“────, ……──”
Навіть якщо було бажання вимовити хоч звук, з її вуст виривалося лише хрипке зітхання.
Від такого надзвичайного напруження і лише невеликої частки хвилювання в даний момент її тіло і розум руйнуються від виснаження. Ноги Токісакі Курумі злегка затремтіли, перш ніж нарешті впасти на землю.
«Я!»
«З тобою все гаразд?»
Згодом молоді дівчата, що оточували її, всі разом видали голоси тривожного занепокоєння.
З волоссям, нерівномірно зав'язаним між лівим і правим боком, і з годинниковим механізмом на лівому оці, всі вони були клонами Курумі з точно такою ж зовнішністю, як і вона.
Курумі кілька разів хрипко кашлянула, перш ніж повільно підвестися.
«Нічого страшного».
Зараз Курумі перебувала на даху будівлі дуже пізно вночі. Місяць був закритий хмарами, і лише тьмяне світло вуличних ліхтарів на землі давало змогу роззирнутися довкола.
«............»
Курумі подивилася вниз і втупилася в каламутну темряву власної тіні. Повільно піднявши ногу, вона спіткнулася. Вона тупнула п'ятою.
Не для того, щоб покликати свого Янгола чи інших клонів, що ховалися в тіні. Лише для того, щоб відчути полегшення від Духа, який мить тому опинився в центрі її тіні.
Так, до цього моменту Курумі перебувала в епіцентрі протистояння, викликаного присутністю певного Духа, класифікованого під ім'ям «Фантом».
Своє існування, приховане в таємниці, покрите шаром шуму, це був Дух, який може перетворювати людей на Духів. І от, фігура, з якої зняли мозаїку, виявилася ніким іншим, як асистенткою вчителя Шідо та інших, а також аналітиком <Рататоску>, Мурасаме Рейне.
Але навіть у цьому випадку, простого удару ногою по тіні було недостатньо, щоб перевірити поточний стан всередині.
Хоча там був лише один вхід, тінь Курумі була умовно розділена на дві частини.
Один простір схожий на сховище, де клони можуть вільно знаходитися, щоб зайти і вийти, коли їм заманеться.
Поруч з нею був інший простір, схожий на шлунок, щоб грабувати «час» непроханих гостей.
Звісно, Курумі відправила туди проковтнуту Рейне.
Цей простір також був для Курумі мимовільним. Мало того, що вона не могла виплюнути тих, кого проковтнула, так ще й зазирнути туди, щоб зрозуміти ситуацію всередині, було абсолютно неможливо. Це було схоже на те, як люди не можуть неозброєним оком зазирнути всередину власного тіла.
...... Причиною відштовхування від тіні було просто те, що не було іншого місця, куди можна було б передати емоції, що переповнювали душу.
Яким би могутнім не був Дух, неможливо було залишитися живим після того, як потрапив у цей простір. Трохи оговтавшись від тихої та спокійної атмосфери, що повернулася, Курумі полегшено зітхнула.
"Дійсно, це було занадто легко. Для Духа надмірно розбити свою власну силу до такої міри, для чого їй це, вона ж розуміла, що ослаблює таким чином себе".
Ніби розмовляючи сама з собою, Курумі пробурмотіла вголос.
Насправді, це не була її початкова сила. В результаті несподіваного нападу Курумі навіть не встигла одягнути свою Астральну Сукню.
Проте важливішим був результат. Рейне зникла, поки Курумі все ще стояла на місці. Лише цей факт був завершенням цієї битви.
Курумі загострила погляд, зробивши ще один глибокий вдих. Потім вона повільно підняла голову.
"Ходімо. Це ще не кінець. Моя мета - не ця нікчемна людина, а той монстр, який був у розквіті сил 30 років тому".
«............»
Коли Курумі голосно заговорила, всі клони кивнули з покірним виразом на обличчях.
«Для цієї мети, сили, запечатані в Шідо, є незамінним помічником.»
«Ходімо.»
«Зруйнувати плани ДІЕМ і захопити Шідо в свої руки».
«Якщо <Фантом> розділила свою силу таким чином, буде легко перемогти її ще до її народження.»
«Але ж...»
Раптом один з клонів виказав вираз сумніву.
"Навіщо <Фантом> ділити власну силу, щоб збільшити кількість Духів. Адже це все одно, що самостійно ослаблювати себе?"
«............»
Почувши слова клона, Курумі деякий час мовчала.
Дійсно, все було саме так, як вона сказала. Якби Рейне була у стані повної сили, то не було б жодного шансу, що навіть Курумі змогла б перемогти.
Курумі не думала, що в цій справі, пов'язаній з її власним життям, вона просто бавилася, перетворюючи людей на Духів.
У цьому була якась причина.
Навіть якщо це означало втрату сили, щось, з чим потрібно було покінчити.
Навіть якщо це означало наражати на небезпеку власне життя, це те, чого ти хочеш досягти.
«............»
Однак, скільки б ми не думали над цим питанням, придумати відповідь було неможливо. Єдина жінка, яка могла б відповісти на це питання, зараз спала в темряві тіні.
«Хм.»
Незадоволено буркнувши, Курумі пішла з того місця у супроводі своїх клонів.
◇
"Командире! Відповідь Шідо отримано!"
На борту корабля «Фраксінус», що ширяв у небі над містом Тенґу, пролунав голос члена екіпажу на містку.
У відповідь на цей голос дівчина, що сиділа на капітанському сидінні із зав'язаними за плечима хвостиками, підвелася.
"! Молодець, де він!?"
Як капітан «Фраксінуса» і командир «Рататоска», Іцука Которі підняла паличку Чупа-Чупса в роті вгору, нахиливши тіло вперед, щоб зосередитися на екрані монітора.
Незважаючи на це, не знайшлося нікого, хто б сказав, що її реакція була надмірною.
Зрештою, місцезнаходження старшого брата Которі, Іцуки Шідо, було втрачено саме тоді, коли він перебував у контакті з найгіршим духом, Токісакі Курумі.
Через кілька секунд на головному екрані з'явився молодий хлопець.
Тіло середньої статури і середнього зросту, супроводжуване розмашистими кроками. Хоча вона не могла розгледіти вираз його обличчя через нахилену голову, це, без сумніву, був старший брат Которі - Шідо.
Хоча вона не знала, чи це була ілюзія, їй здалося, що його одяг став ще бруднішим, ніж раніше. Більше того, Курумі, яка мала бути з ним, ніде не було видно. Що ж врешті-решт сталося?
«Так чи інакше, давайте спочатку повернемо Шідо!»
«Так!»
У відповідь на команди Которі всі члени екіпажу почали працювати на своїх пультах.
І в наступну мить, коли маленький рушійний двигун почав рухатися всередині <Фраксінуса>, фігура Шідо на моніторі раптово зникла.
Через кілька секунд, ніби на заміну, фігура Шідо з'явилася на телепортв, встановленому над внутрішнім мостиком, з ледь помітними променистими світловими частинками, що оточували його особу.
«Шідо!»
З тремтінням у горлі Которі побігла з капітанського крісла в бік Шідо.
"З тобою все гаразд!? Що в біса сталося!? Де Курумі?!"
У цей момент Которі, яка розпитувала його, хапаючись за рукава Шідо, різко замовкла.
Перебуваючи так близько до Шідо, Которі нарешті змогла розгледіти вираз його обличчя.
Занепокоєння, смуток, а також чимало жалю.
Як і вираз, сповнений рішучості.
Дійсно, для того, щоб запечатати силу Курумі, потрібна була певна сила волі, щоб протистояти їй. Однак почуття, яке зараз випромінював Шідо, перевершувало слабкий ступінь божевілля і печалі місії, що стояла перед ним.
Це було схоже на одержимість, необхідну для того, щоб врятувати когось навіть ціною власного життя.
З палаючим сяйвом в його очах, Которі на якусь частку секунди відчула себе приголомшеною.
«Которі».
Шідо тихо підняв голову і відкрив рота.
"Ти можеш зібрати всіх разом? Я хочу розповісти вам усе. Про все, що сталося до цього моменту. Про те, що зробила Курумі, а також про те, що вона зробила для мене".
У неї була гора запитань, які вона хотіла задати. До того ж, оскільки місцезнаходження Курумі досі не було підтверджено, це була ще одна інформація, яку вони хотіли б отримати якомога швидше. Звичайна Которі неодмінно сказала б: «Навіщо ти влаштовуєш з цього шоу?» і силоміць змусила б його продовжувати говорити.
Однак вона вирішила не наполягати на своєму. Можна запідозрити, що це пов'язано з динамікою розмови, але зараз нинішній Шідо виглядав настільки переповненим стражданнями, що розпався б на крихітні фрагменти, якщо його ще більше розбурхати.
«...... Так, я розумію».
Которі зітхнула з полегшенням, перш ніж покірно опустити шию. Після глибокого вдиху, коли її розум зміг перегрупуватися, вона віддала команди членам екіпажу.
"Шіізакі, збери всіх духів в будинку Духів. Міново, будь ласка, зв'яжися з Міку, Оріґамі та Ніаєю! Каваґое, продовжуй шукати Курумі!"
«Зрозуміли!»
Почувши, як Которі без паузи роздає свої вказівки, члени екіпажу синхронно відреагували на них. Которі легенько кивнула головою на знак згоди, а потім перевела погляд на лівий борт.
«І ще, Рейне, ти маєш зв'язатися з Маною».
В той момент.
Заговоривши так далеко, Которі насупила брови.
Прямо перед її очима стояла постать самотньої жінки, що сиділа перед консоллю. Її довге волосся було недбало заплетене, а під сонними очима лежали густі темні кола. З нагрудної кишені її військової форми «Рататоска» визирала морда плюшового ведмедика зі слідами від швів якими його зшивали.
<Офіцер-аналітик «Рататоска» і близька подруга Которі, Мурасаме Рейне.
"...... Зрозуміла. Піду зв'яжуся з Маною".
Рейне повільно кивнула головою у відповідь Которі.
Не повинно було бути ніяких особливих дивацтв, що перевищували б очікування. Її зовнішній вигляд, голос і реакція були такими ж, як завжди.
Але чому? Которі відчула дивне відчуття дискомфорту від цього видовища.
«...... Которі?»
«──»
Почувши, як Рейне вигукнула її ім'я, Которі на секунду пересмикнула плечима.
«А, вибач, будь ласка, зроби це.»
Незважаючи на те, що здавалося, що вона нервує, Которі злегка похитала головою, перш ніж повернути свій погляд до початкового питання, про яке йшлося.
◇
Минула приблизно година відтоді, як Шідо повернувся на <Рататоск>.
У кімнаті для брифінгів, облаштованій всередині корабля, панувала тиша.
Окрім Шідо, в цій кімнаті було ще 13 осіб. Тока, Оріґамі, Которі, Йошіно, Каґуя, Юдзуру, Міку, Нацумі, Ніа, Мукуро, Рейне та Мана. Крім того, Марія, керуючий штучний інтелект <Фраксінуса>, повинна була спостерігати за цією ситуацією через екран монітора.
Можливо, через те, що зібралося так багато людей, ніхто не промовив жодного слова, оскільки ще мить тому всі мовчали з важким виразом обличчя.
Серед них і Мана, яка розуміла, але водночас не могла змиритися з тим, що відбувається, і, склавши руки, прокреслювала глибокі зморшки біля брів.
Але нічого не могла вдіяти.
Всі чули. Вони всі знали. Шідо розповів усім.
Про «Кошмар», про те, як Токісакі Курумі стала духом, і про причину, чому вона була готова нести погану славу найгіршого духа. А потім, щоб врятувати Шідо від долі смерті, повериалася в часі, раз за разом, раз за разом, знову і знову.
Шідо розповів усе без жодних приховувань, перебільшень чи фальсифікацій. Її кроки, її дії і, звичайно ж, її скорботне бажання.
Звісно, було б неправдою сказати, що Шідо не відчував ніяковості, говорячи про це. Але для того, щоб виправдати Курумі за її вчинки, безсумнівно, потрібно було обговорити це з усіма.
Але понад усе Шідо хотів, щоб усі знали про це.
Дівчина, відома як Токісакі Курумі, не просто накопичила незліченну кількість жахливих злочинів заради власної вигоди чи задоволення.
Несвідомо скоївши злочин, вона, не усвідомлюючи того, обрала шлях, сповнений тернів, щоб врятувати людство, друзів і весь світ.
......Мабуть, Курумі не хотіла б, щоб про це дізналися інші люди.
«Я ніколи не думала, що з Курумі сталося щось подібне».
«Я-як сумно!»
Саме Тока і Йошіно першими почали порушувати мовчання. У них обох очі були розплющені до повних кіл, а на обличчях виступив піт.
«...... Важко прийняти щось подібне за правду».
У цей момент молода дівчина з волоссям, зібраним в один хвіст, і родимкою, схожою на сльозу, заговорила в свою чергу.
Такамія Мана. Маг, що належить до <Рататоска> і самопроголошена молодша сестра Шідо. В її твердих очах тепер були сумнів і розгубленість.
"Цей жахливо жорстокий і непокірний звір у людській подобі, чий характер полягає в тому, щоб зосередитися на наступному преміум-сеті барбекю, цей <Кошмар> хотів усіх врятувати? Над цим поганим жартом боляче навіть сміятися".
Закінчивши говорити, Мана перебільшено знизала плечима. Втім, цього варто було очікувати. Ману і Курумі найкраще можна описати як запеклих ворогів, які до цього часу мали численні сутички. Навіть якби таке пояснення прозвучало раптово, просто прийняти його було б неможливо.
«Мано, я розумію твої почуття, але...»
Однак, щойно Шідо почав говорити, Мана опустила очі і простягнула долоню, немовби зупиняючи його.
«...... Однак, якщо постає питання в тому, що мій братик ймовірно бреше мені і що Братик каже правду, то Мана радше повірить братику, ніж повірить у те, що він їй бреше».
Сказавши це, Мана зітхнула з полегшенням.
«Мано......»
"О, будь ласка, зрозумій мене правильно. Я лише вірю словам Братика, але це не означає, що я вірю щирості їі дій".
"Як все складно... Хіба це не те саме? Хоча щось у цьому є... — напружено пробурмотіла Нацумі".
Однак Мана не звернула на це уваги і продовжувала говорити, не звертаючи на це уваги.
«Ніє, якщо відкласти це питання вбік, є ще один момент, який мене дуже цікавить».
«І що ж це?»
Коли Шідо зробив спантеличений вираз обличчя, Мана підняла палець і перевела на нього серйозний погляд, перш ніж запитати.
«Дівчина з минулого Токісакі Курумі - Такамія Міо.»
«............»
Почувши слова Мани, горло Шідо видало тихий стогін.
Саме так. Шідо зміг побачити минуле Курумі через кулю її Ангела <Зафкіеля>.
Там, серед усього цього, з'явилася дівчина на ім'я Такамія Міо.
І ця дівчина явно не була звичайною людиною. Вона дала Курумі Кристал Сефіри Духів, щоб перетворити її на Духа, а також силу, необхідну для полювання на інших Духів. Найлютіший ворог Курумі, можна сказати, що її існування є причиною всього.
Крім того, очікувано, що Мана буде дуже стурбована справами, пов'язаними з цією дівчиною.
Зрештою, Такамія.
Міо носила те саме прізвище, що й Мана.
Більше того, ім'я Міо колись вимовив Шідо, коли перебував у стані трансу, схожому на той, в якому він перебував під впливом сил Духів, що вийшли з під контролю.
Це був надто дивний збіг, щоб ним не зацікавитися.
"Ах, я теж занепокоєний цим питанням. Хто в біса така ця Міо?"
«Дати Курумі кристал Сефіри, щоб перетворити Курумі на Духа, це звучить так само, як і те, як <Фантом> з'явився перед нами.»
Саме Которі взяла на себе відповідальність відповісти на запитання Шідо. Вона впиралася руками й ногами в стілець і рухала паличкою Чупа-Чупса в роті вгору-вниз.
<Фантом. Це було ім'я таємничого Духа, який передав кристали Сефіри Которі, Оріґамі, Міку, Ніа та Мукуро і перетворив їх на Духів. Як і казала Которі, з Міо, яка з'явилася в пам'яті Курумі, було багато спільного.
"Чи це дух з такою ж силою, як і <Фантом>, чи Такамія Міо - це особистість <Фантома>. Якщо так, то яка її кінцева мета? Крім того, як вона пов'язана з Шідо і Маною? Загадки продовжують з'являтися одна за одною".
Сказавши це, Которі пригнічено знизала плечима.
Ніби продовжуючи, Мана злегка кивнула головою, перш ніж заговорити.
"Звісно, ймовірність того, що прізвище просто співпало, або що ця людина використовує вигадане ім'я, не дорівнює нулю. Однак, якщо мислити, виходячи з припущення, що між нами є якийсь зв'язок, то чи не могла би вона бути нашим з братиком родичем? Принаймні, це має бути хтось знайомий зі мною та братиком".
Мана говорила, торкаючись свого підборіддя.
Навіть якщо це означало, що вона не вловила головних моментів, цього було не уникнути. Зрештою, і Шідо, і Мана втратили спогади про своє минуле, коли вони були рідними братами і сестрами.
Хоча тест ДНК підтвердив, що вони справжні рідні брат і сестра, причина, чому Мана вперше назвала Шідо своїм Ніі-сама, пояснювалася лише її інтуїцією та фотографією в її медальйоні. Це було досить туманне міркування.
"Хмм...... Я не впевнений. Це лише ......"
Коли Шідо намагався пробурмотіти стогін, Нія обернулася, ніби щось усвідомивши.
"Хіба? Але хіба, слухаючи цю історію, хлопчина не вигукував ім'я Міочі? Хіба це не дивно?"
«Що? Що дивно?»
"Ні, ну хіба не минули десятиліття з тих пір, як Курумін зустрічала Міочі. Якщо це родичка, то не дивно, якщо це твоя тітка чи бабуся. Але називати ім'я прямо, без звертання на "ВИ", чи не викличе це відчуття дискомфорту? Звісно, інша справа, якщо хлопчина до втрати пам'яті був дуже диким..."
«Ах......»
Почувши щось, що мало сенс, Шідо міг тільки почухати обличчя у відповідь.
Але, ніби для раптового спростування, Оріґамі швидко відкрила рота.
"Не зовсім так. Немає сумнівів, що Такамія Міо - це дух або істота, яка має подібну силу. В такому випадку, можливо, що вона зустрілася з Шідо і Маною в такому ж вигляді, як і з Токісакі Курумі."
"А, так воно і є. Безумовно, до того, як мене запечатали, неважливо, як довго я не спала і не пила, моя шкіра була блискучою, як зварене яйце".
Закінчивши свою розповідь, Нія погладила обличчя обома руками. Серед тиші, що запанувала, Нацумі відповіла: «...... навіть зараз?». Отримавши нарешті відповідь, Нія різко відреагувала: «У разі чого із зморшок вийдуть чудові канавки для поту! — миттю відповіла Нія.
"Блін! І що я взагалі несу?...... що ти дозволила мені сказати!».
Дивлячись на цю взаємодію, рот Шідо скривився у кривій посмішці, а потім знову видав тихий стогін.
Проте, скільки б він не ламав голову, він так і не зміг прийти до відповіді. І правильно. Зрештою, інформації було надто мало. Хоча, все було б зовсім інакше, якби Шідо та Мана змогли відновити свої втрачені спогади.
«Хм».
Коли Шідо заглибився в роздуми, він раптом почув чарівний шепіт.
Обернувшись у той бік, звідки долинав голос, він побачив, що це був голос одного з Духів, Хошімії Мукуро. Вона метушливо поправляла заплетене в три коси довге волосся, що спадало їй на плечі, а потім також перевела погляд на Шідо.
"Воістину, це дивна історія. Нуші-сама, якщо це вас так хвилює, то просто згадайте все".
Мукуро відповіла незворушним тоном.
На долю секунди Шідо примружив очі і гірко посміхнувся.
"Ага, так. Якби я тільки міг згадати це все..."
Проте.
Шідо нарешті зрозумів значення слів Мукуро.
Мукуро не жартувала і не розуміла того, що говорили Шідо та інші.
Дослівно, вона просто прямо висловила свою думку.
«...... Чи можеш ти це зробити?»
Коли Шідо перепитав з покірним виразом обличчя, Мукуро відповіла згодою, наче це було само собою зрозуміло.
"Муку - це абсолютний ключ. Речі, які можна побачити або не можна побачити, об'єкти, які є матеріальними або нематеріальними, немає різниці ні в чому. Немає такої речі, яку <Міхаель> не міг би відкрити без жодної різниці. Навіть якщо ця брама - це якісь вперто закриті спогади".
«............»
Почувши слова Мукуро, Шідо полегшено зітхнув.
Сила, що містилася в янголі-ключі Мукуро, <Міхаелі>.
Це був Янгол, який міг буквально все відкривати і закривати.
Звісно, з силою «Міхаеля» можна було б розбудити спогади, запечатані в ньому самому. Шідо приклав руку до грудей, намагаючись придушити раптове і сильне пульсування серця.
Ні, це був не лише Шідо. Пліч-о-пліч усі інші Духи дивилися на нього з подивованим або враженим виразом обличчя, спрямовуючи свою увагу на Мукуро.
«...... Шідо».
За таких обставин найбільш вражаючим був вираз обличчя Которі. З похмурим обличчям вона зосереджено почала розглядати руки Шідо.
У її виразі не було ні розгубленості, ні здивування - лише напруга.
Наче вона вже знала про можливість «Міхаеля» Мукуро, але не могла про це сказати.
«Которі.»
Дивлячись на її вираз обличчя, Шідо швидко зрозумів причину неспокою в думках Которі.
Навіть якщо все пройде добре і Шідо поверне спогади про своє минуле, це не обов'язково буде те, на що вони сподіваються. Зрештою, ніхто з присутніх тут зараз не знає, що сталося в минулому Шідо і Мани.
Крім того, немає жодних гарантій, що Шідо зможе зберегти свою теперішню особистість після повернення своїх початкових спогадів.
Нинішнього Шідо може поглинути особистість свого попереднього «я»...... Хоча з такого висновку можна було б посміятися, вони не могли заперечувати можливість того, що відновлення його минулих спогадів може якимось чином вплинути на нього.
Втім.
"Все буде добре. Що б не сталося, я завжди буду твоїм старшим братом".
промовив Шідо, посміхаючись, гладячи Которі по голові.
«Братику......»
Під впливом емоцій на якусь частку секунди очі Которі почали сльозитися.
Однак, згадавши, що всі погляди можуть бути спрямовані на неї, вона швидко труснула головою і видихнула.
"Я-я не хвилююся за тебе анітрохи... абсолютно не хвилююся...".
Которі надула губи, коли її обличчя почервоніло. Побачивши цей чарівний і жалісливий вигляд, Шідо не міг не відчути, що його сила ще більше зросла, коли він гладив її голову.
«Хаха......а, он воно як.»
«Кхе-кхе.»
У цей момент, ніби у супроводі навмисного кашлю, Мана зробила дещо ображений вираз обличчя.
"А, ні. Тільки не так. Звичайно, Мана теж моя мила молодша сестричка ...."
Коли Шідо поспішно спробував дати пояснення, Мана знизала плечима, ніби кажучи: «Я розумію».
"Це жарт. Мана також не хоче, щоб братик змінився".
Однак Мана продовжувала.
"Якщо у тебе є спосіб повернути спогади з минулого, то я б неодмінно хотіла спробувати його. Нічого більше я не хочу знати, як те, хто така Такамія Міо і що сталося зі мною та братиком."
«......Ах.»
Шідо, побачивши, як вона сміливо демонструє власну рішучість, кивнув на знак згоди, а потім опустив очі і повільно підняв праву руку.
Після цього Шідо полегшено зітхнув і почав концентрувати свій розум. Свідомо відчуваючи силу, що циркулювала по всьому тілу, він намагався спрямувати все в єдине русло.
Відповідно до волі Шідо, запечатана сила Духів є викликав раптовий стрибок температури його тіла.
Хоча в минулому йому було важко зрозуміти це відчуття, після того, як сили вийшли з-під контролю, він досягнув точки, де міг до певної міри вільно контролювати цю силу, доки мав час і умови для концентрації.
«Міхаель».
Вигукуючи з глибини свого горла, він вигукнув ім'я Янгола. Тоді, ніби у відповідь на цей голос, тепло, що циркулювало в його тілі, вилилося назовні - з'явився велетенський посох з наконечником у формі ключа.
«Ооо......!»
«......<Міхаель>......»
Шідо відчув, що всі Духи зітхнули з полегшенням, побачивши це видовище. Шідо зробив ще один глибокий вдих, щоб заспокоїти своє серце, а потім вхопився за викликаного <Міхаеля> обома руками, намагаючись проткнути ключем власну голову.
...... Однак <Міхаель> був занадто великий, щоб процес пройшов гладко.
Дивлячись на цю комічну сцену, Духи намагалися придушити посмішку.
«Угу......»
"Було б важко бути придатним для використання на Нуші-самі. Оскільки <Міхаель> вже в руках Нуші-сами, ви вже повинні знати силу. Треба використати <Тіфетей>".
Потім Мукуро простягнула пальці, промовляючи, як інструктор, що направляє учня.
«<Тіфетей>.......»
Коли Шідо повторив це слово, воно викликало таємниче відчуття. Хоча він ніколи раніше не чув цього слова, йому здавалося, що він вже знав про нього.
Однак це було не вперше, коли він відчував це раніше. Коли він використовував Янголів Духів, знання про те, як користуватися цією силою, невиразно з'являлося в його свідомості.
Змогти пригадати те, чого не слід було б знати, таке дивне відчуття. Згадавши образ, що закарбувався в пам'яті, він ще раз вигукнув ім'я.
«Міхаель» - «Тіфетей».
Після цієї команди величезний посох, що стискав руки Шідо, почав зменшуватися в розмірах швидше, ніж це можна було побачити неозброєним оком, поки не став досить малим, щоб поміститися на долоні.
Дійсно, з такою формою було набагато легше. Можливо, Мукуро також використовувала цю форму, коли проколювала ключем власну голову.
«Гаразд......»
Відрегулювавши власне дихання, Шідо повільно спрямував ключ до власної скроні.
«Тоді почнемо.»
«Уму!»
"Не хвилюйся. Вір в Міхаеля!"
"Божечки! Подумати тільки, що такий великий предмет буде входити в Любого!"
«......Міку, припни свою хтивість на хвилинку.»
Почувши розмову Духів між собою, Шідо злегка засміявся. Розмова Духів допомогла Шідо трохи розслабити плечі від напруги. Він зробив ще один глибокий вдих, перш ніж спрямувати гострий кінець <Міхаеля> собі в голову.
◇
Абсолютно білий.
Якби ви хотіли описати це одним реченням, це був би бути саме такий вираз. З точки зору віруючої людини, це здавалося б не більшою ілюзією, ніж те, що людство покаране Богом. Якби це побачив прихильник теорії змови, він би подумав, що це ядерна атака ворожої нації. Ті ж, хто був прив'язаний до здорового глузду, вважали б це галюцинацією або сновидінням. У будь-якому випадку, це була саме така сцена.
Вибух.
Так, можливо, вибух...... стався і пройшов.
Однак у свідомості того хлопчини враження і масштаб між цим і вибухом були надто великими. Як наслідок, потрібен був час, щоб знайти слово, яке б відповідало опису цього явища.
Ще кілька секунд тому він продовжував би жити своїм звичайним повсякденним життям.
Йшов би по дорозі в напрямку торгового району, щоб придбати бажану книгу.
Однак, коли він неквапливо йшов по асфальтованій дорозі, з кожним кроком обмірковуючи меню сьогоднішньої вечері, величезну вулицю перед ним раптом осяяло сліпуче світло.
Ні, точніше, разом з районом, це була величезна територія розміром приблизно десять кілометрів.
В одну мить, з величезним гуркотом, все навколо було зішкребене ударною хвилею, в результаті чого його тіло віднесло, як лист на вітрі.
«Гу......аааа.......!»
Лежачи на землі, після того, як його тіло вдарилося об зруйновану огорожу, він вимовив болісний крик.
Незабаром після цього ударні хвилі, що змушували повітря тремтіти, вщухли, і все навколо наповнилося тишею.
Ні, якщо говорити правильно, то від гуркоту, який пролунав раніше, у нього тимчасово оглухли вуха.
«Гу......»
Прокинувшись і перетерпівши біль, хлопчик підвівся, змахнувши з себе камінці та уламки будівлі, що посипалися на тіло.
«Що...... як...... що сталося?»
Хлопчик потер очі і підняв голову. Тоді
«Що?»
Дивлячись на величезний пейзаж перед собою, він втратив дар мови.
Не те, що сталося.
Просто нічого не залишилося.
Будівлі, будинки, машини, телефонні стовпи, світлофори, придорожні дерева, вулиці і навіть люди.
Не було жодної складової, яка б природно припускалася при згадці слова «місто».
Була лише гарно вишкребана земля і люті вітри.
Хоча було б природно припустити, що це тому, що щойно стався великий вибух, але це було не так.
Переборюючи сильне відчуття болю, він спробував ще раз подивитися на видовище широко розплющеними очима.
Очевидно, що кількість уламків була надто мізерною.
Якби це було спричинено зіткненням метеорита, бомби, вибухом газу чи чимось подібним, то уламків мало б бути більше, навіть якщо б усе було зруйновано.
Однак уламки навколо нього були спричинені не самим вибухом, а уламками, що залишилися від його наслідків.
Чи то залишки машин, чи то уламки дерев, чи то трупи людей.
Нічого не було на тому місці, де, здавалося б, був гіпоцентр вибуху.
Проте, дивлячись на величезну територію, яка простягалася приблизно на 10 кілометрів, ніде не можна було знайти жодної величезної будівлі чи живої істоти.
Ніби все в цьому діапазоні було стерто з лиця землі.
«............»
Ні, - хлопець сковтнув, ніби намагаючись відкинути власні думки.
Це, безумовно, було ненормально, немислима ситуація, що виходила за рамки здорового глузду.
Хоча, якби його запитали, чи він зовсім не знав про ці явища, то відповідь була б негативною.
─ Просторовий струс.
Кілька місяців тому катаклізм невідомої причини утворив великий кратер в континенті Євразія.
Це була головна подія століття, яка щодня активно висвітлювалася по телебаченню і в газетах. Відтоді увага громадськості була прикута до невеликих просторових струсів, що відбуваються по всьому світу.
Зараз видовище, що розкинулося перед його очима, виглядає точнісінько так само, як те, що він бачив раніше на відео, знятому з гелікоптера.
«Це просторовий струс?»
Пробурмотів він розгублено, і його тіло затремтіло, коли він знову подивився на це видовище. Хоча він вже знав, що це було велике лихо, яке не має аналогів в історії людства, навіть усвідомлюючи, що це як гра в лотерею, диявольськими костями, неможливо було зрозуміти, як підійти до методу уникнення такої катастрофи.
Проте, коли він побачив це на власні очі - і в ситуації, в яку він міг би потрапити, якби вийшов з дому кількома хвилинами раніше, - коли йому на це вказали, у нього виникло щось на кшталт фантастичного відчуття, коли його кров почала прискорено вирувати.
Однак.
«......!?»
Наступної миті його тіло почало тремтіти з голови до п'ят через почуття, відмінне від страху.
Далеко попереду, на щойно утвореному кратері в землі, він побачив щось, що нагадувало маленький силует.
Зазвичай на такій відстані нічого не було б видно. Така ситуація стала можливою лише тому, що все, що приховувало або заважало зору, вже було повністю знищено.
Хоча важко повірити, що хтось пережив цей вибух, можливість того, що хтось зараз виповзе назовні після того, як сховався під землею, не була нульовою.
«Тц......»
Чесно кажучи, йому не хотілося заходити в епіцентр місця, де стався потужний вибух. Зрештою, причина вибуху все ще була невідома, і не було жодної гарантії, що вибух не повториться знову.
Однак. Можливо, ця людина поранена. Можливо, вона не змогла зрушити з місця. У ту мить, коли ця думка промайнула в його голові, його ноги автоматично почали рухатися вперед.
Він побіг по прямій лінії прямо в зону смерті, яка ще мить тому була переповнена активністю людей.
Він думав про необхідність якнайшвидше перевірити стан цієї людини, але, можливо, йому навіть самому доведеться винести її звідси. Це тривожне відчуття змусило його пересувати ноги швидше, ніж зазвичай.
Проте.
"Ти там! З тобою все гаразд?"
Не знаючи, як далеко він відбіг, він нарешті опинився на такій відстані, звідки можна було чітко розгледіти образ тієї фігури. Проте в той момент його нога інстинктивно застигла на тому місці.
«Е!»
З його горла напівсвідомо вирвався голос.
Причина була надзвичайно проста.
На землі, де все інше було знищено, сиділа навпочіпки гола дівчина.
Ця екзистенція прибила його до місця.
Зір, увага, і навіть серце - все це було забрано в нього в одну мить.
Вона така, Незрівнянна, Трансцендентна, Дівчина настільки прекрасна, що це навіть нерозумно.
«Т-ти......»
«........................»
Вислухавши слова хлопця, дівчина повільно підняла голову, ніби вперше помітивши його існування.
Стук.
Його серце туго стиснулося.
«................»
Губи дівчини злегка ворухнулися.
Хлопець, і цей голос
◇
«......... Ти...».
Такий голос пролунав серед затуманеної свідомості.
Минуло кілька секунд, перш ніж він зрозумів, що цей голос виходить з його власного горла.
"Е......? Дивно, ось воно".
Коли розмите зображення почало фокусуватися, його очі побачили знайому кімнату. Очевидно, він лежав у лазареті на борту <Фраксінуса>.
«...А-а-а, схоже, ти прокинувся, Шіне».
У цей момент у кімнаті пролунав голос, який йому не належав. Шідо підняв щелепу і повернувся в той бік, звідки лунав голос.
«Що...?»
Він не міг нічого вдіяти, але витріщився з вимушено розплющеними очима.
Здавалося, що Рейне стояла біля подушки, на якій він лежав. Хоча з точки зору Шідо, її пишний бюст був на повну виставлений прямо перед його обличчям.
"......Гмм? Щось не так?"
«А, ні, нічого ......»
Поки його щоки червоніли, він незграбно відвернув голову. Після цього Шідо повернувся і побачив Духів, які вигадливо спостерігали за ним, поки він лежав на ліжку.
"Шідо! З тобою все гаразд!"
«Будь ласка, не напружуй себе».
З обличчями, сповненими тривоги, духи кинулися до Шідо, один за одним відкриваючи роти, щоб заговорити. Шідо швидко відповів їм, розгубившись.
«Що, що відбувається, що сталося?»
« Що сталося, ти налякав мене, коли раптово впав!»
"Згода. Вставивши <Міхаель> собі в голову, Шідо щось пробурмотів і за мить втратив свідомість".
«Ех......»
Прислухаючись до того, що говорили сестри Ямай, Шідо злегка нахилив голову, видавши чутний звук «ах».
Саме так. Як вони і казали, спогади Шідо різко обірвалися в ту мить, коли він вставив у свою голову <Міхаеля>. «Вибачте, що змусив вас хвилюватися.»
«Ні, це добре, що ти зміг одразу прокинутися.»
«Так, я рада, що нічого серйозного не сталося.»
«Воістину, мій поцілунок може розбудити навіть сплячу красуню».
«Га!?»
На очах у всіх Оріґамі несподівано безтурботно вимовила такі обурливі слова, що змусили Шідо злякано розплющити очі.
Однак Которі одразу ж легенько вдарила Оріґамі по голові.
"Що ти верзеш? Шідо, не вір цьому!"
"Будь ласка, зачекай і дай мені закінчити. У цьому просторі плавають численні молекули. Не буде помилкою сказати, що частинки, які я видихаю, обов'язково торкнуться губ Шідо. Іншими словами, навіть якщо це буде непрямий поцілунок, нічого страшного не станеться."
"!? Хвилинку, професоре! Це означає, що я і всі присутні в цій кімнаті зараз ......!"
«пов'язані між собою в глибокому поцілунку.»
"Подумати тільки, що такий геній ховався серед людей! Яких же результатів може досягати наукова з тобою Оріґамі?!"
Здавалося, що новаторська теорія професора Тобіічі викликала схвалення і захоплення колег-дослідників. Которі могла лише піднести руку до чола і зітхнути, побачивши це видовище.
Тим часом молода дівчина з жалем знизала плечима. Це була Мукуро.
«Му...»
"Мукуро?
Почувши відповідь Шідо, тіло Мукуро злегка затремтіло, перш ніж вона знайшла в собі сили продовжувати говорити.
"......Прошу вибачення, Нуші-сама. Це Муку порекомендувала використати силу <Міхаеля>..."
Закінчивши говорити, Мукуро зробила вираз обличчя, сповнений каяття та провини.
Шідо раптово зітхнув, а потім випростався, ніби кажучи: «Все гаразд!».
"Послухай, як бачиш, усе гаразд. Мукуро не винна. Насправді, я просто трохи нездужав від недосипання сьогодні вранці".
«Нуші-сама......»
Ніби відчувши наміри Шідо, Мукуро повільно кивнула головою. Дивлячись на цю появу, всі Духи відчули, як їхні власні вирази обличчя трохи розслабилися.
Через кілька секунд після цього, ніби чекаючи, поки всі закінчать говорити, з кутка кімнати почувся голос Мани.
«Не хочу питати, поки братик не дуже добре себе почуває, але як все пройшло?»
"Що?
"Я питаю про результати використання <Міхаеля>. Хоча я можу сказати, що твоя особистість не змінилася ...... ти щось запам'ятав?"
«.............»
Почувши, що сказала Мана, всі злегка затамували подих. Погляди всіх Духів одночасно зосередилися на тілі Шідо.
Питання Мани було цілком розумним. Перш за все, Шідо використав <Міхаеля> на собі, щоб знайти, чи є в його втрачених спогадах про минуле хоч якась підказка про Такамію Міо.
І тут Шідо побачив.
Спогади, які одночасно належали і не належали йому.
Сцену, що існувала раніше, яку не слід було бачити чи знати.
«Ааа, це ......»
Однак у цей момент Шідо замовк.
Він не хотів прикидатися з наміром приховати свої спогади як таємницю від усіх інших.
Він просто сказав, що не може точно пригадати те, що бачив.
"Ааа...... це дивно. Я точно щось бачив".
Приклавши долоню до чола, він випустив чутний стогін. Скільки б він не ламав голову, не міг розвіяти туман, що застиг у його свідомості, і звести побачене в концептуальний образ.
Якщо провести аналогію, то це було схоже на пробудження від сну. Звісно, нещодавно, коли він спав, він бачив усе більш чітко. Однак, як тільки він прокинувся, той світ розсипався, як картковий будиночок. Уламки, що залишилися в його голові, нагадували відчуття пошуку залишків спогадів, що містяться у втраченому сні.
"...... Дідько, що за чортівня. Як можна забути щось подібне?"
Поки Шідо хапався за голову, хтось раптом поклав ніжну руку на його плече. Це була Рейне.
"...... Заспокойся, Шіне. Не хвилюйся, має бути інший спосіб, який ти зти зможеш використати".
«Рейне...»
Коли Шідо підняв голову, щоб озирнутися, він побачив, що всі духи в кімнаті один за одним кивають головами на знак згоди.
"Правильно, Шідо. Повинен бути якийсь інший спосіб."
«...... Ну, це просто нуль після повернення до нуля, тож не варто звертати на це увагу»
«Гей, цей хлопчина - справжній експерт у тому, як змусити інших хвилюватися.»
"...... А, точно. Дякую вам усім."
Почувши, що всі сказали, він відповів на це полегшеним зітханням. Чесно кажучи, Шідо все ще мучило почуття безпорадності та легкої ненависті до себе, але він не міг дозволити іншим хвилюватися через таку поведінку. Шідо обома руками поплескав себе по щоках, щоб підбадьоритися, і підняв голову, подумки вигукнувши «все гаразд».
"Цей енергійний вигляд тобі більше личить, Ніє. До речі, у мене є пропозиція."
промовила Мана, піднявши єдиний палець. У відповідь Шідо розгублено нахилив голову.
«Пропозиція?»
«Так, той Янгол, якого ми щойно використали, ти назвав його "Міхаелем". Можеш також спробувати вставити його в голову Мани?" Промовила Мана.
«Га?»
Почувши щойно сказане Маною, Шідо витріщився на неї широко розплющеними ошелешеними очима.
Однак він швидко зрозумів сенс слів Мани.
Не лише Шідо втратив свої минулі спогади, але й спогади Мани про минуле також були запечатані.
Водночас у її пам'яті, як біологічної молодшої сестри Шідо, могла зберігатися інформація про Такамію Міо. Безумовно, пропозиція звучала розумно.
«То ось воно що, дійсно......»
Але в цей момент між Маною та Шідо встала Которі, щоб втрутитися.
"Так, так, ми спробуємо наступного разу. А поки що, може, зачекаємо, поки Шідо одужає?"
«Е? Ні, я вже ......»
Щойно Шідо намагався щось сказати, Нія, яка, здавалося, щось знала, перебила його.
"Так, так, адже хлопчині треба зробити перерву після того, як він вже один раз це зробив. Не варто продовжувати тиснути на хлопчину, бо він ще молодий, Ламантин".
Почувши щось подібне, Шідо крадькома відвів погляд в інший бік.
Але потім, між незграбним вдивлянням у землю, він помітив вираз обличчя Нії. Невдовзі він зрозумів, про що вони думали.
«Ах......»
Безумовно, спогади Мани були запечатані.
Однак, разом із цією запечатаною пам'яттю, вона містила не лише інформацію про Такамію Міо, яку бажає отримати Шідо, але й спогади про те, як Ману викрали з ДІЕМ, і про магічні модифікації, що були накладені на її тіло.
Хоча незрозуміло, як з нею поводилися, це, безсумнівно, був не приємний досвід.
Оскільки немає гарантії, що <Міхаель> може розблокувати лише вибіркові спогади, здається, краще уникати його використання на Мані.
«......Так, вибач, Мано, можливо, ми спробуємо наступного разу?»
«Хмм......»
Коли Шідо відповів, Мана ніжно погладила її підборіддя і підняла брову у формі «へ».
Хоча здавалося, що вона не до кінця зрозуміла наміри Шідо, але, ймовірно, вона вже знала причину. Мана глибоко вдихнула, коли її руки затріпотіли.
"Я розумію. Гаразд, якщо братик так каже, зробимо це пізніше".
Мана промовила це так, ніби здавалася і відкликала своє прохання.
Як завжди, вона була молодою дівчиною з вдумливим і прямолінійним характером. Хоча Мана виглядала як учениця молодших класів, її розсудливість і гідність були як у дорослої людини. Чесно кажучи, часом було важко визначити, хто з них старший.
«Вибач, Мано.»
«Ні, це я винна, що висуваю такі складні вимоги».
Которі полегшено зітхнула у відповідь на слова Мани. Ця молодша сестра, з гостротою розуму набагато швидшою, ніж у Шідо, також була надійним командиром.
"Якщо немає проблем, давайте наступного разу простежимо за вашими мозковими хвилями під час використання <Міхаеля>. Можливо, тоді ми зможемо в цьому розібратися".
«Ааа, будь ласка, зробіть це.»
Після того, як Шідо відповів, Которі кивнула головою на знак згоди і плеснула в долоні одна об одну.
"Гаразд, давайте всі розійдемося. Шідо ніяк не зможе відпочити, якщо тут буде так шумно".
«Все гаразд, я впевнений, що тепер зможу розслабитися.»
«Так! Я хочу заспівати колискову пісню.»
«Так! Я хочу розмалювати обличчя сплячого хлопчини.»
«Ми втрьох можемо забезпечити спостереження, коли йому знадобиться вбиральня».
З напіврозплющеними очима Которі підштовхнула інших Духів до виходу з лазарету.
Шідо криво посміхнувся, дивлячись на їхні спини, що виходили з кімнати. Потім, відчуваючи себе більш розслабленим і спокійним, він повернувся назад і ліг на ліжко.
«...... Такамія, Міо......»
Пробурмотівши ці імена, Шідо підняв руку до стелі, а потім повільно перебираючи пальці один за одним, стиснув їх у кулак.
Лише одна річ.
Так, була лише одна річ, про яку він забув сказати Которі. Він не навмисно фальсифікував інформацію, яку давав. Це правда, що він не пам'ятав змісту, але було відчуття, що він щось бачив.
Але чому?
Щоразу, коли він чув ім'я Такамія Міо, якого не повинно було існувати в його пам'яті, він промовляв його.
Він відчував, як стискається його серце.
«............»
Шідо тихо опустив руку і накрив своє тіло футоном, перш ніж заплющити очі.
◇
«.............»
Сидячи на стільці в кімнаті для переговорів, Еллен Мейзерс совала ногами з нетерплячим виразом обличчя.
У неї бліде нордичне світле волосся і пара блакитних очей, що нагадують сукупне місячне світло. Настільки молода, що важко уявити, що вона має такий страхітливий титул, як голова Другого виконавчиого відділу ДІЕМ Індастріз. Вона була вродливою дівчиною із зовнішністю, що нагадувала спокусливу чарівницю.
Але зараз ці прекрасні риси були неприємно спотворені надмірним стресом.
Причина очевидна.
«Слухай, а Еллен і батько - друзі дитинства?»
«Яким був батько у дитинстві?»
"Скажи, а хіба ім'я Артемізія не важко вимовляється? Хіба це не прізвисько?"
"Яке б підійшло? Арумі?"
«Ха-ха-ха.»
«Еллен, яким шампунем ти користуєшся?»
«А, у тебе посічене волосся».
...... І так далі.
Зазвичай тиха офісна кімната була майстерно перетворена на класну кімнату школи для дівчат, де панували плітки та балаканина. За приблизними підрахунками, тут було понад 20 дівчат, які галасливо гомоніли.
З блідо-блакитними очима і темно-срібним волоссям, всі вони неймовірно схожі на одну особу.
<Нібельколь>, покладаючись на силу Короля Демонів, <Вельзевула> та вищу майстерність, ДІЕМ Індастріз, створила псевдо-духів.
Ці дівчата, всі з однаковою зовнішністю і голосом, розпускали безглузду балаканину з усіх боків, перш ніж перейти до наступної теми для пліток. Більше того, вони поводилися так щодня, відколи народилися. Для Еллен, яка не могла бути надто суворою у відповідь, це було справді нестерпне середовище.
«......<Нібельколь>, чи є ще щось, що ти можеш робити тихіше?»
Еллен нетерпляче закінчила, а <Нібельколь> відповіла з ошелешеним виразом обличчя, ніби не розуміючи, про що вона говорить.
«Га? Я просто веду звичайну розмову».
«Гей, хіба це не те відчуття, яке з'являється, коли ти старієш?»
"Ти на межі істерики? Ах, страшно."
«............»
Зіткнувшись з безперервним шумом <Нібельколь>, Еллен нервово смикнула бровами в розпачі.
Тоді, сидячи навпроти неї, Артемізія простягнула долоню, ніби намагаючись заспокоїти Еллен.
«Ну, ну ...... не схоже, щоб вони говорили щось зі злим умислом».
"У цьому й проблема. Недисципліновані діти нічим не відрізняються від мавп. Треба дивитися на результати, а не на те, чи є злий умисел".
У відповідь на обурений тон Еллен, «Нібелколь» невдоволено надули губи.
"Що це за тон? Схоже, що це в Еллен проблеми".
"Так і є. Ми просто нормально спілкуємося, тому в цьому немає нічого поганого".
«Має бути межа тому, наскільки сильно ти заздриш тим, хто молодший за тебе».
«Без свого ріалайзера, ти б була звичайнісінькою людиною».
«Обіжена дитина»
"! Зачекайте, хто, в біса, вигадав це останнє прізвисько?"
Коли Еллен видала гуркітливий звук, підхопившись зі свого місця, <Нібелколь> радісно посміхнулися, вигукуючи «Кя-ха», підстрибуючи і пурхаючи по кімнаті.
«Пора б вас провчити...»
Промовивши це, Еллен приготувалася викликати ріалайзер, але раптом зупинилася за мить до запуску.
Як тільки Еллен підвелася, двері відчинилися, і в кімнату увійшов чоловік.
Здавалося, що вся світова темрява спресувалася в людську фігуру. У нього було темно-попелясте волосся і пара очей, що нагадували металеву іржу. Хоча на вигляд йому було близько тридцяти років, відчуття заляканості та страху, яке він випромінював, не відповідало цьому припущенню.
Айзек Рей Пелхем Весткотт, король магів, який заснував ДІЕМ за життя одного покоління.
«Ааа, схоже, всі зібралися якраз вчасно.»
«Батько!»
Як тільки вони побачили, що він наближається, всі <Нібельколь> в кімнаті враз обступили Весткотта.
«Ви закінчили свою роботу, батьку?»
«Послухайте, Еллен поводиться жахливо.»
«Так, ми не зробили нічого поганого, але вона кидає на нас неправдиві звинувачення».
«Вона влаштовує істерики через найменшу незручність у своєму житті».
«Зовні вона схожа на паросток квасолі, але мозок у неї, як у горили».
«Що сказала?!»
Цього разу вона не змогла стриматися. З гуркотом невидима добровільна територія розширилася від тіла Еллен, затягуючи тіло <Нібельколь>, що було поруч. <Нібельколь> випустила болісний крик. Після цього на землю впав один-єдиний пошарпаний клаптик паперу.
Насправді Еллен не завдала їй жодної шкоди: дівчина лише набула початкової форми — сторінки Вельзевула.
Тим не менш, всі <Нібельколь> були частиною єдиного цілого колективу. Як життя, народжене магією, їхня концепція індивідуальності розмита, а загальні спогади та особистість розділені між собою.
Нібельколь - колективний розум з породжених магією створінь, які мають власні спогади, що дають уявну особистість кожної. Дівчата діляться пам'яттю одна з одною, перетворюючи на загальну. Для Нібельколь немає поняття смерті однієї зі своїх клонів — від сили відчувала легке поколювання: «сестер» загиблої анітрохи не засмутила її смерть, вони лише повернулися до Еллен з невдоволеним виразом на обличчі.
«Кя, який жах.»
«Я не можу в це повірити.»
Немов повернувшись у минуле, вони продовжували галасливо скаржитися. Еллен пропалила дівчат поглядом.
Однак у цей момент Весткотт відкрив рот і заговорив дуже стриманим тоном.
"Заспокойся, Еллен. Немає необхідності зменшувати кількість союзників, чи не так?"
«......так, вибач, Айку».
Сказавши це, Еллен розвіяла саою територію. Хоча її злість на <Нібелколь> не була вгамована, те, що сказав Весткотт, було також розумним.
Весткотт тонко посміхнувся і підійшов до того місця, де впав папірець, простягнувши руку, щоб доторкнутися до об'єкта, який ще мить тому був «Нібелколом».
За мить після цього дотику папір випромінював слабке світло, перш ніж дівчина раптово з'явилася з-під аркуша. Це була та сама <Нібельколь>, яку Еллен задушила своєю територією трохи раніше.
«Бе!»
Нібелкол швидко витягнула язика в бік Еллен, перш ніж відступити за спину Весткотта.
«............»
По правді кажучи, Еллен відчула бажання знову задушити її, але якимось чином їй вдалося заспокоїти ці думки, зробивши глибокий вдих.
Еллен прочистила горло кашлем, перш ніж перевести погляд на Вескотта.
"......Так що, Айку. Що ти хотів сказати?"
«Ааа.»
Коли Еллен заговорила, Весткотт кивнув головою, ніби щось пригадавши. Потім він негайно підняв праву руку, викликаючи там лаковану чорну книгу.
Король Демонів <Веельзевул>, всезнаючий Король Демонів, якого Весткотт викрав у Духа.
"Хоча це зайняло деякий час, я нарешті зміг з'ясувати причину. Звісно ж, <Кошмар> заважав, бо вже знав наш план нападу."
«...... Що ти маєш на увазі?»
"Це означає, що <Кошмар> вже була поінформована про те, коли відбудуться атаки ...... ні, точніше кажучи, вона вже пережила це раніше. Крім того, вона перевернула заздалегідь відому подію і уникла долі смерті Іцуки Шідо, хоча це все й завдяки силі Янгола часу <Зафкіеля>".
«Що?»
Почувши щойно сказане Вескоттом, Еллен мимоволі звела брови донизу.
Однак незабаром вона відразу зрозуміла: жах, який несе в собі сила Янгола. Якщо вважати це неможливим, то це означало б заперечувати сенс того, що зараз лежить у руках Уесткотта.
"......От і все склалося. Тоді незалежно від того, як ми рухаємося, інша сторона знайде спосіб протидіяти цьому?"
«Гм, от досада...»
«А я думала, чого вона так дивно поводилася, а вона знала усе наперед.»
«Так-так, тому-то Еллен і підводила нас щоразу»
«......Шкідники щось зовсім розійшлися, вже зовсім не знають свого місця, може мені взяти інсектицид?»
Коли Еллен подивилася на <Нібельколь>, вони всі закричали: "К'я! Тату, нам страшно, Елен залякує нас!", і всі щільно сховалися за Весткоттом.
«Коротше кажучи, поки »Зафкіель« в руках “Кошмару”, ми завжди будемо повертатися до ситуації втрати ініціативи».
«Безперечно, це так, але це також і недолік».
«Можу я запитати, що ти маєш на увазі під цим?»
Коли Еллен запитала, Весткотт підняв куточки рота.
"Для нас бій повторювався лише кілька разів, але для <Кошмару> він мав би відбутися набагато більше разів, десятки і сотні разів. Повторення тих самих подій знову призвело б до неймовірного виснаження розуму, тим більше, що кожного разу доводиться спостерігати за смертю дорогої людини".
«............»
Почувши це, Еллен уявила собі нескінченну низку спроб і помилок, щоб не допустити вбивства коханої людини.
Навіть найсильніший маг Еллен тремтіла від страху. Щоб <Кошмар>, Токісакі Курумі, витримала таке дотепер, це заслуговувало на щиру повагу до неі, незважаючи на те, що вона була ворогом. «...... Чи означає це, що нам доведеться чекати, поки <Кошмар> не здасться?»
"Ну, я думаю, що це, безумовно, так. Тоді це лише питання часу, чекати буде не надто складно".
Незважаючи на це, Весткотт продовжував.
"Таким чином, наявність вічного часу буде ще більш жахливою. Повторюючи тисячі разів, вона все одно не зможе розгадати наш план і знайти рішення. У такому випадку, щоб змусити її здатися якомога швидше, ми повинні використати всі наші сили".
«Всі наші сили?»
"Ааа, в буквальному сенсі. Мобілізуємо всі ресурси «ДІЕМ Індастріз», щоб повністю знищити Іцуку Шідо. Навіть якщо <Кошмар> вже знає, що станеться, все буде до такої міри, що запобігти цьому буде абсолютно неможливо. Її надії та ідеали, все буде розірвано".
Після цих слів посмішка Весткотта потьмяніла.
Одразу після цього з вентиляційного отвору, прикріпленого до камери, в кімнату впало кілька папірців.
Затріпотівши в повітрі, пошарпані аркуші паперу випромінювали слабке світіння, а перед тим, як торкнутися підлоги, вони вже перетворилися на подобу дівчини. Само собою зрозуміло, що всі фігурки були «Нібельколь».
"Батьку, Батьку, поглянь, поглянь.
«Ми зловили це.»
Висловившись, «Нібелколь» представили перед Весткоттом те, що вони тримали за руками.
Дивлячись на це видовище, Еллен ледь помітно звузила брови.
«......»
«Це......»
Поруч з нею Артемізія також розширила очі від здивування.
Але це було природно, оскільки <Нібельколь> тримала в руках свіжовідрубану голову дівчини.
Чорне як крило ворона волосся, нерівномірно укладене, порцеляново-біла шкіра, а з лівого ока, що залишилося незаплющеним, стирчав візерунок, схожий на годинниковий механізм. Оскільки минуло небагато часу з моменту свіжого відрубування голови, з розрізу, зробленого, щоб відділити її від шиї, сочилася кров.
Такі відмінні риси були справді незабутніми. Токісакі Курумі, Дух <кошмару>, про якого тільки що говорили.
Силою свого Янгола вона може створювати клонів з власного минулого. Ті, що прокралися сюди, можливо, мали на меті розвідку або вбивство.
«Хо, який гідний подвиг, Нібелколь».
Коли Весткотт виголошував свою похвалу, «Нібелколь» видав веселий і сором'язливий звук «ех». Це могло б навіть нагадувати милу взаємодію між батьком і дитиною, якби не кров з відрубаної голови, що капала їй на руки.
«Але деяким з них, що згрупувалися разом, вдалося втекти».
«Якщо це так, то розмову Батьком могли підслухати». «Нібелколь» говорила з виразом провини на обличчі. Проте Весткотт лише посміхнувся, наче нічого не помітив.
«Я не проти, поки »Зафкіель« у неї в руках, вона все одно про це дізнається. Давайте припустимо, що і <Кошмар>, і ми взаємно знаємо плани одне одного, перш ніж розпочати тотальну війну".
Весткотт грайливо розвів руки, а потім підняв підборіддя і подивився на небо.
"Цікаво, чи залишився тут хоч один. <Авангард> «Кошмару», якщо ви все ще тут, я хотів би дещо сказати вашій королеві".
Потім він продовжив, зберігаючи свою диявольську посмішку.
«Я вб'ю Іцуку Шідо.»
"І не важливо, скільки разів ти повернешся."
«Скільки б разів ти не перезавантажував світ.»
«Я зроблю це так ретельно, що ти ніколи не зможеш змінити результат.»
«Що ж, спробуй чинити опір, якщо зможеш, Найгірший Духу».
Хоча не було жодного голосу, який би відповів на цю заяву, Еллен чомусь відчула, що тіні, які окопалися навколо них, ледь-ледь здригаються від гніву.