«Ха.»
Вранці і в класі.
Такамія Шінджі кілька разів зітхнув, втупившись обличчям у парту. Таємнича катастрофа, що розтрощила весь простір, - минуло близько двох тижнів відтоді, як на місто обрушився просторовий струс. Оскільки старша школа, до якої ходив Шінджі та інші учні, дивом не зазнала руйнувань, заняття в ній відновилися кілька днів тому.
У випадку великомасштабного стихійного лиха школи зазвичай стають місцем, де можна було б сховатися для постраждалих. Однак мешканці попередньої катастрофи зникли разом з містом. Як наслідок, кількість евакуйованих людей була напрочуд малою порівняно з масштабами катастрофи.
Тим не менш, обстановка в класі вже не була такою, як до катастрофи. Були одна або дві парти, прикрашені квітами. Хоча вони не постраждали від стихійного лиха, деякі учні все ще були прикуті до ліжка через психічний шок. Більше того, деякі учні переїхали до інших префектур через страх повторення тут просторових струсів.
Зітхання Шінджі було не зовсім не пов'язане з цим.
Він відчув деякий смуток, згадуючи звичайні учнівські розмови, які раптово зникли. І, звичайно, занепокоєння тим, що станеться з його власним оточенням, коли він піде далі.
Проте людська здатність до адаптації все одно була незрівнянною. Шінджі та інші однокласники, що залишилися, поволі звикали до нових обставин.
Спочатку багато хто плакав через смерть друзів, але з повторенням кожного шкільного дня до них поступово поверталися усмішки.
Незрозумілі, невизначені та невизначені почуття тих, хто залишився позаду. У будь-якому випадку, щоб вийти з такого стану, юнакам і дівчатам доводилося продовжувати щодня збирати розкидані шматочки самих себе.
«......Хааа.»
Втім, навіть якщо зітхання виглядало дещо необачним, за стогонами Шінджі був ще один сенс.
«Досить багато зітхань, Такаміє.»
«......Хмм?»
Коли Шінджі втратив рахунок зітхань, які він щойно видав, несподівано пролунав несподіваний голос.
Коли він подивився на джерело голосу, то побачив, що це був молодий хлопець в окулярах і з лагідною зовнішністю. Шінджі коротко вимовив «ах», піднявши голову.
«Доброго ранку, Іцуко.»
«Так, доброго ранку.»
Друг Шінджі, Тацуо Іцука, відповів йому з посмішкою, нахиливши голову.
[Коментар Легата: ну ось і прийомний батя Шідо/Шінджі підоспів, чесно я заржав коли прочитав хто до нього підійшов, також об’яснює чому вінбув схильний усиновити Шідо, до речі в майбутньому він з дружиною працють на Рататоск, якщо ви раптом не читали 11.5 том]
"Тоді в чому справа? Тебе щось турбує?"
«Е-е... а, ну, типу того.»
Шінджі криво посміхнувся, вимовляючи свої слова невизначеним тоном.
«Хммм......»
Потім, спостерігаючи за його виразом обличчя, Тацуо пробурмотів собі під ніс.
«...... Може, це дівчина, яка тобі подобається?»
«- Кхе, кхе, кхе.»
Почувши ці слова, Шінджі мимоволі почав кашляти. У свою чергу, його здивовані однокласники з цікавістю подивилися на нього.
«Т-ти ......, чому ти раптом сказав щось таке дивне».
"Ех, справді? Здається, моя інтуїція мене не підвела".
«............»
Зіткнувшись зі звинуваченням Тацуо, обличчя Шінджі почервоніло, і він відвів очі.
...... На жаль, це дійсно було так. Обличчя Міо постійно миготіло в його голові з того моменту, як він запросив її на побачення вчора, змушуючи все інше безцільно губитися серед його думок.
«Хіхі-хі»
«Про що ви говорите?»
«Ми теж хочемо приєднатися!»
Три їхні однокласниці, здавалося, з цікавістю підслухали їхню розмову, коли підійшли до них. Це були три близькі подруги з класу Шінджі, Ако, Мако та Міко.
[Коментар Легата: Нутром чую, це полюбе мами, тріо Ай, Май, Міі]
«Та що ви, нічого такого, ні про що особливе».
"Не кажи так. Розкажи нам, а ми послухаємо тебе, майстре~."
«Я ніколи не очікував, що весна прийде для безневинного Шінджі...»
"А тепер, розказуй, що це за дівчина?!"
«Народ...»
У цей момент.
«- Шіне.»
Коли Шінджі був оточений ними трьома, він раптом почув знайомий голос, що доносився від входу в клас.
«Ха-»
Дивлячись туди, очі Шінджі витріщилися в нікуди.
Ні, це був не лише Шінджі. Всі учні дивилися на цю молоду дівчину ошелешеним поглядом.
Але цього слід було очікувати. Адже перед ними стояла вродлива молода дівчина.
«М-Міо......?»
Вираз обличчя Шінджі був повний здивуванням, і він вигукнув ім'я дівчини.
Міо відповіла йому з посмішкою. Вона чи то не помітила, чи то їй було байдуже, що вона в центрі уваги, бо сміливо пішла до Шінджі швидким кроком.
«Що ти тут робиш?»
«Ось, ти забув».
На запитання Шінджі, з шиї якого стікав піт, Міо дістала з сумки коробку з бенто і поставила її на стіл.
«Ах......»
Дивлячись на це, він порився у власній сумці. ......Коли він сьогодні виходив, його думки вже були настільки зосереджені на Міо, що він неуважно забув покласти своє бенто у сумку.
«Дякую, ти мене дуже виручила».
«Хі-хі... я допомогла Шіну».
Міо весело засміялася, перш ніж помахати йому рукою.
«Тоді я повертаюся.»
«А-а.»
Поки Шінджі намагався відповісти, Міо злегка кивнула, йдучи назад.
Однак в цей час, ніби щось згадавши, вона обернулася, перш ніж запитати.
"Я з нетерпінням чекаю наступного побачення. Шіне, ти ж теж з нетерпінням чекаєш?"
Міо відповіла з милою посмішкою.
«......!»
Це було так чарівно, що Шінджі ледь не задихнувся.
«А, так... звісно.»
«До зустрічі, Шіне.»
Поки Шідо намагався підібрати слова, Міо ще раз помахала йому рукою, перш ніж піти.
«............»
У класі на мить запала тиша.
«....Ух.»
Немов передчуваючи майбутню бурю, що мала вибухнути за кілька секунд, Шінджі хотів вислизнути, перш ніж хтось зможе заговорити.
Але було вже запізно. Тільки-но він зібрався йти, як хтось раптом схопив його за шию і примусив сісти.
«Гей, що це за красуня щойно була, Шінджі, друже!?»
«Можливо, це та дівчина, про яку ходять чутки?»
«Нічого про неї не чула!»
«Ах, яка гарненька!»
...... І так далі.
До початку урок Шінджі був тісно оточений усіма своїми допитливими однокласниками.