Розділ 97 - Спільна зустріч (3)
Глибоке занепокоєння карбувалося на обличчі короля Колонії, Кармаксеса III.
Джерелом його тривоги була постать, що впевнено стояла перед ним: перша Баба Яга Колонії, Сольранг.
— Ну що ж...
Кармаксес підсвідомо потягнув склад, підбираючи потрібні слова. Після короткої паузи він продовжив:
— Тобто ти стверджуєш, що бажаєш вирушити на конференцію... у статусі помічниці?
— Саме так.
Сольранг стрімко й ствердно кивнула. Побачивши це, Кармаксес важко зітхнув.
Це була та сама Сольранг, яка завжди заявляла, що жодна сила у світі не змусить її відвідати подібне зібрання.
І тепер вона прагне їхати як помічниця? Що взагалі могло спричинити таку зміну?
Звісно, жодних проблем у тому, щоб Сольранг приєдналася до нього як помічниця, не було. З точки зору Кармаксеса, це виявлялося надзвичайно вигідним розкладом.
Конференція Об'єднаних Націй була чимось більшим, ніж просто зустріччю — це була тонка й жорстка боротьба за вплив між союзними державами. Саме тому він початково роздумував над тим, аби взяти її з собою.
Утім, залишалася одна проблема.
— Хіба ти раніше не казала, що нізащо туди не поїдеш?
Кармаксес особисто чув від Сольранг, що вона радше обере смерть, ніж участь у подібному заході.
Саме через це він уже дав слово призначити своїм помічником іншу особу: другу Баба Яга Колонії, Макрію.
— Я змінила думку, — відповіла Сольранг.
— Тобі справді так необхідно туди вирушити? — обережно поцікавився Кармаксес.
— Так, необхідно.
— Ти впевнена?
— Безсумнівно.
Її рішучий і непохитний тон не залишав місця для суперечок. Кармаксес відчув повну безпорадність.
Чесно кажучи, це була складна дилема.
Звісно, якщо його супроводжуватиме Сольранг, це принесе Кармаксесу значно більше користі. Однак порушення обіцянки, даної другій Баба Яга, яка вже погодилася на роль помічниці, безсумнівно спричинить тертя.
Звісно, якщо відкинути формальний титул помічника, можна було б узяти обох Баба Яга. Але це принесло б власні ускладнення.
Служба помічником на конференції несла в собі особливу честь.
Макрія, друга Баба Яга, ймовірно, погодилася на цю роль саме з цієї причини. Якщо зараз прибуде Сольранг, то навіть якщо Макрія збереже офіційний титул, уся увага неминуче зміститься на першу Бабу Ягу.
Зрештою, Сольранг була незрівнянною постаттю — її сила не мала рівних.
По суті, Макрія неодмінно відчує себе ображеною, і її обурення вирветься на поверхню.
— Може, погодишся відвідати наступну конференцію? — запропонував Кармаксес, відчуваючи докори сумління через те, що не владнав усе раніше.
— А.
Та щойно він запитав—
— Я заявила, що хочу поїхати.
Радісне виляння її хвоста, що спостерігалося мить тому, зникло, поступившись місцем крижаному тону, від якого мороз ішов по шкірі.
— ...Ну гаразд, — погодився Кармаксес, хоч і вкрай неохоче.
У нього не залишалося іншого вибору, окрім як погодитися.
— Хм-м~♬
Виглядаючи цілком задоволеною, ніби здобула все, чого бажала, Сольранг стиха замугикала мелодію й покинула королівські покої.
Дивлячись їй услід, Кармаксес помасагував утомлені очі.
"Сьогодні чудовий день, аби прийняти цілющих трав" — подумки мовив він на мить.
————
Того самого часу...
— Тож ти кажеш, що бажаєш відвідати конференцію?
— Так, Ваша Величносте.
— Але Третій Меч уже призначений для участі в конференції—
— Це моє бажання — поїхати, Ваша Величносте.
— Хм... утім, це питання вже вирішено.
— Я все одно бажаю вирушити.
Схожа ситуація розгорталася й у Калібані.
— Хм...?
Король Палмаріан IV з Калібана, мав щиро спантеличений вигляд, коли повернувся до Деуса Макалліана й спитав:
— Хіба ти не відмовився раніше, заявивши, що занадто зайнятий?
Передаючи настрої певного пустельного короля, Палмаріан IV здавався приголомшеним.
— Я знайшов спосіб звільнити свій розклад, — невимушено відповів Деус Макалліан, наче це була звичайна зміна думок.
Зіткнувшись із такою легкою зміною позиції Деуса, Палмаріан IV замовк, не знаючи, що відповісти.
Справа була не в тому, що він не хотів брати Деуса. Король чудово усвідомлював, що конференція Об'єднаних Націй, хоч і вважалася дипломатичним заходом, насправді слугувала майданчиком для тонких, але лютих демонстрацій сили.
Однак Деус уже відхилив посаду помічника, через що Палмаріан IV призначив на цю роль Третього Меча.
Тепер прохання Деуса створювало для Палмаріана IV незручності.
Навіть будучи королем, він не міг просто скасовувати рішення за власним бажанням. Насправді він краще за більшість розумів: що вищий ранг людини, то суворіше вона повинна дотримуватися своїх домовленостей.
Монарх мусив бути втіленням довіри для своїх підлеглих.
Після тривалого роздуму Палмаріан IV нарешті мовив:
— Мені шкода, але я не можу задовольнити твоє прохання.
— Яка причина?
— Тому що я вже дав слово.
— Третьому Мечу, як я розумію.
— Так.
Кивнувши й продовжуючи розмову з Деусом, Палмаріан IV почав смутно здогадуватися про мотив, що стояв за раптовим інтересом Деуса до конференції.
— Це через Графа... ні, тепер уже Маркіза Палатіо, чи не так?
Новина про те, що Маркіз Палатіо з Королівства Астерія відвідає конференцію як помічник, мабуть, і змусила Деуса прийти.
Це було навіть трохи кумедно.
"Тримати когось у такій високій повазі..."
Палмаріан IV аж надто добре знав глибину захоплення Деуса Макалліана, Маркізом Палатіо.
Та й як він міг не знати?
На регулярних зібраннях П'яти Мечів, що проходили кожні кілька місяців, варто було лише порушити тему магів, як Деус неодмінно починав співати дифірамби Маркізу Палатіо.
Одного разу новопризначений Четвертий Меч так втомився від повторюваних історій Деуса про Маркіза, що дозволив собі презирливе зауваження на його адресу. Це призвело до дуелі, у якій Четвертого Меча побили майже до смерті.
Тож кожен, хто знав Деуса Макалліана, відомо було про його поклоніння Маркізу Палатіо. Також у народі казали, що поруч із Деусом краще взагалі не вимовляти слово "маг".
Король Палмаріан, хоч і трохи непокоївся про те, як Деус може відреагувати на тиск, був приголомшений, коли Деус просто прийняв його рішення й відступив.
— Зрозуміло.
Палмаріан не міг приховати свого здивованого виразу обличчя.
Він очікував, що Деус використає... якийсь метод — або взагалі будь-яку тактику — аби здобути посаду помічника.
Натомість Деус ввічливо вклонився й мовив:
— Оскільки домовленості вже фіналізовано, з мого боку було б нешанобливо наполягати на цьому питанні.
— Я ціную твоє розуміння.
— Жодних проблем, Ваша Величносте.
Деус ґречно попрощався й покинув кімнату, залишивши Палмаріана IV на мить остовпілим.
Проте рівно через день Палмаріан отримав прохання про аудієнцію від Третього Меча, який мав стати його помічником на конференції.
— Вітаю правителя Калібана та командувача його П'яти Великих Мечів.
— Так, з чим прийшов?
— Пробачте мою зухвалість, Ваша Величносте, але чи можу я отримати дозвіл скласти з себе обов'язки помічника?
— ...Так раптово?
— Так.
— У чому причина?
— Ну... я відчуваю, що мій меч ще недостатньо гострий, аби належно служити Вашій Величності.
Почувши це, Палмаріана IV осяяв раптовий здогад, коли він згадав події вчорашнього дня.
— "Я не можу задовільнити твоє прохання."
— "Яка причина?"
— "Тому що я вже дав слово."
— "Третьому Мечу, як я розумію."
— "Так."
Йому не знадобилося багато часу, аби збагнути, що саме сталося.
— Я зрозумів, — мовив урешті Палмаріан.
— Дякую, Ваша Величносте.
І ось того самого дня призначеного помічника Калібана на конференцію було змінено.
————
Через три тижні.
Ледве минуло два тижні перепочинку, як Алон знову опинився в Терії, вирушаючи до Терна разом із Кретинією Сіян на конференцію.
Протягом цієї короткої паузи Алон збагнув, чому Кретинія Сіян обрала саме його своїм помічником.
"Змагання сили, виходить."
Згадавши слова Евана, Алон продовжив обмірковувати обставини.
"Звісно, щоразу, коли збираються впливові особи, дрібні перевірки сили практично неминучі. І все ж... чому на це обрали саме мене? Чи... можливо, я і є правильним вибором?"
З об'єктивної точки зору здобутки Алона були досить помітними, тож він бачив логіку в її виборі.
Звісно, усе це лежало лише на поверхні. Насправді він був неповноцінним магом, чиє мізерне ядро мани виснажувалося вже після жменьки заклять.
"Ну, зрештою, це вигідно нам обом."
Кретинія Сіян виграє від репутації Алона, а Алон здобуде предмет, який можна отримати лише потрапивши до Терна.
Приблизно через тиждень вони прибули до місця призначення.
"Ого..."
Удалині стояв величезний замок, збудований виключно для того, аби королівські родини Об'єднаних Націй використовували його як місце зустрічей. Алон мовчки захоплювався цим видовищем.
Розташований у самому серці безкрайньої рівнини, зовнішній замок володів особливою привабливістю, а його екстер'єр виглядав беззаперечно величним.
Хоча він більше скидався на фортецю із заліза та крові, ніж на залу для зібрань, споруда все одно вражала.
Невдовзі Алон дістався замку.
— Зустріч заплановано на цей вечір, тож можете вільно відпочити в бенкетній залі, — спрямувала його Сіян.
— Зрозуміло, — відповів Алон з кивком і вирушив до зали.
"Тут дивовижно тихо."
Увійшовши до бенкетної зали, Алон окинув поглядом спокійний інтер'єр, ненадовго замислившись над відсутністю метушні.
Здвигнувши плечима, він почав куштувати різноманітні солодощі, розкладені перед ним.
У ідеалі він віддав би перевагу тому, аби почати діяти й здобути бажаний предмет уже зараз. На жаль, через свою природу цей предмет був доступний лише вночі.
"А це смачно."
Насолоджуючись солодким смаком яєчного тарта й смакуючи кожен шматочок, він почув звернення до себе.
— Перепрошую, ви часом не Маркіз Палатіо?
— ?
Повернувшись на голос, Алон побачив чоловіка, що стояв неподалік.
Він мав яскраво-червоне волосся, сережку у формі хреста в одному вусі й меч на стегні — справжнє втілення вродливого юнака.
— Так, це я. А ви?
— О, то це справді ви! Мені за честь познайомитися з вами!
Чоловік променисто всміхнувся й відрекомендувався:
— Я Філіан, перший син герцогського роду Меркіліан із Королівства Ашталон.
"Філіан? Майстер Меча Ашталону?"
— О? Ви знаєте про мене? Це велика честь — бути відомим комусь вашого статусу. Схоже, я здобув певну репутацію! — мовив Філіан із щирим сміхом.
Спостерігаючи за цим енергійним чоловіком, Алон подумав: "Ну, справа не стільки в твоїй відомості, скільки в тому, що я й так про тебе знав."
Алон був знайомий із ним — Філіан Меркіліан, наймолодший Майстер Меча в Королівстві Ашталон і персонаж, який пізніше стане союзником гравця в «Психоделії».
— Ви досить відомі. Як-не-як, наймолодший Майстер Меча у своєму королівстві.
— Дякую за комплімент. Утім—
Як і свідчив його вигляд, характер Філіана виявився настільки ж життєрадісним і прямим, як здавалося на перший погляд. Як і личило його ролі супутника в грі, він був позбавлений лукавства, тож спілкуватися з ним виявлялося дивовижно легко.
Проте він мав один недолік.
— Ви здаєтеся... менш могутнім, ніж я уявляв, Маркізе.
Дизайн персонажа чітко вказував на те, що весь його талант і концентрація були віддані фехтуванню. Як наслідок, його соціальні навички та такт були практично відсутні.
— Це дивно. Ви мали б бути значно сильнішими, — заявив Філіан, і його слова лунали відверто й прямолінійно, точно відображаючи думку, написану на його обличчі.
Що гірше, він також мав натуру, відчутно схильну до суперництва.
"Хм."
Утім, Алон чудово розумів, що Філіан не мав лихих намірів.
Філіан Меркіліан не належав до того типу людей, які висміюють чи принижують інших.
"Чи то він не здатен на злобу, чи просто недостатньо кмітливий, аби її вигадати — хтозна."
Як би там не було, щирість у його голосі чітко давала зрозуміти, що ворожості немає. Алон ненадовго замислився, як відповісти на таку невинну прямолінійність, коли—
— Що ти тільки-но сказав?
— Га?
Голос позаду приголомшив їх обох, змусивши Алона інстинктивно повернутися.
— ?
Видовище, що відкрилося його очам, змусило їх шоковано розширитися.
"Сольранг... і Деус?"
Вони стояли там — Сольранг і Деус, обидва просто палали люттю. На їхніх обличчях не залишалося жодних сумнівів щодо їхніх почуттів, і вони дивилися прямо на Філіана.
.
.
.
(П.П F - Філіан.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]