“—”
На полі бою, що розгорталося в небі над мирним житловим районом, Тобіічі Оріґамі простягнула руку, щоб підхопити дівчину, яка впала, вичерпавши всі свої сили.
Це була прекрасна дівчина, одягнена в спеціальний Ріалайзер, виготовлений ДІЕМ. Її блискуче світле волосся виблискувало під сонячними променями.
Артемізія - Белл - Ешкрофт. Майстер ДІЕМ з позивним Адепт 2
- а також супротивник, який лише мить тому зіткнувся з Оріґамі у двобої.
“Ку……”
Щойно рука відчула додаткову вагу, Оріґамі напіврефлекторно звела брови від болю.
Але це не було несподіванкою. Адже її Ріалайзер та обмежена астральна сукня, що вкривала тіло Оріґамі, були розрізані діагональним розрізом через її плече. Звідти витікала величезна кількість крові.
«Фу...»
легко видихнула Оріґамі, маніпулюючи тереторією навколо себе. Застосовуючи гемостаз та анестезію, вона підтримувала тіло Артемізії невидимою силою.
Відразу після цього вона почула гучний голос спереду.
"Як я вже казала, не примушуй себе. Навіть якщо біль можна ігнорувати, це не означає, що рана загоїлася".
"Саме так! Її треба правильно лікувати......".
Зі стандартним спорядженням Самооборони Сухопутних військ колишній капітан ПДЗ Кусакабе Рьоко та її підлегла Окаміне Мікі занепокоєно дивилися на рану Оріґамі.
"...... Усе гаразд. Я звикла до таких поранень."
"Ідіотка. «Я можу це витримати» і «все гаразд» можуть бути двома абсолютно різними речами. -
Давай, дай її мені. Хоча можна підтримати її тіло цим полем, але це ще більше напружить твою концентрацію".
Говорячи це, Рьоко розширила власну територію, щоб допомогти підтримати тіло Артемізії.
Завдяки цьому навантаження на мозок Оріґамі трохи зменшилося, що дозволило дещо полегшити догляд за територією. Оріґамі ще раз зітхнув з полегшенням.
Територія, згенерована проявом ріалайзера, є буквально «простором, якого бажає користувач». Та незважаючи на це, він аж ніяк не був всемогутнім. Якби навантаження на поле було надто великим, мозок користувача отримав би відповідну шкоду.
«Як би там не було......»
Рьоко полегшено зітхнула, дивлячись, як Артемізія занурюється в невидиму зону.
«Хоча це був бій один проти багатьох, я справді не очікувала, що ти зможеш перемогти Артемізію Ешкрафт...... яку магію ти використовувала?»
Артемізію, колишнього головного туза ССС, знали всі маги. Неважко уявити, що її сила була на одному рівні з Еллен Мейзерс у рейтингу наймогутніших магів серед людства.
Не дивно, що Рьоко так здивувалася, що Оріґамі змогла її перемогти.
Проте те, що Рьоко щойно відповіла, було не зовсім точним. Оріґамі злегка похитала головою.
«Вирішального удару завдала не я».
«Е? Тоді ......»
Коли Оріґамі рухала головою в маленькій реторті, здалеку почувся голос.
«Оріґамі, з тобою все гаразд?»
«Хуму, здається, все пройшло успішно.»
Боязка дівчинка верхи на гігантській ляльці кролика та довговолоса дівчина з посохом у формі ключа ковзали по небу, обернувшись до Оріґамі.
Йошіно та Мукуро. Разом з Оріґамі вони були відповідною групою Духів, посланих для захоплення Артемізії.
Зокрема, Мукуро була буквально ключовою особою для цієї стратегії.
Її ангел <Міхаель> був ключовим янголом, який міг «відкривати» і «закривати» будь-що. Навіть нематеріальні речі, невидимі неозброєним оком - наприклад, запечатані спогади не були винятком.
Артемізія стала об'єктом маніпуляцій з боку ворога через те, що її спогади були змінені ДІЕМ. У той момент, коли Оріґамі відволікла Артемізію, Мукуро використала <Міхаеля>, щоб розблокувати пам'ять Артемізії. У цьому і полягала суть стратегії цієї операції.
Коли Оріґамі коротко пояснив цю стратегію, Рьоко здивовано розплющила очі.
"Ха...... ви? Я думаю, що ви, Духи ......".
Потім зі складним виразом обличчя Рьоко уважно спостерігала за обличчями Йошіно та Мукуро.
Інші члени ПДЗ, які стояли позаду Рьоко, також з цікавістю оточили їх.
«Значить, ти - »Відлюдник«, а ти - “Зодіак”?»
"Ого, не може бути, не може бути. Здається, я вперше бачу Духа так близько".
«......Скажи, хіба вона не мила?»
Члени ПДЗ, одягнені в чорні костюми ріалайзерів, почали збуджено перемовлятися, наче студентки.
«Хуму?»
«Т-так...»
Хоча Мукуро залишався незворушним, Йошіно сором'язливо відвела очі.
"Ах, вибачте. Дивлячись на вас, з такої відстані, ви виглядаєте як звичайні дівчата. Незрозуміло, чому вони сказали, що ви були ворожими організмами, які не вміли розмовляти......"
Рьоко кивнула головою з кривою посмішкою.
Духи, яких вважали ворогами людства, і капітан загону, відповідального за полювання на них, зараз розмовляли на такій близькій відстані.
...... це була справді дивовижна сцена.
Однак у них не було часу, щоб бездіяльно базікати. Хоча велика бойова сила Артемізія була виведена з бою, битва все ще тривала, а Оріґамі ще не виконала всіх своїх завдань.
"Капітане. Вибачте, що знову втягую вас у це, але у мене є прохання. Будь ласка, приведіть Артемізію на <Фраксінус>."
«Фраксінус?»
"Саме так. Це повітряний лінкор «Рататоск», про який я згадувала раніше. Я розповім вам деталі пізніше, але якщо ви приведете туди «Артемізію», “Бандершнауцери” може бути виведений з ладу".
«Що?!»
Рьоко різко викривила кінчики брів, а потім швидко підняла кутики губ.
"Хоча я не знаю, що відбувається, це здається цікавим. Ми завжди терпіти не могли ДІЕМ. Якщо ми можемо вставити їм палки в колеса, то я з радістю співпрацюватиму".
"Дякую. Ви нам дуже допоможете".
Побачивши, що Оріґамі подякувала, Рьоко махнула рукою, щоб показати, що вона не заперечує, і почала давати вказівки іншим членам ПДЗ.
"Гаразд. Сформуйте оборонну формацію навколо мене. Переведіть територію в режим оборони, щоб запобігти атакам з околиць. Достатньо проводити лише мінімальну кількість контратак. Наш пріоритет - захист Артемізії".
«Зрозуміли!»
Отримавши інструкції, Мікі та члени її команди розійшлися по позиціях. Як команда, що спеціалізувалася на скоординованих атаках, їхні рухи були досить спритними та відрепетируваними.
«Ну, ходімо, Оріґамі».
Коли Оріґамі похитала головою у відповідь, Рьоко відповіла, піднявши брову.
"Ні, це не було питанням. Ти теж йдеш. Чи ти плануєш залишити цю травму без лікування? Я не знаю, що це за лінкор «Фраксінус», але якщо на його борту має бути медик..."
Однак голос Рьоко несподівано обірвався.
Ні, якщо бути точним, її голос заглушили крики, що долинали ззаду.
«- Оріґамі!»
Дівчина в блакитному ріалайщером вигукнула ім'я Оріґамі, мчачись на шаленій швидкості.
Її волосся було зібране у хвіст, а під лівим оком - родимка у формі сльозинки. З цими рисами її не можна було переплутати ні з ким; це була Такамія Мана, маг <Рататоска>, яку разом з Йошіно і Мукуро відправили знищувати ворогів, що оточували її.
З напруженими, налитими кров'ю очима, вона мала загрозливий вигляд, не схожий на звичайну Ману, і намагалася щось вигукнути.
Саме тоді -
Нарешті Оріґамі помітила.
За лінією фронту з'явилася жахлива сила, «щось» з'явилося.
«Що?»
«............!?»
Обернувшись, Оріґамі та інші втратили дар мови.
-Це була сфера.
Посеред запеклої битви в небі з'явився великий круглий об'єкт.
Своєрідне відчуття гніту. Передчуття смерті. Хоча до нього була значна відстань, але від одного лише погляду на «ту штуку» виникало відчуття, що ти потрапив у смертельну отруту.
Однак це був не кінець.
Сфера почала ворушитися, аж поки не розпустилася, наче квітковий бутон.
Після цього з центру почали розлітатися численні частинки світла.
І вони - швидко наближалися до Оріґамі та інших.
"......! Оборонний стрій!"
«Зрозуміли ......!»
За командою Рьоко, члени ПДЗ відреагували, розширивши територію, щоб захистити Оріґамі та інших.
Однак - це було марно. Оріґамі відчула, як її живіт пронизало холодом, коли вона закричала тремтячим голосом".
"......! Ні. Тікайте!"
"Усе гаразд! Оріґамі, ти йдеш з нами..."
Саме в цей момент.
Частинка світла, що спускалася, легко прослизнула крізь територію, яка мала б їх захищати, і торкнулася тіла Мікі, яка простягнула руки, щоб захистити Оріґамі.
Одразу після цього тіло Мікі втратило всю свою силу, і вона впала на землю, наче зламана лялька з обірваними нитками.
Ні, не тільки Мікі. Кілька членів ПДЗ, які контактували з частинками світла, також впали з неба.
«......!»
«Що...»
Оріґамі та вцілілі маги втекли з того місця, розширюючи територію, щоб підхопити тіла своїх товаришів по команді, які падали.
"Що сталося? З тобою все гаразд? "
Рьоко намагалася розбудити членів команди, яких підтягували територією, але раптом втратила дар мови.
«Щ-що відбувається, вони ...... померли ......?»
«......!?»
Оріґамі нахмурила брови - вона звично для території підтягнула тіло Мікі до себе, простягнувши руку, щоб доторкнутися до шиї.
Ніяких ознак пульсу чи дихання.
Життєдіяльність повністю припинилася.
«-»
Причини невідомі.
Принцип - невідомий.
Єдине, що можна було з упевненістю стверджувати, - це те, що всі, хто торкався частинок світла, випромінюваних гігантською сферою, щойно померли.
Місце, де з'явилася сфера, було тим напрямком, куди Шідо, Тока і сестри Ямай пішли, щоб прибрати <Нібельколь>.
"......! Шідо!"
Оріґамі стиснула кулак, кинувши швидкий погляд на Рьоко.
"- Капітане, будь ласка, відвезіть Мікі та інших на <Рататоск>. Якщо ви використаєте там медичний
ріалайзер, реанімація ще може бути можлива.
"А, гаразд! Ти маєш на увазі..."
Оріґамі вдарила ногою по повітрю і полетів геть, так і не дослухавши до кінця, що сказав Рьоко.
-Якщо є зустріч, то буде і прощання.
Хоча цей вислів був застарілим, він, безсумнівно, був правдивим.
І час зустрічі, і час розставання справді однакові. Якими б близькими не були стосунки, якщо ми з ним вже не ті люди, що були раніше, будь-яка позитивна зустріч колись буде затьмарена негативним прощанням.
Яким би не був результат, він врешті-решт повернеться до нуля. Незалежно від процесу, все врешті-решт компенсує одне одного.
Але, звичайно, людське серце не таке просте.
Чим більш благородні наміри може мати один, тим більше негативних емоцій буде відчувати інший під час розставання.
Це все, що можна зробити для людини, яка колись була знайома з тобою.
Батьки, брати і сестри - або навіть друг дитинства.
Відбулася зустріч. Зустріч відбулася навіть для тих, хто її тоді не усвідомлював.
Несподівана зустріч, яку ніхто не помітив, але було природно залишатися разом пліч-о-пліч.
-Якби така людина зникла з одної сторони, які емоції залишилися б у пам'яті іншого?
За таких обставин, коли, не усвідомлюючи блаженних часів, несподівано трапляється нещастя. Людина не зможе протистояти несправедливості. Воно залишить глибокий шрам у серці людини.
При цьому, якщо це було спричинено швидким прогресом конкурента, людина почувалася б самотньою, але зберігала б світло надії у своєму серці.
Якби це було наслідком розриву між життям і смертю, людей вразило б горе, але вони все одно зберегли б теплі спогади у своєму серці.
Однак, якщо ця розлука була спричинена зрадою іншої сторони -
Без сумніву, це була емоція схожа на ту, яку відчуває Еллен Мейзерс, коли згадує Еліота Вудмана.
«- А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
З криком, схожим на рев, Еллен змахнула своїм лазерним лезом <Каледвулхом>. Сплетений з густої магії клинок залишив смугу світла, спрямовану на її супротивника внизу -
готовий вибухнути і розірвати Вудмана на шматки.
Удар вивільнив силу най
Сильнішого мага людства, яка атакувала з усієї сили. Від такого удару навіть астральне вбрання Духа розлетілося б на друзки.
«Фу-»
Для порівняння, Еліот використав свою лазерну гвинтівку, щоб парирувати удар.
"Ха, яка дивовижна кількість мани. Але атака занадто проста. Я розумію, що ти щаслива від возз'єднання після стількох років, але, будь ласка, заспокойся трохи, Еллен".
«Замовкни!»
Еллен заревіла так, ніби її горло перехопило від нудоти. Потім вона щосили вхопилася за руків'я меча, готуючи ще один удар.
Два рази. Три рази. Чотири рази - кілька разів.
Спалахи магічної енергії тріпотіли, як феєрверки.
В очах звичайної людини можна було б побачити лише мерехтливе світло. Але до того часу, як мозок розпізнає цю прекрасну мить, тіло вже буде розірвано на більш ніж десять шматків фаршу.
Однак Вудман точно вловив траєкторію руху невидимого меча, ухиляючись, блокуючи та відбиваючи кожен удар.
Надзвичайно жахлива швидкість реакції. На цьому рівні, можливо, навіть Артемізія не змогла б належним чином відреагувати на всі атаки Еллен.
Незважаючи на це, це був не той випадок.
Очі Еллен були зосереджені на одному із засновників ДІЕМ, Еліоті Болдвіні Вудмані.
Один з небагатьох істиних магів, що залишилися в цьому світі, а також перший штучний маг у цьому світі.
Хоча саме Еллен зараз заслуговує на звання найсильнішого у світі мага, вона навчилася користуватися «Ріалайзером» у Вудмана. Не буде перебільшенням сказати, що в певному сенсі він був учителем Еллен. Хоча Еллен мала перевагу в загальній магічній силі, що генерувалася, Вудман набагато перевершував її в управлінні Ріалайзером і маніпулюванні територією.
Але - ні, саме тому пристрасть Еллен ще більше розпалювалася.
"Чому ти нас зрадив!? Еліоте!"
Так, саме так.
Відтоді, як Вудман та інші покинули Еллен, в її грудях залишилося незадоволення.
Пам'ять про той день все ще не давав їй спокою. Еллен, її сестра Карен, Весткотт і Вудман - вони вчотирьох присягалися, дивлячись, як палає їхнє рідне селище.
Відплата людям, помста людству. Повстання проти світу.
Створення нового порядку для магів. Переписування старого світу. Щоб реалізувати цю омріяну ідею, Еллен та інші продовжували свої ретельні дослідження, аж поки кров не почала закипати в жилах.
Ріалайзер. Штучні маги. Повітряні військові кораблі. Механічні ляльки. -Безліч наднормальних технологій, що складали індустрію ДІЕМ, були нічим іншим, як побічним продуктом цього.
Все заради нового світу, все, щоб помститися за їх братів та сестер.
Можливо, саме через це.
" Ти...... зрадив нашу клятву. Мало того, ти обдурив і спокусив Карен й привласнив результати наших досліджень. І з'явився перед нами як ворог. Цей гріх можна спокутувати лише через смерть!"
Обурення. Прокльони. Злість. Передаючи всі негативні емоції, про які вона могла думати, Еллен кричала.
Тоді Вудман, який успішно парирував удари Еллен, полегшено зітхнув.
"Мені дуже шкода. ......але ні, я не пам'ятаю, щоб я коли-небудь обманював чи спокушав Карен. Не встиг я навіть помітити, як вона вже спакувала речі поруч зі мною. Незважаючи ні на що, я не хочу бути вашим ворогом. Просто мій шлях і ваш дивним чином перетнулися".
«Нісенітниця!»
"Це не нісенітниця. Ненависть до спаленого села. Ненависть до того, що вбило наших одноплемінників, наших братів і сестер, не зникла повністю. Це просто..."
У цей момент Вудман раптово обірвав свої слова.
«............»
Але Еллен також помітила причину цього.
«Стукіт», звук світового пульсу. Потік мани, що межує з неможливістю. Це було те ж саме відчуття, що і видавав Дух першопочатку, якого вони створили.
Можливо, він з'явився. Та жінка. І вона була десь недалеко звідси.
«............»
Вудмен продовжував говорити, з жалем звужуючи очі.
"Коли я вперше побачив того Духа, я подумав. «Ах, який прекрасний». Потім я подумав про це. Хоча це було заради помсти, але чи справді це було нормально - принести в жертву цю невину дитину. Ні, чим ми тоді відрізняємося від тих, хто спалив наше рідне селище?".
Коли Вудман сказав це, Еллен міцно заплющила очі. Обличчям до цієї лінії погляду були смуток і жалість.
«......!»
Почувши ці слова, дивлячись на цей погляд, Еллен відчула почуття розчарування, ніби її серце було спалене в пеклі.
Не було ні найменшого сумніву, що джерело сили, що зявилося був Дух першопочатку. Однак для теперішньої Еллен це не мало жодного сенсу. Оскільки вбивство зрадника перед її очима було сенсом існування Еллен прямо зараз.
«Не викручуйся!»
крикнула Еллен, піднявши руки і маніпулюючи силою думки територією.
«Честифоль!»
Одразу після цього численні бритви, встановлені в задній частині Ріалайзера, вистрілили і полетіли, обертаючись, як шюрікени, на Вудмена, як на свою ціль.
«Тц-»
Навіть для Вудмана, на такій близькій відстані він був би не в змозі впоратися зі шквалом такої інтенсивності. Вудман примружив очі, зайнявши оборонну позицію, збільшивши силу поля території.
Втім, така поведінка була передбачуваною. Еллен загострила свій погляд, видаючи інструкцію зі свого мозку.
Тієї ж миті магічна ракета, встановлена на гострих вістрях <Частифоля>, активувалася з метою випустити перед очима Вудмана проливний шквал.
Хоча це була допоміжна зброя, але все ж таки ракета достатньої потужності та кількості. Звичайний маг вже загинув би від вибуху просто на місці.
Однак супротивником був Вудмен. Навіть якщо це була Еллен, вона не думала, що він буде смертельно поранений.
Справжньою метою нападу було використати раптовий вибух, щоб відвернути увагу Вудмана на мить і за допомогою димової завіси, що виникла, обмежити його поле зору.
Поки Еллен керувала територією, щоб випустити <Каледвулх> в повітря, задня частина її Ріалайзеру висунулася назовні через її ліве плече.
Бойовий компоект <Пендраґон>, увінчаний ім'ям найсильнішого короля, символічно, супроводжував Еллен, як найсильнішого мага.
Якби хтось необізнаний побачив це, він міг би сплутати його з величезним стволом.
Однак це не була величезна гармата.
Це була -
"Пронзи! <Ронґоміант>..!!!" Нескінченної довжини спис з колосальної магічної сили окреслив небосхил.
Еллен активувала його, і масивна магічна енергія полетіла уперед.
Це була проста зброя, яка концентрувала всю магію Еллен в одній точці.
Але... Ні. Саме через це вона була найсильнішою.
Це була лише сила, призначена для для пронзання і пробивання захисту ворога.
І не було в світі такої речі, яку не міг би пробити спис Еллен, яка була найсильнішою серед людського роду.
Але.
«......!?»
Брови Еллен почали смикатися туди-сюди.
Перед тим, як <Ронгоміант> вдарив, розсіяний дим дозволив їй побачити ледь помітну позу Вудмана.
Вудман вже позбувся своєї оборонної позиції.
І став - обличчям вперед, до Еллен.
Еллен не одразу зрозуміла, що це була попередня лазерна гвинтівка.
Втім, такої реакції можна було очікувати. Після команди Вудмана, лазерна гвинтівка набула зовсім іншої форми, ніж раніше.
Замість гвинтівки, вона більше нагадувала Спис.
Схожий на - <Ронгоміант> Еллен.
«Ґунґнір!»
У супроводі голосу Вудмана зі зброї, яку він тримав, вивільнилося магічне світло.
Воно зіткнулося в повітрі з <Ронгоміантом> Еллен.
Небо забарвилося в блискучий білий відтінок.
◇
***
«, ......Ха, ......ха.»
Тока зробила глибокий вдих, щоб вгамувати серцебиття, яке калатало, наче поспішний будильник.
Однак серце ніяк не могло заспокоїтися. Горло стислося. Руки, що тримали меч, тремтіли. Кожна клітина її тіла посилала попереджувальний сигнал, щоб не битися з ворогом перед нею.
Саме так. На цій землі не існувало людей без страху, особливо коли вони стикалися з кимось з такою переважаючою силою як Міо.
Будь-хто, хто на власні очі побачив нищівну міць Міо, тремтів би від жаху. Втім, з усіх, хто побачив, живими залишилися тільки Токс, сестри Ямай та сама Міо.
Промені світла, випромінювані гігантською квіткою в небі, вбили всіх навколишніх <Нібельколь> і магів за лічені миті.
Ні, не тільки це. Навіть неорганічна матерія, така як <Бандершнауцери> і повітряні кораблі ДІЕМ, також була знищені.
Це було аномальне видовище, яке не підкорялося природному порядку циклу диття і смерті, знищуючи увсе в одну мить.
Хоча далеко в небі все ще точилися запеклі бої, лише ця територія нагадувала око тайфуну.
«............»
Затамувавши подих, Тока відчула невеликий біль у пересохлому горлі.
Міо. Такамія Міо.
Дух, що носить ім'я Бога. Жінка, яка щойно посіяла смерть. Від одного лише її погляду виникала ілюзія, що її шкіру роздирають на шматки.
Однак Тока та інші не могли відступити.
Тока кохає Шідо.
Завдяки Шідо Тока була врятована. Завдяки Шідо Тока так сильно змінилася. Завдяки Шідо Тока змогла пізнати таку любов. Якщо Тока не зупинить Міо тут, то все це буде забуте, наче нічого й не було.
Людину, відому як Іцука Шідо, було б стерто з пам'яті без найменшого натяку на жаль.
Таке не можна було пробачити.
Тому Тока продовжувала йти вперед з мечем, націленим на свого ворога, незважаючи на те, що її тіло тремтіло від страху.
"Каґує, Юдзуру. ...... Чи можете ви продовжувати?"
Тихо прошепотіла Тока, не зводячи погляду з Міо. Каґуя та Юдзуру, які стояли поруч з нею ліворуч та праворуч відповідно, відповіли, злегка похитуючи плечима.
"З ким ти думаєш розмовляєш? Звичайно, ніяких проблем!"
"Згода. Яким би сильним не був ворог, сестри Ямай не відступлять".
«......Уму.»
Тока злегка кивнула, почувши надійні слова цих двох. Потім, не зводячи погляду з Міо, вона вдарила ногою об землю.
«Ха-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
Вона підняла <Сандальфон>, коли з усієї сили замахнулася вниз. Смуги сили, що відлітали від траєкторії меча, дозволили нанести Міо довгий дальній удар.
«............»
Однак Міо не намагалася ухилитися. Вона зберігала спокійний вигляд, дивлячись на Току.
Але удар <Сандальфона>, який мав величезну силу, був зупинений, на межі контакту з тілом Міо. Так, наче тіло Міо оточувала невидима стіна.
«Ку......»
Однак Тока не здавалася. Ще сильніше стиснувши «Сандальфон», вона продовжувала наносити удари, не зупиняючись.
«А-а-а-а-а!»
З несамовитим криком Тока вже втратила рахунок кількості ударів, які вона нагесла. Б'ючи ногами по небу, вона зробила сміливий стрибок у бік Міо. І кинулася вістрям <Сандальфона> вперед, готуючись до обезголовлюючого удару.
Але - результат був той самий.
«...... Вибач, але цим тобі мене не перемогти».
тихо пробурмотіла Міо, дивлячись вниз на <Сандальфон>, який зупинився, не долетівши до її горла.
«-»
Приймаючи її заяву, Тока посміхнулася, піднявши куточки рота.
«А-а-а, ну мабуть, так.»
«...... Що?»
Міо відчула незбагненне почуття, коли її брови сіпнулися.
Але ця реакція також була природною.
Відволікаючись на шквал ударів Токи, сестри Ямай змогли підкрастися до Міо ззаду, готуючись вистрілити з гігантського лка, що тримали між собою.
Так, найсильніший удар сестер Ямай.
Лук зі стрілами, утворений з поєднання [Ель Реем] Каґуї і [Ель Нааш] Юдзуру.
І його ім'я було -
«-<Рафаель>!»
"Згода. -<Ель Канаф>!"
Каґуя та Юдзуру вигукнули це ім'я в унісон, випустивши стрілу. Величезна конічна стріла з сильним натиском вітру рознесла навколишні перешкоди на уламки, наближаючись до Міо.
«............»
Міо тихо зітхнула, вперше піднявши руку, щоб захиститися від нападу.
-Прямий постріл. Надзвичайно сильна ударна хвиля, послана стрілою, розірвала асфальтовану дорогу, наче килим, який підняли вгору. Всі навколишні предмети розлетілися, як від вибуху артелерійського снаряду.
Однак навіть цього було недостатньо, щоб зламати бар'єр Міо. Міо зупинила атаку до такої міри, що її волосся навіть не розвіялося.
"...... ЦЯнесподівана атака, досить вражаюча. Але..."
Міо раптом обірвала себе на півслові.
Можливо, вона щойно це помітила.
Наполегливі атаки Токи слугували відволікаючим маневром для <Ель Канаф> сестер Ямай.
Але навіть цей <Ель Канаф> теж відволікаючий.
<Сандальфон>-<Хальванхельв>!!!"
Тока вигукнула це ім'я, вирвавши з землі височезний меч і піднявши його до небес.
Саме так. Тока викликала свій трон і поєднала його з лезом <Сандальфона> в ту саму мить, коли Міо відвернулася від неї.
Не було ні попередньої домовленості, ні сигналу, який вони підготували заздалегідь.
Проте Тока була впевнена в собі.
Якби на її місці були сестри Ямай, які також неодноразово брали участь у боях не на життя, а на смерть, вони б неодмінно зробили теж саме......!
«Аааааааааааааааа...»
Тока закричала, і замахнулася величезним мечем на Міо.
Небо розкололося.
Земля здригнулася.
Світ заскрипів.
Руйнівна сила обрушилася на Міо, яка була заклопотана захистом від стріли вітру.
Безумовно, тіло Міо оточував міцний бар'єр. Неможливо було б зашкодити їй, атакувавши упівсили.
Однак, якщо вона отримає найсильніші удар від обох Янголів <Сандальфона> і <Рафаеля>, можливо -!
«Хааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааааа!»
Крики Каґуї, Юдзуру та Токи лунали навіть під шаленим вітром.
«-Ааааа......-»
Через кілька секунд Тока, яка витратила всі свої сили в останньому ударі, знесилено впала на землю.
Величезний <Хальванхельв> розлетівся на уламки, які розтанули в повітрі, залишивши по собі лише серцевину <Сандальфон>.
«У-ух......»
Все її тіло відчуло гострий біль у відповідь на напад. Тремтячими руками і ногами Тока використовувала <Сандальфон> як тростину, щоб підтримати себе. Щільний пісок і пил, що оточував їх, поступово розвіявся, і незабаром відкрив великий кратер, утворени в землі атакою Токи і сестер Ямай.
Але фігури Міо там не було.
«......!»
Тока від шоку розширила очі, поспіхом оглядаючи навколишнє середовище. Якби супротивник був звичайним магом, не було б нічого дивного в тому, що від нього не залишилося навіть пилинки.
Однак супротивником був Дух Перошопочатку - Такамією Міо. Звичайно, удар був спрямований на те, щоб зламати її бар'єр, але Тока не була настільки наївною, щоб думати, що цього достатньо, щоб визначити результат.
Чи уникнула вона атаки? Чи, можливо, вона сховалася після того, як бар'єр було зруйновано атакою Токи -
Тоді, в наступну мить,
«............!»
Побачивши його краєм ока, Тока відчула, як їй перехопило подих. Відразу після цього вона закричала.
"Каґує! Позаду!"
Так, приблизно в десяти метрах позаду Каґуя стояла Міо без жодних ушкоджень.
«Ех...?»
Можливо, почувши, що сказала Тока, Каґуя підняла брову.
Але було вже запізно.
Тільки-но Каґуя зібралася розвернутися, як щупальце, схоже на виступ з астральної сукні Міо, пронизало груди Каґуї.
"А-а-а?
Очі Каґуї широко розплющилися від жаху, коли вона подивилася на свої груди.
Тонкий і еластичний пояс світла, який, здавалося, був продовженням її одягу.
Ця ненадійна тонка тканина пройшла крізь тіло Каґуї, перш ніж оголила свій кінчик у повітрі.
Ні......, мабуть, було б не доречно описувати це як проникаючий удар. Насправді, з її грудей не капало жодної краплі крові.
Але на самому кінчику.
Уламок кристала, що випромінював помаранчеве сяйво, був загорнутий у стрічку.
«Що це?»
Дивлячись на це видовище, вираз обличчя Токи затремтів від страху.
-Кристал Сефіри. Джерело сили Духа.
Не було ніяких сумнівів. Кристал Сефіри, про який вона чула від Которі та Міку, був миттєво витягнутий з тіла Каґуї.
«............»
Міо злегка підняла руку. Тоді шматок тканини, що пронизав Каґую наскрізь, швидко втягнувся назад до Міо в одну мить.
Звісно, разом із кристалом Сефіри, загорнутим в тканину.
«Кха.....кха.......»
Тепер вільна від одягу, що пронзав її, Каґуя дихала уривчасто, перш ніж впасти. Немов у відповідності до цього, обмежена астральна сукня, в яку вона була одягнена, також розчинилася в частинках світла.
"......! Каґує!"
Юдзуру негайно побігла на підтримку Каґуї, перш ніж її тіло встигло торкнутися землі.
«Ю-дзуру.»
Каґуя ледь-ледь ворухнула губами в обіймах Юдзуру -
Але потім всі сили покинули її тіло, і після цього нічого не було сказано.
"Каґує? Каґує! Що з тобою, Каґує!"
Юдзуру почала відчайдушно трясти Каґую за плечі, але її мляве тіло все ще не подавало жодних ознак реакції.
Юдзуру ніжно притиснула вуха до грудей Каґуї, - прислухаючись, вона не почула навіть найменшого натяку на дихання.
«Каґує, ти ......»
Потім, дивлячись на Юдзуру, Міо тихо промовила.
"......Ця територія вже під контролем <Айн Соф Аур>. Це не той простір, який можна витримати без сили духу чи мани."
«-»
Слухаючи ці слова.
Юдзуру м'яко похитувала її тіло.
«......!»
За мить Тока зрозуміла, що сталося.
Коли Каґуя впала на землю, Юдзуру зникла - точніше, вона кинулася до Міо з такою швидкістю, що навіть очі Токи не встигали за нею.
«А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!»
Це був рев звіра, зовсім не схожий на звичайну Юдзуру.
Використовуючи вітер для керування маятником, Юдзуру спрямувала його на Міо.
"......! Не роби цього, Юдзуру! Тікай!"
Занадто пізно Тока вигукнула, удар уже був занесений в сторону Міо.
Але в цей час інша смуга світла пролетіла повз маятник, перш ніж -
«Гу-ах......!?»
Вістря встромилося в груди Юдзуру.
«Юдзуру!»
Коли Тока вигукнула її ім'я, Юдзуру на мить обернувся до неї.
«Виба...че...нн......я, Ток......ко......Каґу......є......»
Юдзуру слабо відповіла, перш ніж впасти вниз.
Потім, як і Каґуя до неї, обмежена астральна сукня, що вкривала її тіло, зникла, розпавшись на частинки світла.
«......а тепер.»
Міо маніпулювала смугою світла, повертаючи назад фрагмент кристала Сефіри, який вона вирвала у Юдзуру.
Потім, наклавши його на уламок, який вона тримала в руці, взятий у Каґуї, вона з'єднала обидва уламки в цілий кристал, перш ніж притиснути його до своїх грудей. З мерехтливим світлом кристал Сефіри був поглинутий тілом Міо.
Одразу після того, як кристал Сефіри повністю зник, одна з десяти зірок за спиною Міо почала тьмяно світитися.
«......Тепер дві.»
«- Міо, ти ......!»
Тока зціпила зуби, підводячись на ноги, ігноруючи біль від того, що витратила всі свої сили.
Занадто несподівано і легко - Каґуя, та Юдзуру були вбиті. Це була сцена, відірвана від реальності. На їхніх тілах не було жодної рани. З іншого боку, виглядало так, ніби вони заснули.
Однак відчуття сили Духа, яке досі випромінювали вони обоє, тепер випромінювало тіло ворога.
«............»
У серці Токи вирував величезний гнів, смуток і відчай. Але зараз ці почуття лише заважали їй. Тока зробила глибокий вдих, щоб придушити палаючу пристрасть у своєму серці. Це був не той супротивник, якого вона могла перемогти, втративши себе в боротьбі. Хоча палаюча лютьт вимагала віддати їй усе, зараз найбільше їй було потрібно відчуття спокою.
Не забуваючи і не ігноруючи гнів на того, хто їх убив, вона повинна була продовжувати рухатися з цими думками в голові.
Наступної миті Тока відчула, як її тіло наповнилося теплом. Так, це було відчуття, прояву повної Астральної Сукні -
«...... Я не можу цього допустити».
Однак, почувши це, вона заплющила очі, і потік сили Духу, що спричинив підвищення температури тіла Токи, поступово сповільнився.
«Що......!»
"......Якщо духовний шлях повністю зміниться, то знадобиться більше часу, щоб знову запечатати його в Шіні. Вибач, але я тимчасово звузила твій шлях".
Говорячи це, Міо повільно підняла руку.
"...... Ти трохи клопітка, спочатку я хотіла відкласти тебе, але...
Клацнувши зап'ястям, кілька смуг світла, що виходили від Міо, утворили форму серпа.
«...... Все скінчено.»
Коли Міо закінчила це речення, смуги світла сфокусувалися на Тоці.
«Ку-»
Тока скривила брову, використовуючи <Сандальфон>, щоб розділити смуги світла.
Ні, це була лише спроба перервати атаку Міо, смугами світла.
Смуги світла, всупереч своєму крихкому вигляду, могли похвалитися страхітливою силою і силою волі. Навіть якщо в них влучав <Сандальфон>, вони лише змінювали траєкторію, перш ніж наблизитися знову.
«-!»
Токо вивернулася, намагаючись струсити з себе смуги світла. Однак через постійні атаки вона не могла втримати позу, бо її рухи сповільнилися на такт.
Для Міо цього миттєвого відставання було більш ніж достатньо, щоб легко зловити Току. Смуга світла швидко наблизилася до грудей Токи.
Але...
«Що за ......!»
У цей момент очі Токи розширилися.
Але це була природна реакція. Раптом рука потягнула її назад, і перед очима потемніло. Навіть якби це була не Тока, всі інші, ймовірно, відреагували б так само.
За мить Тока знову змогла побачити світло.
"А......? Ц-це ......"
Тока закліпала очима, відчуваючи якусь невідповідність.
Перед нею розкинулося те саме поле бою, що й раніше. Міо була перед нею, а <Айн Соф Аур> - в небі. На землі все ще лежали Каґуя та Юдзуру.
Однак все було розташоване на більшій відстані, ніж до того, як її зір потьмарився. Смуги світла, які колись швидко наближалися до неї, тепер були на значній відстані.
«Хуму......, з тобою все гаразд, Токо?»
Тока обернулася, коли почула голос ззаду.
"! Мукуро!"
Так, це вона. Незважаючи на те, що вона не знала, коли з'явилася, Мукуро стояла поруч з Токою, тримаючи в руках свій фірмовий посох у формі ключа.
Тоді вона нарешті помітила. Саме тоді, коли Тока була готова бути пронизаною смугою світла, її витягнула через «портал», який відкрила в просторі Мукуро.
«З тобою все гаразд, Токо......!»
Одразу після цього Оріґамі, Йошіно та Мана спустилися до Токи.
Вони, мабуть, теж помітили аномалію і поспішили сюди.
«- Токо, Каґуя і Юдзуру....»
Оріґамі говорила, спокійно дивлячись на двох дівчат, що лежали на землі, в чистому білому одязі, все ще заплямованому кров'ю, і незворушно дивлячись на них.
«............»
Тока зціпила зуби, перш ніж мовчки кивнула.
«...... Так.»
Відповідь Оріґамі була простою. Коротке слово і легкий вдих. На її обличчі не було помітно жодних змін.
Проте - вона зрозуміла. Тока глянула на обличчя Оріґамі, яка кусала губи.
Тока, яка знала Оріґамі вже давно, і навіть схрестила мечі проти неї, знала, що під її спокійним виразом обличчя ховається пекуча лють.
Звісно, справа була не лише в Оріґамі. Йошіно, Мукуро, а також Мана, хоча реакція кожної з них не була однаковою, всі вони вороже дивилися на свого ворога.
"То це і є Дух Першопочатку. Хм, ця неприємна атмосфера дійсно огидна."
Мана виплюнула, все ще дивлячись на Міо.
«...... А, давно не бачилися, Мано.»
«...... Що ти сказала?»
Мана спотворено подивилася у відповідь. Однак Міо, не звертаючи на це уваги, продовжувала.
"...... Я маю зібрати кристали Сефіри прямо зараз. Тобі не потрібно вмирати. Можеш піти звідси ненадовго".
Міо говорила так, ніби закликала Ману повернутися назад.
Але, звичайно, Мана не відступила. Навпаки, її увага була зосереджена на ворогові, а вираз обличчя напружено скривився.
Ймовірно, передбачивши таку реакцію, Міо тихо зітхнула.
"Ця відвертість анітрохи не змінилася в тобі. Нічого не поробиш. Шін може повернутися, якщо я буду занадто довго збирати кристали. Я повинна закінчити це швидко".
Сказавши це, Міо підняла руку вгору, ніби закликаючи «Айн Соф Аур».
«Будь ласка, тільки би встигнути...»
Маніпулюючи вітром, що обвівав його тіло, Шідо з величезною швидкістю мчав повз гори уламків.
Трохи вище <Рататоск> все ще боровся проти кораблів і магів ДІЕМ. Хоча він намагався максимально приховати власну присутність, але оскільки він все ще був на землі, бомби, що час від часу падали вниз, все одно розривалися на його шляху.
Оскільки він вже використав <Міхаеля>, щоб відімкнути двері укриття, можливо, можна було скоротити відстань ще швидше. Насправді, до того, як її силу запечатали, Мукуро використовувала її для відкриття порталів у просторі, щоб миттєво пересуватися.
Однак існував також високий ризик невдачі. Шідо лише нещодавно запечатав силу Мукуро. Він ніколи раніше не експериментував з подорожами на великі відстані за допомогою <Міхаеля>, тому не був повністю впевнений, що зможе точно вловити правильне місце від виходу.
Якщо вихід привів би до ще більш віддаленого місця, він би змарнував дорогоцінний час. В умовах гонки на час це могло призвести до фатальної помилки.
Тому Шідо обрав «Рафаель».
Хоча відстань від укриття до цього місця була ще далекою, але все ж таки такою, яку можна було подолати пішки.
Для найшвидшого Янгола, здатного маніпулювати вітром, і для Шідо який використовуючи цю силу, це не було великою відстанню.
«......!?»
В той момент.
Просуваючись вперед до Токи та інших, Шідо насупився, відчуваючи, як незручне відчуття атакувало його тіло. На мить його концентрація похитнулася, а швидкість зменшилася.
«Що сталося... що це?»
З напругою на обличчі, Шідо приклав руку до грудей, намагаючись відрегулювати дихання.
Це була не випадкова куля, що влучила в нього, і не стрес від надмірного використання Янгола. Насправді, з його тілом не було ніяких проблем.
Але щось точно сталося. Так, це було так, ніби вітер <Рафаеля> на мить затремтів.
«Каґуя...... Юдзуру......?»
Шідо відчув, як йому стиснуло горло від зловісного передчуття. Шідо затамував подих, перш ніж знову вдарити ногою об землю, щоб проштовхнутися вперед.
Але - в той момент.
Ніби намагаючись перегородити йому шлях, попереду пролунав вибух.
«......!?»
Тоді він подумав, що це був чергова постріл повітряного корабля, але це було не так. Це був цілеспрямований напад на Шідо.
Більше того, Шідо це чітко бачив. Незадовго до того, як стався вибух, зверху полетіло кілька папірців.
«-<Нібельколь>......!»
Шідо вигукнув її ім'я, ставши в більш обережну позицію.
Тоді кілька папірців, що тріпотіли, перетворилися на дівчат з однаковою зовнішністю.
«Знайшла тебе, Іцука Шідо».
«Ох, ти і справді вирішив повернутися сюди?»
Незважаючи на те, що вони щойно жартували, «Нібельколь» дивився на Шідо з убивчим наміром.
Втім, цього слід було очікувати. Зрештою, кількість <Нібельколь> значно зменшилася через шквал поцілунків від Шідо.
«Ку......»
Шідо роздратовано зціпив зуби. Йому треба було якнайшвидше повернутися до Токи та інших. Але в найгірший момент він зіткнувся з найнебажанішим супротивником.
Однак було б поганим ходом визнати це перед супротивником. Шідо розслабив свій вираз обличчя, посміхнувшись до <Нібелькола>.
«- Ти так сильно хотіла мене побачити, моє кошеннятко?»
«Хіііі!»
Почувши слова Шідо, <Нібельколь> злякано скрикнула. ...... Як і очікувалося, слова потрапили в ціль і змусили <Нібелколь> відреагувати, як схвильована школярка. ...Але бачити таку бурхливу реакцію на власні очі трохи здивувало навіть Шідо.
Хоча було б поганим тоном домінувати над супротивником за допомогою слів, але в його інтересах, щоб <Нібельколь> зараз втекла у страху.
«- Заспокойся, Нібельколь.»
Однак у цей час
Почувся голос, який перервав думки Шідо.
«Що?»
Шідо не міг не насупитися. -Цей голос здавався йому знайомим.
Він чув його одного разу у вересні в японському відділенні ДІЕМ.
Ще раз він почув цей голос у січні на секретній базі <Рататоска>.
Наче на підтвердження його передчуття, з тіні уламків вийшов чоловік.
Тьмяне попелясто-сіре волосся і очі темні як сама ніч, від нього виходила дивна загрозлива атмосфера, яка вирізняла його від духа або мага.
Так, він був виконавчим директором ДІЕМ Індастріз і відправною точкою для цієї битви.
Першою людиною, яка розпочала війну за Духів.
"Ну що ж, Іцука Шідо. Давай вирішимо тут, хто більш гідний володіти силою Духів".
Айзек Весткотт м'яко розвів руки в сторони, сказавши це.