що робило її більш схожою на людину в порівнянні з ним.
«Ну що ж, хоча це мальовниче місце, де можна згадати старі добрі часи, але на жаль, у нас більше немає часу. Навіть якщо це трохи неввічливо як для моменту нашого воззʼєднання, але після того, як я побачив, як ви, брат і сестра, так чудово ладнаєте, я мушу вирішити це питання, перш ніж повернуться Духи».
Згідно з наказом Весткотта, Еллен, Артемізія та <Нібельколь> розійшлися, щоб оточити Шідо та Ману.
«Ку...»
«Тц...»
Їх повністю переважали чисельністю. Шідо і Мана прийняли бойові позиції, спираючись одне на одного.
Мана, безсумнівно, була однією з найсильніших магів у світі, а Шідо мав у своєму розпорядженні кілька кристалів Сефіри.
Але навіть з урахуванням цього ситуація все одно була жахливою.
Еллен Мейзерс, відома як найсильніший маг серед людей, і Артемізія Ешкрофт, чиї сили поступалися лише їй. А також Король Демонів <Вельзевул> під контролем Весткотта і його підлеглих, псевдо-Дух <Нібельколь>.
З такими супротивниками їхня чисельність була явно недостатньою. Якщо так продовжувати...
Однак.
«—Божечки, якщо ти говориш про «брата і сестру, які ладнають між собою», чи не забув ти про ще одну людину?»
У той момент, щойно почувши цей голос, що долинув знизу, з прорізу в зовнішній броні корабля вилетіла маленька постать.
«...Которі!?»
Підтвердивши її появу краєм ока, Шідо не зміг стримати голосу.
Так, це була капітан «Фраксінуса» і молодша сестра Шідо, Іцука Которі.
Більше того, її одяг був іншим, ніж раніше. Поєднання військової форми та кімоно, червона Астральна Сукня, виткана з полум'я. А в її руках була величезна бойова сокира, приблизно вдвічі більша за неї.
«Ц-цей, вигляд...!»
«Чому ти так здивований? Мукуро має підтримувати «портали», щоб усі могли повернутися, а Ніа не має бойової сили. Тож, хіба не залишаюся тільки я?»
«Навіть якщо так...!»
Коли Шідо збирався продовжити, Которі кинула на нього гострий погляд, а потім прошепотіла.
«Все гаразд. Тільки на деякий час я все ще можу використовувати всю свою силу, не піддаючись божевільному імпульсам Іфрита. — Крім того, було б ще гірше нічого не робити в цій надзвичайній ситуації».
«Которі…»
«Которі…»
Почувши слова Которі, Шідо і Мана одразу ж обмінялися поглядами, а потім кивнули.
У своїх руках вони проявили Янгола меча <Сандальфон> і лазерний меч <Вовчий хвіст> відповідно.
«—Почнімо ж, Айзеку Весткоте. Можливо, ти хотів скористатися нагодою відсутності більшості духів, але дозволь мені сказати, що це був твій найгірший вибір».
«Вірно! Ми покажемо тобі силу братів і сестер. —Правда ж, Которі?»
«...! Ун!»
Слухаючи Шідо і Ману, Которі здригнулася і міцніше стиснула свого Янгола <Камаеля>.
Шідо, Мана і Которі.
Зараз ці троє братів і сестер вперше стояли пліч-о-пліч на полі бою.
Спостерігаючи за цим, Весткот посміхнувся, ніби вважаючи це кумедним.
«—Цікаво. Тоді, будь ласка, чиніть опір люди».
У той момент.
«—!»
Ніби відбиваючись від цього голосу, Еллен, Артемізія і незліченні <Нібельколі> атакували одночасно.
Над «Фраксінусом» плавав його сестринський військовий корабель «Ульмус».
На містку зараз лунали сигнали тривоги, що вказували на надзвичайну ситуацію, через гучномовці було чутно вибухи, а члени екіпажу голосно викрикували свої звіти.
Але це було очікувано. У повітряному просторі перед ними «Дух Першопочатку» вів бій з флотом ДІЕМ, а команда під керівництвом Весткотта скористалася цим, щоб атакувати «Фраксінус».
Крім того, більшість Духів, які були основною бойовою силою <Фраксінуса>, тепер були розкидані по всьому регіону. Кілька вибухів пролунали поблизу узбережжя, яке ще десять хвилин тому було спокійним.
«…………»
Голова круглого столу <Рататоску> Елліот Вудман погладжував бороду, а його обличчя було суворим.
Ситуація була дуже похмурою. Хоча Шідо, Которі та Мана вели запеклу боротьбу за межами <Фраксінуса>, вони зазнавали тиску з боку Еллен і були пригнічені чисельною перевагою супротивника. Більше того, <Деус> міг прибути туди будь-якої миті.
«……<Деус>. —Міо?»
Зі своїм затуманеним зором Вудман дивився на сяйво, яке випромінював Дух на головному моніторі.
Незважаючи на те, що його зір погіршився — ні, як істиний маг, Вудмен навіть не мусив дивитися, щоб відчути цю величезну силу.
— Не було жодних сумнівів. Це був Дух з тих часів.
Тридцять років тому, щоб помститися людству, Вудмен, Весткот, Еллен і Карен викликали її — істоту, яка полонила його серце. Вона була непрямою причиною народження <Рататоска> і відправною точкою для всіх подальших подій.
Він був здивований, коли почув звіт від <Фраксінуса> про те, що Мурасаме Рейне була Міо, а Іцука Шідо — її спробою відтворити Такамію Шінджі. Але Вудмен також відчув дивне відчуття усвідомлення.
Закохатися в Духа, заснувати інститут для захисту Духів, знайти хлопчика, який міг запечатувати сили Духів — все це здавалося дивом. Але, можливо, Міо вже врахувала існування і поведінку Вудмана, коли розробляла свої плани.
«……Боже, Боже, хто б міг подумати, що я закохався в таку підступну жінку».
Вудман пробурмотів самокритично, а потім знову замислився.
Згідно зі звітом Которі, Дух першопочатку — Міо, щоб зробити з Іцукі Шідо, Такаміб Шінджі, була готова вбити всіх Духів, щоб відновити Кристали Сефіри.
—Дух, в якого він закохався, і Духи, яких вони захищали. Якщо дві сторони стануть ворогами, на чий бік йому стати?
«……Ха-ха».
Думаючи про це, Вудман знову засміявся.
—Відповідь була очевидна. Обидві.
Елліот Вудман розійшовся зі своїми колишніми колегами і обрав шлях захисту Духів, створивши організацію під назвою «Рататоск».
Такий невинний чоловік не міг зробити однозначний вибір між цими двома альтернативами.
А якби це був Іцука Шідо — він був переконаний, що цей лагідний хлопець погодився б з цією відповіддю.
«—Тож, і для нього також ми повинні спочатку захистити Духів».
Вудман тихо промовив до жінки, яка чекала за його спиною.
«Карен. —Підготуй <Водан>».
«Водан». Назва бойового Ріалайзера, який можна назвати кристалізацією технології «Рататоска».
Золота броня, що носить ім'я Короля Богів. Навіть для Вудмана, істиного Мага і штучного мага, це була надзвичайно потужна одиниця, яка дозволяла йому використовувати Ріалайзер, щоб повернути своє тіло до первісного стану.
Однак, його використання було рівнозначним вигоранню решти життя Вудмена.
«… То ти йдеш, Елліоте».
Жінка в окулярах — Карен Мейзерс — промовила спокійним, але самотнім тоном. Вудман тихо зітхнув, промовляючи вибачення.
«Айк, а також Еллен і Артемізія. Я єдиний у <Рататоску>, хто може подолати цю бойову ситуацію. Тоді……у мене немає іншого вибору, як піти. Хіба ти не вважаєш, що людина, яка зрадила своїх друзів, щоб захистити Духів, має бути вбита під час виконання місії?»
Коли Вудман закінчив говорити, Карен після хвилини мовчання зітхнула.
«Це дійсно засмучує мене. Хоча моє серце хоче тебе зупинити, але якби ти був типом людини, яка залишається тут, я б ніколи не пішла за тобою».
«-Хм-хм.»
Почувши слова Карен, Вудман розтулив щоки і сказав: «Ходімо?».
Під пильним оком екіпажу Карен відстебнула фіксатор на інвалідному візку Вудмана.
Але - саме в цей момент.
"......!? Будь ласка, зачекайте. Пане Вудман!? Це ...... відповідь ......".
Один з членів екіпажу на нижній половині мосту підняв пронизливий голос, ніби щось помітивши.
«Ху-»
«Кхахахахахахахаха!»
«Помриииии!»
«Ку-»
Військовий корабель <Фраксінус> миттєво перетворився на поле бою.
Лазерні мечі Еллен та Артемізії спалахнули густим концентрованою маною, як і незліченні тріпотливі сторінки, складені в різні форми.
Збиваючи їх <Сандальфоном>, холодне повітря від <Зафкіеля> поширювалося через шквал, викликаний <Рафаелем>. Промені світла від <Метатрона> розсіювалися в «портал», відкриту в просторі <Міхаелем>, вбиваючи <Нібельколь> одну за одною.
І Мана, і Которі почали косити ворога, використовуючи дві основні зброї <Вінарґандра>, <Вовчий хвіст> і <Вовчак>, та полум'я з <Камаеля> відповідно.
Зіткнувшись з найбільшим військовим потенціалом ДІЕМ, Шідо та його сестри вели запеклу атаку на щільному полі бою.
У цій війні нападу і захисту одна мить недбалості може призвести до смерті. Прикликаючи численних Янголів, Шідо залпом атакував, підтримував своїх союзників, а іноді шепотів слова любові до <Нібельколь>.
Проте рівновага в цій битві зберігалася лише кілька хвилин.
З переважною кількістю <Нібельколь>, Шідо був мішенню Еллен як єдиний, хто міг запечатати їх, змушуючи його зосередитися лише на захисті. У той же час, Которі і Мана також були поступово придушені.
«Ку......!»
«Кяхаха, продовжуй наполегливо!»
"Це марно! Продовжуйте в тому ж дусі ......"
«Це кінець!»
Поки Шідо відбивав атаку Еллен, паперові літачки, випущені з <Вельзевула ・Джеліддо>, пронизали Шідо з усіх боків.
«Ку, ах......!»
Відчувся гострий біль, коли кров почала рясно литися. Полум'я <Камаеля> почало заліковувати рану, але в той момент, коли його концентрація похитнулася від того, що його утримувала <Нібельколь>, незабаром вдарив лазерний меч Еллен.
«Шідо!»
«Братику!»
Которі та Мана занепокоєно вигукнули. Але вони були заблоковані міріадами <Нібельколів> до такої міри, що їм було важко рухатися.
У цей час Весткотт хвацько підняв руку. У відповідь Еллен недбало підняла свій лазерний меч.
«Що ж, тоді все скінчено».
«Я не помру в такому місці, як це!»
Шідо закричав, намагаючись впорснути достатньо сили, щоб звільнити свої кінцівки від цих обмежень. Однак сила <Нібельколь> була надто великою, що зробило його нерухомим.
«Чому зараз...... зараз ...... після того, як нарешті зрозумів справжнє бажання Міо!»
Тоді -
Саме тоді, коли Шідо намагався кричати -
«-Що ж, цього разу дозволь мені віддати тобі борг, Шідо».
Звідкись пролунав знайомий голос.
Наступної миті ззовні на <Фраксінус>, де перебували Шідо та інші, поширилася чорна тінь, а потім з тіні вилетіли незліченні постаті.
Чорно-червоні Астральні Сукні. Нерівно зав'язані з обох боків в хвостик волосся. А також — око з годинником в її лівій очниці.
Саме так. Армія «Токісакі Курумі» з'явилися на сцені, вступаючи в бій проти <Нібельколь>, Еллен та Артемізії, водночас стріляючи кулями згущених тіней.
«Що…?»
«Гм…?»
«Хаааа!?»
Ситуація була абсолютно несподіваною для них. Еллен, Артемізія і <Нібельколь> впали в паніку.
Звичайно, незважаючи на їх здивовані вирази облич, вони все ще ухилялися від атак Курумі і в помсту відрубували все, що було вище плечей клонів Курумі. Але через несподівану атаку їхня увага на мить відвернулася.
За <Нібельколь> Вескот віддавав свої накази.
Але навіть за ним висіла чорна тінь.
«—Ти нарешті втратив пильність, Айзеку Весткоте».
Весткот злегка нахмурився, повернувшись спиною.
Але в той момент — рука Курумі вже пронизала його груди.
«—»
«Айку ………!»
Еллен закричала, змусивши повітря навколо вібрувати.
З грудей Весткотта, з яких текла кров, з'явився маленький кристалоподібний предмет.
— Кристал Сефіра. Предмет, який Весткотт вкрав у Нії, і джерело сили Духа.
«Уфуфу — Дякую, що зберігав його для мене, але тепер я забираю його».
Курумі сказала, посміхаючись, схопивши кристал Сефіра, що плавав у повітрі, а потім стрибнула назад.
У той момент...
«Гааа!»
«Ахххх!»
<Нібельколь> спочатку були дивом, народженим від сили <Вельзевула>. Оскільки Кристал Сефіра, джерело їхньої сили, був відокремлений від свого носія, вони більше не могли підтримувати своє існування.
Ніби підкоряючись цьому прикладу, кілька клонів Курумі, що оточували її, направили свої дула на Весткотта.
— Кіхі.
— Кіхіхі.
«Кіхіхіхіхі».
З бурхливим сміхом клони одночасно натиснули на курок. Кулявий дощ злетів у бік Весткотта.
«Ааааааааааааххххххххххх!»
Мабуть, менш ніж за секунду після цього крику Елен підлетіла до Весткотта і накрила його своєю територією.
Проте кілька куль встигли влучити у Весткотта швидше, ніж Еллен. Кров бризнула з його правого плеча, лівої ноги та живота.
«Ку…! Айку! Залишайся з нами!»
Еллен використала територію, щоб підтримати тіло Весткотта і зупинити кровотечу. Потім вона оглянула навколишню ситуацію.
«—Артемізіє! Відступаємо!»
Подумавши лише мить, рішення було прийнято миттєво. Еллен закричала. Навіть для найсильнішого в світі мага було б поганим рішенням продовжувати бій, захищаючи пораненого Весткотта після втрати <Вельзевула> і <Нібельколя>.
«—Угу, зрозуміла!»
Артемізія кивнула, відштовхнувшись від землі після того, як вбила клона Курумі.
Еллен і Артемізія, несучи Весткотта у своїй Тереторії, втекли з місця бою і зникли в небі з вражаючою швидкістю.
Хоча клони Курумі вистрілили кілька куль у погоню, жоден з них не вирішив переслідувати їх.
Курумі, ймовірно, теж це розуміла. Наздогнати Еллен було малоймовірно, а навіть якщо б їй це вдалося, це означало б лише більше втрат на її боці.
«Курумі…?»
Після цього Шідо повільно промовив ім’я дівчини.
Не було жодних сумнівів. Там був Дух, який мав бути вбитий Міо, Токісакі Курумі.
Більше того, це було не так, як того разу, коли один клон Курумі втік у майбутнє. Це була безсумнівно «справжня Курумі» з здібностями Янгола та її незліченними клонами.
«Божечки, Божечки, як справи, Шідо. Которі та Мано. Що сталося? Чому ви так дивно на мене дивитеся?»
Курумі промовила з легким смішком. Її клони повторили її слова, і навколишнє середовище огорнуло сміх, немов туман.
«Що сталося… Ти ж мала померти тоді…»
«Божечк, Бодечки. А хіба не Шідо розповів мені про Міо всередині мене? Це ж все-таки я. Ти думав, що я з’явлюсь на тому березі перед Міо без жодних контрзаходів?»
Курумі пожартувала, прикидаючись, що притискає пістолет до власного чола.
«—У той момент, коли Міо спробувала забрати мій Кристал Сефіри і втекти у зовнішній світ, я перенесла свої спогади і Кристал Сефіри до клону, створеного Восьмою Кулею <Хет>. —Зрозуміло, що попередня підготовка була».
«Що...»
Почувши слова Курумі, очі Шідо засяяли. Звичайно, коли Шідо надав цю інформацію, він замислився, чи є можливість для Курумі вижити, але він ніколи не очікував, що це буде можливо.
«Ти хочеш сказати, що... ти зараз у ситуації, коли особистість справжньої Курумі знаходиться в тілі клону...?»
Слухаючи Шідо, Курумі незабаром висловила багатозначну посмішку.
«Ну, я розповім тобі подробиці пізніше, якщо буде можливість — крім того, що зараз».
Курумі звузила очі, дивлячись на кристал Сефіра, який вона взяла у Весткотта. Потім вона направила на нього пістолет.
«<Зафкіель> — Четверта куля <Далето>».
Сказавши це, вона вистрілила Четвертою кулею <Далето>.
Тоді кристал Сефіра, який був темним як ніч, знову почав випромінювати слабке блідно яскраве сяйво.
Так, саме так — інвертований кристал Сефіра повернувся до свого первісного стану.
«Нарешті, я нарешті отримала його».
Курумі посміхнулася, притискаючи кристал Сефіра до своіх грудей.
Кристал Сефіра почав випромінювати сильне світло, коли Курумі проковтнула його.
«А-ха...»
Курумі посміхнулася від задоволення, тремтячи від насолоди.
«А, а, воно переповнює мене, переповнює. Це — другий кристал Сефіра. Уфуфу, відчуття, ніби я тепер можу зробити що завгодно».
«Курумі...!? Ти, що ти...»
Коли Шідо вигукнув з подивом, пролунав інший голос, ніби відлуння.
«Шідо!»
«Шідо...!»
Наступної миті кілька дівчат в обмежених астральних сукнях з'явилися з порталів, що відкрилася на зовнішній стороні <Фраксінуса>. Очевидно, вони закінчили знищувати <Бандершнауцерів> з іншого боку «порталів» і повернулися сюди.
«Вибач, Шідо! Я запізнилася...»
Тока обернулася з <Сандальфоном> в руках — і її очі розширилися від подиву, побачивши Курумі.
Хоча інші Духи, здавалося, отримали мінімальне пояснення від Ніа та Марії, було несподівано побачити там Курумі. Всі вони проявили реакцію, схожу на реакцію Токи.
«Курумі…?»
«Що… що відбувається? Я чула, що люди з ДІЕМ атакували Любого…»
Поки Міку неспокійно оглядала навколишнє оточення, Курумі знову випустила веселий сміх.
«Уфуфу, вибачте. Ви трохи не встигли і мені довелося допомогти Шідо. Ну...»
Курумі говорила, самокритично знизуючи плечима.
«… але схоже, з'явилася ще більш клопітка особа».
«Що...?»
Слухаючи Курумі, Шідо злегка нахмурився.
Але — через мить Шідо зрозумів, що мала на увазі Курумі. Ні, він був змушений зрозуміти це посередині.
У мить ока весь світ змінився.
«Що...»
З моря хмар, забарвлених у кольори заходу сонця, навколишній пейзаж миттєво перетворився на монохромний простір, складений з гострих прямих ліній.
Це було майже як потрапити у сон — ні, скоріше, як прокинутися з прекрасного сну і повернутися у холодну реальність.
«…! Шідо!»
«Це…!»
Всі Духи випустили тремтячі голоси, сповнені страху.
Шідо відчув, як той самий страх охопив його серце. Раптом він на мить втратив контроль над диханням.
Однак між Шідо і Духами все ще була вирішальна різниця. Шідо вже раз переживав це явище.
«Міо…!»
Шідо вичавив це ім'я з горла.
Так, без сумніву, це була сила другого Янгола Міо.
«—Ун. Вибач, Шіне».
Голос пролунав у повітрі, ніби у відповідь на заклик Шідо. Відкривши очі і поглянувши туди, він побачив Міо, яка з'явилася в порожньому просторі, де раніше нічого не було.
Ні, це ще не все. Над її головою був квітковий бутон, що огортав дівчину в центрі, а за нею було велике дерево з дівчиною, прикріпленою до стовбура, що плавала в повітрі, коли його гілки та коріння почали розширюватися назовні.
Янгол Смерті, що позбавляв життя, <Айн Соф Аур>.
І Янгол законів, здатний переписати саму реальність, <Айн Соф>.
Обидва були найсильнішими Янголами Міо: апостолами руйнування з силою, що значно перевищувала Духів.
«Я не очікувала, що потраплю в таку пастку. Але добре, що все вирішилося. Дякую, що захистила Шіна за мене, Курумі».
«……Божечки, Божечки».
У словах вдячності Міо не було відчутного сенсу — ні, можливо, тому що його не можна було відчути — Курумі спотворила обличчя від невдоволення.
«Шідо!»
На голос Токи Духи вишикувалися, щоб захистити Шідо. Всі не наважувалися відвести погляд від Міо, тримаючи своїх Янголів.
«Мета Міо — Шідо. Тікай, поки ми виграємо час».
«Судячи з того, що ти сказала, Мана не повинна була загинути. Тому залиш це сестричці».
Оріґамі та Мана, які стояли перед Шідо, говорили, не відводячи очей від Міо.
«…………»
Однак Шідо стиснув кулаки, поклавши руки їм на плечі, і рушив уперед.
«Шідо!?»
«Зупинись. Що ти робиш, це занадто небезпечно».
Духи почали рухатися, щоб зупинити його. Однак Шідо неухильно просувався вперед.
З власного досвіду він знав, що втекти з цього простору неможливо, але, перш за все, він не міг втекти, він мав врятувати Міо.
Так. Шідо нарешті зрозумів.
Він виявив джерело головного болю, яке періодично виникало після поцілунку з Рейне.
Він зрозумів, які спогади періодично спливали в той момент.
—А також правду, на яку вона вказувала.
«……Міо».
«—Шіне».
Коли Шідо покликав її на ім'я, Міо, здавалося, була щаслива відповісти йому.
Рухи та вираз обличчя Міо змусили Шідо відчути, як його серце стиснулося.
Однак Шідо переборов біль і рушив вперед.
«……Нарешті я зрозумів. Той спогад був… Міо, він був твоїм?»
Шідо доторкнувся до чола, дивлячись Міо в очі.
Дійсно, стратегія щодо Рейне закінчилася провалом. Хоча шлях був прокладений, печатка не була завершена. І через цей шлях спогади Шідо про майбутнє були розкриті. Це був саме той найгірший сценарій, який можна було уявити.
Однак це також показало інший шанс.
Так само, як спогади Шідо були передані Рейне через шлях, спогади Рейне — Міо також були показані Шідо.
Відчай від втрати Шінджі, смуток, всі ці негативні емоції одним подихом перейшли до Шідо, який страждав від болісного головного болю.
Однак у відчаї Міо була лише одна іскра надії.
І це було саме — існування самого Шідо.
Однак...
"...... Я не зміг запечатати твої сили. Напевно, це тому, що мені просто не вистачило сили. Ти ж Дух Першопочатку. З іншого боку, я навіть не закінчив збирати всі Кристали Сефіри".
Шідо продовжував.
"Це ще не все. Попередня невдача сталася не тільки через це. Причина була дуже проста. Я чув це від Которі незліченну кількість разів. -Щоб запечатати силу Духа, я маю відкрити серце Духа, а потім поцілувати її. Але Міо досі не відкрила мені своє серце!"
«...... Шіне?»
Міо розгублено вигукнула, почувши зауваження Шідо. Ззаду також почувся підозрілий голос Которі.
"Про що ти? Я точно впевнена, що на той час її прихильність досягли потрібного діапазону...
"Ні. Це інше. Міо кохає не Шідо, а Шінджі."
Шідо стримував сльози, щоб не розплакатися, коли вимовив ці слова із забитого горла.
«А Шінджі ...... більше не існує.»
«...»
Міо втратила дар мови, коли розплющила очі.
Шідо аж мороз пройшов по спині. Невідомо, чи це було пов'язано з відчуттям від слів, які він сам вимовив, чи з тим, що <Айн Соф> так сильно відгукнусся в серці Міо, але температура навколишнього середовища значно знизилася.
З її злегка тремтячих губ вилилися слова.
"Про що ти говориш, Шіне? Я переробила Шіна і дала йому силу Духів, щоб ти більше ніколи не помер..."
"...... Ах, твоя сила справді дивовижна. Але припустимо, що я зберу всі кристали Сефіри і мої спогади як «Іцука Шідо» будуть стерті..."
Шідо на мить замовк.
Бо ці слова могли розбити серце Міо. Спогади про Шінджі, який кохав Міо, а також власні почуття Шідо до Рейне, не давали йому говорити.
Але — він мусив це сказати. Шідо говорив, стискаючи кулак так сильно, що рука майже почала кровоточити.
«— Це правда Шінджі?»
«—»
Тоді.
Руйнівні слова і можливість, до якої він дійшов, побачивши спогади Міо.
Глибоко в душі Міо намагалася це приховати. Хоча вона, можливо, і думала про це, але не могла не намагатися це ігнорувати.
Шідо навмисно витягнув це на поверхню.
«Людина, яка має і спогади, і зовнішність Шінджі. Але це не справжній Шінджі. Душі Шінджі тут не існує. ……Ти, мабуть, вже знала про це. Але навіть знаючи, ти мусила покладатися на це! Але — чи може цей Шінджі справді заповнити пустоту у твоєму серці, Міо?»
«…………»
Почувши слова Шідо, Міо на деякий час замовкла, але врешті-решт сумно відкрила рота.
«...Чому ти таке кажеш, Шіне?»
Тоді, ніби відповідаючи стану Міо, простір навколо Шідо та інших почав тремтіти.
«У мене є тільки Шін. Я жила досі тільки для того, щоб ще раз зустріти Шіна».
«—Не бійся!»
Шідо мимоволі почав кричати.
Злякавшись цього, Духи навколо нього почали тремтіти.
«Тільки Шін……? Не будь дурною! Я! Духи! Хіба ти не маєш всього цього! Хіба час, який ми провели разом, настільки гірший за Шіна……!?»
«…………»
Однак Міо не проявила особливої реакції на заклик Шідо. — Нібито вона вже давно дійшла того самого висновку.
Натомість, плачучи, Міо прошепотіла: «Невже?».
«Ти можеш так говорити, бо ти не Шін. Я мушу швидко повернути тебе до Шіна. — Дякую тобі за все, Шідо. Але прощавай».
—У той момент.
Повітря почало вібрувати, утворилися хвилі, коли величезне плаваюче дерево за Міо простягнуло свої «гілки» і «коріння» до неба і землі.
Звиваючись, щупальця полетіли до Шідо зі швидкістю, яку око не могло встигнути зафіксувати.
«Що...»
«Ку...!»
«Небезпечно...!»
Тока і Каґуя використовували <Сандальфон> і <Рафаель>, щоб розрубати і відкинути коріння, що наближалося до Шідо.
«Вибачте, і дякую, що врятували».
«Не переймайся! Але що ми будемо робити тепер!?»
Тока закричала, піднімаючи <Сандальфон>. Дивлячись на Міо, Шідо злегка кивнув головою.
Адже втекти було неможливо. І — як той, хто це усвідомив, він ще мав щось зробити.
«Ще раз… Я поцілую Міо, ще раз».
«Що…?»
«Ха…!? Хіба це не ти сказав, що рівень прихильності недостатній!»
Коли Шідо це сказав, Которі закричала тоном, що виказував повне нерозуміння.
Це було правдою. Але — ні, саме тому Шідо мусив піти.
«Нехай — цього разу не як Шінджі. Нехай вона обере мене як Іцука Шідо. Інакше Міо...»
Слова Шідо обірвалися на півслові. «Коріння» знизу і «гілки» з неба простягнулися, щоб схопити тіло Шідо.
«Шідо!»
«Ку...»
Ні, цього разу це було не просто так. Смуги світла з Астрального Плаття Міо простягнулися до Духів.
Спогади з майбутнього світу нахлинули на нього. Це було не те саме, що «гілки» і «коріння», які використовувалися для захоплення Шідо. Це була єдина атака, щоб пробити Духів і забрати їхні залишки Кристалів Сефіри.
«Уникайте променів! Ви не витримаєте цю атаку!»
«—!»
У відповідь на голос Шідо, Духи вдарили по зовнішній стороні корабля, щоб відбити атаку. Але в результаті миттєвої паузи, незліченні «коріння» накинулися на Шідо.
«Ку—!»
«Нуші-сама!»
«Любий!»
Крики Духів струсонули його барабанні перетинки.
Однак, коли «коріння» вже майже досягли його, якась сила потягнула його тіло, і він відчув дивне відчуття, ніби плаває.
За мить він зрозумів ситуацію. —Йому допомогла Курумі, яка з'явилася з тіні.
«Курумі!»
«Уфуфу, це було небезпечно».
Курумі підняла Шідо на руки, як принцесу, легко ухиляючись від «коренів» і «гілок».
«… Ця позиція трохи незручна».
«Зараз не час про це говорити. У будь-якому разі…»
З незліченними клонами Курумі, які захищали їх, Курумі звернула свою увагу на Шідо.
«… Я почула щось дуже цікаве. що це за, ще раз поцілувати Міо».
«…Ага, ну, я це…»
Коли Шідо відповів, Курумі здалася здивованою, але також зацікавлено звузила очі.
«Однак Шідо вже раз провалив запечатування. Чи є шанс на перемогу?»
«……Ну…»
Повагавшись на мить, Шідо розповів їй про відкриття, яке він зробив, переглянувши спогади Міо.
— про іншу можливість.
«…………»
Почувши це вперше, Курумі широко розплющила очі.
«……Божечки, Божечки».
Вона звузила очі, ніби роздратована і засмучена.
«……То це справжнє бажання Міо? Я б посміялася, якби подумала, що егоїзм дійшов до такого ступеня. Ми перетворилися на Духів заради цього?»
Курумі з презирством пихнула носом, але після короткого зітхання знову повернулася до Шідо.
«—Шідо».
«Що—……!?»
Слова Шідо були перервані на півслові.
Ні, точніше кажучи, вони були силоміць зупинені.
—М'якими губами Курумі.
Так. Все ще обіймаючи його, Курумі — поцілувала Шідо.
«…………?»
Це було надто раптово, і його голова закрутилася від здивування. Але коли знайоме тепле відчуття, що витікало з губ, увійшло в його тіло, Шідо швидко зрозумів ситуацію.
—Курумі. Найгірший Дух довірила свою силу, Шідо.
«—Будь ласка, не зрозумій мене неправильно, Шідо».
Ніби читаючи його думки, Курумі підняла обличчя і повернулася вбік.
«У нас же немає шансу втекти після того, як нас захопили в цьому просторі. А оскільки Міо має інформацію про майбутнє, існує велика ймовірність, що навіть подорож у минуле через <Зафкіель> буде зупинена. —Тоді чи не розумніше було б зробити ставку на можливість з вищим шансом на виживання?»
Астральна сукня Курумі розчинилася і зникла в повітрі.
Але Курумі продовжувала, не відчуваючи сорому.
«Я зробила все, що могла. Будь ласка, закінчи це як слід».
Курумі повернулася до Шідо, дивлячись йому прямо в очі. Годинник на її лівому оці знову перетворився на звичайну зіницю.
«—Ах. Дякую, Курумі».
Шідо кивнув у відповідь, ще раз поцілував Курумі, а потім стрибнув у повітря.
«—Божечки, Божечки».
Дивлячись на спину Шідо, Курумі погладила свої губи пальцями.
«А ти справді став краще цілуватися, Шідо».
Курумі посміхнулася, а потім тихо зітхнула.
«……У будь-якому разі, це було зроблено чудово. Але залишку сили має вистачити на сукню».
Слова, сказані раніше, продовжували крутитися в її голові. —Умови для запечатування сили Духа. Відкрити серце Духа, а потім поцілувати.
Тоді, оскільки сили Курумі були запечатано…
«—Ах, яка ж я все таки проблемна дівчина».
Курумі розслабила обличчя, і сворила Обмежену Астральну Сукню, як у інших Духів, і знову вступила в бій.
«—»
—Його тіло було сповнене сили.
Кристал Сефіра Курумі та Кристал Сефіра Ніа. Разом із Кристалами Сефіра всіх інших, запечатаних до цього моменту, всі десять сил були поглинені тілом Шідо; він відчував наче був всемогутнім.
Його тіло відчувалося легким. Не було болю. Втома розсіялася, а життєва енергія наповнила все його тіло аж до кінчиків пальців.
Надприродна сила Духів, яка явно відрізнялася від минулої.
Таким чином — це спрацює.
«<Рафаель>!»
Шідо стиснув кулак; все його тіло огорнув вітер, коли він пірнув у небо.
Рухи «коренів» і «гілок», яких він раніше ледве міг уникнути, тепер здавалися такими повільними, ніби час зупинився. Він легко ухилявся від наступаючих атак, наближаючись до Міо.
Ні — можливо, це сталося не тому, що Шідо отримав усі кристали Сефіра.
Ухиляючись від «коренів» і «гілок», що росли, як колючки, Шідо помітив дивну картину на краю свого зору.
Статуї дівчат біля стовбура <Айн Соф> і в центрі <Айн Соф Аур>.
Була ледь помітна різниця, яку він не помітив би без своїх новознайдених надздібностей.
Здавалося, ніби статуї цих двох дівчат дивилися йому в очі, сумно посміхаючись.
Ніби просили його подбати про Міо.
«—Залиште це мені».
Прошепотів Шидо собі під ніс і, відштовхнувшись від неба, миттю досяг місця, де перебувала Міо.
«—! Шіне!»
Міо здивовано розширила очі.
Нічого не кажучи, Шідо обійняв її...
«Ун...»
«—»
І притиснув свої губи до її губ.