Розділ 91 - Штучне походження (2)
Два дні потому.
Залишалося всього два дні до того, як верховний кардинал мав з'явитися на двотижневому молитовному зібранні храму. Алон саме обідав у сусідньому ресторані й мовив до свого супутника:
— Еване.
— Так, мій лорде?
— Зазвичай ти хапаєшся за будь-яку нагоду поблукати довкола, але цього разу чомусь цього не робиш.
Еван злегка знизав плечима у відповідь на це спостереження.
— Взагалі-то, я виходив.
— Ось як?
— Саме так. Утім, там було мало чого цікавого, що могло б прикувати мою увагу. Територія поза межами храму нічим не відрізняється від інших регіонів. Здається, ніщо її особливо не виділяє.
Алон кивнув, обмірковуючи це.
"Схоже, Святе Королівство володіє саме такою атмосферою."
З-за міських мурів столиця має справді величний вигляд. Навіть без урахування зовнішніх районів, однотипні білосніжні споруди в межах замкових стін одразу дають зрозуміти кожному: це Святе Королівство Розаріо. Утім, окрім цієї архітектурної особливості, тут небагато розваг для того, хто не відданий Сіронії всім серцем.
— Еване.
— Так, мій лорде?
— Це може здатися дивним, але чи є хтось у мене за спиною?
— Позаду вас, мій лорде?
— Саме так.
Еван виглядав спантеличеним, перш ніж відповісти:
— Я не зовсім розумію, про що ви говорите.
— Не розумієш?
— Ні, але ви запитували мене про те саме вчора. Щось сталося?
Еван дивився на нього з розгубленим виразом обличчя.
Відколи Алон покинув Залу Духів, реакції богині та Хінкель були химерно схожими. Пригадавши, що він справді ставив це ж запитання Евану попереднього дня, Алон ледь помітно похитав головою.
— Це не має значення.
— Якщо ви так кажете... Утім, зараз за вашою спиною справді хтось є.
— ? Про що ти говориш?
— Святий.
— Святий...?
Коли Алон озирнувся на ці слова, він побачив Святого Юмана, який стояв неподалік і дивився на нього з надзвичайно серйозним виразом обличчя.
— ?
Щойно їхні очі зустрілися, Юман квапливо відвів погляд. Цей рух був виразно незграбним.
"…Що з ним не так?"
Звісно, у нього була теорія, чому Юман міг поводитися саме так. Алон, не будучи священником Розаріо, отримав доступ до особистої кімнати Святого завдяки Ютії — туди, куди він не мав офіційного права входити. І все ж його цікавила насамперед виразно дивна поведінка Юмана.
— Мій лорде, між вами та Святим стався якийсь інцидент?
— Ми перетиналися лише один раз, не більше.
— Тоді чому він так уперто стежить за кожним вашим кроком? Це триває вже майже два дні, хіба ні?
Вираз обличчя Алона став химерним від коментаря Евана. Це була правда; саме дивні дії Юмана прикували його увагу.
Після того як Алон увійшов і покинув Залу Духів два вечори тому, Юман, який не мав жодних причин переслідувати його, відкрито стежив за ним два повні дні. Він просто йшов за ним тінню, ніколи не починаючи розмови.
"Невже він дізнався, що я взяв із кімнати Кулон Пожирача Очей? Це здається неможливим — на ньому не було магії відстеження, та й захований він був надійно…"
Поки Алон обмірковував інші пояснення, раптово—
Глухий стукіт!
Юман, який сидів до цієї миті за сусіднім столиком, здавалося, прийняв рішення. Він підвівся й наблизився, зупинившись просто перед Алоном.
— Можу я поговорити з вами наодинці?
— Наодинці?
Після того як спантеличений Алон кивнув, Юман обережно роззирнувся довкола й мовив стишеним тоном:
— Вам варто виявляти обачність поруч із кардиналкою Ютією, маркізе Палатіо.
— …Перепрошую?
— Вона не є вірянкою в тому ж розумінні, що й ми.
— …?
Юман виголосив цю репліку з найвищим ступенем серйозності, що лише більше спантеличило Алона. З виразом глибокої рішучості та сталевої непохитності на обличчі, Юман додав: — Тепер я залишу вас, — після чого злегка вклонився й розвернувся, аби піти.
Спостерігаючи за його відходом, спантеличений Еван запитав: — Що це взагалі означало, мій лорде?
— Я й сам не знаю, — відповів Алон, почуваючись не менш спантеличеним.
————
Тим часом, поки Алон сушив голову над загадкою раптової зміни в поведінці Юмана, у Синій вежі…
— Ні! Я чітко сказала НІ, бовдури ви такі!!!
Раптовий, розлючений крик прорізав повітря.
— Забирайтеся геть! Усі до єдиного!
— Зараз же виконую, пані!
Нажахані її лютим спалахом гніву, маги квапливо вибігли з кімнати. Спостерігаючи за їхньою втечею, вона важко зітхнула, приклавши пальці до скронь, ніби намагаючись угамувати мігрень.
"Як я взагалі вляпалася в таку безглузду халепу...?"
Пенія знову тривало зітхнула, схопившись руками за голову. І не дивно — наполеглива й безглузда чутка останнім часом стала для неї джерелом безперервного стресу.
Плітка, що ширилася довкола, стверджувала, ніби Пенія Крисін без тями закохана в маркіза Палатіо — твердження настільки ж безпідставне, наскільки й дратівливе, і воно доводило її до межі.
Ще цього ранку один із її помічників — маг, який просидів у вежі понад десять місяців, повністю занурений у свої дослідження, — з'явився з тортом, на якому було виведено: "Вітаємо з майбутнім одруженням, заступнице голови вежі!"
— Ех...
З точки зору Пенії, вона ще могла б витерпіти подібні витівки, можливо, навіть змусити себе всміхнутися, незалежно від того, як часто це траплялося. Утім, причиною її бурхливої реакції була сама натура цих магів.
Чарівники зазвичай проводять довгі місяці, а то й роки, зачинившись у своїх лабораторіях і поринувши в навчання, що означає: вони постійно пропускають свіжі новини. У результаті чи не щодня хтось новий приходить, аби висловити свої вітання з приводу її нібито "заручин". І це виходило за межі простих побажань. Вони вважали: "Оскільки це радісна подія, сьогодні можна бути дещо нецеремонним, правда?", що призводило до коментарів на кшталт: "Можливо, вам слід бути менш суворою", або "Якщо ви виходитимете з себе, маркіз, найімовірніше, теж утече". Це виводило Пенію з себе без міри.
— Чому, бісового батька, мене взагалі пов'язують із цим—!! — почала вона кричати, але осіклася на півслові, інстинктивно подивившись у бік вікна вежі. Хоча висота була абсолютно неподоланною для будь-якої звичайної людини, після того як вона побачила видовище, влаштоване Ладаном у Замку Раксас, вона почала обачно перевіряти кожне вікно, повз яке проходила.
Клац—
Вона відчинила вікно, ретельно оглянула простір у всіх напрямках і переконавшись, що там нікого немає, знову відкинулася на спинку крісла, на її обличчі застигла глибока втома.
Але нещодавні дратівливі дрібниці були не єдиними клопотами, що отруювали життя Пенії. Хоч зазвичай це траплялося не так часто, останнім часом вона переживала дивну смугу невдач. Наприклад, з усіх магічних предметів, замовлених у купців, лише її чомусь "зникали". Або серед вантажів магічних компонентів, що прибували ззовні, лише її матеріали виявлялися "загубленими". Вона пережила вже п'ять таких інцидентів поспіль.
— Чому моя вдача так різко зіпсувалася останнім часом? — безсило пробурмотіла Пенія, готова ось-ось розплакатися. Вона вже збиралася вилаяти: "Це все через того—", але вчасно осіклася, кинувши ще один погляд на вікно.
Попри її пригнічений настрій, небо за вікном було сліпучо-чистим.
————
У кабінеті, відведеному для Святого всередині внутрішнього храму Розаріо…
— Ех.
Юман, який щойно поговорив із Алоном, пригадав стриманий і безпристрасний вираз обличчя маркіза Палатіо.
"Маркіз Палатіо поза всіляким сумнівом — Святий."
Звісно, маркіз Палатіо не проходив офіційної інавгурації як Святий. Він отримав свою священну реліквію не через публічний обряд, а в приватній, неофіційній обстановці. Утім, навіть якщо й неофіційно, його статус Святого був очевидним.
Святий — це людина, визнана самою богинею Сіронією через дарування священної реліквії. Власне, коли Юман молився про вказівку, богиня Сіронія особисто надала реліквію маркізу, беззаперечно підтвердивши його святість.
Єдиним моментом, що спантеличував Юмана, було те, чому богиня вирішила призначити його Святим у такий таємний спосіб, відмовившись від публічної церемонії. Утім, навіть ця загадка почала ставати зрозумілішою.
Юман уважно подивився на книгу, яку тримав у руках. У цьому стародавньому томі, що передавався виключно за лінією Святих, містився такий уривок:
[Навіть із великою державою, заснованою богинею, неможливо врятувати кожного, бо зло ховається глибоко в тіні, лякаючись світанку богині.]
[Аби протистояти тим, кого не може врятувати навіть держава богині, та викорінити зло, що таїться перед світанком богині, богиня призначила Срібного Святого.]
[Срібний Святий, який володіє клинком світанку, визволить тих, хто опинився поза досяжністю світла з тіні, та знищить зло, укорінене в темряві.]
[У неоголошеному світанку саме вони поширюють благодать богині.]
— Срібний Святий…
Юман пошепки вимовив термін "Срібний Святий" зі стародавнього тексту, його думки знову звернулися до маркіза Палатіо. Якщо той справді був призначений Срібним Святим, це пояснювало, чому він отримав реліквію від богині без офіційної церемонії.
Тому…
"Якщо маркіз Палатіо — Срібний Святий, його необхідно захистити від кардинала Ютії."
Зароджене відчуття відповідальності почало міцніти в серці Юмана. Він не до кінця розумів, чому богиня Сіронія обрала саме маркіза Палатіо на роль Срібного Святого, але знав: його обов'язок — не піддавати сумніву, а прийняти. Було б необачно оскаржувати рішення богині, і він усвідомлював, що маркіз Палатіо не повинен мати справи з кардиналом Ютією.
Для Юмана вона була людиною, яка замість того, щоб шанувати богиню, прагнула використати її силу у власних інтересах — нічим не кращою за розбещених грішників.
І тому…
"Я мушу допомогти Срібному Святому йти правильним шляхом. Я мушу…!"
Його очі наповнились рішучістю, і він закрив стародавній том. Незвичайна й заплутана вервечка подій нарешті закрутилася.
————
Через два дні нарешті настав день церемонії посвяти Алона.
Алон квапливо вирушив до храму на ранкову церемонію, але невдовзі на його обличчі з'явився вираз спантеличення. Незвично великий загін Святих Лицарів супроводжував його на шляху до храму. Це саме по собі не було дивним, адже ті, хто мав чорні наплічники на обладунках, були Святими Лицарями, які безпосередньо служили кардиналу — наразі вони супроводжували Ютію, яка йшла поруч із Алоном.
Утім, увагу Алона прикували Святі Лицарі, що марширували ліворуч від нього. Одягнені в білі обладунки з синіми еполетами, вони не перебували під командуванням кардинала, а були особистими Святими Лицарями, Святого Юмана, слідуючи за ним так само природно, як і власна варта Ютії.
Алон кинув запитальний погляд у бік Юмана, а потім перевів очі на Ютію. Але—
— …??
Ютія також виглядала абсолютно спантеличеною, її вираз обличчя мовчки запитував: "Що він взагалі робить?"
"Що взагалі відбувається?"
Алон був спантеличений як ніколи, і жодних очевидних відповідей годі було й шукати.
.
.
.
(П.П По перше про Пенію, ех знала би вона що буде далі з нею, зараз би вдрали собі по пиці. Що до слів Юмана про те що Ютія типу хоче скористатись силою Сіронії, як же це смішно, Сіронія для Ютії як мураха, може розчавити в любу мить, так що їй її сила не треба, максимум віруючі для Алона.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]