Розділ 96 - Спільна зустріч (2)
Кабінет герцога Комалона, Королівство Ашталон.
— Ми досягли бажаного результату?
— Доповіді свідчать про успіх. Хоча, схоже, були певні недосконалості.
Він слухав звіт, який виголошувала темна ельфійка.
— Недосконалості? Поясни.
— Говорячи прямо, утілення не було цілком бездоганним. Воно не виправдало очікувань бездоганного втілення, якого ви початково прагнули. Гадаю, причиною може бути нестача Сутності Безодні.
— Нестача Сутності Безодні?
— Саме так.
Вислухавши звіт темної ельфійки, герцог Комалон видав низький гул і поринув у глибокі роздуми.
— Є ще одна справа, про яку слід доповісти.
— І що це?
— Особою, яка протистояла й здолала штучне божество Святого Королівства, як повідомляють, був маркіз Палатіо.
— Ха, знову Палатіо?
— Так.
Сухий смішок вирвався з грудей герцога Комалона від слів темної ельфійки. Потім він замовк, глибоко замислившись, перш ніж нарешті мовити:
— Дуже добре, наразі я зрозумів.
— Зрозуміло.
— Переконайся, що нинішні піддослідні отримають дещо більшу дозу сутності Безодні.
Недбалим помахом руки він дав зрозуміти, що темній ельфійці слід піти.
Темна ельфійка злегка вклонилася, повернулася й зникла в тінях. Не звертаючи більше уваги на її відхід, герцог Комалон повністю занурився у власні роздуми.
— Давно не бачилися.
Він виголосив ці слова вголос порожній кімнаті.
Попри видиму відсутність когось іншого, герцог Комалон привітався так, ніби до гостя.
— І справді, давно.
Тихий звук підтвердження передував постаті, що ступила з темряви.
Із місця, яке ще мить тому здавалося геть порожнім, з'явилася людина, одягнена в чорну священну мантію, ніби вона стояла там увесь цей час.
— Багато часу минуло.
Постать природно вмостилася в кріслі навпроти герцога.
— Яка мета твого візиту?
У відповідь на запитання Комалона постать зручно відкинулася назад.
— Причина мого візиту? Ти й сам уже знаєш, хіба ні? Мені стало цікаво, коли ти наміряєшся зробити свій хід, тож я прийшов розпитати.
— Усі приготування завершено. Ми діятимемо, щойно здобудемо предмет у джунглях.
Відповідь Комалона була сухою й позбавленою емоцій.
Постать видала розважливе гудіння на це, її погляд прикувався до герцога.
Тривала мовчанка запанувала між ними.
Коли напруга в повітрі згустилася, наближаючись до піку—
— Зрозуміло.
Постать у чорній священній мантії злегка знизала плечима, і цей жест розвіяв накопичений тиск.
— Це справді дивовижно. Що ти все ще можеш настільки ефективно діяти у своїй людській формі.
Постать підвелася й повернулася, збираючись іти.
— Тоді я повірю тобі на слово. Я вірю, що ти невдовзі втілиш той грандіозний задум, який плекав.
Очі постаті в мантії замиготіли в бік плями темряви в одному з кутків кабінету, перш ніж повернутися до герцога Комалона.
— І…
Постать почала ступати в тіні.
— Про всяк випадок я дам застереження — остерігайся того чоловіка.
— …Того чоловіка?
— Ти чудово знаєш, про кого я кажу.
У її тоні чулася тінь насмішки.
— Граф Палатіо… чи краще сказати, маркіз Палатіо?
Залишивши ці слова висіти в повітрі, постать повністю розчинилася в темряві.
Залишившись знову сам у своєму кабінеті, герцог Комалон пробурмотів собі під ніс:
— Маркіз Палатіо.
Він тихо повторив це ім'я.
————
Формально завершивши свій підйом від графа Палатіо до маркіза Палатіо у Святому Королівстві, Алон тепер неквапливо подорожував до свого новоствореного маркізату.
За звичайних обставин він вирушив би напряму до Терії після церемонії. Утім, він розсудив, що обачніше буде спершу доставити дари, подаровані йому Святим Королівством.
Алон озирнувся через плече.
Позаду нього тягнулася вервечка вщент заповнених карет, подібних до тих, які він одержав перед від'їздом із Колонії.
"Я ніколи не очікував отримати такі дари від Святого Королівства" — подумав Алон.
Алон дивився на вози, що ломилися від товарів, і відчував здивування.
Спираючись на свої попередні знання, виконання квестів для Святого Королівства в грі зазвичай винагороджувало гравців книгами навичок або священними реліквіями, а не матеріальними багатствами.
"З іншого боку, матеріальні винагороди куди практичніші" — подумав Алон.
Поки Алон міркував про багатства, які невдовзі заповнять скарбницю його маркізату, легка посмішка торкнулася його губ.
Саме тоді він почув, як Еван звернувся до нього:
— Маркізе.
Еван, здавалося, звик до нового титулу, використовуючи його без жодних вагань. Алон повернувся, щоб відповісти:
— Що таке?
— Мені просто стало цікаво — яка початкова мета проведення церемонії нагородження Святим Королівством?
— Ну…
— Ви теж цього не знаєте, маркізе?
— Хм.
Алон замислився на мить, перш ніж знизати плечима.
— Це більше схоже на традицію, яка підтримувалася протягом багатьох років. Сумніваюся, що за цим криється якийсь глибокий сенс.
— Ось як?
— Принаймні, так я це розумію.
Звісно, сам Алон не був глибоко проінформований про цю традицію. Його відповідь здебільшого базувалася на недбалому зауваженні, яке зробила Ютія: "Це лише порожня формальність, але я щаслива, що вона дозволила мені побачити вас, Учителю".
— Чесно кажучи, це справді здається дещо беззмістовним.
— Я поділяю цю думку.
Увага Алона переключилася на групу найманців, що крокувала попереду. Точніше, його очі знайшли Мяон, яка йшла начолі.
Він згадав, як не так давно вона з радістю залізла до його карети, аби побалакати, роблячи поїздку куди менш монотонною. Цього разу, однак, вона жодного разу не наблизилася до його карети.
І тоді—
Здриг!
Щоразу, коли їхні очі випадково перетиналися, вона трохи здригалася, видавала незграбну, натягнуту усмішку з кивком, а потім квапливо знову відводила погляд уперед, безперервно повторюючи цю саму дію.
"Що саме Ютія їй сказала?" — подумав Алон.
Алон міг легко здогадатися про причину її поведінки. Кілька днів тому він став свідком того, як Мяон повністю заціпеніла, мов миша, загнана в куток котярою, у присутності Ютії.
Навіть коли він намагався запитати, що саме сказала Ютія, керований цікавістю, Мяон стискала зуби й стверджувала неприродно рівним голосом: "Вона абсолютно нічого не казала".
Тепер Алон облишив будь-які спроби розкрити те, що сталося.
"Що ж, якщо запитання викликають у неї лише більше незручності, краще залишити цю справу" — подумав Алон.
Видавши тихе зітхання, Алон відкинувся назад у кареті, майже напівлежачи.
Це був спокійний день під чистим, блакитним небом.
Приблизно два тижні потому Алон прибув до маркізату Палатіо. Попрощавшись із Мяон і відпочивши день, він негайно розпочав свою подорож до Терії.
Минувши вже знайомі пейзажі, він увійшов до королівської столиці й отримав аудієнцію в Кретинії Сіян.
Цього разу, однак, зустріч проходила не у величній залі аудієнцій, а в особистому кабінеті Кретинії Сіян.
— Вітаю Вашу Величність — мовив Алон, схилившись у поклоні.
— Можеш підвестися.
Голос відповів миттєво.
Коли Алон повільно підвів голову, перед ним постав кабінет Сіян.
"Скромно" — подумав Алон.
Кімната вражала своєю скромністю. Хоч меблі й були безперечно високої якості, вони виглядали значно стриманішими порівняно з пишним кабінетом Короля Колонії, який Алон бачив раніше. Вiн швидко окинув кімнату поглядом.
— Я чула, ти став рятівником Святого Королівства — мовила Сіян.
— …Це перебільшення.
— Справді? Тоді чому немає жодних сумнівів щодо цього? О, але спершу сідай, будь ласка.
— ……
— Мабуть, незручно залишатися на колінах.
Від її слів Алон обережно підвівся й сів у крісло, розташоване перед її робочим столом, зустрівшись поглядом із Сіян.
Її золоті очі, фірмовий знак астерійської королівської лінії, утримували його погляд.
— Продовжуючи, немає потреби в удаваній скромності. Хоч скромність і є необхідною чеснотою, у надлишку вона може стати перешкодою.
— Тоді я відмовлюся від непотрібної скромності.
— Зроби це, будь ласка.
Сіян задоволено посміхнулася, підперши підборіддя рукою, поки уважно вивчала маркіза. За мить вона, здавалося, щось згадала.
— А.
Вона дістала предмет з одного боку свого столу й подала його Алону.
— …Що це?
— Тобі ж подобається солодка картопля, хіба ні?
— Перепрошую?
— Тобі вона не подобається?
— …Ні, аж ніяк. Вона мені до вподоби.
— Тоді бери.
Із спантеличеним виразом обличчя Алон прийняв солодку картоплю. На секунду він замислився, чи згадував він колись про свою любов до солодкої картоплі комусь. Відкинувши цю думку, він зосередився на наступних словах Сіян.
— Відверто кажучи, стандартна процедура передбачала б офіційну церемонію в залі аудієнцій, перш ніж відправити тебе далі. Але ти знаєш, чому я викликала тебе саме сюди?
— Як той, хто служить Вашій Величності, моє сприйняття в таких справах може бути недостатнім—
— Немає потреби в такій формальності. Іншими словами, ти не знаєш.
— Саме так.
На відповідь Алона, Сіян кивнула й мовила:
— Це немає великої важливості. Я викликала тебе сюди просто побалакати. Прохання, яке я хочу зробити, простіше, ніж ти міг би уявити.
— Можу я дізнатися, чого саме Ваша Величність бажає від мене?
— Через місяць відбудеться конференція Об'єднаного Королівства.
— Конференція?
— Так, по суті продовження обговорень із минулого разу. Я б хотіла, аби ти супроводжував мене як один із моїх помічників. Це можливо?
Алон мовчав мить, перш ніж кивнути:
— Це можливо.
Чесно кажучи, участь у конференції не була для нього невигідною можливістю. Серце Об'єднаних Націй, Терн, було локацією, зазвичай закритою для всіх, окрім адміністраторів, поза часом центральних конференцій. Там також розташовувалися такі установи, як Магічне Товариство, де він міг здобути цінні предмети.
Усе ж йому було цікаво, чому Сіян обрала саме його як помічника. Хоч і спантеличений, він вирішив не розпитувати. У цьому світі, коли король наказує, ти підкоряєшся — це було й законом, і беззаперечною правдою.
— Я ціную твою швидку згоду — мовила Сіян із задоволеним кивком.
— Тепер їж.
— …Що їсти?
— Солодку картоплю.
— …Що?
— Їж солодку картоплю. Ти не збираєшся?
— Ні, я з'їм… але тут?
— Так, а де ще ти б її їв?
— Тоді я з'їм її тут.
Хоч Алон і не мав розуміння, чому вона наполягає, він кивнув і почав їсти солодку картоплю просто перед нею. Він ледве відчував її смак.
————
Кілька днів потому, коли почали ширитися новини про те, що маркіз Палатіо відвідає конференцію Об'єднаного Королівства як помічник Кретинії Сіян, дві особи відреагували сильніше за будь-кого іншого.
Однією з них була—
— Голово гільдії.
— Хмм? Що таке?
— У мене є хороші новини.
— Які?
— Це стосується конференції Об'єднаного Королівства, яку вас просили відвідати.
— А, її скасували?
Титулованою виявилася Сольранг, яка безсило розпласталася в кабінеті голови гільдії.
— Ні, її не скасували.
— Тоді це не хороші новини. Я казала тобі, що не хочу йти.
— Але ми отримали значну підтримку від королівства, хіба ні?
— Неважливо. Я все одно не хочу йти.
Видавши довге, стомлене зітхання, Сольранг розпласталася ще сильніше, уся її постава випромінювала глибоке небажання.
— Тим не менш, у мене є справді хороші новини.
— Які?
— Маркіз Палатіо також буде присутній на конференції.
— …Це правда?!
Від слів секретарки, раніше опущений хвіст Сольранг почав радісно виляти.
Іншою особою, яка відреагувала, був—
— Командире.
— Що таке, віцекомандире?
— Я подумав, що вас слід повідомити. Ви чули, що маркіз Палатіо відвідає конференцію, від участі в якій ви відмовилися?
— Що ти сказав?
Це був Деус, який був інтенсивно зосереджений на своїх тренуваннях після того, як відхилив прохання королівства відвідати конференцію.
— Це точно?
— Так, участь маркіза Палатіо підтверджено.
— Я негайно вирушаю до королівської столиці.
— Тоді я підготую… зачекайте, командире! Принаймні переодягніться у відповідне вбрання…!
Не чекаючи, Деус помчав до королівської столиці у своєму тренувальному одязі. Його фіолетові очі сяяли рішучістю.
.
.
.
(П.П Куди Алон, туди і всі хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]