Розділ 86 - Церемонія надання титулу (2)
— То про це справді вже розмовляють люди?
— Переказують. Нещодавно відбулося зібрання Об'єднаних Королівств, хіба ні?
— Хіба?
— ...Чесно кажучи, схоже, маркіза абсолютно не обходить те, що відбувається довкола нього.
— Твоя правда.
Еван миттєво погодився з кивком Алона.
— Якби там не було, схоже, саме звідти й спливла така історія. Подейкують, ніби Пенія Крисін та маркіз Палатіо можуть укласти союз.
— І це обговорювали?
— Хіба Пенія Крисін взагалі була присутня?
— Звісно, ні. Це була просто нагода для королівських осіб висловити добру волю та підтримати альянс Об'єднаних Королівств.
— Тоді як узагалі з'явилися такі чутки?
— Уяви не маю. Я лише чув це від інших.
Коли Еван здвигнув плечима, Алон виглядав щиро спантеличеним. Це було цілком природно, адже не існувало жодного логічного підґрунтя для пліток, які пов'язували б Пенію та Алона. Власне, згадуючи нещодавню поведінку Пенії, залишалося тільки дивуватися, як ці чутки взагалі зародилися.
"Що... відбувається?" — подумав Алон.
Все ще виглядаючи спантеличеним, Алон невдовзі вирішив не звертати уваги на чутки. Плітки часто викривляються, поки ширяться, особливо серед дворянства, тож він припустив, що вони вщухнуть самі собою. Більшість безпідставних чуток, із якими Алон зіштовхувався раніше, швидко розвіювалися.
— Це лише плітки, які не варті жодної реальної уваги.
І так Алон байдуже відмахнувся від цього — принаймні доти, доки за кілька днів, якраз перед тим як дістатися Терії, це не повторилося знову.
На скромному бенкеті, організованому для дворян, які відвідали церемонію надання титулу:
— Мої вітання, маркізе!
— З чим саме?
— Я чув історію, що ви з Пенією Крисін маєте особливий зв'язок.
Алон подумки розставляв лише знак питання за знаком питання. Це був уже п'ятий раз, коли він зіштовхувався з цими самими чутками, хоч тільки-но увійшов до зали.
— Дякую за вітання, але це просто неправдиві плітки.
Відхиливши зауваження дворянина, Алон відступив у куток бенкетної зали, щоб насолодитися тартом. Невдовзі до нього підійшла герцогиня Альтія.
— Давно не бачилися, маркізе.
Алон відповів на її усміхнений, шанобливий уклін, але це тривало лише мить.
— Давно не бачилися.
— У цих чутках є хоч якась частка правди?
— Про які саме чутки ви кажете?
— Про ті, які я нещодавно чула, ніби ви маєте особливі стосунки з Пенією Крисін, магинею та заступницею голови Синьої вежі.
Це був уже шостий випадок. Безпідставні чутки могли зникати швидко, але перед цим вони точно спалахували дуже яскраво.
Зітхнувши, Алон відповів:
— Я вже казав це кілька разів, але ці чутки абсолютно брехливі.
— Ось як?
— Так. У них немає ні краплі правди.
— А я вважала, що це правда.
— ...Чому?
— Ну... шлюб із заступницею голови Синьої вежі був би надзвичайно вигідним для вашого дому та нашої фракції, розумієте. Наприклад —
Коли Альтія почала перераховувати переваги шлюбу з Пенією Крисін, Алон відчув зростаючу втому. Її детальний аналіз усіх потенційних плюсів і мінусів, від значних до незначних, нагадав йому, що вона справді була однією з трьох великих стратегів Астерії.
"...Не те щоб зараз щось змінилося." — подумав Алон.
Якраз коли він про це подумав:
— Враховуючи всі ці переваги, я думала, що ви серйозно обмірковуєте шлюб, маркізе. Я помиляюся? Крім того, я вважала, що саме ви й пустили ці чутки.
— ...Я?
— Чутки можуть бути досить впливовими, знаєте. Коли їх поширюють у такий спосіб, навіть якщо інша сторона незадоволена, вона може відчути тиск і змушена буде розглянути це через спільні інтереси залучених фракцій.
Ніби між іншим кинуте зауваження Альтії, яке виставило його підступним інтриганом, змусило Алона відповісти:
— Навіть я не став би вдаватися до такого.
— Справді...?
Бачачи щиро здивований вираз обличчя Альтії, Алон не міг не поставити собі запитання, як ці люди взагалі його сприймають. Поки він обмірковував це, Альтія, занурена в думки, раптом мовила:
— Можливо, ви в душі романтик, коли справа стосується таких питань, маркізе.
З цим зауваженням і м'якою посмішкою вона пішла, обмінявшись ще кількома словами. До завершення того дня Алона привітали дев'ять разів.
"Усе виявилося не так просто, як я очікував."
Наступного дня розпочалася церемонія надання титулу.
Перед зібраними дворянами, 8-й Монарх Кретинія Сіян проголосила, що графа Палатіо піднесено до рангу маркіза. Насправді церемонія надання титулу завершилася дуже швидко. Однак, хоч церемонія й закінчилася, Алон формально все ще залишався графом. Причина була простою: щоб офіційно використовувати титул маркіза, йому потрібно було отримати благословення від архієпископа Святого Королівства Розаріо.
Пам'ятаючи про це, Алон почав готуватися до від'їзду в Розаріо одразу після церемонії.
— Що ж, щасливої дороги.
— Дякую за ваші добрі побажання, Ваша Величносте.
Сіян, яка спостерігала, як Алон кланяється у відповідь на її прощання, раптом підійшла до нього із замисленим виглядом. Потім, як і раніше, вона м'яко підняла куточки його рота вказівним пальцем.
— Хіба я не казала тобі, що ти виглядаєш краще, коли посміхаєшся?
— Перепрошую, Ваша Величносте, — відповів Алон, знову схиливши голову.
— Що ж, цього достатньо. Щойно отримаєш благословення, повертайся. Поговоримо як слід віч-на-віч.
Із легкою посмішкою, Сіян змахнула рукою й повернулася, щоб піти. Алон, залишившись відсторонено витріщатися на неочікуваний вчинок Сіян, почав готуватися до своєї подорожі до Святого Королівства.
Подорож з Астерії до Розаріо займала приблизно від двох до трьох тижнів — відносно тривала поїздка. Однак вона була комфортнішою, ніж його попередня подорож до Раксаса, оскільки вздовж маршруту було більше сіл та територій, де можна було відпочити. Завдяки цьому Алон переніс цю поїздку відносно спокійніше, ніж попередні.
Приблизно через тиждень подорожі до Розаріо, Алон відпочивав у заїзді в селі Ненда.
— Мені тепер звертатися до вас як до маркіза, замість графа? Важко перелаштуватися, — зауважив Еван.
— Я ще не маркіз, тож просто клич мене графом.
— Гаразд, графе. Я знайшов одну з деталей інформації, яку ви просили мене розслідувати.
— ...Тут? — запитав Алон, спантеличений.
— Так, у цьому селі також є інформатор. Тож я навідався до нього.
— То яка інформація? — поцікавився Алон.
— Нічого надто значного, але, схоже, останнім часом на чорному ринку дедалі частіше з'являються Нефрити Безодні та Ядра Безодні.
— ...Це означає, що їх широко розповсюджують?
— Ні, це не виглядає як великі обсяги, але вони з'являються часто, — відповів Еван.
— Хмм...
Алон глибоко замислився, розуміючи, що це не хороші новини. Розповсюдження Нефритів Безодні та Ядер Безодні ніколи не було позитивним знаком. Ядра Безодні дарували божественні сили сильним, роблячи їх ще могутнішими, а їхня поява в підземному світі значно збільшувала шанси того, що світ порине в хаос. Більше того, в оригінальному тексті лише згадувалося, що Ядра Безодні розповсюджувалися «десь», без точного вказівки каналів. Це означало, що Алон не міг використати свої попередні знання, щоб зупинити їхнє поширення.
— Тобі вдалося знайти джерело розповсюдження? — про всяк випадок запитав Алон.
На жаль, Еван похитав головою.
— Ні, я не зміг знайти джерело, але дізнався, куди прямує більшість із цього.
— Куди саме?
— Святе Королівство, — відповів Еван.
— ...Святе Королівство? — вираз обличчя Алона став спантеличеним.
Святе Королівство здавалося найменш імовірним місцем, яке могло бути пов'язане з Ядрами Безодні.
"Звісно, Святе Королівство не повністю вільне від корупції, але я не думав, що вони зайдуть так далеко, щоб торгувати Ядрами Безодні", — подумав Алон, нахиливши голову.
"Мабуть, мені слід розпитати про це й Ютію... Тепер у мене буде до неї два прохання. Чи варто мені привезти подарунок і для неї?" — міркував Алон. Він уже планував попросити Ютію про послугу, щойно прибуде до Святого Королівства.
"Я мушу спробувати зупинитися десь дорогою й придбати принаймні один подарунок", — вирішив він.
За деякий час.
— Вже майже час вечеряти. Ходімо вниз і поїмо.
— Гаразд, — погодився Еван.
Коли вони спустилися на перший поверх заїзду, щоб повечеряти, Алон помітив, що раніше порожня зала тепер сповнилася майже оглушливим гамором.
— Це найманці? — запитав Алон.
— Схоже на те, — відповів Еван.
— ...У цьому заїзді дивовижно ефективна звукоізоляція.
— Я теж був здивований, — додав Еван.
Потім Алон рушив до порожнього столу в кутку заїзду. Попри метушню, йому все одно потрібно було поїсти.
Однак, якраз коли Алон збирався сісти —
— Назад!
— Га?
Найманець раптом зайняв місце, залишивши Алона в повній розгубленості.
— На що витріщився? Це моє місце! — загримав на Алона найманець, який ще мить тому спілкувався зі своїми товаришами.
І в Алона, і в Евана були вирази повного шоку й невіри.
Навіть для найманця, не звиклого до формальностей, це здавалося обурливим — провокувати людину, яка явно була дворянином.
— Ти що, кажеш мені шукати інше місце? Га?
Він відчув сильний сморід перегару від найманця й швидко зрозумів, що той сп'янів до повного нетяму. Він обмірковував, як уладнати цю ситуацію.
— ...?
Алон раптом помітив, що довкола стало тихо, і озирнувся. Інші найманці все ще були присутні, але галаслива балаканина припинилася. Тепер вони витріщалися на Алона та п'яного найманця, їхні обличчя застигли в шоці, а роти були міцно стиснуті.
Якраз коли Алон гадав, що викликало таку зміну —
— Ти не чув мене?! Просто звали звідси—
Перш ніж нахабний найманець устиг закінчити, хтось з'явився позаду нього.
Гуркіт!
Пляшка розбилася об його голову. З глухим ударом найманець повалився на підлогу, неконтрольовано тремтячи.
Алон, який здригнувся від цього несподіваного спалаху насильства, помітив жінку-звіролюдину з розбитою пляшкою в руці, що низько схилила голову.
— Н-найщиріші вибачення, маркізе Палатіо!
Побачивши її, Алон швидко впізнав, хто це.
— ...Мяон?
— Мені справді дуже шкода...!
Це була Мяон, голова гільдії Стародавній Слідопит, однієї з п'яти великих гільдій Лартанії. Вона продовжувала тримати голову схиленою.
————
На регулярних зборах Блакитного Місяця.
Зазвичай у цих зустрічах брали участь лише п'ятеро виконавчих членів Блакитного Місяця, але цього разу для Хідана зробили виняток через те, що він нещодавно розкрив інформацію про фракцію, яка виступала проти "Великого Місяця".
Хоча зустріч була призначена перш за все для того, щоб він надав цей звіт, Хідан не міг не відчувати легкого трепету. У глибині душі він плекав глибоке повагу до "Великого Місяця" та інших Місяців — істот із силою, принципово відмінною від його власної.
Із хвилюючим передчуттям Хідан увійшов до кімнати для нарад.
— Я виходжу заміж!
— Ні, не виходиш!
— Я виходжу заміж!!
— Ні, не виходиш!!
— Я виходжу заміж!!!
— Ні, не виходиш!!!
— Я вже казав про це раніше, але це надто несправедливо. Вже час вам дозволити нам також надсилати листи—
— Я вважаю, що це розумно!
— Коли ось так дивишся на Місяць, мимоволі оживають спогади про ті часи... Минули роки, але спогади залишаються чіткими. Те, як "Великий Місяць" розібрався із Зовнішнім Богом, було справді дивовижно. О, до речі, Хідане, ти чув про це? Якщо ні, дозволь мені пояснити детально.
Хідан міг відчувати лише запаморочення серед цього гармидеру.
.
.
.
(П.П Бідний Хідан, стільки в подальшому стресу буде на цих зустрічах хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]