“….”
-Загострена концентрація.
Шідо притишено зітхнув, навіть найменший натяк на розслаблення призвів би до того, що сила Духів, яка текла в його тілі, вирвалася б за межі безпечної лінії.
Попереду стояв ворог - Айзек Весткотт.
Серед оточення - його посіпаки - <Нібельколь>.
Противників не бракувало; це був, безсумнівно, непроста ситуація.
Однак не було часу на неробство чи розчарування, адже Духи були на межі кризи. Як тільки він переміг Весткотта, він повинен якнайшвидше повернутися до Духів.
«-Фу-»
Це був запал, який запалив Шідо для цієї битви.
Відштовхнувшись від землі ногами, зміцненими <Ґабріелем>, він помчав на вітрі, викликаному <Рафаелем>, з <Сандальфоном> у руці.
Одночасний контроль кількох Янголів. Навіть використання одного Янгола спричиняло нестерпні муки для людського тіла. Використовувати декількох одночасно було за межею норми.
Насправді, Шідо вже поклав важкий тягар на своє тіло ще до того, як його атакував ворог.
Його м'язи уже кричали, але полум'я «Камаеля» проносилося по його кровотоку, примусово відновлюючи його тіло.
Якби він не використовував <Ґабріель>, щоб притупити біль, сковуюча агонія і відчуття печіння звели б його з розуму. З криком Шідо звалився вниз разом із «Сандальфоном».
«Ооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!»
Спалах меча перетворився на величезну ударну хвилю, що простяглася прямо до Весткотта.
«Фу...»
Однак Весткотт розслабив рот, стрибнувши назад. Відкриваючи, чорну книгу Короля Демонів - «Вельзевул».
Наступної миті кілька сторінок вилетіли з «Вельзевула», утворивши шар, який послабив імпульс удару меча «Сандальфона», залишивши лише неглибоку яму на землі, де колись стояв Весткотт.
«Хм. Звичайно, трохи невигідно стояти обличчям до обличчя проти Янгола, що спеціалізується на атаках - <Нібельколь>».
«Тутечки!»
«Дозвольте мені, Батьку!»
«Ми ніколи не програємо такому, як Іцука Шідо!»
У відповідь на команду Весткотта, «Нібельколь» стрибнув вперед, щоб атакувати Шідо.
Однак, як тільки вони наблизилися, Шідо плавним рухом приклав руку до губ –
«-Чу».
Поцілунок був відправлений.
«К'я...»
В ту ж мить <Нібельколь> почалаи тремтіти, падаючи на землю.
Скориставшись нагодою наблизитися до них, Шідо блискавично поцілував їхні губи.
«Що?!»
«Ні, не перед Батьком!»
«Зрештою, я не змогла перемогти Іцуку Шідо...»
Нібельколь, яких цілували, і ті, хто все це бачив, солодко прошепотіли, зникаючи одна за одною.
Все вірно. <Нібельколь> були створені на основі факторів Нії. Іншими словами, це був той стан, який слугував основою стратегії Шідо в цій ситуації. Поцілувавши їх таким чином, можна було запечатати як одержувача, так і всіх, хто бачив цей поцілунок.
Однак, навіть коли його безсмертні Нібельколь були знищені, Весткотт зі спокійним виглядом лише торкнувся свого підборіддя.
"- О, я зрозумів. Було підтверджено, що кількість <Нібельколь> зменшилася. Але подумати тільки, що це була така сліпа пляма, який цікавий феномен".
Неординарне ставлення, якому заважала відсутність надмірного роздратування. Шідо викривив брови, коли підняв крик.
«Шкода, але <Нібельколь>, яким ти так пишаєшся, проти мене марні!»
«О? Ти так думаєш?»
Весткотт посміхнувся, піднявши руку і випустивши з неї струмінь.
«......!»
<Нібельколь>, що оточили Шідо, утворили чергу; група <Нібелколь> почала стрибати, щоб атакувати Шідо один за одним.
«Це марно!»
Шідо загострив свій погляд, посилаючи ще один повітряний поцілунок у бік <Нібельколь>.
Однак <Нібельколь> не припиняла рухатися вперед.
«Що таке?»
Тоді Шідо помітив.
<Нібельколь>, що наближалася, запечатали свої очі сторінками з <Вельзевула>.
«Тц-»
Зрозумівши це, Шідо відступив назад.
Нібельколь злякалися поцілунку Шідо не через ударну хвилю чи променеве світло, яке випромінював поцілунок. Скоріше, «Нібельколь» були вражені відкриттям того, що їх поцілували.
В такому випадку, якщо їхні очі були запечатані, вони більше не будуть боятися. Це була проста логіка.
Однак це було легше сказати, ніж зробити.
З такою кількістю <Нібельколь> із зав'язаними очима було нелегко скоординувати їх усіх для впорядкованого нападу на Шідо.
<Нібельколь> були колективною групою. Це було б можливо, якби один з «Нібелколів» виконував роль “ока”, а інші билися, поділяючи «бачення ока». З іншого боку, якщо «око» бачило, що його цілують, то вся група могла бути ліквідована.
«......Ку».
Обміркувавши цей момент, Шідо зрозумів.
За таких обставин, під час обміну інформацією з <Нібельколь>, на місці події була одна людина, яка могла слугувати «найякіснішим оком», не боячись поцілунку Шідо.
"- Що скажеш? Це просте, але непогане рішення".
Таким чином, «очі» <Нібельколь> - Весткотта, спотворили краї його губ.
В той же час, зав'язані очі <Нібельколь> були готові до нового нападу.
«Ахахаха!»
«Ти поцілував!»
«Приготуйся взяти на себе відповідальність!»
Один за одним вони запустили в Шідо папірці, перетворені списи з загостреними краями.
«Ку......!»
Шідо спотворив своє обличчя, маніпулюючи <Метатроном>, щоб випустити промінь по периметру, щоб якомога швидше уникнути удару.
Від цього невибіркового обстрілу <Нібелькол> здуло з ніг.
Однак одразу після цього не менше «Нібельколь» виповзлаи зі сторінок «Вельзевула», що тріпотіли довкола.
«Боляче!»
«Ну ти й нахаба, зовсім не знаєш як слід поводитися із дівчиною !»
«Кху-кху-кху, але ми не помремо від нападу такого рівня!»
Весткотт посміхнувся, спостерігаючи за хаосом.
"- Дійсно, ти, безумовно, природний ворог <Нібельколь>. Однак я не думаю, що все буде вирішено лише цим. Ти, здається, думав, що переміг у попередній битві, але ця дурість рівнозначна тому, що сміятися з концерту без диригента".
"Ку-! Чорт забирай!"
Шідо ледве ухилявся від атак за допомогою стіни, утвореної <Задкіелем>.
Мало того, що тактика «поцілунку в повітря» була визнана недійсною, так ще й рухи <Нібельколь> під командами Весткотта були далекі від їхніх колишніх дій.
Складалося враження, що група, яка покладалася виключно на свою кількісну перевагу і нерозбірливе застосування грубої сили, повністю перетворилася на організовану армію, з залізною дисципліною. Зіткнувшись з наполегливими і безперервними атаками, Шідо поступово був загнаний в кут.
«............»
Проте в очах Шідо не з'явилася і тіні покори.
Він був у невигідному становищі. І справді, був загнаний у глухий кут.
Однак присутність Вескотта була одночасно і загрозою, і фатальним недоліком.
Причина була проста. «Нібельколь» була псевдодухом, народженим з «Вельзевула» Весткотта. У такому випадку, як тільки джерело зникне, решта зникне, незважаючи на їхнє безсмертя.
«-<Метатрон>.»
Вирішивши, Шідо наказав <Метатрону> злетіти вгору -
Метою була точка густого зібрання <Нібельколь>, а також він сам.
«Kya......»
«Щ-що ти робиш так раптово?»
Незліченні промені світла були випущені з неба. На мить вся околиця занурилася в сліпуче сяйво.
Серед криків «Нібельколь» Весткотт обережно примружив очі, чекаючи, коли спалах і смог зникнуть.
«-Гмм?»
Дивлячись на місце, де промінь розірвав землю, Весткотт злегка нахилив шию.
Але це було природно. Іцуки Шідо, який був там деякий час, тепер ніде не було видно.
«Що? Ти помер від власного нападу?»
«Він підірвав себе, бо знав, що не зможе перемогти?»
«Ні, ні, хіба не тому, що знав, що не зможе втекти?»
«Кахаха, як би там не було, це все одно показує, що він був нижчим за нас».
<Нібельколь> почали хіхікати між собою.
Однак Весткотт не втрачав пильності. Якою б відчайдушною не була ситуація, він не був схожий на людину, яка обирає безглузде самогубство. Крім того, якби він вирішив відступити, оточуючі <Нібельколь> звернули б на це увагу.
«Батько, що ти збираєшся робити?»
тихо запитала Нібелколь, що сиділа поруч, нахиливши голову.
«Хм, точно...»
Начебто відповідаючи, Весткотт перегорнув сторінку «Вельзевула», але потім поспішно втік з цього місця.
Наступної миті на місці, де стояв Весткотт, з'явився передній кінець посоха у формі ключа.
<Нібельколь>, яка розмовляла з Весткоттом, раптово спробувала напасти на нього.
«Ку-»
«Нібельколь» розчаровано зітхнула, а потім спотворила вираз обличчя.
Побачивши це видовище, інші <Нібельколь> широко розплющили очі від шоку.
«Що, чому ти напала на нашого Батька!»
"Бунт?! Це наш бунтівний період!?"
"Ні-ні, зачекайте секунду. Це не я!"
кричали <Нібельколь>, готуючись напасти на одну з своїх копій. Нібельколь яка намагалася вдарити Весткотта, відскочила, і її зовнішність змінилася.
Саме так - вона перетворилася на обличчя Іцуки Шідо, який нещодавно зник.
«Тц, не вдалося.»
Перетворившись з «Нібельколь», Шідо клацнув язиком. Справжня <Нібельколь> подивилася на нього здивованим поглядом.
«А! Це ти!»
«Як ти посмів напасти на Батька з моєю зовнішністю ......!»
У той час як <Нібельколь> була переповнена злістю, Весткотт не виглядав розлюченим. Навпаки, він щасливо посміхався.
"-Використовувати атаку <Метатрона> як відволікаючий маневр, щоб через Ханіеля> перетворитися на <Нібельколь>. Потім шукати можливість запечатати <Вельзевула> разом з <Міхаелем>......? Це розумний метод, але саму ідею занадто легко передбачити".
«...... Виродок...»
Шідо витріщився на Весткотта, який чітко пояснював його дії.
Весткотт знизав плечима, ніби кажучи щось, чого вже слід було очікувати.
"Ти забув про мого Короля Демонів? Всезнаючий <Вельзевул>, для мене цілком природно визнати силк Янголів, якими володіють Духи".
«............»
Почувши слова Вескотта, Шідо насупився.
Його несподіваний напад був повністю розгаданий, але це було ніщо в порівнянні з гнівом від того, що з ним говорили тоном, яким читають нотації дитині.
Проте, навіть після цього, найбільш незадовільною річчю було...
"Поправ себе. Це не твій Король Демонів. Це Янгол Нії."
Шідо загострив свій зір, знову наповнюючи своє тіло силою Духів, щоб знову проявити кількох Янголів.
«-Хм, тоді застав мене це сказати.»
Коли Весткотт показав безстрашну посмішку, <Нібельколь> опустила свою позу, щоб підготуватися до бою.
Після кількох секунд мовчання Шідо і <Нібельколь> одночасно відштовхнулися від землі.
Але.
«- Га?»
У цей момент Шідо вразило величезне відчуття невідповідності.
<Міхаель> опинився в руках Шідо. На мить виникло відчуття, що він зникає з його долоні.
Це дуже нагадувало відчуття, яке він відчував, коли падав на землю під час використання <Рафаеля>.
Несподіваний напад тривоги вразив Шідо. Здавалося, ніби щось сталося з Мукуро.
«Ґуах......!?»
Наступної миті Шідо видав агонізуючий крик, відчувши гострий біль у грудях.
В ту мить, коли Шідо втратив концентрацію, <Нібельколь> побачила щілину в його обороні, щоб навшпиньки встромити кінчики пальців у його живіт.
"Кіяаааа! Що ти робиш!"
«Ґу......!»
Хоча обличчя Шідо було спотворене болем, він намагався контратакувати <Нібельколь>.
Однак, в бою одного проти більшості, біль в грудях став фатальним. Немов лавина, руки і ноги Шідо були притиснуті безліччю <Нібельколь> до землі.
«Ка-ва......»
З кров'ю, змішаною з кашлем, Шідо зціпив зуби, щоб ігнорувати біль, що пронизував усе тіло, і вливав силу в руки і ноги, щоб вирватися від <Нібельколь>.
Однак, навіть покладаючись на посилення сили <Ґабріеля>, було важко відкинути псевдо-духів, які працювали разом в унісон.
"О, я не очікував, що все закінчиться так швидко. Чи це теж частина вашої бойової стратегії?"
Перегорнувши сторінки «Вельзевула», Весткотт почав наближатися до Шідо.
«Ти ......!»
У його голові швидко з'явилася ідея, як використати <Метатрона> в повітрі. Однак в цей момент <Нібельколь> притиснула <Метатрона> і змінила траєкторію дула.
"Хм, от і все. Я зачиняю завісу. Я хотів би пограти з тобою ще трохи, але перед тим, як зустрітися з <Деусом>, я повинен отримати твої сили".
Вескотт говорив, стоячи перед Шідо.
У свою чергу, Шідо дивився на нього з огидою.
«...... Ти.»
«Хм?»
"Хто ти, чорт забирай, такий? З якою метою ти шукаєш сили Духів? З якою метою ти завдаєш болю стільком людям?!?"
Хоча ці слова були нічим іншим, як затягуванням часу, питання було безсумнівно щирим. Шідо виплюнув у люті, міцно зціпивши зуби.
Тоді Вескотт відповів, зробивши паузу на кілька секунд.
«Це заради створення нового світу».
«Нового ...... світу?»
"Ах. Можливо, ти вже чув це від Еліота, але ми є нащадками істиних магів, на відміну від тих штучних магів. Свого часу руками людей, що боялися нашої сили, було спалене наше рідне селище і вбиті всі рідні нам люди".
«Що...»
"Тож я перепишу цей світ із сусіднім світом <Деуса>. Щоб помститися людській расі, яка вбила нашу сім'ю".
Закінчивши говорити, Весткотт грайливо скривив губи.
«- Тебе так легко переконати?»
«...... Що ти сказав?»
Коли Шідо здивовано підняв брову, Весткотт продовжив говорити невимушеним тоном.
"Згідно з однією теорією, перші два типи емоцій, які відчувають люди, можна розрізнити на приємні та неприємні. З розвитком людські емоції диференціюються на безліч різних почуттів...... але, незважаючи ні на що, кожну емоцію в принципі можна охарактеризувати як приємну або неприємну, люди віддають перевагу задоволенню і не люблять дискомфорту".
«Що ти хочеш цим сказати?»
"Насправді, це не перебільшення. Наприклад, люди, які отримують задоволення від соціального статусу, схильні докладати більше зусиль до роботи. Або люди, яким приємно, коли їх люблять інші, схильні робити більше заспокійливих подарунків".
Весткотт перебільшено розвів руками, продовжуючи свою розповідь.
"Моя позиція лише трохи відрізняється від інших. Не більше, не менше. Після цього нічого не змінилося. Я докладаю якомога більше зусиль заради своєї цікавості та цілей. -Іцука Шідо. Ти коли-небудь витрачав гроші на пошуки іграшки? Ти коли-небудь приводила до ладу свою зовнішність перед пошуком кохання? Це нічим не відрізняється. -У цьому сенсі я дуже звичайна людина."
«-»
Почувши слова Вескотта, Шідо затамував подих. Тремтіння наповнило його легені, і він відчув інстинктивний опір.
Шідо зрозумів відчуття невідповідності у сприйнятті Весткотта.
Він не був ненормальним, навіть не божевільним. Він був екстремальною людиною в найбільшій мірі. -Однак з точки зору етики він стояв на зовсім інших позиціях, ніж Шідо, з поглядом на життя і смерть, несумісним з іншими людськими істотами.
«-Що ж, ця історія трохи затягнулася».
Поки він говорив, сторінка «Вельзевула», згорнута в конусоподібну форму, в його руці, коли він цілився в груди Шідо.
"Прощавай, Іцука Шідо. І Такамія Шінджі."
«Гу......!»
Сказавши це, рука Вескотта приготувалася встромитися в груди Шідо -
Однак, в цей момент.
«-Ва!»
Гучний шум з неба сколихнув навколишнє повітря, наче землетрус.
«......!?»
Ні, це було більше схоже на вібраційну зброю, ніж на голос. «Нібельколь», яка тримала його за руки і ноги, на мить похитнувся, коли його пута ослабли. Весткотт, який саме збирався вдарити Шідо ножем, здавалося, на мить не зміг поворухнутися від раптового удару.
«......!»
Це був чудовий шанс. Однак ...... Шідо також потрапив під ударні хвилі вібрації. Хоча він хотів втекти від неі, його тіло відмовлялося рухатися так, як він хотів.
Проте в наступну мить, коли він розмірковував над цими, щось схопило його за комір сорочки і потягнуло догори.
«Вааа......!?»
Зіткнувшись з цією несподіваною ситуацією, Шідо злякано вигукнув.
Однак він швидко зрозумів, хто це зробив.
«З тобою все гаразд, любий!»
«...... Це було небезпечно, ми були на волосину від загибелі.»
«- Міку, Нацумі!»
Шідо розплющив очі, коли він вигукнув імена двох дівчат.
Так, Міку і Нацумі, які відповідали за підтримку всіх у тилу, прийшли сюди.
Здавалося, Міку використала свого Янгола звуку <Ґабріеля>, щоб оглушити <Нібельколь>, в той час як Нацумі скористалася нагодою схопити Шідо.
"Вибач, дівчата, ви мене просто врятували. Більше того, я радий, що ви також у безпеці."
"Ну, це все добре, але яка зараз бойова ситуація?
Зв'язок з усіма перерваний......"
"......Скажи, а цей чоловік - хіба він не ворожий генерал? Чому він опинився на передовій? Ні, хоча те саме можна сказати і про Шідо".
Коли Міку та Нацумі запитали з тривожним виглядом, Шідо стиснув кулак і вигукнув.
"Подробиці пізніше! З'явився Дух Перщопочатку! Ми повинні перемогти його якнайшвидше і вирушити до всіх. Будь ласка, позичте мені свою силу!"
«......!»
«Що?!»
Міку та Нацумі злякалися, почувши, що сказав Шідо, але незабаром зрозуміли його наміри, кинувши на них гострі погляди.
"Це терміново. Тому я підсилю Любого та інших, ходімо!"
"...... говорити такі серйозні речі з таким обличчям. Нічого не поробиш, я теж піду з тобою...!"
Говорячи це, Міку вдарила по своїй мерехтливій клавіатурі, а Нацумі підняла свою мітлу «Янгола».
Дивлячись на цю сцену, Весткотт виставив тонку посмішку.
"Ого. <Діва> і <Відьма>. -Як чудово. На додаток до Сили Іцуки Шідо, я зможу отримати два кристали Сефіри на завершення".
Хоча їм вдалося на мить зупинити Весткотта і <Нібельколь>, їхні погляди вже повернулися до них, коли вони відновили бойове шикування.
Міку і Нацумі загострили свій приціл, насторожено чекаючи на цей погляд.
«Як же нам перемогти цього чоловіка?»
"...... Але, знаєш, ці <Нібельколь> будуть регенерувати нескінченно, поки Шідо не буде переможений. Чи повинні ми позбутися їх, поки Шідо наступає на ворожого генерала? Чи краще дочекатися слушної нагоди і напасти ззаду, використовуючи <Ханіеля>?"
«-Ні.»
Почувши ці слова, Шідо похитав головою.
Збільшення їхньої бойової потужності було дуже важливим, але супротивники були не лише «Нібельколь».
Крім того, Весткотт отримав знання про Янголів через <Вельзевула>. Хоча «Ґабріель» Міку і «Ханіель» Нацумі, безумовно, були могутніми, тільки що Весткотт вже довів, що підступна атака буде марною.
Всезнаючий Король Демонів <Вельзевул>. Поки власник просить про це, він дасть знання про всі речі у Всесвіті. Залежно від використовуваної поганої хитрої тактики, існувала ймовірність того, що Шідо добровільно кине себе у ще більшу дилему.
Якби хтось спробував зламати його - ймовірно, існувало лише два способи.
Один спосіб - атакувати методом, про який Весткотт навіть не думав.
Хоча <Вельзевул> дійсно є Королем Демонів, здатним зібрати всю інформацію в цьому світі, його сила не буде продемонстрована, якщо користувач не попросить про це. Іншими словами, існувала можливість завдати удару тим, чого Весткотт навіть не очікував.
Інший метод полягав у тому, що...
"...Міку, можеш зіграти для мене на <Ґабріелі>? Грай якомога лютіше - зміцни моє тіло до межі."
"! Любий, це не ......"
"Нацумі, будь ласка, зроби те ж саме. Перетвори Ханіеля на Ґабріеля. Я прошу тебе."
«...... Шідо, ти.»
Почувши прохання Шідо, Міку та Нацумі на мить закліпали очима, не розуміючи намірів Шідо. Потім, коротко зітхнувши, вони почали грати на своїх Янголах.
Зліва і справа лунала натхненна музика.
«......!»
Занурений у це дійство, Шідо не міг не затамувати подих.
Його серцебиття прискорилося, коли він відчув, як кипляча кров рухається по його тілу. Зосереджуючись на одній людині, це був дует з використанням <Маршу>, який зазвичай використовується для великої групи. Сила ефекту була неймовірною.
«-<Нібельколь>».
Однак ворог був не настільки сильний, щоб терпляче чекати в стороні. За командою Весткотта, майже 100 <Нібельколь> атакували відразу.
«Що б ви не намагалися зробити, це марно!»
«Я змушу вас трьох стати на коліна перед Батьком......!»
З ревом закричали <Нібельколь>, деформуючись в конічну форму через <Вельзевула> і вистрілюючи собою, як стрілами.
Поглянувши на снаряд, Шідо закричав на все горло.
«-<Задкіель>!»
В одну мить крижаний бар'єр оточив їх трьох, перешкоджаючи снарядам пройти крізь нього, ще до того, як снаряди змогли досягти Шідо та інших.
Однак найстрашнішим у <Нібельколь> була не абсолютна сила, а сила їхньої переважної кількості. Хоча кожен постріл був мізерно малий, повторні атаки утворювали тріщини, схожі на павутину на поверхні льоду.
Але це було очікувано. Шідо не вірив, що зможе повністю відбити атаку <Нібельколь>. Але цього було достатньо, щоб надійно захищати двох виконавців, поки два <Ґабріеля> не наповнили його достатньою силою.
«Фу...»
Через наполегливі атаки <Нібельколь> бар'єр, утворений з <Задкіеля>, розлетівся на шматки.
У той же час Шідо полегшено зітхнув. З <Сандальфоном> у правій руці він відштовхнувся від землі і рушив вперед.
«Ха, він вийшов!»
«Будь ласка, помри зараз же!»
Нібельколь, яка впізнала його, вийшла зі «Сторінки Вельзевула».
Однак Шідо не використовував <Задкіеля>, щоб захиститися. Кілька стріл, яких неможливо було уникнути, влучили в нього зі зворотного боку руки.
«Гу......!»
Однак Шідо не зупинився. Він не захищався і не вгамовував біль - він продовжував просуватися вперед до Весткотта так сильно, як тільки міг, поки полум'я «Камаеля» автоматично зцілювало його тіло.
Звісно, його тіло пронизував нестерпний біль, але це не мало значення.
Аджедля нинішнього Шідо це було не більше, ніж мігрень, порівняно з болем від користування одночасно кількома Янголами.
«<Сандальфон>......!»
Шідо вигукнув це ім'я, вдаривши п'ятою по землі.
Тоді земля здригнулася у відповідь на його голос - і там з'явився золотий трон.
Піхви <Сандальфона>: трон. Це був перший раз, коли Шідо викликав його.
«Що?»
Весткотт злегка нахмурився.
-Тоді Шідо закричав.
Благородне ім'я великого меча.
«-<Хальванхелев>-!»
За мить у троні, викликаному Шідо, почали утворюватися тріщини, розпадаючись на уламки, які прилипали до меча, що він тримав у руках.
Згодом він перетворився на величезний меч, який людина не змогла б утримати.
З відчуттям болю, що переходив усі межі, Шідо підняв меч у бік Вескотта, і відчув, що він згорає від болю, який переходив усі межі.
«-Ооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо!»
Саме так; це був інший спосіб перемогти Весткотта.
-Невідомий і не зупинений, єдиний удар нанісся з усією своєю силою.
Найсильнішою атакою, яку знав Шідо, була атака ні кого іншої, як Хальванхелева Токи......
Сліпучий потік сили Духа поглинув Весткотта і розірвав землю.
«Фу-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!»
Стоячи перед хвилею енергії, що насувалася, Весткотт голосно розсміявся.
Жахлива кількість сили Духа, що потопила навіть поле зору, була, мабуть, найбільшим і найсильнішим ударом Іцуки Шідо, людини, що володіє силою Духів.
Хвилювання від того, що ця сила стане його власною, якщо він забере Кристали Сефіри, хвилювання від його неминучої смерті, в той момент розум Весткотта переповнювало задоволення.
Дійсно, ідея Шідо не обов'язково була неправильною. Безглуздо було здійснювати несподіваний напад на Весткотта, який знав функції кожного Янгола. Тоді найпростішим і найоптимальнішим рішенням було б завдати вирішального удару, здатного знищити будь-який захист. Насправді, в руках Весткотта не було жодної карти, яка могла б захистити від цього удару.
Однак -
«-Значення володіння знанням, мені цікаво, чи ти все ще дивишся на це зверхньо».
У цей момент Весткотт пробурмотів цю фразу.
«Батькуууууу!»
Декілька оточуючих <Нібельколь> зібралися, щоб захистити Весткотта.
Звичайно, навіть псевдо-Дух <Нібельколь> не витримала найсильнішого удару цього Янгола. <Нібельколь>, що торкнулася <Хальванхелева>, в одну мить перетворилася на частинки світла.
Однак сила <Нібельколь> полягала в їхній кількості. Поки існував «Вельзевул», вони могли воскресати незалежно від того, скільки разів вони вмирали. Велика кількість <Нібельколь> продовжувала утворювати важкі бар'єри навколо Весткотта своїми тілами.
Крім того - Весткотт був «обізнаний що до атаки».
Час звільнення, коли <Принцеса> здійснила цю атаку.
Величина діапазону атаки.
Тривалість підтримки максимальної потужності.
«Фу!»
Поки <Нібельколь> вбирали удар, Весткотт втік вліво, спираючись на руки іншої <Нібельколь>.
Звичайно, ідеально втекти без травм було неможливо. Величезний рейріоку обпік Весткотту руки і ноги, коли він тікав.
Проте Весткотт вижив.
І в його руках все ще був <Вельзевул>.
«Фу......хахахахахахахаха!»
Весткотт розсміявся.
В арсеналі Іцуки Шідо більше не залишилося прийомів.
Не було жодних сумнівів, що переможцем за силу Духів був Весткотт.
Але...
«.................. Ах, я так і знав, що ти уникнеш цього».
«-?»
Голос Шідо пролунав з іншого боку диму, змусивши Весткотта злегка зсунути брови у відповідь.
"Звичайно, маючи в руках силу Вельзевула, перше, що ти захочеш дослідити, - це сили Янголів. Я не володію тим, чим щойно скористався; це лише тимчасово позичена сила - але...".
Вітер розвіяв дим і пил.
Там стояла постать Шідо, з'єднавши обидві руки за зап'ястя.
"Ти знаєш про це? Ти вже досліджував це? Гей, містере Всезнаючий Весткотт.........!"
З криком він викрикував свої слова, все ще зосереджуючись на Весткотті.
«- Шун-Сен»
«Що ......?»
Почувши ці слова, Весткотт злегка насупився.
Слово, про яке він ніколи раніше не чув. Це було ім'я Янгола? Мантра?
Магія? Заклинання? Або -
«- Гоу - Баку -»
Момент розгубленості.
While examining over the entire possible enemy powers that Westcott was aware of being able to be used in the instance of a chance opportunity.
Shido opened his eyes in fury as he extended his hands forward.
“— Haaaaaaaaaaaaaaa ————!!”
У той момент.
«Що...»
Потужний потік сили Духів.
Абсолютно невідома атака поглинула Весткотта, який вже виснажився від <Хальванхелева>.
«--»
Коли ця сила покинула його тіло, подібно до нитки, що обірвалася, Шідо впав на місці.
«Любий!»
«Ш-шідо......!»
Ззаду він почув голос, який вигукував його ім'я. Потім його тіло обережно підняли на руки.
«А, Міку, Нацумі, вибачте, я, мабуть, трохи перевтомився».
"Це ще м'яко сказано! Ти з ніг до голови у ранах!" - сказала Міку зі сльозами на очах.
Її голос, мабуть, був змішаний з силою з <Ґабріеля>. Поступово біль і страждання з усього тіла почали розслаблятися.
«Дякую тобі, я вже в порядку».
«Любий!»
«Зачекай... з тобою справді все гаразд?»
Шідо підвівся, спираючись на руки Міку та Нацумі. Слабкими кроками він пройшов через зруйновану землю.
Невдовзі він знайшов третину «Вельзевула», що залишилася, і Весткотта, який лежав на уламках. Чорний костюм, що вкривав його тіло, вже був пошарпаний; кров просочувалася звідусіль, а все його тіло було вкрите шрамами.
«......Ох.»
Весткотт моргнув, наче не відчуваючи болі, його очі звернули увагу на Шідо.
"Здається, я програв. Отже, це кінцева точка. Хм.... Як несподівано нудно."
"Ти......."
Побачивши переможену іншу сторону, відчуття похованих почуттів, здавалося, знову спалахнуло у свідомості Шідо.
На даний момент Вескотт не мав можливості чинити опір. Якби Шідо вдарив Янгелом зараз, то можна було б негайно обірвати його життя.
Тієї миті він усвідомив це. Гнів Такамії Шінджі знову вирвався назовні.
Ненависть до близьких, які зазнали болю, образа за викрадення сестри, а також жаль через те, що його вбили.
Спогади про Такамію Шінджі, що спливли у свідомості Шідо, дозволили йому продемонструвати людині, яка стояла перед ним, максимальну кількість вбивчих намірів.
«............»
Немов рухомий своїм другим «я», він поступово підняв праву руку.
Без жодного слова в його руці з'явився Янгол.
"! Любий!"
«Шідо ......!»
Можливо, помітивши дії Шідо, Міку і Нацумі разом підвищили голоси.
Проте було вже запізно. Рука Шідо вже стрімко опустилася вниз.
-Обличчям до <Вельзевула>, який стояв поруч з Весткоттом.
«......<Міхаель> -<Сеґва>.»
Обертаючи Янгола - <Міхаеля>, що був у нього в руках.
Наступної миті сила Духа, що була в <Вельзевулі>, вщухла, а незліченні сторінки, розкидані навколо, зникли, перетворившись на частинки світла.
На цьому сила «Вельзевула» була тимчасово запечатана. Можна сказати, що Весткотт втратив усю свою бойову силу.
Дивлячись на цю сцену, Міку і Нацумі полегшено зітхнули.
«Справд.... я була дуже здивована.»
«...... Так, я думала, що ти збираєшся його вбити».
Почувши голоси цих двох, Шідо тихо зітхнув.
"...Так, я дійсно хочу його вбити. Насправді, після останнього удару я подумав, що нічого не вдієш, якщо він помре, від моєї останьої атаки".
«Останьої ......»
«А, той спалах...»
Шідо кілька разів кашлянув, перш ніж продовжити.
"Я не знаю, що сказати, але це, безумовно, марна трата часу. Я не хочу бути таким, як той хлопець. Це все, вибачте, і ходімо далі".
«Любий...»
«...... Що ж, сподіваюся, цього буде достатньо».
Почувши слова Шідо, вони обоє кивнули на знак згоди.
Потім Весткотт полегшено зітхнув.
"Впевнений? Я не думаю, що буде другий шанс".
«Який галасливий, той, хто програв, не має права командувати переможцем і не повинен робити безвідповідальних зауважень».
«Ха-ха, те, як ти розмовляєш, схоже на Еліота...... яка іронія, мені завжди було цікаво як це помирати...»
-В ту ж мить Весткотт замовк.
Ні, краще було б сказати, що він не міг говорити.
В одну мить світ перетворився на монохромний відтінок - з грудей Весткотта з'явився кристал Сефіри, що випромінював слабке сіре світло.
«Що?!?»
З виряченими від подиву очима Шідо швидко оглянув навколишнє середовище.
Пейзаж був явно ненормальним. Нескінченні руїни перетворилися на геометричний простір, що складався з чорного і білого.
«Е......?»
«А......?»
Ззаду пролунали голоси Міку та Нацумі.
На мить йому здалося, що вони теж здивовані такою раптовою зміною світу, але це було не так.
Незабаром він помітив це.
Щось схоже на смугу світла виросло з землі і простромило груди Міку і Нацумі по прямій лінії.
"......!? М-міку, Нацумі ......!?"
Шідо злякано закричав, а з їхніх грудей як і у Весткотта вилетіли блискучі кристали Сефіри, що плавали в повітрі, а потім злетіли в небо.
Міку і Нацумі впали на землю, наче ляльки, з обрізаними нитками.
«Агов, що з вами сталося?»
Намагаючись привести їх до тями, Шідо став напівнімим.
Причина була проста. Двоє людей, з якими він ще кілька секунд тому розмовляв, щойно перетворилися на безмовні трупи.
«Що сталося?!»
"Шіне.
І тут, ніби у відповідь на розгубленість Шідо.
З темряви з'явилася дівчина.
"......! Міо..."
Саме так. Такамія Міо, Дух, одягнений у ас тральну сукню, несподівано з'явилася тут.
Точніше, можна сказати, що її вбрання було дещо іншим, ніж раніше.
Якщо раніше горіла лише одна зірка, то тепер за її спиною яскраво сяяли всі десять зірок.
«............»
Найгірший варіант розвитку подій промайнув у нього в голові. Але він не міг не запитати. Слова вирвалися назовні, поки він придушував позиви до блювоти.
«Д-дівчата в-вони всі ......»
«............»
Після слів Шідо, Міо повільно підняла руку.
Тоді з десяти сяючих зірок на її спині з'явився кожен прекрасний кристал Сефіри.
«Що?»
Почуття смутку. Побачивши, що щойно сталося з Міку та Нацумі, Шідо зрозумів, що сталося.
Іншими словами, всі Духи були мертві.
«А-а-а......»
- Він не встиг.
Шідо відчув, що його горло тремтить у напівпритомному стані.
Зрозумівши ситуацію, відчай заполонив його розум і роз'їдав його тіло. Він проник у його поле зору, змушуючи тремтіти навіть кінчики пальців. Важко було навіть встати.
«-Підготовка завершена.»
Однак, на відміну від Шідо, Міо говорила тихим голосом.
«Давай будемо разом вічно, Шіне».
«...... Що це в біса, за інший простір?»
Повітряний військовий корабель «Рататоск» «Ульмус» плив у небі над містом Тенґу, яке вже давно перетворилося на понівечене поле бою.
На мосту голова Круглого столу Карен Мейзерс видала спокійний, але водночас дещо стурбований голос.
Але в цьому не було нічого дивного. Навіть посеред запеклої битви, раптом зонд виявив духовну хвильову відповідь від Духа Першопочатку.
Відразу після цього з'явився таємничий Янгол, а за ним і той дивний простір. З оточення, де це сталося, чи то ворожі Маги, чи то автоматичні ляльки, чи навіть повітряні кораблі на кшталт їхнього флагмана <Лемагетона>, зникла будь-яка реакція у відповідь.
Дивлячись лише на це, хоча це було технічно, але <Рататоск> переміг.
Однак ситуація була не такою простою.
Саме так. Сигнал Іцуки Шідо, ключової особи <Рататоска>, також зник. Навіть їхній власний флагманський корабель «Фраксінус» пав перед цим Янголом.
Аномальне поле бою було схоже на відсутність короля на шаховій дошці.
Наразі, ДІЕМ також опинилася в ситуації невизначеності. Навіть якщо вони знали, що Весткотт зазнав поразки, для них не було неможливим прагнути помсти - але в порівнянні з цим, це було простою дією, щоб продовжувати боротися з ворогом перед собою.
Однак, на думку Карен, обидві сторони, безсумнівно, були охоплені панікою. Це лише додало б ще більшої втоми обом сторонам. Намагаючись розібратися в ситуації, що склалася, Карен спробувала проаналізувати зовнішній простір, поки поле бою було ще інертним.
Однак, чим більше часу витрачалося на розслідування, тим складніше було розібратися.
Хоча було зрозуміло, що бар'єроподібний простір був сформований Янголом як ядром, атрибути сили Духа, що складали його, постійно змінювалися, хоч і дуже незначно. Варто було лише на секунду відвернутися, як він перетворювався на щось зовсім інше.
Хоча різниця в розмірах була порівнянна зі слоном та мурахою, вона нагадувала територію мага -
«Не може бути, сусідній світ?»
Коли Карен сказала це, член екіпажу, що сидів на сусідньому сидінні, раптом підвищив голос.
«Це...»
«Що сталося?»
"Т-так. Я отримав сигнал з автономної камери, введеної <Фраксінусом> для дослідження іншого простору ззовні...... там є об'єкти, що нагадують тіла Духів......".
«Що ти сказав?»
Карен насупилася, вдивляючись у персональний дисплей члена екіпажу.
Дійсно, як він і казав, там було кілька Духів, що впали на землю. Серед них був і капітан <Фраксінуса>, Іцука Которі.
«Ку».
З неї вирвалося маленьке засмучене зітхання.
Вже було підтверджено, що Токісакі Курумі та сестри Ямай були вбиті Духом Першопочатку. Але подумати тільки, за такий короткий проміжок часу...
«......Хвилинку, це все, що ми бачимо?»
«Так, принаймні все, на даний момент.»
«............»
У відповідь на репліку члена екіпажу Карен притулила руку до підборіддя.
Можливо, це була просто помилка. Або, можливо, ця людина ще не зустрічалася з Духом Першопочатку.
Але, безумовно, при визначенні кількості трупів, відображених на екрані, не вистачало однієї людини з числа Духів, які увійшли в інший простір.
Повільно, повільно розгойдуючись туди-сюди - Швидко, швидко розвертаючись.
Це був простір, де не можна було сказати, де верх, а де низ. Відчуття плавання в теплій воді, інвазивне відчуття, що тебе засмоктує темрява, це був таємничий стан співіснування.
Ні, справа була не лише в орієнтації цього простору.
Було відчуття відсутності власності у власному тілі. Відчуття несумісності, коли найменший натяк на необережність призводив до того, що руки і ноги людини розчинялися в цьому світі.
Відчуття жахливе, але водночас і солодка спокуса. Таке задоволення, коли не можеш втриматися від того, щоб не заснути. Навіть знаючи, що свідомість зникне за найменшого натяку на необережність.
(......Уму......)
Однак щось болісне в глибині свідомості Токи відкидало цю ідею
- -Безглуздо, марно, абсолютно безглуздо.
Заснути тут означало б, що все скінчилося і вона більше ніколи не зможе прокинутися.
Але, ніби знаючи про це, відчуття сонливості заволоділо свідомістю Токи і не відпускало. Ніжний демонічний поклик, який поступово розмиває «Я» Токи
- (-Ти хочеш спати? Ну, це теж добре, я думаю.)
В ту ж мить.
З такого місця пролунав голос. Тока змусила себе широко розплющити очі.
(......-)
Сонливість, що атакувала її свідомість, раптово зникла, коли її розум прояснився. До рук і ніг повернулася чутливість, які ніби розчинялися в просторі.
Але навпаки, це пробудження тільки підкреслило особливість цього простору.
Озирнувшись навколо, де це... ні, вона навіть не знала, що це таке.
Наскільки вона могла бачити, в цьому дивному місці була величезна порожнеча. Якби вона могла з чимось порівняти, то це було б схоже на те, як вона прокинулася б у світі після просторового струсу.
-Але тут був певний розум. Ледве контролюючи своє роздратоване тіло, Тока рушила в напрямку, звідки долинав голос.
(Вха......)
Побачивши дівчину, що стояла там, Тока в тривозі розширила очі.
Її волосся відливало кольором ночі.
Її кришталеві очі спокійно дивилися вперед.
Так, це була вона. У цієї дівчини було таке саме обличчя, як у Токи.
(Т-ти, хто ти......)
Здивовано запитала Тока, дівчина відповіла, шморгнувши носом.
(Якщо ти про Ім'я, то його не існує. - Якщо ти справді наважилася запитати, то я - це ти.)
(Я......?)
Почувши відповідь дівчини, Тока лише ще більше розгубилася.
Але було безперечно, що вона не могла сміятися з того, що дівчина сказала, як з жарту. Дівчина виглядала так само, як і Тока. Порівняно з нею було б легше помітити відмінності між сестрами Ямай ніж між нею і Токою.
(Що ту відбувається? Це сон?)
(Сон. Хм, це не так вже й далеко від правди. Різниця лиш між твоєю головою і головою тієї жінки).
(Тієї жінки?)
Почувши це, Тока відчула, як у неї затремтіли плечі.
Від цього єдиного слова спогади нахлинули один за одним.
Саме так. Тока та інші духи билися з Міо - і зазнали поразки.
(Всі...... де всі інші!? Якщо я тут, то це означає, що всі теж тут!?)
промовила Тока, знову озираючись довкола. Як і Тока, інші Кристали Сефіри мали бути поглинуті Міо, як і Тока з іншими Духами. Якщо Тока - або принаймні її свідомість - була тут, то й інші Духи також мали бути тут.
Тоді Тока помітила, що її питання було неповним. Адже та дівчина мала такий самий вигляд, як і Тока, і знала те, чого не знала сама Тока. Як наслідок, вона автоматично подумала, що інша людина може зробити висновок з того, що вона запитала.
«А, всі, я маю на увазі...»
(Ти питаєш про інших Духів?)
(! Ти знаєш!?)
Коли очі Токи загорілися, дівчинка зробила маленький видих.
(-Після попереднього пробудження я час від часу позичала твої очі, щоб дивитися на світ).
(Уму......? Очі......?)
Не розуміючи сенсу слів дівчини, Тока злегка нахилила голову.
Однак дівчина похитала головою і, помітивши, що Тока не зрозуміла, відповіла на попереднє запитання.
(Тут є тільки ти. Інші Духи були позбавлені кристалів Сефіри тією жінкою і померли як люди. Лише кристали Сефіри знаходяться всередині тієї жінки).
(......)
Почувши слова дівчини, Тока затамувала подих.
Усвідомлення того, що всі загинули, знову вразило Току. Вона була свідком того, як усі падали на холодну землю від руки Міо.
Але, почувши це знову, Тока згадала відчуття, як її серце розбилося.
Однак потім вона помітила ще одне неприємне відчуття від того, що почула від дівчини. Тока насупилася, коли та запитала.
(Як люди? Що це означає? Звичайно, Оріґамі, Которі та інші - колишні люди, але хіба інші Духи...... Йошіно, Каґуя, Юдзуру та Нацумі не є такими ж Духами, як і я?)
(Ні, істоти, яких називають Духами, окрім тієї жінки, - це люди, які отримали Кристали Сефіри - за одним винятком. Ті, кого ти згадувала раніше, були перетворені на Духів десять років тому і втратили пам'ять про те, що вони були людьми).
(Що...)
Тока не могла втриматись, щоб не витріщитись у відвертому шоці.
Всі Духи - люди.
Вона пам'ятала, що Нія казала щось подібне в минулому, але було незрозуміло, чи це правда, чи ні. Зрештою, Тока не пам'ятала, коли була людиною, тож не могла зрозуміти, як це.
Однак, якщо слова дівчини були правдою, був один дивний момент.
(Тоді ...... чому я жива? Хіба я не повинна бути такою, як усі??)
Правильно, такою, як усі; Тока також була пронизана в груди Міо.
Тоді Тока повинна була померти як людина, як і всі інші.
(Це тому, що...)
Дівчинка примружила очі і розтулила губи, щось коротко промовивши.
(-!)
Почувши це, очі Токи знову вистрілили вгору.
Але вона одразу ж стулила губи і стиснула кулаки.
(......Гмм?)
Брови дівчини злегка ворухнулися.
(Я думала, що ти будеш збентежена. Я не очікувала, що ти приймеш це так швидко.)
(......Уму, ні, я збентежена. Але ......якщо це правда, я вдячний за це).
(Чому......?)
Коли дівчина зацікавлено подивилася на неї, Тока підняла обличчя, і на ньому з'явився рішучий вираз.
(-Я все ще жива. І тому, що я жива, я все ще можу боротися.)
Коли Тока закінчила, дівчина висловила своє розуміння.
(-Зрозуміло. Але супротивник - наша мати. Якщо припустити, що ти можеш битися, то спочатку треба вибратм несподіваний момент. Якщо є можливість, використай ті кілька хвилин, які у тебе є. У гіршому випадку ми знову помремо. Ні...... Цього разу ця жінка більше не буде робити помилок. Ми точно зникнемо, не залишивши ні свідомості, ні уламків).
Дівчина говорила загрозливим тоном.
Однак Тока без жодних вагань похитала головою.
(-Все гаразд. Якщо це може тривати кілька хвилин, цього точно вистачить, щоб Шідо втік. Я не бачу іншого виходу з цієї ситуації. (-Такої маленької надії для мене достатньо, щоб поставити на кін своє життя).
(Гей. Але якщо ти помреш, то помру і я. Тому що я - це ти.)
(Що... це правда? Це трохи... гм... вибач, але ти не хочеш, щоб я билася?)
(О? Чому ти так думаєш?)
Дівчина злегка нахилила голову, перепитуючи. Тока дивився прямо на неї, відповідаючи.
(- Тому що ти покликала мене.)
(-)
Дивлячись на Току, брови дівчини нарешті здригнулися - вона не могла втриматися від сміху.
(Фу-ха-ха, точно ......ах, точно.)
Дивлячись на обличчя дівчини, Тока відчула дивне почуття, спостерігаючи за її сміхом.
Засміявшись, дівчина простягнула руки й обійняла Току за плечі.
(-Якщо так, то ти маєш піти зі мною. Доки не будеш задоволена, роби, що хочеш.)
(......... Уму. Дякую.)
З легкою посмішкою дівчина відсторонилася від Токи і відштовхнула її назад.
«Обманювати інших».
Коли ці слова вирвалися з вуст Шідо, його коліна підкосилися від тиску.
«......Ах......»
Ледве приходячи до тями, Шідо безсило зітхнув.
У цю мить на лінію його зору впала тінь - в одну мить перед Шідо з'явилася Міо.
«.....Шіне.»
Милим, але водночас сумним голосом Міо ніжно провела Шідо по щоці.
"...... Вибач. Я не хотіла тебе засмучувати."
Але Міо продовжувала.
"Все буде добре. Незабаром цей смуток зникне. Адже від самого початку Шін не знав іншого Духа, окрім мене. Цей гріх належитиме тільки мені. Тому Шін ніколи не повинен звинувачувати себе".
«Я ......»
Зі звуком, схожим на дзижчання комара, Шідо подивився на Міо.
-На надмірно божественне сяйво дівчини, яка нагадувала богиню.
Хвилину тому Шідо ще думав, що повинен зупинити її. Він не хотів, щоб пам'ять про «Шідо» стиралася, щоб втрачалося нагромадження того життя, яким він жив дотепер. Він твердо вирішив подумки вижити разом з усіма.
Але тепер це було безглуздо, що б не сталося.
Навіть якщо він втече з Міо, куди він піде?
Духів, які чекали на його повернення, тут більше не було.
«............»
-Якби це означало звільнитися від цього відчаю, було б легше вирішити віддати все Міо.
Шідо розумів, що це найгірша з можливих ідей, але, можливо, через тривалий вплив «Шіна» на його свідомість, він не міг перестати думати про це.
«...... Шіне.»
Міо ніжно торкнулася лоба Шідо.
«Ах...»
Шідо не зміг відкинути цю руку.
Хоча його тіло вже давно вийшло за межі своїх можливостей, його серце вже втратило енергію, щоб чинити опір.
«Не-»
Міо звузила очі, вливаючи силу в свою руку.
(-)
З плином часу свідомість Шідо почала затуманюватися.
(-ти-)
Болю не було. Скоріше, це було ніжне відчуття засинання під весняним вітерцем.
(-Шідо-)
А, так ось на що схожа смерть...
«Шідо!!!»
-А потім
«......!?»
Раптом він почув, як хтось вигукнув його ім'я. Шідо швидко розплющив очі.
На мить Шідо запідозрив, що це була слухова галюцинація.
Однак очі допомогли відкинути його сумніви.
«Що?»
«...... Що?»
Коли Шідо затамував подих, Міо також злегка викривила брови догори.
Але цього слід було очікувати. Серед десяти зірок позаду Міо одна з них тріснула.
«-- Оооооооооооооооооооооооооооо!»
Наступної миті.
Частина астральної сукні Міо, здавалося, розірвалася зсередини і звідти з'явилася Тока з «Сандальфоном» у руках.
Тока схопила Шідо за комір, стрибнувши на велику відстань, щоб вирвати його з обіймів Міо.
"Шідо! З тобою все гаразд!?"
«Тока!?»
"Це ще не кінець. -Вставай, Шідо!"
Голосно крикнула Тока, коли голос Шідо був сповнений шоку.