Розділ 88 - Церемонія надання титулу (4)
Думки Мяон загальмували, неспроможні опрацювати картину, яка розгорталася навколо неї.
У цій невимушеній атмосфері, шепіт, який досяг її вух, прозвучав дико й загрозливо. Саме тому Мяон, яку це застало зненацька, прибрала свою посмішку й за мить зсунула брови.
Вона звісно розуміла, що за таких обставин слід зберігати гідність. Навіть якщо зауваження було нечемним, перед нею все ж була кардинал Святого Королівства Розаріо.
Хоч вона й почула таку безглуздість, Мяон усвідомлювала, що першочерговим завданням було вгамувати емоції й відповісти стримано. Та навіть з цим розумінням її обличчя мимовільно викривилося від гніву — люті, притаманної її дикому племені.
— Що ти тільки-но—
Її голос прозвучав різко й роздратовано, але раптово обірвався.
Ні, це не вона вирішила зупинитися.
Слова просто... згасли.
Її напіввідкриті губи. Язик, що вже виводив склади. Зсунуті брови. Усе просто... завмерло.
Тієї ж миті, як вона це усвідомила, Мяон раптом відчула, що в світі щось змінилося.
Сонячне світло, що ще секунду тому гріло теплом, тепер спалахнуло криваво-червоним. Її підлеглі також виявилися оповитими цим багряним відтінком, а Святі Лицарі, які стояли поруч із Ютією, геть знерухоміли.
Наче самий час застиг.
"Що за—" — спробувала вигукнути Мяон.
Керована інстинктом, Мяон спробувала роздивитися все навколо, але з жахом усвідомила, що не може поворухнути й мізинцем. Вона бачила лише дивні лінії, наче смуги крові, які окреслювали нерухомі тіла її бійців та Святих Лицарів.
Спостерігаючи, як ці лінії набувають форми, ніби окреслюючи кордони, її охопило передчуття неминучої загибелі. Вона напружувала всі сили, аби змусити своє тіло підкоритися.
— Слухай уважно.
Голос попереду змусив її завмерти. Перехопивши подих, вона вставилася погляд уперед.
І тоді вона це побачила.
У цьому червоному світі єдина постать, яка зберегла природні кольори й дивилася просто на неї — кардинал Розаріо, Ютія Блудіа.
Морозний жах почав просочуватися в саму суть Мяон, і зовсім не від втрати контролю над тілом. І не від страху, що Ютія Блудіа може завдати їй шкоди.
Це було просто... поза межами розуміння. Щось несяжне.
І все ж, наче це було неминуче, жах проникав у її свідомість, швидко охоплюючи й катуючи її.
Не звертаючи жодної уваги на стан Мяон, Ютія, єдина людина що вільно рухалася в цій застиглій реальності, ступила ближче й зустрілася з нею поглядом.
У цих червоних очах, темніших за увесь довколишній світ, та на її абсолютно спокійному обличчі можна було виразно розгледіти лють.
Дивлячись просто на Мяон, Ютія торкнулася пальцем правої руки Мяон.
— Він не той, кого ти можеш сприймати як іграшку.
Її тон пролунав чітким, розважливим застереженням.
— Сподіваюся, ти зрозуміла мої слова.
Тієї ж миті ледь помітна посмішка торкнулася її губ.
— А—х?
Мяон усвідомила, що світ повернувся до норми.
Вона розгублено подивилася на небо. Воно знову було блакитним. Ліс відновив свої природні відтінки. Навіть Ютія, яка щойно стояла поруч, тепер безтурботно посміхалася без жодного натяку на той крижаний вираз, виглядаючи лагідною, мов Свята.
Єдиним елементом, що залишився незмінним, був насичений червоний колір очей Ютії Блудії, який проглядав навіть крізь її ніжну посмішку.
— Наразі ви здаєтеся гостями дещо іншого штибу, але я проведу вас до Святого Королівства.
Мовивши це, вона розвернулася й упевнено крокувала до Святого Королівства, а Мяон дивилася їй услід, повністю спантеличена.
Вона все ще не до кінця осягнула, що тільки-но сталося — точніше, не могла мовити, було це сном чи реальністю.
— "…?"
Поки обличчя Мяон викривлялося від подиву,
— Капітане, з вами все гаразд?
— А? Що ти маєш на увазі?
Вона повернулася на голос підлеглого за своєю спиною, який спостерігав за нею з дещо занепокоєним виглядом.
— Та якось... ви виглядаєте ненормально. З вас піт градом котиться.
— О.
Тільки тоді Мяон усвідомила, що холодний піт просякнув усе її тіло.
Очевидно, вона була не в найкращому стані. І...
"— Ах."
Відчувши легкий пульсуючий біль у правій руці, Мяон опустила погляд і помітила невеличку рану — неглибокий поріз на руці, якої торкнулася Ютія в тому червоному світі.
Побачивши це, Мяон знову звела очі на Ютію. Сідаючи в карету, що прямувала до Святого Королівства, Ютія озирнулася з тією ж безтурботною посмішкою та проникливим червоним поглядом.
Ледь помітний знак рукою, який Ютія зробила просто перед тим, як сісти в карету, остаточно підтвердив: той дивний світ був моторошною реальністю.
Калатало-калатало-калатало-калатало-калатало~
Усю сутність Мяон затопив первісний жах.
————
Тим часом Алон без пригод подолав міську браму під охороною Святих Лицарів. Споглядаючи Святе Королівство, яке раніше бачив тільки на малюнках, він міркував:
"Це місце справді виправдовує свою назву — Святе Королівство."
Околиці столиці мало чим відрізнялися від інших регіонів. Але внутрішнє місто було в бездоганному стані, з охайними вулицями та сліпучо-білими спорудами.
Невдовзі Алон прибув до величезного собору, що прилягав до головної споруди Розаріо — Великого Храму, де за мить знову зустрівся з Ютією.
— Давно не бачилися, Учителю.
— І справді. Як ти почувалася весь цей час?
— Звісно ж, у мене все добре. Хоча мені трохи сумно, коли ваші відповіді на мої листи затримуються.
Бачачи грайливий жарт Ютії, Алон не міг не всміхнутися. На відміну від його зустрічей з іншими П'ятьма Гріхами, регулярна переписка з Ютією робила все значно невимушенішим.
Деякий час вони обмінювалися легкими фразами.
— Тож церемонія нагородження відбудеться за кілька днів?
— Так. Для проведення церемонії має бути присутній Верховний Кардинал, який наразі перебуває в молитвах. Завтра ви зустрінетеся з розпорядником, аби узгодити порядок та деталі проведення церемонії, а доти можете перепочити.
Алон кивнув на пояснення Ютії, виголошені з посмішкою. Злегка прокашлявшись, він заговорив.
— Ютія, якщо це не занадто, у мене є прохання. Це можливо зробити?
— Звісно. Що вам потрібно?
— Мені цікаво, чи можу я отримати дозвіл увійти до Зали Духів. Це вдасться влаштувати?
Зала Духів.
Як підказувала назва, це була особлива кімната в Розаріо, відкрита лише для високопоставлених осіб, де за переказами, можна було поспілкуватися з богинею Сіронією, якій поклонялися в Розаріо.
...Але, звісно ж, саме лише входження до кімнати не давало змоги говорити з богинею. Лише ті, кого особисто обрала Сіронія, або люди з глибокою вірою — зазвичай ранг єпископа й вище — могли ледве чути її голос. На практиці вважалося, що лише Святи дійсно чув слова богині.
Іншими словами, навіть якщо Алон увійде, він не зможе поспілкуватися з богинею, але його метою відвідування Зали Духів була зовсім не розмова з нею — він прагнув здобути один корисний артефакт.
Однак, якщо людина не мала рангу кардинала, і особливо без схвалення нинішнього Святого Розаріо, було важко навіть ступити до цієї кімнати.
Він поставив це запитання з думкою: "Добре, якщо вийде, але нічого страшного, якщо ні", проте...
— Це можна влаштувати. Якщо це ваше бажання, Учителю. Це буде нескладно.
— …Справді?
— Так.
Алон, спантеличений тим, як легко вона погодилася, мовив із легким сумнівом, схованим за безпристрасним обличчям.
— …Серйозно? Мабуть, це дивно, що я сам сумніваюся у власному проханні, але я чув, що лише дозвіл Святого дозволяє увійти до Зали Духів. Хіба це не складно?
— Все гаразд. Якщо ви справді цього бажаєте, я про все подбаю.
Тверде запевнення Ютії змусило Алона відчути глибоку вдячність, хоча він і не хотів створювати для неї зайвих клопотів.
— Якщо це створить проблеми, одразу скажи мені. Не варто надто перенапружуватися.
Він говорив, спостерігаючи за нею з турботою.
— Не хвилюйтеся. Я б не зробила нічого необачного, — відповіла Ютія з посмішкою, здавалося, розуміючи його тривогу.
Бачачи її посмішку, Алон відчув задоволення. Вiн відчував дещо сумнівні почуття після того, як спостерігав її протистояння з Сольранг у Колонії, але після розмови з нею переконався в одному: з усіх П'яти Гріхів вона зазнала найбільшого перевиховання.
"Її світогляд такий же праведний, як і слід очікувати від людини, присвяченої вірі."
З цими думками Алон продовжив розмову з Ютією, насолоджуючись спілкуванням.
...Це був день першого перебування у Святому Королівстві.
————
У Королівстві Ашталон, у кабінеті герцога Комалона.
— Зрозуміло.
— Гільдія «Темні Мелодії» була знищена за одну ніч?
Герцог Комалон важко зітхнув, спостерігаючи за темним ельфом, який стояв перед ним.
На відміну від особи, яка доповідала минулого разу, цей стояв мовчки, опустивши голову. Герцог тривалий час мовчав, перш ніж запитати:
— Хто за цим стоїть?
— Ми кинули всі сили на негайне розслідування, але досі не встановили винуватця. Утім, у нас є ймовірний підозрюваний.
— Хто?
— Схоже, це хтось, пов'язаний із маркізом Палатіо.
— Чому ти так вважаєш?
— Ми вже передали вказівки, про які ви згадували, гільдії «Темні Мелодії».
На відповідь темного ельфа, герцог Комалон на мить замислився, перш ніж заговорити.
— Тобто це подібний випадок до інциденту з Пігуль кілька місяців тому?
— Так, схоже, вони завдали удару у відповідь.
— Помста...?
Він стиха пробурмотів із сухим смішком, перш ніж знову замовкнути. Після тривалої паузи темний ельф наважився запитати:
— Яких кроків нам слід вжити?
Герцог Комалон продовжив:
— Минулого разу ти вказував, що тим, хто розібрався з Пігуль, найімовірніше був Деус Макалліан, правильно?
— Так, він серед найімовірніших кандидатів, хоча це й не підтверджено.
— І Деус Макалліан та маркіз Палатіо перебувають у стосунках покровительства, чи не так?
— Подейкують саме так, вірно.
— Це точно не звичайний зв'язок.
З цим шепотом він підсумував:
— Годі. Припинімо зосереджуватися на цій проблемі.
— Ви впевнені?
— Так, наразі «результати», на які ми очікуємо, значно важливіші за маркіза Палатіо. Ми розберемося з маркізом, як тільки здобудемо результати.
Темний ельф замовк, а потім заговорив знову:
— Взагалі-то, є ще одна справа, про яку я мушу доповісти.
— Яка саме?
— Наразі подейкують, ніби маркіз Палатіо перебуває у Святому Королівстві.
— Маркіз Палатіо?
— Так. Як я розумію, він вирушив туди на церемонію нагородження.
Темний ельф кивнув, і герцог Комалон із дивним виразом обличчя виглядав майже задоволеним.
— Тоді приводів для хвилювання ще менше. Зовсім скоро—
Він пробурмотів із посмішкою:
— Результати Проекту Безодня з'являться там, і тоді ми зможемо розібратися й із маркізом Палатіо.
Зловісна посмішка промайнула на його обличчі.
————
Наступного дня Алон зустрівся з кардиналом, який відповідав за церемонію нагородження, що мала відбутися через кілька днів, аби ознайомитися з розкладом подій.
Однак...
— А, а, вітаю, маркізе Палатіо. Я... я Сергіус. П-приємно познайомитися.
— ...
Тремтіння.
Алон спостерігав, як Сергіус — один із восьми кардиналів Святого Королівства — тремтів так, ніби стояв серед лютої зими. Але більше за це, Алон помітив що Сергіус постійно кидав нервові погляди в бік Ютії, яка стояла поруч із спокійним та усміхненим виразом обличчя.
"Чи справді її віра така ж непохитна, як здається?"
Чомусь він відчув легке занепокоєння.
.
.
.
(П.П Її віра належить тільки Алону, і то я би не сказав що то не віра, то скоріше фанатична любов "так-так, я не обмовився, і вона не одна така".)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]