Розділ 9 - (Сила для самооборони) (2)
Минуло небагато часу, відколи Калія, старша донька графства Зенонія, повернулася до маєтку й увійшла до кабінету, де перебував граф. І знову її думки повернулися до чоловіка, якого вона згадувала вже безліч разів.
Алон Палатіо — той, хто нещодавно позбувся всіх своїх братів і закріпив за собою становище спадкоємця графського роду.
— «Відома», значить...
Калія згадала його погляд.
Очі, у яких не відображалося абсолютно нічого. Наче він дивився кудись за межі північних земель, не цікавлячись нічим навколо. Скільки б разів вона не згадувала той погляд, по її руках щоразу пробігали мурашки.
Саме тоді Калія дещо усвідомила.
Алон був таким самим, як і вона.
Якби на цьому все й закінчувалося, вона б давно викинула його з голови після того, як він відхилив її пропозицію.
Зрештою, відмова означала, що союзниками вони не стануть.
А якщо не союзники — значить, потенційні вороги.
І все ж цікавість не полишала її.
Причиною стали лише кілька сказаних ним слів.
— «Відома», сказав він.
Рід Зенонія справді був відомим.
Навіть не втручаючись у політику, фінансова й військова міць графства Зенонія була достатньою, щоб бодай раз перевернути весь нинішній порядок у королівстві.
Однак ця слава належала графу Зенонія.
Не всьому роду.
І тим більше не самій Калії.
Але Алон сказав це.
Причому звертався він саме до неї.
На балах вона була лише двічі, і більшість дворян навіть не знали її в обличчя.
Проте він назвав відомою саме її.
Не графа Зенонія.
Саме Калію.
Звісно, Алон сказав це без особливих роздумів, просто пам'ятаючи її популярність як лиходійки з оригінального сюжету гри.
Та для неї ці слова мали величезне значення.
— Як цікаво.
Калія перевела погляд на графа, який сидів за письмовим столом.
Той мовчки розбирав документи.
Схиливши голову, він працював так, ніби її тут взагалі не було.
"Клац. Клац."
Калія підійшла ближче.
І граф природно підняв на неї очі.
Такі самі червоні очі, як і в неї.
Він нічого не сказав, але сам його вигляд випромінював життєву силу.
Принаймні до того моменту, поки Калія не клацнула пальцями.
"Клац!"
Щойно пролунав звук, світло в очах графа згасло.
Ще мить тому гострий і проникливий погляд став порожнім, наче в недоумка.
Щільно стиснуті губи обвисли, а з рота потекла слина.
Його стан явно не можна було назвати нормальним.
Дивлячись на нього, Калія тихо пробурмотіла:
— Як він дізнався? Ніхто не повинен був знати.
На її обличчі читалася щира цікавість.
Вона думала про Алона — людину, яка говорила так, ніби знала таємницю, яку вона приховувала від усіх відтоді, як перетворила власного батька на недоумка.
— А може, він просто сказав навмання?
З цими думками вона залишила кабінет, де вже п'ять років поспіль розігрувала свою виставу.
— Л-леді Калія!
— Що сталося?
— У-у вашій кімнаті труп...!!
Почувши раптовий вигук, Калія швидко попрямувала до своїх покоїв.
І там...
— Ха...
Вона побачила це.
Інформатор, якого вона два тижні тому приставила стежити за Алоном, лежав мертвий.
Його шия була вивернута двічі навколо, а широко розплющені очі так і не знайшли спокою навіть після смерті.
— Схоже, печатка не спрацювала. Отже, таємниць він не видав.
Такою була доповідь одного з лицарів.
"Інформатор нічого не розповів. Але його тіло все одно принесли просто до моєї кімнати..."
Замислившись над цим, Калія важко зітхнула.
Її підозри остаточно перетворилися на впевненість.
— Схоже, він знайшов мою найбільшу слабкість одразу після нашої першої зустрічі.
З усмішкою пробурмотіла вона.
---
Еван скривився, дивлячись на големів, що яскраво червоніли в нічній темряві.
Понад п'ятнадцять років він працював найманцем, почавши ще в дитинстві.
Його погляд метушливо ковзав між големами в пошуках слабких місць, але приховати тривогу він не міг.
У власних навичках Еван був упевнений.
І саме тому ще більше остерігався невідомих ворогів перед собою.
Він надто добре знав, наскільки небезпечним може бути те, про що нічого не відомо.
До того ж зараз у нього була людина, яку потрібно було захищати.
Зіткнутися з ворогом, про якого ти не знаєш абсолютно нічого, — найгірший можливий сценарій.
І наче цього було мало, противників було понад два десятки.
Причому кожен із них явно володів чималою бойовою силою.
Поки Еван розмірковував, як упоратися з ситуацією...
— Я сам розберуся.
— Га...?
На раптові слова він відповів майже машинально.
І лише тоді помітив, що Алон уже зробив крок уперед.
На його обличчі залишався той самий байдужий вираз, що й під час входу до лабіринту.
І це знову здалося Евану неймовірно загадковим.
Він справді не розумів, як його господар може залишатися таким спокійним у подібній ситуації.
З точки зору Евана, вони опинилися у справжній кризі.
Перед ними стояло понад двадцять людиноподібних големів, яких необхідно було якось подолати.
І було очевидно, що кожен із них становить серйозну загрозу.
Та навіть за таких обставин Алон просто вийшов уперед і заявив, що впорається сам.
Якщо говорити відверто, Еван не вірив, що Алон здатний розібратися з цими големами.
Звісно, він знав, що Алон далеко не звичайна людина й має талант до магії.
Без наставника, виключно власними силами, той досяг Другого Рангу мага.
Для більшості це було б вражаючим досягненням.
Але цього явно недостатньо для нинішньої ситуації.
Навіть одного з цих големів було б важко перемогти, маючи лише таку силу.
"Туп!"
Щойно ця думка промайнула в його голові, големи, які досі стояли нерухомо, ніби оцінюючи цілі, раптом рушили вперед.
І кинулися на Алона.
А тоді—
— Я активую «Обмеження».
Голос Алона пролунав, наче урочисте проголошення.
---
Щойно Алон промовив заклинання, світ ніби завмер.
Його зір став чорно-білим, а рухи големів, що мчали на нього, нагадували запис із високошвидкісної камери.
І тоді—
— **Фрагменте, що успадкував велику волю Ніакули, назви два «Обмеження», які бажаєш накласти.**
У його свідомості пролунав величний голос, ніби здатний струсити весь простір.
Він звучав одночасно як голос чоловіка й жінки, дитини й старця.
Почувши його, Алон відчув, як по спині пробіг холодний піт.
"Як і очікувалося, це відрізняється від гри."
Артефакт під назвою «Обмеження», який Алон отримав у "Шепітному Лабіринті", діяв саме так, як підказувала його назва: накладав на користувача обмеження в обмін на рівноцінну винагороду.
Після активації перед гравцем з'являлося безліч варіантів.
Вікно повідомлення пропонувало вибрати, які саме обмеження накласти та яку винагороду отримати.
Але, нагадуючи Алону, що це все ж реальність, перед ним з'явилося не вікно повідомлення.
А голос.
Голос, від якого паморочилося в голові й шалено калатало серце.
Голос, що викликав моторошне відчуття, ніби серце ось-ось вибухне.
Глибоко зітхнувши, Алон силоміць заспокоїв тремтіння в грудях і озвучив заздалегідь підготовлені обмеження.
— Перше.
— **Назви своє обмеження.**
— Використання магії вимагає бездоганного виконання вавилонських жестів.
— **Що ти бажаєш отримати взамін?**
— Силу, здатну незначно викривляти закони світу.
— **Даровано.**
— І ще одне.
— **Назви своє обмеження.**
— Використання магії вимагає обмеженого виконання великих вавилонських заклинань.
— **Що ти бажаєш отримати взамін?**
— Те саме, що й раніше.
[...]
Після слів Алона голос на мить замовк.
Нога голема, що рухалася надзвичайно повільно, піднялася в повітря й знову торкнулася землі.
Алон на мить замислився, чи не припустився помилки.
— **Я приймаю.**
Наче розвіюючи його сумніви, небесний голос дав ствердну відповідь.
— **Тобі, хто пам'ятає жести та таємниці забутого великого бога, я висловлюю свою вдячність за успадкування його волі.**
Промовивши це, голос звернувся до Алона.
— ...?
На обличчі Алона з'явилося здивування.
Зовні він залишався беземоційним, але його очі були сповнені запитань.
"Успадкування волі? Що це взагалі означає?"
Звісно, він не мав жодного уявлення.
Причина, через яку він обрав вавилонські жести та заклинання як свої обмеження, була дуже простою.
У грі саме ці два варіанти давали найвищий можливий приріст магічної сили.
До того ж він обирав їх стільки разів, що мимоволі запам'ятав усі вавилонські жести та заклинання.
Звичайно, Алон не був генієм і не вивчив абсолютно все, що бачив у грі.
Але це його не турбувало.
Адже він знав, де записані всі вавилонські жести та заклинання.
Тож слова небесного голосу здивували його лише на мить.
— **Я завжди спостерігатиму за тобою. Ти, хто успадкував волю.**
Коли Алон помітив, що чорно-білий світ поступово повертається до звичних барв, він зрозумів, що реальність знову рушила вперед.
Спостерігаючи за големами, які стрімко наближалися здалеку, він підняв руку, бажаючи перевірити дію своїх обмежень.
---
У той самий момент мана почала витікати з тіла Алона.
Вона проходила через серце й збиралася на кінчиках його пальців.
Світло, що накопичувалося там, було слабким.
Хоча він використовував усю ману, якою володіло його тіло, куля блискавки, що за описом у книгах мала сяяти яскраво, ледве випромінювала тьмяне світло, подібне до останнього мерехтіння старого вмираючого чоловіка.
Однак Алон не відчув ні розчарування, ні здивування.
Він надто добре знав межі Алона Палатіо, третього сина графського роду.
І все ж—
— **Заломлення.**
Щойно він промовив ці слова, дотримуючись тексту заклинання,
— **Відбиття.**
Маленька куля викривилася, перетворюючись на хаотичні лінії.
— **Блакитне світло.**
З тріском вона почала випромінювати синє сяйво.
Маленька кулька розпалася на сотні й тисячі ліній, утворюючи нелінійне джерело світла, що потріскувало іскрами.
Світло було настільки холодним, що від самого погляду на нього ставало боляче.
Одночасно Алон склав жести.
Великий палець накрив середній.
Поза нагадувала жест, яким зазвичай дають щигля.
Однак Алон перевернув руку, формуючи положення, схоже на буддійську мудру обертання Колеса Дгарми.
Після цього він поглянув на голема, який уже майже дістався до нього, і промовив останню частину заклинання:
— **Лінійна дифракція.**
У мить, коли блакитне світло розігнало темряву—
"Клац!"
Він клацнув пальцями.
І спалах вирвався назовні.
"Фшшш—"
Звуку майже не було.
Лише тихий свист, що залишився після спалаху.
А перед очима застигли големи, ніби сам час припинив свій рух у ту мить, коли сліпуче світло освітило ущелину.
А потім—
"Трісь... Тріск!"
Десятки големів без жодного опору розсипалися на купи каміння.
Еван, який уже кинувся вперед, щоб прикрити Алона від атаки, завмер із відкритим ротом.
— Що це... взагалі було?..
Пробурмотів він, не приховуючи свого шоку.
.
.
.
**Мудра** — це символічна позиція рук і пальців, яка використовується в індійських релігійних і духовних практиках (індійська культура, йога, буддизм, індуїзм).