Розділ 75 - Король піратів Раксаса (2)
Тіріан витріщився на Деуса, не в змозі збагнути те, що бачив.
Чоловік розтрощив двері кабінету у флігелі палацу й ступив усередину без жодних вагань, виглядаючи геть божевільним у очах будь-якого спостерігача.
Тіріан одразу відкрив рота, щоб заговорити, утім —
— !?
Він швидко зрозумів, що будь-які слова будуть марними.
Лицарі, його постійна охорона, вже лежали без свідомості перед зруйнованим дверним отвором.
Шокований Тіріан подивився на Деуса Макалліана з обличчям, сповненим цілковитого спантеличення.
— Що це означає?
— Я лише прийшов отримати відповідь.
— Відповідь на що?
— Я чув, що ви замислили змову проти маркіза Палатіо. Це правда?
Запитання Деуса було виголошено з холодним, проникливим поглядом, і Тіріан на мить замовк.
"Ця жага вбивства…! Хоч якою б бунтівною була його натура, він усе ще лицар. Але ця аура — це не те, що Деус змушує себе випромінювати, це просто частина його самого" — усвідомив Тіріан, і на його обличчі відобразилися і шок, і легка гримаса.
— Ну й що з того?
— Я хочу, щоб ви скасували своє рішення.
Почувши це, Тіріан подивився просто в очі Деусу.
— Ха-а—
Він видав порожній смішок.
— І з якого це дива я повинен це робити?
— …
Деус продовжував непорушно дивитися на Тіріана.
Ледь відчутний тиск його жаги вбивства тиснув на Тіріана, який невдовзі осягнув реальність моменту й гордливо скривив губи, ніби відмахуючись від усього цього як від нісенітниці.
— Це погроза?
— Я кажу прямо. У мене немає бажання піднімати заколот чи погрожувати вам. Я просто—
— Просто що?
— Хотів повідомити вам, що архітектурні вади цього флігеля палацу можуть призвести до загибелі спадкоємця.
Слова: "Це і є погроза, йолопе" — крутилися на кінчику язика Тіріана, але він виявив, що не може їх вимовити.
Очі Деуса чітко виражали погляд чоловіка, який стверджує простий факт.
"Він абсолютно серйозний…!"
Коли холодний піт протік по його хребту, Деус заговорив знову:
— Ви передумаєте щодо свого рішення?
— А якщо я відмовлюся?
Вірячи, що Деус ніколи не наважиться на таке божевілля, Тіріан кинув йому виклик, але, почувши його відповідь, Деус лише пробурмотів: "Зрозуміло" — з відтінком легкого жалю.
Потім він змахнув рукою невимушеним, майже недбалим жестом.
Хрусь!
— !?!
Фіолетова лінія прокреслила всю структуру флігеля палацу.
За лічені миті переплетені лінії розійшлися, мов величезне павутиння, по всій будівлі —
Скри-и-ип~!!
Жахливе стогнання, звук, який ніколи не мав би лунати в палаці такого рівня, почав лунати в повітрі.
— Тріщина у 8-й колоні, яка існувала протягом 18 років, щойно не витримала навантаження й обвалилася.
— !?
Голос, спокійний та повчальний, пролунав довкола.
Деус подивився на Тіріана з глибоко скорботним виразом обличчя й почав стискати кулак, ніби знаменуючи кінець їхньої розмови.
— Ч-чекай—!!!
— Що таке?
— Я відкличу це! Я скасую це рішення!
Від відчайдушного крику Тіріана, палац що здригався, раптово затих, ніби нічого й не сталося.
— …Схоже, проблема була не такою вже й серйозною.
Почувши ці слова, Тіріан, чиє обличчя виражало чисте невір'я, важко й полегшено зітхнув.
"Якщо я просто зможу вибратися звідси живим…!" — подумки заприсягся він собі.
Утім, Деус, чиє обличчя знову набуло звичної відчуженої нейтральності, промовив:
— Тоді ми повинні узгодити версію, яку повідомимо іншим.
— Яку версію?
— Причина, з якої я був змушений увійти до палацу з такою жорстокістю, полягає в тому, що спадкоємець залицявся до моєї молодшої сестри.
Щелепа Тіріана відвисла від цілковитого невір'я при цих словах.
— Добре, ми так і скажемо, — нарешті погодився він із кивком.
Зрештою, він не мав жодного наміру справді поступатися вимогам Деуса.
"Щойно він піде, я знайду спосіб розібратися з цим…" — подумав він про себе, уже плануючи використати ситуацію, щоб знищити Деуса після його відходу.
Хитра посмішка почала формуватися на його обличчі, але Деус продовжив:
— І ще одне. Якщо ви обмірковуєте якісь інші плани, раджу вам подумати ще раз.
На жаль, злочинний задум Тіріана був заздалегідь перекреслений наступною заявою Деуса.
— Хіба що ви бажаєте, щоб пішли чутки про суттєві зв'язки спадкоємця з підпільними організаціями з-за кордону.
— …Звідки ти знаєш…!?
Це був нищівний удар.
Для Тіріана, який усе ще прагнув трону, це була таємниця, яка ніколи не мала б дійти до королівського палацу, а особливо до вух короля.
І з цим Деус виголосив свою останню фразу:
— Сподіваюся, ви зробите мудрий вибір.
Сказавши все, по що прийшов, Деус розвернувся й вийшов із палацу.
Тіріан, залишившись сам, міг лише порожнім поглядом дивитися на дверний отвір.
— А-а-аргх!!!
Засліплений люттю, він схопив крісло зі свого кабінету й швирнув його в стіну.
Приблизно день по тому королівським палацом почали ходити чутки —
Безчесний принц залицявся до молодшої сестри Деуса Макалліана.
Тим часом у Лартанії...
Алон зустрівся з Ріне в Мерде без жодних халеп, що спіткали його в минулій подорожі, і нарешті успішно оцінив символ, як і планував від самого початку.
— Ось, Хрещений Батьку.
— Дякую.
— Це я повинна дякувати вам, Хрещений Батьку.
— Твоє щастя — це моє щастя.
Забираючи символ у Ріне, Алон помітив, як вона легко бавиться авторучкою, а на її губах грає ледь помітна посмішка, і задоволено кивнув.
"Приніс би її раніше, якби знав, що це так її потішить" — подумав Алон, дивлячись на ледь помітну посмішку Ріне.
"Це моя уява, чи її обличчя виглядає живішим, ніж раніше?"
Можливо, справа була в її незвично світлому настрої, але емоції на її обличчі здавалися чіткішими й виразнішими, ніж під час його попереднього візиту.
Утім, ця думка була короткою, оскільки Алон згадав новину, яку чув раніше.
Однак він швидко відкинув її.
"Ріне ніколи б не зробила нічого подібного."
З його точки зору, принаймні, Ріне не здавалася такою людиною, яка вбиватиме через просту образу.
"Точно ні, правда ж?"
Раптом Алон подумав про сина правителя Лартанії.
Трохи згодом Алон підвівся на ноги.
— Думаю, сьогодні нам варто закінчити трохи раніше.
— Ви вже від'їжджаєте, Хрещений Батьку?
— Так, є справа, яка вимагає моєї негайної уваги.
Помітивши, що сонце все ще високо над горизонтом, Алон вирішив попрощатися з Ріне раніше, ніж планував.
Оскільки оцінка символу була завершена, у нього не було подальших причин залишатися в Лартанії.
Збираючись іти, Алон раптом мовив:
— А.
— Що таке, Хрещений Батьку?
— Чи можливо дістати артефакт, подібний до цього?
Після того як він описав те, що шукав, Ріне на мить замислилася, а потім кивнула:
— Так, гадаю, я можу дістати такий артефакт негайно… Мені дістати його для вас?
— Будь ласка.
Вона діяла оперативно й невдовзі повернулася з коробкою, у якій лежав артефакт, про який він просив.
— Прошу, Хрещений Батьку.
— Дякую. Скільки це коштує?
— Плати не потрібно. Він з самого початку був не надто дорогим. Будь ласка, прийміть це як дарунок.
Почувши це, Алон на секунду завагався, перш ніж кивнути на знак згоди:
— Тоді я прийму це з вдячністю.
— Звісно, Хрещений Батьку. Якщо вам знадобиться щось ще, будь ласка, звертайтеся без вагань.
— Дякую за твою доброту.
З цією останньою розмовою Алон завершив своє коротке перебування в Лартанії й знову вирушив у путь.
І—
Спостерігаючи, як карета Алона повільно зникає вдалині, Ріне перевела погляд на замок правителя Лартанії.
— Залишилося не так багато часу.
Вона стиха прошепотіла ці слова.
Це був п'ятий день відтоді, як вони виїхали з Лартанії.
Залишався лише день дороги до портового міста Раксас…
— …Море.
— Це море…
Океан виник перед очима за вікном карети.
Коли вода поступово відкрилася за деревами, Алон порожнім поглядом дивився на це видовище.
— Стій!
Чоловік раптово вибіг напереріз, перегороджуючи шлях кареті.
Одягнений у гостроверхий капелюх, який позначав у ньому мага, синьоволосий хлопець із надзвичайно пихатим виразом обличчя звернувся до Евана:
— Гей, ти. Дай мені їжі.
— ?
Еван був спантеличений хлопцем, який матеріалізувався просто посеред лісу й почав так невимушено розмовляти.
Хлопця роздратував ошелешений вигляд Евана.
— Ти що, глухий?
Хлопець насупився й підвищив голос ще дужче.
Почувши шум зовні, Алон визирнув із вікна, щоб побачити хлопця, який перегороджував їм шлях.
— А, ти тут головний? У мене виникли труднощі зі слугою, але це ідеально. Можеш поділитися їжею?
Хлопець висловив прохання про харчі так, ніби це була найприродніша річ у світі, а його вираз обличчя був життєрадісним.
Алон на мить був приголомшений такою нахабністю, але потім запитав:
— …А ти хто такий?
З пихатим "Гм!" хлопець надав собіважливого вигляду й оголосив:
— Я Фелін, маг третього рангу з Синьої вежі!
Він представився з величезним театральним розмахом.
Алон втратив дар мови від самовдоволеного вигляду Феліна, що лише заохотило Феліна діяти ще зухваліше.
— Ти мусиш розуміти, що отримати прихильність мага — це рідкісний привілей. І тепер цей цінний шанс випав тобі.
— …Ось як?
— Абсолютно! Хоч я й кажу це сам, але я безсумнівно геній, навіть якщо й не зовсім рівний моїй старшій сестрі.
"Тож ти мусиш заслужити мою прихильність їжею!" — зухвало заявив Фелін.
Поки Алон міркував, як вчинити з цією дитиною…
— Гей, Феліне! Я ж казала тобі не бігти вперед!!
Знайомий голос пролунав із сусідніх хащів.
Хоч минуло чимало часу відтоді, як він чув його востаннє, Алон миттєво впізнав його власницю.
Повернувшись до кущів, Алон побачив, як із них виходить Пенія.
— Ти справді збираєшся й далі робити все, що заманеться? Присягаюся, я виб'ю з тебе всю дурість! — закричала вона на Феліна в розпачі.
Але в той момент, коли вона побачила обличчя Алона, який визирав із вікна карети...
— …Га?
...Її тіло повністю заціпеніло.
— Не хвилюйся, старша сестро. Ми якраз здобудемо трохи їжі—
Фелін, не підозрюючи про ситуацію, знову почав говорити.
ХРУСЬ!
— Гха!?
Очі Пенії спалахнули, і вона з блискавичною швидкістю обрушила свій посох на голову Феліна.
Фелін упав обличчям просто в землю.
А потім —
— Б-благаю про прощення-я-я!!!
Пенія впала на землю, простягнувшись у глибокому, низькому поклоні вибачення.
— …?
— …?
Алон та Еван могли лише мовчки дивитися на це в цілковитому здивуванні.
.
.
.
(П.П Ах, Пенія, Пенія, бідна дівчина, в подальшому такі приколи будуть з нею, що прям жаль її, навіть Деус і Радан її жаліють хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]