-Шідо думав, що це сон.
Він думав, що це ілюзія, викликана тим, що він перейшов свою межу.
Однак реальна присутність дівчини, що миготіла перед його очима, розвіяла цю слабкодуху думку.
Прекрасне волосся кольору ночі, що танцювало на вітрі, пара кришталевих очей, які відбивали світло, і блискуча сукня, що накладалася на фіолетові обладунки.
Так, це вона. Дух-Ятоґамі Тока з'явилася тут у повній астральній сукні.
«Токо, Токо, Токо, Токо, Токо, Токо, Токо!»
В той же час його мозок зміг чітко підтвердити її появу, сльози почали котитися з його очей.
Почуття полегшення охопило його від того, що Тока жива. Але крім того, хоча це було лише на секунду, Шідо не міг пробачити собі, що так легковажно забув про бажання інших і ледь не віддався Міо.
«Вибач, Токо, я на мить хотів здатися...» - «Що ти таке кажеш?!»
Ніби перебиваючи Шідо, Тока підвищила голос.
"Завдяки тому, що ти не здалася, ти Шідо досі живий!"
«......!»
Почувши ці слова, Шідо відчув поштовх, ніби його вдарила блискавка.
Це було попередження для нього самого. Шідо знову розчаровано зітхнув, бо не міг сподіватися, що Тока повернеться.
Щоб віддячити Тоці та іншим Духам, він мав стати на ноги ......!
«Ун...... дякую тобі, Токо».
Вливаючи більше сили в ноги, Шідо підвівся. Дивна енергія переповнювала тіло, яке мало б досягти своєї межі.
«Ти завжди мене рятуєш Токо».
"Про що ти говориш? Це я зараз залежу від Шідо. Завдяки Шідо я змогла повернутися. Лише тому, що Шідо тут, я можу знову постати перед Міо."
«Токо......»
Вигукнувши її ім'я ще раз, Шідо витер сльози, що залишилися на очах, і знову підняв обличчя.
«......От і все.»
Міо обернулася, щоб поглянути на власну розірвану Астральну Сукню.
"......Я так і думала, що це ти, Токо. А, точно. Якби хтось і міг протистояти мені, то гадаю лише ти."
«...... Що?»
Почувши слова Міо, Шідо насупився.
Але тут Тока перебила його, давши свою відповідь.
«Хоча я не знаю подробиць, але, здається, я інший тип духу, ніж всі інші».
«Інший ...... Дух?»
розгублено перепитав Шідо, і цього разу настала черга Міо відповідати глибоко емоційним тоном.
"......Я розділила свою силу на десять кристалів Сефіри і дала їх людям, щоб вони могли стати Духами, але з якоїсь причини один з кристалів Сефіри розвинув власне "Я". Точнісінько так само, як коли я народилася".
Шідо ледь не задихнувся від власного дихання і перевів погляд на Току.
«Не може бути, це означає ......».
Тоді Міо м'яко кивнула.
"Шіне, ти помітив? Різницю між Токою та іншими Духами. Те, що було в інших духів, чого не було в Токи."
«Ти кажеш...»
Тоді плечі Шідо почали тремтіти.
З цим природним запитанням Шідо згадав неприємне відчуття, про яке він майже забув.
Оріґамі. Нія. Курумі. Йошіно. Которі. Мукуро. Нацумі. Каґуя. Юдзуру.
Міку.
Те, що було у всіх, але не було у Токи.
Саме так. Серед усіх духів, Тока була єдиною, хто не мав імені.
«............»
Однак, навіть коли їй це говорили, Тока не виглядала анітрохи приголомшеною. Ні, точніше кажучи, вона виглядала так, ніби вже знала про це.
Тока розтулила губи, а в її очах з'явилася рішуча воля.
"Це було заплутано, іноді я страждала від того, що не мала імені.
Але зараз я вдячна за це.
Оскільки у мене не було імені, Шідо зміг дати мені його.
Тому що я не людина, я знову можу стояти перед Шідо!"
«Токо»
Дивлячись на благородну рішучість Токи, Шідо відчув тремтіння від розчарування в собі. Навіть незважаючи на те, що прямо перед ним був такий надійний соратник......!
-А, так. Чому Шідо відчув таке розчарування? Чому він стояв перед цим на колінах?
Шідо стояв поруч з Токою, яка спрямовувала свій меч на Міо.
"! Шідо?"
"Можливо, ми ще можемо щось зробити. Я не здамся - давай битися разом."
"......! Уму!
Тока ствердно кивнула, ще сильніше стискаючи <Сандальфон>.
Дивлячись на це, Міо тихо зітхнула, звузивши очі.
"......Хоча я планувала закінчити усе швидше, це не має значення. Результат не зміниться".
Потім, ніби у відповідь на голос Міо, за її спиною з'явилося величезне неорганічне дерево, а інший простір відповідно розширився. Над їхніми головами також з'явився величезний Янгол, схожий на квітку.
«Токо, що це?»
«Уму, це називається »Айн Соф« і »Айн Соф Аур". Обережно, в цьому просторі всі закони стають підконтрольними Міо. Крім того, ти помреш, якщо доторкнешся до світла, що йде від цієї квітки. Якщо у тебе немає сили Духа, ти помреш миттєво".
Почувши шокуючу відповідь Токи, Шідо відчув, як по його обличчю потекли струмочки поту.
«Ах, хіба це не безглуздо лякає?»
"Ну, це, безумовно, небезпечно. -Хочеш здатися?"
«Нізащо.»
Тока підняла кутики губ, коли Шідо витирав піт.
Ударивши ногою по землі, як сигнал, Тока люто замахнулася <Сандальфоном>.
«Ооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!»
Спалах меча перетворився на ударну хвилю, що швидко наближалася до Міо. Навіть не здригнувшись, Міо приготувалася прийняти удар на себе. Однак...
«......!»
За мить до удару меча Токи, Міо нахмурилась і відступила назад.
Удар меча пройшов повз ніс Міо. -Хоч і невелика, але частина її астральної сукні була розрізана.
«-Хах!?»
Помітивши ефект її атаки, Тока здивовано розширив очі.
"Ми зробили це, Шідо! Атака пройшла!"
«Ага, але, здається, не так вже й багато пошкоджень.»
"Що ти кажеш? Навіть <Хальванхелев> не міг подряпати її раніше!?"
«Що ти сказала?»
Почувши слова Токи, Шідо підняв брови.
Як Дух Першопочатку, Міо могла похвалитися величезною силою. Шідо не міг собі уявити, що Тока бреше.
Однак, хоч і невелика, але частина астральної сукні Міо була розрізана <Сандальфоном> Токи. Яка різниця між тим, що було тоді, і тим, що є зараз?
Чи Міо стримувалася? Чи її сила зменшувалася? Або -
«......!»
У цей момент Шідо дещо помітив.
Саме так; Тока тепер була одягнена в повну астральну сукню, а не в обмежену. Однак, на відміну від минулого разу, Шідо не відчув, що сила Духа Токи повністю повернулася назад.
Іншими словами, сили Токи все ще перебувала в тілі Шідо.
Що б це могло означати? Хоча Шідо не розумів намірів Богів, змарнувати цю можливість знищити абсолютного Духа Міо було б те саме, що залишитися мурахами в затопленій норі.
«............»
Ніби помітивши думки Шідо, вираз обличчя Міо злегка здригнувся, перш ніж вона знову зосередила свою увагу на Тоці.
"Зрозуміло. Це буде трохи клопітно".
Міо полегшено зітхнула, повернувшись у їхній бік.
"Вибач, Токо. Відтепер я не буду дивитися на тебе зверхньо. Я використаю всі свої сили, щоб забрати у тебе Шіна.
«Я не дозволю тобі досягти успіху, Шідо...»
Вигукнувши у відповідь на слова Міо, Тока знову відштовхнувся від землі.
«Шідо належить мені!»
«Е......?»
Шідо відчув миттєвий шок, почувши несподівану заяву Токи. Однак, вважаючи, що зараз не час замислюватися над такими питаннями, Шідо швидко прийняв рішення підтримати Току.
«-»
Удар, два, удар, три, удар, чотири.
У Міо перед очима миготіли косі удари <Сандальфона> зі швидкістю, за якою очі не встигали за ними.
Досі Міо могла захищатися від попередніх атак, не рухаючись. Але зараз Янгол був оснащений силою, здатною прорвати захист Міо і розрубати її Астральну Сукню.
«......Так ось у чому причина.»
Блокуючи удари мечів Токи, Міо пробурмотіла, перш ніж простягнути смугу світла у відповідь.
Все вірно. Це було щось більше, ніж просто сила Духу Токи, що можна було відчути з <Сандальфона> прямо зараз.
Можливо, втікаючи від Міо, вона ввібрала в себе фрагменти сил інших Духів і навіть самої Міо. Нинішній <Сандальфон> був збагачений щільною силою, що перевершувала навіть <Хальванхелев>.
Насправді, ніби демонструючи майстерність володіння цією новоздобутою силою, в рухах Токи від самого початку не було жодного вагання.
-Міо намагалася пов'язати свої рухи з <Айн Соф>.
І це було небезпідставно. <Айн Соф> був Янголом Міо. Хоча це був лише фрагмент, але якщо Тока володіла частиною сили Міо, то природно, що вона не відчувала жодних перешкод.
«...... Я не очікувала, що ти забереш і частину моєї сили».
пробурмотіла Міо до Токи так, що її майже не було чути.
Це був саркастичний жарт, народжений нетерпінням, але водночас слова були монологом, що демонстрував незбагненний результат.
-Як сказала сама Тока, вона народилася зовсім не так, як інші Духи.
Ні, точніше, можна сказати, що вона була єдиним чистим Духом, окрім самої Міо.
Народжена з небуття, як і Міо.
Безіменна, як і Міо.
А потім - зустріла Шідо, як і Міо.
У певному сенсі Тока була копією Міо.
І використовувала власну силу Міо проти неї.
За таких обставин Міо не могла не відчувати дивного почуття.
«Оооооооооооооооооооооооооооо!»
З достатньою силою, щоб залишити тріщини на землі, Тока замахнулася <Сандальфоном> прямо на Міо.
«Айн Соф» - «Анаф».
Брови Міо злегка здригнулися, коли вона вигукнула це ім'я.
В одну мить гілка <Айн Соф>, загострена, як меч, з'явилася з порожнечі і перехопила удар Токи.
«Муу......!?»
«............»
Парируючи удар Токи від <Сандальфона>, Міо подивилася на Шідо.
Точно. Ззаду Шідо використовував <Ґабріеля>, щоб постійно посилювати Току. Без сумніву, це також сприяло збільшенню сили Токи.
Ні, не тільки це.
Можливо, через побоювання завадити Тоці або через те, що його атаки були б неефективними, Шідо не намагався атакувати Міо безпосередньо.
Однак, поки вона билася з Токою, Шідо продовжував дивитися на Міо.
Світло в його очах було незрівнянне з обличчям відчаю, яке він бачив раніше.
-Можливо, навіть у цей час він продовжував думати.
Чи можна якось перемогти Міо. Чи можливо відродити інших Духів.
Міо відчула, як її серце стиснулося під цим поглядом.
«...... Ах, відчай тобі точно не личить».
Поміркувавши над цим, Міо загострила свій погляд і перевела його назад на Току.
Потім вона простягнула вгору обидві руки, коли Тока знову збиралася атакувати.
«- Пробий мене наскрізь, Айн Соф».
У цю мить простір навколо Міо почав спотворюватися, оскільки кілька «коренів» з <Ай Соф> були випущені.
«Що?!?»
Тока рубала «коріння», але «коріння» гналося за нею, як батіг що ожив.
Дійсно, закони <Айн Соф> не поширювалися на Току, яка мала частину сили Міо. Однак, цього не можна сказати про проникнення зовнішніх коренів, які за командою Міо швидко простяглися до тіла Токи.
Але - в наступну хвилину.
«Токо!»
З ревом Шідо стрибнув перед Токою.
«......!»
Раптом Міо затремтіла, зупинивши атаку якраз перед тим, як «корінь» досягнув Шідо.
З силою <Камаеля>, навіть проткнення грудей було б недостатньо, щоб вбити його. Саме з цієї причини вона планувала спочатку запечатати цілющу силу <Камаеля> в Шідо.
Але навіть при цьому вона не могла свідомо проткнути груди Шідо.
У той момент, коли Шідо стрибнув перед Токою, у свідомості Міо промайнула сцена тридцятирічної давнини - видовище, коли Шін падає від безжальної кулі.
«Ку…»
Міо трохи спотворила вираз обличчя, коли маніпулювала «коренем», щоб відкинути Шідо подалі.
«Ува......!?»
Шідо застогнав, падаючи на землю. Напад Міо був тимчасово зупинений лише на коротку мить.
Однак, в результаті насильницького припинення її власної атаки, в одну мить з'явився новий шанс.
А для Токи це був поштовх, необхідний для того, щоб переломити хід подій.
«-<Сандальфон>!»
Тока вигукнула ім'я свого Янгола, коли її п'ята вдарила по землі.
У відповідь на її команду з землі піднявся величезний трон, що перевищував зріст Токи.
<Халванхелев>.
Щойно вона побачила його, це ім'я з'явилося в голові Міо.
Козир Янгола меча, <Сандальфона>. Меч безпрецедентної руйнівної сили.
Якби це була стара Тока, Міо навіть не довелося б захищатися.
Однак, якщо <Сандальфон> тепер здатний завдати удару по ній самій, то це уже стає небезпечним.
Якби це було так -
«<Айн Соф Аур>-<Хенет>».
Варто було Міо простягнути руки вперед, як перед її долонями з'явилася сфера завбільшки з долоню.
Бутон квітки крайньої смерті. Коли сфера миттєво розквітла, з неї вистрілило сконденсоване світло смерті по прямій лінії в бік Токи.
Удар <Хальванхелева> був, безумовно потужним, але потрібен був деякий час, щоб випустити атаку.
Викликати трон, зламати його, спорядити уламками мечем і, нарешті, змахнути вниз.
У той момент, коли вся сила була зосереджена на мечі, тіло Токи залишалося вразливим. Якщо вона скористається цією можливістю і влучить прямим ударом з <Айн Соф Аур>, то навіть Тока з силою Міо не буде в безпеці.
Однак...
«-<Рателібіш>!»
«...... Що?»
Почувши, що сказала Тока, Міо не могла не зморщити брови.
Уламки розбитого трону обгорнули тіло Токи, наче броня, замість того, щоб покрити меч у її руках.
Тоді Тока вивернулася, щоб уникнути променя світла з <Айн Соф Аур>.
-Оснащення Янгола на власне тіло нагадувало <Сіріон> Йошіно.
Сила Янгола не обмежувалася однією лише сингулярністю. Хоча атрибут Кристалів Сефіри заздалегідь встановлений, сили, що проявляються, залежать від особистості носія. Як наслідок, навіть Міо не могла повністю осягнути все.
Принаймні, Міо вперше побачила нинішню броню Токи.
«Що...»
«Хааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!»
Від вкритої бронею золотого трону Токи, коріння та гілки «Айн Соф» відхилилися назад, і Тока в одну мить подолала прогалину між собою та Міо.
З такою ж силою розмахнувшись, вона вдарила Міо по плечу.
-Різкий біль. Астральна сукня, що вкривала її тіло, була розірвана на шматки, коли гола біла шкіра Міо вперше була порізана.
«-»
Ударна хвиля від удару вдарила по всьому тілу, кров хлинула з тріскучої рани.
Це було таємниче відчуття.
Відколи вона народилася, не було ворога, який міг би їй протистояти.
Міо вперше в житті зазнала поранення від істоти, близької до неї самої, її доньки чи копії.
Від дивного відчуття та ейфорії Міо підняла обличчя, яке було вкрите кров'ю.
«...... Чудово, Токо».
Ці слова були сказані не лише для того, щоб здійснити цю атаку.
Навіть коли її соратники були вбиті, навіть коли вона була ув'язнена всередині Міо, Тока не втрачала надії і знову постала перед Міо.
"Твоє благородне серце викликає у мене глибоку повагу. Тож, я відповім йому".
Міо говорила, дивлячись прямо в очі Тоці.
А потім зачитала.
Ім'я останнього Янгола, яким володіла Міо.
«-<Айн>.»
За мить
Світло заповнило весь світ.
"......! Токо ......!?"
- В цей момент, одягнувши свій трон як обладунок, Тока замахнулася мечем на Міо, коли інший простір побілів від світла.
Під враженням від дій Міо Шідо мимоволі заплющив очі, вигукуючи ім'я Токи.
Він не знав, скільки часу минуло.
Коли Шідо розплющив очі, він побачив силует Міо з розірваною Астральною сукнею і тілом, вкритим кров'ю.
«……!»
Трепет і співчуття до болісного вигляду Міо, а також хвилювання від того, що атака Тока влучила в ціль, — ці дві емоції одночасно охопили його серце.
Але одразу ж свідомість Шідо заполонило неприємне відчуття, яке настало після цього.
«Тока…?»
Так, саме так. Силует Токи, яка щойно атакувала Міо, тепер ніде не було видно.
Міо коротко зітхнула, дивлячись на Шідо.
«……Тока зникла».
«Е……?»
На слова Міо Шідо на мить завмер і широко розплющив очі від подиву.
«! Ти, ні, не може бути!»
Однак він одразу зрозумів значення цих слів.
Можливо, Міо сприйняла Току як загрозу і, як і Шідо раніше, перенесла її в інше місце.
Якщо так, то доки Тока не повернеться, Шідо доведеться самотужки протистояти Міо. Ні, якщо вона перенеслася кудись поблизу, Шідо ще нічого, але якщо Тока опинилася в тому ж місці, що й Шідо минулого разу, то... Тоді, поки Шідо з обережністю розмірковував над цим, Міо повільно похитала головою, ніби прочитавши його думки.
"Я її не переносила."
"З самого початку, Тока, яка взяла у мене частину сили, така маленька хитрість не могла мати ефекту довго."
"Га? Тоді зрештою..."
Коли Шідо сказав це, Міо злегка ворухнула губами.
"-Як я вже сказала, її вже не існує. Її не перенесло в певне місце, не вбило - вона просто розчинилася в небутті."
«...... Що.... ти....?»
«Янгол порожнечі <Айн> ігнорує всі закони і повністю знищує ціль. -Дозвольте мені повторити, Токи більше немає, вона більше не є частиною цього світу.
«.....»
Почувши слова Міо, Шідо втратив дар мови.
Токи більше не було.
Навіть якщо це було важко зрозуміти, ці слова були єдиним, що мало значення.
"Звісно, сила Токи також повністю зникла. З цієї причини я не хотіла використовувати того Янгола......, але не було іншого способу досягти бажаного результату враховуючи силу якою оволоділа Тока.
-З іншого боку, Тока змусила мене розіграти мій останній козир. Будь ласка, похвали її. Вона перевищила свої межі, заради тебе".
Говорячи це, Міо погладила рукою свої рани.
Потім її травми зникли, наче плівка, перевернута на зворотний бік. Її потріскана та порізана астральна сукня також повернулася до свого первісного вигляду.
"...... Ну що ж, Шіне. Тепер ніхто не зможе стати на моєму шляху.
-Не хвилюйся, хоча втрата Токи і зменшила кількість сили Духів, з твоєю нинішньою силою її повинно вистачити, щоб дати тобі вічне життя. Все, що мені залишилося зробити, це повернути тебе назад до Шіна."
Міо повільно повернувся до Шідо.
Шідо відчув, як йому перехопило подих.
Кінчики його пальців затремтіли. Відчай, який колись зник, тепер знову з'явився, чіпляючись за його ноги.
-Однак.
«-<Метатрон>!»
Шідо стиснув зуби, голосно заревівши.
Він підняв руку, щоб викликати Янгола Світла, випустивши при цьому залп променів світла в бік Міо.
Ах, це, безумовно, була відчайдушна ситуація, ще гірша, ніж раніше. Всі Духи були вбиті, і навіть його остання надія, Тока, була стерта з лиця землі.
Проте коліна Шідо не підкосилися, коли він гарчав на непереможного Духа.
Бо він уже поклявся. Він пообіцяв Тоці, Духам.
Він поклявся більше ніколи не здаватися. Пообіцяв, що ніколи не здасться, незважаючи ні на що......!
«Ооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!»
Тримаючи в лівій руці <Задкіель>, а в правій - <Камаель>, він випустив холодне повітря і полум'я одночасно.
Однак Міо навіть не потрібно було рухатися, щоб протистояти хаотичним атакам. Ніби її тіло було захищене невидимим шаром плівки, атаки навіть не досягали її.
І справді, він міг зрозуміти, чому Тока так здивувалася, що її атака розрізала невелику частину її Астральної Сукні. Різниця в силі була абсолютно непомірною.
Незважаючи на це, Шідо не здався.
Використання <Міхаеля>, щоб запечатати сили ворога. Перетворення Міо в ненападаючу форму за допомогою <Ханіеля>. Викликання вітру за допомогою <Рафаеля>. Дозволяючи голосу <Ґабріеля> резонувати. І, нарешті, удар <Сандальфоном>, щоб відбити Міо.
Шідо використав усіх Янголів зі свого арсеналу, щоб протистояти Міо.
Однак...
«...... Це марно.»
«......!»
Просто сказавши це, всі атаки Шідо були ліквідовані.
Наступної миті Міо підняла палець, викликавши смугу світла, що виросла з землі і обплутала його ноги.
«Що.... це...»
«Вибач, але я не можу дозволити тобі стрибати навколо».
Вибачившись, Міо відштовхнулася від землі, стрибнувши по дивній траєкторії, яка суперечила силі тяжіння, коли вона наближалася до Шідо.
«Ку-»
Хоча Шідо намагався розв'язати пута, смуга світла, здавалося, невіддільно вросла в його ноги. Навіть якщо він намагався відрізати її за допомогою <Сандальфона>, смуга світла залишалася неушкодженою.
Тим часом відстань між Міо та Шідо ставала дедалі меншою.
-Здавалося, що це, безперечно, кінець.
Але Шідо все одно не здавався.
До останньої секунди ці думки не давали йому спокою, коли він спостерігав за швидким наближенням Міо.
В результаті Шідо не пропустив того, що сталося далі.
-Він побачив, як випадкова куля влучила в руку Міо.
«......!?»
«...... Що?»
Здивування Шідо перекрило голос Міо.
Рука Міо не постраждала.
Але ж щойно в руку Міо влучила куля.
Однак це не був шматок металу, випущений звичайним пістолетом. Шідо не відчував запаху пороху і не бачив іскор, що спалахували б з пістолета.
Саме так. Це більше нагадувало чорну тінь, що застигала у формі кулі -
«-Кіхі-хіхі-хі».
Ніби перериваючи... ні, скоріше цей голос підтвердив думки Шідо.
Характерний сміх пролунав неподалік.
«-Божечки, Божечки, мабуть, я прийшла якраз вчасно.»
«Що?»
З появою власниці кулі, що з'явилася в цьому іншому просторі, Шідо інстинктивно підняв голос недовіри.
Астральна сукня, кольору крові.
І темнеа як ніч чорне волосся, нерівномірно зав'язане в хвостики.
І - той самий своєрідний золотий годинник у лівому оці.
Саме так. Людина, яка була тут, була...
«Курумі......!?»
Дух Токісакі Курумі з'явилася несподівано.
"Що... що це означає? Тебе ж тоді вбила Міо!"
здивовано промовив Шідо, розширивши очі.
Шідо бачив це на власні очі, Міо виповзла з грудей Курумі і перетворила Курумі на труп. Навіть навколишні клони зникли.
Але Курумі, що стояла перед ним, була надто реалістичною, щоб бути галюцинацією, а її особистість надто схожою, щоб вважатися підробкою.
Мені дуже шкода, Шідо. Я повинна була з'явитися раніше, але, оскільки я робила це вперше, все пішло не зовсім так, як планувалося".
"......? Що ти маєш на увазі?
Почувши інтригуючі слова Курумі, Шідо ще більше розгубився.
Тоді поведінка Міо трохи змінилася, ніби вона щось зрозуміла.
«...... Одинадцята куля, <Йод Алеф>, так?»
«Га...?»
«-Кіхіхі.»
Поки Шідо все ще був розгублений, Курумі, почувши слова Міо, безстрашно розсміялася.
-Повертаючись до того, що сталося годину тому.
На полі бою з грудей Курумі виросла біла рука.
«А-а-а...»
Її горло затремтіло, коли стогін вирвався з вуст.
«Я......!»
Але крик був порожнім криком, оскільки голос Курумі ставав дедалі слабшим - немовби в такт, рука повільно витянулася з її грудей.
Зрештою, з'явилася красива молода дівчина.
Красива дівчина з парою мішків під очима.
«Що...»
Дивлячись на появу цієї дівчини, всі навколишні клони Курумі відчули, як їм перехопило подих.
Це був очікуваний вираз, бачачи, що дівчина виповзає прямо з їх тіла.
Однак для присутніх Курумі їхній жах був не лише через це.
Усім їм була знайома зовнішність цієї дівчини.
-Такамія Міо.
Дівчина, яка перетворила Курумі на Духа.
Дівчина, яка працювала і боролася пліч-о-пліч з Курумі.
І дівчина, яка стала причиною смерті найкращої подруги Курумі.
Саме так, вона була і початковою, і кінцевою точкою помсти Курумі.
Ненависний Дух Першопочатку був там.
«......!»
Усвідомивши це, клони Курумі зрозуміли ситуацію.
Кілька днів тому Курумі зустрічалася з Духом Першопочатку і поглинула її своєю тінню.
Оскільки <Місто, що пожирає час> поглинало час об'єкта, яккого воно поглинало Ті, хто потрапляв до неї, позбавлялися життя, допоки вогонь їхнього життя не згасав остаточно, - чи, принаймні, так мало б бути.
Однак з якоїсь загадкової причини Міо не померла. Навпаки, її тіло омолодилося до того віку, коли вона вперше зустріла Курумі. Наче це вона поглинала час Курумі.
«Га......а......!»
Виявивши, що з її грудей з'явилася дівчина, Курумі видала звіряче ревіння, вливаючи силу в руку, що тримала її короткий пістолет.
«<Зафкіель>......!»
Наступної миті, у відповідь на голос Курумі, тінь, що корчилася під її ногами, всмокталася в дуло.
Тоді, побачивши Міо, що виростає з її грудей, Курумі натиснула на спусковий гачок.
Однак у цей момент Міо вивернулася, щоб вирватися з рук Курумі.
«Га!»
Курумі випустила болісний стогін, коли її постава була порушена.
Зайве казати, що куля, яку випустила Курумі, не влучила в Міо -
«......!?»
Натомість, траєкторія пострілу влучила в одного з клонів Курумі.
«Що... м-м-м!?»
Клон Курумі задихався, хапаючись за груди.
«............!»
Таке нещастя, що аж смішно. Подумати тільки, що це була остання атака так званого Найгіршого Духа, Токісакі Курумі.
Однак клон швидко помітив, що ця куля не була просто згущенням тіней.
З її грудей не виходив біль. Натомість, з точки входу кулі було відчуття, що все її тіло потрапило у вир.
«Цього не може бути!»
Клон розплющила очі, дивлячись на Курумі.
«............»
Потім, лише на мить, Курумі тихо посміхнулася, перш ніж впасти в безодню смерті.
«Ах-»
У цю мить клон помітив.
Курумі не зробила відчайдушної останньої атаки.
Вона намагалася цілитися в Міо, щоб замаскувати свої справжні наміри.
Так, Курумі, яка зрозуміла, що смерть наближається, влила рештки своєї сили в цю кулю, щоб довірити її своєму клону.
<Зафкіель> - <Йод Алеф>.
Секретна зброя Курумі, в парі з Дванадцятою кулею <Йод Бета>, кулею, що відсилає ціль у минуле.
Табуйована куля для відправки цілі в майбутнє.
Вона розуміла наміри Курумі, коли робила цей постріл.
Жодних слів чи інструкцій не було потрібно. Оскільки клон поділяв ті самі наміри та прагнення, що й Курумі, вона була нічим іншим, як Токісакі Курумі.
«...... Я...»
Після того, як їй довірили все, клон проковтнув свої слова, втримавшись від бажання закричати у відповідь.
Курумі навмисне промахнулася, щоб увага Міо не була зосереджена на клоні. Вона не могла змарнувати таку відданість на ефемерну мить виплеску емоцій.
Клон тихо наспівував, нечутно для інших.
«-Так, так, "Я" довірила його мені - майбутнє».
Клон прошепотів ці слова, перш ніж повністю зникнути з цього світу.
"Все вірно, Міо. Я клон Токісакі Курумі, відправлений у майбутнє годину тому. Останній вбивця, посланий вбити тебе".
Курумі говорила, тримаючи в руках старовинну зброю, у лівій руці пістолет, а у правій гвинтівку.
Побачивши цей рух, Міо тихо зітхнула.
"...... Ти це серйозно кажеш? Клон - загроза для мене?"
"Так, так. Справжню мене вбила ти. І всі інші клони, крім мене, зникли, але завдяки силі довіреній мені через <Йод Алеф>, я можу продовжувати існувати, поки не вичерпається мій час. І цього часу з горою достатньо, щоб вбити тебе!"
Закричала Курумі, відштовхнувшись від землі й відкривши вогонь з обох рук.
Незважаючи на те, що обидві зброї нагадували однозарядні старовинні пістолет і мушкет, тінь засмоктувалася створюючи кулю щоразу, коли вона вистрілювала, миттєво перезаряджаючись. Злива куль налетіла на Міо.
«............»
Міо сіпнула бровою, злегка штовхнувши Шідо в груди.
Потім, з імпульсом, немислимим для цього випадкового жесту, тіло Шідо відкинуло назад.
«Ку......!»
Незважаючи на те, що Шідо впав на землю, його очі залишалися прикутими до Міо та Курумі.
Кулі Курумі посипалися на Міо, наче невпинний шквал.
Звісно, Міо не постраждала, але шальні кулі продовжували відскакувати, залишаючи на землі численні сліди від куль. Можливо, попередні дії Міо були викликані турботою про Шідо - ні, про Шіна - ймовірно, через неприязнь до того, що тіло Шіна може бути хоч трохи подряпане.
Тоді, ніби передбачаючи дії Міо, Курумі приземлилася прямо між Міо та Шідо.
"! Курумі, що ти робиш?"
Шідо звузив очі, коли вигукнув її ім'я. У відповідь Курумі тихо подивилася на Шідо.
"Я вже казала, що прийшла сюди, щоб перемогти Міо. -Але є ще одна річ.
Курумі скривив куточки губ.
"Можливо, це тому, що я не можу забути смак губ Шідо.
Сказавши це, Курумі знову відштовхнулася від землі, щоб атакувати Міо.
«Що?»
Спостерігаючи за спиною Курумі, Шідо насупився.
Причина була проста. Вона полягала в тому, що дії Курумі абсолютно не відповідали тому, чого від неї очікували.
"-Кіхіхіхіхі! Агов, що сталося? Що за оборонний бій?"
«............»
Курумі продовжувала випускати в Міо шквал куль зі своїх двох рук. Однак ці атаки продовжували не мати ніякого впливу на Міо.
-Занадто велика різниця в силі.
Він не думав, що Курумі цього не розуміла.
«Що відбувається?»
Як і казав клон, справжню Курумі вбила Міо. Клон мав би зрозуміти, що вона ніколи не зможе перемогти Міо.
Безсумнівно, Курумі відправила свого клона в майбутнє з якоюсь метою. Але з якою метою?"
-Навіть якщо вона знала, що це марно, вона все одно зробила це заради помсти?
«............»
Ні, Шідо одразу ж відкинув таку можливість у своїй свідомості.
Якби це зробила звичайна людина, Шідо був би правий.
Однак це було немислимо для Токісакі Курумі. Ця дівчина, до якої б межі її не підштовхнули, ніколи б не використала свою таємну кулю без певної мети.
Щось мусило бути. Безумовно, було щось приховане, щоб Міо не дізналася.
Саме так. Рішучість Курумі не похитнулася б навіть перед обличчям смерті.
Шідо був упевнений у цьому, бо пережив минуле Курумі за допомогою Десятої Кулі <Йод>.
Незважаючи ні на що, вона не могла здатися.
Заради того, щоб переписати світ, Курумі продовжувала боротися навіть після того, як занурила свої руки по лікоть у кров.
Неодноразово повертаючи час назад, щоб врятувати життя Шідо
... (-Можливо, це тому, що я не можу забути смак губ Шідо.) «-Ах ...»
Той момент.
Слабкий голос вирвався з вуст Шідо, коли він ненароком торкнувся пальцями своїх губ.
У його свідомості виникло відчуття, ніби останній шматочок пазлу став на своє місце.
Відчуття переплетеної нитки, що розплутується в одну мить.
Без сумніву, Курумі -
«......Ку, ха......!»
Раптом Шідо розплющив очі, почувши болісний крик спереду.
"! Курумі ......!?"
Поспіхом піднявши обличчя, він побачив постать Курумі, тіло якої було пронизане численними смугами світла, що виходили з-під землі.
«Ви... бач... мені... справді... шкода...»
Кашляючи кров'ю, Курумі озирається на Шідо порожнім поглядом.
Але дивлячись на вираз обличчя Шідо - вона тихо посміхнулася.
Звісно, все було правильно передано.
Відповідь дійшла до Шідо.
«Ах-ха......»
Курумі м'яко посміхнулася, падаючи на землю, і так само м'яко зникла в тіні.
"...... Невже це важко зрозуміти? Ти мала б знати, що не зможеш мене перемогти."
Міо дивним поглядом подивилася на місце, де з'явилася Курумі, а потім повільно повернулася в бік Шідо.
"Як би там не було - тепер все залагоджено. Я схвалюю рішучість кожного і аплодую їхній готовності боротися. Але, зрештою, це був марний опір. Що стосується результату, то нічого не змінилося".
«- Марний?»
Почувши слова Міо, Шідо відчув тремтіння в горлі.
"Це не було ...... марно. Все-все було абсолютно потрібним."
«...... Шіне?»
Можливо, відповідь Шідо була несподіваною для Міо, і вона викликала у неї спантеличений вираз обличчя.
Шідо продовжував дивитися прямо на Міо.
«- Тому що всі були тут, тому що Тока билася, тому що Курумі прибула вчасно ...... дозволивши мені усвідомити......!»
Майже несвідомо, сльози покотилися по його очах.
Так, все було необхідним.
Якби чогось не вистачило, то спогади Шідо були б втрачені назавжди.
Однак низка чудес з'єднала ниточку, яка дозволила йому зберегти життя.
Спостерігаючи за Міо, Шідо полегшено зітхнув.
Міо, безумовно, була сильною настільки, що слово «сильний» здавалося великим применшенням.
Її неможливо було відбити, якими б засобами він не користувався.
<Світло> Метатрона
<Крига> Задкіеля
<Полум'я> Камаеля
<Запечатування> Міхаеля
<Перевтілення> Ханіеля
<Вітер> Рафаеля
<Звучання> Ґабріеля
<Лезо> Сандальфона
Жодна з цих атак навіть не досягала Міо.
Навіть якби у Нії залишилося достатньо кристала Сефіри, щоб використати <Разіель> в бою, результат, ймовірно, був би таким же, проте в тілі Шідо була сила ще одного Янгола.
«......!»
Шідо вигукнув ім'я цього Янгола.
«<ЗАФКІЕЛЬ!!!> - ШОСТА КУЛЯ <ВАВ!!!>»
У цю мить тінь Шідо на землі поповзоа і зібралася в його руці, сформувавши короткий пістолет 18 століття.
В той же час, з його лівого ока почулося механічне цокання.
Так і є: золотий годинник викарбував себе на лівому оці Шідо.
Курумі мала в руках Янгола часу, «Зафкіеля».
Після її смерті ця сила повернулася до Міо, але одна дванадцята частина цієї сили, Шоста куля <Вав>, вже була запечатана в тілі Шідо.
Раніше Курумі заради жарту поцілувала Шідо. В результаті, тільки ця куля була запечатана.
Куля здатна відправляти свідомість назад у минуле тіло.
Щоразу, коли Шідо вбивали, Курумі цілувала його, щоб повернути собі цю кулю і відправляти свою свідомість у минуле.
Однак Шідо цього світу все ще залишався живим.
І як наслідок, сила Шостої Кулі <Вав> все ще була в тілі Шідо.
Тим не менш, Шідо ніколи не викликав <Зафкіеля> до цього часу.
Він не міг усвілдомити володіння ним лише його зусиллями.
Вірно. Курумі виклала останні сили, щоб відправити клона в майбутнє, щоб повідомити про цей останній крок Шідо!
«...... Що?»
Побачивши це, на обличчі Міо вперше з'явилося раптове коливання.
Але запізно.
«А-а-а-а-а-а-а-а!»
закричав Шідо, приставивши пістолет до скроні - і натиснувши на курок.
«-!»
Його затуманена свідомість поступово знову прояснювалася.
Перед очима Шідо розкинулося зоряне небо.
«...... Це ......»
Шідо подивився на себе, перш ніж обернутися, щоб переконатися в тому, що його оточує.
Стеля зі скляними плитками. Біла кімната з автоматами, що продають напої біля стіни, а також кілька листяних рослин для прикраси. Сидячи на лавці, він тримав паперовий стаканчик з молочним чаєм.
-Точно. Це була зона відпочинку на борту «Фраксінуса». Шідо швидко поставив паперовий стаканчик на лавку, а сам поспіхом дістав свій смартфон, щоб перевірити дату на екрані.
«19 лютого.»
Він прошепотів цю дату, міцно стискаючи смартфон.
За день до останньої битви ДІЕМ і Рататоска. А також за день до вбивства Духів.
«......Ах.»
Шідо нахилився у майже молитовній позі, намагаючись стримати нестерпну пристрасть у горлі.
Полегшення від успіху Шостої Кулі <Вав> і глибока вдячність усім переповнювали його серце.
«............»
Однак незабаром вираз обличчя Шідо стало похмурим, коли він ковтнув.
Безумовно, завдяки тому, що його свідомість повернулася в минуле разом із Шостою Кулею <Вав>, Шідо уникнув найгіршого фіналу з кризою руйнування і загибеллю всіх Духів.
Але навіть це не означало, що проблеми були вирішені.
Дух Першопочатку - Такамія Міо.
Абсолютний Дух, що носить ім'я <Деус>.
Навіть повертаючись у минуле, доки не було способу перемогти її, загроза повторення того ж самого фіналу все ще залишалася.
Це було безглуздо, якщо не розібратися з корінням проблеми. Шідо почав відчайдушно міркувати.
-Різниця між колишнім світом і теперішнім. Можливість, яка могла б запобігти трагедії.
Єдине, що спадало на думку, це існування Шідо, який знав події з минулого. Не буде перебільшенням сказати, що від дій Шідо залежало, чи вдасться уникнути всіх смертей менш ніж за 30 годин.
Однак, виходячи з цих міркувань, постало питання, що конкретно потрібно зробити. Шідо було надзвичайно важко знайти відповідь.
Під час свого усамітненого монологу Шідо почав бурмотіти собі під ніс.
-Не дозволити Міо з'явитися?
Ні, Міо вже була всередині Курумі, а також існувала як Рейне. Це вже було неможливо.
-Повторювати історію через Шосту Кулю <Вав>, поки не знайдеться правильна відповідь?
Ні, якщо і Курумі, і Шідо загинули б на полі бою, вони більше не могли використовувати <Вав> для зміни історії. Крім того, сила <Вав> була отримана від Міо. Існувала ймовірність того, що Міо інтуїтивно зрозуміє, що він повторює історію.
-Викрасти силу Курумі і повернутися на 30 років назад за допомогою <Йод Бет>?
Ні, навіть якби він спробував це зробити, Міо дізналася б про такі перспективи зсередини Курумі. Зрештою, це призведе до смерті Курумі.
«Ку......»
Шідо похитав головою. Поява Міо була кінцевою точкою кожного вибору.
Вбиваючи всіх живих істот і переписуючи всі закони, Дух Першопочатку міг знищити все суще.
«Що саме слід зробити...»
-У цю мить обличчя Шідо почервоніло від розгубленості.
«- Шідо?»
Позаду нього пролунав такий знайомий голос.
«......!»
У ту мить, коли він почув цей голос, всі ілюзії, породжені затяжними думками в його голові, були змиті.
Він обернувся, щоб побачити власника цього голосу.
«Що робиш, в такому місці?»
«Токо...»
Він здивовано розплющив очі, коли повільно вимовив це ім'я.
Це була Тока. Тока стояла там, одягнена в милу піжаму.
Це було логічно, якщо подумати. На той час Шідо зустрівся з Токою у зоні відпочинку і розмовляв з нею.
Проте Шідо не міг про це думати.
Тока, дівчина, яка надихнула Шідо піднятися і кинути виклик Міо, а людина
яка була стерта, зараз стояла прямо тут.
Шідо напівсвідомо простягнув руки, щоб обійняти Току.
«Токо...... Токо......»
"Що...! Ш-Шідо!?"
Спочатку злякавшись раптових обіймів Шідо, Тока помітила, що він вигукує її ім'я зі сльозами на очах, тому ніжно погладила його по голові.
«Ну, це я, що сталося, Шідо?»
«Токо, я...»
У своєму хвилюванні Шідо був готовий розповісти Тоці про те, що сталося далі, і як присутність Токи врятувала його.
Однак - він зупинився саме тоді, коли збирався щось сказати.
Причина була проста. Вони все ще були всередині <Фраксінуса>.
У всіх основних приміщеннях корабля були встановлені динаміки та мікрофони зі звукозаписом, а кожна розмова записувалася і зберігалася у вигляді даних. Якщо не було гарантії, що їх не перегляне Рейне, говорити про майбутнє тут було б нерозумно.
Тому Шідо зітхнув, тримаючи інформацію при собі.
«...... Мені наснився сон.»
"Сон?
"......Так, дуже поганий сон, де всі загинули в битві з ДІЕМ.
Я нічого не зміг зробити, хоча Тока дуже старалася".
«Шідо......»
Тока несподівано розтулила щоки і ніжно поплескала його по спині.
"Все буде добре. Цього точно не станеться."
Сказавши це, Тока продовжила, трохи розгубившись, з радісним виразом обличчя.
«Хмм......, але в такому випадку, уві сні Шідо я наполегливо працювала».
Побачивши цей самовдоволений погляд, Шідо відчув, що його напруга трохи спадає.
"......Ах. О так, ти справді відіграла величезну активну роль."
«Хе-хе, якщо так, то це неправильно, якщо Шідо нічого не може зробити, тож я, мабуть, дуже старанно працювала для Шідо.»
«Токо.....»
"Шідо врятував мене. Ти не вважав мене, Духа, ворогом і простягнув мені руку допомоги. Тому я присягаюся, що захищатиму Шідо, що б не сталося".
Говорячи це, Тока міцно обійняла Шідо.
"Більше того - це не проблема. Хіба Шідо не той, хто може впоратися зі мною та іншими духами? Як таку людину може вбити ДІЕМ?"
«Ха-ха, можливо.»
Шідо відчув, як його щоки розслабилися, коли він почув слова Токи.
Безумовно, як і говорила Тока, всіх Духів, які зараз перебувають в <Рататоску>, колись називали людиноподібними катастрофами, які володіли тиранічною силою.
"Звичайно, чи то через силу, що перевершувала людський розум, чи через руйнування, спричинені просторовим струсом, це не було тим, чого Тока та інші обов'язково хотіли. Саме тому Шідо зміг запечатати Духів через діалог -
«-»
Раптом, думаючи про це, Шідо розширив очі.
"...... Правильно. Точно, цей шлях."
«Уму, в чому справа, Шідо?»
Почувши плутані слова Шідо, Тока злегка нахилила голову в подиві. Шідо знову притиснувся до Токи одразу після того, як його обійми були розтиснуті з новою рішучістю.
"Дякую, Токо. Завдяки тобі я відчуваю, що зрозумів те, що мав зробити."
"Уму...? Справді уму? Тоді це чудово."
Хоча Тока не все зрозуміла, посмішка Шідо стала для неї знаком того, що все знову добре.
З цим новознайденим твердженням Шідо покинув зону відпочинку.
Потім він важко йшов довгим коридором <Фраксінуса>.
«......Ах.»
пробурмотів Шідо.
-Чому така проста річ не спала мені на думку.
Це через раптову появу Міо?
Чи це через надзвичайну силу Міо?
Чи через те, що Міо вбила всіх Духів?
Можливо, це сталося через усі ці причини. Навіть після використання Шостої Кулі <Вав>, в думках Шідо все ще домінували страх і трепет.
Якщо він не переможе Міо, то не зможе рухатися далі. Ще мить тому Шідо справді відчував це. Він вважав Міо ворогом і поводився з нею як з ворогом.
Але це було неправильно.
Шідо забув про це, поки Тока не нагадав йому.
Саме так. Поки супротивник був Духом, Шідо мав зробити лише одне, що він і повинен був зробити з самого початку - ......!
«...!»
Обмірковуючи це, він зупинив свої кроки, коли його брови затремтіли.
В кінці коридору він побачив жінку.
З розпущеним волоссям, під її обличчям були важкі мішки під очима.
-<Аналітик «Рататоска» - Мурасаме Рейне.
А також тимчасовий образ Духа Міо.
Шідо рішуче стиснув кулак, роблячи ще один крок вперед.
«- Рейне.»
"......Хмм? Що сталося, Шіне?"
Рейн відповіла, як завжди, у відповідь. Проте навряд чи він коли-небудь зможе коли-небудь сприймати, те що його називають Шіном так само, як раніше.
Втім, зараз був не той час, щоб перейматися такими почуттями. Шідо тихо зітхнув, дивлячись прямо на Рейне, а потім запитав.
"Рейне. Чи не хотіла б ти піти зі мною на побачення завтра?"
Далі Буде…