Розділ 94 - Штучне походження (5)
— **Ланцюгова блискавка**.
Електрика почала вирувати над постаттю Алона, поки він просувався вперед.
— **Розпад**.
Блискавка, що танцювала довкола, розпалася на неозорі лазурові цятки.
Одночасно Алон підхопив меч Святого Лицаря, відкинутий на землю під час бою.
— **Розчинення**.
Блакитні порошини хлинули в постать Алона.
— **Кругообіг Усього Сущого**.
Його силует заколивався, рухаючись, мов ледве помітний привид.
— **Постава Бога Грому**.
Щойно він склав ручні жести, як перетворився на чисту блискавку.
— Гілки наступають!
У той самий момент, коли верхівку захисного купола відкрили за наказом Алона, гілки почали силою продиратися всередину.
Безвихідь заповнила очі кожного, хто став свідком цього.
Утім, саме цієї миті Алон розірвав гілки, що наступали, й злетів у небо.
Бум!
У супроводі нищівного гуркоту грому, фрагменти пошматованої деревини розлетілися в усіх напрямках, вимальовуючи силует маркіза Палатіо на тлі лазурового місяця.
Зависнувши в повітрі, Алон спостерігав за гілками, які тепер цілилися в нього.
"Як я й думав, вони повільні" — подумав Алон.
Навіть коли гілки насувалися, їхній млявий темп додавав йому впевненості.
Стискаючи меч у лівій руці, він промовив про себе:
"Це близько, але всі приготування завершено" — подумав Алон.
Два чинники заважали Алону діяти швидше до цього моменту.
Першим була тривалість, необхідна для визначення уразливого місця Махіни.
До цього Алон ніколи не намагався шукати слабкі місця Зовнішніх Богів.
Зовнішні Боги, які не досягли повного божественного статусу, зазвичай зберігали структуру своїх протобожественних тіл.
Крім того, більшість Зовнішніх Богів, яких він зустрічав, були обмежені масштабом у межах ефективної зони дії його магії.
По суті, не було потреби цілитися в конкретні уразливі місця.
Цей випадок, однак, був винятком.
Махіна, з яким він зіткнувся, був настільки колосальним, що затьмарював радіус дії його заклять і мав неймовірну регенеративну силу.
Простіше кажучи, хаотичних магічних атак було недостатньо, щоб знищити цього ворога.
Але тепер Алон чітко знав слабкість Махіни.
Це було завдяки артефакту, здобутому в Святому Королівстві — ігровому предмету під назвою Кулон Пожирача Очей.
У грі цей кулон дозволяв користувачеві поступово виявляти вразливості ворога після десятка бойових ходів, підвищуючи шанс критичного удару.
І тепер слабке місце було очевидним: сонячне сплетіння.
Усередині багряних гілок та кам'янистої статуї Махіни,
Алон побачив сяючу блакитну гуманоїдну фігуру, розташовану саме в сонячному сплетінні.
Він важко видихнув.
"Один шанс. Моя мана майже вичерпана" — подумав Алон.
Мана.
Це була друга причина затримки дій Алона.
Він не очікував, що ситуація загостриться до такої міри.
Більшу частину своєї мани він витратив під час першого нападу Андерде, коли використав її, щоб урятувати Юмана.
Як наслідок, Алону знадобився час для відновлення мани.
Навіть зараз результат був незадовільним.
Його від природи обмежені запаси мани були майже повністю поглинуті за лічені миті, потрібні для активації магії та злету вгору.
Кількість, що залишилася, була настільки мізерною, що її вистачило б лише на одне закляття.
Хоч він і поспіхом випив два флакони зілля поспіль, ризикуючи отримати виснаження мани, поповнення відбувалося болісно повільно.
Навіть при повному заповненні, мана Алона була лише жалюгідними крихтами.
Підсумовуючи, як би безглуздо це не звучало, Алону зараз бракувало сил для будь-якого значного закляття.
За звичайних обставин, звісно.
— Ху-х—
Видихнувши, Алон спрямував меч у лівій руці на Махіну.
— **Постава Бога Грому**.
Він промовив ці слова.
Трісь!
Умить, коли закляття було виголошене, звук шиплячої енергії заповнив його вуха.
Останні залишки його мани зникли повністю, залишивши його геть порожнім за лічені секунди.
— Гр-р—
Одночасно гострий біль пронизував його тіло.
Його організм здригався в бунті, нездатний дати більше жодної краплі мани.
Усе ж Алон продовжив своє закляття.
Бо магія, яку він збирався застосувати, була не просто Поставою Бога Грому.
— **Розпад**.
Відтоді як він повернувся з Раксаса, Алон присвятив себе магічним дослідженням — зокрема, ефективності матеріального втілення.
Для такого, як він, чию мізерну ману виснажувало б єдине матеріалізоване закляття, це дослідження було вирішальним.
— **Розчинення**.
Утім, після шести місяців нескінченних спроб, Алону не вдалося покращити ефективність матеріального втілення.
Тим не менш, він знайшов щось надзвичайно цінне.
І це було—
— **Кругообіг Усього Сущого**.
Він міг втілити Поставу Бога Грому не всередині себе, а всередині предмета.
Трісь!
Меч у лівій руці Алона почав вбирати блакитні частки, його форма мерехтіла й змінювалася, мов фантом.
Це було відкриття, народжене суто випадково.
Гарячково досліджуючи методи зниження витрат мани для матеріального втілення, Алон ненавмисно зробив цей прорив.
Але тепер, саме цієї миті—
— **Постава Бога Грому**.
Це випадкове відкриття матеріалізувалося як наймогутніша магія, якою Алон міг повелівати на цей час.
Трісь!
Мерехтливий меч у хватці Алона раптом спалахнув блакитною блискавкою, вивільняючи сліпучі білі струмені назовні.
Стискаючи меч, ніби готуючись кинути спис, Алон відвів руку назад і подовжив форму зброї, вправно маніпулюючи її енергією.
Те, що він викував, було витонченим, видовженим...
Трісь-трісь-трісь!
...дротиком, просякнутим гострою, виразною силою блискавки.
У ту мить, коли кожен, включно з Юманом, побачив Алона, який тримав громовий дротик під блакитним місяцем, зброя вилетіла з його руки з неймовірною силою.
І тоді—
БУМ!
Звуком, що здавалося, струснув весь світ, громовий спис пробив сонячне сплетіння Махіни наскрізь.
В мить, коли громовий дротик уразив груди Махіни, усе зупинилося.
Гігантське коріння, яке було за крок від того, щоб поглинути все Святе Королівство, розсипалося на порох, рознесений вітром.
Масивні руки, які щойно збиралися розчавити Юмана та священників, розпалися на білий порошок, розлітаючись, мов сніг.
Гуп—
Гуркіт… гуркіт… ТРІСЬ!
Раніше грізне тіло Махіни, створене з незліченних гілок, почало розвалюватися, коли його каркас перетворювався на попіл.
Утім, замість того, щоб зосередитися на руйнуванні Махіни, кожен присутній, і Юман серед них, прикував погляд до однієї особи.
Під блакитним місяцем, оточений білим попелом, що кружляв і падав, мов пелюстки квітів, стояв чоловік.
Навіть власноруч здолавши Зовнішнього Бога, його обличчя залишалося безпристрасним, ніби цей тріумф був цілком очікуваним.
Цей чоловік — маркіз Палатіо.
Усі могли лише мовчки дивитися на нього в німому приголомшенні, з легким відблиском благоговіння в очах.
Але водночас—
"Це жахливо!" — подумав Алон.
За його порожнім виразом обличчя, він таїв вираз справжньої тривоги й занепокоєння.
Усе пройшло так, як і було задумано.
Піднятися в повітря, щоб застосувати магію без перешкод з боку ліан — виконано.
Визначити слабке місце Махіни за допомогою Кулона Пожирача Очей — виконано.
Безрозсудно витратити ману й випити два флакони зілля, попри небезпеку виснаження мани — виконано.
Усе йшло за планом.
Окрім одного вирішального недогляду:
Він не спланував те, що буде після поразки Махіни.
Точніше, він думав про це.
Після своєї атаки він планував створити крижану стіну за допомогою магії, надати їй вигнутої форми й здійснити контрольований спуск із повітря.
Звісно, він знав, що навіть із цим методом шанс отримати травму був високим.
Утім, оскільки це було Святе Королівство, він був упевнений, що відновлення буде досить простим.
Священники Святого Королівства, особливо ті, хто мав сан єпископа й вище, могли зцілити майже будь-яку травму за умови, що людина все ще жива.
Але в цьому й полягала суть — пацієнт мав бути живим.
Якими б вмілими не були священники, вони не могли воскресити мертвого.
"Я не передбачав, що витрати мани будуть настільки високими…!" — подумав Алон.
Шкодуючи про непередбачену ману, необхідну для тонкого налаштування Постави Бога Грому, Алон коротко оцінив свою нинішню дилему.
Гуп.
Він помітив, що його стрімке падіння сповільнилося.
І тоді до нього прийшло інше розуміння.
— …Ютія?
Ніжна, біла, схожа на хмару речовина, сформована зі священної сили, пом'якшила його падіння.
— Ви зробили щось дивовижне, Учителю.
Невдовзі з'явилася сяюча посмішка Ютії на тлі блакитного місяця.
Алон зібрав залишки сил, щоб кивнути на знак подяки.
Урешті-решт урочистості Святого Королівства на честь народження богині Сіронії були повністю припинені через раптове прибуття Махіни.
Це було неминуче.
Хоч Махіна й був зрештою знищений, шкода, завдана Святому Королівству, виявилася нищівною.
Навіть така стійка держава, як Святе Королівство, не могла продовжувати святкування за таких умов.
Що ж до Алона, який розібрався з Махіною—
— Як ви почуваєтеся, графе? Чи мені тепер звертатися до вас як до маркіза?
— Гадаю, невдовзі я знову зможу рухатися.
Він проходив лікування приблизно два дні в лікарні при храмі.
Зовні здавалося, що він не мав серйозних травм.
Дрібні рани, які він отримав, були результатом його недосконалого володіння Поставою Бога Грому, а не дій Махіни.
Утім, справжньою проблемою було його ядро мани.
"Цілий тиждень на відновлення від виснаження мани…" — подумав Алон.
Попри ризик виснаження мани від швидкого вживання двох флаконів зілля, Алон усе ж упад у важке виснаження мани.
Як наслідок, він був прикутий до ліжка щонайменше на тиждень.
Але чесно кажучи…
Алон прагнув якомога швидше вибратися з лікарні.
Ні, більше того, він бажав повністю покинути Святе Королівство.
Він виконав свою мету й не мав жодних причин залишатися.
Його поспіх витикав із простої причини.
— Маркізе.
— Що таке?
— Ви дуже затребувана людина.
— …
Алон зітхнув. Під час перебування в лікарні він зазнавав інтенсивних, важких поглядів священників.
Він поглянув на дверний отвір, де проходили священники, чиї очі переповнювалися благоговінням та повагою.
Мовлячи майже до себе, він проговорив:
— Чесно кажучи, мені від цього не дуже затишно.
— Ось як?
— Так.
Алон усвідомлював, що заслужити повагу інших не було чимось негативним. Насправді, одразу після поранення, відчувати захоплення священників було навіть дещо приємно.
Зрештою, кожен має базове прагнення до визнання.
Але все ж—
"Хіба це не занадто?" — подумав Алон.
Це було надто обтяжливо, коли кожен священник, якого він зустрічав, дивився на нього з таким захопленим благоговінням.
І, чесно кажучи, був ще один мотив для його бажання негайно покинути Святе Королівство.
— Маркізе, маєте хвилину?
— …Святий.
— Так, маркізе.
Причиною був сам Юман.
— О, маркізе, тепер, коли я подумав про це, я якраз згадав про деяку інформацію, яку мушу здобути. Я перепрошую й залишу вас на якийсь час — мовив Еван, підвівшись тієї ж миті, як зайшов Юман. Він поспіхом покинув лікарняну палату.
Залишившись наодинці з Юманом, Алон провів пальцями по волоссю.
— Що ж, сідайте, будь ласка.
— Так.
Юман сів із дивовижною швидкістю й одразу почав говорити:
— Як ви почуваєтеся, маркізе?
— Як я й казав учора, терпимо.
— Я радий це чути.
Юман кивнув з виразом полегшення, а потім підвів очі на Алона, з поглядом що поєднував повагу та глибоке благоговіння.
І Алон знаходив це неймовірно некомфортним.
Вибудовувати позитивні стосунки з Юманом не було невигідно.
Юману, зрештою, судилося стати ключовим союзником Елібана в майбутньому.
Але те, що він відвідував його щодня, дивлячись із таким захопленням та повагою, було, чесно кажучи, понад сили Алона.
Вдячний за турботу, але сподіваючись м'яко відрадити його, Алон мовив:
— Дякую за турботу, але немає потреби відвідувати мене так часто. Будь ласка, займайтеся своїми обов'язками.
Утім—
— Це неможливо.
— …Чому це?
— Тому що ми з вами несемо один і той самий обов'язок, маркізе. Ні, тягар, який ви несете, більший за мій.
— …?
— Знаючи це, як я можу повернутися до вас спиною?
Очі Юмана спалахнули ще більшою повагою, коли він твердо кивнув, підкріплюючи свою рішучість.
— …
Алон міг лише дивитися на нього, повністю спантеличений, поки Юман продовжував:
— Я ніколи не покину вас.
Не маючи змоги осягнути незбагненні заяви Юмана, Алон залишився дивитися на нього, втративши дар мови.
.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]