Розділ 89 - Богиня Місяця Сіронія
Алон був чудово знайомий із кардиналом Сергіусом.
Правду кажучи, уявити собі незнання про Сергіуса було майже неможливо.
Він був основним антагоністом, із яким гравець зіштовхувався одразу після прибуття до Святого Королівства в Психоделії, і першою постаттю, яка відкривала гравцеві глибоку зіпсованість та гниль королівства.
Алон прекрасно усвідомлював який неймовірний вплив у цієї людини в Святому Королівстві Розаріо, так і його покручену, мерзенну натуру.
У грі Сергіус якось стратив десятки невинних вірян, звинувативши їх у безбожництві — лише за те, що ті насмілилися виявити непокору.
Словом, Алон знав Сергіуса як мерзенну й ницу істоту.
— Так, тож якщо ви повернете сюди, так, саме сюди. Ви можете продовжувати в тому ж дусі. Як тільки прибуде Верховний кардинал—
Спостерігати, як Сергіус із такою старанністю пояснює ситуацію, постійно кидаючи на нього нервові, сповнені страху погляди, було для Алона неймовірно ніяково з багатьох причин.
"Я ж намагався триматися від нього подалі, думаючи, що зустріч принесе лише клопіт."
Вражений такою непередбачуваною поведінкою, Алон обмірковував питання, яке крутилося в його голові:
"…Що ж такого мало статися, аби він поводився подібним чином?"
Алон не був дурнем; він розумів, що така шанобливість Сергіуса була зумовлена присутністю Ютії за його спиною.
Утім, скільки б він не міркував, він не міг збагнути, чому Сергіус поводиться аж настільки догідливо.
Сергіус із Психоделії був запеклим лиходієм, який навіть на порозі смерті ніколи б не зрікся власної гордині.
Тому...
Він кинув швидкий, непомітний погляд на Ютію, яка променилася посмішкою на задньому плані.
— Кхм, ви встежили за моєю думкою...?
На це полохливе запитання кардинала Сергіуса, Алон кивнув:
— Так, я все зрозумів завдяки вашим поясненням.
— О, я такий радий це чути!
— Утім, вам не варто звертатися до мене з такою підкресленою повагою.
Запропонував Алон.
Хоча він і був аристократом Астерії, Сергіус посідав одну з найвищих посад після Папи та Богині, тож подібне чиношанування було геть зайвим.
Попри це, Алон м'яко зауважив, але—
— Ні-ні-ні-ні-ні — про це не може бути й мови! Я всього лише слуга Божий, як я можу дозволити собі таке?!
Гарячкова відмова Сергіуса, який без зупину повторював "ні", викликала в Алона гостре відчуття дисонансу.
"…Це справді той самий лиходій, який дивився на людство як на бруд кожного разу, коли я зустрічав його в грі?"
Алон ніяково відповів, пригадавши одну з конкретних реплік із гри:
[«Я ніколи не зрозумію, чому я мушу виявляти повагу до таких нікчемних істот, які навіть у Бога не вірять!»]
— Ось як...?
— Звісно, без найменшого сумніву!
Спостерігаючи за натягнутим, вимушеним сміхом Сергіуса, Алон прокашлявся й мовив:
— У будь-якому разі, дякую за допомогу. Вам справді не слід було особисто приходити й пояснювати це, кардинале.
— Що ви, це мій обов'язок! Як відповідальний за захід, я просто зобов'язаний...!
Алон знав, що подібні дрібні пояснення зазвичай не входять до обов'язків розпорядника такого рівня, але лише кивнув, не ставлячи зайвих запитань.
— Зрозуміло.
— Так-так—
Сергіус низько схилив голову.
Бачачи, як той згинається в три погибелі, Алон не міг не дивуватися, що ж сталося з цим зіпсованим кардиналом Святого Королівства.
Питання постало в його голові, поки він спостерігав за крайнім ступенем догідливості Сергіуса.
— До речі, а ви з кардиналом Ютією близькі?
Запитав Алон, хоча й припускав, що ні — суто про всяк випадок.
Однак...
— Звісно, пане. Ми з кардиналом Сергіусом часто обговорюємо справи, що стосуються Сіронії—
Відповіла Ютія, а не Сергіус.
— Чи не так, кардинале Сергіусе?
Поцікавилася Ютія з сяючою посмішкою, ніби шукаючи підтвердження, і Сергіус, заціпенівши на місці, почав енергійно кивати.
— Так, так, так!! Абсолютно!
— Чому ви так сильно киваєте? Якщо ви так робитимете, це може виглядати так, ніби я брешу, і створить непорозуміння.
— Ха-ха-ха! Я виглядаю неприродно? Я лише хотів висловити, наскільки чудово ми ладнаємо з кардиналом Ютією! Мабуть, я дещо перезбудився...!
Сергіус відчайдушно намагався виправдатися.
— Так, так, просто поводьтеся як зазвичай. Ви ж знаєте, як це, правда?
— Так, я розумію...!
— Просто розслабтеся. Відпочиньте.
— Так!
Ютія, задоволена чіткою, майже армійською відповіддю Сергіуса, знову повернулася до Алона з посмішкою.
— Бачите? Я ж казала, що ми близькі.
Це було схоже на те, як учень стверджує перед учителем, що він "дружить" із тим, над ким знущається й залякує.
— Зрозуміло…
Алону залишалося лише мовчки кивнути.
…Він у котре переконався, що Ютія була одним із п'яти великих гріхів.
Невдовзі після зустрічі з Сергіусом та короткого інструктажу щодо церемонії,
Алон, розмовляючи з Ютією, поставив запитання, яке не встиг поставити попереднього дня:
— Сутності Безодні...?
— Так, ти знайома з ними?
Він шукав інформацію про Сутності Безодні, яких приніс Еван.
Чувши, що більшість Сутностей Безодні на ринку потрапляють до Святого Королівства, Алон подумав, що Ютія може щось знати.
— Хм, я чула про Сутності Безодні... але мої знання про них обмежені.
Ютія, здавалося, глибоко замислилася над чимось, перш ніж нарешті відповісти.
— Ти знаєш щось про них?
— Так, це через ефекти цих предметів.
— А.
Алон видав тихий звук розуміння.
Справді, Святе Королівство неодмінно зацікавилося б предметами Безодні.
Це пояснювалося тим, що як Сутності Безодні, так і ядра Безодні, бодай і ледь помітно, могли дарувати людям Божественний Статус.
Для Святого Королівства Розаріо артефакти Безодні були практично єретичними реліквіями, тож не дивно, що Ютія знала про них.
— Що ж, як ви й казали, якщо хтось у межах Святого Королівства використовує Сутності Безодні, це може стати серйозною проблемою, тож я розберуся з цим.
— Я був би вдячний.
— Не варто дякувати, це справа, яку Святе Королівство просто зобов'язане вирішити.
Ютія, кивнувши, продовжила:
— О, і ви зможете увійти до Зали Духів уже завтра, Вчителю.
— …Завтра?
— Так.
Алон подумки був приголомшений словами Ютії.
"…Якщо чесно, я очікував, що доведеться чекати щонайменше два тижні, аби потрапити всередину."
Наскільки він знав, священникам нижче рангу єпископа потрібно чимало часу, щоб отримати дозвіл на вхід до Зали Духів.
І на те була вагома причина.
Зала Духів мала статус святині всередині самого Святого Королівства.
Тож Алон був готовий спокійно почекати близько двох тижнів, через що ця раптова новина стала ще більш шокуючою.
Хоча його обличчя й не виказувало жодних емоцій.
— Це не створить надто багатьох незручностей?
— Анітрохи.
Бачачи, як Ютія посміхається під час відповіді, Алон відчув невиразне тривожне передчуття.
Пригадавши нещодавню поведінку Сергіуса, він запитав знову:
— Ютія.
— Так, Учителю.
— Просто з цікавості... ти ж не використовувала ніяких... сумнівних методів заради мене?
Алон ретельно підбирав слова, аби уникнути прямої згадки про насильство, і Ютія ледь помітно посміхнулася.
— Звісно ні. Навіщо мені робити щось подібне?
— Справді?
— Так, я лише трохи їх «переконала». Вам немає про що хвилюватися.
— …
Алон відповів мовчазним кивком.
Наступного вечора.
Слідуючи за Ютією, Алон пройшов до Зали Духів, розташованої в найглибшій частині Храму Розаріо.
Усередині храму...
— Кардиналка Ютія.
— Вітаю, Юмане.
Вони перестріли юнака.
Хоч він і був одягнений у священицькі шати, у ньому все ще відчувалася молодість та не до кінця сформована зрілість.
Утім, попри його молодий вік, жоден із паладинів чи священників, які охороняли храм, не наважувалися недооцінювати його.
Перед Ютією та Алоном із невдоволеним виразом обличчя стояв чоловік, відомий у Святому Королівстві Розаріо як Святий, обраний безпосередньо богинею Сіронією.
Погляд Юмана перемістився на маркіза Палатіо.
— Дозволити невіруючому увійти до Зали Духів — це вже занадто.
Його тон був відверто ворожим.
Утім, Ютія зберігала посмішку.
— Наскільки я розумію, рішення вже прийнято.
— Ха, а хіба це не ви, кардинал Ютія, проштовхнули це рішення?
— Я вірю, що Святий чудово знає: усе було проведено прозоро, шляхом голосування.
— Але саме голосування…
Юман, збираючись заперечити далі, прикрив рота.
Формально Ютія мала рацію. Пропозицію надати маркізу Палатіо доступ дійсно ухвалили голосуванням.
З легким зітханням та насупленими бровами, Юман мовив:
— Поводитися подібним чином неналежно, кардинал Ютія.
— Дякую за ваше занепокоєння.
З цим застереженням Юман кинув холодний погляд на маркіза Палатіо й пройшов повз нього.
"…Схоже, він невдоволений мною." — подумав Алон.
Алон відчув легкий неспокій через відверту ворожість Юмана, але швидко відкинув ці думки.
Правду кажучи, його не надто лякала ворожість Юмана.
Точніше, він не хвилювався саме тому, що характер Юмана не був жорстоким чи насильницьким.
Попри те, що він був людиною суворих принципів, укорінених у вірі, натура Юмана не була злою; якби він був головним героєм, це був би тип персонажа, з якого гравці глузували через його надміру праведну, святу поведінку.
Тож без особливих хвилювань, Алон зміг дістатися до Зали Духів разом із Ютією.
— Успіхів вам, пане.
Ступивши глибше до Зали Духів, він стиха мовив:
— …О, — заворожено роззираючись довкола.
Кімната була саме такою, як він пам'ятав: повністю оздоблена сліпучо-білим мармуром.
Але що справді прикувало його увагу, так це статуя богині Сіронії в самому кінці зали.
Величезна статуя, яка займала більше половини простору, вражала своєю величчю.
"Зазвичай ця статуя мала б випромінювати сяйво, дозволяючи спілкуватися з богинею."
Але цього міг досягти лише оригінальний головний герой, Елібан, святі або єпископи з глибокою вірою.
"…Ах, якщо згадати, здається, навіть єпископи й кардинали не могли змусити статую сяяти."
Алон пригадав деталь із гри: що сильнішим було світло статуї, то виразнішим був зв'язок із богинею, але його особисто це не обходило.
Зітхання.
Алон зібрав невелику кількість магічної енергії, формуючи простий жест, аби здобути шуканий артефакт.
"**Сприйняття**."
Щойно він застосував магію, у момент, коли вона почала діяти—
У-у-у-у-у-н-г~!!!
— Що?
Статуя богині раптом спалахнула яскравим, сліпучо-білим сяйвом.
————
Юман, один із двох Святих у Святому Королівстві Розаріо та чоловік, якого щиро любив народ, незлюбив маркіза Палатіо.
А якщо точніше, він незлюбив його зовсім недавно.
А все через те, що цей чоловік, який не слідував за Сіронією, використав свої зв'язки, аби здобути доступ до Зали Духів.
І зробив він це через кардиналку Ютію, яка маніпулювала королівством, переманюючи інших кардиналів на свій бік.
Утім, попри це розуміння, Юман нічого не міг вдіяти, адже сама богиня Сіронія мовчала щодо Ютії.
"Чому богиня й далі дозволяє їй існувати?"
Юман видав коротке, розчароване зітхання.
Але це тривало лише мить. Юман перейшов до суміжної кімнати.
Це була невелика кімнатка поруч із Залою Духів.
Крихітна сповідальня, достатнього розміру лише для однієї людини, доступ до якої мали виключно святі, звідки можна було спостерігати за Залою Духів.
Він заглянув усередину, аби простежити за маркізом Палатіо, хвилюючись, що той може спробувати щось викрасти з кімнати, сповненої реліквій.
— …Що?
Він зміг лише приголомшено мовити це в онімілій тиші, спостерігаючи за маркізом Палатіо, який стояв у центрі зали.
І на те була вагома причина — статуя богині Сіронії випромінювала дивовижне, засліпливе світло.
Світло, значно величніше й яскравіше, ніж тоді, коли він сам, Святий, слухав слова богині.
.
.
.
(П.П Так звана богиня Сіронія, боїться Ютію.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]