«……Гей, а що це таке?»
«Ух? А, це світлофор. Колір світла показує, чи можна проїжджати».
«А це що?»
«Поштова скринька. Якщо покласти туди листа, його відправлять у вказане місце».
«А це що?»
«Торгові автомати. Можна купити напої, вкинувши гроші».
«Ну, тоді...»
Не договоривши, Міо раптом зупинилася.
«Вибач. Здається, я занадто довго говорила».
Почувши вибачення Міо, хлопець похитав головою, ніби кажучи «це нічого».
«Не переймайся. Ти вперше бачиш ці речі. Тобі важко не цікавитися ними».
Сказавши це, хлопець також озирнувся навколо.
З обох боків брукованої дороги стояли акуратно вишикувані будівлі. Стовпи стояли з рівними інтервалами по обидва боки, а електричні дроти розтягнулися по небу.
Тим часом у цьому оточенні поспішали туди-сюди пішоходи та автомобілі. Для хлопця, який жив у цьому районі, це було звичне видовище. Проте, якби він бачив таку сцену вперше, він, мабуть, поділяв би реакцію Міо.
Саме так. Приблизно через два тижні після того, як Міо вперше зустріла юнака, вони вирішили вийти з дому на прогулянку.
Міо, яка прочитала всі книги вдома, тепер могла говорити японською так само вільно, як і носій мови, який прожив у Японії багато років. Потім, навчившись певним манерам, поведінці та здоровому глузду, вони нарешті отримали дозвіл від наглядачки дому Такамія, Мани, виходити на вулицю.
Звичайно, вони йшли в протилежному напрямку від місця, де стався просторовий струс. Хоча місто все ще перебувало в паніці від безпрецедентної катастрофи, люди все одно мусили працювати, щоб забезпечити себе їжею. Для цього було необхідно відновити основи повсякденного життя, навіть якщо там був величезний кратер.
Телебачення продовжувало транслювати переважно новини про просторові струси, особливо обговорюючи, чому така катастрофа сталася і повторювалася. Проте мешканці, які жили поблизу цих місць, були напрочуд спокійними і продовжували жити своїм життям.
«Вау... е-е... а-а... Я читала про це в книжці».
«...»
Дивлячись, як Міо ходить по дорозі, з цікавістю розглядаючи все навколо, хлопець дивився на неї, занурившись у свої думки.
На сьогоднішній день її мовні навички були набагато кращими, ніж тоді, коли вони вперше зустрілися. З часом мовні навички Міо розвинулися до такого рівня, що вона змогла пригадати спогади, які раніше були нечіткими.
Однак було ще багато речей, яких вона не розуміла.
Ні──це було безцінним, тому що саме завдяки покращенню комунікативних навичок кількість речей, які вона розуміла, збільшилася.
Міо не була звичайною людиною. Навпаки, вона навіть не була організмом, народженим в результаті природного процесу.
──Дух. Висловлюючи свою сутність японською мовою, вона сказала, що це слово найкраще описує її.
Надприродна форма життя, породжена таємничою технікою, схожою на чаклунство або магію.
Однак, дивлячись на її допитливість, що до усього навколо, він не відчував навіть найменшого натяку на небезпеку, а скоріше можна було сказати...
— Що сталося?
«……Ва!»
Несподівано наблизившись до його обличчя, хлопчик здивовано відхилив плечі назад. Міо нахилила голову з цікавістю, дивлячись на хлопчину.
«Н-ні, нічого».
«……Точно?»
Ніби згадавши щось, Міо випрямилася, а потім знову запитала з цікавістю.
«А що це таке?»
Вказавши знову на щось, Шідо підвів обличчя і подивився в напрямку, куди вказувала Міо.
У вітрині ігрового центру стояла велика прямокутна коробка, яка видавала жваві звуки. Усередині скляної коробки було розміщено м'які іграшки, привертаючи увагу переходих їх блискучими очима
«А, це гра з краном. У верхній частині автомата є роботизована рука. Треба керувати нею ззовні, щоб дістати плюшеву іграшку зсередини».
«О? Це цікаво».
Після того, як хлопець коротко пояснив правила гри, Міо швидким кроком підійшла до автомата, уважно дивлячись всередину.
Їй сподобався ведмедик усередині? Хлопець подумав про себе, повільно підходячи до неї. Потім він подивився на коробку, перш ніж заговорити.
«Хочеш, я витягну його для тебе?»
«… Е?»
Почувши ці слова, Міо підняла голову, показуючи вираз обличчя, який свідчив, що вона зовсім не очікувала цього.
Хлопець посміхнувся, побачивши цей вираз. Поклавши гроші в автомат, він почав грати.
Через десять хвилин, хоча це не була чудова гра. . . . . . йому якось вдалося витягнути ведмедика, перш ніж його гаманець спорожнів.
«Ну! Давай! Ось так!»
Чесно кажучи, через попередні невдачі успіх приніс більше радості, ніж мав би. У той момент, коли іграшка впала у отвір, хлопець видав гучний крик, незважаючи на присутність людей навколо нього. Відвідувачі ігрового центру та перехожі були здивовані, почувши це, але потім пішли з усмішками на обличчях.
«…………»
Хлопець почервонів і, витягнувши плюшевого ведмедя, напружив плечі.
«У-у будь-якому разі. Ось, це тобі, Міо».
“…………?”
Дивлячись вниз, Міо, здавалося, розуміла, що говорив хлопець, і причини його дивної поведінки. Тим часом хлопець, який все ще відчував легке збентеження, взяв Міо за руку, щоб подарувати їй плюшевого ведмедика.
«……? Ти даруєш це мені?»
«Е-е-е, я виграв його саме для цього. ……Чи ти не хочеш його? Я бачив, як ти пильно на нього дивилася, тож подумав, що тобі він сподобався».
«Сподобався…»
Міо повторила це слово, пильно дивлячись на плюшеву іграшку, яку їй дали.
«Подобається… почуття прихильності… сильний інтерес до чогось…»
Міо промурмотіла, ніби цитуючи визначення зі словника, притискаючи іграшкового ведмедика до грудей.
«──Ось так. … Е-е, це має бути почуття вподобання. Спосіб висловити тобі вдячність. Висловити подяку. ... Ні, це має бути...»
Міо жестом показала миттєву думку, що спала їй на думку, і одразу ж повернулася до Хлопця.
«──Дякую. Я дуже щаслива. Ти мені подобаєшся».
Саме в цей момент вона сказала це з радісною посмішкою.
«... Е!?»
Ця посмішка здавалася йому пронизливою, немов у сні.
Через ці несподівані слова обличчя хлопця почервоніло, і він змусив себе відвернути погляд.
Здавалося, що з цього моменту в його житті з Міо починається нова сторінка.
Для хлопця це був неповторний початок.
──Однак хлопець ще не помітив.
Значення існування дівчини на ім'я Міо.
І існування людей, які прагнуть заволодіти нею.
◇
З настанням ранку кілька учнів прямували до школи Райзен.
У холодний лютневий ранок усі учні були одягнені в куртки поверх форми або шарфи на шиї, щоб захиститися від холоду.
Незважаючи на це, були й такі, як Хірото Тономачі, які весело крокували в холодному повітрі, одягнені лише в піджак поверх сорочки.
«Доброго ранку, дівчата. Сьогодні знову гарна погода!»
Сказавши це, Тономачі помахав рукою трьом ученицям, які йшли вулицею.
Висока дівчина, дівчина середнього зросту і статури та дівчина в окулярах — це було знамените тріо з класу 204, більш відоме як тріо Ай Май Міі.
Однак, незважаючи на свій звичний енергійний настрій, всі троє холодно відвернулися, побачивши Тономачі.
«Доброго ранку... Втім, сьогодні повністю хмарно».
«Тобі не холодно, Тономачі? Ми замерзаємо, тільки дивлячись на тебе».
«У початковій школі є такі люди, яких називають вітром, які навіть взимку носять шорти з короткими рукавами».
Після того, як Ай, Май і Міі по черзі висловилися, Тономачі посміхнувся, гордо випнувши груди.
«То ви вже помітили мою дикість. Зрештою, дівчатам подобаються міцні чоловіки, хтось по телевізору сьогодні вранці так сказав».
«……Ви бачили таке шоу?»
«Ні, я не бачила. Я дивлюся тільки основні ранкові новини».
«О точно. Я чула, що стався інцидент із колективною комою. Ух моторошно якось ──».
Сказавши це, Ай, Май і Міі продовжили розмову, відсунувши Тономачі вбік. Однак Тономачі не зневірився і підвищив голос, щоб привернути увагу.
«У будь-якому разі! З цим я також можу надіслати своїй дівчині... Апчі!»
Посеред розмови Тономачі голосно чхнув, змусивши Ай, Май та Міі мовчки переглянутися.
«Ти так легко одягнений і схоже уже застудився, тож до дикого життя тобі ще далеко».
«У будь-якому разі, чому б не запитати думку дівчат, які стоять перед тобою, замість вірити людям, яких ти ніколи не бачив особисто?»
«О так, наприклад, Ямабукі Ай у нас закохана у здібного учня, який обов'язково застуджуються на переломі сезонів. Яке дивовижне нерозділене кохання вони мають, о божечки».
«Гей, зачекайте хвилинку, дівчата».
Коли Ямабукі раптово підняла тему романтичних стосунків, вона раптово спробувала зупинити її, схопивши за комір одягу. Однак Ай одразу це помітила і обернулася, щоб сховатися за Май, як за щитом.
Тоді, коли Тономачі тремтів від холоду, його очі розширилися, ніби він щось помітив.
«Застудився... е, це було правильно? Ну, я радий почуттям Ямабукі, але чи повинен я бути шокований, чи...»
«Ого, ось і неприємне непорозуміння! Не хвилюйся, людина, яка мені подобається, це не ти, Тономачі!»
Все ще ховаючись і використовуючи Май як щит, Ай викрикнула з-за спини дівчини. У відповідь Тономачі скривився, сказавши «Е, дала б мені ще трохи помріяти...»
«Ну чесне слово... Тономачі, ти бачив сьогодні Іцуку?»
У цей момент обличчя Міі проясніло, ніби вона згадала, про що хотіла запитати.
«Іцуку? Ні, я його сьогодні не бачив. А щось сталося?»
«Ні, але я чула, що той звір пішов на побачення з Токісакі. Ми ж думали: «Стійте! А як же Тока?!» У будь-якому разі, ми не можемо погодитися з такими його діями!»
«За інформацією з надійних джерел, він додав нову супутницю до свого «Міні зоопарку»
«Цього разу це старомодна лоліта з великими грудьми, яка називає його господарем. У нього зовсім ніякого почуття сорому!
Поки вони тихо розмовляли, з Тономачі долинув сміх.
«Ахаха, що ти кажеш. Таке для Іцуки неможливо».
«Неможливо?»
Тономачі раптово завмер, але майже одразу прийшов до тями, наче згадав щось.
«Ні, це точно правда. Я повідомлю вам, коли наступного разу побачу його».
«Дякуємо за співпрацю».
Так між Тономачі та тріо Ай, Май і Міі було укладено угоду про співпрацю. З чотирма членами вони, здавалося, додали до своїх лав нового члена. Потім вони подивилися одне на одного, вигукнувши «О!».
Раптом — у наступну мить.
Уууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууууу
Проте, особливого сум'яття не було. Адже місто Тенґу має один з найвищих показників частоти просторових струсів у світі, тому наявність укриттів була обов'язковою. Учні також проходили різні навчання з евакуації, тому їм було зрозуміло, як поводитися в таких ситуаціях.
«Оооо──……нам ще не хватало просторових струсів, коли на вулиці і так холодна погода──».
«Про що ти говориш? Давай, небезпечно не ховатися. Ми повинні піти до шкільного укриття».
«Я знаю».
Продовжуючи розмовляти без особливої напруги, вони попрямували до укриття в підвалі школи.
Те, що пролунав сигнал тривоги, не означає, що просторовий струс відбудеться негайно. Навпаки, набагато небезпечніше буде хаотично вибігати на вулицю.
Тономачі та інші спокійно дійшли до входу і почали по черзі заходити до укриття.
──У цей момент
«……Хм?»
Біля входу в укриття Тономачі раптово зупинився, його увагу привернуло небо.
«Е? Що сталося, Тономачі?»
«Нічого……ви щойно бачили щось у небі?»
«Ха?»
Почувши це, Ай, Май і Міі подивилися в небо, а потім швидко повернули голови назад.
«……Щось побачив?»
«Ну……як би це сказати, це було схоже на величезний бойовий корабель у небі? Щось таке?»
«…………»
Тріо нічого не відповіло Тономачі. Ні, якщо бути точним, дивлячись на нього з певною жалістю, вони повільно прошепотіли тихим голосом.
«Тономачі нарешті з’їхав з глузду…»
«Ні, це ж синдром восьми-класника, який думає про щось, що бачить тільки він?»
«Ні, як не крути, це все одно виглядає досить кепсько».
«Слухайте, принаймні говоріть про таке не при мені».
Тономачі знову пильно подивився на небо з підозрою, але потім відмахнувся від цієї думки і попрямував до укриття.
◇
──З неба зійшов Артіфішл Діспейр.
Повітряні кораблі Деус Екс Махіна, сила, що далеко виходить за межі людських можливостей, прорізали хмари, кидаючи величезні тіні на місто внизу. Вони виглядали як руйнівники, що провіщають апокаліпсис, нагадуючикороля пекла, який зійшов, щоб принести руйнування на родючу землю.
На небі їх уже було близько тридцяти.
Ніби у відповідь на цю заяву, з нижнього мосту і протилежного боку комунікатора пролунав потужний голос.
Раптом у повітрі відчулася сила, яка змусила Шідо інстинктивно випрямитися.
«Який приплив пристрасті...»
«Уму, Которі виглядає дійсно круто...»
Тока, яка стояла поруч із Шідо, кивнула головою на знак згоди. Почувши це, Которі обернулася, знизавши плечима.
«Якщо всі відчули те саме, що й Тока, то тим краще. Адже завдання командира — підняти бойовий дух усіх. ── Але чистий фанатизм марний. Прохолодна голова і пристрасне серце — ось ідеал».
Вона вимовила ці слова, піднявши один палець.
Шідо легенько зітхнув, милуючись тим, як професійно його молодша сестра трималася.
Однак Которі злегка нахмурилася, продовжуючи говорити.
«──Хоча це правда, ви повинні усвідомлювати, що поточна ситуація не можна назвати вигідною для нас. У порівнянні з ворожим флотом із 30 військових кораблів, <Рататоск> має лише п'ять, включаючи <Фраксінусом>. Ворог також має вдесятеро більше магів; крім того, невідомо, скільки тисяч <Бандершнауцерів> і <Нібельколь> з'явиться. Хоча продуктивність наших Ріалайзерів є вищою, якщо ворог першим завдасть нам фронтального удару, ми неодмінно програємо».
«………»
Почувши слова Которі, Духи, що вишикувалися на містку, всі глибоко вдихнули.
Потім Которі повернулася до всіх і вставила «проте».
«Єдині, хто може змінити поточну ситуацію, — це ви».
Дивлячись по черзі на вирази облич Духів, Которі продовжила.
«…… Я розумію, що для командира організації, яка займається захистом Духів, просити про допомогу у Духів — це справді ненормально. Мені дуже соромно за це. Але... будь ласка. Будь ласка, допоможіть нам. Як командир <Рататоска>...»
Раптово замовкнувши, Которі опустила голову, бурмочучи.
«Е-е-е, ні...»
«Як сестра Шідо, я прошу вас — допоможіть моєму братові».
«Звичайно!»
Тока підняла голос, зробивши крок вперед.
Наслідуючи її приклад, інші Духи кивнули на знак згоди.
«Будь ласка, дозвольте і нам... зробити свій внесок, щоб допомогти».
«Правильно! Більше того, ми розсердимося, якщо ти скажеш нам стояти осторонь!»
«Ти казала, що роль командира — піднімати настрій перед війною? Ахаха, молодша сестричка зараз не дуже поводиться як командир».
«Дівчата...»
Которі швидко витерла сльози, що покотилися по щоках після слів усіх присутніх.
Потім, прочистивши горло, щоб відновити самовладання, вона знову підняла обличчя з рішучим поглядом.
«──Дякую. Однак, оскільки те, що буде далі, дуже важливе. ──Ніа, чи можу я вважати, що ця розмова не буде підслухана <Вельзевулом>?»
На запитання Которі Ніа відповіла досить перебільшеним кивком голови.
«Угу, для <Вельзевула> зараз пошук чогось займе багато часу, тож це не повинно бути проблемою. ……То який хитрий план ти готуєш? Ти збираєшся використати Янгола Муку-чін, щоб відкрити великий портал для раптового повного нападу?»
Ніа вимовила це, імітуючи рухи для тіньового боксу. Тим часом Мукуро промурмотіла «хм…», піднявши брови в задумі.
«Вибач, але для Муку це може бути неможливо. Оскільки сили запечатано, подорожі на великі відстані стали складними...»
«А, он як?»
«Я маю на увазі, що я б не дозволила тобі це зробити, навіть якби це працювало. Звісно, ми маємо бути обережними щодо підготовчих заходів іншої сторони, хто знає, які пастки вони підготували. У той момент, коли ми пройдемо через портал, Еллен може нас помітити і відрубати нам голови — таке цілком можливо».
Похитавши плечима, Которі перевела увагу на Оріґамі та Ману.
«Оріґамі, Мано, розкажіть мені більше про ваш план позбавити ДІЕМ Є цих дратівливих <Бандешнауцерів>».
«Я розумію».
Оріґамі та Мана подивилися одна на одну і кивнули, перш ніж відповісти на слова Которі.
«Але перед цим я хочу спочатку щось уточнити у Марії».
«? Що саме, Оріґамі?».
У відповідь на голос Оріґамі, голос Марії пролунав з динаміків мосту. Потім Оріґамі заговорила, дивлячись на екран монітора, на якому було написано МАРІЯ.
«──Як я вже казала, <Бандершнауцери> базується на новому ріалайзері ДІЕМ <Ешкрофт ·β>. Якщо ми зможемо визначити його детальну структуру, чи зможемо ми подати сигнал перешкоди, щоб завадити їм?»
Після того, як Оріґамі закінчила, Марія замислилася на мить, перш ніж відповісти.
«Хоча це теоретично можливо, це нереально. Хоча якщо ти зможеш викрасти детальні дані про конструкцію з ДІЕМ, то це буде інша історія──».
«А що, якщо я скажу, що <Ешкрофт·β> — це модель, створена на основі мозку мага Артемізії Ешкрофт?»
«…Що ти сказала?»
У відповідь на слова Оріґамі Которі скривила обличчя.
Шідо здивовано підняв брови.
«Артемізія… це та жінка, яка була з Еллен?»
«Так». Колишній найкращий маг британських ПДЗ сили SSS. Мана відповіла, схрестивши руки.
«Ріалайзер ДІЕМ спочатку мав контролюватися ззовні за допомогою людського мозку. Але, скопіювавши її мозок, їм вдалося вбудувати в ріалайзер функцію автономного контролю».
«──Якщо ми зможемо її спіймати, ти зможеш написати код для блокування <Ешкрофт·β>, проаналізувавши дані її мозкових хвиль?»
«…………Це можливо».
Після хвилини мовчання Марія нарешті відповіла. Духи та члени екіпажурадісно вигукнули «Ооо!».
Однак Марія швидко втрутилася, щоб вгамувати настрій.
"Все ж таки, це базується на припущенні, що ми зможемо успішно спіймати Артемізію. Її магічна сила поступається лише Еллен. Навіть з усіма Духами, що тут зібралися, її буде нелегко впіймати."
«У мене є ідея з цього приводу.»
«Ідея?»
Після запитання Шідо, Оріґамі та Мана одночасно кивнули.
"Важко уявити, що вона буде так слухняно слідувати за ДІЕМ. Враховуючи, що вона не пам'ятає ні мене, ні Оріґамі, цілком ймовірно, що її пам'ять була модифікована".
«Так. Саме тому я хочу запозичити силу кожного з вас».
Оріґамі байдуже виклала план битви.
Почувши цю пропозицію, інші Духи не могли не витріщитися в подиві.
"Кха-кха-кха, це дуже цікаво. Звичайно, можливо, що це правда."
"Згода. Як і очікувалося від майсира Оріґамі, це чудовий план."
«Хм... ну, ми повинні принаймні спробувати».
Коли кожен з них висловився по черзі, всі Духи схвально закивали головами. Которі, здавалося, на деякий час замислилася, але невдовзі вона підняла обличчя, ніби прийнявши рішення.
"Я розумію. Але будьте обережні."
«Уму!»
"...... Гаразд, зрозуміло. Ми не перестараємося".
Коли Тока рішуче кивнула головою, Нацумі швидко кивнула головою, перш ніж перевести погляд на них.
Которі відповіла жестом на жест обох, а потім перевела погляд на екран, на якому з'явилися літери «МАРІЯ».
"Тепер ...... наступною будеш ти, Маріє. Навіть якщо поточна стратегія буде успішною, все одно залишається велика армія <Нібельколь>. Якщо ми нічого не зробимо, дістатися до Весткотта буде неможливо".
«Я вже знаю».
Марія повторила ці слова ще раз, відповідаючи тихим голосом: «Нібельколь — це псевдодухи, створені силою Вельзевула. З цього випливає, що результати аналізу також вірні...».
Потім Марія пояснила всім протидію проти <Нібельколь>. В результаті обличчя слухачів, які це почули, одне за одним почервоніли від подиву.
«Що... ти серйозно, Маріє?»
«Ц-це, цей метод... справді підійде...?»
«Що ти кажеш, Марія! Ти не розумієш ситуації!? Я не можу тобі цього дозволити!»
Всі були в захваті, а Которі висловила найгучніший протест. Але це не дивно. Адже план Марії був надзвичайно радикальним.
«Звичайно, я теж розумію поточну ситуацію. Моя пропозиція може здатися абсурдною. Однак, як сказала Которі, ми не зможемо перемогти, не зробивши нічого з <Нібельколь>. Запевняю вас, що немає іншого способу нейтралізувати <Нібельколь>. »
«Але... навіть так це занадто...»
«──Ні».
До цього часу мовчки слухаючи, Шідо перервав Которі. Потім він підняв голову, стискаючи кулак.
«Давайте зробимо це. Якщо це єдиний спосіб. Швидше... краще сказати, що цей метод найбільше відповідає нашому стилю».
«Шідо...»
З неспокійним виразом обличчя Которі на мить подивилася на Шідо, але відразу після цього емоції, які можна було побачити в її очах, змінилися на рішучий погляд.
«...Так. Так, ти не помиляєшся».
Потім, змахнувши рукавом куртки на плечах, Которі повернулася і подивилася вперед, на місток.
«Повідомте весь флот. Поділіться стратегією з усіма! Переконайтеся, що план буде успішним!»
«Зрозуміли!»
Відповідь всього екіпажу Которі пролунала по всьому містку.
Повністю занурившись у настрій, Которі підняла куточки губ.
«──Давайте дамо їм урок. Нехай вони дізнаються, як безглуздо боротися проти нас у місті Тенґу».
◇
Металевий диявол повітряного флоту ДІЕМ наблизився до неба міста Тенґу.
Під час плавання ззаду голос екіпажу лунав на містку флагманського корабля <Ламагетон>.
«──Вже підтверджено, що над містом Тенґу знаходиться п'ять повітряних кораблів».
«Ідентифікація та аналіз реакції. Всі вони належать <Рататоску>».
У цьому хаотичному середовищі звуки з кожного корабля змішувалися з повідомленнями, що надходили через спікер, і лунали в цьому галасливому місці.
«<Гонорій>, підготовка до бою завершена».
«<Альмандал>, <Бандершнауцери> готові до розгортання».
«<Галдрабок>, підрозділ магів також готовий».
«──Добре».
Отримуючи незліченні звіти, що тремтіли в його барабанних перетинках, Весткот висловив перебільшену згоду.
Потім він повернувся до монітора, на якому відображалися військові кораблі <Рататоска>, піднявши куточки губ, як хижак, що націлився на свою жертву.
«Схоже, <Кошмар> вже передала моє повідомлення. ──Або це ми не помітили, що це вже інший світ, який вона перезавантажила?»
Він погладив підборіддя, посміхаючись.
У цей момент Еллен, яка стояла поруч, подивилася на монітор і висловила свою думку.
«П'ять кораблів, так.──Тож <Рататоск> здається, мобілізує всі свої сили».
«Ага. Це було правильне рішення. Якби я був командиром, то вчинив би так само. Якщо вони не перейдуть в наступ зараз, то не мають шансів на перемогу».
«Наступ? Хіба вони не повинні захищати Іцуку Шідо?»
Еллен з цікавістю нахилила голову, а Весткотт відповів «ага», вказавши пальцем на своє серце.
«Вони, ймовірно, будуть цілитися або в мою, або в твою голову. Причина такої бойової формації в тому, що вони розуміють: якщо нас тут не буде, ДІЕМ сам собою розпадеться».
Еллен злегка нахмурилася, коли Весткотт закінчив.
«Оскільки ти вже передбачив це, Айку, тобі краще залишитися в безпечному місці».
Еллен відповіла з проникливою турботою, проте Весткотт повільно похитав головою у відповідь.
«Вони тут, щоб протистояти нам усією своєю силою, тому що я тут. Навіть шанс один на тисячу або один на мільйон не змінить світло надії в їхніх очах. Однак, якщо вони не бачать навіть найменшого шансу на перелом, то, швидше за все, вирішать втекти. Це занадто клопітно. Навіть з <Вельзевулом> буде дуже прикро, якщо вони сховають Іцуку Шідо і втечуть».
Після того, як Весткотт закінчив, <Нібельколь>, що зібралися навколо капітанського крісла, почали одночасно висловлювати згоду з тим, що він сказав.
«Саме так».
«Еллен, ти навіть такого рівня логіки не розумієш?»
«Це тому, що твій мозок старіє? Чому б тобі не спробувати трохи попрацювати над розумом?»
«…………»
«Заспокойся, Еллен. Ти хочеш зменшити кількість союзників ще до початку битви?»
За ними Артемізія завадила Еллен повільно підняти руку. Еллен у відповідь гнівно хмикнула.
«Ну, не переймайся, Еллен. Зрештою, це не єдина причина».
«… Що ти маєш на увазі?»
«Це наша битва, революція, яку ми розпочали, щоб змінити світ. Звісно, я не можу дозволити тобі вирушити на поле бою самій».
«…………»
Еллен мовчки дивилася в очі Весткотту, а потім кивнула головою і опустила погляд.
«…Так, ти правий, Айку».
«Ага».
Після її короткої відповіді всі присутні <Нібельколь> мали дещо знуджений вираз обличчя, ніби не розуміючи, що щойно було сказано.
«Ну що ж, давайте починати, капітане».
«Так».
У відповідь на команду Весткотта капітан «Лемегетона» Ернест Бренан, чий ранг був еквівалентний командиру, виголосив команди.
«──Тоді нехай битва розпочнеться. Кожен корабель, розгорніть першу хвилю «Бандешнаууерів».
«Зрозуміло».
Капітани інших повітряних кораблів розлетілися у відповідь на вказівки Бренана.
У той же час на моніторі відкрився люк сховища повітряного корабля, з якого вилетіла незліченна кількість «Бандершнауцерів».
Ця сцена нагадувала колективне вилуплення яєць комах. Якщо б хтось мав фобію закритих просторів, то, ймовірно, від одного лише вигляду цього у нього б встало волосся дибом. Навіть Еллен відчула легке напруження від цього видовища.
«<Ноторія>, <Пікатрікс>, <Альберт>, готуйтеся до вистрілу з магічної гармати. Ціль — повітряний корабель <Рататоска>».
У наступну мить, коли Бренан готувався віддати наказ про вистріл, на містку пролунало кілька вибухів.
«──Що сталося?»
"Що це? Це корабель «Рататоска»?"
«Ні, це...»
«Кі-кі-кі-кі-кі.»
Саме тоді, коли члени екіпажу повідомляли про ситуацію, з динаміків почувся гучний сміх.
Одразу після цього на одному з моніторів з'явилося обличчя дівчини. Чорне волосся, нерівномірно зав'язане з обох кінців, і золотий годинник на лівому оці, що яскраво сяв.
Дух Токісакі Курумі. Судячи з усього, вона дивилася прямо в наголовну камеру, встановлену в <Бандершнауцері>.
«Увага, ви чуєте мене, мерзенні маги?»
«......<Кошмар>».
Еллен загострила свій погляд, коли вона вигукнула вказане кодове ім'я. На головному моніторі, що проектував небо, з'явилося кілька «Курумі».
"Я оголошую вам війну! І далі буду полювати на вас!".
«Що ти сказала?»
Поки Еллен голосно лютувала, звук розбитої камери був останньою сценою, яку вони чули і бачили перед тим, як зображення і звук зникли. Загубившись у своєму гніві, Еллен з посмішкою стиснула кулак.
На головному екрані відображалася сцена вбивства численних <Бандершнауцерів>, яких армія Курумі вбивала одного за одним. Побачивши це, капітан Бренан віддав свої вказівки.
«Тц......<Гоноріус>, прикрий війська “Бандершнауцерів”.»
"Вас зрозумів. Загороджувальний вогонь!"
Однак відповідь капітана корабля <Гонорій> була перервана гучним вибухом. З динаміка на мостику було чути лише шум, схожий на крик.
«Що це було?!»
«Гу… здається, їх обстріляли з землі».
«З землі…? Що відбувається, кораблі «Рататоска» ще не зробили жодних рухів».
«…! Капітане, подивіться на це…!»
Один із членів екіпажу, здається, щось помітив, і з оперативного центру пролунав голос. Тоді на частині головного екрану з'явився вид міста під «Гоноріусом».
«Що...?»
Побачивши цю сцену, Бренан замовк.
Але це було очікувано, адже на місці, яке він бачив, стояла будівля з магічною гарматою на даху.
Ні, це було не все. Навіть будинки і вулиці багатьох звичайних людей, а також будівлі, схожі на комерційні об'єкти, змінилися від свого первісного вигляду, зазнавши загрозливого механізму деформації, націливши свої дула на небо.
В Бренана розширилися очі від подиву, коли він зіткнувся з несподіваним видовищем.
«Що, в біса, з цим містом...!»
***
«Гармата будівлі блоку 4 Західного Тенґу влучила у ворожий корабель!»
«──Гмф».
Почувши звіт від членів екіпажу, Которі, сидячи на капітанському кріслі, зробила жест перемоги.
Потім, дивлячись на ворожий флот, що відображався на головному екрані, вона покрутила в роті паличку від льодяника Чупа Чупс.
«Схоже ми їх здивували. Продовжуйте обстріл, з блоків 4 і 5!»
«Зрозуміло!»
Коли відповідь була передана через комунікатор, з землі знову було почато обстріл з магічної артилерії по кораблях ДІЕМ.
Дивлячись на це видовище, Шідо відчув, як холодний піт стікає по його щоках.
«Що я можу сказати... це здається нереальним? Подумати тільки, що в місті Тенґу було щось подібне... чекайте, це що супермаркет, який я часто відвідую, щойно вистрілив світловим променем...»
Тоді Которі підняла руки, висловлюючи горде задоволення.
«Коли <Фраксінус> перебудовували, як ти думаєш, чому ми використовували підземні споруди Тенґу як наш штаб? Ти думав, що з такою кількістю баз під землею, на поверхні нічого не було підготовлено?»
«Ах...»
Після слів Которі Шідо раптом згадав. Дійсно, як сказала Которі, <Рататоск> мав численні підземні споруди під містом Тенґу.
Звичайно, оскільки приватні землі та дороги не можна змінювати, він думав, що земля, мабуть, належала <Рататоску>. Проте він не очікував, що там буде приховано таке обладнання.
«Тим не менш, башти на поверхні можуть лише стримувати їх і розбивати формування супротивника. ── Всім кораблям, розпочати атаку на ворожий флот. Підрозділ підтримки магів буде допомагати Духам».
«Зрозуміло!»
Отримавши накази від Которі, <Рататоск>, і члени екіпажу на борту почали діяти відповідно.
Спостерігаючи за цим, Которі звернула свою увагу на Духів, які вишикувалися поруч із капітанським кріслом.
«──Всі, будь ласка. Дотримуйтесь плану».
«Уму!»
«Кха-кха-кха, нарешті, ми вирушаємо в бій».
«Вирушаємо. Я чекала на це».
«Хуму, тоді вирушаймо».
Тока та інші кивнули адна одній на знак згоди, а потім вишикувалися, щоб вирушити на телепорту.
***
На борту флагманського корабля ДІЕМ «Лемегетон» хаотично поширювалися різні звіти.
«Постійна територія «Гоноріуса» скоротилася на 10%!
«Артилерія знову відкрила вогонь!
«Війська <Бандершнауцерів> знищуються один за одним!»
«Ку...»
Капітан Бреннан скривив обличчя, здавалося, не знаючи, як впоратися з ситуацією.
Але це було очікувано. Прибувши з планом превентивного удару, вони самі опинилися зненацька захоплені противником.
Однак Весткотт, який вмостився за капітанським кріслом, з радістю викручувався від задоволення.
«──Ахахахахаха».
«……? Пане Весткот?»
«Хіба це не чудово? Ми приймемо виклик. Плутанина і хаос у бою — це доля слабкої армії. Якщо ми заспокоїмося, то зможемо використати всю свою силу, щоб завдати вирішального удару. Розгорніть другу партію <Бандершнауцерів> і підрозділів магів. О, і попросіть підтримки місцевих ПДЗ. Давайте також надамо їм місце для активної участі».
«Так──!»
У відповідь на накази Весткотта, Бренан передав накази решті флоту.
Весткотт швидко перевів свою увагу на найсильнішу бойову силу, якою міг похвалитися ДІЕМ
«Все так, як ти чула, Еллен, Артемізія, <Небельколь>, ми зустрінемо ворога з повною силою. Є тільки одна вказівка. ──Тих, хто виділяється, вбити. Для тих людей, які не належать до цього смішного <Рататоску>, нехай сьогодні буде їхній останній день, Раґнарок».
«Так. Перемога буде за нами».
«Зрозуміло».
«Хм, Батько, я думаю, нас трьох буде достатньо».
Коли кожна з трьох сторін дала свою відповідь, три прекрасні дияволиці злетіли в небо.
◇
«──Кіхіхіхі. Ну ж бо. Давайте разом витончено зачаруємо і розгромимо ворога».
«Так, так!»
«Як захоплююче, справді захоплююче!»
Для виконання наказу Курумі з тіні вилізли численні клони. Клони пролітали в небі, немов чорні спалахи, збиваючи в повітрі один за одним літаючих <Бандершнауцерів> за допомогою пістолетів у своїх руках.
Клони Курумі проти військ <Бандершнауцерів>. Хоча одна сторона мала чисельну перевагу, сторона Курумі мала перевагу в індивідуальній силі. Незважаючи на зусилля <Бандершнауцерів> просунутися вперед, їхній опір закінчився в той момент, коли їм пробили груди, вирвали руки або вистрілили в голову.
«Кіхі! Кіхіхіхіхіхі!»
« Хто б міг подумати, що вони використають проти мене таких жалюгідних механічних солдатів».
«Якщо ви навіть не збираєшся намагатися опиратися, то віддайте мені голову вашого генерала──!»
Однак──в наступну мить.
Кілька шматків паперу полетіли поруч із розбитими <Бандершнауцерами>. Звідти з'явилося кілька дівчат із блискучим темно-сірим волоссям, які з гострою точністю пронизували тіла клонів.
«Гі──!»
Від клона пролунав короткий передсмертний крик, після чого він впав на землю.
«Я!»
«Хм... отже, ти з'явився, дух масового виробництва».
Курумі перевела свою увагу на <Нібельколь>, яка зараз лизала свою заплямовану кров'ю руку.
«Дух масового виробництва? І це кажеш мені ти?»
«Я вже думала про це раніше, але хіба ви всі не копіюєте мій характер? »
«Забери свої слова назад. Це ще, хто кого копіює».
«──Дуже добре. Тоді я подарую твою голову твоєму улюбленому татку».
Курумі диявольськи посміхнулася, і її клони направили свої дула на <Нібельколь>, що наближалася.
◇
──Кілька іскор освітлювали небо міста Тенґу.
Це була сцена, надто відірвана від реальності.
У повітрі було кілька бойових кораблів, а також незліченна кількість магів. Поле зору було спотворене відбиттям безлічі механічних гуманоїдних ляльок ДІЕМ. Деформовані будівлі з землі безперервно атакували військові кораблі вгорі. Крім того, механічні ляльки постійно знищувалися Духом <Кошмар>.
«Що…»
Дивлячись на несподіване поле бою, що розкинулося перед її очима, з горла Кусакабе Рьоко вирвався шокований голос.
«Що це…»
Як капітан ПДЗ і маг, вони пережили багато кривавих битв. Хоча після цього вони не залишилися повністю неушкодженими, але принаймні вижили, борючись із <Принцесою>, <Відлюдником> та іншими Духами в японському відділенні ДІЕМ.
Однак навіть для Рьоко таке видовище було надто незвичайним.
Порівняно зі звичайними сутичками, розміри та масштаби були надто різними. Бій охоплював усе небо як поле бою. Крім того, серед ворогів були не тільки духи, а й маги та бойові кораблі.
Це вже не було лише основним завданням ПДЗ протидіяти духам.
Видовище, яке зараз розгорталося, було війною.
Отримавши раптовий наказ вийти на таке військове поле бою без повідомлення про причини відправлення, можна було уявити ступінь розгубленості головних дійових осіб ПДЗ на чолі з Рьоко.
«Капітане...»
Тоді з навушників комунікатора пролунав голос Мікі.
«Це те, про що казала Оріґамі...?»
«...»
Вислухавши слова Мікі, Рьоко на деякий час замовкла.
Безумовно, поточна ситуація була такою, як і передбачала її колишня колега Тобіічі Оріґамі два дні тому.
«Звісно, Оріґамі казала нам ховатися за лінією фронту...»
«Що ти кажеш? Незалежно від форми, місія не зміниться. Поки існує Дух, наша робота — перемогти його».
«Але...»
Мікі все ще відмовлялася зупинитися.
Як її начальник, Рьоко мала б покарати Мікі за те, що та сперечалася з наказом... проте вона лише хмикнула і нічого не сказала. Чесно кажучи, настрій Рьоко був схожий на настрій Мікі.
Навіть якщо вона була колишньою колегою, вона не могла повністю вірити Оріґамі. Однак, вона не могла сказати, що те, що вона сказала, було повністю безпідставним.
На основі різних подій, що відбулися до цього часу, накопичилася значна кількість сумнівів і недовіри до ДІЕМ. Залежно від особистості, здавалося, що є люди, які вважають, що взаєморозуміння можна досягти шляхом спілкування з Духами.
Однак гордість і відповідальність капітана ПДЗ змусили її мінімізувати ці почуття, які, як очікувалося, мали б проявитися.
Ні — не тільки це, а й більш точно.
Момент віри в слова Оріґамі був рівнозначний визнанню того, що все, зроблене до цього моменту, було помилкою. Визнати це лякало її саму.
У той момент, коли вона усвідомила такі думки, пролунав дзвінок у системі зв'язку — це був маг з ДІЕМ.
— Алло? Ви капітан Рьоко з ПДЗ?
— Так, це я. А ви хто?
«Другий виконавчий відділ ДІЕМ Ірен Фокс. Дякую за співпрацю — ситуація термінова. Будь ласка, розпочніть атаку на Духів у цьому місці. Ми надамо вам підтримку».
«Ха……? Зачекайте, чому так раптово?»
Не отримавши відповіді на питання, зв'язок незабаром був перерваний. Так просто на карті з'явилася позначка, що вказувала, куди слід прямувати.
Дивлячись на показане місце, як і сказала Ірен, там Дух боровся проти механічних ляльок──це був <Відлюдник>.
«А, чорт, що це за фігня?»
Рьоко занепокоєно почухала голову і глибоко зітхнула, перш ніж влити енергію в руку, що тримала лазерну зброю.
«Робота є робота. Поїхали!»
«З-зрозуміло……!»
Коли Рьоко віддала наказ, члени ПДЗ відповіли, незважаючи на вагання в їхніх голосах.
Керуючи двигунами, прикріпленими до їхніх спин, вони сформували формацію для атаки на <Відлюдника>.
«В атаку!»
«! Ка──»
Коли Рьоко випустила залп зі свого лазерного пістолета, <Відлюдник> відповів, зібравши холодне повітря, щоб утворити захисний крижаний бар'єр.
Тим не менш, для Духа було цілком звичним і очікуваним запобігати атакам такого рівня. Рьоко віддала наступну серію наказів членам своєї команди.
«Обійдіть ззаду! Зверніть увагу на холодне повітря! Навіть Територія може бути заморожена!»
«Гаразд──»
У цей момент голоси членів її команди були перервані. Точніше кажучи, їх заглушив гучний попереджувальний звук, що лунав у їхніх вухах.
«Що──»
З наближаючогося джерела тепла ззаду надходив сильний енергетичний сигнал. Побачивши незаперечний факт, що з'явився в її полі зору, Рьоко затамувала подих.
Але, звичайно, це мало статися. Атака не була від Духа──це була атака, здійснена магами ДІЕМ, які щойно були наказали атакувати Відлюдника.
Після короткої розгубленості Рьоко відразу все зрозуміла.
Маги ДІЕМ з самого початку не мали наміру допомагати. Їхня єдина мета полягала в тому, щоб створити тимчасовий пролом у захисті Духа, яким вони могли б скористатися. Саме так, разом із членами ПДЗ, які були притиснуті до стінки, вони продовжували атакувати Духа...
«... Тц!»
Всі зміцнювали свої території, готуючись до удару магічної артилерії.
Однак──очікуваний удар так і не настав.
У той момент, коли магічна артилерія вже була готова обстріляти їх ззаду.
«<Міхаель>──<Лаатайб>».
Раптово з'явившись там, дівчина повернула величезний ключ, схожий на посох. У просторі відкрилася величезна діра, яка всмоктала магічний обстріл.
Наступної миті подібна діра знову утворилася за тим самими магами, які вистрілили з магічної артилерії, і з порталу згодом вирвалася енергія, що була всмоктана.
«Е…!?»
Маг Ірен Фокс, яка стала жертвою власної атаки, випустила болісний стогін, а потім впала на землю.
«Хм...?»
Рьоко здивовано дивилася на дівчину, яка раптово з'явилася перед її очима.
Довге блондинське волосся і Янгол у формі ключа — хоча Рьоко бачила її вперше, блискучий одяг, який вона носила, був безсумнівно обладунком, який носять Духи.
──Гм. Ти не схожа на інших людей. Ти, з того ПДЗ, про яке говорила Оріґамі?
— Е-е...
──Їх врятував Дух?
Від несподіваного стану речей Рьоко ледве змогла вимовити кілька слів. Тоді <Відлюдниця>, сидячи на гігантському кролику, показала себе, розвіявши гігантську крижану стіну.
«Я почула про ситуацію від Оріґамі. ……Будь ласка, вам усім потрібно триматися подалі».
«Так, так. Занадто багато пустоєоватимете, і навіть зазвичай лагідна Йошінон розсердиться».
«Ха……що ти……»
«Хуму, ходімо, Йошіно, Йошінон».
«Так……!»
«Гаразд!»
Поки Рьоко все ще перебувала в стані розгубленості, Духи кивнули одна одній, а потім злетіли в небо.
Потім, коли в повітрі на деякий час запала тиша, всі зібралися навколо Рьоко. Жоден з них не встиг усвідомити, що щойно сталося.
«...! К-капітане, ви в порядку!? Ви не поранені?»
Через кілька секунд Мікі випустила звук, який, здавалося, звільнив її від цього паралічу. Почувши цей звук, плечі Рьоко трохи затремтіли.
«А, так, я в порядку. Ніяких проблем... завдяки Духам».
«…………»
Коли Рьоко це сказала, члени ПДЗ знову замовкли. Звісно, те, що вони щойно побачили, не здавалося помилкою чи галюцинацією. Рьоко потерла голову.
Рьоко та інші прийшли на прохання ДІЕМ, але, їх використали як жертовних пішаків. Що ще гірше, їх врятував Дух, на якого вони полювали.
(──Інформація про те, що Духи є організмами, які прагнуть лише руйнування, слід розглядати як пропаганду ДІЕМ. З самого початку ми були лише маріонетками в руках ДІЕМ.)
Рьоко згадала, що Оріґамі сказала їй два дні тому. У її голові відбувався глибокий конфлікт між емоціями та розумом.
Це було природно. Рьоко та решта ПДЗ боролися зі Духами заради людства та світу. Навіть якщо вони зазнавали численних травм та наражали свої життя на небезпеку, вони жили з цією гордістю аж дотепер. І не було легко відкинути це.
Однак у нинішній ситуації давня підозра щодо ДІЕМ відтіснила страх, що кипів у грудях Рьоко.
«──────Тц».
Бах!
Рьоко притиснула лазерну зброю до чола. Дивлячись на дивну поведінку своєї капітанки, члени ПДЗ здивовано зморщили брови.
«……народ».
За часом це було не більше десяти секунд. Але за цей час Рьоко у своїх думках узагальнила все своє життя. І нарешті Рьоко відкрила рота.
«……Готуйтеся до повторного працевлаштування, адже тепер ми безробітні, а до того часу робіть, що хочете».
«…………!»
Члени ПДЗ відреагували на цей наказ збентеженням і здивуванням── Але навіть це затьмарювало зростаюче відчуття хвилювання.
◇
«Фу──»
Озброївшись своєю обмеженою Астральною Сукнею та Ріалайзером <Рататоскка> <Брюнґільдою>, Оріґамі легенько видихнула. У той же час, візуальна підтримка навколо її очей зафіксувала місцезнаходження всіх навколишніх ворогів.
Потім, у відповідності до цієї дії, кілька пір’їнок, що плавали навколо Оріґамі, злетіли в небо зі швидкістю, непідвладною неозброєному оку, і почали випромінювати світло з своїх кінчиків.
Ангел Світла, <Метатрон>, всі <Бандершнауцери>, які попали під цю атаку, мали однаково пробиті голови і впали на землю.
Однак, скільки б їх не було переможено, скільки б одиниць <Бандершнауцерів> не було знищено, наступна хвиля наступала одна за одною. Хоча одна одиниця не була великою проблемою, така велика кількість все ж становила загрозу.
──Тц, скільки б їх не знищувала, вони все одно не закінчуються.
Супроводжуючи цей голос, дівчина з чорним ріалайзером пролетіла за Оріґамі. Як і Оріґамі, Мана також відповідала за знищення <Бандершнауцерів> в тилу.
──Ми повинні знищити джерело їх появи.
──Зрозуміла.
Коли Оріґамі відповіла невеликим кивком, ззаду пролунав ще один голос.
«──Оріґамі! Мано!»
«В-вибачте, що змусили вас чекати».
Сказавши це, Йошіно, яка їхала на крижаному Янголі <Задкіелі>, і Мукуро, яка тримала саого Янгола у формі ключа <Міхаеля>, обидві прибули.
«Ви запізнилися, я хвилювалася, що щось сталося».
«Вибачте...»
Коли Мана кинула на неї погляд, Йошіно схилила голову в знак вибачення.
«Ми трохи затрималися через старих друзів».
Після того, як Мукуро заперечила, Мана, яка, ймовірно, знала про те, що сталося, легенько почухала обличчя.
«Ах… зрозуміло»
Сказавши це, Мана потайки поглянула на Оріґамі.
Оріґамі на мить заплющила очі, а потім глибоко вдихнула, перш ніж відповісти.
«──У будь-якому разі, команда тепер у повному складі. Перейдемо до стратегії».
Так, щоб збільшити шанси на успіх операції, Оріґамі зібрала команду.
Оріґамі, Мана, Йошіно та Мукуро зібралися разом як команда для захоплення Артемісії.
Метою команди було якомога швидше знешкодити Артемізію та супроводити її до «Фраксінуса». Звідти вони мали використати дані її мозкових хвиль, щоб зупинити «Бандершнауцерів».
На борту Фраксінус Которі спостерігала за військовою ситуацією разом з Нією, яка надавала аналітичну підтримку.
З іншого боку, Міку з <Габріелем> і Нацумі, яка імітувала <Ханіель>, посилювали здібності всіх за допомогою своїх Янголів.
Що стосується оперативної групи для боротьби з <Нібельколь>, то це були Тока, сестра Ямаї і──
──Оріґамі!
У цю мить голос Мани пролунав у її вухах.
«…!»
У відповідь на цей голос Оріґамі рефлекторно підняла руки.
У наступну мить на спис Оріґамі «Ейнхер’яр» обрушилася величезна сила.
З неба на надшвидкій швидкості злетів маг, зробивши рухи, ніби розсікаючи повітря лазерним мечем.
На її руку чинився сильний тиск. Вона відчувала, як територія, обплетена густою магією, торкалася її сухої шкіри. За такої приголомшливої швидкості навіть Оріґамі не змогла б зреагувати, якби не почула попередження.
Навіть у ДІЕМ мало хто з магів мав таку силу.
Другий виконавчий відділ Еллен Мейзерс і...
— Артемізія...!
Оріґамі вигукнула імʼя тієї, хто щойно зробила цей удар мечем──Артемізія Ешкрофт відступила на кілька кроків від Орігамі, використовуючи своє тіло, щоб скористатися імпульсом контратаки Оріґамі.
«──як же, давно ми не бачилися. Здається останій раз ми зустрічалися в космосі, так?»
Артемізія говорила так, ніби випадково зустріла подругу. Оріґамі тримала <Ейнхерію> на безпечній відстані. Мана, Йошіно і Мукуро були здивовані несподіваним приходом своєї цілі, але також зайняли бойові позиції.
Однак, незважаючи на те, що Артемізія була оточена чотирма людьми, її невимушений тон не змінився, і вона продовжувала говорити.
«Тобіічі Оріґамі... Я трохи поцікавилася тобою, але не можу згадати. І не знаю чому, але це викликає у мене неприємне відчуття. Можливо, ми вже зустрічалися десь раніше?»
Сказавши це, Артемізія мило нахилила голову. Оріґамі відповіла, тримаючи її в полі зору.
«… Тобі відредагували пам’яті в ДІЕМ. Якщо ти підеш з нами, ми, зможемо вилікувати тебе».
«— Е?»
Коли Оріґамі сказала це, не приховуючи жодних деталей, Артемізія несподівано розширила очі.
«Е… то ти кажеш, що Весткотт і Еллен обманювали мене?»
«Так».
«Ун…»
Коли Оріґамі дала коротку відповідь, Артемізія зітхнула після декількох секунд роздумів.
«Вибач, я не вірю. ──Тому що ви всі Духи».
Як тільки вона закінчила, фігура Артемізії роздулася.
З Територією, викинутою її тілом, не було потреби в будь-яких попередніх діях.
«......»
Оріґамі миттєво підняла свій лазерний спис. Потужні удари, лазерних лез світла, сплетених щільною магічною силою, зіткнулися одне з одним, і фантастичні іскри розлетілися в небо.
Однак Оріґамі не була ні здивована, ні розчарована. Вона не думала, що хтось, чиї спогади були змінені, повірить у цю історію.
Крім того, ця формація вже була зібрана в очікуванні конфлікту. Проте, долею поля бою було розвиватися далі, ніж очікувані результати. Як тільки Артемізія очолила наступ, маги ДІЕМ і <Бандершнауцери> за її спиною контратакували, Мана, Йошіно і Мукуро, які націлилися на Артемісію.
«Тц ──!»
«Йошіно……!»
«Неслухняні діти будуть заморожені!»
«Хуму……!»
Троє розбіглися, уникаючи обстрілу і ракет, що сипалися як дощ, і продовжували збивати ворогів.
Оріґамі підняла брову, керуючи <Метатроном>, щоб танцювати в повітрі і атакувати Артемізію з усіх боків. Однак Артемізія ущільнила Територію навколо свого тіла, відбиваючи напрямок променів, щоб уникнути атаки.
Навіть найменша помилка в куті та силі території могла призвести до серйозних травм; вправність Артемізії була справді неймовірною. Подумки вихваляючи її майстерність, Оріґамі з вражаючою швидкістю підсилювала свій спис <Ейнхерію> за допомогою магічної та духовної сили.
«Ха──!»
«Вааа».
Після того, як Артемізія влучно ухилилася від швидкого удару, вона спробувала вдарити ногами в проміжок, що утворився.
Оріґамі заблокувала цей маневр, підштовхнувши підошвами ніг. Однак у той момент, ніби передбачивши це, Артемізія спробувала підняти меч вгору.
Якимось чином Оріґамі вдалося парирувати другий удар своїм лазерним списом.
“──”
Це було дивне відчуття легкості.
У наступну мить Артемізія зробила різкий ривок вперед, відпустивши рукоятку меча, намагаючись пробити Територію Оріґамі.
«Гяаа──»
«Ку……!»
Її тіло не встигло вчасно зреагувати. Оріґамі наказала <Метатрону> вистрілити променем у себе.
Світло влучило в плече Оріґамі трохи швидше, ніж атака Артемізії відхиляючи її з траекторії удару Артемізії.Артемізія змогла завдати Оріґамі лише легкого удару по щоці.
«Ха!»
У відповідь Оріґамі вдарила Артемізію ногою в живіт, відновивши відстань між ними.
Коли Артемізія відлетіла назад від цього імпульсу, вона знову розширила межі своєї Території і відтягнула назад лазерний меч, який вона кинула в повітря.
«Як і очікувалося від тебе, це був чудовий контр-удар».
Вираз обличчя Оріґамі злегка спотворився, коли вона почула невиправдану похвалу Артемізії.
──Звісно, вона була надзвичайно сильною.
Спробувати захопити ціль живою було б набагато складніше, ніж вбити. Для Оріґамі було б надзвичайно важко самостійно захопити Артемізію.
Намагаючись продовжити цю патову-ситуацію, не залишалося нічого іншого, як чекати, поки Мана, Йошіно і Мукуро позбудуться своїх ворогів.
Одна секунда. Однієї секунди було б достатньо, якби вона змогла відволікти Артемізію на такий час──
«──Орірін!»
Поки Оріґамі розмірковувала над цими думками, раптом через комунікатор пролунав голос Нії з борту «Фраксінуса».
«Це може бути погана новина. Але, здається, до місця перебування Орірін та інших швидко наближається сильна реакція. Швидше за все… Еллен».
«…………»
Оріґамі затамувала подих, коли ця новина пролунала в її вухах.
***
П'ять повітряних кораблів Рататоска були розгорнуті над небом міста Тенґу.
На борту одного з них, «Ульмус», сестринського корабля «Фраксінус», голова Круглого столу Елліот Вудмен дивився на екран монітора.
«То ти таки прийшла, Еллен. Це хороше рішення, ти подорослішала».
Потім, дивлячись на відповідь з радара, він зітхнув.
Так, відповідь від Елен вказувала на те, що вона прямувала в бік, де Артемізія билася з Оріґамі та іншими Духами.
Вони відчули, що той бій є важливим, чи це було частиною більшої стратегії? У будь-якому випадку, ситуація була досить поганою.
Ворог був колишнім асом SSS Артемізією Ешкрофт, а також декількома одиницями «Бандешнауцерів» та «Нібельколь».
На полі бою, яке ледь не опинилося в патовій ситуації, введення отруйної речовини, відомої як Еллен, неминуче призвело б до загибелі Духів.
Проте, можливості тут були дуже обмежені. Повітряні кораблі також були в епіцентрі бою. Група Рататоска, яка і без того перебувала в невигідному становищі, не могла надіслати підкріплення. Навіть якби було більше людей, у <Рататоску> не було нікого, хто міг би зупинити Еллен. ──Ні, в цьому світі таке було неможливо.
──Однак був один єдиний виняток.
— Карен.
— …………
Коли Вудмен покликав її ім'я, Карен, яка стояла поруч із ним, злегка похитала плечима.
— У мене до тебе прохання.
— ………………Так.
Після моторошної тиші Карен відповіла тихим голосом.
Хоча це було очікувано.
Вона, як і решта екіпажу, вже знала, що Вудман мав намір зробити.
Карен тихо видихнула, повернулася за Вудменом, щоб допомогти йому з інвалідним візком, а потім тихим голосом звернулася до нього.
«Елліоте, можу я розповісти тобі анекдот, щоб розрядити обстановку?»
«О, анекдот від тебе? Це рідкість. Будь ласка, дозволь мені послухати».
Вудмен кивнув, і Карен продовжила говорити м'яким тоном.
«──Давай втечемо, Елліоте. Духи, <Рататоск>, давай кинемо все і купимо тихий будинок у сільській місцевості та будемо жити в мирі. Було б добре у горах── там де є поле квітів».
«…………»
«Найкраще буде мати не більше трьох дітей. Мені байдуже, хлопчики це чи дівчатка. Головне, щоб це були наші діти і ти був поруч, тоді все буде чудово. Тоді, крізь бурхливі дні і навіть галасливі дні, давай накопичувати маленьке щастя і старіти разом. А потім, одного дня, коли тебе покличуть на небо──сподіваюся, ти лежатимеш головою на моїх колінах щасливо усміхаючись».
«……Карен».
Вудман тихо сказав, поклавши її руку на свою, що лежала на інвалідному візку.
Якщо прислухатися, все ще можна почути голоси екіпажу, що кричать у нижній частині мосту.
Однак Карен продовжувала говорити, не змінюючи виразу обличчя.
«Можеш сміятися, це було сказано жартома».
«Ах……у тебе талант комедійної актриси».
«Карен».
«Так».
«Вибач».
«Саме через такі твої риси я й закохалася в тебе».
“……Хаха.”
Вудман тихо засміявся, а потім дістав золотий жетон, що блищав на грудях, - пристрій аварійної екіпіровки Ріалайзера.
***_
«Отже, з Тобіїчі Орігамі бореться Артемізія? Ну і добре. Потім розквитаюсь із нею за давню рану.»
Еллен, яка була оснащена платиновим Ріалайзером <Пендраґон>, на великій швидкості мчала вперед крізь надзвичайно хаотичне небо.
Хоча навколо неї розліталася величезна кількість іскор і лунали вибухи, головною метою Еллен зараз була голова Іцуки Шідо.
Еллен збільшила швидкість, оскільки випадкові атаки з боку союзників або ворогів продовжували відбиватися від її території.
Тим не менш, Еллен розуміла, що її ціль, швидше за все, на борту Корабля <Рататоску>. Без сумніву, Шідо перебував під захистом одного з їхніх повітряних бойових кораблів.
В такому випадку, наступним пріоритетом були Духи. Наразі в повітрі було виявлено три групи Духів.
Одна група була <Діва> і <Відьма> перед <Фраксінусом>.
Інша - <Принцеса> і <Берсерки>, які прямували в щільну зону <Нібельколь>.
І, нарешті, останньою групою були «Янгол», “Відлюдник” і «Зодіак», які протистояли Артемізії разом з Такамією Маною.
Еллен вибрала останню з простої причини.
Зрештою, ворогів було занадто багато. Порівнюючи <Нібелколь> і Артемізію, Еллен вирішила, що підтримка останньої буде меншим стресом.
"Зручно, що Мана теж тут. Я зможу вбити двох зайців одни махом"
──Тоді.
Слова Еллен раптово обірвалися з вереском. Вона різко зупинилася, коли на неї напали, рухаючись на надзвуковій швидкості. Якби не Територія, що захищала її, її тіло розлетілося б на шматки.
А наступної миті перед очима Еллен промайнуло блискуче лезо, пронизане магічною енергією.
«Що?»
Еллен в тривозі розплющила очі, стискаючи в руках <Каледвулх>. Людина, яка взяла імітацію, щоб влаштувати засідку на Еллен, стояла прямо, повільно розвертаючись, щоб перегородити Еллен шлях.
«Хто ти?»
Вираз обличчя Еллен забарвився уважністю, коли вона направила вістря свого меча на цю людину.
Не було ніякої духовної відповіді. Це був маг. Однак Оріґамі та Мана все ще мали бути з Артемізією. Вона не уявляла, що в <Рататоску> є ще один маг, який може влаштувати несподівану атаку.
«............»
Маг зі схожою на спис зброєю у руці повільно розгорнув плечі. В результаті риси обличчя, які колись важко було розрізнити в тіні, поступово ставали більш помітними на світлі.
«......Що?!»
Втупившись у постать, Еллен затамувала подих.
Це був молодий чоловік з яскраво-блондинистим волоссям, що нагадувало сонячне світло.
Ріалайзер, який він носив, також був золотистого відтінку. Магічна сила, що випромінювалася з усього його тіла, відкрито демонструвала надзвичайну силу Території, що оточувала його.
Втім, для Еллен подібні речі не мали жодного значення.
«Ах......, ах────»
Ці самовпевнені очі, форма його брів, цей безстрашний погляд - все закарбувалося в серці Еллен, в її пам'яті.
Чоловік перебільшено підняв підборіддя, і нарешті заговорив.
"Привіт, давно не бачилися, Еллен. Тобі сподобалося вихвалятися, що ти найсильніший маг у світі без мене?"
Бум.
Серце Еллен прискорилося.
Емоції, що вирували в її тілі, нарешті вирвалися назовні через горло.
«...... Еліооооооооооооооооооооооооооооооооотттттттеееееее!!!!!!»
Саме так. Еліот. Еліот - Болдуін - Вудман.
У минулому, разом з Еллен і Вескоттом, вони були соратниками, які створили ДІЕМ і поклялися змінити світ, і в той же час, тією самою непрощенною людиною, яка відмовилася від цієї обіцянки.
Чоловік, що стояв зараз перед Еллен, був у розквіті сил.
"Ти все така ж молода, як і раніше. Ну, не те, щоб я мав право так казати зараз".
«А-а-а-а-а-а-а-а!»
Еллен закричала в люті від нападу на її гідність, піднявши <Каледвулх>, щоб стрибнути до Елліота.
У цьому голосі була образа, ненависть і лють──
І навіть невелика частка захоплення, про яке вона сама не здогадувалася.
◇
«Ах, як нудно.»
«Гей, інший "Я" бореться з <Кошмаром>.
Я також хочу робити більш цікаву роботу".
"Точно, точно, це, мабуть, підступний план Еллен. Вона обдурила Батька і змусила його зневажити мене".
«Так, це все Еллен винна».
Поки вони розмовляли між собою, команда <Нібельколь> приземлилася на землю.
Їхнім завданням було знищити магічні гармати, що оточували місто Тенґу.
Вони бачили безперервний артилерійський обстріл, який вівся з дахів багатоквартирних і приватних будинків. Це було надзвичайно сюрреалістичне видовище. Довгий димар громадської лазні, що перетворювалися на гармату, нагадував щось із кіно-стрічки.
Тим не менш, його не можна було залишити без уваги. Кораблі все ще були в хорошому стані завдяки захисту корпусу територією. Однак, щось на рівні «Бандершнауцерів» було б легко рознесено на шматки від артилерійського обстрілу.
Хоча механічні ляльки легко поповнювалися, вони не були
ні невичерпними, ні дешевими. Звичайно, краще було уникнути потенційних втрат, якщо це можливо.
Однак, оскільки гармати також були захищені територією, будь-які атаки зверху могли б лише зруйнувати навколишні вулиці. Тому групі <Нібельколь>, відомій своїм лідерством і чисельністю, було доручено знищити їх.
"Ун, не кажи так. Це заради Батька."
«Давайте швидше закінчимо, щоб ми могли піти погратися».
"Гаразд."
«Гей, з ким ти хочеш пограти?»
"Ну, джерело моєї сили прийшло від <сестри>. Якщо вона була моїм шаблоном, то, безперечно, вона має бути приголомшливою красунею."
"Саме так. Вона повинна бути доброчесною жінкою з бездоганною фігурою, просто бездоганною супержінкою".
Подібно до групи старшокласниць, «Нібельколь» продовжували нескінченно теревенити.
Відразу після цього пролунав звук «Хахахахаха!», і на групу <Нібельколь> посипався град магічних куль з магазинів.
«К'я!»
«Боляче ～!»
Крики, не сповнені жодного напруження, пролунали, коли голови кількох <Нібелколь> рикошетом відлетіли від їхніх тіл.
Решта <Нібельколь> озирнулися і побачили кількох магів, що належали до <Рататоску>, які охороняли гармати. Очевидно, саме вони влаштували засідку на <Нібельколь>.
«Яка підступність!»
«Я вам цього ніколи не пробачу!»
Поранена <Нібельколь> закричала, коли її голова та інші рани миттєво регенерували.
«Що?!?»
Налякані тим, що сталося, маги продовжували стріляти, а їхні обличчя блідли.
«Хм...»
Хоча вбити одне чи два тіла було не так вже й складно, біль все одно не давав спокою. Нібельколь враз підняли руки.
«<Вельзевул - Сторінка>» промовили в один голос Нібельколь.
Потім, за командою голосу, папір у руках
<Нібельколь> затанцював у повітрі, утворюючи захисний бар'єр, щоб захистити їх від зливи магічних куль.
«Що ......!?»
розгублено перегукувалися голоси магів.
Однак це був ще не кінець. Кілька папірців, що залишилися, автоматично склалися в паперові літачки, які зі швидкістю кулі полетіли до магів.
«Уга......!»
«Гу!»
Паперові літачки з легкістю пролетіли через території магів, проходячи крізь їхні плечі чи ноги, перш ніж бумерангом повернутися назад до рук <Нібельколь>.
"Ахахаха! Які крихкі!"
"Хіба <Рататоск> не має бути другом Духів? Чому ж ви атакуєте мене, адже мене теж можна вважати Духом."
«А, значить, тоді не повинно бути ніяких сумнівів щодо відплати.»
«Розумію, аха-ха-ха».
<Нібельколь> легенько засміялася, перш ніж знову підняла руку, спрямувавши паперовий літачок у бік магів.
«Прощавайте»
«Прощавайте»
Однак наступної миті, коли <Нібельколь> вже збирався відпустити сторінку, ззаду налетів шалений порив вітру, здуваючи сторінки <Вельзевула>".
«Кяяя!»
«Що це?»
Нібельколь притиснули свої спідниці та волосся, і коли вони обернулися, щоб подивитися назад.
Зʼявилася молода дівчина, одягнена в обмежену астральну сукню і величезний меч, й одразу кинулася на <Нібельколь> - це був Дух, Тока.
«Хахххх!»
«Кяяя!»
У цей момент група «Нібельколь» розділилася на дві, щоб уникнути удару. Тоді з-за спини Токи, сестри Ямай, одягнені в обмежені астральні сукні з крилами на лівому і правому плечах, звернулися до магів, які охороняли наземні гармати.
«Будь ласка, залиште це нам».
«Відступайте».
«…! Так, точно. Дякуємо…!»
Маги залишили місце події, притискаючи плечі, пробиті атакою <Вельзевула>. Швидко переконавшись у їх відступі, Каґуя і Юдзуру вишикувалися поруч із Токою, яка пильно дивилася на <Нібельколь>.
Три Духи.
Дивлячись на цю сцену, <Нібельколь> здивовано розширив очі, а потім викривила губи в маніакальній посмішці.
«Кяяя, ви серйозно?»
«<Принцеса> і <Берсерки>? Бойова фракція духів зібралася разом».
«А я думала, що руйнувати цю гармату буде нудно. Щиро дякуємо за ьаку увагу до нас».
Закінчивши розмову, <Нібельколь> підняла руки, щоб повернути сторінки <Вельзевула>, які розвіяло вітром. Паперові літачки розгорнулися назад у аркуші паперу, а потім швидко прийняли іншу форму. ──Паперових журавликів. Тисяча паперових журавликів вишикувалася в ряд, наче зграя птахів.
«Ху-ху-ху, ви будете здивовані, якщо думаєте, що зможете знову здути їх своїм вітром».
«Якщо ви будете необережні, ваше тіло перетвориться на решето».
«А тепер, як ви думаєте, ви зможете відрубати мені голову до того, як це станеться?»
«Але я не думаю, що в цьому є якийсь сенс».
«Я є частиною цілого, цілого, що складається з одного».
«Незалежно від того, скількох мене ви вб'єте. Поки <Вельзевул> тут, я ніколи не помру».
«Кха-ха-ха, як ви вбєте духа, що не знає смерті?»
<Нібельколь> спокійно посміхалася, стоячи перед рядом паперових журавлів. Однак, хоча Тока і сестри Ямай пильно дивилися на <Нібельколь>, вони не продовжували бездумно атакувати.
«……?»
Спочатку здавалося, що вони шукають нагоди вбити <Нібельколь> ── але це було не так. У їхніх очах не було ніякої плутанини чи здивування.
Спокійні, але з сильним наміром. Саме це висловлювали їхні очі.
«<Нібельколь>, вибачте, але ваш супротивник — це не ми».
«Кха-кха-кха, так і є, для вас є більш підходящий супротивник».
«Згода. Юлзуру та інші — лише супровід».
«……Ха?»
Усі <Нібельколь> здивовано підняли брови.
Духи повинні бути на вершині бойової сили, якою володіє <Рататоск>. Якщо і було щось, здатне замінити їх, то це міг бути лише колишній Адепт 2──хтось на рівні Такамії Мани. Однак, навіть якщо б цей маг з'явився, ситуація не змінилася б кардинально. Адже, скільки б <Нібельколів> не було вбито──
«…………Е?»
На півслові <Нібельколь> видала несподіваний здивований звук.
Це сталося тому, що вони побачили, як з-за спини Токи та інших з'явилося обличчя людини.
──Це було обличчя хлопця.
Він був середньої статури, з нейтральним обличчям, не носив ні обмеженого Астрального одягу, ні Ріалайзера.
Це був просто хлопець шкільного віку.
«Іцука……Шідо?»
З широко розплющеними від подиву очима, це ім'я пролунало з їхніх вуст. Так, людина, що йшла по місту, перетвореному на гору уламків повітряними бомбардуваннями, була саме тим, кого <Нібельколь> шукала, щоб вбити, — Іцука Шідо.
Якщо Весткот помре, то це буде поразка ДІЕМ.
Якщо Іцука Шідо помре, то це буде поразка <Рататоска>.
Хоча це не було прописано в правилах, обидві сторони мали добре усвідомлювати цей факт.
Тому <Нібельколь> думала, що Шідо сховається за міцними повітряними кораблями. Принаймні, з'явитися на передньому краї поля бою без охорони було чимось, чого ніхто не очікував. Раптова несподіванка змусила <Нібельколь> на деякий час завмерти.
Однак така пауза тривала лише коротку секунду. <Нібельколь> перетворила вираз здивування на безстрашну посмішку, грізно дивлячись на Шідо, який наближався до них.
«Ну... хоча я не знаю, що ти збираєшся робити, але це дуже сміливо з твого боку».
«Ти мій супротивник? Ахаха, ти мене недооцінюєш?»
«Ну, як би там не було, це буде гарним сувеніром для Батька ── так!»
<Нібельколь> підняли руки і вистрілили <Вельзевул · Сторінка>, який перетворився на паперових журавлів.
«Фу──!»
Тока і сестри Ямай стрибнули вперед, щоб захистити Шідо від розкиданих паперових журавликів.
Однак така поведінка була в межах очікувань.
Сила <Нібельколь> полягала не в абсолютній індивідуальній силі, а в кількісній силі, яка змушувала все інше відступити. <Нібельколь> направила близько 30 копій, щоб розправитися з Духами, а решта попрямувала прямо до Шідо.
«Хахахахахаха──!»
Гучно сміючись, одна <Нібельколь> швидко наближалася до Шідо.
Тока та інші були занадто далеко позаду. Навіть Духи не змогли б їх наздогнати в цей момент.
<Нібельколь> простягнула руку вперед, щоб проткнути серце Шідо.
Однак──
«<Нібельколь>».
У цю мить Шідо, який до цього моменту мовчав, несподівано вимовив ніжним голосом.
«──Я кохаю тебе».
“………………,Ха?”
Почувши надто несподівані слова, <Нібельколь> на мить здивовано розширила очі.
Однак це було лише прелюдією до дивних дій Шідо. Скориставшись миттєвою паузою, Шідо просянув палець до губ <Нібельколь>──
«────»
А потім притягнув <Нібельколь> до себе і притиснув свої губи до губ <Нібельколь>.
«…………!?»
Ця раптова дія наповнила розум <Нібельколь> безліччю питань. Значення цього було абсолютно незрозумілим. Чи втратив він розсуд, бо наближалася смерть? Однак з його боку не було жодного вагання. Тоді чому він з'явився на полі бою, щоб зробити це? Чи це таємна стратегія ворога? Неможливо. Для <Нібельколь>, яка ніколи не помре, таке ніколи не могло б...
«Е... е...?»
<Нібельколь> відчула дискомфорт. Ніби вона страждала від ілюзії, що її тіло тане. Вона не могла більше зберігати свою позу. Обличчя палало, наче від лихоманки. Пекло. Серце. Тане. Однак було також відчуття, що вона не знає, чому це так приємно...
З легким світлом <Нібельколь> зникла, як бульбашка, а листок паперу з якого вона була зроблена впав на землю.
У той момент, коли папір торкнувся землі, він розчинився в повітряних частинках світла.
«Ха...!?»
«Що... це...!»
Нібельколь, які спостерігали за цим видовищем збоку, вигукнули тремтячим голосом.
Відразу після цього навіть ці Нібельколь відчули, що їхнє серце б'ється з ненормальною швидкістю. Це було так, ніби їх атакувала ейфорія, схожа на відчуття від наркотику, що виділявся в їхньому мозку. Потім, як і попередня Нібельколь, вони всі зникли в світлових частинках у стані екстазу.
◇
«П-поцілувати!? <Нібельколь>……?»
Перед початком битви між <Рататоском> і ДІЕМ.
На містку <Фраксінуса>, дізнавшись про метод Марії щодо <Нібельколь>, Шідо видав здивоване обличчя.
Ні, не тільки Шідо. Навколишні Духи та члени екіпажу всі відреагували так само, як і Шідо.
Однак Марія продовжувала говорити дуже спокійним тоном, а екран продовжував мерехтіти.
«Так, через поцілунок. ──Хоча <Нібельколь> і є псевдо-Духом, вона все одно залишається Духом. І вній є сила духів, а не магічна сила. Як результат, їх можна запечатати за допомогою сили Шідо».
«П-почекайте хвилинку. Навіть якщо ситуація така, як сказала Марія, для запечатування Духів потрібна позитивна симпатія. Якщо інша сторона не в стані, коли вона відкрила своє серце, то скільки б поцілунків не було...»
Шідо вимовив ці слова, а піт стікав по його обличчю.
Так, це було те, про що йому досі неодноразово говорила Которі та Рейне. Навіть якщо б була можливість поцілувати <Нібельколь>, супротивник — це Дух, створений ДІЕМ, який має на меті вбити Шідо. Тому Шідо не вважав, що запечатати духовну силу можливо.
Проте, спокійно розмовляти на полі бою, щоб підвищити доброзичливість <Нібельколь>, також не було варіантом. Пропозиція Марії можна було описати лише як порожні балачки.
Однак Марія, яка, здавалося, вважала відповідь Шідо раціональною, зітхнула (або принаймні видала звук, схожий на зітхання), перш ніж продовжити.
«──Це правда, все як ти і сказав. Однак це стосується лише звичайних Духів».
«Що ти маєш на увазі……?»
«Згадайте, звідки походять <Нібельколь>, звідки вони створюються».
«Звідки……»
Сказавши це, Шідо поглянув на Нію. Інші Духи зробили те саме. Раптово опинившись у центрі несподіваної уваги, Ніа згорбилася, видавши звук «уффун». Однак ніхто на це не відреагував.
<Нібельколь> — це Дух, створений із сили <Вельзевула>. А Король демонів <Вельзевул> спочатку був Янголом <Разіелем>, яким володіла Ніа.
«Так, походження <Нібельколь> — це <Вельзевул>, але кристал Сефіра — не єдине, що взято у Нії».
«Це означає...»
Которі підняла брову, подумавши про щось, на що Марія швидко відповіла «так».
«Ніа. Що ти думаєш про Шідо?»
«Е? Якщо це допоможе оформіть документи і я його собі заберу на все життя».
Коли Ніа відповіла, Марія випустила кашель незадоволення, перш ніж продовжити.
«Зачекай хвилинку. Ти хочеш сказати, що можливість запечатати <Нібельколь> пов'язана з позитивною прихильністю Нії...?!»
«Ймовірно, так і є. — Використовуючи загальноприйнятий жаргон, навіть якщо рот цієї жінки низького рівня скептичний, принаймні тіло трохи чесніше на своєму місці».
«…………»
Щоб це вважалося загальноприйнятим жаргоном, Шідо витер піт з чола.
Та якщо теорія Марії вірна, вони повинні бути здатні нейтралізувати такого складного ворога, як <Нібельколь>. <Бандершнауцери> і <Нібельколь>. Якщо ці двоє, які складали основну бойову силу ворога, зникнуть, у <Рататоска>, який значно поступався чисельністю, з'явиться шанс на перемогу.
Але саме в цей момент Которі м'яко похитала головою.
«Навіть якщо це правда, це занадто небезпечно. Оскільки потрібно поцілувати <Нібельколь>,це означає, що Шідо, який є ціллю, повинен з'явитися на полі бою».
«Муу──»
Тока та інші, які зрозуміли значення слів Которі, всі зробили важкий вираз обличчя.
Дійсно, якщо думати з точки зору здорового глузду, це була абсолютно неможлива стратегія. Адже це означало відправити когось, хто повинен залишатися в тіні, прямо на фронт поля бою.
«……»
──Однак Шідо не розгубився.
Сказавши це, він дивився на всіх з рішучим поглядом.
«Давайте зробимо це. Якщо це єдиний спосіб. Швид……ні, краще сказати, що цей метод найбільше відповідає нашому стилю».
◇
──У той самий момент, коли відчуття поцілунку зникло, дівчина в його обіймах розчинилася в світлових частинках.
«…………»
Від цього таємничого відчуття Шідо на мить застиг на місці. Ні, справа була не тільки в цьому.
Побачивши поцілунок між Шідо і <Нібельколь>, навколишні <Нібельколь> почервоніли, скручуючи тіла і притискаючи руки до грудей, обіймпючи себе за плечі, а потім також зникли.
Можливість такого явища заздалегідь передбачила Марія. <Нібельколь> — це частина одного єдиного цілого, що поділені на безліч частинок.
Тому той самий ефект можна спостерігати у осіб, яких поцілували, та осіб, які усвідомлювали, що їх поцілували.
Фатальна діра в цілісній групі, невмираючої армії, <Нібельколь>.
Наявність вразливого Шідо на полі бою, стало мечем, що може знищити невмирущу армію──!
«Почнемо, <Нібельколь>, настав час для мене і тебе розпочати наше побачення (війну)».
Шідо оголосив тихим, але промовистим тоном. Потім, ніби щоб ще більше спровокувати <Нібельколь>, він простягнув пальці вперед.
«……!»
«Не недооцінюй──»
«Ми маємо──!»
<Нібельколь>, які не попали під дію, сповнилися гнівом і всі разом кинулися вперед, щоб атакувати Шідо.
«Ха!»
Шідо вклав силу <Ґабріеля> у свій голос, супроводжуючи його імпозантним криком;
Хоча печатка все ще могла бути накладена, супротивник все ще був Духом. Базова фізична сила мала таку ж різницю, як відстань між небом і землею. Сила Янгола була необхідною, щоб встигнути за швидкими рухами <Нібельколь>.
«Ахахахахаха!»
«Іди до пекла──!»
<Нібельколь> кричали, атакуючи Шідо з усіх боків.
<Нібельколь> здавалися стурбованими цією несподіваною ситуацією, але їх відповідь все ж надійшла. Звичайно, у Шідо була лише одна пара губ, і йому було неможливо відповісти, коли на нього тиснули з усіх боків одночасно.
Однак.
«──<Задкіель>! <Ханіель>!»
Коли Шідо вигукнув ці імена, волога в повітрі конденсувалася, утворюючи три крижані стовпи за його спиною.
Потім, в наступну мить, Шідо використав силу <Ханіеля>, щоб надати цим крижаним стовпам такий самий вигляд, як і собі.
«Що……!?»
Зіткнувшись з цією несподіванкою, <Нібельколь>, що наближалися до Шідо, завагалися. З точки зору часу, це було менше секунди.
Однак, цього часу було достатньо для Шідо, який вже зміцнив свої фізичні здібності та рефлекси за допомогою <Ґабріель>.
«──Ун──»
«…………!?»
Шідо схопив наближаючуся <Нібельколь> і потім схопив її підборіддя і...
«Ха……це……»
Потім Нібельколь, які були свідками цієї сцени, зникли у світлі разом із тією, кого поцілували.
«Що… Що, ти…!»
«Нібельколь», які вижили завдяки відстані у своїй формації, закричали.
Цього разу вони кинулися до Шідо. Швидко піднявши руки, сторінки книги, що плавали навколо, згорнулися у конусоподібну форму, спрямовану кінчиками у бік Шідо.
Дійсно, якщо для запечатування був потрібен поцілунок, то вони могли просто атакувати з безпечної відстані. Це була проств, але ефективна стратегія.
«Але...»
...Якщо вони зникають через те, що бачать поцілунок, то, можливо...
Піднісши праву руку до губ, він зробив грайливий жест, простягнувши руку вперед до групи <Нібельколь>, яка збиралася кинути спис.
«Е-е-е... Тч!»
Так, це було схоже на... повітряний поцілунок.
Або, простіше кажучи, це був поцілунок, кинутий з відстані.
«Угу...!»
«Ха...!?»
Отримавши поцілунок від Шідо, всі <Нібельколь> сильно почервоніли, притискаючи руки до щік.
«──<Рафаель>!»
Використавши вітер, щоб отримати шанс, Шідо швидко підійшов до найближчої <Нібельколь> і поцілував.
«Ах...»
«Умм...»
Видаючи п'яний голос, навколишні <Нібельколь> також зникли. Залишившись на відстані, <Нібельколь> випустила переляканий звук «Хіі».
«Ну що ж…… хто наступна?»
«Кя… ааааа!»
«Батьку──!»
Видавши крик, решта <Нібельколь> втекли в пошуках безпеки.
Однак, навіть якщо вони зараз виглядали як слабкі дівчата, вони все одно становили загрозу для інших магів і духів. Хоча він відчував легку провину за те, що знущався з них, Шідо використав вітер <Рафаеля>, щоб наздогнати їх.
«Я не дам тобі втекти── моє кошеня».
──Тоді розірвалася буря кохання.
Як ті, що втікали, так і ті, що атакували, обидві групи тремтіли, намагаючись або сховатися в руїнах, або знищити свою ціль.
Шідо не робив між ними різниці. Він шепотів їм солодкі слова кохання, а потім ніжно цілував їхні губи.
Така поведінка була безпрецедентною для цих Духів.
Хоча <Бандершнауцери> та інші маги намагалися кинутися з неба на допомогу, помітивши цю аномалію, ніхто не міг прорвати захист, встановлений Токою та сестрами Ямай, які відповідали за захист Шідо. Незабаром більшість <Нібельколь>, відправлених на землю для знищення укріплень, зникли.
«Фу──»
Однак на землі все ще залишалося багато <Нібельколь>. Маючи за мету наступне поле бою, Шідо рушив вперед до області густонаселеної Нібельколь.
Однак──
«Шідо!»
Голос Токи раптово пролунав з неба.
У той момент Шідо відчув присутність когось, хто причаївся за його спиною.
«Ку…!»
──Невже його заманили <Нібельколь>, щоб влаштувати засідку…!?
Подумавши хвилину, він відчув лише миттєвий жаль. Шідо простягнув руку, щоб захистити спину.
Навіть якщо удар влучить, він все одно зможе відновитися завдяки регенеративній силі <Камаеля>, якщо це не буде миттєва смерть. Тоді Шідо доведеться поцілувати її, навіть якщо це означатиме ризикнути своїм життям.
──Однак.
«Е?»
«......»
У мить, коли Шідо обернувся, його очі розширилися, і він завмер.
Причина була проста. Те, що Шідо вважав <Нібельколь>, насправді було тінню──
«……Божечки, Божечки. Як сміливо з твого боку, Шідо».
Дівчини з очима кожне з чких мало різниц колір, а обличчя дівчини прикрашала чарівна посмішка.