«- Е, Міо, якщо можна, то...»
У певний день.
Такамія Шінджі пробурмотів кілька слів, поки його обличчя червоніло.
«Нехочеш наступної неділі, піти зі мною...»
Незважаючи на деяке заїкання, він зробив кілька глибоких вдихів, щоб вгамувати серцебиття, перш ніж розплющити очі.
«Ти... т, ти хочеш піти на побачення зі мною...!?»
Спрямувавши всі зусилля свого тіла, він намагався говорити, дивлячись на людину, що стояла перед ним, з нейтральним виразом обличчя.
Однак постать, що стояла перед ним, не відповіла йому жодним словом.
Втім, це також був природний хід речей. Перед ним стояв хлопець з таким самим виразом обличчя - тобто, там був лише сам Шінджі. Саме так. Поточна локація була власною кімнаті Шінджі, де він стояв перед дзеркалом, щоб потренуватися запрошувати дівчину на побачення.
«......Хa.»
Супроводжуваний глибоким зітханням, Шінджі нарешті розслабив плечі.
......Хоча він і не сподівався, що все пройде добре, але все виявилося навіть гірше, ніж він очікував. Якщо він уже так нервував, практикуючись перед дзеркалом, чи він зможе взагалі заговорити, коли прийде час.
Незважаючи на це, іншої альтернативи все одно не було.
Шінджі, якому було 17 років, щойно перейшов на другий рік старшої школи. Однак, можливо, через свою природну замкнутість, він ніколи раніше не мав серйозних стосунків з дівчатами, не кажучи вже про те, щоб запросити її на побачення.
-Простіше кажучи, йому не вистачало природного імунітету для таких справ.
«............»
Но-Шінджі міцно закусив губи.
Дійсно, Шінджі ніколи раніше не запрошував дівчину на побачення. Однак почуття, що рухало ним зараз, не було наслідком якоїсь миттєвої закоханості.
Одна лише думка про її обличчя змушувала його серцебиття злітати до нових висот.
Від одного лише вигуку її імені в нього перехоплювало подих.
Заради неї Шінджі відчував, що здатен на все, що завгодно.
Як у здорового старшокласника, у нього були принаймні одна чи дві дівчини, які привертали його увагу до цього часу. Бували навіть моменти, коли він відчував особливу тугу за прекрасною семпай або його серце калатало, не приховуючи цього від однокласниць.
Але, згадуючи минуле, такі почуття не можна було назвати коханням.
«Ах, це, мабуть, кохання».
Такамія Шінджі в такому пізньому віці переживав своє перше кохання.
«......Треба лише трохи більше старатися».
Намагаючись підбадьорити себе, він відрегулював кут нахилу своєї позиції, яку відображало дзеркало.
"- Доброго ранку, Міо. Гарна погода сьогодні. Хочеш трохи погуляти?"
Хоча ці слова прозвучали більш чітко, ніж раніше, Шінджі незабаром зрозумів, що щось не так.
Це нічим не відрізнялося від звичайного запрошення на шопінг. Крім того, не схоже було на те, що Шінджі та Міо вже не ходили кудись разом раніше.
......Ні, навіть якби хтось запитав, Шінджі також не знав точно різниці між побаченням і двома людьми, які йдуть кудись разом. Хоча, порівнюючи з минулими прикладами, Шінджі сподівався, що Міо подумає, що це було «побачення з Шінджі».
Незважаючи на те, що йому було ніяково, він не міг уникнути того, щоб знову не сказати слово «побачення». Шінджі відрегулював дихання, дивлячись на власні очі крізь дзеркало.
"Агов, Міо. Наступного разу, може, підеш зі мною на ......п-побачення?"
З якоїсь причини, невідомої навіть йому самому, він промовив це, використовуючи кейґо. Шінджі прочистив горло легким кашлем, перш ніж продовжити.
«Міо, не хочеш піти зі мною на побачення?»
Можливо, завдяки тренуванням Шінджі поступово звикав запитувати. Підбадьорений цим прогресом, Шінджі продовжував говорити з прямим виразом обличчя.
«Міо, давай підемо на побачення.»
«Гаразд.»
У той момент.
Саме тоді, коли Шінджі закінчував це речення, він почув голос, що пролунав ззаду. На мить, через те, що він був надто занурений у тренування, Шінджі подумав, що він створив уявну дівчину в своїй уяві. Але це був чіткий і знайомий голос.
«......!?»
Шінджі миттєво обернувся.
Перед ним стояла неймовірно красива дівчина, яка, здавалося, стояла там непоміченою вже досить довгий час.
"! Mio......"
«Ун, що сталося, Шіне?»
Запитуючи, вона злегка нахилила голову з цікавими очима. Так, це було перше кохання Шінджі, дівчина на ім'я Такамія Міо.
«Як довго ти тут стоїш?»
«Тільки що прийшла, Шін, коли ми підемо?»
"А? Щ-що ти кажеш?"
«То коли ж це побачення?»
«......!»
Почувши це, Шінджі затамував подих.
Проте, якимось чином він все ж зміг пробурмотіти кілька слів, що вирвалися з його горла.
«Н-наступної неділі, зможеш?»
"Так. З нетерпінням чекаю на нього - а, до речі, Мана кличе тебе вниз".
Закінчивши говорити, Міо щасливо посміхнулася, перш ніж вийти з кімнати Шінджі.
«............»
Поки Шінджі дивився їй у спину яка віддаллялася, він м'яко впав на диван спиною.