На полі бою не вщухали постріли.
Постріли. Детонації. Крики плачу. Ревіння обурення. На полі бою, де боролися Чарівники та Духи, вибухові звуки Сил Духів та їх Зброї змішувалися в повітрі.
Кожен крик чи вереск, що виривався звідси, ховався під шарами ще більших звуків руйнування. Це було так, ніби пекло перенесли на поверхню землі. Достатньо було лише кілька секунд недбалості, щоб старанні богир смерті, які наглядали за полем кривавої бійні, втратили б голову над плечима.
Однак, за цей час.
«-»
Іцука Шідо стояв у дивній тиші
Це не тому, що не було ніяких звуків в безпосередній близькості, і не тому, що барабанні перетинки Шидоу були пошкоджені від звуків вибуху, що пролунали в безпосередній близькості. Це сталося лише тому, що його увага була прикута до сцени, яка розгорталася перед ним, настільки, що навколишні звуки перестали потрапляти до його вух.
«А-а-а......»
У цій неприродній тиші лише болісний голос дівчини делікатно відлунював довкола.
Її ліве і праве око були широко розплющені від жаху. Кінчики її нерівно зав'язаного волосся злегка тремтіли в нерівних коливаннях. Навіть її шкіра, бліда, як сніг, відображала смерть у її зовнішності.
Токісакі Курумі. У дівчини, яку зазвичай називали Найгіршим Духом, мала вигляд, який неможливо було собі уявити.
Втім, було б нерозумно думати про меншу реакцію. Адже з її грудей простягалася біла рука.
Це не було ні метафорою, ні перебільшенням. Повільно кінчики пальців почали з силою виповзати зі стрункого тіла Курумі. Така сцена нагадувала поодиноку квітку, що визирає з обличчя людини.
-Супроводжувана цим звуком, «рука» витягнулася, ніби виставляючи своє коріння назовні.
З неї з'явилася молода дівчина.
«Ах-»
Дивлячись на це обличчя, Шідоу несвідомо відчув, як тоненький голосок витікає з його горла.
Надмірно красива - це була дівчина, яку можна було описати тільки цими словами.
Глянцеве волосся, що нагадувало шовкову нитку, напівпрозора біла шкіра, і навіть млявий вираз її очей, здавалося, лише додавав ще більшого блиску її красі.
Ні, не тільки це.
Безперечно, вона була вродливою дівчиною. Однак це не могло пояснити відчуття наче він знав її, яке зараз несамовито відлунювало в грудях Шідо.
У минулому житті між ним і нею, безсумнівно, були глибокі стосунки - сильне інтенсивне бажання, яке, природно, випливало з абсолютно безпідставної уяви.
Його гени, його душа, кожна фібра бурхливих емоцій, з яких він складався, тягнулися до неї.
Якщо розглядати ці почуття окремо, то їх можна було б назвати любов'ю або прихильністю. Однак, зважаючи на обставини, що накладалися одна на одну і доходили до крайніх меж, більш доречно було б назвати це прокляттям.
«Га......а......!»
«......!»
Почувши звук виття Курумі, Шідо відчув, що його плечі починають тремтіти.
«<Зафкіель>............!»
Коли Курумі широко розплющила налиті кров'ю очі, вона знову вклала антикварний пістолет у руку. В ту ж мить густа тінь всмокталася в дуло.
Потім, направивши його на дівчинку, що виростала з її грудей, вона натиснула на спусковий гачок.
Однак у цей момент дівчина змінила позу, щоб вирватися з тіла Курумі.
«Га!»
Курумі вигукнула болісним голосом, коли випущена куля злегка зачепила шкіру дівчини, перш ніж відлетіти вдалину.
Дівчина звузила очі.
"...... Мені шкода. Токісакі Курумі. І дякую тобі. Завдяки тобі я знову можу стояти перед ним".
"Не треба. Пішла ти......"
Задихаючись, Курумі спробувала ще раз підняти пістолет. Однак ослаблене тіло не витримало ваги дівчини, і Курумі впала на спину.
З грудей дівчини, яка була абсолютно гола, виринула незбагненна фігура, що повністю вимальовувалася, коли вона приземлилася на землю.
«Ку......ах......»
Курумі дивилася на цю химерну сцену, відірвану від реальності, і, задихаючись, вимовила кілька коротких слів, приглушено дихаючи.
«Ші.....до......тікай.....»
Однак, перш ніж вона встигла закінчити, Курумі вирвало кровю з рота, і вона втомлено впала на землю.
«......!?»
Наступної миті кілька клонів Курумі в околицях схопилися за груди від болю, перш ніж знову перетворитися на чорні тіні.
«Ах-»
Спостерігаючи за цією сценою, що розгорталася перед ним, Шідо був змушений визнати факт.
Смерть. Прихід кінця всього живого.
Сьогодні смерть прийшла за Курумі.
«…………»
Оголена дівчина подивилася вниз на Курумі, що лежала на підлозі, і повільно нахилилася до неї, щоб обережно закрити повіки Курумі. Вираз обличчя, спотворений агонією, перетворився на безтурботний.
«Що?»
Шідо не міг зрозуміти, що це означає.
Як для людини, яка щойно вбила її, в діях дівчини проглядався натяк на повагу та прихильність до Курумі.
Ні, якщо бути точним, це було не єдине, чого не міг збагнути Шідо. Хто вона така, чорт забирай? Чому вона виповзла з тіла Курумі? Хоча вони ніколи раніше не зустрічалися, що це за відчуття сум'яття, яке вирує в його серці? Підвівшись, дівчина ніби бачила наскрізь усю розгубленість, що відобразилася на обличчі Шідо.
"...... Давно не бачилися. Нарешті я змогла зустрітися з тобою, Шін."
«Шін......?»
Почувши це ім'я, Шідо несподівано втратив дар мови.
Звичайно, це було не його ім'я.
Проте Шідо знав одну людину, яка завжди називала його цим ім'ям.
«...... Фуфу».
Дівчина посміхнулася, ніби розуміючи його розгубленість. Потім дівчина повільно рушила до нього - її рука простяглася до Шідо.
Незважаючи на те, що він відчував, як його тіло несвідомо тремтить, він не міг поворухнутися. Було схоже на те, що його тіло беззастережно приймало те, що робила дівчина.
Потім, ніжно погладивши голову Шідо, вона притиснулася до його чола.
А наступної миті -
«А?»
Від величезної кількості інформації, що обрушилася на його голову, Шідо не втримався і несподівано розплющив очі.
Ні, якщо бути точним, доречніше було б сказати, що спогади, які спочатку були всередині нього, переповнили його, а не влилися.
"............! ......!?"
Від такої кількості інформації, що нахлинула на нього, в голові ніби прорвало дамбу. Згодом він відчув гострий головний біль.
«Ах......а-»
Однак Шідо не впав на коліна. Притиснувши одну руку до болючої голови, він дивився на дівчину, що стояла перед його очима.
Тоді Шідо,
«-М-Міо......?»
Він вигукнув ім'я дівчини, яке не повинен був знати.
«Що ......!?»
У небі над містом Тенґу, що перетворилося на поле бою, затріпотіли боєприпаси і магічне світло. На борту «Фраксінуса» командир Іцука Которі мала спантеличений голос.
Як для командира, це не було чимось гідним похвали. Зокрема, на полі бою корабель функціонував як єдиний організм. Занепокоєння старших офіцерів легко передавалося підлеглим, що могло погіршити роботу всього корабля. Тому, як би не розвивалася ситуація, командир завжди повинен зберігати спокій. Винятків не було, навіть якщо цей командир - мила молода дівчина в підлітковому віці.
Але зараз ніхто з присутніх не засуджував реакцію Которі.
Так само, як і Которі, видовище, що відображалося на моніторі, привернуло увагу всіх присутніх.
«Життєва реакція Токісакі Курумі ...... зникла ......»
Голоси розгублених членів екіпажу лунали на містку.
Точно. З грудей Духа・ Токісакі Курумі, що билася пліч-о-пліч з Шідо, вилізла загадкова дівчина.
«Х-хто вона така?»
Которі пробурмотіла, скрививши брови, і її охопило дивне відчуття дежавю.
Не було жодних сумнівів, що вона бачила цю дівчину вперше. І це було зовсім не помилкою.
Але чому? Которі відчувала в її зовнішності риси когось іншого.
"...... Давно не бачилися. Нарешті я змогла зустрітися з тобою, Шін."
Дівчина на екрані ніжно прошепотіла це Шідо.
«-»
Почувши ці слова, Которі ледь не задихнулася.
Вона нарешті помітила. Лише мить тому в її грудях ворушилося незручне відчуття.
Вона усвідомила можливість, яка відтоді не давала їй спокою.
Спираючись на капітанське крісло, Которі використовувала підлокітник для підтримки тіла, дивлячись на лівий бік містка.
Туди, де сидів офіцер-аналітик Мурасаме Рейне, відмінний член <Рататоску> і близька подруга Которі.
Шін, це ім'я.
А також ефемерна, але витончена зовнішність цієї дівчини.
Саме так. Дівчина, що стояла перед Шідо, виглядала точнісінько як Рейне, хіба що на кілька років молодша.
«............»
Рейне лише мовчки дивилася на екран.
Її сонний, але спокійний вираз обличчя залишався таким же, як завжди. Однак зараз цей завжди надійний погляд здавався Которі надзвичайно страшним.
«...... Рейне, благаю тебе».
Через кілька секунд Которі крикнула ледь тремтячим голосом, наче намагаючись звернутися до неї з благанням.
"Будь ласка, скажи, що це лише моя дурна уява. Просто посмійся і скажи, що це збіг обставин. І поглузуй з мене у своєму звичному тоні".
«..................Которі»
Рейне злегка вдихнула, перш ніж відповісти. А потім -
«......Ти справді розумна дитина».
Слова, які Которі не хотіла чути найбільше, злетіли з її вуст.
«-»
Відчуття, що її серце сильно стиснулося, дихання стало несвідомо хаотичним, а піт потік по шиї. Проте Которі все ще залишалася командиром <Рататоску>. Було це раціональним чи підсвідомим? Незважаючи на те, що вона не знала, на що саме покладалася, голос Которі напіврефлекторно вичавився з неї.
«Маріє!»
«Зрозуміла.»
У відповідь на крик Которі з гучномовця на мосту пролунав дівочий голос. Це був керуючий штучний інтелект <Фраксінуса> Марія.
Наступної миті - бац! Супроводжуючи цей звук, з пульта, якого торкалася рука Рейна, посипалися іскри.
Електричний удар, спричинений коротким замиканням. Це був один із запобіжних заходів проти зловмисників або незаконних операцій. Хоча удар не був смертельним, але, оскільки напруга була підвищена, його мало б вистачити, щоб на деякий час унеможливити рух.
"......Ун. Спокійне судження, не підвладне почуттям. Це дуже хороша відповідь".
Однак, незважаючи на те, що Рейне отримала удар струмом, вона все ще стояла, з не змінним виразом обличчя.
«......»
Зіткнувшись з цією дивною атмосферою, члени екіпажу моста приголомшено ахнули. Каннадзукі Кьохей, заступник командира, що знаходився поруч з капітанським кріслом, природним рефлексом змінив своє положення стоячи, щоб захистити Которі.
За короткий час місток наповнився напругою.
Але тишу порушила несподівана заява Рейне.
«...... Дякую, Которі.»
«............ Що ти сказала?»
Почувши щойно сказане Рейне, брови Которі ненадовго сіпнулися. Проте Рейне продовжувала говорити у сміливій манері.
"...... Ти справді дуже допомогла. Дякую за те, що досі захищала Шіна."
«............»
Которі відчула, як її горло стало вологим від напруги, коли вона ворушила губами.
"Я не розумію, про що ти кажеш. Що ти маєш на увазі? Рейне, хто ти?"
«...... Гадаю, все недалеко від того, що ти собі уявляєш.»
"Не прикидайся дурепою. ......Які у тебе стосунки з тією дівчиною?"
Говорячи, Которі ненадовго кинула погляд на загадкову дівчину на моніторі. Слідкуючи за рухом очей Которі, Рейне також витріщилася на дівчину, перш ніж почати говорити.
"...Вона це я. Я - це вона."
«Що ти кажеш?»
"...... Більше, ніж клони Курумі, майже ідентичні як <Нібельколь>. Вона це я, я - це вона. Ти можеш думати про це як про два тіла, які мають однакові цілі. Я тут теж маю роботу. Відокремлюватися одне від одного було зручніше.
-Особливо, коли даруєш Сефіру всім."
«Що?!?»
Почувши те, що Рейне сказала незворушним тоном, очі Которі розширилися від тривоги.
Дарувати. Сефіри. Щойно Рейне впевнено сказала це.
З цих слів можна було вивести лише один факт. А саме -
«<Фантом>......!?»
«............»
<Фантом>, це був Дух, який перетворив людей на Духів, Которі та інших, найлютіший ворог.
У відповідь на крик Которі Рейне не виказала ні ствердження, ні заперечення, опустивши очі донизу.
"......Тепер мені час іти.
-Которі, дні, які я провела з тобою, були веселими, але все скінчилося."
«Що ти сказала?»
"...... Час моєму бажанню здійснитися.
"Час для здійснення мого найпотаємнішого бажання."
"Все було зроблено для цього часу."
"Все для цієї миті."
"Для того, щоб запропонувати своє благословення всім людям, яких я відкинула".
"Щоб подякувати всім життям, які я розтоптала."
"Я зможу знову стояти поруч з ним".
"......? Зачекай, Рейне."
Навіть не маючи плану, вона не могла залишатися осторонь. У роздумах Которі простягнула руку, щоб дотягнутися до Рейне.
Проте Рейне зробила крок вперед по підлозі мосту і зникла, ніби розчинившись у просторі.
«......!»
Рука Которі схопила лише порожнечу. Вираз обличчя Которі виглядав так, ніби вона ось-ось заплаче. Стиснувши руку в кулак, вона вдарила по підлокітнику капітанського крісла.
Рейне......»
За часом не минуло й п'яти хвилин.
Але за цей короткий проміжок часу світ Которі перевернувся з ніг на голову. Дух, який був об'єктом їхнього захисту, щойно помер. Її найвірніший друг став найлютішим ворогом.
Ні, це, мабуть, теж було невірно.
Якщо те, що сказала Рейне, було правдою, то Рейне не зрадила Которі та інших.
Вона від самого початку ніколи не була їхнім союзником.
Час, проведений до цього часу, був для неї не більше ніж розвагою.
Жорстокість реальності за лічені секунди перетворила командира флоту на звичайну дівчинку.
«............»
Однак вона не могла дозволити собі залишатися такою надовго. Витираючи сльози рукавами військової форми, вона підняла обличчя, загострюючи погляд.
«...... Всім членам, відновити роботу.»
«Командире.»
«Але ......»
Коли члени екіпажу під містком випустили тривожний вираз обличчя, Которі енергійно вдарила черевиками по підлозі, підводячись.
"Ми втратили одного союзника і отримали ще одного ворога. Те, що тут сталося - не більше ніж це".
Після цього вона кинула до рота цукерку «Чупа-Чупс», витягнуту з задньої поясної сумочки, і продовжила говорити.
"Якби ви пили чай у післяобідній кав'ярні, не мало б значення, як ви скаржитеся. Якби ви пили в барі вночі, ви могли б скиглити скільки завгодно. Але зараз тут - поле бою. Залізний вітер несамовито дме на мисливські угіддя Бога Смерті. То що ви маєте робити зараз?"
«............!»
Усі члени екіпажу синхронно зробили глибокий вдих у відповідь на слова Которі. Після цього вони швидко повернулися до своїх пультів, щоб відновити роботу.
"Боже, ви так швидко оговталися. Оскільки я підтримую захист корпусу, я можу ще трохи побути в депресії".
На головному моніторі ненадовго замиготіли символи, з яких складалися літери МАРІЯ.
"......Хмм. Якщо ти намагаєшся нас образити, то мусиш придумати щось трохи краще, ніж це".
"Нікрихти поваги. Як складно все-таки влаштована людська душа. Мені, як досконалому штучному інтелекту, вже багато чого відомо, але ще багато чого треба навчитися. У цьому і полягає моя суть. Адже я штучний інтелект, який нею володіє і продовжує рости. Сама досконалість."
"Поки що тільки ти досконало вмієш дратувати."
Сказавши це, Которі нарешті розслабила свій вираз обличчя.
Чесно кажучи, було б неправдою сказати, що її нинішня поведінка не була вимушеною. Ситуація на війні виглядала не надто оптимістично, а тепер ще й з'явився новий ворог, мета якого була невідома. Хоча їй вдавалося тримати себе в руках, голова була розбита до такої міри, що хотілося негайно розплакатися, якби ситуація дозволяла.
Марія, ймовірно, сприйняла ці думки Которі, коли та сказала це. Якби Марія могла більше дізнатися про тонкощі людського розуму, Которі хотіла б змусити її плакати у відповідь, щоб помститися.
«...... Чесно кажучи, вона зовсім не схожа на милу молодшу сестричку».
«Которі, що ти сказала?»
«Нічого, я просто подумала, може, видалити частину програми, яка дозволяє штучному інтелекту занадто багато базікати».
"А, тобі варто подумати про це добре. Саме такі люди колись стануть погибеллю людство. Я бачила це колись у фільмі. І там Ші запускав в мережу купу вірусів, бо його хотіли видалити. Так що будь дуже обережною. Хоча, ідея регресу людства на пару десятків років видається досить цікавою".
сказала Марія, симулюючи наївний голос. Насправді вона була штучним інтелектом, який занадто багато говорив".
Втім, її коментарі також дещо розрядили атмосферу. Которі випросталася в кріслі капітана, перш ніж віддавати команди членам екіпажу.
"- У будь-якому випадку, ми повинні остерігатися будь-яких змін у тому, що Рейне з'явиться перед Шідо. Хоча її мета невідома, але те, що вона вбила Курумі - беззаперечний факт".
Говорячи це, Которі злегка насупила брови.
Було очевидно, що Курумі померла, оскільки її життєва реакція зникла. Однак у Которі все ще відчувався певний опір при вживанні слова «вбити».
Хоча вона була відома як Найгірший Дух, вона все ще була об'єктом захисту <Рататоска>, і більш за все, вона рятувала Шідо навіть ціною скорочення свого власного життя. Було б брехнею сказати, що її втрата не була болючою.
Однак зараз був не час занурюватися в смуток. Которі струснула головою, щоб відновити самовладання, перш ніж продовжити рух вперед.
"Підтримуйте хід бою, просуваючись вперед до цього місця. Також повідомте Току, Каґую та Юдзуру. І будьте готові повернути Шідо..."
В цю мить сигнал тривоги, що пролунав з гучномовця на мосту, перервав слова Которі: «...... Командире!»
«......!»
Почувши голос екіпажу, Которі звернула увагу на екран.
Перед трупом Курумі, обличчям до Шідо і голої дівчини.
З'явилася Рейне, яка щойно зникла з містка.
«......, Ку......»
Шідо мучила постійна мігрень.
Його свідомість помутніла. Однак це не тому, що свідоме і несвідоме миготіло перед очима. Скоріше, це було схоже на те, що свідомість «себе» та «іншого себе» буквально змішувалися разом. Інформація, невідома «йому самому», поступово роз'їдала його.
Ніби він був інфікований невідомою пам'яттю «іншого себе».
В той самий час, коли знання про обох себе ділилися, кордони, що розділяли їх, поступово ставали все більш невизначеними.
«Ах-»
Серед цього хаосу Шідо злегка підняв брову.
Поруч із прекрасною дівчиною, що стояла перед ним, простір позаду неї почав спотворюватися, коли з нього вийшла знайома жінка.
У неї було недбало зв'язане волосся і бліде обличчя з товстими темними кільцями навколо повік. У нагрудній кишені форми <Рататоску> лежала м'яка іграшка ведмедика з шрамами від нитки, що стирчав назовні.
«Рей.....не......?»
Саме так. Перед ним стояла аналітик «Рататоска», Мурасаме Рейне.
Зіткнувшись з цією ненормальною ситуацією, Шідо, який і без того був розгублений, впав у ще більшу розгубленість.
Це було видовище, яке неможливо пояснити. Зрештою, Шідо не міг зрозуміти, чому Рейне, яка мала б бути на борту «Фраксінуса», з'явилася тут. І з порожнечі простору. Просто - як Маг або Дух.
"...... Це, мабуть, боляче. Але скоро все стане на свої місця. Будь ласка, потерпи ще трохи, Шіне."
Ніби розуміючи розгубленість Шідо, Рейне відповіла йому спокійним голосом. Незважаючи на те, що відповідь була звичайною, Шідо відчув, що в тому, що було сказано, було щось не так. Однак його увагу привернуло інше питання.
«А, це...»
Таємнича дівчина з недавнього часу - Міо, відчуття дежавю, яке виходило від неї.
Причиною цього було те, що це було точно таке ж відчуття, яке випромінювала Рейне.
«............»
Оглянувши поточний стан Шідо, Рейне полегшено вдихнула. Потім вона розкинула руки і ніжно обійняла тіло Міо ззаду.
Наступної миті тіла Міо та Рейне випромінювали слабке світло. Обриси обох поступово ставали все більш розмитими, поки врешті-решт не злилися в одне ціле.
«Що...»
У полі зору Шідо побачив, що відбувається.
Блискучий одяг з'явився з порожнечі, немов жива істота, і вкрив тіло Міо, на якому раніше не було жодної нитки.
Силует сукні купався у примарному кольорі, що нагадував північне сяйво. Позаду неї плив спотворений німб із десятьма зірками, серед яких одна виблискувала чорним сяйвом.
Астральна сукня. Абсолютна броня, яку носять Духи.
Вона нагадувала своїм виглядом «Богиню», про яку говориться в численних міфах.
«.........»
Сумнівів більше не залишалося.
Мурасаме Рейне, яка до цього часу підтримувала Шідо разом із Духами, була тією самою Міо.
Ні, якщо сказати правду, Шідо вже знав про це.
У той самий час, коли Міо злилася з Рейне і показала свою Астральну Сукню, дві особистості в голові Шідо змішалися, а його головний біль повільно зник.
«Міо...»
Він зновувимовив її ім'я.
Міо. Такамія Міо.
Так, саме так. Шідо — ні, це було ім'я, яке їй дав Такамія Шінджі. Первинний Дух. Дух Першопочатку. Найгірша катастрофа в історії людства. Щодо імені для ідентифікації, він, ймовірно, почув його, коли Которі розповідала про велику катастрофу, спричинену просторовим струсом в Євразії.
—<Деус>. Найсильніший Дух, якому було дано ім'я Бога.
А також... кохана дівчина Шіна.
—Тридцять років по тому Шін і Міо нарешті зустрілися тут.
«...Шін».
Міо повільно вдихнула, переповнена емоціями.
«—Я завжди сумувала за тобою, завжди хотіла тебе побачити. З тих пір, як ти помер, я покладалася лише на ці думки, щоб продовжувати жити в сьогоденні».
Міо говорила спокійним голосом, який красномовно приховував її запал.
«—Шін. Шін. Є так багато речей, про які я хочу поговорити. Було так багато речей, про які я не могла тобі розповісти. Так багато речей, що на це піде вічність.
—Ах, але це не страшно. Скільки часу це займе? Не має значення, якщо ти скажеш, що кілька днів. Не має значення, якщо ти скажеш, що кілька років.
«... Цього разу давай будемо разом назавжди, Шін».
«...—»
Приймаючи різні емоції, що йшли з глибини його серця, Шідо дихав між тремтінням.
Потім він заговорив.
Саме зараз, слова, які Шідо мав передати Міо.
«Я теж... радий бачити тебе, Міо».
«...! Шін...»
«Вибач, що залишив тебе. Вибач, що змусив тебе почуватися такою самотньою. Вибач, що пішов першим... Мені справді шкода».
«Ні, тобі не потрібно...»
«Але».
У той момент, ніби перериваючи Міо, Шідо приклав руку до чола.
Так, саме так. Зараз у Шідо не тільки спогади Шіна, але й спогади Міо були фрагментарно змішані.
«Що це... що? Ти... щоб воскресити Шіна... що ти, в біса, зробила?»
Задаючи це питання, він також розумів, що це марне питання, задане даремно.
З думками про місію Міо, що кружляли в його голові, Шідо щиро сподівався, що це лише побічний ефект його власного непорозуміння.
На шляху його існування під його ногами лежали численні трупи молодих дівчат. Шідо сподівався, що його висміють за те, що він вигадав таку жахливу ілюзію.
Міо нізащо не зробила б такого — Шідо щиро прагнув почути це.
Однак Міо не виявила навіть найменшого натяку на приховування. Дивлячись прямо на Шідо, вона сказала йому те, чого він найменше хотів чути.
«—Все».
«…………»
Дивлячись прямо на Міо, Шідо стояв, затамувавши подих.
«Я зробила все. Я зробила все, що могла придумати. Я зробила все, що було потрібно, щоб знову зустріти Шіна. Якщо б я цього не зробила, я була впевнена, що ніколи більше не зустріну Шіна».
«Просто……через це—»
Його горло, кінчики пальців, все його тіло, все почало тремтіти.
Причина, через яку народився «Іцука Шідо», його походження. Кров дівчат лилася, щоб наповнити цю чашу. Величезні гріхи, які безпричинно несла йоговласне існування, змусили Шідо відчути нудоту.
«……, Ку……»
«Шін, ти в порядку?»
Міо дивилася на обличчя Шідо з турботливим поглядом. Шідо однією рукою притиснув груди, щоб стримати бажання блювати, а іншою рукою зупинив Міо.
Дивлячись на чисті очі Міо, Шідо відчував і любов, і жах.
Через те, що Міо відновила його, через те, що завдяки Міо він відновив свої спогади, зараз його думки, його серце, все відчувало невиразне почуття небезпеки.
Ах, так, правильно. Міо не мала жодної злості. У вбивстві не було ні найменшого натяку на задоволення.
Навпаки, вона глибоко поважала і була вдячна дівчатам, які пожертвували собою заради вдосконалення кристалів Сефіра, і щиро сумувала за їхньою смертю.
Однак.
«Щоб знову зустрітися з Шіном» — заради цієї мети Міо була готова йти навіть шляхом, позначеним гріхом. Саме ця тверда рішучість створила Міо, яка стояла перед ним сьогодні.
Все заради Шіна.
Заради цієї мети вона зробила все.
Короткі слова Міо містили таку болісну рішучість, що звичайна людина втратила б розум.
«……Гу, ах……»
Але — ні, саме тому.
Саме тому, як Шідо, як Шін, він повинен був щось сказати.
«Міо……це не правильно».
«Хм……?»
«Це не правильно — робити таке. Незалежно від мети, жертвувати іншими……це неправильно……»
Це був жорстокий вчинок.
Шін сам засуджував дії дівчини, яка все це вчинила, йдучи шляхом, сповненим гріхів, заради нього.
Навіть для того, хто вимовив ці слова, це викликало ілюзію розбитого серця. Той, від кого йшли ці слова, співчував Міо в її душевних стражданнях.
Однак...
«—Так. Правильно».
Міо говорила сумно, з турботливим обличчям.
Це була агонія, яка, здавалося, вже багато разів турбувала її раніше.
«Але... тоді що я мала робити?
У мене був тільки Шін. Після втрати Шіна життя втратило сенс.
Я не така слабка, як люди. Хоча я хотіла померти, я не могла померти.
Я не така сильна, як люди. Я не можу повністю забути Шіна і жити далі. Зрештою, що я мала робити?»
«Це...»
Зіткнувшись із цим спокійним, але незрівнянним горем, Шідо замовк.
Не в змозі сказати — нічого.
Яку б відповідь Шідо не дав, Міо, ймовірно, вже думала про це раніше.
Але навіть з огляду на все це, Міо все одно обрала цей шлях кровопролиття.
Що ж можна на це відповісти? Шідо не мав відповіді. «... Фуфу». Ніби відчувши конфлікт всередині Шідо, Міо випустила короткий зітхання. «Вибач. Це буложорстоко з мого боку.Отримавши таке запитання, ти незможеш відповісти».
«Ні... Я...»
Шідо підняв голову, бо хотів щось сказати. Хоча він не знав, що сказати, він не міг залишатися мовчазним. Однак його слова перервав зітхання Міо.
«—Все гаразд. Не хвилюйся, Шіне. Довір все мені».
«Міо...?»
Поки Шідо запитував у збентеженні, Міо продовжувала говорити.
«Я не дозволю Шіну відчувати цей біль. Я не дозволю Шіну сумувати. Цей гріх — повністю мій. Це покарання — повністю моє. Шіну не потрібно страждати».
Сказавши це, Міо повільно підняла руку до Шідо.
«Що ти...»
«Це останній крок. — Так само, як я повернулася до Міо, ти також повернешся до Шіна».
«—»
Шідо відчув, як його дихання зупинилося. Він інстинктивно злякався того, що щойно сказала Міо.
Нинішній Шідо був сумішшю спогадів Такамія Шінджі та людини на ім'я Іцука Шідо.
Якщо спогади Шідо будуть стерті, то залишиться тільки пам'ять Такамії Шінджі та людина, яка володіє силою Духів.
Міо лагідно посміхнулася.
«—Дякую тобі за все, Шідо. І… прощавай».
Шідо.
Ім'я, яким його називали протягом 17 років. Але для Міо — для Рейне — це, мабуть, був перший раз, коли вона назвала його цим ім'ям.
Не було сумнівів, що з першого дня, коли вона зустріла Шідо, вона дивилася на Шіна лише з тіні Шідо.
У будь-якому разі, саме з цієї причини вона вирішила «відтворити»
«Шідо».
Але чому...
Піддаючись цьому непотрібно жорстокому поводженню, Шідо відчув її самотність.
«Ах...»
Шідо спробував утекти від пальців Міо, що наближалися. Однак його тіло не рухалося, ніби закам'яніле від її погляду.
Тоді — кінчики пальців Міо досягли чола Шідо.
Однак у той момент...
«Шідоооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо»
«...! Тока...?» Переконавшись у її появі, Шідо раптово прокинувся. Це не було надто дивно. Тока, яка мала бути поблизу, розбираючись з залишками <Нібельколь> і <Бандершнауцерів>, помітила кризу Шідо і почала атакувати Міо з повітря.
«Шідо, ти в порядку! Вибач, що запізнилася...!»
«Я-я в порядку... Дякую, Токо».
Ледве пролунав голос Шідо, як раптом навколо них пронісся порив вітру, і за Шідо приземлилася пара близнючок з однаковими обличчями.
Одна дівчина мала на правому плечі крилоподібну обмежену Астральну Сукню і тримала велику спис.
Інша дівчина мала на лівому плечі крилоподібну обмежену Астральну Сукню і тримала великий маятник.
Поряд з Токою з'явилися, сестри Ямай, Каґуя і Юдзуру, які також билися поблизу.
«Було небезпечно, але ми встигли вчасно».
«Повага. Незважаючи на численних ворогів, Тока успішно здійснила атаку».
Сказавши це, вони обидві зітхнули з полегшенням. Схоже, вони використали Янгола Вітру <Рафаеля>, щоб полетіти до місця, де знаходилися Шідо і Тока.
«... Ну, ми отримали повідомлення від Которі через інтерком і підслухали розмову Шідо... це Рейне...?»
«Пильність. Дух Першопочатку і також <Фантом>. Це виходить за межі простої жадібності... Курумі дійсно вбили?»
«………………,Ах».
На запитання сестер Ямай Шідо міг дати лише гірку відповідь.
Потім дим від удару <Сандальфона> почав розсіюватися, відкриваючи при цьому зовнішність Міо.
Хоча вона зазнала прямого удару від Токи, на її тілі не було жодних поранень. Побачивши це, вирази облич Токи та сестер Ямай стали більш пильними.
Однак Міо не виявляла ні гніву, ні напруги, коли вона відкрила рот із спокійним виразом обличчя.
«... Токо. А також Каґує і Юдзуру».
Потім, по черзі дивлячись на обличчя трьох, вона приклала руку до рота, випустивши звук «хм».
«Я давно не бачила Шіна, тому забула. Так, ви всі ще тут — щоб уникнути хороших спогадів про Шіна і стерти тільки спогади про Шідо, знадобиться час і зусилля. Тому я думаю, що спочатку слід розібратися з вами».
«…Що?»
Почувши слова Міо, Тока злегка підняла брову. Потім Міо продовжила говорити, повільно просуваючи руку вперед.
«Ваші сили були успішно прийняті тілом Шіна. Але цього недостатньо. Між вами і Шіном стоїть духовний шлях. Якщо я не поверну залишки кристалів Сефіра у ваших тілах, Шін не зможе отримати повну силу».
Міо вказала вказівним пальцем на Току та інших.
"Вибач, але мені потрібно їх повернути. -Заради мого Шіна".
Вона сказала ці слова тихим, але наполегливим тоном.
Почувши цю заяву, Тока з обуренням видихнула.
"......! Не жартуй! Стирати спогади Шідо ......? Як я можу дозволити тобі таке!"
Сказавши це якомога швидше, Тока підстрибнула в повітря, тримаючи <Сандальфон> вже на середині замаху.
«Тока!»
"Вступаю у бій. Надаю допомогу Тоці".
Розуміючи, що протистояти Міо поодинці було б небезпечно, сестри Ямай кинулися вслід за Токою.
Як дівчата, які могли похвалитися найвищою швидкістю реакції навіть серед Духів, вони легко наздогнали Току в одну мить і атакували Міо шквалом вітру з <Рафаеля> синхронно з косим ударом <Сандальфона>.
Однак...
«...... Що ж, було б неможливо просити вас усіх бути слухняними.»
«......!?»
Наступної миті плечі Шідо затремтіли, коли він почув голос, що наблизився до його вух.
Це означало, що хтось з'явився ззаду, це було зрозуміло навіть без необхідності обертатися. -Міо, яка мала бути за кілька футів від нього, миттєво опинилася за спиною Шідо.
"......! Шідо!"
Тока, яка помітила це, з жахом розширила очі, і знову вдарилася ногою об землю.
Але перед цим Міо вже склала руки, щоб ніжно обійняти тіло Шідо.
«Будь ласка, зачекай ще трохи, Шіне».
У цей момент Міо прошепотіла йому.
«- Га?»
Шідо був вражений дивним відчуттям.
Його поле зору на мить потемніло. Сприйняття верху, низу, ліворуч і праворуч було викривлене до такої міри, що він не міг зрозуміти, чи стоїть він ще на ногах. Якщо порівняти це з подібним досвідом, то це було схоже на те, як його витягли на землю за допомогою телепорту на борту <Фраксінуса>.
А потім -
"- Кяяя!?
«............ Га?»
Раптом з дуже близької відстані почувся голос молодої дівчини.
Нахиливши голову і моргнувши кілька разів, його затуманений зір незабаром знову прояснився.
У цей момент Шідо нарешті зрозумів, що він опинився на тілі дівчини приблизно його віку.
......Придивившись ближче, він побачив свою однокласницю, Ямабукі Ай.
"Ва, Ямабукі!? Що ти тут робиш?"
«Це я маю питати!»
На крик Шідо, Ай у відповідь закричала голосніше за нього.
Тоді з-за спини Шідо почулися голоси інших людей.
"Що?! Іцука штовхнув Ай!?"
"Звідки ти взявся!? Ти що, чекав на стелі, щоб накинутися на Ай!?"
"Якщо подумати, це вже траплялося раніше! Падлюка, значить, тобі мало лише Токи!?"
Придивившись ближче, він побачив друзів Ая - Май та Міі, а також його однокласника Тономачі Хірото. Усі вони відреагували з переляканими виразами обличчя та позами.
«Ха... це місце!»
Нарешті Шідо зрозумів, що він перебуває в іншому місці, ніж хвилину тому.
Знайоме місце - це було одне з численних підземних укриттів міста Тенґу. Окрім Тономачі та Ай, Май і Міі, тут можна було побачити ще кілька знайомих облич.
«Що..... це..... означає?»
Зіткнувшись з раптовою плутаниною того, що сталося, Шідо спробував з'ясувати, що саме відбулося.
Телепортація? Перенесення? Можливість того, що Шідо побачив галюцинацію, не була виключена, але, зважаючи на слова Міо, перше здавалося більш вірогідним.
Міо сказала. Перед тим, як стерти спогади Шідо, вона спочатку «розбереться» з духами.
Щоб Шідо не заважав їй у цьому, вона тимчасово перемістила його в інше місце. Дух Першопочатку <Деус> був джерелом сили для всіх Духів. Тож не дивно, що вона з легкістю могла зробити таку річ.
«......Хоча ти, здається, чимось стурбований, як би страшно це не було, злізь з мене спершу».
У цей момент, під тілом Шідо, Ай, яку він притиснув обома руками, видала роздратований голос. З якоїсь причини, не знаючи, чи це була лише його уява, йому здалося, що її щоки трохи почервоніли.
Однак для Шідо зараз не було місця для таких речей. Шідо опустив погляд, наблизивши обличчя до Ай.
«Ямабукі!»
"Хіі.... Ч-чого...... тобі?"
Можливо, здивувавшись, чому її ім'я вигукнули, Ай випустила слабкий голос. Хоча позаду лунали звуки зйомки смартфонів, Шідо не звернув на це уваги.
«Де це укриття?»
«Де?» - «Це укриття школи».
«Під школою...»
Шідо випустив напружений вираз обличчя, коли подумки уявляв собі карту міста.
Спочатку Шідо був розміщений біля наземного форту <Рататоску>. Це було досить далеко від його теперішнього місцезнаходження.
Проте, це було краще, ніж бути відправленим на інший кінець світу. Хоча це могло бути співчуттям з боку Міо, було також незрозуміло, на яку відстань його могли перенести, щоб перешкодити його пересуванню.
Однак у цей момент йому в голову прийшла жахлива думка. Це могло бути пов'язано з упевненістю Міо у своїй здатності покінчити з усім до того, як він зможе повернутися звідси.
«............!»
Шідо доклав зусиль до зап'ясть, щоб відштовхнути себе назад. Перебуваючи в безпосередній близькості від цього способу відскоку, Ай випустила перелякане «хін ~цу!». Після цього він шаленим ривком кинувся до виходу з укриття.
Але, звичайно, вихід був закритий товстими металевими і герметичними воротами. Перед ними стояла вчителька, яка, здавалося, наглядала за всіма. Класна керівниця класу Шідо, вчителька Тама.
"Хмм...... що сталося, Іцуко? Сигнал тривоги ще не закінчився?"
"Вибачте, але, будь ласка, випустіть мене. Мені треба йти."
Почувши слова Шідо, очі Тами злякано розширилися.
"Що ти кажеш! Прямо зараз зовні відбувається просторовий струс!? Це дуже небезпечно!"
голосно промовила Тама, розкинувши руки, щоб перегородити Шідо шлях. Що ж, це була природна реакція. Зрештою, один з її учнів збирався покинути укриття під час тривоги.
Однак, зіткнувшись з перешкодою Тами, Шідо на мить відчув дивне відчуття.
А, точно. Десять місяців тому Шідо був звичайним старшокласником. -Щонайменше тому йому було знайоме відчуття, коли він думав, що не існує іншого способу впоратися з просторовим струсом, окрім укриття, яке надають дорослі.
Ні, Тама та інші все ще вірили в це, і саме тому вона намагалася тримати всіх своїх учнів у безпечному місці.
Це була спокуса, яка була надзвичайно солодкою. Для Шідо, який виснажив і тіло, і розум, це було схоже на диявольський шепіт, що потроху роз'їдав його.
Шідо вже віддав йому всього себе, чи цього було достатньо?
В цей час Тономачі та тріо Ай, Май, Міі, які бачили метушню, наздогнали Шідо.
«Гей, що сталося, Іцуко?»
"Ну, Іцука поводився дивніше, ніж зазвичай. ...... тільки що."
"Що сталося? Ти щось загубив?"
«Ні, я йду до місця просторового струсу; я забув найважливішу річ».
Коли всі дивно подивилися на нього, Шідо злегка знизав плечима.
Ніби відганяючи спокусу, що просочилася в його свідомість.
Так, минуло лише десять місяців, короткий проміжок часу, який навіть не можна назвати роком.
Але ці десять місяців були найціннішим і найважливішим часом у його житті ......!
"...... я мушу йти! Туди, де Тока, Оріґамі та інші ......!"
«Га?»
Коли Шідо відповів, Тономачі та інші звузили очі, озираючись навколо.
Потім, помітивши відсутність Токи та Оріґамі, вони видали звук «ах» і повернулися обличчям одне до одного.
«............»
Після цього вони рушили до Тами, дивлячись прямо в очі і підморгуючи Шідо.
«Так, це справді проблема для Іцуки».
«Гей, після того, як ти сказав щось таке несуттєве, я хочу, щоб ти також подумав про позицію Тами».
«Х-ха.»
Зіткнувшись з учнями, які також почали поводитися дивно, Тама не змогла втриматись від розгубленого виразу обличчя. А в наступну мить тріо Ай, Май, Міі схопилися за тіло Тами.
«Тримайте її!»
"К'я!? Що ви всі робите?!"
Коли Тама намагалася поворушити руками і ногами, крики привернули увагу вчителя фізкультури, який підбіг до Шідо та інших.
"Агов! Що ви, в біса, робите?!"
"......! А-а-а, вчителю! Ми просто гралися!"
Тономачі, який помітив наближення вчителя фізкультури, перехопив м'яч. ...... Ну, хоча це не виглядало достатньо, щоб завдати йому бодай якоїсь шкоди, це все ж таки змогло на мить приголомшити його.
«Т-Тономачі, Ямабукі, Хадзакура, Фуджібакамо......»
Шідо здивовано вигукнув, і всі підняли губи та звернули на нього увагу.
"Поквапся і йди! Ти змушуєш Току та інших чекати!"
«Ти ж плейбой, а плейбой повинен піклуватися про дівчат!»
«Можеш віддячити мені, пригостивши мене завтра обідом!»
"Дозвольте нам також допомогти!"
«Друзі.....!»
Шідо стиснув кулак, кивнувши, перш ніж зробити крок вперед.
«Гей... ти не можеш, Іцуко!»
"Це безглуздо! Двері не відчиняться, доки не вимкнуть тривогу!"
Вчителі, які прийшли зупинити Тономачі та інших, закричали.
Звісно, як вони й казали, двері були щільно зачинені. Навіть якби Шідо доклав усіх зусиль, навряд чи він зміг би їх зрушити з місця.
А якщо так, то залишався тільки один спосіб.
«............»
Перевернувшись у бік однокласників, Шідо розслабив м'язи. Спокійний вираз обличчя в цій ситуації здавався ще більш дивним для Тономачі та інших.
Шідо зосередився перед тим, як вимовити «Ім'я Янгола».
«<Міхаель>».
В цей момент світло сконцентрувалося в його руках, перш ніж матеріалізуватися у вигляді посоха у формі ключа.
Янгол <Міхаель>. Янгол, який був ключем, щоб відкривати і закривати все, що завгодно.
«Ха......!?»
«Вха?!»
«Ха-а-а-а-а-а?!»
Його однокласники, які щойно побачили надприродне явище прямо перед собою, в унісон видали стривожений крик.
Все, що пов'язане з духами, є таємницею. Це було те, чого не можна було розповідати чи показувати пересічній людині. Це було те, на чому Которі особливо наголошувала.
Однак хвилини і секунди, які він тратив би на уваження таких питаннь, могли призвести до того, що битва була б уже вирішена.
«Ах… оскільки це вже стало відомо, мабуть, нічого вже не поробиш».
Шідо випустив тоненький самопринизливий смішок, вставляючи кінчик палиці в товсті двері укриття.
«Міхаель! Лаатайб!»
закричав він і повернув величезний ключ. Ворота випромінювали слабке світіння, перш ніж відчинилися зі скрипучим звуком.
«...... Що!?»
Почувши голос вчителя ззаду, Шідо відійшов від решти, перш ніж метушня встигла ще більше розростися. Після цього він ще раз навів <Міхаелем> на двері.
«Міхаель» - «Сеґва».
Двері знову засвітилися, перш ніж зачинитися.
Переконавшись у цьому, Шідо швидко підняв голову.
Хоча він не знав, що робити, коли повернеться, він абсолютно не міг стояти осторонь.
Шідо зібрався з силами і побіг сходами, що вели назад на поверхню.
"Що?! Куди ти відправила Шідо!?"
Витягаючи <Сандальфон>, Тока кинула гострий погляд на Духа, який щойно з'явився, - Міо. Сестри Ямай, які розташувалися поруч з Токою, також кинули на неї схожі погляди.
Втім, цього слід було очікувати. В одну мить Міо підкралася ззаду, щоб обійняти Шідо, а в наступну - тіло Шідо повністю зникло. Незважаючи на те, що вона стала об'єктом таких пильних поглядів, Міо лише спокійно кивнула головою.
"......Не потрібно хвилюватися. Тут небезпечно, тому я тимчасово евакуював його в безпечне місце".
«Що ти сказала?»
Почувши слова Міо, Тока напружено зморщила лоб.
Щиро вірити в те, що сказала Міо, було небезпечно. Однак мета Міо була у Шідо - чи, точніше, спогади про Шіна в голові Шідо. Якби це було так, то вона не хотіла б діяти насильницьким способом.
Так, хоча вони не мали змоги чути все, і Тока, і сестри Ямай чули частину розмови між Шідо та Міо через навушник у вусі Шідо.
Вони всі дізналися про мету Міо. Її хворобливу рішучість. А також - її фальшиву ідентичність Рейне, людини, яка була як мати для Токи та інших.
"Міо. Ти Рейне ......?"
«...... Так, правильно.»
На запитання Токи Міо дала відверту і чесну відповідь.
Хоча і зовнішність, і голос її були молодшими, атмосфера навколо неї, безумовно, була ідентичною Рейне. Тока зажмурилася, кусаючи губи кутніми зубами.
"...... Рейне. Може, ти передумаєш? Я отримала від тебе чимало турботи і тепла. Якщо це можливо, я не хочу з тобою битися".
Тока відповіла майже благальним тоном.
Однак Міо лише заперечливо похитала головою.
«...... Вибач.»
"...... Невже? Тоді мені справді дуже прикро".
Тока полегшено видихнула, перш ніж відновити бойову позу з <Сандальфоном>.
Такого результату можна було очікувати. 30 років туги та одержимості, як кілька слів могли змінити це? Навіть якщо Тока не була причетна до цього, вона не могла не усвідомити цієї істини.
Але навіть якщо вона вже знала це, Тока все одно відчувала потребу запитати. Через те, як Рейне ставилася до духів, вона була не менш зацікавлена в цих зусиллях, ніж Которі чи Шідо.
Вона вислуховувала проблеми Токи і пропонувала розраду.
Хоч би про що йшлося, вона завжди залишалася терплячою і відповідала щиро.
Незалежно від того, яка змова ховалася за цим, вдячність, яку Тока відчувала в ті моменти контакту, була щирою.
«............»
Однак Тока похитала головою, намагаючись змінити хід своїх думок.
Ніби намагаючись вивітрити з голови почуття симпатії та тривалої прихильності.
Коли перемовини провалилися, дівчина перед Токою стала «ворогом», який прагне змінити особистість Шідо на щось більш зручне для себе.
Якби Тока зазнала поразки, то існування Шідо було б стерте з цього світу. Тока не могла допустити, щоб ситуація змінилася на користь цієї мети.
З цієї причини - її треба було відкинути.
Відкинути її вдячність Рейне, відкинути її прив'язаність до Рейне і відкинути її власні спогади про Рейне.
-Щоб гарантувати, що лезо <Сандальфона> не сумніватметься. Інакше меч Токи навіть не торкнеться шкіри Міо.
Лише опинившись обличчям до обличчя, Тока відчула, як масивна загроза сприймається як єдине ціле. Її шкіру поколювало так, наче її обпекли. Інтенсивне серцебиття прискорено билося, коли вона не зводила погляду з Міо. Це був природний інстинкт, який відчувається під час величезної різниці в силі.
"...... Це не ворог, на якого ми можемо нападати поодинці. Ми повинні атакувати разом".
«Тоді, до бою!»
Почуття Каґуї та Юдзуру, ймовірно, були такими ж, як у Токи. Близнючки підняли своїх Янголів голосом, сповненим рішучості та пильності.
Легенько кивнувши на знак згоди, Тока уважно стежила за рухами Міо, не бажаючи пропустити найменшого натяку на майбутню атаку.
Однак - в той самий момент.
З неба пролунав жахливий звук: вниз посипалися світлові промені та боєприпаси.
«Що?!?»
«Тц...»
"Відступаємо. Уникаємо атаки".
Раптом Тока вдарила ногою об землю, тікаючи назад у тил. Відразу після цього місце, де стояли Тока та інші, вибухнуло, оскільки від атаки утворилися численні воронки.
«Це ......»
На секунду Тока підсвідомо подумала, що це сталося внаслідок атаки Міо, але це було не так.
Поглянувши вгору, вона побачила безліч дівчат з однаковими обличчями поряд з міцними механічними ляльками.
Це був псевдо-дух <Нібельколь>, створений з Короля Демонів <Вельзевула> та безпілотної зброї ДІЕМ, <Бандершнауцерів>.
«Ви що, забули про нас, і створили собі атмосферу фінальної битви?»
«Як нерозумно».
«Ахаха, я не знаю, що відбувається, але Іцука Шідо раптово зник.»
«Це також означає...»
«Тепер тут немає нікого, хто міг би мені загрожувати.»
Оскільки <Нібелколь> летіли в повітрі, їхній сміх був схожий на хор, що лунав в унісон.
«Ку.........!»
Тока витріщилася на <Нібелькола> гострим поглядом.
Вона на мить забула про це через непереборний тиск Міо, але на полі бою були й інші неприємні люди.
<Нібельколь. Безсмертний Дух, який поділився на тисячі своїх копій.
Як колективне ціле, скільки б разів їх не били, вони завжди могли воскреснути в одну мить. Єдиною їхньою протидією була здатність Шідо до запечатування, але цей метод було втрачено через втручання Міо. В результаті цієї несподіваної дилеми Тока і сестри Ямай відчули невелике здригання.
«......Ху.»
Спереду почулося легке зітхання.
-Це була Міо.
"......<Нібельколь>, я маю намір незабаром забрати джерело твоєї сили. А до того часу, не могла б ти поводитися хоч трохи по-дорослому?".
Міо говорив зі спокійним виразом обличчя, який не відповідав поточним обставинам.
Як тільки це пролунало, всі <Нібельколь> випустили порожній погляд, перш ніж схопитися за животи від сміху.
«Ахахахахахаха!»
«Про що ти зараз говориш після того, як раптово з'явилася з нізвідки?»
"А ти знаєш? Переговори - це ніщо, вони ефективні лише для супротивників, які не рівні за силою?"
Тоді кілька <Нібелколь>, які дивилися на Міо, відпустили паперових янголів, яких вони тримали в руках. Однак наступної миті.
«...... Прийди».
прошепотіла Міо, піднімаючи ліву руку. В одну мить простір над нею почав спотворюватися.
Звідти з'явився об'єкт, що мав форму величезної сфери.
«Ха?»
«Що це...»
Нібельколь могли тільки безтямно дивитися на видовище, в якому з'явився Янгол.
Але незабаром їхні вирази обличчя забарвилися кольором переляку.
В ту ж мить Міо вигукнув ім'я.
«-<Айн Соф Аур (Святилище всього сущого)».
Після цього звуку мурашки та тремтіння пронизали все тіло Токи.
«Що......»
На гладенькій поверхні кулі, що плаває в повітрі, з'явилися хвилі, схожі на брижі, поступово змінюючи форму.
Таким чином нагадуючи розквітлий бутон.
Величезна квітка з численними пелюстками, що накладаються одна на одну. У центрі - фігура молодої дівчини, що молиться.
Захоплююче урочисте і прекрасне видовище.
Однак, як тільки Тока побачила його, тремтіння, що пронизувало її тіло, не припинялося.
Інстинктивний страх. Інтуїція відчаю.
Ця річ, була формою самої «смерті» -
«Розквітни».
У ту мить, коли Міо віддала цю команду.
«Смерть» розлетілася навсібіч.
«- “Альмандал”, незначні пошкодження по правому борту!»
«Гонорій» атакує корабель «Рататоска»!
«13-й загін “Бандершнауцерів” знищено, розгортаємо 15-й загін».
На містку одного з повітряних кораблів, що летів над містом Тенґу, на флагманський корабель ДІЕМ «Лемегетон» передавали різні звіти та інструкції.
«Хмм......»
Прислухаючись вухами до незліченних голосів і сигналів зв'язку, виконавчий керуючий директор ДІЕМ Індастріз Айзек Весткотт звузив свої очі.
«Як там військова ситуація, капітане?»
Потім Вескотт коротко звернувся до капітана Ернеста Бреннана, який сидів на капітанському сидінні. Після цього Бренан відповів йому з легким зітханням.
"Чесно кажучи, я не очікував, що ворог виявиться таким непростим. Хоча я не мав наміру недооцінювати ворога, я не міг собі уявити, що ми втратимо стільки наших сил. Від того, як важко доводиться нашій стороні, мені навіть хочеться поаплодувати їм".
Сказавши це, він знизав плечима. Це була рідкісна реакція з боку військового, де сильна самооцінка і відмова визнавати свою неповноцінність були всюдисущими. Проте Весткотт не знайшов нічого поганого в поведінці цього чоловіка. Насправді, це була одна з причин, чому він обрав його командувачем флоту.
У той час, коли військова ситуація погіршується, сліпий блеф не мав сенсу. Здатність легко доносити інформацію про військові зусилля була безцінним вмінням.
"Хоча це і так - будьте певні. Різниця між ворогом і нами не була підірвана. Будь ласка, наберіться терпіння і спостерігайте за результатами цієї війния".
«Що ж, я з нетерпінням чекаю...»
В цей час
Брови Весткотта почали здригатися, коли чоловік замовк.
Неясне, але безумовно відчуття дежавю. Він відчував це у своїй крові, чистого Мага, пульсацію щільної мани.
Саме так. Це було відчуття, яке він колись відчував раніше, коли «Дух» народився в цьому світі.
"? Щось не так? Пане Вестко..."
Бреннан, спантеличений реакцією Вескотта, спробував заговорити, але його перервав звук гучної сирени.
"......! Що сталося!"
«Т-так, це реакція духовної хвилі ...... і вона масивна!»
«Що ти сказав ......!?»
На головному моніторі мосту з'явилося зображення дівчини в астральній сукні і гігантського об'єкта, схожого на квітку, що ширяв над нею.
Така велич і рівень сили. Побачивши це, всі на борту здригнулися від жаху.
«--»
Всі, крім Айзека Весткотта.
«А-ха-ха-ха.»
Не в силах більше стримуватися, він спотворив своє обличчя у формі посмішки.
«Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!»
«П-пане Весткотт......?»
Побачивши таку реакцію, Бренан нахмурив брови, а з його щік потік піт.
Одразу після цього, ніби у відповідь на сміх Вескотта, величезна квітка почала поширювати кілька зерен світла, подібно до того, як розсіює пилок у повітрі.
Наступної миті.
«Бандершнауцери», «Нібелколь», і навіть масивні повітряні кораблі - все, що стикалося з частинками, або гинуло, або переставало функціонувати, розсипаючись, як цукристі кондитерські вироби.
«Що?!?»
Подальші сигнали тривоги і крики зв'язку прокотилися по всьому мосту.
"......! Через атаку таємничого Духа, війська <Бандершнауцерів> було знищено!"
"<Нібельколь> зникла!"
<Гальдрабок>, військовий корабель отримав критичні пошкодження!"
Був лише один Дух.
Був лише один Янгол.
З її появою непробивна стіна бойових порядків ДІЕМ Індастріз легко зруйнувалася.
Ні, не тільки це. Сфера дії частинок світла продовжувала поширюватися. Незабаром навіть флагманський корабель «Лемегетон», на якому перебували Весткотт та інші, став би його здобиччю.
У цей момент звук головного двигуна почав стихати, залишаючи лінкор розвалюватися під власною вагою.
«Ґуа......!»
«Підтверджую ступінь пошкодження корпусу».
"......! Неможливо! Неможливо утримувати висоту!"
Почуття відчаю охопило міст.
Незважаючи на це, сміх Весткотта не припинявся.
Втім, цього слід було очікувати.
Через цю ненормальну реакцію духовної хвилі.
Весткотт вже добре уявляв собі, ким була ця нещасна і мила дівчина.
"Ти нарешті з'явився - <Деусе>. Мій найдорожчий, Дух."
Поки корабель стрімко падав вниз, Весткотт продовжував сміятися.
Сцена перед їхніми очима була схожа на примарний сон, але її також можна було порівняти з жахливим пеклом.
«Нібельколь», що літали навколо, «Бандершнауцерів», маги і навіть величезні повітряні кораблі.
Варто було лише доторкнутися до крупинок світла, що випромінювалося з <Айн Соф Аур>, як все ставало крихким, перш ніж розсипатися.
«............»
Дивлячись на це видовище, Тока відчула, як до горла підкотився клубок.
Вона усвідомлювала різницю в силі. Вона знала, що перемогти буде нелегко. Але щоб до такої міри -
«...... Гаразд.»
Міо, яка дивилася на небо, повільно повернула свою увагу до Токи та інших. Потрапивши під її погляд, Тока, Каґуя та Юдзуру відчули ілюзію того, що їхні серця міцно стиснуті.
"...... Мені дуже шкода вас. Цілком природно, що ви вважаєте неприйнятним, коли вас раптово просять повернути вашу силу. Цілком природно, що ви вважаєте нестерпним те, що спогади Шідо будуть стерті".
Міо продовжувала говорити спокійним тоном.
"......Тому я не проситиму вас відмовитися від опору. Тому що опір - це також ваш природний привілей".
Міо розвела руки, ніби запрошуючи до себе.
«Атакуйте мене, мої милі донечки».