Розділ 76 - Король піратів Раксаса (3)
Фелін Крисін володіє неймовірним талантом.
Ще з юних років він досяг третього рангу — досягнення, яке будь-який маг визнав би виявом справжньої геніальності.
Утім, ім'я Феліна Крисіна не має широкої слави.
Це пояснюється тим, що його здібності затьмарюються талантом його сестри, Пенії Крисін.
Простіше кажучи, його світло тьмяніє перед її ще більш яскравим генієм.
Тим не менш, Фелін не відчував жодної гіркоти щодо Пенії.
Він захоплювався нею.
Вона творила магію з легкістю, яка для нього була складною, — магію, що вимагала від нього величезних зусиль.
Бачачи, як Пенія обійняла посаду заступниці голови Синьої вежі в такому юному віці, Фелін сповнявся почуттям гордості.
Він пишався тим, що ділить один родовід із Пенією Крисін.
Пишався тим, що юна заступниця голови вежі, Пенія Крисін, була його власною сестрою.
І ось, для такої людини, як він…
— Давно не бачилися.
— Так… давно не бачилися.
— Як ваші справи?
— Т-так… звісно…!
Сцена, що розгорталася перед його очима, була не просто сюрреалістичною — вона була глибоко шокуючою.
— Тож що привело вас сюди?
— А, ну, голова вежі згадував, що в Раксасі є якісь справи~
Фелін міг лише витріщатися, роззявивши рота, спостерігаючи, як Пенія незграбно посміхається, — поведінка, повністю чужа її звичному «я», адже вона поводилася пихато з усіма, окрім голови вежі.
Він ніколи не бачив, щоб Пенія поводилася так щодо іншої людини.
— Що… Що відбувається?
Еван, який сидів усередині карети, поцікавився, поки Фелін бурмотів собі під ніс.
Але Фелін залишався шокованим, ніби й не чув жодного слова.
— Моя сестра… вона вміє використовувати такі ввічливі форми?
— …?
Здавалося, ніби він щойно побачив, як його горда сестра кланяється всьому світу, через що на його обличчі застиг приголомшений вираз.
А потім…
— Ще вчора вона тричі вдарила по щоці дворянського спадкоємця й заточила його в лід за неповагу, чи не так?
— ??
— А кілька днів тому, коли торгова компанія спробувала її ошукати, вона розтрощила їхні вози, заморозила охоронців, які втрутилися, і навіть увірвалася до замку правителя, щоб улаштувати там пекло, хіба це не правда??
Поки Фелін продовжував перераховувати обурливі вчинки Пенії, Еван подумав про себе:
"Тож це правда. Маги — це збіговисько божевільних."
Чи то захоплення такою клопіткою сестрою, чи то сама ця клопітка сестра — і Фелін, і Пенія були однаково спантеличуючими.
Якраз коли Еван утверджувався у своїх упередженнях проти магів, вислуховуючи ці дикі історії…
— Тож ця людина — ваш брат?
— Так, так…! Я висловлюю свої найглибші вибачення…! Він усе своє життя провів зачинений у вежі й абсолютно не знає світу…!
Почувши цю відповідь, Алон спокійно відповів Пенії, яка низько кланялася:
— Не потрібно так низько кланятися. Схоже, він просто був у невіданні, тож я розумію.
— Д-дякую!
Пенія знову вклонилася й видала зітхання полегшення.
— Сестро, чому, в біса, ти розмовляєш так ввічливо—
Саме коли Фелін, чий дух був зламаний, нарешті спромігся заговорити, його слова були брутально обірвані.
— Заткнися!
Хрясь!
Перш ніж він встиг закінчити, Пенія почала нещадно лупцювати його своїм посохом.
На мить запанувала тиша.
— В-вибачте… Ха-а… Він… усе ще дуже незрілий…!
Коли Пенія підійшла й знову вибачилася, залишивши позаду Феліна, який здригався від болю, Алон згадав, що, згідно з лором гри, її іноді зображували як персонажа із сумнівною мораллю.
— Усе в порядку. Крім того, якщо ви прямуєте до Раксаса, наша ціль збігається. Ми можемо подорожувати разом.
— Га? Ні, у цьому немає потреби.
— Ви не бажаєте?
— Н-ні в якому разі! Справа не в цьому… просто… ну…
Пенія, яка ще мить тому лупцювала Феліна, мов люта фурія, тепер зверхньо й відсторонено переводила погляд, оцінюючи ситуацію.
Вона була схожа на мишу, загнану в куток кішкою, яка відчайдушно шукає шлях для втечі.
— Якщо ви справді не хочете, я не наполягаю.
— Н-ні, просто…
Алон лише виявляв ввічливість, але Пенія затремтіла й забурмотіла так, ніби сама ця думка її жахала:
— Я-я піду з вами.
— Ось як? Вам справді не потрібно змушувати себе.
Алон перепитав ще раз, помітивши відсутність ентузіазму в Пенії.
— Н-ні! Будь ласка, дозвольте мені супроводжувати вас!
На відміну від її попередніх вагань, тепер Пенія, здавалося, прагнула чітко дати зрозуміти, що хоче піти.
Її трохи відчайдушний вираз обличчя створював враження, ніби її змушують, залишаючи в Алона дивне почуття провини.
— Що ж, гаразд. Вирушаймо.
Узявши із собою все ще тремтячого Феліна, Алон вирушив до Раксаса. Під час подорожі Пенія поділилася двома фактами.
По-перше, вона пояснила, чому вони з Феліном шукали їжу при дорозі.
Схоже, у них виникла серйозна незгода з купцем, з яким вони подорожували.
За словами Пенії, після незначної суперечки вона припустилася невеликої помилки, що змусило групу купця втекти.
Він дивувався, як невелика помилка могла змусити їх утекти, навіть не забезпечивши себе харчами, але вирішив не допитуватися далі.
Що важливіше…
Еван та Фелін дивилися на Пенію зі складними, неоднозначними виразами обличчя, дозволяючи Алону приблизно здогадатися про ситуацію, тож він природно перевів розмову в інше русло.
За цей час він дізнався від неї ще один цікавий факт.
— Кораблі зникають?
— Якщо бути точніше, це відбувається лише поблизу узбережжя Руїн, але судна затягує під хвилі.
— Це природне лихо?
— Ні. За словами шукачів скарбів, схоже, що це «риболюди».
— …Риболюди?
— Так. Звісно, це не підтверджено. Риболюдей не бачили вже дуже давно.
Алон зробити паузу на словах Пенії.
"Чому риболюди з'являються саме зараз?" — подумав Алон.
Він знав, що риболюди були частиною «Психоделії».
Проте час був дивним.
На даному етапі хронології про існування риболюдей ще не мало бути відомо.
Хоча поява двох Зовнішніх Богів уже зробила часові рамки дещо неактуальними, поява риболюдей усе одно здавалася передчасною, виходячи з основного сетингу гри.
Алон злегка схилив голову в спантеличенні.
"Ні, риболюди не повинні з'являтися на цьому етапі" — роздумував Алон.
На відміну від інших Зовнішніх Богів, чия матеріалізація була більш абстрактною, риболюди мали конкретний набір умов для появи, що змушувало Алона почуватися неспокійно.
Якщо риболюди дійсно з'явилися зараз, це означало, що інші Зовнішні Боги також можуть з'явитися раніше, ніж очікувалося.
Стурбований цією проблемою, Алон був занурений у глибокі думки, поки…
— Ми прибули.
Голос Евана не повернув його до реальності.
Незалежно від появи риболюдей, Алону все одно потрібно було дістатися Раксаса.
З цією рішучістю він увійшов на територію Кімін, володіння Раксаса, і негайно залишив карету, щоб попрямувати до гавані.
Подорож на кораблі була єдиним способом дістатися столиці Раксаса.
Учотирьох вони невдовзі прибули до гавані й, на щастя, знайшли судно, що готувалося до відплиття.
Утім, виникла проблема.
— Це коштує 100 золотих монет з особи.
Чоловік, який, здавалося, був капітаном, зухвало вишкірився, а його намір ошукати Алона та Пенію був очевидним.
— Що? По 100 золотих монет із кожного?
— Так.
— Ти справді вважаєш, що це чесна ціна?
— Якщо ви не згодні, можете зачекати на регулярне судно через два тижні.
Капітан розплився в посмішці.
Навіть маючи смутне відчуття, що Алон був дворянином, а Пенія та Фелін — магами, він мав нахабство спробувати їх ошукати.
— Ти взагалі уявляєш, хто я така?
Пенія промовила це погрозливо, навіть випустивши трохи своєї магічної сили, але чоловік лише злегка здригнувся й уперто стояв на своєму.
— Хто ви такі — мене не обходить. Дворяни чи маги, це мій корабель. Цінник встановляю я.
Чоловік говорив з упевненістю.
Бачачи це, Алон зрозумів імовірну причину такої зухвалості капітана.
"У нього мають бути покровителі на самих верхах" — подумав Алон.
Єдиним способом, яким він міг так зухвало розмовляти з дворянами, була наявність захисту від когось достатньо могутнього, щоб заплющити очі на таке вимагацтво.
Після коротких роздумів Алон мовчав, тож капітан квапив його:
— Тож ви будете сідати чи ні? — промовив той зверхньо.
Дивлячись на самовдоволеного капітана, Алон нарешті відповів:
— Отже, 400 золотих монет?
— Так.
— Я заплачу.
— ?
Обличчя капітана на мить скривилося від спантеличення.
Він здавався приголомшеним, ніби й не очікував, що Алон так легко погодиться.
— Забирай.
Коли Алон простягнув мішечок із монетами, капітан прийняв його.
Хоч він усе ще виглядав дещо підозріло, капітан засяяв і жестом вказав на корабель:
— Заходьте на борт. Я доставлю вас туди.
Капітан із мерзенною посмішкою під густою бородою провів їх на корабель.
— Зачекайте, маркізе, ви справді платитимете за це? Навіть враховуючи високі ціни, це майже вдесятеро більше за звичайну плату! — запитав Еван, шокований таким несподіваним поворотом.
— У нас немає іншого вибору.
Поки капітан мав зв'язки з впливовими постатями, альтернативи не було.
Навіть якби вони збили ціну, їм усе одно довелося б заплатити значну суму або чекати два тижні, щоб дістатися Раксаса. Повна оплата була єдиним життєздатним шляхом.
…Правду кажучи, це була розкіш, про яку він раніше й не подумав би, але завдяки скарбам, подарованим королем Колонії, його кошти були значними.
"…Можливо, мені варто було дозволити Пенії та Феліну заплатити, адже вони явно багаті…" — промайнула думка в його голові.
У будь-якому разі, Алон та його супутники оплатили проїзд і сіли на торговельне судно, що прямувало до Раксаса.
У перший день плавання до Раксаса, Алон відпочивав у каюті, виділеній капітаном, розраховуючи прибути до міста протягом трьох днів.
— Ур-р-гх!
Він косо поглянув на Евана, який лежав на ліжку з зеленкуватим обличчям і стогнав.
— Ти в порядку? — запитав Алон.
— Я відчуваю, ніби помираю, маркізе… Краще б я вже помер. Урх!
Спостерігаючи за Еваном, який від самого ранку вже понад п'ять разів бігав до перила корабля, Алон зрозумів, що Еван схильний до морської хвороби.
— Ох…
…A потім була Пенія.
Так само, як і Еван, Пенія мала бліде обличчя й виглядала однаково приголомшеною.
Невдовзі вона прикрила рота й квапливо побігла геть з тією ж терміновістю, яку раніше демонстрував Еван.
— Тож навіть маг шостого рангу не має імунітету до морської хвороби.
Бачачи Пенію майже знерухомленою та млявою, як і Еван, Алон стиха зітхнув.
"Мені пощастило, що я не страждаю на морську хворобу" — подумав Алон.
Це був один із рідкісних моментів, коли Алон відчув вдячність за своє тіло, яке володіло таким мізерним резервом магічної сили.
Як давно він востаннє думав позитивно про власне тіло?
Дзінь, дзінь, дзінь, дзінь~!
Океан, який досі супроводжувався лише шумом хвиль та скрипом іржавого металу, раптово заповнився калатанням дзвонів.
— Во-ворожий напад!! П-пірати!
За мить на торговельному судні знявся хаос.
Відчувши небезпеку, Алон швидко зреагував і вийшов назовні, щоб оцінити ситуацію.
Пірати вже кишіли на палубі, не залишаючи часу для реакції.
Алон негайно приготувався використати магію заморожування, згинаючи пальці всередині магічних обладунків, але потім завагався.
Застосування неправильного закляття та пошкодження корабля могло призвести до фатальної ситуації.
Усвідомлюючи, що зруйнований корабель означає неминуче утоплення без шансів на порятунок, Алон вирішив дозволити піратам захопити себе на якийсь час.
Урешті-решт Алона взяли в полон пірати.
Пенія, зломлена морською хворобою, безсило припала до перила корабля й знепритомніла, не в змозі чинити опір.
Її захопили без найменшого спротиву, а її посох відібрали.
Евана та Феліна спіткала та сама доля.
І в цій скрутній ситуації…
— Укладімо угоду! Ви можете забрати весь вантаж, і в мене навіть є дещо, що вам може сподобатися — кілька магів та дворянин! Он там, подивіться! Отой — дуже багатий дворянин! Ви можете вимагати за нього солідний викуп!
Капітан, якого схопили разом із найманцями та екіпажем, безсоромно здав усіх піратам.
Алон здивовано подивився на це.
"Оце негідник…"
Еван, хоч і був у люті, міг лише стиснути зуби й витріщатися.
Попри обставини, Алон не почувався особливо під загрозою.
Зрештою, його магія вимагала часу для фраз та жестів, саме тому він навмисно дозволив себе захопити.
Крім того…
"…Усе саме так, як я й думав."
Пенія, хоч усе ще ослаблена морською хворобою, уже вивільнилася від кайданів, що стримували магічну енергію, накладених піратами, і пильно спостерігала за Алоном.
Було очевидно, що вона чекає, поки Алон почне діяти.
"…Почати мені?"
Якраз у той момент, коли Алон збирався промовити закляття, яке обмірковував…
— Ви, дідько, занадто галасливі.
Чоловік вийшов із піратського корабля, який тепер був з'єднаний абордажними гаками.
Він носив вишуканий комплект срібних обладунків і тримав блакитний тризуб, випромінюючи витончену елегантність, яка здавалася зовсім недоречною для пірата.
Наближаючись до капітана зі спокійною поведінкою…
— Морський Король…!?
Обличчя капітана зблідло, коли він задихнувся від титулу цього чоловіка.
Пенія, яка щойно прийшла до тями, швидко оцінила ситуацію, і вираз її обличчя скривився від тривоги.
Дослідивши цей регіон перед прибуттям, Пенія чітко знала, хто такий Морський Король.
"Король піратів…!" — подумала Пенія.
Володар, який об'єднав шість із Семи Архіпелагів, відомий як Великий Пірат, — один із найрозшукуваніших злочинців у всьому Раксасі.
Бачачи, як ситуація погіршується, вона загарчала крізь зуби.
"Що, в біса, відбувається!?"
Поки Пенія стривожено спостерігала, гадаючи, чому Алон залишається пасивним і яким є його план, Морський Король заговорив:
— Не може бути, щоб тут був дворянин…?
Чоловік говорив геть байдужим тоном, дивлячись на капітана.
— Т-так, он там, подивіться туди!
Затинаючись, капітан указкав у бік Алона.
Погляд Морського Короля природно слідував за жестом і зупинився на Алоні.
— …Га?
Мить тиші минула, а потім вираз глибокого здивування промайнув на обличчі Морського Короля.
А потім…
— Б-брате?
Чоловік, відомий і як Морський Король, і як Король піратів, Ладан, шоковано вигукнув до Алона.
— ?
Кожна пара очей, включно з очима Пенії, розширилася й витріщилася на Алона.
.
.
.
(П.П Ладан перевершив Луффі хахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]