Розділ 78 - Король піратів Раксаса (5)
Останнім островом із Семи Архіпелагів, який Ладан усе ще не підкорив, був шостий острів — володіння піратського екіпажу, відомого як «Морські Вовки». Величезна дерев'яна фортеця панувала в центрі острова.
— …Ти хочеш сказати, що на нас напали? — чоловік суворо насупився.
Довгий вертикальний шрам мітив його обличчя, а його права нога була протезом, інкрустованим коштовностями. Це був Тертоган, ватажок «Морських Вовків», який спустошив частину володінь Раксаса й здобув прізвисько «Руйнівник».
— Так, втрата зв'язку натякає, що саме це й сталося, — відповів пірат-чоловік, чия тривога була очевидною, поки його очі блукали довкола. Тертоган скривився й знову заговорив:
— Тоді хто був тим, хто вдарив по нас?
— С-с-с…
— Схоже, це був той виродок, Ладан.
Матрос доповів про це, і протягом тривалого часу Тертоган нічого не казав.
— Гей.
— Так?
— Підійди сюди.
— Підійти… що?
— Я сказав тобі, підійди ближче.
Тертоган поманив його своєю штучною рукою. Матрос, хоч і переляканий та повний неохоти, переставив ноги вперед.
Наступної миті —
Плюсь!
Голова матроса, який ще мить тому мав стривожений вигляд, розлетілася на шматки. Кров вибризнула, перетворюючи кабінет на сцену бійні. Безголове тіло впало на підлогу з важким гупотом.
— Чорт забирай!
Бум! Хрусь! Бабах!
Але лють Тертогана не була вичерпана. Він схопив безголовий труп за комір і вбивав у нього свій кулак знову й знову. Череп, окрім щелепи, був перетворений на пил; місце, де мало бути серце, тепер зяяло отвором; права рука відірвалася, мов викинута іграшка.
Бах!
Усе ще не задоволений, він жбурнув знівечене тіло на землю, кілька разів затоптав його, а потім, важко дихаючи, повернувся до свого крісла, залишивши позаду гротескно спотворені рештки.
Саме тоді міцно зачинені двері кабінету відчинилися, і всередину зайшов чоловік.
— Босе.
— Прибери це огидне видовище з моїх очей.
Чоловік коротко кивнув і сіпанням голови дав сигнал іншим піратам увійти й витягти жахливо спотворений труп геть.
— …Скільки ще потрібно?
— За словами тієї особи, нам усе ще потрібно щонайменше 1 500.
— Цок, після всіх тих життів, які ми вже віддали, усе ще стільки?
— Так.
— Ні, це занадто довго. Цей демон Ладан почне свій штурм будь-якої миті…
Поки Тертоган невдоволено бурчав, чоловік, який зайшов, заступник ватажка Зеленка, заговорив із ваганням:
— Босе, хіба ми в будь-якому разі не в безпеці? У нас же є ті істоти. Якщо бій станеться на морі, ми точно переможемо, хіба ні?
На слова Зеленки, Тертоган підвівся й підійшов до вікна, що виходило з кабінету. Дерев'яна фортеця була як на долоні, а тіло від його попереднього спалаху люті, саме поїдалося — хрум-хрум! хрусь! — монструозними істотами.
Здалеку їхня базова форма не надто відрізнялася від людської.
Утім, їхня шкіра була вкрита зеленою лускою, на відміну від людської, а їхні обличчя нагадували глибоководних риб. Найбільш вражаючим було те, що їхні зіниці були суцільно чорними, абсолютно порожніми й позбавленими будь-яких почуттів. Це вказувало на те, що вони фундаментально відрізнялися від людей не лише формою, а й своєю сутністю.
Сотні риболюдей кишіли над одним трупом, мов зграя ненажерливих пірань, а їхні роти були замазані темною, багряною кров'ю. Спостерігаючи за цим, Тертоган подумав:
"Вони могутні, це правда."
Він добре знав силу риболюдей. Їхня ефективність на суші була сумнівною, але він був упевнений, що в морській битві самі лише риболюди можуть легко відбити величезний флот Ладана.
Справжньою проблемою, однак, був сам Ладан — великий пірат, який об'єднав шість із Семи Архіпелагів і правитель Білого Місяця.
"Цей чоловік — монстр."
Брови Тертогана мимовільно насупилися від спогаду з минулого.
Це було тоді, коли Ладан володів лише одним островом, і він разом із піратами шести архіпелагів розв'язав війну, щоб здолати його й поділити один з островів. Він пам'ятав, як Ладан рухався з неможливою свободою під водою, розриваючи благословенних капітанів голими руками й одноосібно відправляючи на дно понад десяток кораблів.
"Цього все ще недостатньо."
Через це Тертоган підсвідомо знав, що навіть із риболюдьми майбутній конфлікт буде недостатнім. Одночасно голос відлунив у його пам'яті — той, що прийшов до нього, коли він очікував смерті від рук Ладана, пропонуючи спосіб убити його:
"Хіба ти не бажаєш здобути силу?"
Голос належав чоловікові, який обіцяв силу не лише здолати Ладана, а й панувати над світом.
"Запропонуй людську плоть риболюдям. Продовжуй жертви, збирай душі, заслужи їхню прихильність — і ти зійдеш до божественності."
Тертоган підняв предмет, який дала йому та людина, — блідо-бірюзовий артефакт із іклоподібними виступами з усіх боків. Він пильно витріщився на нього, і коли риболюди закінчили свій кривавий бенкет, зелене світло потекло з цієї сцени просто в артефакт.
Після мовчазної миті він заговорив до Зеленки:
— Яку кількість ти казав усе ще потрібно?
— Щонайменше 1 500, — відповів Зеленка.
Почувши це, Тертоган знову згадав слова чоловіка, оповитого чорнотою.
"Хіба ти не бажаєш здобути силу?"
Знову обмірковуючи пропозицію цієї людини, Тертоган забурмотів собі під ніс:
— Можливо, шлях існує…
Він мовчки дивився на фортецю протягом тривалого часу.
— Шлях, справді…
В очах Тертогана, коли він дивився назовні, тепер з'явився ледь помітний, але безсумнівний слід божевілля — спалах зеленого безумства.
————
Оцінювач Алексіон є тією людиною, з якою Алон волів би не зустрічатися, якби артефакт не робив це неминучим.
По-перше, тому що викривлений характер Алексіона обов'язково спровокував би в Алона бажання вбити його.
По-друге, тому що Алексіон фінансував підпільні фракції в нетрях Раксаса, що робило його людиною, до якої важко потрапити на аудієнцію.
Тому Алон підготував себе до цієї зустрічі, очікуючи як і труднощів у пошуках Алексіона, так і неминучого роздратування, щойно вони зустрінуться.
Утім…
Дзень!
— В-в-вибачте…!!!
Алексіон, якому дали Перстень Гордовитого та маленький меч для оцінки, спіткнувся й впустив Символ Невинного затремтілими руками, гарячково намагався його підняти. Вираз обличчя Алона став дивним. Вигляд Алексіона відповідав його ілюстрації в грі, але його поведінка була цілком змінена.
Природно, Алон розумів причину цієї зміни. Він кинув погляд на Ладана, який стояв поруч, спокійно спостерігаючи з доброзичливою посмішкою. Поки Алексіон, усе ще тремтячи, боровся, щоб розпочати оцінку, Алон подумав:
"Я лише привів його сюди з повагою, без жодного насильства…"
Зважаючи на стан Алексіона, це здавалося вкрай малоймовірним. Алон зберігав свій спантеличений вигляд, поки Алексіон нарешті не заговорив:
— Це… це закінчено!
— Так швидко?
Той факт, що Алексіон завершив оцінку менш ніж за 10 хвилин, приголомшив Алона, який знав, що процес зазвичай вимагає щонайменше двох годин.
— Т-так…!
Алексіон кивав головою знову й знову, передаючи два артефакти назад Алону.
"…Це справді працює."
Узявши їх, Алон підтвердив, що оцінка завершена, оскільки колись тьмяно-сірі артефакти тепер демонстрували яскраві кольори. Перстень Гордовитого смінився з сірого до червоного відтінку, а скарб із королівської скарбниці Колонії тепер мав глибокий, чистий блиск.
— Ти швидкий, — прокоментував Алон.
— Ти ж не просто поквапився й зробив абияк, правда? — запитав Ладан.
— Н-ні! Ніколи в житті!
Нервова відповідь Алексіона та його тремтячі руки змусили Алона відчути легкий укол співчуття.
— …Оцінку завершено.
— Ось як, брате?
— Так, відпусти його тепер, — сказав Алон.
На це Ладан кивнув і віддав просту команду:
— Гей, виведіть його.
Пірати, які чекали на наказ, негайно увійшли й почали виводити Алексіона геть.
— Дякую! Дякую величезне! Дякую за вашу милість! — закричав Алексіон, а на його очах виступили сльози, ніби його звільняли з найглибших глибин підземного світу.
— Брате, наші справи тут справді завершені? — запитав Алон.
— …Так, завдяки цьому поїздка до Раксаса непотрібна.
— Це полегшення, брате, — відповів Ладан із тихою посмішкою. Алон, сидячи навпроти нього, поставив ще одне запитання:
— До речі, ти впевнений, що привів його сюди у ввічливий спосіб?
— Звісно. Я був цілком шанобливим. Він, мабуть, просто злякався моєї репутації.
"Можливо, він просто був приголомшений його горезвісною славою…" — подумав Алон.
Розмірковувавши над відповіддю Ладана коротку мить, Алон вирішив прийняти її й запитав про іншу річ, яка розбудила його цікавість:
— Як тобі вдалося знайти Алексіона за один день? Враховуючи, як добре він мав бути захований, це повинно було бути майже неможливо без демонтажу всієї підпільної мережі.
— А, ті люди?
— Так. Тож ти зіштовхнувся з ними, правильно?
— Ну, я зустрів їх, але у нас не було дискусії…
— …? Якщо ви не розмовляли, як ти знайшов його?
— ……
— …Ти ж _дійсно_ привів Алексіона сюди ввічливо, правда?
— Алексіон був приведений сюди ввічливо, брате, — відповів Ладан після короткої паузи, а лукава посмішка розійшлася його обличчям. Алон, інстинктивно збагнувши метод яким привели Алексіона, він відчув, як холодний дрижак пробіг його спиною.
"П'ять Великих Гріхів… цей його аспект ще не повністю розвинений, правда ж?" — подумав Алон.
Він вирішив пильніше стежити за Ладаном.
Поки Алон був зайнятий цими роздумами на архіпелазі, події розгорталися в південному маєтку території Маон, усередині герцогства Друа поблизу південного кордону з Калібаном. Цей маєток слугував головною базою для «Пігуль» — організації, яка нарощувала свою силу через торгівлю людьми та наркотиками, діючи з Друа.
Лише за короткий час до цього:
— Б-будь ласка, змилуйтеся…!
Дарте, ватажок «Пігуль», чоловік, який перетворив тисячі людей на наркотики без жодного спалаху каяття, тепер затремтів у жаху, а його очі переповнилися страхом та сльозами.
— Я лише виконував накази! Я благаю вас, проявіть милість—!
Він відчайдушно боровся за своє життя.
Але —
Хрусь!
За мить усе його тіло було викручене в неприродну форму, заплутане у фіолетові нитки, і він випустив дух у струмені крові.
Чоловік, який мовчки спостерігав, як труп упав на підлогу, потім перевів погляд на вікно, з якого відкривався вид на весь маєток. Земля була засіяна тілами — дехто розрубаний навпіл, інші втиснуті в стіни маєтку, а багато інших померли з очима, застиглими у широкому жаху.
Трупи були всюди.
Чоловік, який спостерігав за цією жорстокою сценою без жодного сліду емоцій, не був звичайною людиною — це був Деус.
— Ти щось виявив? — запитав Деус у порожню кімнату.
Мить потому чоловік вийшов із тіні позаду нього.
— Хідан.
На поклик Деуса, Хідан зробив легкий уклін.
— Як я доповідав раніше, це не схоже на головну штаб-квартиру директиви.
— Ті, що вище?
— Юна збирає розвіддані, але ланцюг командування запутаний, ймовірно, розроблений для уникнення викриття, тож це займає час.
— Ясно.
— Утім, ми ідентифікували дворян, які організували це.
— Їхні імена?
— Це дворяни з Астерії.
Деус замовк на мить.
— Хідане, ти зробив завдання зі збору інформації дивовижно ефективним.
— Це дрібниця. Юна теж вважає, що це робиться заради "Великого Місяця"… як і весь Блакитний Місяць.
— Ясно.
Деус продовжив:
— Які імена цих дворян?
— Схоже, це включає графа Бартеза та графа Бріеля, плюс двох інших.
— …?
— Який ваш намір? На мій погляд, усунення двох первинних підбурювачів повинно слугувати достатнім попередженням та стримати майбутні інциденти.
— Убийте кожного з них.
Без жодної миті вагань.
— Я не настільки великодушний, щоб залишати в живих тих, хто спробував нашкодити Великому Місяцю.
Його очі спалахнули зловісним світлом.
— Тож виріжте їх усіх. Не залишайте нікого в живих.
Він виголосив ці холодні слова тихим голосом, а його погляд був сповнений божевілля.
— Усе заради "Великого Місяця".
З цими словами дві постаті, подавши сигнал про кінець існування «Пігуль», зникли. Ще одна організація була стерта з історії.
.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]