«Ха… ха…»
Ховаючись у безлюдній алеї, хлопчик енергійно крутив плечима вгору-вниз. Великі краплі поту стікали з його чола, коли він притискав руку, що кровила. Хлопчик зціпив зуби, щоб витримати біль, повільно присідаючи біля стіни.
«Н-немає чого хвилюватися, Міо…»
«Е-е... покажи мені свою руку».
Попросила хлопця, Міо, яка також втекла в провулок з ним, потім хлопець поклав свою руку у її.
Тоді частина, яку вона обхопила рукою, почала слабо світитися, і біль у руці хлопця повільно зник.
«Вау... це дивовижно».
«Я просто заблокував рану силою. ──Звідти...»
Говорячи це, Міо швидко поглянула в бік вулиці. Звідти долинали кроки і голоси, які шукали хлопця та дівчину.
«... Ах. Хто ці люди?» Хлопець прошепотів, дивлячись на силуети, що миготіли крізь щілину в будівлі. Саме так. Заразхлопця і Міо переслідувала загадкова група.
Причини переслідування і їхня справжня ідентичність були незрозумілі. Однак, коли хлопець і Міо як зазвичай йшли за покупками, раптово з'явилися незнайомці і почали на них нападати. Це було схоже на дешеву сцену з бойовика.
«…………»
Міо стиснула губи, мовчачи. Хлопець нахилив голову з цікавістю.
«Гм? Що сталося, Міо?»
«…….Мабуть, вони переслідують мене».
«Що?»
«Всередині були люди, яких я, здається, вже бачила раніше. Я розповідала уже про це раніше, про людей, яких я пам'ятаю, що бачила першими».
Міо зморщила брови, болісно продовжуючи.
«... Вибач. Ти вплутався у це через мене. — Тікай, а потім я...»
«Я не хочу так!»
Хлопець перервав слова Міо, коли вона швидко підхопилася.
«Е──»
«З того моменту, як я заговорив з дівчиною в центрі вибуху, я вже був готовий до неприємностей. І──»
Хлопець підняв руки Міо, щоб вона не бачила його збентеженого обличчя, коли він говорив.
«Ми……сімʼя».
«…………!»
Руки Міо трохи затремтіли від подиву. Після цього вона міцно стиснула руки хлопця.
Не було потреби в словах. Це була найкраща відповідь. Хлопець злегка кивнув, потягнувши Міо за руку, і вони почали бігти.
«──У будь-якому разі, давайте спочатку підемо в поліцію. Скажемо, що нас переслідували небезпечні люди і нам потрібна захист. Не варто недооцінювати правовий порядок цієї країни...»
Однак у цей момент хлопець раптово зупинився. Причина була проста. Коли вони виходили з провулка, вони натрапили на чоловіка, який йшов по вулиці.
Яскраво-блондинесте волосся і худорляве обличчя — це був чоловік європейської зовнішності, одягнений у чорний костюм. Без сумніву, він був частиною групи, яка раніше переслідувала хлопчика.
«...! Пригнись!»
Міо зробила крок вперед, нібито щоб захистити хлопчика.
«Міо!»
«Все буде добре, я його не вб'ю...!»
Сказавши це, Міо грізно подивилася на чоловіка.
Однак напруга тривала недовго. ──Чоловік важко зітхнув, приклавши руку до чола.
«……Гей, гей, ви серйозно? Це ви врізалися в мене!»
Потім чоловік почав говорити плавною японською мовою.
«Хм……»
Несподівана реакція на мить приголомшила хлопця і Міо. Однак чоловік продовжував говорити спокійним голосом.
«…………Міо, то це ім'я цієї дитини?»
«……Так, це я його їй дав».
«Це гарне ім'я».
Потім, продовжуючи говорити, чоловік звернув свою увагу на Міо.
«Гей, ти зараз щаслива?»
«…У мене не має схильності радіти, коли мене переслідують вороже налаштовані люди».
«Н-ні, я не це мав на увазі. …Ти хочеш залишитися з цим хлопцем?»
«…………»
Хоча Міо дивилася на чоловіка з деяким ваганням, вона швидко, але ледь помітно кивнула головою.
«Тож, все ясно».
Потім, глибоко видихнувши, чоловік підняв великий палець, вказуючи їм назад до провулку. «──Тікайте». «……Ха?» Почувши ці несподівані слова, хлопець здивовано розплющив очі. На мить він подумав, що це пастка, щоб змусити його втратити пильність. Однак він не відчував ані найменшої ворожості з боку цього чоловіка. «Що… щоце означає?».
«Немає часу на запитання. Поспішайте і йдіть вперед. Інакше...»
«! Знайшов їх! Вони там!»
Наступної миті з вулиці пролунав гучний крик. Супроводжувані інтенсивними кроками, підбігли троє переслідувачів.
«Ах, я ж казав».
Чоловік перебільшено знизав плечима, поклав руку на чоло, загострив погляд і тупнув ногою по землі.
Потім, прослизнувши повз хлопця і Міо, він розтиснув долоню і вдарив переслідувачів прямо в живіт.
«Каха…!?»
«Пане Вудмен, що ви…!»
Переслідувачі випустили болісний крик, падаючи один за одним на землю. Чоловік, якого звали Вудмен, почухав голову, ніби роздратований цією халепою. Потім він вказав великим пальцем на провулок, щоб ще раз підбадьорити хлопчика.
«...Швидше. Ця дитина──Міо. Я довіряю її тобі».
«…А, е-е…!»
Чи то була внутрішня боротьба, чи зрада — не було зрозуміло, що саме сталося, але, здавалося, вони врятувалися. Незабаром хлопець схопив Міо за руку і почав бігти.
Однак, не знаючи, скільки вони пробігли, він раптом відчув сильну силу, якою Міо тягнула його назад.
«Ваа!?»
Раптове екстрене гальмування змусило тіло хлопця відхилитися назад від удару.
У цей момент, супроводжуваний сухим звуком «пан!», перед хлопцем — а точніше, на місці, де він щойно був, — спалахнули іскри.
«Що…»
Хлопець нахмурився. Після цього з передньої алеї з'явилося кілька озброєних пістолетами переслідувачів.
А з самого кінця групи — на передній план вийшов дуже помітний чоловік. Це був високий чоловік, якому було близько 20 років. Він відрізнявся тьмяним сріблястим волоссям і чорними як ніч очима. Хоча його вираз обличчя і поведінка були дуже м'якими, його тіло випромінювало дивну атмосферу, яку він не міг повністю приховати. «──Давно не бачилися, Духу. Я дуже хотів тебе побачити».
Міо зробила похмурий вираз обличчя. Однак чоловік не звернув на це уваги і просто перевів свій погляд на хлопця.
«Ми зустрічаємося вперше, чи не так, хлопче? Дуже дякую, що захистив нашого Духа. Я дуже вдячний тобі. Звичайно, ми підготували відповідний подарунок на знак подяки».
Чоловік посміхнувся, говорячи це. Почувши ці слова, які нагадували те, як хтось звертається до домашньої тваринки, хлопчик не зміг стриматися і підвищив голос.
«Та що ти верзеш...»
Однак.
«...Щоб ти розумів, зараз ми "піклуємося" про твою сестру. Тож давай повернемо все на правильний шлях».
«Що...!?»
«......»
Почувши те, що щойно сказав чоловік, хлопець і Міо на мить затамували подих.
«Виродок! Якщо ти спробуєш щось зробити з Маною, я тобі цього ніколи не пробачу......!»
«Хм? Тож цю дівчинку звати Мана. Ха-ха, схоже, мій жарт все-таки був корисним. Виявляється, Дух не дарма потрапила до ваших рук».
Не розуміючи, що щось не так, чоловік відкрито сміявся.
Звичайно, він міг брехати про викрадення Мани. Однак його шалена поведінка і численні підлеглі, ймовірно, означали, що він не жартував.
Ймовірно, здогадавшись про те ж саме, що і хлопець, Міо зробила крок вперед з похмурим виразом обличчя.
«... Пообіцяй мені, що якщо я піду з тобою, ти повернеш Ману».
«Ах, звичайно».
«Міо!?»
Хлопець вигукнув здивовано. Однак Міо повільно обернулася.
«… Все гаразд. Спочатку я була істотою, яка не повинна була з’являтися тут. Я не можу наражати Ману на небезпеку через себе. — Навіть якщо це було недовго, я була щаслива з тобою».
«—, …»
З глибини горла хлопчик видав нечутний звук. Міо лагідно посміхнулася, а потім підійшла до чоловіків.
Однак...
«... Стій, не роби цього...!»
Наповнившись рішучістю, хлопець кинувся хапати Міо за руку, щоб швидко втекти.
«! Зачекай!»
«Як не розумно──»
Переслідувачі дістали зброю і почали стріляти; іскри летіли, коли кулі відскакували від стіни.
«Що ти──»
«Ти ідіотка. Ти справді думаєш, що їм можна довіряти!? Навіть якщо вони тебе схопили, немає гарантії, що вони не вб'ють мене або Ману після цього!»
«…! Це…» «Поки ти тут зі мною, вони не зможуть зачепити Ману! У будь-якому разі… давай переглянемо нашу стратегію. Повернемо Ману, але при цьому так, щоб Міо жила щасливо. Це найкращий варіант!»
Хлопець кричав, біжучи. Міо відкрила очі з почуттям полегшення.
«…! …!»
«……! Ун……!» Однак──у ту саму мить. «──Ой, як неприємно. А я ж не мав наміру брехати». Краєм ока він побачив постать чоловіка, який тримав великокаліберну зброю. Хлопець відчув пекуче відчуття в грудях. «Ах────?» Після удару серця хлопець зрозумів, що у нього щойно вистрілели.
Сильний біль. Вібрації, що передавалися по всьому тілу, не давали йому дихати. Раптом його ноги зм'якшали, і він впав на місце. Повільно, повільно він відчув, як під ним розтікається кров і поступово вона обтікає його обличчя.
«──!? ──!»
Міо щось говорила, відчайдушно кричала.
Але незабаром навіть її голос перестав бути чутними.
◇
Після незліченної кількості ударів мечами, магічне світло розсіялося в повітрі. Артемізія злегка зморщила брови, відбиваючи лазерний спис, Оріґамі. «──А, ти вправна». «Ти теж». Оріґамі відповіла на похвалу Артемізії.
Тим не менш, вона слабо усвідомлювала з попередньої битви, що бойові здібності цих двох бійців не були справді рівними.
Дійсно,
сила, якою володіла Орігамі, була приголомшливою. Інтеграція гібрида між її обмеженим Астральним Платтям, та Янголом з її Ріалацзером була, мабуть, чимось, чого ніхто інший у світі, крім неї, не був здатний досягти.
Однак, навіть з цим додатковим маневром, Артемізія все ще була домінувала у битві.
Можливо, все було б інакше, якби Оріґамі мав повний доступ до своїх Сил Духу. На жаль, було б важко перемогти Артемізію з її запечатаними силами.
Як би там не було, ймовірно, Артемізія також це розуміла.
Оріґамі також зрозуміла, що вона не може зараз змагатися з Артемізією. Ось чому, замість того, щоб намагатися вбити Артемізію, Оріґамі мала намір захищатися, щоб виграти собі достатньо часу.
Так, ніби чекаючи на щось.
«…………»
Артемізія швидко оглянула навколишнє оточення, щоб оцінити поточну ситуацію.
У найближчих околицях <Бандершнауцери> і маги ДІЕМ билися проти Мани і Духів <Відлюдника> і <Зодіаку>. Серед цієї хаотичної битви Артемізія вела бій один на один проти Оріґамі, що, ймовірно, було пов'язано з їхнім планом заблокувати доступ до підтримки інших магів.
──Чи їхньою метою було затримати Артемізію тут? Ні, хоча придушити ворога № 2 важливо, це мало б сенс для супротивника лише в тому випадку, якби вони підійшли до цього, зберігаючи чисельну перевагу. Щоб зупинити саму Артемізію, вони використовували значну частину своїх військових сил у вигляді трьох Духів і мага. З цієї точки зору, це здавалося малоефективним.
«Яка твоя мета──ти ж знаєш, що тобі не перемогти?» «…………» Хоча вона намагалася тиснути на Оріґамі своїми запитаннями, її вираз обличчя не змінився ні на йоту. Найстрашнішим в Оріґамі є не стільки її фізична сила, скільки хитрість. Хоча Артемізія не ризикувала програти, якщо так триватиме далі, вона все одно хотіла якнайшвидше завершити бій.
Однак для цього їй потрібна була ще принаймні одна людина.
Ця людина не мала бути сильнішою за Оріґамі, і мала бути принаймні такою ж вправною, як вона.
Як мінімум, це мала бути людина, яка перекрила б Орігамі шлях до втечі──
«──!»
Поки вона розмірковувала, Артемізія злегка здригнулася.
Це сталося тому, що сенсор, який проектувався на її сітківку, підтвердив сигнал союзника.
Не відволікаючись від Оріґамі, Артемізія подивилася в інший бік, де кілька магів, які перетинали сусіднє поле бою, швидко наближалися до їхнього місця розташування.
Судячи з Ріалайзерів, якими вони були оснащені, це були не маги ДІЕМЯ. Швидше за все, це були місцеві члени ПДЗ, яких вона викликала. Чесно кажучи, їхньої сили недостатньо для боротьби з Духами. Однак у цій складній ситуації підкріплення було саме тим, що їй було потрібно.
«Якраз вчасно. Це другий виконавчий лідер ДІЕМ, Артемізія Ешкрофт. Позивний
— Адепт 2. Зараз я борюся з Духом. Будь ласка, допоможіть перекрити шлях відступу ворога — після цього я сама розберуся з усім іншим».
Артемізія вигукнула, відштовхуючись від неба, щоб прискоритися в напрямку Оріґамі.
Однак.
«… Вибачте, але ми не можемо виправдати ваших очікувань. Адже ми всі зараз безробітні!»
У наступну мить, члени ПДЗ почали відкрили вогонь по ній.
Їх ціль, Артемізія.
«Що?!?»
Раптовий спалах залишив Артемізію на мить приголомшеною.
Лазерні вибухи створили сліпучі відблиски світла, коли вони потрапили на територію, що огортала тіло Артемізії.
Звісно, артилерійських снарядів, випущених численними магами, було недостатньо, щоб навіть подряпати Територію Артемізії. Проте, внаслідок несподіваної атаки, увага Артемізії на мить розсіялася.
Ця мить була на вагу золота для супротивника.
«Фу────ха!»
Спостерігаючи, як розсіюється увага Артемізії, Оріґамі кинулася на Артемізію, одночасно загострюючи свій спис, поглинаючи навколишню магічну силу з довкілля.
«──!»
Але Артемізія все ще була монстром.
Вона миттєво маніпулювала своєю територією, прикладаючи силу до власного тіла, щоб змусити його зігнутися під неприродним кутом. Хруснули ребра. Не було жодних сумнівів, що вони зламані.
Однак саме завдяки цьому Артемізія уникнула удару Оріґамі. Ні, було б перебільшенням сказати, що вона повністю уникнула.
Вістря списа Оріґамі красиво прорізало Територію, розірвавши бік Артемізії на шматки.
Однак, оскільки її внутрішні органи були в безпеці, це не був смертельний удар, який би вибив її з бою. Артемізія швидко завдала удару у відповідь, поціливши в Оріґамі своїм лазерним мечем <Арондайтом>.
«Ку......»
Кров бризнула в небо, Оріґамі видала стражденний голос, коли Артемізія нахабно посміхнулася, а з її обличчя капав піт.
«Нічия, ні, я перемогла.»
Але тут Оріґамі зробила рідкісний рух - підняла кутики рота. «......Ні. Це я перемогла».
В ту ж мить
«А?»
Артемізія не могла не видати свого голосу проти цього дивного відчуття.
На краю її горизонту з'явився дивний предмет.
Це був ключ.
Кінчик величезного посоха у формі ключа стирчав з порожнечі в напрямку голови Артемізії.
Янгол. Янгол-ключ, <Міхаель>.
Далеко позаду Оріґамі вона побачила фігуру Духа - <Зодіака>, який вставив ключ у порожнечу.
Нарешті Артемізія зрозуміла.
ПЗД відвернули увагу, але Оріґамі не довершувала справу, бо теж весь час була приманкою.
«Міхаель» - «Лаатайб».
З іншого боку порожнього простору, що випромінював ключ, голос пролунав одночасно з поворотом ключа.
«Ах!»
Величезна кількість інформації, наче потік, увірвалася в свідомість Артемізії.
"......Як і очікувалося від Капітана. Ви прийняли правильне рішення, і ви нам дуже допомогли.
"......Ну час не повернеться назад. Прощавай, моє життя державного службовця ......".
Її барабанна перетинка тремтіла від розмови між Оріґамі та членами ПДЗ.
Слухаючи розмову на полі бою, в якій не було жодного напруження, свідомість Артемізії переповнювали хвилі спогадів, що нахлинули на неї.
◇
"Уфуфу, Шідо, як довго ти збираєшся так поводитися? Хоча я готова змиритися з цим, але, хіба це не центр поля бою?"
"......! Аз──."
Почувши дражливу манеру Курумі, Шідо відпустив його руку, коли його плечі почали трохи тремтіти.
Посеред хаотичної війни він думав, що цей саркастичний жарт пролунає від <Нібельколь>, але ніяк не очікував, що він пролунає від неї.
Позаду неї був гігантський годинник <Зафкіель>. Це був не клон. Скоріше, це був справжній Дух, Токісакі Курумі.
«Курумі, це я...»
Щойно Шідо почав говорити, він зупинився на півслові. Ні, всупереч власним намірам, він зупинився сам.
Шідо вже знав, що Курумі теж була на полі бою, але після того, як він побачив Курумі на власні очі, бажання заговорити наростало, як гора.
Проте ні, саме через раптову зустріч з Курумі розум Шідо заполонило стільки думок, що вони заважали йому нормально говорити.
«Божечки, Божечки.»
Чи було це тому, що вона застала Шідо за такою поведінкою? Кокетливо піднявши кутики губ, вона потягнулася, щоб обійняти Шідо за шию. Потім вона міцно притиснулася до нього.
«Що?»
Хоча Шідо був шокований, він одразу ж заспокоївся.
Оскільки Шідо почув оглушливі звуки пострілів прямо за спиною.
«Kya......»
За його спиною впала <Нібельколь>, видаючи передсмертний крик. Очевидно, Курумі вистрілила в <Нібельколь> у лоб з пістолета, що був у неї в руці.
«Не можна бути занадто необережним».
"А-а-а, дякую тобі, Курумі. Ти врятувала мене, ти моя рятівниця."
«Уфуфу, ти трохи перебільшуєш».
Курумі відповіла жартома. Однак для Шідо ці слова не були перебільшенням. Навпаки, вони не могли передати навіть одного відсотка тих почуттів, які він відчував.
«Ні, не тільки зараз. З самого початку ти врятувала мене незліченну кількість разів. Тож, справді, велике спасибі. Незалежно від того, що буде... я хочу сказати тобі це прямо».
«…………»
Почувши слова Шідо, Курумі на деякий час замовкла. Однак вона одразу ж оговталася і посміхнулася.
«Божечки, божечки, будь ласка. Тоді, як в подяку за це, Шідо може відаси мені свою силу?»
«Це уже інша справа!»
«Уфуфу, як шкода. Схоже, мені доведеться перейти до більш рішучих заходів... ай!»
Шідо і Курумі обмінялися гучними криками, одночасно відштовхуючись від землі.
Замість того, щоб потрапити в безвихідну ситуацію, вони обоє пішли, щоб відбити атаку, очолювану <Нібельколь>.
Курумі випустила по <Нібельколь> серію тіньових куль. Тим часом Шідо поцілував <Нібельколь>. Інша <Нібельколь>,яка побачила цю сцену, почервоніла від ніяковості, а потім зникла. «Фу... ахахаха! Що це таке!» Дивлячись на те, як Шідо бореться з <Нібельколь>, Курумі від душі розсміялася.
«Використовуючи такі засоби для боротьби з <Нібельколь>, яка може воскресати, ти, мабуть, дуже здивована, але...
Дивлячись на метод Шідо відбивати <Нібельколь>, Курумі від щирого серця сміялася з цієї кумедної дії. «Використовувати такі засоби, щоб боротися з <Нібельколь>,які можуть безкінечно відроджуватися...? Уфуфу, ось чому Шідо, який є головною ціллю усіх, кинувся на передову лінію. Коли я вперше побачила Шідо на полі бою, я сама думала вбити тебе».
«Агов, агов...»
Шідо видав гірку посмішку, почувши небезпечну промову Курумі, але це не означало, що він не розумів наміри Курумі. Приносити незліченні жертви, щоб захистити інших, було як бігти по мінному полю. Навіть якби це була не Курумі, будь-хто був би змушений проявити вбивчий намір у такій ситуації.
Однак Шідо був таким самим у цьому плані.
Перед боєм Которі наказала йому ставити виживання на перше місце.
Це було схоже на переслідування двох людей одночасно в кролячій норі. Незважаючи на це, Шідо постійно нагадував собі, що не можна заходити занадто далеко, щоб дістатися до Курумі.
Однак він все одно не міг зупинитися. На цьому хаотичному полі бою, якщо він пропустить таку чудову нагоду, Шідо вважав, що більше не зможе схопити Курумі за руку.
Шідо вирішив, що <Нібельколь> зараз не мішають, і голосно крикнув Курумі.
— Курумі! Я від щирого серця вдячний тобі за те, що врятувала мене! Завдяки тобі Духи не інвертували! Дуже тобі дякую! ……Однак, чи повинен я ховатися, оскільки ДІЕМ атакує усією своєю силою!? Я не пам'ятаю, щоб просив про таке! Я не радий, тому що ти рятуєш моє життя в обмін на своє власне!»
«……Божечки? Це досить зарозуміло; я просто хочу силу Шідо. Крім того, в обмін на моє життя? Це змушує мене відчувати, що мене недооцінюють. Ти думаєш, що я, Токісакі Курумі, програю ДІЕМ?
«… Н-ні, просто на практиці це буде запекла боротьба, незалежно від того, як би ми не намагалися виглядати сильними!
Почувши крик Шідо після поцілунку з <Нібельколь>, Курумі незадоволено поглянула в його бік.
«Не вдавай з себе лицаря. Чесно кажучи, Шідо ти можеш спокійно чекати на борту корабля. А коли все закінчиться, ти зможеш залити себе сльозами вдячності і подарувати мені свою силу в обмін!»
«У такому разі, чи не зміниться мій вбивця з ДІЕМ на тебе!?»
«Я цього не казала! Я зміню все за допомогою сили Шідо. Перш ніж ти це помітиш, світ вже буде іншим! Духи більше не існуватимуть, все повернеться до спокійного і мирного світу!»
«Немає сили, яка може ідеально переписати історію! Ти думаєш, що зміни відбудуться так гладко!?»
«Я не хочу чути це від того, хто вже успішно змінив історію!»
«Коли ти так кажеш і не поспориш, чорт забирай!»
Почувши такий переконливий приклад від Курумі, Шідо голосно застогнав.
Шідо вже одного разу зміг змінити історію, запозичивши силу Янгола Курумі <Зафкіель>.
«Саме так! «Смерть Шідо» зникне сама собою. Тож що ще може бути причиною для твого незадоволення!?»
«Незадоволення ще й як може бути!»
«Тоді, що саме──»
«Якщо все це не станеться... це означатиме, що я ніколи не зустріну тебе! Навіть сам цей факт нашої розмови зникне!»
«…………!»
Почувши раптовий крик Шідо, Курумі втратила дар мови.
«Ти мені подобаєшся, я не можу змиритися з тим, що наша зустріч просто зникне!»
«Що... що ти таке кажеш, в такий момент. Ти що, головою вдарився?!»
«Я не вдарився головою! Я зараз дуже тверезо мислю. У будь-якому разі, Курумі, ти ж теж мене любиш!»
«Ха... ах!?»
Почувши слова Шідо, Курумі могла тільки здивовано дивитись на нього.
«Що...! Будь ласка, не вирішуй що відчувають інші люди на основі своєї уяви!»
«Ні ── це не уява! Інакше навіщо ти рятувала мене понад 200 разів, якщо я тобі не подобаюся!»
«Це було заради отримання твоєї сили──»
«Не забувай, що я пережив твої спогади через десяту кулю <Йод>».
«────».
Курумі затамувала подих від подиву.
Саме днями Шідо пережив минуле Курумі завдяки силі Десятої кулі <Йод> <Зафкіеля>.
Однак, водночас, у свідомості Шідо з'явилися не лише мотиви помсти.
Фрагментарні, але, безсумнівно, це були її почуття до Шідо.
Пристрасні почуття молодої дівчини, які можна було б відкинути як заборонені, щоб уникнути сорому, — саме наслідки цих думок були передані Шідо.
«… ……! ……»
Курумі почервоніла, як помідор. Після короткого моментуніяковості вона нарешті відновила дихання і подивилася на Шідо.
«… Навіть якщо ти говориш правду, це жахливо — говорити таке, цілуючи інших жінок».
«Мені дуже шкода!»
З одного боку, Шідо щиро вибачився, а з іншого — обмінявся в пристрасному поцілунку з <Нібельколь>. <Нібельколь> хиталася на ногах деякий час, але зрештою випустила стогін «Х-ва» і зникла у світлових частинках.
Курумі відвернулася, випустивши з носа звук «хми». Після цього, злегка тремтячи горлом, вона міцніше стиснула пістолет.
«Це ж означає, що ти хочеш, щоб я відмовилася від своєї мети? Щоб я зреклася багатьох життів, які я забрала? Сава, ти просиш мене залишити її мертвою, навіть не намагаючись врятувати?»
Тихо, але голос Курумі був сповнений сильного гніву і обурення.
«Нізащо».
Шідо похитав головою у відповідь. «Як я вже сказав, я пережив твої спогади. Як можна просто порадити тобі відмовитися?» «…Тоді що ти збираєшся робити? Не тількине хочеш стирати нашу зустріч, але й не збираєшся дозволити мені відмовитися від своєї мети її стерти? Як би це не формулювати, це занадто суперечливо».
«Ааа… так, це правда. Навіть я відчуваю, що те, що я сказав, було абсурдним. Але!»
Шідо вигукнув після того, як поцілував <Нібелькол>.
«Ааах... так, це правда. Навіть я відчуваю, що те, що я сказав, абсурд. ──Але!» Шідо вигукнув, поцілувавши <Нібельколь>. «Ах, це дійсно останній варіант! Щобздійснити бажання нас обох!»
«Е-е-е…?»
«──Ви виправим минуле, але не все! Тільки те, що погане. Робити вибір у розвитку подій, щоб змінити історію на ідеальну…! Якби це було можливо, що б ти про це подумала?»
Шідо підняв голос до крику, ніби розриваючи собі горло. У відповідь Курумі зморщила брови, ніби не розуміючи, про що він говорить.
«Що ти таке кажеш...? Я зовсім не розумію. Ти думаєш, що таке можна здійснити...?»
«Я не знаю».
«...»
Почувши ствердну відповідь Шідо, Курумі зробила похмуре обличчя. Однак Шідо очікував такого і продовжив.
« Адже цього ще ніхто не пробував робити. Однак це ризик, на який варто піти!»
«……Тоді давай, говори, що можна зробити, щоб здійснити цю мрію?»
«Хороше питання! По-перше, я запечатаю твою силу!»
Почувши слова Шідо, Курумі могла тільки зітхнути.
«Мені дійсно не слід було питати. Немає сенсу це обговорювати. Ця розмова──» Але. Шідо продовжував, не звертаючи на це уваги. «──Потім, за допомогою моєї сили, я використаю <Зафкіель>, щоб повернутися в минуле,на 30 років назад……!»
«…………,Ха──»
Слухаючи це, Курумі дивилася порожнім поглядом, її очі стали двома порожніми крапками на обличчі.
«Яка... мета цього? Це не відрізнятиметься від того, якби я пішла сама...»
«Є одна річ! З точки зору Курумі, ти можеш лише зупинити народження Духа Першопочатку! Однак, якщо я піду, я, можливо, зможу запечатати силу Духа Першопочатку...!»
«Запечатати...!? Твій план — запечатати силу Духа Першопочатку...!?»
Можливо, шокована намірами Шідо, Курумі заговорила з незвичайною розгубленістю в голосі. Тільки-но уникнувши небезпеки, Шідо відповів, кивнувши головою і сказавши «так!».
«Правильно! Вона теж є Духом, вірно!? Тоді це моя робота! Хоча я не знаю, скільки сили вона має, але дозволь мені── змусити її закохатися!»
«…………!?»
Почувши це, Курумі на мить заціпеніла.
Шідо продовжував натискати, користуючись цим моментом.
«А потім! Якщо я запечатаю Духа Першопочатку, я використаю цю силу…… щоб переписати історію! Нещастя, яке сталося з Курумі! Я увійду в цю різанину, щоб переконатися, що це життя ніколи не відбулося! Після цього я хочу──знову зустрітися з тобою. І не тільки це! Те саме стосується й інших Духів! Простягнути руку тим, хто потребує спасіння, виправити незворотну помилку! Я створю най ідеальнішу історію...!»
«Що... що ти кажеш! Шанс на успіх...»
«Ось чому я сказав, що не знаю! Але чи не є цей так званий Дух Першопочатку істотою, яка стала джерелом усіх інших Духів!? Якщо так, то вона повинна мати жахливу силу! Тоді... одне можна сказати напевно!»
Шідо вказав великим пальцем на свою груди.
«Давай повторю те, що ти щойно сказала, Курумі. Я єдиний у світі. Людина, яка переписала історію!»
«────»
Курумі не знала, що сказати, і просто дивилася на Шідо.
Однак у цей момент зпереду пролунав крик роздратування.
«Ааааа! Не ігноруйте моє існування, влаштували тут собі окремий світ, кляті закохані голубки──!»
Супроводжувані криком <Нібельколь>, незліченні сторінки закружляли навколо, немов снігова буря.
Численні сторінки зібралися навколо одноєї <Нібельколь>, щільно оточуючи тіло, немов надійний обладунок.
«<Вельзевул ·Сторінка> ─── <Бібліотечна обкладинка> ……!»
<Нібельколь>, обгорнула паперовою бронею себе, відскочив від землі і з величезною швидкістю кинулася на Курумі. Рефлекторно рухаючи плечима, Шідо і Курумі одночасно випустили кулю і поцілунок.
Однак...
«Фуу!»
<Нібельколь> відбила кулю і, проігнорувала кинутий поцілунок, продовжив шалений ривок вперед.
Але це було очікувано, адже паперова броня, що обтягувала <Нібельколь>, повністю закривала навіть її очі.
«……Ах».
У цій ситуації було вже запізно для них обох, навіть якщо вони помітили це заздалегідь. Швидкість <Нібельколь> була такою, що навіть Курумі не могла ухилитися від неї, використовуючи свою фізичну силу.
«Курумі───»
«……!»
«Кіяхахаха! Помри!»
Намагаючись кинутися на правий бік Курумі, броня на передпліччі <Нібельколь> перетворилася на спис.
───Атака від <Нібельколь> наближалася до її грудей з величезною швидкістю.
Побачивши це, Курумі відчула, ніби все відбувається в уповільненому темпі.
Це не Курумі використовувала <Зафкіель>, щоб прискорити свої рухи. Це також не була швидкість <Нібельколь>, яка насправді сповільнилася.
Це було лише ущільнення свідомості, що створювало таку короткочасну ілюзію миттєвого часу.
Це був так званий обертовий ліхтар, спричинений мозком під час смертельної небезпеки, щоб знайти протидію через минулий досвід і спогади. Зараз Курумі перебувала в подібному стані. Хоча її свідомість була все ще дуже чіткою, реакція її тіла не могла встигати за цією самою свідомістю, коли вона була на межі отримання смертельного удару.
З огляду на час, було б важко повністю уникнути атаки <Нібельколь>. Якщо це не був смертельний удар, Курумі все ще могла використати четверту кулю <Далето>. Однак, якщо удар був би точним, сумнівно, що <Нібельколь> дозволила б їй це зробити, і продовжувати атакувати її.
Помилка в розрахунках. Звичайно, бій слід було залишити клонам, а основому тілу слід було спостерігати з відстані, ховаючись у тіні. ──Ні, вони все одно були б у великому невигідному становищі. Боротися без використання «Зафкіеля» означало б лише марно витрачати свої війська.
Ні, перед цим було ще щось, над чим слід було задуматися.
Ах──так, правильно.
Неможна було відволіктися на голос Шідо.
Незалежно від того, наскільки швидкою є атака <Нібельколь>, якщо вона знову вдарить у проміжок часу, необхідний для відновлення, у неї буде достатньо часу, щоб перезарядити кулю з <Зафкіеля>.
Проте, це було неминуче.
Через слова Шідо, голос ── який вплинув на серце Курумі.
Недоречна, абсурдна і безглузда балаканина.
Однак Курумі подумала про себе.
Як було б чудово, якби це справді збулося.
Як було б чудово довірити цю мрію йому.
Якщо вже доведеться померти таким чином, то принаймні слід довірити свою силу Шідо──
«──Тож, ось про що "Я" думає в такий момент?»
Саме в цей момент.
Серед її гострого свідомості пролунав голос, який прочитав серце Курумі.
У той момент.
З тіні Курумі з'явився її клон, що носив характерне готичне плаття лоліти, і прийняв удар від <Нібельколь> своїм тілом.
──Не було сумнівів. Це був клон Токісакі Курумі п'ятирічної давнини, якомк Курумі зберігла життя.
Квіти крові розквітли перед очима Курумі. Кінчик руки, що проникав під очну пов'язку готичної Курумі, був виставлений прямо перед її обличчям.
«Я…!?»
Нарешті, реакція її тіла збіглася з її психічним сприйняттям. З її горла вирвався здивований голос.
Однак Курумі швидко відновила самовладання.
З тілом, все ще пронизаним рукою <Нібельколь>, готична Курумі поглянула у бік Курумі.
«──Бачиш... Врешті-решт, я виявилася корисною»
Закінчивши, вона трохи гордо посміхнулася.
«────, Так. Не хочу цього визнавати, але ти довела, що варта була того, щоб залишити тебе в живих».
Миттєво Курумі дістала свій пістолет і вистрілила в <Нібельколь> з <Четвертої кулі> <Далето>, цілячись через плече готичної Курумі.
Куля влучила в паперову броню, що оточувала <Нібельколь>.
Зворотний час Четвертої кулі <Далето> перетворив броню назад на розсипані аркуші паперу.
Раптом <Нібельколь> стала повністю беззахисною.
Наступної миті здалося, що Шідо, який біг до Курумі, обняв <Нібельколь> і поцілував її.
«Яа──н......»
Видавши солодкий голос, <Нібельколь> зникла у світлових частинках. Переконавшись у цьому, Шідо швидко перевів свою увагу на Курумі.
«Ти в порядку, Курумі!»
«......Так».
Курумі відповіла, дивлячись на калюжу крові поруч з Курумі з пов'язкою на оці. Шідо, який також це побачив, був сповнений скорботою. Однак готична Курумі відповіла задоволеною посмішкою.
«"Я", будь ласка... будь чесною... зі своїм серцем...»
Закінчивши, вона розчинилася у світлових частинках.
«Курумі, це...»
«...Будь ласка, не звертай уваги на мене, яка вже мала бути мертвою. Цей клон був зухвалим, непокірнм, настирливим, і безнадійним, але зрештою перед смертю вона довела свою цінність».
«...Уг, не потрібно цього говорити...»
На півслові Шідо замовк. Напевно, це було тому, що він побачив, як Курумі дивилася вниз, щільно стиснувши губи.
«......»
Курумі на мить повернулася до Шідо, а потім злегка вдихнула, щоб відновити самовладання. Після цього вона знову повернулася до Шідо.
Так, Курумі повинна запитати його.
Щоб перевірити, чи правильна була думка, яка промайнула в її голові, коли вона готувалася до смерті.
Щоб переконатися, чи зможе вона виконати те, що сказала готична Курумі, яка врятувала їй життя.
«──Шідо, те, що ти сказав раніше, наскільки ти був серйозний?»
Коли Курумі запитала, пильно дивлячись йому в очі, Шідо відповів, злегка нахмуривши брови.
«Повністю ── я говорив від щирого серця».
«…………»
Дивлячись прямо в її очі, Шідо відверто відповів.
──Ах, як це дратує. Як це дійсно дратує.
Він, з глибини душі, вірить у щось, що, як відомо, неможливо досягти.
І навіть знаючи, що шлях буде сповнений страждань, він все одно планував втілити це в життя.
Так, Шідо немав навіть найменшого натяку на вагання. І все це заради мрії, про яку розповіла Курумі. Безумовно──навіть перед тим, як сказати «Я тебе кохаю».
──Ах, ах, я справді дура.
«──Ах, ах, я справді дура».
Курумі зітхнула з самозприниженням, перш ніж продовжити.
«Гей──Шідо, ти ще пам'ятаєш? Про змагання між нами».
«Хм?»
Почувши слова Курумі, Шідо розширив очі і відповів.
«......той хто змусить іншого закохатися, той і виграє?»
«──Фуфу». Курумі повільно розслабила губи і почала говорити. «Давай продовжимо цю розмову після битви. Якщо ДІЕМ буде переможений і загроза життю Шідо буде усунена ── я не проти віддати свої губи, тобі».
«…! Курумі, справді…?!»
Шідо здивовано розширив очі, почувши ці слова.
Побачивши цей погляд, Курумі ледь не розсміялася. ──Намагаючись досі поводитися витончено, він, здавалося, не зміг зберегти цю відсторонену манеру до самого кінця, і його очі засяяли, як у дитини.
«…Божчеки, як мило».
«Що?»
«Нічого. ──Більше того, це тільки якщо ти переможеш ДІЕМ. Ну, уфуфу, ти зможеш зробити це, Шідо?»
«Звичайно! Після цього ми обговоримо, як разом протистояти Духу Першопочатку як супротивнику!»
Після того, як Шідо висловився з великим ентузіазмом, він ніжно простягнув руку до Курумі.
Ніби кажучи: «Ходімо разом».
«……Уфуфу».
Курумі тихо зітхнула і повільно підняла свою руку до його руки.
І в той момент──
◇
“A……аххххххххх──!”
Крик скорботи домінував над усім світом.
Нестримні ридання сліз переповнювали очі, а звуки безперервних криків виривалися з горла.
Але подібне не могло передати навіть найменшого фрагменту величезної скорботи Міо.
Зараз перед Міо лежав лише хлопець.
У цей момент хлопчину застрелили після того, як він спробував втекти, взявши Міо за руку. Міо, яку переповнювали гнів, смуток і розгубленість, без розбору розкидала свої сили, і згодом знищила все навколо, що її оточувало, і змогла втекти з місця події.
На тілі хлопчини не залишилося жодної рани, оскільки Міо використала свої сили, щоб закрити його рани.
Однак хлопчина так і не прокинувся.
Звісно, за допомогою своєї сили Міо могла б зцілити поранене тіло.
Але повернути життя, якщо воно було втрачене, неможливо.
«Чому... чому... чому...» кричала Міо.
Вона плакала, плакала, не в силах зупинитися, аж поки не втратила лік часу.
Але сльози не припинялися.
Міо була дуже вдячна хлопцеві.
Міо любила хлопця.
Якби хлопець ніколи не знайшов Міо, вона ніколи не була б там, де вона зараз. Хлопець дав їй дім, їжу, одяг, а також знання, Міо це добре розуміла.
Але тепер всього цього нема.
Його вже не було.
Тепер, коли хлопець відійшов у вічність, де вона більше не зможе його зустріти, тільки тоді Міо нарешті зрозуміла, наскільки важливим було існування цього хлопеця.
Наскільки важливим був цей хлопчик для її серця, наскільки незамінним він був для неї.
Після того, як одна людина пішла, світ, який колись був таким барвистим, перетворився на попелястий відтінок сірого. Навіть дні, колись наповнені надією, все зникло.
Перша зустріч відбулася випадково. Але тепер не буде перебільшенням сказати, що цей хлопчик був для Міо сенсом життя. Він був для неї всім.
Якби вона ніколи не зустріла хлопчика.
Якби вона не покладалася на нього так сильно.
Якби вона вибрала для себе смерть, хлопчик міг би не померти.
Безглуздий жаль кружляв у її голові.
«......, ......»
Міо закусила губу до крові, шарпаючи волосся. Вона спрямувала свій розумовий процес на роздуми. З усіма знаннями, які були накопичені до цього часу. Використовуючи всі здогадки та уяву, щоб знайти засіб подолання цього відчаю.
Однак, скільки б вона не думала, відповіді не приходило.
Людські істоти були надто крихкими. Навіть якби йому пощастило вижити в той момент, доки хлопець був мішенню для тієї групи чоловіків, він все одно колись би помер.
Ні, не тільки це. Люди страшенно недовговічні.
Зі знань, отриманих з книжок, і власного розуміння: на відміну від Міо, люди можуть жити лише близько 100 років у кращому випадку.
Навіть якби всі інші проблеми були виключені, хлопець все одно, швидше за все, помер би раніше за Міо. Чи змогла б вона змиритися з таким фактом?
«............»
Заради того, щоб знову побачити усмішку хлопця.
Щоб залишитися з хлопцем якомога довше, що саме потрібно було зробити?
Міо була у глибоких роздумах.
Продовжуючи думати і думати.
Скільки ж часу це зайняло?
«............Ах............»
Навіть не помічаючи цього, її губи зашелестіли одна об одну, просочуючись тихим голосом.
«Так, так...»
Міо хитнулася, дивлячись на хлопця, що спокійно спав, як уві сні, з усміхненем виразом на обличчі.
«Перебудувати з нуля - цього має бути достатньо».
прошепотіла вона, ніжно пестячи хлопчину по щоках.
Так.
Це була відповідь, до якої Міо прийшла після довгих роздумів.
Міо облизала вологі губи, наближаючись до обличчя хлопчини.
Потім вона притиснула свої губи до його губ.
Хоча його губи були м'якими, вся температура тіла була втрачена.
«............»
Міо заплющила очі, щоб зосередитися.
Це було відчуття, ніби вона змінює навколишній світ силою своєї думки.
Потім тіло хлопець перетворилося на слабкі світлові частинки, які повільно поглиналися тілом Міо.
«............Ун............»
Після того, як Міо повністю поглинула тіло хлопчини, вона полегшено зітхнула, одночасно підводячись.
Потім вона ніжно погладила свій живіт.
«Я народжу тебе; ти знову народишся».
"Цього разу ти ніколи не помреш."
«Цього разу ти ніколи не будеш зломлений».
Хлопець, який вже помер, не хотів повертатися до життя.
Тоді, використовуючи власне лоно, вона могла б просто відтворити хлопця повністю. Ні, це було більше, ніж просто це.
У процесі реконструкції його тіла в своєму лоні Міо наділить хлопчину силою.
Хлопчик знову матиме власне тіло, а також здобуде силу Духа.
Однак цього буде недостатньо.
Людське тіло було ще надто крихке. Якби вона дала все одразу, його тіло не витримало б і самознищилося.
Потроху, потроху, потроху.
Треба було спочатку розділити на кілька частин, перш ніж давати їх хлопцю по черзі.
Тож спочатку буде дана лише одна здатність, щоб підготуватися до цього.
«Здатність поглинати силу».
Колись, одного дня, коли хлопець народиться, він виросте і отримає стійке тіло.
Тоді їй доведеться розкидати насіння по всьому світу, щоб воно проростало одне за одним.
Міо спостерігатиме за цим лише збоку.
Потім, коли хлопець отримає всю силу...
Хлопець матиме силу, яка не дозволить нікому заподіяти йому шкоду.
Близький до володіння вічним життям.
Згодом він стане вічним коханим Міо.
"Я ніколи тебе не відпущу. Я більше не зроблю жодної помилки".
пробурмотіла Міо, ніжно погладжуючи свій живіт.
«Тож... будь ласка, зачекай трішки, Шіне».
◇
«────Га......?»
На полі бою.
Шідо випустив майже приглушений звук.
Втім, цього можна було очікувати. Адже з його боку з грудей Курумі простяглася рука, яка не належала Курумі.
Це була не метафора і не жарт. Немов свіжа квітка, що розпустилася, з грудей Курумі простяглася біла рука.
Спостерігаючи за цією сценою з дивним відчуттям дежавю, Шідо подумав про себе, що він бачив це раніше.
Саме так. У червні. На даху школи.
Видовище було точнісінько таким, як тоді, коли справжня Курумі наносила удар з-за спини клону, який також простягав руку до Шідо.
На якусь мить у свідомості Шідо одразу ж відтворилася та фатальна сцена. Однак Курумі, що стояла зараз перед ним, була, безсумнівно, справжньою. Крім того, рука, простягнута назовні, не була схожа на руку Курумі, і він дуже сумнівався, що знайдеться клон, який захоче вийти, використовуючи груди оригіналу.
Але якби це було так......
«...... Га?»
Здавалося, що Курумі трохи запізно помітила це, але вона втупилася у свої груди широко розплющеними очима, наче не розуміючи, що відбувається.
«Що це таке?»
«А?»
На голос Курумі рука потроху витягнулася.
Це виглядало так, ніби щось виповзало з Курумі.
«Ах, ах, ах, ах, ах, ах, ах, ах............»
«Курумі!»
Коли рука поворушила пальцями, щоб видертися назовні, Курумі видала агонізуючий стогін. Шідо інстинктивно покликав її на ім'я.
Однак прогрес не зупинявся, поки врешті-решт...
"Токісакі Курумі. Дякую тобі. Ти була чудовим другом до самого кінця".
Супроводжувана цим голосом, це показало свою зовнішність.
Далі буде…