«...... Тепер можна?»
«Ще ні, ще трохи».
У темряві Шінджі вів Міо за руку.
Але це не означало, що вони занурилися в глибоку печеру, куди не проникає світло, і не було схоже на те, що вони йшли вечірньою дорогою, не освітленою ліхтарями. Просто Шінджі попросив Міо заплющити очі на мить.
Хоча йти вперед із заплющеними очима було не дуже приємно, Міо не відчувала ані тривоги, ані страху. -Напевно, це було тому, що Шінджі міцно тримав Міо за руку.
Це було справді загадкове відчуття.
Варто було лише відчути присутність Шінджі через її долоню і пальці, як усі тривоги і страхи природним чином розвіялися.
Яке дивне, нічим не обґрунтоване універсальне почуття. І водночас щось нестерпно комфортне. Для Міо це було надзвичайно неймовірне відчуття.
«Гаразд, тепер можна дивитися, Міо».
«Угу...»
Міо злегка кивнула, повільно розплющуючи заплющені очі.
Наступної миті сліпуче світло стимулювало очі Міо, які поступово звикли до темряви.
Поступово з чистого білого світу почало формуватися зображення - до того, як воно нарешті захопило повний вид на горизонт: «- Вау!»
Звуки захоплення несподівано вирвалися з горла Міо.
По-перше, там було так багато синього, стільки, що він навіть не міг повністю охопити її поле зору.
Сині хвилі, що розгойдувалися, не поступалися небу за своєю неосяжністю.
Сонячне світло, що відбивалося, шум хвиль, що здіймалися, і сильний освіжаючий бриз, що стимулював ніс.
Так, це був
«-Океан».
Розглядаючи різні елементи, що постали перед нею, Міо порівнювала пейзаж зі сховищем інформації у своїй голові.
Шінджі кивнув, ніжно посміхаючись.
«Так, ти д казала, що хотіла б побачити його колись»
«А...»
Міо згадала після того, як їй сказали. Міо, яка поглинала знання з книг і відео, що їх показував Шінджі, виявила неабиякий інтерес до особливого середовища, що становить 70% Землі.
Однак вона не очікувала, що Шінджі пам'ятатиме про це. Міо відчула, як у неї стислося в грудях.
"Я така щаслива. Дякую тобі, Шіне."
«А, ух, ну... радий, що ти щаслива».
Почувши це, Шінджі посміхнувся, але на його обличчі з'явився сором'язливий вираз.
Міо відповіла йому милою посмішкою, перш ніж побігти до пляжу.
«А, Міо!»
«Хе-хе.»
Залишивши своє взуття позаду Шінджі, Міо стрибнула в море, і почувся звук бризок води.
Як знання, ця інформація була отримана відносно рано. Коли її запитували про «море», Міо, безсумнівно, могла пояснити це більш детально, ніж звичайна людина.
Однак існувала серйозна різниця між інформацією, що зберігається в голові, і рівнем деталізації та присутності, що відчувається безпосередньо через п'ять органів чуття.
Дотик холодної води ногами, зануреними в пісок, повторювані хвилі, що набігали, - все це змусило Міо відчути присутність великої незбагненної сили.
«Ах-"
"-Як приємно."
На секунду Міо замовкла; вона витягнула руки, піднімаючи своє тіло вгору.
Для Міо, яка щойно народилася, все було новим досвідом. Очі, вуха, ніс, язик, відчуття дотику через шкіру - все огорнуло тіло Міо з дивовижною невимовною насолодою.
Ні, звісно, справа була не лише в цьому.
Міо посміхнулася, злегка повернувшись до Шінджі обличчям з відкритими долонями.
«Шіне!»
З цього жесту і слів він здогадався про її намір. На мить розширивши очі від здивування, Шінджі роззувся і попрямував до пляжу, до Міо.
"Хехе-
Міо зачекала, поки Шінджі підійде до неї, перш ніж зробити крок вперед і обняти його обома руками.
«Що, Міо?»
Раптом очі Шінджі розплющилися від приголомшливого здивування.
Однак значення цього не дійшло до Міо. Тримаючи Шінджі за обидві руки, вона почала рухатися, танцюючи разом з морськими брижами та хвилями.
«-А-а, як же це чудово.»
Тіло Міо все ще тремтіло від хвилювання її першого досвіду ходіння босоніж по пляжу океану.
Але той факт, що Шінджі придумав це для Міо, зробив її ще щасливішою.
Внутрішній імпульс, який перевершив враження, залишене п'ятьма органами чуття.
Так.
Міо була щаслива не лише тому, що змогла побачити океан.
Шінджі пам'ятав, що вона сказала.
Шінджі привів її сюди.
-Вона прийшла сюди разом з Шінджі.
Яке дорогоцінне і незамінне, проти цього щастя нічого не можна було вдіяти.
«Ва......а!»
«-!»
Міо крутилася з Шінджі за руки, але раптово від хвилювання втратила рівновагу і впала зверху на Шінджі.
Гучний звук від розлітаючихся бризок води накрив їх обох. Хоча болю не було, бо Шінджі в останню мить встиг захистити її, вони обоє були повністю мокрі.
«З тобою все гаразд, Міо?»
"Вибач, Шіне. Я трохи розхвилювалася".
Коли вони відповідали одне одному, на коротку мить їхні погляди зачепилися за мокрі обличчя одне одного.
«......Ха.»
«......Хаха.»
Потім вони почали сміятися разом.
Міо не втрималась і обійняла тіло Шінджі обома руками.
"Що?! М-Міо ......?"
"Ах, кохана. Я справді кохаю Шіна. Я кохаю тебе так сильно, що не знаю, що робити. Якщо це для Шіна, я відчуваю, що зможу зробити все, що завгодно".
Міо передала розквіт почуттів у своєму серці словами, які вона шепотіла сама до себе.
Можливо, це було через нещодавно вивчену лексику, або через природну обмеженість вираження змісту, що стоїть за словами, але Міо відчувала, що не може належним чином передати усе своє кохання, яке вона відчувала.
«-!»
Ні, Міо зрозуміла це одразу. Саме тому вона зараз обіймала Шінджі.
Це була не свідома дія, а скоріше нестерпний імпульс, якому було надано форму. Але, безсумнівно, це було нічим іншим, як вираженням демонстративної прихильності до іншої сторони.
Це, був, спосіб передачі кохання, що передував мові. Тепло Шінджі в холодній воді, його серцебиття, дихання - все передавало ейфорію в серцебитті Міо, яке прискорювалося.
Але ще не все. Ще недостатньо. Невимовна жага. Хоча вона була набагато ближче, ніж раніше, вона відчувала, що Шінджі все ще далеко. Невелика відстань від шару одягу, що вкривав їх, здавалося, викликала роздратування. Перешкодою у порівнянні з теплом шкіри, що вкривала поверхню тіла.
-Я хочу бути ближче до Шінджі. Я хочу стати з ним одним цілим.
З цим імпульсом, що палав у грудях, Міо несвідомо втупилася в очі Шінджі.
Вона повільно заплющила очі і наблизила свої губи до губ Шінджі.
"......!? -"
Здогадавшись про намір Міо, Шінджі відчув, як по його тілу пробігло легке тремтіння.
Хоча його щоки були яскраво-червоними, Шінджі швидко все зрозумів. Він також підійшов ближче до Міо.
Фігури двох людей, що відбивалися на хвилястій воді, поступово злилися в одну. «-Яху!»
Міо трохи чхнула.
У цю мить її очі знову розплющилися і зустрілися з поглядом Шінджі.
«............»
«............»
«......Пфф.»
«......Хаха.»
Після короткого мовчання вони знову розсміялися.
Веселий, кумедний, з яким неможливо не бути щасливою.
Міо кохає Шінджі, а Шінджі, безсумнівно, кохає Міо.
Ось так її світ набув нових барв.
Без сумніву, це щастя триватиме й надалі.
Завтра, післязавтра, після післязавтра, завжди.
Тільки подумавши про це, Міо відчула, як її щастя здіймається до нових висот.