Розділ 87 - Церемонія надання титулу (3)
Хідан прекрасно розумів, що Місяці, а серед них і Ютія Блудіа, безмежно шанували "Великого Місяця". Головним принципом Блакитного Місяця завжди було гасло: "Усе заради "Великого Місяця"". І все ж—
[Тож я наполягаю, що тобі не слід говорити про шлюб, якщо ти й близько не розумієш, що це таке!]
[Але я все розумію! Я можу принести щастя "Великому Місяцю"!]
[Не тобі це вирішувати!]
[Ні, саме мені!]
[А от і ні!]
Та щоб аж до такої міри—
[Я від самого початку була проти, але що стосується надсилання листів самостійно—]
[Як я вже казала, аби це зайвий раз не збентежило "Великого Місяця", я запропонувала збирати їх самостійно.]
[Хіба не було б однаково логічно, якби цим збором зайнялася я?]
[Чи є якась причина змінювати порядок саме зараз?]
[Але я хочу його змінити. Отож, аби доставити листи...]
Він і уявити не міг, що їхнє фанатичне служіння сягне таких крайнощів.
[А тепер слухайте уважно. У той момент "Великий Місяць" непохитно стояв навіть перед лицем Зовнішнього Бога. Сонце не витримало його погляду й відступило в сутінки, тоді як попелястий світ знову перетворився на поле чистого білого снігу. І це ще не все — його вирішальний удар був воістину величним.]
Минуло добрих двадцять хвилин, і навіть інші члени, окрім Ютії, здавалося, почувалися ніяково через затягнуту проповідь Деуса під назвою: "А тепер починаймо возносити хвалу "Великому Місяцю".
Звісно, сам Хідан благоговів перед "Великим Місяцем" і не вважав таку поведінку дивною. Просто... це дещо не вкладалося в його уявлення про Місяців, що трохи спантеличувало. Ніде правди діти, його власний запал навіть почав потроху згасати.
[Може, вже досить? У нас є й інші справи, чи не так?]
Щойно Хідан стиха видихнув, як крізь гомін пробився чийсь голос. Ладан стояв осторонь від інших з спокійною, ледь помітною посмішкою на обличчі.
[……!]
Вираз його обличчя нагадав Хідану про ту глибоку повагу, яку він колись відчував, спостерігаючи за іншими Місяцями. Відчувши дивне полегшення, він відкашлявся й звернувся до зібрання, яке нарешті втихомирилося.
[Тоді розпочнемо звіт.]
Суттю його сьогоднішньої доповіді була одна-єдина тема — фракції, які намагалися заплямувати репутацію "Великого Місяця".
[Якщо казати прямо, ми досі не встановили конкретне угруповання, яке прагне нашкодити "Великому Місяцю".]
[Чому так?]
Ютія, зберігаючи суворий вираз Червоного Місяця, поставила це запитання.
[Схоже, вони надзвичайно обережні у приховуванні своїх осіб. Навіть коли ми виходимо на контактну особу, більшість із них виявляються звичайними посередниками.]
[Тобто навіть той, хто називає себе зв'язковим, не знає справжнього замовника?]
[Саме так.]
Знову прокашлявшись, він продовжив.
[Одного разу ми вистежили зв'язкового вищого рівня, але той ланцюжок теж виявився лише ширмою.]
[…Вони докладають чимало зусиль, аби залишатися в тіні.]
На тихий шепіт Ріне, Хідан лише ствердно хитнув головою.
[Так. Утім, ми зібрали деякі відомості, які потенційно можуть привести нас до їхнього викриття.]
[Які саме відомості?]
[Ми виявили близько восьми дрібних організацій, які таємниче угруповання використало як посередників, аби заплямувати ім'я "Великого Місяця". Спираючись на них як на зачіпку, ми можемо розпочати—]
[Як тобі вдалося їх знайти?]
[Схоже, іншим групам віддавали накази поширювати наклеп про "Великого Місяця". Досліджуючи це, ми змогли скласти список. Серед цих організацій є «Темні Мелодії»…]
Деус почав зачитувати кожну назву по черзі.
[Тоді ми повинні просто знищити їх.]
[…Перепрошую?]
Хідан на мить онімів від такої прямолінійної заяви Ладана, особливо враховуючи, що досі той здавався чи не найраціональнішим серед усіх присутніх.
[Ну, винищення — це, звісно, один із варіантів, але хіба ми не повинні спочатку викрити їхнє керівництво—]
[Хіба ти тільки-но не сказав, що вони плетуть змови проти "Великого Місяця"?]
[Так, однак…]
[Тоді ми мусимо їх убити.]
Вираз обличчя Ладана свідчив про те, що це найочевидніший висновок у світі. Хідан, який на мить розгубився, насилу знайшов що відповісти.
[…Як і каже Білий Місяць, їх справді потрібно усунути. Але хіба збір інформації про головну організацію не є однаково важливим?]
[Як би там не було, їхня ціль — "Великий Місяць", правильно?]
[…Це також правда.]
[Тоді вбити їх — це єдине правильне рішення.]
[Так, убити їх буде найправильнішим кроком.]
Спостерігаючи, як Ладан киває з непохитною рішучістю, Хідан збагнув дещо нове. Хоча раніше той поводився тихо, тепер стало очевидно, що він зовсім не такий, яким Хідан уявляв його спочатку. І більше того—
[Це неприпустимо.]
[?]
[Я скоро повернуся. «Темні Мелодії» пов'язані з Раксасом, чи не так?]
[Зачекайте, Білий Місяць.]
[Що таке?]
[«Темні Мелодії» мають зв'язки з королівською родиною Раксаса, тож якщо діяти необачно, це може створити проблеми для вас—]
Але перш ніж Хідан встиг закінчити застереження—
[Я почув, що вони плетуть змови проти нашого господаря. Хіба все інше має хоч якесь значення?]
[!]
Попередня посмішка Ладана зникла, поступшившись місцем крижаному, порожньому погляду. Він розвернувся, схопив з кута списа й вистрибнув крізь вікно, залишивши Хідана стояти в приголомшеній мовчанці.
Невдовзі було вирішено залишити лише кілька організацій для інших, оскільки Ладан уже взяв цю справу під свій особистий контроль.
Після того як Ладана пішов, зібрання продовжилося.
[Мій останній звіт стосується дивної плітки, яка нині ходить про "Великого Місяця".]
[Якої ще плітки?]
[Подейкують, ніби "Великий Місяць"... перебуває в романтичних стосунках із заступницею голови Синьої вежі. Вона не надто поширена, але оскільки це стосується "Великого Місяця", я вважав за необхідне згадати.]
Почувши слова Хідана, Ютія, яка досі стримано вела засідання, хитнула головою, перш ніж заговорити:
[Хмм... Звучить як абсолютна вигадка.]
[Згодна! Мій Господар ні за що не порушив би обіцянку!]
Сольранг енергійно кивнула, підтверджуючи її слова.
[Я теж так вважаю.]
[Так, оскільки це явно безпідставні чутки, не варто ними перейматися. Анітрішки.]
Хоча Хідан кивнув на знак згоди, посмішка Ютії залишалася застиглою на її обличчі.
[Зрозуміло.]
[Навіть якщо, суто теоретично, ця чутка виявиться правдою, я зроблю все, аби вона зникла.]
[…Перепрошую?]
[Звісно, ймовірність цього нульова. Але якщо, всупереч усьому, це виявиться правдою, я подбаю про те, щоб плітка була стерта, тож хвилюватися немає про що.]
Вона говорила швидко, а перо в її руці тріснуло й розламалося від надмірного тиску.
[…Так, зрозуміло.]
Хідан подумки відзначив: "Мабуть, звіт про того чоловіка варто відкласти до завтра".
Наступного дня до нього дійшли новини про те, що «Темні Мелодії» були вщент знищені за одну ніч, що змусило його знову замислитися про лякаючий фанатизм Місяців.
————
В іншому місці…
Дізнавшись, що група найманців, яка спричинила вчорашній клопіт, була гільдією Стародавній Слідопит із Лартанії на чолі з Мяон, Алон тепер подорожував разом із ними, зупинившись у заїзді села Ненда.
Їхня мета була такою ж, як і в нього: Святе Королівство Розаріо.
"Запит на знищення...?"
Алон не обговорював із Мяон конкретних деталей їхнього контракту від королівства чи будь-яких обмежень, але, згадавши її вчорашні слова, мимоволі замислився: "Невже в Розаріо щось відбувається?"
Через деякий час Алон зупинив карету для полудневого відпочинку.
— Граф... чи мені краще звертатися до вас «Ваша Високість»?
— Як тобі зручніше, так і називай.
— Гаразд, тоді я називатиму вас «Граф», і... гей! Ану йди сюди, негайно!
Невдовзі Алон побачив, як до нього разом із Мяон наближається найманець. Чоловік, який був на голову вищий за неї, миттєво впав на землю перед Алоном.
— Прошу пробачення! Я вчинив жахливу дурість!
Глухий удар!
Він з силою вдарився чолом об землю, так що від удару виступила кров.
— Забудь, вважатимемо це невеликим непорозумінням, — відповів Алон, дещо спантеличений, але злегка похитавши головою.
Від його слів чоловік, який секунду тому виглядав так, ніби зібрався вмирати, променів від радості, наче отримав помилування.
— Дякую! Щиро дякую! Я такий вдячний! — він кланявся знову й знову, ніби Алон зберіг йому життя, перш ніж поспішно повернутися до інших найманців.
— Оце хлопцю пощастило, а?
— Ого, він справді вижив після такого?
— Неймовірно.
Хоча вони розмовляли тихими голосами, підсилений магією слух Алона вловлював кожне слово, залишаючи його з суперечливими почуттями. "За кого вони мене взагалі вважають?" — здивовано подумав він.
Бачачи спантеличений вираз Алона, Мяон полегшено зітхнула.
— Я вражена. Справді думала, що Граф його не пробачить. Він у нас новий, тож я відчувала певну відповідальність.
— …Я й не підозрював, що маю таку репутацію.
— Але минулого разу хіба хтось не обмовився й не перетворився на крижану статую?
Алон замислився, згадавши, що зробив це лише для того, щоб утвердити свій авторитет. Утім, він усе ж відкрив рота, аби пояснити:
— Тоді були відповідні обставини. Зазвичай я не такий суворий.
— Судячи з чуток, я очікувала побачити зовсім іншу людину.
— Чуток?
Мяон кивнула.
— Подейкують, ніби ви бездумно усуваєте кожного, хто вам не до вподоби, не залишаючи від них і сліду.
Почувши це, Алон відчув легку образу, згадавши, як виховано поводився навіть із найприкрішими аристократами та іншими неприємними йому людьми. Але, розуміючи, що протестувати марно, він лише стиха зітхнув.
— Ти впевнена, що варто казати такі речі в моїй присутності?
— Ну, дворянам, пов'язаним із тіньовим світом, зазвичай подобаються подібні історії, хіба ні? Репутація в цій сфері має велике значення.
Від невимушеної відповіді Мяон, Алону стало якось гірко на душі. Він лише дивувався, чому такі безглузді чутки з часом лише розростаються та міцніють.
Два тижні минули непомітно. Окрім невеликого інциденту в сільському заїзді, Алон вважав свою подорож до Розаріо разом із гільдією Стародавній Слідопит досить приємною, особливо завдяки товариству Мяон, яке не давало сумувати.
А якщо точніше, Мяон часто шукала його товариства сама, без жодних запрошень.
Як би там не було, Алон знаходив дорогу до Розаріо вельми втішною. Мяон відчувала те саме, адже подорож із Алоном дозволила їхнім стосункам скластися якнайкраще. І справді, Мяон докладала чимало зусиль, аби вибудувати добрі взаємини з маркізом Палатіо.
Це не було її початковим планом, але зустріч із Алоном на шляху до Святого Королівства після прийняття цього завдання відкрила нові можливості. У неї було достатньо мотивації вибудувати стратегію, адже її природно приваблювали сильні чоловіки, а характеристики Алона були винятковими навіть серед її клану котячих.
Таким чином, Мяон, яка відчула сильну симпатію до маркіза Палатіо, часто заводячи розмови на різні теми, міркувала над тим, як просунути їхні стосунки далі. З її боку, вона робила успіхи. Звісно, для Алона це просто виглядало так, ніби він знайшов приємного супутника для розмов.
Нарешті.
"Ми прибули."
"Може, варто діяти трохи сміливіше? Минулого разу здавалося, що йому не до вподоби надто відверті залицяння, тож, можливо, мені слід поводитися більш по-людськи."
Поки обоє, зайняті власними думками, дісталися столиці Розаріо після приємної подорожі, їх зустріла постать, якої вони аж ніяк не очікували побачити.
— Ви прибули, пане.
— …Ютія?
— Так.
— Я надсилав листа, але не очікував, що ти особисто вийдеш мене зустріти.
— О, це зовсім не важко.
— …Ось як?
Ще до того, як вони дісталися міських воріт, Алон побачив Ютію, яка чекала на нього в оточенні загону Святих Лицарів. Мяон, спостерігаючи збоку, не могла не дивитися з захопленням.
"Вау, вона справді красуня."
Мяон не могла відвести погляду від Ютії. Навіть одягнена в чорне вбрання, вона вражала своєю красою, а палаючий погляд її червоних очей, здавалося, приковував серце Мяон.
"Маркіз Палатіо справді вражає. Я чула про це, але й уявити не могла, що його зв'язки сягають аж до кардиналів."
Мяон дивилася на Алона з благоговінням, вражена рівнем його впливу. Хоча вона й знала про його розгалужену мережу зв'язків, раніше ставилася до цього з певним скепсисом. Тепер же, бачачи тут Ютію, захоплення Мяон лише зросло.
"Можливо, мені варто діяти рішучіше?"
Спостерігаючи за Алоном, її бажання здобути його прихильність лише посилилося, і вона почала міркувати над тим, як змінити свій план.
— Пане, ходімо всередину. Відтепер ми забезпечимо вашу охорону.
Ютія наказала лицарям оточити карету Алона, і коли супровід рушив під їхнім захистом, вона повернулася до Мяон із бездоганною посмішкою.
— Здається, ці люди тут завдяки вам, чи не так? — запитала вона, підходячи ближче до Мяон.
— Так, усе вірно.
Під впливом святої посмішки Ютії, Мяон інстинктивно кивнула. Тоді Ютія схилилася до самого вуха Мяон, шепочучи так близько, що їхні обличчя майже торкалися.
[?]
Відчувши, що Ютія хоче сказати щось конфіденційне, Мяон теж подалася вперед із цікавістю.
І тоді...
— Гм.
[?]
— Жити набридло?
Голос, холодний мов крига, змусив усе тіло Мяон здригнутися від жаху.
.
.
.
(П.П Скажу ось що, за Алона битись будуть багато жінок, і ці жінки дуже сильні, по суті легко можуть винищити невелике королівство в соло хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]