Розділ 95 - Спільна зустріч (1)
Алон замовк, вислухавши слова Юмана.
Точніше, він поринув у власні думки.
"Що він має на увазі?" — подумав Алон.
За своїм безпристрасним обличчям він ховав замішання, подумки прокручуючи слова Юмана.
"Несеш такий самий тягар, як і я? Можливо, навіть більший…? Що це взагалі має означати?" — подумав Алон.
Алон окинув Юмана поглядом. Непідробна повага й захоплення в очах Юмана підтверджували, що його слова були щирими, а не якимось жартом.
— …???
Алон став лише ще більш спантеличеним.
"Він щиро вірить, що я настільки значущий? Це щось із цієї серії?" — подумав Алон.
Він згадав нещодавнє захоплення й прихильність, виявлені до нього священниками, але так само швидко відкинув цю думку.
Як не крути, заява Юмана не звучала як звичайна повага чи благоговіння.
Тож—
— Перепрошую, але… що саме ви маєте на увазі?
— Хм?
— Ви згадали, що я несу такий самий тягар, як і ви. Що ви мали на увазі?
Алон вирішив діяти прямо. Оскільки натяки на Юмана не діяли, цього разу він вирішив поставити запитання просто в лоб.
Без жодних вагань Юман пояснив детальніше:
— Я мав на увазі саме те, що сказав. Ми плекаємо подібні обов'язки, хоча ваші більші за мої власні.
— …Мої?
— Так.
Навіть після цього уточнення Алон анітрохи не наблизився до розуміння сенсу слів Юмана.
Утім, одна річ ставала зрозумілою:
"Він явно перебуває під владою якоїсь помилкової думки" — подумав Алон.
Тут виразно крилося непорозуміння.
З погляду Алона, він не бачив жодних спільних рис між собою та Юманом.
За самим лише статусом, Алон народився в дворянській родині Палатіо, тоді як Юман був сиротою, вихованим у притулку. Його походження кардинально відрізнялося — Алон виростав у розкоші, нарізаючи м'ясо за родинним столом і живучи так, як йому заманеться, тоді як Юмана обрали Святим у юності після важкого дитинства.
Крім того, їхні характери, схильності й навіть базові цінності були повністю протилежними.
З огляду на те, що Алон знав про Юмана, між ними не було абсолютно нічого спільного.
"Чи варто мені його виправити?" — подумав Алон.
Він зважував це в собі.
Він не лише усвідомив, що Юман у чомусь помиляється, але й знав, що доброзичливість Юмана коренилася саме в цій помилці.
Простіше кажучи, розвіяння непорозуміння тут і зараз могло призвести до того, що ця доброзичливість просто зникне.
Розриваючись перед цією дилемою, Алон зрештою дійшов висновку:
"Я мушу щось сказати" — подумав Алон.
Урешті-решт він вирішив розставити всі крапки над «і».
Звісно, він не хотів псувати їхні стосунки. Зрештою, Юман був правою рукою Елібана, протагоніста «Психоделії», та Святим Святого Королівства.
Але з минулого досвіду Алон знав: що довше подібні непорозуміння тривають, то гіршими будуть наслідки, коли правда зрештою випливе на поверхню.
Тож після довгих роздумів він нарешті мовив:
— Святий.
— Так, маркізе?
— Гадаю, сталося непорозуміння. Аби уточнити: я не перебуваю в тому ж становищі, що й ви.
Алон говорив твердо, рішуче налаштований виправити помилкову переконаність Юмана.
Але—
— Так, я розумію. Маркіз несе куди більший тягар, ніж я. Можливо, ви йдете шляхом, який ніхто інший навіть не здатен розпізнати.
— …???
Почувши відповідь Юмана, яка натякала, ніби той усе чудово зрозумів, Алон заговорив знову:
— Ні, я мав на увазі зовсім не це.
— Тоді що ж ви мали на увазі?
— …Я мав на увазі саме те, що сказав. Це не удавана скромність — я кажу вам, що справді не перебуваю в тому ж становищі, що й ви.
Алон доклав усіх зусиль, аби чітко донести, що припущення Юмана було неправильним. До того моменту, як він закінчив говорити, він відчув, як починає зароджуватися легкий головний біль.
Він не знав, яке саме непорозуміння пустило коріння, але подібні ситуації зазвичай закінчувалися незграбністю для всіх причетних.
Готуючись до неминучої незручної атмосфери, Алон налаштувався, але—
— О, розумію.
Всупереч його очікуванням, Юман відповів легко, а в його очах проступило ще більше захоплення.
— Прошу вибачення. Здається, я виявив нерозважливість.
— Що?
— Схоже, я припустився помилки. Мені ще багато чого треба навчитися.
— Зачекайте, ви справді розумієте, що я кажу? Як я й казав, я взагалі не в тому ж становищі, що й ви…
— Так, я розумію абсолютно все.
Юман відповів із посмішкою.
Його м'яка реакція була геть далекою від тієї незграбності, якої очікував Алон.
Це підтовкнуло Алона до раптового усвідомлення:
"Він… мені не вірить?" — подумав Алон.
Поки Алон прокручував це в голові, Юман заговорив знову:
— Прошу вибачення, якщо завдав вам клопоту. Я ніколи не намірявся хибно витлумачити вашу рішучість.
— Ні, справа не в цьому. Ви помиляєтеся—
— Так, я чудово все розумію, маркізе.
Перш ніж Алон встиг закінчити, Юман заговорив тоном, який ніби казав: "Звісно, звісно, я все розумію. Немає потреби пояснювати далі".
Його поведінка, ніби він повністю осягнув ситуацію й просто потакав йому, залишила Алона без слів.
"Що… Я ж кажу тобі, що це непорозуміння… що це таке?" — подумав Алон.
Алон відчув хвилю внутрішнього заціпеніння.
— Що ж, маркізе, я молитимуся, аби богиня Сіронія благословила вас.
Із цими словами Юман покинув кімнату.
Алон залишився сам, ошелешено дивлячись на двері, через які щойно вийшов Юман, нездатний сформулювати відповідь.
Відтоді минуло три дні. До цього часу симптоми виснаження мани в Алона здебільшого зникли, і Ютія прийшла провідати його.
— Ви почуваєтеся краще, Учителю?
— Так.
Побачивши, як Алон кивнув, Ютія, яка супроводжувала Юмана під час його щоденних візитів, полегшено посміхнулася.
Потім вона сягнула рукою в шати й подала Алону чорний уламок.
— Це… Ядро Безодні?
— Так. Схоже, як ви й підозрювали, Андерде використовував Ядра Безодні. Наразі ми підтвердили щонайменше сорок таких.
— …Сорок?
— Так, і це лише те, що ми знайшли. Їх може бути більше.
Почувши це, Алон поглянув на порожній сірий куб, з якого тепер викачали всю силу, і замислився про наслідки.
"Використовували Ядра Безодні, аби створювати Зовнішніх Богів…" — подумав Алон.
Звісно, Алон не мав про це жодних попередніх знань.
У «Психоделії» Ядра Безодні з'явилися значно пізніше. Навіть тоді їх сприймали просто як ігрову механіку для масштабування рівня монстрів відповідно до прогресу гравця.
Коротше кажучи, «Психоделія» ніколи не розкривала лор, що стояв за Ядрами Безодні, тож Алон залишався в повній темряві.
"Навіть якщо ці Зовнішні Боги створені штучно, відмінність очевидна. Усе ж той факт, що Ядра Безодні можуть породжувати Зовнішніх Богів — це не те, що ми можемо проігнорувати" — подумав Алон.
Якщо Ядра Безодні перебували в обігу, це означало, що подібні інциденти могли статися де завгодно.
Дійшовши цього висновку, він мовив:
— Ютія.
— Так, Учителю?
— Якщо ви виявите будь-яку інформацію про те, де розповсюджуються ці Ядра Безодні, будь ласка, повідом мене.
— Зрозуміла.
Він вирішив дати Ютії зачіпку для розслідування розповсюдження Ядер Безодні. Він знав, що Святе Королівство утримувало власну мережу інформаторів, а не покладалося на інформаційні гільдії.
"Ці люди діють прудко, коли йдеться про єретичні справи. Якщо я залишу це Ютії, я, ймовірно, отримаю інформацію швидше, ніж через гільдію" — подумав Алон.
Поки Алон продовжував обговорення з Ютією щодо Ядер Безодні, раптова думка промайнула в його голові.
"Чи може це бути… Забутий?" — подумав Алон.
Ідея спалахнула ненадовго, але він швидко відкинув її, повернувши собі самовладання.
Повноцінний Зовнішній Бог, народжений від подібного явища, не був би настільки необережним.
Завершивши цей хід думок, Алон провів наступні два дні в подальших розмовах із Ютією.
Приблизно в той самий час:
— Ви вже від'їжджаєте, Учителю?
— Ну, я закінчив те, заради чого прибув сюди.
— Зрозуміло.
Алон почав готуватися до виїзду зі Святого Королівства, хоч і не сам—
— О, вітаю…! Маркізе!
— Мяон…? Який збіг. Схоже, цього разу ми знову подорожуватимемо разом.
До нього приєдналася група найманців, яку він не бачив протягом усього свого перебування в Святому Королівстві на церемонії посвяти.
— Т-так…! Який збіг!
— Давно не бачилися… але чому ви раптом використовуєте формальне звертання?
— А—ну, це тому що… о! Тепер, коли ви маркіз, різниця в статусі відчувається… досить значною?
Мяон, здавалося, була не впевнена, чи має її виправдання сенс, а Алон залишився спантеличеним.
— Будь ласка, подбайте про Учителя.
— Зрозуміла.
— Ти мене чуєш?
— Т-так…!
Спостерігаючи, як Мяон витягнулася по стійці струнко від слів Ютії, Алон інстинктивно поглянув у її бік.
— Що ж, я чекатиму на ваш лист.
— Звісно. Я напишу, щойно повернуся.
Її спокійне прощання залишало Алону мало простору для слів.
"Усе має бути в порядку" — подумав Алон.
Коротко попрощавшись, Алон покинув Святе Королівство.
Невдовзі після від'їзду Алона зі Святого Королівства—
Глибоко в кабінеті Ютії, зачитували звіт.
— Знайдено ще три.
Сергіус стояв перед Ютією, виголошуючи оновлені дані.
— Яка загальна кількість?
— Включно з щойно знайденими, усього 43. Утім, цілком імовірно, що значно більше зариті в підземних водостоках.
Попри те, що обидва мали сан кардинала, Сергіус звертався до Ютії формальною мовою, а його постава залишалася натягнутою. Ютія, зі свого боку, приймала його формальність так, ніби це була найприродніша річ у світі.
Жоден із них не знаходив цю динаміку дивною. Якщо вже на те пішло, Сергіус відчував своєрідне відчуття затишку в цьому форматі, ніби саме так усе й мало бути.
Можливо, саме тому—
— Кардинале Ютіє.
— Що таке?
— Можу я поставити вам запитання?
Уперше Сергіус спіймав себе на тому, що запитує про те, про що раніше й не наважувався.
— Що таке?
— …Чому ви дозволили верховному кардиналу зайти так далеко й не втрутилися?
Сергіус знав правду.
Він усвідомлював, що Ютія давно знала про плани верховного кардинала. Зрештою, рік тому вона наказала йому розслідувати діяльність Андерде в підземних водостоках.
Мало того, вона навіть влаштувала так, аби він викрав кілька Ядер Безодні, які ті збирали всередині статуй.
Фактично, причина, чому Махіна, який з'явився тиждень тому, не зумів стабілізуватися у формі Зовнішнього Бога й залишився нестабільними ліанами, полягала саме в нестачі Ядер Безодні.
Це означало, що Ютія могла зупинити плани верховного кардинала задовго до того, як вони втілилися в життя.
І тому, не в змозі стримати свою цікавість, Сергіус поставив це запитання—
— А…
Усвідомивши, що переступив межу, його обличчя заповнив панічний страх.
— Чому я це не зупинила, питаєш…?
Ютія тихо засміялася, ніби це її розважило, а потім відповіла:
— Поясню.
Вона повільно відкрила шухляду у своєму столі.
Гу-у-ун—
Звідти дев'ять Ядер Безодні, принесених Сергіусом, піднялися в повітря.
Коротко оглянувши ядра, що ширяли, Ютія розтрощила їх без тіні вагань.
ТРІСЬ—! ТРІСЬ-ТРІСЬ!
Одним жестом вона розтрощила Ядра Безодні — кожне з яких коштувало статок на чорному ринку й було настільки цінним, що аби купити бодай одне, довелося б продати цілий маєток.
Перетворивши їх на уламки, вона мовила:
— Це було не для того, щоб викрасти їх.
Клацанням пальців вона скинула розтрощені шматки на підлогу кабінету.
— Цей непотріб не має для мене жодної цінності.
Сергіус, важко ковтнувши слину, поки дивився на уламки, здригнувся, коли Ютія звернулася до нього:
— Гей, Сергіусе.
— Так?
— Ти знаєш, що споживають боги, аби рости?
— Боги… споживають?
— Так, усі боги, включно з великою богинею Сіронією.
На запитання Ютії, Сергіус відповів обачно:
— …Бог — це досконала й абсолютна істота, хіба ні?
Обережна відповідь.
Ютія, посміхаючись, похитала головою.
— Ні, це не так.
— Богам потрібні дві речі: віра та благоговіння.
— Віра… та благоговіння?
— Так. І цього разу від людей вимагалося саме «благоговіння».
Коли глибока посмішка розлилася губами Ютії, яскравий спогад виринув у її пам'яті.
Сцена тижневої давнини.
Під блакитним місяцем Алон жбурляє спис блискавки в Зовнішнього Бога.
— Момент, більш сліпучий та захопливий за будь-що інше.
— Величний образ "Великого місяця".
— …Видовище, яке закарбується в пам'яті кожного.
Її посмішка розширилася, вираз обличчя був безтурботним, але водночас моторошним.
— Благоговіння, призначене лише для нього одного.
Її очі спалахнули темним захопленням.
У багряній глибині її погляду ця сцена відтворювалася знову й знову — сяйво, велич, благоговіння тієї миті.
— І це… є причиною.
Після її відповіді Сергіусу не залишалося нічого іншого, окрім як сухо ковтнути слину й кивнути.
Бо в її очах горіло гостре й беззаперечне божевілля — небезпечний відблиск, який застерігав його більше ніколи не переступати межу.
.
.
.
(П.П Ну для Ютії в цьому світі нема нічого важливішого за Алона, вона готова з легкістю відірве навіть свої руки чи ще шо, якшо Алон попросить, по суті Ютія Яндере)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]