Розділ 81 - Кивок (1)
— !
Глибоке, резонансне гудіння, «Ву-у-унг!», пульсує крізь приховану безодню, і первісний жах починає ворушитися в розумі Алона.
Усе його тіло тремтіло, наче перед верховним хижаком, думки туманилися, і лише одне непереборне бажання брало гору — негайно втекти з цього місця.
А потім —
"Ні—Ні—Якщо я втечу—"
"Якщо я втечу, я не повинен—"
"Тікати… геть"
"Я мушу… бігти!"
Ладан переживав те саме.
Його свідомість викручується, ніби зачарована. Його думки підсвідомо женуть до одного неминучого кінця, беззупинно циклюючись у голові:
"Тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай, тікай!"
За чистим інстинктом Ладан борсається руками, відчайдушно хапаючись за все, що є в зоні досяжності.
Його рука знаходить уламки піратського судна, затопленого риболюдьми.
Бачачи гострий кінчик деревини, Ладана охоплює химерне відчуття заспокоєння.
"Я можу втекти."
З цією думкою він піднімає скалку правою рукою й без роздумів спрямовує її до власного горла.
— Гк—!
Але коли крихта розуму повертається, Ладан прикушує язик і викручує деревину вбік, замість цього встромляючи її у власне передпліччя.
Різкий, пекучий біль спалахує, за яким слідує повільне просочування крові.
"Я ледь не припустився фатальної помилки."
Усвідомивши свої дії, Ладан загарчав крізь зуби — він збагнув, що ледь не піддався впливу істоти, яка ховалася в морській глибині.
Утім, невдовзі виринає відчуття спантеличення.
Причина полягала в тому, що колосальне око, яке щойно намагалося затягнути його в глибини й просочувало його жахом, тепер, здавалося, передавало дивне, незбагненне почуття.
Коли він переводить свої спантеличені очі, Ладан усвідомлює, що він не єдиний в океані, заманений сюди зеленою лускою.
"Великий Місяць" стоїть поруч із ним, утримуючи між губами зілля блакитного відтінку й готуючи закляття.
Незважаючи на страхітливий тиск, обличчя "Великого Місяця" залишалося повністю незворушним.
Він абсолютно незбагненний, ніби той неймовірний страх його взагалі не торкнувся.
Тож, Ладан, дивлячись на Алона поглядом, у якому змішалися повага та благоговіння, раптово усвідомлює, що все зупинилося.
Зелена луска, що тягнула його вниз, припиняє рухатися, а хаотичні течії затихають.
Одночасно —
[—!]
В очах риболюдини, раніше позбавлених будь-яких емоцій, спалахнули виразна дезорієнтація та жах, щойно Ладан впився в нього поглядом.
А потім —
[Бувівуівуівуівіувєєжфєжкєжкжвжжєїїжєжєєєєссссшшшсійкд]
Моторошний, неприродний голос відлунює, і гігантське око, яке затягувало Ладана в глибину, починає поступово закриватися.
Коли повіка закривається, скороминущі емоції миготять повз.
Здивування.
Жах.
…Поклоніння.
[Якби тільки було більше часу…]
І нарешті, коли око в глибокій темряві повністю запечатується, сила, яка тягнула його вниз, — Калак-Кул, — зникає остаточно.
— …
Порожнім поглядом дивлячись на цю сцену, Ладан перевів очі на Алона —
Ні, на "Великого Місяця", — витріщаючись із німим ошелешенням.
Утім, Алон, який був на приймаючому кінці цього благоговійного погляду Ладана, також думав:
"…Що це було?"
Правду кажучи, він і сам не повністю зрозумів події, що щойно розгорнулися.
Він також перебував у лещатах страху, що роз'їдав розум, гарячково намагаючись сформувати закляття, щоб зупинити викрадення Ладана, коли Калак-Кул раптово зник.
"Здається, я чув щось про "**Пожирача Зірок**" серед купи перешкод" — згадав Алон, виглядаючи спантеличеним, коли моторошний голос знову відтворився в його голові.
На мить він залишався спантеличеним, але потім —
"Я вижив…"
Задоволений наразі базовим фактом того, що він живий, Алон поплив до поверхні, щоб перевести подих.
Приблизно тиждень по тому —
Урешті-решт Ладан підкорив Сім Архіпелагів під своє панування, тоді як Алон був змушений провести тиждень, відновлюючись від наслідків виснаження магічної сили.
Наслідки від виснаження магічної сили виявилися порівняно легкими — для відновлення потрібен був лише тиждень, а не пів року, як у випадку з магічним отруєнням, — тож Алон вважав це цілком стерпним.
Особливо зважаючи на те, що спілкування із зовнішньою пресою ледь не висмоктало з нього всі сили.
Первинна причина, з якої Алон зміг упоратися з Калак-Кулом із відносною легкістю, полягала в тому, що Калак-Кул лише нещодавно матеріалізувався й ще не повністю здобув свої сили.
Крім того, людська жертва, необхідна для його заклику, не була виконана належним чином.
Найважливішим для Алона зараз було те, що йому вдалося протистояти істоті рівня напівбога без отримання жодних серйозних ран.
Після чотирьох днів відпочинку Алон спостерігав дві великі зміни.
Першою була поведінка піратів.
З самого початку Алон знав, що погляди піратів не були особливо теплими щодо нього.
Але від того дня...
— А, доброго дня! Брате!
— Чи добре ви поїли, Брате?
— …Так.
...пірати почали звертатися до Алона як до Брата.
І це були не лише звичайні пірати.
— А, хіба це не Брат? Ви вже почуваєтеся краще?
— Таріку.
Навіть Володарі піратів, які підпорядковувалися безпосередньо Ладану, почали використовувати цей термін.
— Якщо вам щось потрібно, лише скажіть слово. Я накажу екіпажу подбати про це негайно.
— Дякую.
— Ха-ха — це взагалі без проблем! Звісно, ми зробимо це для Брата!
Спостерігаючи, як Володар піратів 4-го Архіпелагу відходить із гучним сміхом, Алон мав дивний вираз обличчя.
Лише кілька днів тому пірати дивилися на нього з чітким невдоволенням, але тепер вони демонстрували йому безсумнівну довіру та повагу.
Він не знав, коли і як це почалося, але кожен пірат називав Алона Братом.
"…Це не неприємно, але я відчуваю, ніби став ватажком банди" — подумав Алон.
Іншою зміною була поведінка Феліна Крисіна.
Хоча він не був відкрито ворожим після їхньої першої зустрічі, він не був і дружнім.
У кращому разі їхні стосунки можна було назвати формальними.
Але від моменту останньої події, Фелін дивився на Алона поглядом, сповненим глибокої поваги.
Відверто кажучи, з точки зору Алона, це було дещо ніяково.
"Ну, немає шкоди в тому, щоб підтримувати хороший зв'язок із вмілим магом" — подумав Алон.
Утім, сама інтенсивність зміни в поведінці Феліна залишала Алона трохи дезорієнтованим.
У будь-якому разі, помітивши ці зміни протягом чотирьох днів, Алон вирішив вирушити на східне узбережжя, про яке йшла мова.
Щойно він відчув себе дещо відновленим, він пішов знайти Ладана.
— Брате, ти вже почуваєшся краще?
— Ти щось знаєш про східне узбережжя?
— Східне узбережжя?
— Так.
— Ну… я вважаю, що це східне узбережжя Архіпелагу Сайфра.
— Сайфра?
— Так, це приблизно за шість годин звідси. Ти знайомий із цим місцем?
— Я знаю про нього.
Алон кивнув, адже Архіпелаг Сайфра був місцем, куди він часто подорожував під час гри в «Психоделію».
"Архіпелаг Сайфра, який також називають Островом Злочинців."
Подібно до підпільного світу Астерії та Ашталону в Об'єднаному Королівстві, Острів Злочинців був притулком для втікачів та піратів.
Щоразу, коли Алон грав у «Психоделію», він часто відвідував Сайфру, щоб отримати доступ до її чорного ринку, який торгував багатьма неідентифікованими реліквіями.
Згадуючи це, Алон запитав:
— Ми можемо вирушити туди зараз?
— Якщо Брат бажає рухатися, ми можемо вирушити негайно.
— Будь-ласка. А.
Отримавши миттєву згоду й кивнувши, Алон видав тихий звук і заговорив знову:
— Тепер, коли я подумав про це, я ще не дав тобі цього.
Кажучи це, він поставив невелику коробку на стіл.
— Це подарунок.
— …Подарунок?
— Так, я мав намір віддати його тобі раніше, але це затягнулося.
Ладан, трохи спантеличений словами Алона, подивився на коробку й відповів:
— Якщо це подарунок від Брата, я із задоволенням візьму його.
З посмішкою він прийняв коробку.
Невдовзі Алон, Ладан та інші вирушили до Архіпелагу Сайфра.
Плавання до Сайфри було досить спокійним, і цього разу і Пенія, і Фелін вирішили супроводжувати Алона за власним бажанням, а не за його закликом.
Схоже, у них були власні справи для дослідження на Сайфрі.
Приблизно після шести годин плавання вони дісталися Сайфри близько полудня.
Наразі Алон вирішив рухатися островом самостійно, оскільки його справа на східному узбережжі була чимось, що йому потрібно було зробити самому.
"Звісно, злочинна природа острова робить це дещо складним."
Хоча острів мав суворий характер, це був суто населений пункт, тож Алон вірив, що тут буде відносно безпечно.
З цією думкою він першим зійшов на берег.
Минуло небагато часу, перш ніж Алон пошкодував, що вирушив сам.
"Який брудний лабіринт."
Шляхи Архіпелагу Сайфра були значно заплутанішими, ніж він очікував.
Попри чудове відчуття напрямку, він знову й знову опинявся на тому самому місці.
"Як так виходить, що поворот ліворуч повертає мене сюди, рух прямо повертає мене сюди, і навіть поворот праворуч веде мене назад сюди?"
Це було безглуздо.
Він зупинився перед вивіскою, яку бачив уже кілька разів — «Здобич Руму», — і за поривом підійшов до групи з чотирьох осіб, які пили в пабі на узбіччі неподалік.
— Перепрошую, чи не знає хтось із вас дорогу до східного узбережжя?
Його тон був досить ввічливим.
— Га? Звідки мені знати, бовдуре!
— Пхахаха! Ти справді виглядаєш як бовдур — яка здобич, а? Повна здобич! Хахаха!
Як і очікувалося, Алон зрозумів, що не отримає від них жодної корисної інформації, тож продовжив шлях.
Приблизно за 20 хвилин по тому —
— …А.
Низьке зітхання вирвалося з Алона.
Попри те що він перемістився в іншу область, він стояв перед «Здобиччю Руму» вже вп'яте.
Саме коли він розмірковував, чи не повернути назад —
— Гей—
— ?
Він повернувся на голос і побачив чоловіка.
Він упізнав у ньому одного з тих, хто насміхався з нього в кутку пабу раніше. Алон мав спантеличений вигляд, адже чоловік тепер натомість демонстративно нервову посмішку.
Чоловік швидко заговорив:
— Е-е, ви шукаєте східне узбережжя, правда? Ви можете дістатися туди, слідуючи цією дорогою прямо, а потім повернувши на ліву розгалужену дорогу праворуч.
Цей чоловік, який раніше не надав жодної допомоги, тепер давав вказівки.
Його надмірно ввічлива посмішка у поєднанні з грубуватою зовнішністю, що натякала на сумнівні справи, викликала невелику підозру в Алона.
— Справді, присягаюся. Щойно ви повернете на розгалуження праворуч, ви побачите стежку через пагорб, яка веде до узбережжя. Ви можете самі побачити.
Помітивши вагання Алона, чоловік швидко додав, намагаючись звучати переконливо.
"…Він насміхався з мене раніше, то чому допомагає зараз?" — подумав Алон.
— А, ну, згадуючи це, мені стало трохи соромно за це, тож я подумав, що повинен сказати вам, — пояснив чоловік, і його поведінка була незграбною.
Алон видав замислене гудіння, його обличчя все ще виражало сумнів.
"Ну, стежка, яку він згадав, — це не провулок, а головна дорога, тож пастки, швидше за все, немає… Гадаю, я можу спробувати."
Відчуваючи втому від блукань без мети майже протягом години, Алон вирішив перевірити вказівки чоловіка.
— Наразі дякую.
З цими словами Алон почав іти головною вулицею, як йому й вказали.
Тим часом чоловік спостерігав, як Алон іде, і щойно той зник із виду, його награна посмішка зникла, замінившись виразом чистого жаху та неспокою.
Він кинув погляд у бік провулка поруч із пабом, де побачив своїх товаришів, які сміялися з ним раніше, а тепер були простягнуті на землі.
Вони були залиті кров'ю, а їхні тіла перебували в такому жахливому стані, що було неможливо сказати, живі вони чи мертві.
Поруч стояв, спостерігаючи за ним холодним, жахливим поглядом, від якого можна було втратити контроль лише від однієї зустрічі, Король піратів.
А потім —
Король піратів зробив легкий кивок —
І зник.
Гуп—!
Чоловік упав на землю просто на місці.
Хоч він і впав, його це не хвилювало.
Натомість —
"Я живий, я живий, я живий, я живий, я живий!"
Усе, що він міг робити, — це підносити безкінечну вдячність богам за той факт, що він усе ще дихає.
.
.
(П.П Ох, нічого собі, автор аж так рано зайспойлерив про Пожирача Зірок. А ще +1 фанатик, Ладан тепер і сам під гіпнозом Алона, ахахха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]