Розділ 92 - Штучне походження (3)
Управління Розаріо лежить у руках восьми кардиналів.
Оскільки папа рідко покидає найвищу сповідальню храму, якщо тільки не йдеться про надважливі справи, саме ці кардинали керують організацією. Вони розділені на три основні групи:
Першу, очолювану кардиналом Міранією, називають фракцією Чистокровних.
Друга, під проводом кардинала Ґуманіана — це Політична фракція.
Остання ж група перебуває під проводом кардинала Ютії.
Ані фракція Чистокровних кардинала Міранії, ані Політична фракція кардинала Ґуманіана не відчували жодної прихильності до Ютії.
Спираючись на відданість незліченної кількості вірян, Ютія Блудіа швидко підпорядкувала собі сусідні сфери впливу, сформувавши могутній блок, хоч той і мав у своєму складі лише двох кардиналів.
Утім, це було ще не все.
Хоч за чисельністю фракція Ютії безперечно залишалася найменшою з трьох, інші кардинали не могли дозволити собі нехтувати нею.
Причина? З невідомих причин, схоже, вона володіла значним важелем впливу на інших кардиналів — вразливості, які, хоч і не були достатньо тяжкими, щоб позбавити їх титулів, мали достатню силу, аби підірвати їхній авторитет.
Як наслідок, фракції в межах володінь Розаріо не відчували до Ютії особливого тепла. Останнім часом дві інші фракції почали таємно зговорюватися, розробляючи стратегію для її усунення.
Принаймні, саме такою була їхня мета до вчорашнього дня.
На їхнє лихо, цей задум розсипався сьогодні під час церемонії посвяти.
Чому, запитаєте ви?
— Святий!?
— Чому Святий тут…!?
Поява Святого в внутрішній залі храму — місці проведення церемонії — разом із Ютією викликала в чотирьох інших присутніх кардиналів крайнє спантеличення. (Інші четверо були у від'їзді за закордонними справами.)
Проста спільна поява на публіці, будь то на офіційному заході Розаріо чи на такій, здавалося б, дрібній події, як церемонія посвяти, чітко сигналізувала про союз між ними.
Вага цього усвідомлення була незаперечною.
Присутні кардинали збагнули вирішальний факт:
Святий раніше не мав жодних зв'язків із маркізом Палатіо.
За звичаєм, дворян, які отримують шану на посвяті, супроводжують ті священники, які вже з ними знайомі.
І все ж, Святий брав участь у дійстві поряд із маркізом Палатіо — чоловіком, із яким не мав жодного видимого зв'язку.
Це підштовхнуло кардиналів до одного неминучого висновку:
Святий став на бік Ютії.
"Якщо Святий на її боці, ми не можемо втілювати наші плани" — промайнуло в їхніх думках.
"Як їй узагалі вдалося затягнути Святого до свого кола?" — не розуміли вони.
"Це перетворюється на монументальну проблему" — непокоїлися кардинали.
Поки між ними ширилося тихе незадоволене бубоніння…
Алон, який також входив до зали для посвяти, почувався повністю спантеличеним.
"…Що це означає? Чи варто мені взагалі запитувати?" — подумав Алон.
Він вагався, дивлячись на Юмана поруч із собою, а потім перевів погляд на Ютію.
— ?
Її обличчя віддзеркалювало його власне замішання, що лише сильніше розпалило цікавість Алона.
— Церемонію посвяти завершено.
Затяжна й монотонна церемонія нарешті дійшла кінця.
— Вітаю, графе Палатіо… хоча тепер мені слід звертатися до вас як до маркіза.
— Дякую.
Андерде простягнув руку з відшліфованою посмішкою, яку Алон прийняв коротким кивком, думаючи про себе:
"Це було неймовірно довго" — подумав Алон.
Хоча Сергіус і попереджав його, що подібні церемонії затягуються, він не очікував, що вона забере цілих чотири години. Він тихо, роздратовано зітхнув.
— До наступної зустрічі.
Андерде злегка нахилив голову, ознаменувавши офіційне завершення події. Люди в залі почали розходитися невеликими групами.
Спостерігаючи за тим, як вони йдуть, Алон почув голоси поруч із собою.
— Вітаю. Ви здобули титул маркіза.
— Справді. Тепер мені доведеться пильнувати, щоб випадково не назвати вас графом — додав Еван.
Прийнявши їхні слова, Алон відповів:
— Так, дякую вам обом.
— Тепер, коли всі справи тут завершено, які ваші подальші наміри?
Алон на мить замислився, перш ніж відповісти:
— Мої справи тут закінчилися. Я повертаюся.
До свого затишного, спокійного дому — ідеального місця для запікання солодкої картоплі.
— Ось як? Ви не залишитеся на Фестиваль народження?
— Фестиваль народження?
— Так, сьогодні Фестиваль народження Сіронії — уточнила Ютія.
Алон на секунду завмер, здивовано кліпаючи очима.
— Фестиваль сьогодні?
— Саме так.
— Дивно, я не помітив жодних прикрас довкола храму.
Він поділився своїми спогадами про те, що бачив на території за останні кілька днів.
Ютія відповіла:
— Це тому, що фестиваль по-справжньому починається лише в ніч повного місяця. Папа оголошує про початок фестивалю, і тільки тоді приготування набирають обертів.
— Утім, оскільки папа зазвичай віддається молитві в Священних землях, про його початок, імовірно, оголосить верховний кардинал, лорд Андерде — додала вона грайливим тоном.
Алон кивнув, зважуючи це.
"Фестиваль народження, виходить…?" — подумав Алон.
Фестиваль народження Сіронії.
У «Психоделії» це була подія, з якою гравці стикалися під час своїх перших подорожей до Розаріо. Утім, Алон рідко брав участь у цьому фестивалі в грі.
Замість участі в заході було куди вигідніше — для здобуття досвіду й підняття рівня — вирушати до різноманітних підземель або фармити рівні в Лартанії.
Тим не менш, хоч він часто й пропускав цей захід, Алон чудово знав про ексклюзивні предмети, доступні лише під час фестивалю.
"Я вже й так тут, тож із мого боку буде не зайвим здобути кілька з них, поки є така можливість" — подумав Алон.
Ураховуючи це, Алон мовив:
— У такому разі, гадаю, я міг би залишитися й побувати на фестивалі день-два.
— Справді? Це ваше рішення, графе… вибачте, маркізе?
— Так.
Еван та Ютія кивнули, і на їхніх обличчях з'явилося виразне схвалення вибору Алона.
"Що ж, якщо я можу отримати ті предмети, день або два — не така вже й погана ціна" — подумав Алон.
Поки Алон зважував це, позаду до нього звернувся знайомий голос:
— Маркізе Палатіо.
Повернувшись, Алон побачив Юмана, який наближався до них.
— Святий.
— Мої вітання.
Раптове побажання застало Алона зненацька на секунду, але він швидко опанував себе.
— …? О, дякую.
На відміну від їхньої останньої зустрічі, коли Юман застерігав його щодо Ютії, у його тоні тепер відчувалося майже незнайоме тепло. Він був геть незбагненним.
Помітив Юман замішання Алона чи ні, він задоволено всміхнувся, перш ніж перевести увагу на Ютію.
Його поведінка змінилася миттєво — вона стала холодною й неприховано ворожою.
Якийсь час він не зводив із неї очей.
Потім, ніби застерігаючи про щось серйозне, він мовив:
— Тепер я піду. Сподіваюся також, що ви глибоко замислилися над моїми словами.
Із палаючим, палким поглядом, що, здавалося, переповнювався рішучістю, Юман пішов геть.
Поки Алон трохи приголомшено дивився йому вслід, Еван подав голос:
— Маркізе.
— Так?
— Я розумію, що це може звучати вкрай неналежно, але… чи не здається вам Святий дещо… нестабільним?
— У якому сенсі?
— Ну… ніби в нього роздвоєння особистості.
Слушна підозра Евана на мить позбавила Алона слів, поки він подумки перебирав поведінку Юмана — переходи від гніву до урочистості й посмішок під час кожної зустрічі.
Урешті-решт Алон повільно, розважливо кивнув:
— Це… цілком може бути правдою.
Це була оцінка, позбавлена неупередженості.
Проте Юман, не підозрюючи про це, залишався в повному невіданні щодо подібних оцінок.
"Я мушу врятувати Срібного Святого з мерзенних лап кардинала Ютії!" — подумав Юман.
Юман, сповнений палаючого запалу й непохитності, продовжував горіти рішучістю.
Тієї ночі.
— Це справді дивовижне видовище!
— Так.
На вигук Евана, сповнений захоплення, Алон визирнув із кімнати. Його обличчя залишалося безпристрасним, але він і сам відчув приплив захоплення.
"Це перевершує навіть те, як це було зображено в грі" — подумав Алон.
Блакитний місяць панував у небі, тоді як величезний храм унизу оточували не червоні смолоскипи, а сяючі блакитні вогні, від яких усе довкола було оповито яскравим світлом.
У самому серці великого храму зібралася величезна юрба священників, які в унісон молилися, очікуючи початку Фестивалю народження.
Видовище справді вселяло благоговіння, і Алон на мить виявився зачарованим цим краєвидом.
— Починається, — мовила Ютія, привертаючи його увагу до вівтаря.
Невдовзі Андерде зійшов туди, розпочинаючи фестиваль.
Трохи згодом Алон помітив, як Юман приєднався до Андерде на вівтарі, і подумав:
"Я хвилювався через наші натягнуті стосунки, але оскільки все владналося добре, гадаю, це більше не має значення" — подумав Алон.
Хоч Алон і знав, що Юман — не будучи єретиком — навряд чи завдасть йому фізичної чи політичної шкоди, попри будь-які розбіжності, він усе ж волів уникати конфліктів.
Що важливіше, в оригінальному сюжеті «Психоделії» Юман зрештою стає одним із союзників, які захищають цей світ разом із протагоністом, Елібаном.
Словом, погані стосунки з Юманом обіцяли лише труднощі в майбутньому.
Коли це занепокоєння полишило його думки, Алон полегшено спостерігав за подіями фестивалю.
У цей момент Юман стояв на вівтарі, готовий виголосити традиційну проповідь разом із верховним кардиналом для зібраних вірян.
Раптом...
— …?
Юман відчув, що щось не так.
Людина перед ним безсумнівно була Андерде, але в ній відчувалася тонка, невловима відмінність.
Якби його попросили описати це, Юман не знайшов би слів.
Але відчуття тривоги було незаперечним.
Саме тоді верховний кардинал, зберігши свою доброзичливу посмішку, мовив:
— Як і очікувалося, ти відчуваєш це, чи не так, Святий?
— …Що? — запитав спантеличений Юман.
Андерде, утім, проігнорував запитання, й не зводячи очей із Юмана, продовжив:
— Я заздрю тобі, Святий.
Його голос набув дивної інтонації, відхиляючись від сценарію церемонії.
В очах Юмана почало проступати замішання.
— Самим лише своїм існуванням ти вже благословенний.
Слова, що пролунали далі, викликали помітну тривогу серед кардиналів та єпископів, які сиділи біля вівтаря.
— Священники, які десятиліттями віддаються молитві, діти, які днями терплять голод, віряни, які страждають, аби виконати божественну волю — усі вони, але не ти.
— ……
— Я вважаю це… несправедливим.
Тепер навіть віряни, які ще мить тому були занурені в молитву, відчули, що відбувається щось не те. Вони підвели голови до вівтаря, і на їхніх обличчях проступав сумнів.
І тоді Юман побачив це.
Верховний кардинал із усе тією ж доброзичливою посмішкою на обличчі мовив знову:
— І тому, тут перед лицем нового бога, я прошу тебе, самого «символа» цієї несправедливості, згинути.
Трісь!
Умить рука Андерде, яка ще мить тому здавалася звичайною, почала жахливо набрякати, перетворюючись на щось потворне.
Гігантська кінцівка, схожа на сотні зрощених між собою стовбурів дерев, обрушилася вниз із нищівною силою, намірившись зтерти нанівець кардиналів та Юмана на вівтарі.
Усе сталося в одну мить.
Одночасно сприйняття Юмана викривилося, і світ довкола, здавалося, сповільнив свій хід.
Він бачив кардиналів та єпископів на вівтарі, на чиїх обличчях застиг шок, коли вони намагалися підвестися.
Він бачив Святих Лицарів, які оголили свої мечі миттю пізніше, ніж треба.
Він бачив жах на обличчях безлічі священників, який заповнив його погляд, ніби в сповільненій зйомці.
За звичайних умов ніхто на вівтарі не вижив би після засідки Андерде.
Священна сила вимагає часу для прояву.
Якою б глибокою не була віра чи якою б великою не була сила, заклики до божественного вимагають молитви.
Це був непорушний закон.
Утім, там була одна особа, не зв'язана цим обмеженням.
Святий, Юман.
Обраний безпосередньо божеством, Юман міг спрямовувати священну силу без жодної молитви.
Трісь! Трісь! Трісь!
У цей крихітний проміжок часу Юман призвав священну силу, щоб перехопити удар.
— Гр-р!
Навіть коли він влив колосальну кількість священної сили у свій щит, сама сила удару вирвала з його грудей болісний стогін.
Утім, бар'єр, який він створив своєю винятковою силою, зумів зупинити раптовий напад Андерде, як він і очікував.
Але—
Деформована рука Андерде ковзнула вздовж краю щита Юмана й продовжила свою дугу, на шаленій швидкості мчачи вниз до священників під вівтарем.
— Ні!
Не думаючи, Юман закричав і розтягнув свій щит, щоб накрити більшу площу.
Утім, попри його поспіх, потворна рука Андерде вже опускалася на групу молодих священників — дітей, які ще навіть не досягли повноліття.
У ту мить Юман побачив їх.
Діти, тремтячи від страху, широко розплющеними від жаху очима дивилися на нього з слабким промінчиком надії.
Але ці сповнені надії очі лише посилили розпач Юмана. Інстинктивно він заплющив очі, ніби намагаючись витерти цей образ із пам'яті.
І тоді—
— **Постава Бога Грому**.
Низький голос пролунав по всьому храму.
Коли Юман розплющив очі, він побачив це.
Серед переляканих дітей, постать у темному плащі рухалася з блискавичною швидкістю.
— …!
У мить, коли Юман усе збагнув, крижаний жах просочився в саму його суть.
Далі він побачив, як край плаща різко затріпотів у повітрі, палаючи блакитними блискавками.
Урешті-решт Юман став свідком того, як потворна рука Андерде, яка щойно мчала, аби розчавити всіх на вівтарі, зникла, ніби вибухнувши.
І тоді кожен погляд, включно з поглядом Юмана, звернувся до чоловіка — точніше, до постаті Срібного Святого, чий силует вимальовувався на тлі блакитного місяця.
— Що це має означати?
Голос чоловіка пролунав стримано, але з виразним відтінком владності.
.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]