«Рейне, не хотіла б ти піти зі мною на побачення завтра?»
Над містом Тенґу, на висоті 15 000 метрів.
На борту великого повітряного корабля «Фраксінус», Іцука Шідо наважився сказати ці слова.
Перед ним стояла жінка на вигляд близько 20 років, одягнена у військову форму «Рататоска». Її волосся було недбало зв'язане, шкіра бліда, а під очима лежали густі тіні -
Якщо перерахувати лише ці риси, то можна подумати, що це хвора людина, яка страждає на невиліковну хворобу. Але навіть якщо взяти це до уваги, вона все одно була приголомшливо красивою. Симетричне перенісся і дещо сумний погляд, що відбивався в парі очей. Скоріше, навіть вищезгадані риси, здавалося, відігравали певну роль у створенні її чарівної атмосфери.
-Мурасаме Рейне.
Аналітик <Рататоска>, організації, покликаної захищати Духів, а також помічник класного керівника в класі Шідо.
І Дух Першопочатку, що став джерелом усіх інших Духів, Такамія Міо.
Так. Приблизно за 30 годин, вона стане Духом, який вб'є всіх інших Духів.
«............»
Слухаючи слова Шідо, Рейне дивилася на нього, трохи примруживши очі.
«Це мене дуже здивувало, чому ти сказав щось подібне так раптово, Шіне?»
Потім, через деякий час, з виглядом, який не виглядав надто шокованим, вона відповіла йому тихим голосом.
Ні згоди, ні відмови. Можливо, вона прагнула оцінити наміри Шідо.
Але це здавалося неможливим. Хоча вони мали близькі стосунки - ні, не з цієї причини - якби хтось раптом сказав таке, було б нормально здивуватися. І навпаки, якби Шідо був на місці Рейне, він, швидше за все, сам сказав би щось подібне.
Втім, для Рейне зараз такі почуття, ймовірно, були не єдиними емоціями, що вирували в її грудях. Шідо озирнувся на погляд Рейне і обміркував ці думки. Потім він проковтнув невеликий ковток, перш ніж відповісти.
" Не підходить? Завтра - неможеш? Дата не змінилася, тож до нападу ДІЕМ ще має бути цілий день".
"Навіть якщо це так, немає необхідності тренуватися заздалегідь. Добре відпочиньте або займися улюбленою справою...«
"Я не тренуюся".
«............»
Коли Шідо заговорив, щоб перервати її слова, Рейне замовкла і на мить відвела очі. Замість того, щоб продовжувати дивитися на Шідо, здавалося, що вона дивиться, чи немає когось поруч.
"...... Тут не місце для жартів. Шіне, ти не боїшся, що тебе хтось побачить?"
"Я не жартую. Рейне, ти щойно попросила мене зробити те, що мені подобається. Саме тому я запросив тебе на побачення перед вирішальною битвою".
«............»
Почувши слова Шідо, Рейне знову замовкла.
«...... Хтось знає?»
"Звісно, я нікому не казав. Це таємне побачення від усіх."
"......Можу я тебе запитати? Чому ти мене запрошуєш?"
«А ти не хочеш?»
"Я цього не казала, але якщо ти хочеш піти на побачення, то має бути хтось інший. Кожній з дівчат Духів буде приємно, якщо ти запросиш когось з них".
"Ну, тоді це не має сенсу. Зараз я хочу піти на побачення з Рейне".
«............»
Тричі настала тиша.
Після хвилини роздумів Рейне полегшено зітхнула.
«Який ти впертий».
“Е...?"
«Коли ти так кажеш, хіба залишається місце для відмови?»
"! Тоді..."
Коли очі Шідо піднялися, він побачив, що Рейне кивнула у відповідь.
"......Мені час іти. Коли зустрічаємося?"
"Дякую! Тоді завтра вранці зустрінемося перед станцією Тенґуу о 10:00".
"......Зрозуміла, але прошу вибачити мене. Якщо я не дороблю решту роботи, Которі розсердиться".
Шідо знизав плечима. Почувши відповідь Рейне, він нарешті усвідомив всю безглуздість своєї поведінки - просити про побачення посеред ночі напередодні дня початку війни.
Ні, якщо бути точним, такий спосіб необдуманого мислення був абсолютно немислимий. Просто ще мить тому Шідо не мав зайвої енергії, щоб дозволити собі турбуватися про це. ......Ні, але тепер, коли з'явився простір, щоб подумати, він не зміг втриматися і безконтрольно похитав головою назад.
«Вибач, що раптово звернувся з таким проханням».
"Нічого страшного. Зважаючи на твоє становище, це не те, про що варто говорити вголос, але я дуже рада, що отримала твоє запрошення. -Але все одно випросити у Которі вихідний буде не легко.".
«Ха... хаха.........»
Шідо з кривою посмішкою витер піт, що вкривав його чоло. Рейне злегка помахала йому рукою у відповідь, коли увійшла до коридору <Фраксінуса>.
Незабаром після цього фігура Рейне розвернулася в коридорі і повністю зникла.
«Фух...»
Переконавшись, що вона пішла, Шідо глибоко вдихнув, наче все його обличчя повністю занурилося під воду.
Його спина була просякнута потом, а кінчики пальців злегка тремтіли. Надзвичайна напруга, енергія та рішучість штовхали його тіло вперед, як імпульс, що виплеснувся назовні одночасно.
Хитаючись, Шідо притулився спиною до стіни коридору, а потім присів навпочіпки на підлогу.
«На даний момент я прорвався через першу перешкод»
пробурмотів він голосом, який ніхто не міг почути.
Наразі йому вдалося запросити Рейне на побачення. Звісно, пам'ятаючи про це, Шідо все ще не міг зітхнути з полегшенням, адже попереду була справжня перешкода.
Зрештою, перший успіх був до певної міри передбачуваним.
Рейне не могла відмовити Шідо - ні, Міо не могла відмовитися від запрошення Шіна. Шідо також усвідомлював цей факт.
З цієї причини Шідо зміг силоміць отримати згоду на побачення, хоча й усвідомлював, що його прохання було невчасним.
«............»
Однак Шідо поплескав себе по щоках обома руками, щоб підбадьорити свій бойовий дух.
Перед завтрашнім побаченням (війною) все ще залишалося дещо, що потрібно було зробити заздалегідь.
Противником був Дух Першопочатку. Можна було б почуватися спокійно, якби існувала істота, здатна перевершити її, але такої істоти не існувало. І все ж за цей обмежений час необхідно було здолати її власними руками.
Однак постало питання, як зробити це безболісно. За найменшого шансу, що наміри Шідо вловить інтуїція Рейне, план миттєво зруйнується. Тоді все повернулося б до початкової ситуації...
«Так, це треба зробити в першу чергу».
Після цієї миттєвої думки Шідо змусив свої ноги знову піднятися з місця.
Потім, йдучи коридором, він заходить до чоловічого туалету на борту «Фраксінуса».
Незважаючи на те, що на кораблі встановлено незліченну кількість камер і мікрофонів, незважаючи ні на що, в туалеті не повинно бути записуючих пристроїв. Тут нічого не буде записано, хіба що хтось голосно заговорить, і його буде почуто ззовні.
Зачинивши двері кабінки, Шідо дістав з кишені свій смартфон і натиснув на іконку з літерою «М».
Потім на екрані з'явилися п'ять літер, з яких складалося ім'я «МАРІЯ», а з динаміка пролунав знайомий голос.
"-Підтвердження для запуску програми. Чим можу бути корисною?"
Голос дівчини, що дзвенів у смартфоні, був точно таким же, як у Марії, керуючого штучного інтелекту повітряного корабля «Фраксінус», на борту якого зараз перебував Шідо.
Саме так. У його смартфоні був встановлений додаток (Шідо не знав, коли саме і хто саме його встановив, але підозрював, що марія сама себе встановилана його смартфон), який дозволяв напряму спілкуватися з Марією. Завдяки цьому можна було спілкуватися з Марією, не минаючи обладнання всередині корабля.
«Я маю тобі дещо сказати, Маріє».
"Що сталося? Запросити твою класну керівницю на побачення за день до вирішальної битви Іцука - Аморальний - Шідо".
«............»
Почувши ці слова, сказані дещо похмурим голосом, Шідо замовк, навіть не замислюючись.
...... Здавалося, що попередня розмова була записана. Звісно, якщо взяти лише цю сцену в контексті, то не дивно, що він був спантеличений таким питанням.
«Ні...... Маріє».
"Ні, ні, я не маю наміру звинувачувати тебе. Можливо, наступне поле бою буде найбільшим і най небезпечнішим. Оскільки не виключено, що Шідо також може загинути, непогано було б вирішити питання про майбутнє. До того ж, це інстинкт кожної істоти - розмножуватися, коли життя під загрозою. Це також хороший вибір - обрати Рейне своїм першим партнером. Звісно, ти отримаєш м'який перший ввідний інструктаж. Я не знала, що Шідо любить більш зрілих за себе. Чи можеш ти назвати конкретні моменти, які стали вирішальним фактором для подальшого вибору? Це відчуття широти поглядів? Її груди? Почуття безпеки? Груди? Чи все ж таки через груди? Тц."
«М-Маріє?»
"Хоч вони і великі, але в кращому випадку лише 95 см. Частина моїх грудей, що виступає з мого військового корабля (тіла), перевищує 250 м."
"Частина твоїх грудей, що виступає? ! ......Ні, зачекайте, спочатку вислухай мою історію ......!"
Коли Шідо зробив щире звернення, Марія нарешті замовкла, щоб заохотити його до розповіді.
«Послухай, Маріє. Ти можеш не повірити в те, що я зараз скажу, але, будь ласка, вислухай мене спокійно. Я повернувся з 30 годин у майбутньму — з 20 лютого. Ні, якщо бути точнішим, то тільки моя свідомість з 20 лютого повернулася в моє теперішнє тіло».
«Хо».
Почувши слова Шідо, Марія, не сміючись і не надто дивуючись, спокійно відповіла.
«Тому що ти використав <Зафкіель> Курумі, щоб повернутися в сьогодення?»
«Ага, так. Те, що ти так швидко все зрозуміла, дуже допомагає».
«Аналізуючи попередні випадки, я подумала, що це може бути саме так — звичайно, це виключає можливість того, що Шідо вигадує відчайдушно грандіозне виправдання, щоб приховати своє таємне побачення з Рейне».
«Г-гей, ти...»
«Просто жартую. Гумор — це амортизатор для твого розуму. Навіть коли ти опинишся в безвихідній ситуації, я хочу, щоб у тебе залишилося достатньо місця, щоб сприймати жарти».
«... Тоді я постараюся».
Шідо видав гірку посмішку. ... Дійсно, вона була штучним інтелектом, на який можна було покластися в будь-який момент. Хоча він мав намір обговорити цю ситуацію спочатку з Марією, з огляду на її роль в управлінні та контролі інформації на борту, він не очікував отримати таке заохочення. «—У будь-якому разі, продовжимо. Будьвпевнений, ця розмова не буде зафіксована. Інакше навіщо б вибирати таке місце, хіба не тому?»
«Ах...»
Шідо глибоко кивнув і почав пояснювати.
—Під час битви проти ДІЕМ Дух Першопочатку・Міо з'явився після того, як вб'є Курумі вилізши з її грудей. Рейне була тимчасовим втіленням Міо. Духи були переможені один за одним, а їхні кристали Сефіра викрадені. Навіть Тока, яка ввібрала частину сили Міо, була стерта.
І так, використовуючи Шосту Кулю <Вав>, запечатану в його тілі, він повернувся до ночі перед вирішальною битвою.
«……Розумію».
Після того, як Шідо закінчив своє пояснення, Марія сказала це, супроводжуючи свої слова тонким, захоплюючим подихом. Звичайно, штучний інтелект не потребує дихання, але в її голосі все одно проглядалися ледь помітні нюанси.
«Я розумію ситуацію, Шідо».
«Щ-що… що сталося?»
«Ну, я рада бачити, що ти все ще живий».
«......» Почувши короткі слова Марії, сльози несвідомо почали текти з його очей. Однак він не міг дозволити собі плакати в такому місці. Витираючи сльози рукавом, він намагався показати Марії, що оговтався.
«Так, завдяки зусиллям усіх».
«Я згодна. Усі дуже старалися».
Сказавши це, Марія продовжила говорити, ніби щось придумала.
«—Тепер, якщо так, я повинна підготуватися до завтра. —Спочатку підемо до Которі за допомогою. Я зв'яжуся з нею, тож, будь ласка, спочатку йди до офісу Которі. Там ти отримаєш детальну інформацію».
«А, так, правильно. Перш за все... я повинен повідомити Которі».
Шідо вимовив ці слова з важким виразом обличчя.
Іцука Которі, командир <Рататоску> і молодша сестра Шідо. Якщо <Рататоск> хотів провести якусь операцію, її допомога була незамінною.
Іцука Которі, командир <Рататоска> і молодша сестра Шідо.
Однак Которі мала тісні стосунки з вищезгаданою Рейне. Ці стосунки були настільки тісними, що вона вважали її найкращою подругою. Чесно кажучи, йому було боляче, що він повинен сказати правду Которі.
«Так. Хоча це буде боляче, але це також необхідно. —Навіть якщо це Рейне, це не буде проблемою. Я відредагую відповідні журнали розмов та зображення всередині корабля. Але оскільки Рейне також знаходиться в «Фраксінусі», цього самого по собі недостатньо для повної безпеки. Будь ласка, будь обережний і говори тихо, щоб інші не могли почути».
«Гаразд, я розумію. Безпечніше поговорити в офісі?»
«Так, було б менш ризиковано дозволити тобі повернутися додому, щоб поговорити, але в поточній ситуації було б неприродно, якби Которі покинула корабель. Щоб мінімізувати підозри Рейне, ми повинні провести розмову тут».
«Розумію, добре, я піду першим».
«Попереджаю, записів немає, але це не означає, що можна тертися обличчям об її крісло або нюхати її ношені панчохи».
«Гей, гей…?» — нахмурився Шідо, але згадав слова Марії. — От прикрість. Тоді дочиста вилижу її чашку.
«Будемо вважати, урок засвоєно» — весело хіхікнула ШІ, на що Шідо залишилося лише знизати плечима.
«Уму… Я прокинулася».
Проходячи коридором «Фраксінуса», Тока випустила з себе тихе «Уму…», злегка потягнувшись. У такт цьому руху її довге волосся кольору ночі злегка погойдалося.
Для Токи, яка завжди лягала спати рано, було досить пізно, щоб ще не спати.
Проте це не тому, що Тока любила блукати кораблем. Спочатку вона спала в одній кімнаті з іншими Духами. Але вона прокинулася від шоку, побачивши Міку, яка спала поруч з нею, і не мала іншого вибору, як піти до вітальні корабля, щоб випити чогось теплого. Однак у вітальні була неочікувана людина. —Шідо.
Ні, в тому, що Шідо був там, не було нічого незвичайного. Хоча ця зустріч була, безсумнівно, несподіваною, краще сказати, що навіть згадка про випадкову зустріч викликала у Токи велику радість.
Однак, коли Шідо побачив Токку, він раптом переповнився емоціями і обійняв її, перш ніж сказати щось дивне.
«С... сон».
Тока згадала відчуття обіймів, відчуття, як вона тримала його за плечі своїми руками, і слова, які він вимовив їй одночасно.
Так, саме так. Шідо сказав, що йому наснився страшний сон. — Сон, в якому завтра в битві загинуть усі.
Це мав бути жахливий сон, якщо він так налякав Шідо. Якби Тока побачила той самий сон, вона б, мабуть, вискочила з ліжка, заливши подушку у сльозах.
Але — ні, саме тому.
«…………»
Тока ще сильніше стиснула руки, якими трималася за його плечі.
«Щодо того сну, я ніколи не дозволю, щоб таке сталося».
Ніби щоб ця рішучість закипіла в її тілі, Тока сильно вимовила ці слова.
За словами Шідо, Тока в його сні відчайдушно намагалася захистити Шідо. — Стати такою, як у його снах, було чимось, чим можна пишатися.
Тоді вона не повинна програвати собі зі сну. Тока вимовила тихе «добре», щоб підняти собі настрій, а потім швидко пішла спати.
Для майбутньої битви потрібно було добре відпочити. Перш за все, вона повинна була виспатися цієї ночі...
Однак.
«………Умуу?»
Повертаючись до кімнати, щоб подрімати, Тока здивовано нахмурила брови.
Але це було очікувано. Біля входу стояли дві маленькі дівчинки.
Одна з них мала на лівій руці ляльку кролика. Інша — дівчинка з довгим волоссям, яке, здавалося, сягало аж до землі. Це були духи, які мали спати в одній кімнаті з Токою: Йошіно і Мукуро. Але зараз обидві вони широко розплющили очі і з тремтінням дивилися на кімнату. «Що ви робите, Йошіно, Мукуро?» «……! Токо!»
«О, то ти в безпеці»
«А, я думала, що тебе вже з'їли»
Коли Тока запитала, Йошіно, Мукуро і кроляча лялька Йошінон, все ще тремтіли, на мить здивувалися, а потім зітхнули з полегшенням, побачивши Току.
«……? Щось сталося?»
«Н-насправді……»
На запитання Токи Йошіно боязко вказала на кімнату.
«Уму……?»
Дивлячись у напрямку, вказаному пальцями Йошіно, Тока побачила щось у глибині кімнати, де не було світла.
Нарешті, коли її очі звикли до темряви, Тока помітила це. Це було…
«А-ааааа…»
Лежачи на підлозі, Нацумі випустила слабкий голос із горла.
«Жмяк… жмяк…»
Це була Міку, яка видавала звук «хм…», смокчучи невинний живіт Нацумі.
«Що… що це…»
Дивлячись на безглузду сцену перед своїми очима, Тока була збентежена. Незабаром, ніби відповідаючи на погляд Токи, Міку повернулася, змусивши Нацумі випустити болісний стогін «Гвааааа…!».
«Н-Нацумі…!»
«Т-тікай, Йошіно… поки вона все ще націлена на мене… якщо ти не втечеш, я не зможу її втримати…»
«Я-я не можу втекти і залишити тебе…!»
Поки Нацумі і Йошіно палко обмінювалися цими словами, Тока відчула, як холодний піт стікає по її щоці, і вона перевела погляд на Міку, яка повністю перетворилася на монстра.
«Міку, що ти робиш! Відпусти Нацумі!»
«Марно, Токо. Придивися уважніше».
«Що...?»
Послухавши до слова Мукуро, Тока знову уважно подивилася на Міку.
З якоїсь причини Міку заплющила очі і щось незрозуміле бурмотіла уві сні.
«Хм... га... ти дійсно можеш віддати мені все...? Мій живіт стає повним...»
Побачивши її в такому стані, Тока відчула, як її охопив трепет, і широко розплющила очі.
«Ні…! Не може бути, Міку…»
«Уму… Хоч це й неймовірно, але Міку все ще спить. Тобто… вона ходить у ві сні!»
Мукуро викрикнула, вказуючи на Міку. Тоді, ніби почувши своє ім'я, Міку закрутила кінцівками і почала повзати, як черв'як.
«Хм... фу...»
«Гя...!»
«Нацумі!»
«Уааа, яка пристрасть».
«Ну що за головний біль... Нацумі втрачає життєву енергію через Міку».
Коли Нацумі закричала, Йошіно, Йошінон і Мукуро підняли безпорадний голос.
«Му...»
Дивлячись на цю сцену, Тока прийняла рішення. Кивнувши і поклавши руки на плечі Йошіно і Мукуро, вона увійшла в кімнату.
«! Токо...?»
«Це занадто небезпечно, Токо. Хоча вона все ще спить, її ніс все ще працює. Якщо ти підійдеш занадто близько, ти повториш помилки Нацумі».
«Все гаразд. —Я вже навчилася вирішувати такі проблеми від Нії. Довірте це мені».
Сказала Тока, енергійно киваючи головою. Потім вона зняла панчоху з ноги, схопила її край і почала розмахувати та свистіти.
«Ну-ну, повертайся до лісу, Міку. Ру-руруру...»
«……………!»
У наступну мить, ніби помітивши це, Міку підняла обличчя.
І тоді Міку відірвала рот від живота Нацумі і почала повзти по підлозі, ніби її тягнуло до носка Токи.
«……Су……су».
«—Ось тобі!»
Як тільки Міку наблизилася, Тока кинула свою панчоху в стіну.
«……!»
Тоді Міку стрибнула вперед, наздоганяючи її…
«—Ахю!?»
Таким чином, пролунав глухий звук удару об стіну.
«Ха……!? Ц-це……»
Вдарившись обличчям об стіну, Міку повернулася до реальності, широко розплющивши очі.
Здавалося, вона нарешті прокинулася. Потираючи синці на лобі від щойно сталого зіткнення, Міку почала оглядатися навколо.
Переконавшись, що Міку прокинулася, Йошіно і Мукуро одночасно зітхнули з полегшенням і побігли до Нацумі.
«Нацумі, ти в порядку?»
«Якось…»
«Хуму… до живота причепилася як присоска восьминога…»
Спираючись на руки цих двох, Нацумі почала підводитися.
Тоді Міку, дивлячись на цю сцену, вигукнула здивовано: «Кя!?».
«Що з тобою сталося, Нацумі!? Який неакуратний вигляд! Яка несправедливість, що ти робила з усіма, поки я спала?»
«…………»
Почувши слова Міку, всі мовчки дивилися на неї. Дійсно, Міку також відчула цей дискомфорт, коли холодний піт стікав по її обличчю, коли вона по черзі дивилася на всіх.
«Е-е-е... що сталося, дівчата? Чомусь ваші обличчя виглядають трохи страшними».
Міку почухала обличчя пальцем, вимовивши ці слова. Схоже, вона дійсно нічого не пам'ятала. Дивлячись на ці обставини, Нацумі випустила втомлений подих, ніби повністю виснажена.
«... Міку, який сон ти бачила... ти їла в готелі з безлімітним буфетом?»
«Е? Сон... А, я згадала. Це був приємний сон. Сон, в якому я спала в одній кімнаті з Нацумі, Йошіно, Мукуро і Токою...»
«Ти справді спала? Повертаючись до того сну, чому ти говорила уві сні і так рухалася?»
У відповідь на відповідь Міку Нацумі випустила крик, ніби не в змозі більше цього витримувати.
Тоді...
«—Що ти робиш?»
Поки всі галасували, промені світла з зовнішнього коридору проникали в кімнату, а чиясь тінь впала на неї.
«Уму?»
Поглянувши туди, вони побачили дівчину, що стояла біля входу в кімнату. З волоссям до плечей і безвиразним обличчям, схожим на ляльку, — це була Дух, яка мала спати в сусідній кімнаті, Тобіічі Оріґамі.
«О, Оріґамі. Вибач, ми тебе розбудили?»
Впізнавши Оріґамі, Тока злегка схилила голову. Оріґамі має високу чутливість до звуків. Якщо в сусідній кімнаті був гучний галас, то її було б важко не розбудити.
«…………»
Однак Оріґамі похитала головою, ніби спростовуючи припущення Токи. Відчувши, що щось не так, Тока злегка нахилила голову.
«Уму……що сталося?»
На запитання Токи Оріґамі відповіла спокійним, але внутрішньо пристрасним тоном.
«Добре, що всі прокинулися. —Я маю щось важливе сказати. Ходіть».
«……?»
Відчувши щось незвичайне в поведінці Оріґамі, Тока злегка кивнула головою.
◇
«……………Ясно».
Після довгої, довгої тиші.
Которі виплюнула ці короткі слова, наче брудне болото, яке забило її занепале серце.
Минуло близько 20 хвилин з того часу, як Шідо успішно зв'язався з Марією. Дотримуючись вказівок Марії, він зустрівся з Которі в її офісі. Там йому вдалося позбутися важкого, наче свинець, відчуття, коли він пояснив Которі події майбутнього.
І тоді — саме це останнє слово вирвалося з вуст Которі. Дуже коротке, але цих читирьох букв було більш ніж достатньо, щоб зрозуміти біль Которі. Насправді, вона, мабуть, хотіла кричати, гірко плакати, схопити Шідо за комір і кричати на нього за те, що він її обманює. Однак Которі не давала волі своїм сильним емоціям — щасливим чи нещасливим — вона змусила себе бути сильною.
Похитуючи чорними стрічками у волоссі та подолом куртки на плечах, Которі м'яко підняла занурене обличчя.
«Дякую. Хоча це, мабуть, боляче, я рада, що ти можеш мені це сказати».
Которі говорила м'яким тоном. Однак, на відміну від тону, біль у її голосі був безсумнівно помітний.
Але це було очікувано. Которі, яка глибоко довіряла своїм підлеглим, щойно дізналася, що Рейне є Духом Першопочатку — і винуватцем, який п'ять років тому перетворив Которі на Духа.
Більше того, хоча це ще не сталося в цьому світі, всі Духи, включаючи Которі, будуть вбиті. Навіть для Которі було неможливо змиритися з цим фактом.
«… Вибач».
«Чому ти хочеш вибачитися? Ти заслуговуєш на похвалу, за те, що проявила кмітливість в останній момент. Якби не ти Шідо, наша доля вже була б вирішена. Дякую тобі».
Сказавши це, Которі посміхнулася.
«Которі…»
«— Тоді давай почнемо розробляти стратегію».
Дивлячись на явно засмучений вигляд Которі, Шідо хотів щось сказати. Але в цей момент голос Марії пролунав з динаміка, ніби втручаючись між ними.
«……»
Шідо трохи затримав подих і, трохи повагавшись, м'яко кивнув.
«Ах……так, правильно».
Потім він дістав зі своєї кишені смартфон, щоб Которі також могла зрозуміти, і набрав повідомлення «вибач і велике дякую» для Марії. Відразу ж на екрані з'явилася відповідь: «Не потрібно дякувати... трьох суперкомп'ютерів більш ніж достатньо».
Було очевидно, що Которі намагалася зробити неможливе. Але навіть попри це, вона все одно намагалася зберегти імідж сильного командира. Тому Шідо не міг бурмотіти і марнувати її зусилля.
Звичайно, випустити свої почуття назовні було б здоровіше. Є моменти, коли краще випустити емоції, більш відповідні дівчині її віку.
Але зараз точно не той випадок.
Бо зараз — ще нічого не закінчилося.
«…………»
Коли все закінчиться, він вирішив, що обійме Которі з усією силою і дозволить їй виплакатися. І з цією думкою Шідо продовжив розмову.
«У будь-якому разі, мені вдалося запросити Рейне на побачення. Проблема в тому, що буде після цього».
«Так, ти повинен до певної міри продумати зміст побачення до сьогоднішнього ранку. Звичайно, це на основі забезпечення мінімальної кількості сну».
Которі продовжила, схрестивши пальці.
«У той же час, підготовка до бою з ДІЕМ також повинна продовжуватися. Навіть якщо печатка буде успішно накладена на Рейне — Міо, якщо ми будемо знищені ДІЕМ після цього, ми просто будемо рибалками, які виловлюють рибу для прибутку іншої сторони».
«Ха-ха... точно».
Шідо змусив себе посміхнутися, знизавши плечима.
Дійсно, Шідо щойно повернувся з жахливого майбутнього завдяки силі Янгола часу, <Зафкіеля>.
Він отримав шанс переписати історію, яка вже була вирішена.
Але в той же час, те, чого вони досягли в майбутньому, також повернулося до нуля.
Для Шідо і <Рататоска> 20 лютого розпочнеться тотальна війна проти ДІЕМ — Deus Ex Machina Industries.
В кінці запеклої битви йому вдалося перемогти лідера ворога, Айзека Весткотта, але не було ніякої гарантії, що цього разу все пройде так само.
Адже ненормальна ситуація з появою Весткотта на передньому плані була пов'язана з появою Міо на полі бою. Якщо Шідо запечатає силу Міо перед битвою, то наступальна стратегія ворога кардинально зміниться. Хоча Міо залишалася головним пріоритетом, ДІЕМ ніколи не були супротивником, яким можна було б нехтувати.
Коли Которі перевела розмову далі, вона поклала руку на підборіддя і вимовила «Хм».
«—Час для обміну інформацією з рештою екіпажу трохи турбує. Хоча повідомити їм про необхідність додаткової допомоги не є неможливим, існує ймовірність, що Рейне, яка все ще перебуває на кораблі, це помітить...»
«Це правда, але я не думаю, що варто надто перейматися. Рейне вже переїхала до приватної каюти, ймовірно, до завтрашнього ранку, щоб уникнути призначення на додаткову роботу».
« То ось у чому справа... А, чи є якась раптова робота, яку вона повинна виконати рано вранці?»
«Оскільки Рейне така талановита, для членів екіпажу, які не встигли закінчити свою роботу, стало звичною справою приходити до неї зі сльозами на очах просячи допомоги. У цьому плані ми повинні бути вдячні Накацуґаві та Мікімото за те, що вони відклали свої звичні справи на другий план на користь роботи. Їх хобі з Фігурками і звичка налзвонювати колишнім вилізла б нам боком».
«Ха-ха-ха...»
Почувши відверту оцінку, яка могла бути як похвалою, так і образою, Шідо почухав обличчя, не розуміючи, що це означає.
Ну, готуючись до завоювання Міо та протидії ДІЕМ, було вкрай важливо збільшити кількість соратників, які могли б допомогти, не привертаючи уваги Рейне. ……Але він ніколи не думав, що фігурки Накацуґави та приватні дзвінки Мікімото матимуть тут якесь значення.
І тоді — коли в його голові з'явилася думка, Шідо підняв куточки брів.
Як і члени екіпажу, були й інші, яким він хотів розповісти про Рейне.
Мабуть, з зміни виразу його обличчя, Которі, ймовірно, здогадалася, про що він думає. Которі зітхнула, ніби опинившись у скрутному становищі.
«—Думаєш про Курумі і решту дівчат?»
«……Ну. Хоча це те, чого не можна уникнути, але все одно трохи важко».
Хоча їхні стосунки не такі близькі, як між Которі та Рейне, всі Духи також перебували під опікою Рейне. Окрім Шідо та Которі, Рейне — це людина, з якою вони найбільше контактували.
Необхідність повідомити їм, що така надійна "старша сестра" вбила всіх їх, все ще тяжіла на душі Шідо, незважаючи на те, що це було неминуче.
«Так... але вони повинні це пережити».
«... Правильно».
Шідо згадав майбутній світ, де Рейне розкрила свою справжню особистість.
Навіть якщо вони були збентежені, вони прийняли це спокійно. Звичайно, можуть бути причини, чому вони не панікували посеред запеклої битви, але вони були набагато сильнішими, ніж він міг собі уявити. Дійсно, <Рататоск> був організацією, присвяченою захисту Духів, але все одно було б образою принижувати їхню психічну силу і приховувати інформацію.
З таким переконанням у душі, Шідо знову кивнув. Которі відповіла тим самим жестом.
— Але ж усі зараз сплять? Насправді я хотіла б дізнатися думку всіх щодо плану на побачення, але ми не можемо порушувати відпочинок Духів, які є важливими для плану проти ДІЕМ...
Коли Которі ще не закінчила говорити, телефон Шідо почав вібрувати.
— Хм...
На мить він подумав, що це Марія, але ця думка одразу ж відкинулася в його голові. Марія могла б просто зателефонувати через термінал або надіслати Шідо текстове повідомлення, як вона щойно зробила. Не було потреби турбуватися голосовим дзвінком.
Поки він розмірковував над цим, на екрані з'явилося ім'я Тобіічі Оріґамі.
«Оріґамі...?»
Шідо похитав головою, натискаючи кнопку відповіді. Потім пролунав тихий голос.
«—Я знаю про все».
«Е…?»
Ці раптові слова змусили Шідо здивовано скрикнути. Однак Оріґамі, здавалося, це не турбувало, і вона продовжила м’яким тоном.
«Ми також допоможемо в організації плану побачення. Будь ласка, дай дозвіл на використання конференц-залу».
«П-почекай хвилинку. Звідки ти знаєш про…»
«Можна тебе трохи відволікти?»
Поки Шідо був у розгубленості, Которі простягнула руку і вирвала смартфон з рук Шідо.
Потім вона поклала його на стіл і натиснула на іконку динаміка на екрані.
«Привіт, Оріґамі. Де ти зараз?»
«У другій спальні».
Оріґамі лаконічно відповіла на запитання Которі.
Але це було не все. Після відповіді Оріґамі ззаду пролунали ще кілька голосів.
«—Ми теж тут!»
«Ха-ха, моя завіса темряви почала колихатися!»
«Прохання. Дозвольте Юдзуру та іншим також допомогти».
«Що... хоча це стало несподівано гарячим розвитком подій, Нія-чан не проти таких речей».
"Зачекайте..." хоча він був радий почути голоси Духів, здавалося, що всі вже зрозуміли справжню ідентичність Рейне — або, принаймні, те, про що йшлося в розмові Шідо і Которі. Не в змозі зрозуміти, що сталося, Шідо здивовано підняв брови.
Однак, дивлячись на обличчя Шідо, Которі, здавалося, щось помітила, бо вона звузила очі і відкрила губи.
«……Зрозуміло. То де він?»
«Другий ґудзик».
Коли Оріґамі відповіла, Которі повернулася до Шідо — дивлячись саме на той ґудзик на сорочці, який носив Шідо.
«! Чи може бути, що...»
Через цю розмову Шідо нарешті помітив.
Шідо повернув обличчя вниз і перевірив ґудзики на сорочці, яку носив. Там він побачив, що другий ґудзик дійсно трохи відрізнялася від інших.
Зокрема, він був трохи важчим за інші, і на звороті була маленька дірка.
Якщо говорити відверто — він виглядав як пристрій для прослуховування.
«Справді… ти знову взялася за старе, Оріґамі».
«Я не очікувала, що інформація витиче назовні таким шляхом. Мої труднощі з ретельним маскуванням зображень і журналів розмов всередині корабля були марними».
Коли Которі м'яко похитнулася, видихаючи, Марія випустила з динаміка голос розчарування.
Потім, не змінюючи темпу, Оріґамі продовжила говорити байдужим тоном.
«Простий метод працює найкраще. Якби Мурасаме застосувала подібні методи, гра вже б закінчилася. Будьте обережні».
«Ні, навряд чи Рейне встановила б функцію прослуховування на ґудзику!
«Упередження та переконання дуже небезпечні. Якщо ти хочеш говорити подібне, то згадай, що ніхто б і не подумав про неї як про Духа Першопочатку. Завжди потрібно бути готовим заздалегідь і продумувати найгірші сценарії».
«Ку...»
Почувши слова Оріґамі, Шідо відчув, як у нього застрягло в горлі... це було, безумовно, правдою.
Однак Которі похитала головою, ніби спростовуючи це.
«Ні, ти не повинен неправильно зрозуміти Шідо. Хоча упередження можуть бути небезпечними, але те, що Оріґамі намагається прослуховувати тебе, це зовсім інша історія»
«Це непорозуміння. Я робила це заради безпеки всіх».
«... Ти ж не встановив їх на інших речах, правда?»
«Не на всіх».
«Це не місце для встановлення жучків!»
Которі викрикнула це, ударившись об стіл.
«Ну чесне слово...»
Потім вона повернула голову, знову сідаючи на стілець.
«...Тож, ви всі розумієте обставини?»
«Так».
«Так...!»
«Уму».
«Хуму».
З іншого боку телефону пролунав крик підтвердження.
Хоча її дихання все ще було нерівним, Которі зітхнула з полегшенням, повертаючись до Шідо.
Шідо кивнув на знак згоди, а потім повернувся до динаміка смартфона.
«Я зрозумів. Позичте мені свою силу, дівчата. І почнемо ж нашу... війну (побачення)».
«—Ооо!»
Духи підняли колективний крик. Шідо і Которі подивилися одне на одного, не знаючи, хто першим усміхнувся.
«……Ну що ж, давайте відразу ж приступимо до справи. Зберімося в конференц-залі. Хоча малоймовірно, що ви зустрінете Рейне у коридорі через роботу, все одно підготуйте виправдання і виходьте по одній, щоб не викликати підозр».
«Зрозуміло».
Давши коротку відповідь на вказівки Которі, Оріґамі завершила дзвінок. Переконавшись у цьому, Шідо поклав телефон назад у кишеню.
«… Ну, давай теж підемо туди по черзі. Неприродно, щоб Шідо був у моєму офісі, коли мене немає. Можеш піти першим?»
«Ага. Гаразд. Але…»
Которі кинула цікавий погляд на Шідо, який раптово перестав говорити, підводячись із крісла. «Що сталося?» «—Перед зустріччю з усіма ще є трохи часу. Є дещо, що я хочу закінчити спочатку... Можна?»
Шідо говорив із напруженим виразом обличчя. Помітивши це, Которі злегка підняла брови.
«Що ти хочеш зробити спочатку...?»
«Ну... Я не знаю, чи вдасться мені. І я не знаю, чи це справді правильно. Але... цю я мушу зробити це».
Зіткнувшись із питанням Которі, Шідо міцно стиснув кулак.
Вираз «вдихати зоряне небо» — це вираження використовується для опису захоплення величною красою, але в цьому походженні також був присутній легкий страх.
Дивлячись на небо з височини парку на околиці міста Тенґу, Шідо не міг не думати про такі речі.
Незважаючи на те, що він бачив це щоночі, перед ним було щось абсолютно незрозуміле. Таке невідоме явище було поруч. Наче черево величезного монстра. Якщо він зробить ще один крок вперед, він ніколи не зможе повернутися — невиразний страх. Ну, можливо, саме через цей страх деякі люди вважають це прекрасним.
Зимове небо без хмар, кілька мерехтливих зірок утворювали фон для фантастичного пейзажу. Можливо, це було тому, що все навколо нього було вкрите темрявою, але він не міг добре оцінити відчуття відстані. Просто дивлячись на це, він відчував, ніби падає в порожнечу. «—» —Хоча він не планував і не готувався до цього, це був час і місце, що відповідали їй. Шідо знизав плечима, відчуваючице самовільне почуття.
Саме так. Це було причиною, чому Шідо вирішив витратити частину свого дорогоцінного часу, щоб зійти з <Фраксінуса>.
Окрім членів екіпажу та Духів, які були на кораблі, була ще одна людина, якій Шідо мав сказати правду.
Шідо подивився вниз з неба, скориставшись нагодою, щоб оглянути територію парку.
Тут нікого не було. Година була вже трохи пізніше півночі. Навіть якщо хтось і був на станції, в парку в передмісті о цій порі нікого не мало бути. —З цієї причини Шідо вибрав це місце для перенесення з «Фраксінуса».
Насправді, він не мав жодного особистого зв'язку з цим місцем. Будь-яке місце на землі, де не було людей і де могла утворитися тінь, було підходящим для його мети.
—Оскільки вона завжди ретельно спостерігала за Шідо.
«Я хочу поговорити з тобою Курумі».
Шідо промовив у порожню ніч. Хоча він не мав наміру кричати, відсутність шуму в парку, який би заглушив його голос, змусила його повільно поширюватися з часом, лунаючи по всьому парку.
Потім, через кілька секунд, очі Шідо помітили щось дивне.
На одному з ліхтарів на зовнішньому краю парку, біля основи тьмяного світла ліхтаря, з'явилася невелика чорна пляма.
По мірі того, як ця пляма поступово розширювалася, вона перетворилася на каламутну тіньоподібну калюжу — через деякий час звідти з'явилася одна дівчина.
З темним, чорним блискучим волоссям і контрастним білим обличчям, сукня, що покривала її тіло, також складалася з тих самих двох кольорів. Роза прикрашала її волосся і груди. Таємнича посмішка з'явилася на її обличчі, коли її праве око засяяло червоним від світла вуличного ліхтаря.
«—Божечки, Божечки».
Це була дівчина, схожа на молоду леді з благородного роду або, можливо, на дурепу, яка розігрує жартівливу виставу, вклоняючись у реверансі з повагою йому.
Так, це була Найгірший Дух — Токісакі Курумі.
Дух з Чнгооом часу, <Зафкіелем>, і найбільша благодійниця Шідо, якщо врахувати події останіх днів. Зустріч з цією дівчиною тут і була метою Шідо.
"Як незвично, що Шідо сам покликав мене — невже, ти нарешті вирішив віддати мені свої сили?
Курумі говорила жартома, а Шідо відповів їй легким похитуванням плечей.
«На жаль, ми домовилися, що ти спочатку повинна закохати мене в себе».
«Уфуфу, і справді».
З самого початку було малоймовірно, що Курумі думала, що Шідо покликав її сюди з такою простою метою. Вона випустила невеликий легковажний сміх.
Шідо знову повернувся, щоб подивитися на неї. Її довге волосся не було зібране, а її характерне ліве око було закрите медичною пов'язкою.
— Без сумніву. Вона була і Курумі, і не Курумі.
За допомогою Янгола Курумі <Зафкіеля> свідомість з минулого може отримати фізичне тіло за допомогою Восьмої Кулі <Хет>.
Більше того, ця Курумі була вдягнута в той самий характерний одяг, що й та, яку він бачив п'ять років тому в минулому, а саме плаття готичної лоліти.
Хоча було очікувано, що основне тіло не буде тим, що стежить за Шідо, він не очікував, що саме вона з'явиться. Шідо згадав дивне відчуття, продовжуючи говорити.
«... Про всяк випадок, дозволь запитати. Ти тут одна?»
«Уфуфу, про що ти говориш?»
На запитання Шідо Курумі відповіла, змінивши тему. Ну, з її точки зору, вона не мала причин розкривати свої карти, Шідо.
«Будь ласка. Скажи мені. —Чи справжня Курумі слухає цю розмову? Якщо ні, то чи знаєш ти, чи справжня Курумі може зараз говорити?»
«…Знаєш, ти ставиш вельме дивні запитання, Шідо».
Чи то через дивне запитання Шідо, чи то через незрозумілу атмосферу, Курумі злегка звузила очі.
Потім, подивившись на очі Шідо, вона випустила невеликий зітхання, ніби прийнявше якесь рішення.
«—Справжньої «Я» зараз тут немає. І якщо я хотів би спілкуватися зі справжньою «я», я могла би поділитися цим усно або безпосередньо передати інформацію зі свого мозку — хоча, оскільки використання Десятої кулі <Йод> вимагає часу, останній варіант не є найкращим вибором».
«Хм... якщо ти можеш зробити щось настільки корисне, як поділитися інформацією безпосередньо зі свого розуму, чи є необхідність пояснювати її усно?»
На це запитання Курумі відповіла величним похитуванням плечей.
«Звичайно. Навіть у клонів є своє приватне життя. Незалежно від того, яким буде наше майбутнє, ніхто не хоче бути повністю відкривати його, навіть самій собі».
«Т-тобто...»
Однак Курумі продовжила.
«Хоч час усного спілкування точність інформації також може бути частково втрачена. Але нас дуже багато. Навіть справжня «Я» не зможе витримати такого навантаження».
«Ось у чому причина...»
Слухаючи її, я зрозумів, що це має сенс. Або, скоріше, незважаючи на жарт Курумі, приватність дійсно здавалася першопричиною.
«Обмін інформацією безпосередньо в розумі...? Якщо це так... ні, якщо це можливо...»
Поки Шідо приклав руку до підборіддя, розмірковуючи над цим, Курумі незадоволено надула губи.
«Що ти там бурмочеш сам собі? Це все, що ти хотів сказати?»
«А, ні, вибач».
Шідо вибачився, схиливши голову, а потім, дивлячись Курумі прямо в очі, продовжив.
«Те, що я зараз скажу, я не знаю, чи варто говорити справжній Курумі. Тож... будь ласка, вислухай і виріши за мене».
«Ого, Шідо вдає крутого, це щось новеньке, невже вирішив мене так звабити?»
"Га? Що? Ні! Нічого такого!"
"Фуфуфуфу"
Курумі засміялася від його реакції.
" Гаразд, ну, що ти хотів сказати?"
Курумі підняла руки і нахмурила брови, ніби закликаючи його говорити. Тоді Шідо зробив глибокий вдих, щоб вирівняти дихання, і почав пояснювати.
«20 лютого... справжня Курумі... помре».
«... Божечки, Божечки».
Почувши слова Шідо, Курумі на мить застигла в подиві, а потім, зрозумівши їх значення, швидко змінила вираз обличчя.
— Ти говориш так, ніби вже бачив, як це сталося?
— … Ах, ти маєш рацію.
«Дванадцята куля <Йод Бет>... ні, шоста куля <Вав>? Але як саме «мене» перемогли? Навіть якщо це була Еллен Майзерс, орігінальну «Я» не можна було так легко перемогти».
Курумі запитала, торкаючись одного зі своїх пальців.
З легким нервовим напруженням Шідо вимовив це ім'я.
«...Такамія, Міо».
«—»
Розслаблений вираз обличчя Курумі змінився на хаотичний, але незабаром його замінило вираз огиди та тривоги.
«Шідо, що ти щойно сказав?»
«Так — Міо. Дух Першопочатку вб'є Курумі. Ні... якщо бути точним, Міо вже має бути всередині оригінальної Курумі. На полі бою Міо раптово з'явилася, вилізши з грудей оригінальної Курумі».
«…………»
Від слів Шідо Курумі, мабуть, згадала щось. Піт стікав по її обличчю, а вираз обличчя став ще більш напруженим від небезпеки.
«…Тож виявляється, що це було спричинено тим випадком. —А я думала, чому все так просто було, і чому вона з’явитися саме тоді».
Після хвилини мовчазного роздуму Курумі глибоко зітхнула.
«...Я вдячна за цю інформацію. Звичайно, якщо Міо жива всередині «мене», то вона може отримувати зовнішню інформацію через органи чуття оригінальної «Я». Твоє судження Шідо правильне».
«Як…? Чи можна передати цю інформацію Курумі, не повідомляючи про це Міо?»
«Напевно, ні. —Навіть знаючи про це, потрібно бути здатним вижити в ситуації, коли ворог ховається в твоєму власному тілі».
Курумі говорила з гірко-солодкою посмішкою, а Шідо затамував подих і міцно стиснув кулаки.
«Це… правда».
«Уфуфу, будь ласка, не роби такого похмурого виразу обличчя. Хоча це дійсно безнадійна ситуація, але завдяки доброті Шідо «я» зможу зробити вибір».
Коли Курумі закінчила говорити, її спідниця закружляла, коли вона повернулася.
«—Ну що ж, я обов'язково передам «Я» цю пораду з майбутнього».
«Ах. Дякую, Курумі. —Справді дякую».
Шідо вдячно схилив голову, а Курумі, швидко поглянувши на цю комічну сцену, лагідно посміхнулася. — Уфуфу, не варто перебільшувати, Шідо. Ти такий...
Потім, мабуть, здогадавшись про значення слів Шідо, Курумі злегка зсунула брови і відвернула обличчя.
«—Шідо, чи змогла я виконати свій обов'язок у майбутньому?»
«…… ти впралася як найкраще».
«Справді?»
Коли Шідо закінчив говорити, Курумі ледь посміхнулася, а потім зникла у тіні.
“…………”
У приватній кімнаті в <Фраксінусі> спинка стільця видала скрипучий звук, коли Рейне закінчила свою роботу на терміналі.
Вона поглянула на час, вказаний у кутку дисплея — 1:30 ночі. Ну, це було відносно рано для закінчення роботи.
Рейне перевела монітор у режим сну і встала з крісла, щоб обережно розім'ятися.
«……Побачення……»
Тоді ці слова, що крутилися в голові, вислизнули з її вуст, наче краплі дощу.
Без сумніву, в той момент вона ніколи не очікувала, що Шідо запросить її на побачення.
Важко було повірити, що особистість Рейне як Духа була розкрита. Якщо так...
«...»
Рейне похитала головою, ніби намагаючись відігнати ці думки.
Незалежно від намірів Шідо, це не мало значення.
Для Рейне відмовитися від запрошення було неможливо.
«……Зараз».
Випустивши короткий подих, Рейне вийшла з кімнати з сумкою, в якій були нижня білизна, повсякденний одяг і косметичка з молочним лосьйоном. Мета була використати нову велику ванну, створену під час реконструкції <Фраксінуса>.
Сьогодні вже було дуже пізно. Але оскільки завтра ще у неі ще були справи, не було добре лягати спати такою спітнілою.
Звичайно, якщо говорити строго, як Дух, Рейне не потребувала такої роботи. Навіть якщо вона не очищала б бруд зі свого тіла або не наносила лосьйон після душу, стан її тіла все одно залишався б бездоганним. Не буде перебільшенням сказати, що для Рейне це було марною тратою часу і грошей.
Однак причина, по якій вона це робила, була проста. Це було не більше ніж стандартна дія людини, яка виснажилася у свої 20 років.
Щоб не бути розкритою як Дух, Рейне жила своїм життям з максимальною обережністю. Звичайно, коли ти сама, це не проблема, але ця звичка може викрити тебе, якщо ти будеш занадто недбала. Думаючи про таку малоймовірну подію, Рейне намагалася якомога більше дотримуватися «людської поведінки». —Ну, оскільки надмірна ретельність також виглядала б нелюдською, Рейне мусила навмисно регулювати ці звички відповідно до ступеня втоми свого тіла.
У певному сенсі, сон також був однією з таких речей. Хоча Рейне не спала жодного разу за останні тридцять років, вона завжди намагалася лягати спати вночі закривати очі до ранку.
Ні — сказати так про кожен раз було б неправильно. Правильніше сказати, що вона намагалася заснути безліч разів. Хоча Рейне могла діяти і без сну, вона розуміла, що людина, яка спала, прокидалася наступного ранку з більшою енергією. Тому, лежачи з відкритою свідомістю, вона боролася з нудьгою протягом декількох годин.
Однак, щоразу, коли вона засинала, Рейне завжди бачила один і той же сон.
Вона все ще не могла забути ту сцену тридцятирічної давнини.
Шін — Такамія Шінджі, відчай його смерті, що повторювався перед її очима.
Щоразу Рейне прокидалася з виснажливими криками і сльозами в очах, які супроводжувалися сильним фізичним і психічним виснаженням.
Для Рейне ніч не була часом для сну, сон не був спокійним.
У той момент —
«Уму…!»
«…Хм?»
Думаючи про це, прямуючи до великої ванни, Рейне обережно зіткнулася з кимось у кутку коридору.
На перший погляд, це була Дух Тока, яка мала спати у вітальні разом з іншими. Вона була одягнена в кардиган-піжаму і сандалі на ногах.
«Р-Рейне…?»
«...А, Токо. Чому ти не спиш о такій годині?»
На запитання Рейне Тока збентежено відвела погляд.
«Н-ну, це...»
«... ? А...»
Побачивши її неспокійний вигляд, Рейне підняла брову.
«……Якщо хочеш перекусити опівночі, йди до кафетерію. Часу ще має вистачити, але не забудь почистити зуби перед сном».
«…! У-уму… Я буду обережною».
Почувши слова Рейне, Тока кивнула, тремтячи плечима. Незважаючи на те, що її виявили так пізно вночі, вона не повинна була так нервувати. … Але, з іншого боку, можливо, це була одна з соціальних манер, яку вона засвоїла, щоб відчувати сором у таких випадках. Вирішивши це, Рейне продовжила йти.
«… Рейне!»
Всього за кілька кроків від неї її зупинила Тока ззаду.
«……Хм? Що таке, Токо?»
Обернувшись на місці і звернувшись до Рейне, Тока мовчки дивилася на неї, перш ніж ворухнути губами.
«…………»
«Рейне…… ти любиш Шідо?»
«……?»
Раптово почувши таке питання, Рейне трохи нахилила голову.
«…Що…?»
«Не кажи так!…Відповідай мені. Будь ласка.»
«…………»
Рейне на деякий час замовкла. Незвичайне питання Токи. …невже це навіяли їй Міку чи Ніа?
Хоча вона не розуміла чому, але її погляд був серйозним.
Якщо це так — відповідь на питання вже була вирішена. Рейне тихо ворухнула губами.
«… Ах, він мені подобається».
«— Розумію. Уму».
Коли Рейне відповіла, Тока кивнула, зберігаючи щирий вираз обличчя.
«… Мені теж!»
Потім, енергійно сказавши це, вона продовжила йти коридором.
«…………»
Але перш ніж вона встигла додати, що, звичайно, вона любить усіх, Тока вже пішла. ... Ну, здавалося, що вона досягла певного рівня розуміння, тож Рейне вважала, що на даний момент все закінчилося успішно.
Прийнявши таке рішення, Рейне вирішила продовжувати рухатися вперед.
Але в той момент їй спала на думку певна можливість. Чи могло бути так, що Тока знала, що Шідо запросив її на побачення?
Якщо так, то чи не було попереднє зіткнення схожим на оголошення війни?
«… Ні, я занадто переймаюся».
Повернувшись, щоб подивитися на спину Токи, Рейне вирішила продовжити йти до ванни.