Розділ 73 - Статус (2)
— ……Божественний Статус?
[Саме так, Божественний Статус. Яке ще пояснення тут може бути?]
Вираз обличчя Алона видавав його спантеличення від слів драконідки. Раніше він уже розмірковував про Божественний Статус, згадуючи минулі зауваження Зовнішніх Богів, але завжди відкладав цю думку вбік.
Його хід думок був простим: для нього не існувало жодного уявного способу досягти подібного.
Після коротких роздумів Алон нарешті озвучив своє запитання:
— Тоді чому ти наполягала, щоб я протистояв Зовнішньому Богу?
[Твоє запитання позбавлене чіткості.]
— Ти стверджувала, що нічого мені не розповіси, поки я не розберуся із Зовнішнім Богом. Утім, за моїм розумінням, Божественний Статус не здобувається шляхом убивства бога.
Згідно з правилами, які він знав, у «Психоделії» вбивство божества не приводило до отримання Божественного Статусу чи його поглинання.
Отже, знищення Зовнішнього Бога в Лартанії не повинно було підвищити його положення.
[Певною мірою ти правий. Звичайна людина не може поглинути Божественний Статус, навіть убивши бога.]
Істота ствердно кивнула.
— Тоді чому ти—
[Однак—]
Саме коли Алон почав висловлювати своє здивування, його перебили:
[—цей принцип діє лише в тому разі, якщо той, хто вбиває бога, є звичайною «людиною».]
— ……Що?
Збентежений цією відповіддю, Алон зажадав роз'яснень. Драконідка, здавалося, глибоко замислилася, перш ніж відповісти:
[Дозволь поставити тобі запитання. Чому, на твою думку, люди не можуть отримати Божественний Статус, навіть здолавши богів?]
— ……Ну, тому що—
[Тому що людям бракує «статусу». Якщо казати простіше, вони не володіють необхідною «посудиною».]
Вона продовжила:
[І навпаки: якщо «посудина» існує, то людина здатна утримати Божественний Статус.]
— ……Посудина?
[Коли я кажу «посудина», це не якась складна концепція. Це просто віра.]
— Віра?
Здавалося, вона підібрала влучний термін і продовжила:
[Для смертних «віра» є найбільш доступним поняттям.]
— ……Тобто, якщо хтось має віру, навіть звичайна людина може здобути Божественний Статус.
[Саме так. І ти володієш «вірою». Ось чому я доручила тобі розібратися з тією сутністю. Ти маєш незначну здатність містити Божественний Статус.]
[Це задовольняє твоє запитання?] — запитала вона, сперши підборіддя на руку. Алон усе ще залишався ошелешеним.
— Я розумію слова, але чому в мене є віра?
[Хіба це не дивно, що ти запитуєш про це в мене?]
— ……Можливо, але чи є ймовірність, що ти помиляєшся?
[Неможливо. Ти поза сумнівом володієш Божественним Статусом. Без посудини чи статусу ти не зміг би навіть витримати мого погляду.]
— ……Розумію твою думку.
Алон кивнув на її слова, хоч у нього й залишалися деякі сумніви.
"Може, це через мою славу?" — подумав Алон.
Навіть за власними підрахунками Алон здобув значну популярність по всьому Об'єднаному Королівству. Він не був настільки відомим, щоб його обличчя впізнавали миттєво, але його ім'я точно було в усіх на слуху.
Проте слава — це одне, а віра — зовсім інше.
"……Це не вкладається в голові. Чому я маю бути об'єктом віри?" — роздумував Алон.
Алон насупився, занурившись у думки, але невдовзі відкинув їх, усвідомивши, що це не та загадка, яку він може розгадати просто зараз.
"Схоже, у мене з'явилася ще одна таємниця, яку належить розкрити" — звично відзначив він про себе.
Потім він знову зосередився на факті, що якимсь чином здобув Божественний Статус, і поставив наступне запитання:
— Тож чи отримаю я також божественну силу?
Як він розумів, боги цього світу наділялися аномальними божественними силами, щойно їх визнавали божествами. Здібності, даровані через Божественний Статус, мали колосальну потужність.
Тож із надією та передчуттям Алон подивився на неї та чекав відповіді.
[На жаль, твій Божественний Статус не настільки вагомий.]
— ……У Божественного Статусу є рівні?
[Хіба це не очевидно? Якщо казати відверто, твій Божественний Статус подібний до статусу сільського божка з ізольованого поселення менш ніж на п'ятсот душ.]
— Але ж я здолав двох Зовнішніх Богів……?
[Навіть якщо ти усунув двох із них, ти не можеш поглинути весь їхній статус. І якщо бути точнішою, ти не знищив їх повністю, а лише тимчасово вигнав.]
— Ясно……
Видавши коротке зітхання, Алон вислухав пояснення. Драконідка говорила із зацікавленням у тоні:
[І все ж це дещо незвично. Причина, з якої тобі вдалося приборкати Ультультуса тоді, ймовірно, полягала в тому, що ти мав «статус». Як ти міг не знати про його наявність?]
— А.
Алон нарешті осягнув, чому їм вдалося перемогти Ультультуса перед самим його повним Самопроявленням, і видав тихий звук розуміння.
— ……Навіть так.
[Це дивно. Насправді багато речей неможливі без «статусу», але ти залишався в невіданні щодо цього.]
Істота здавалася щиро заінтригованою, бурмочучи щось собі під ніс, чого Алон не зміг розібрати.
— Я не почув це виразно.
[Не звертай уваги.]
Ніби спалахнувши здогадкою, драконідка відклала цю тему на інший раз.
[У будь-якому разі, це не найважливіший момент. Важливо те, що ти здобув бодай мінімальний статус, який дозволяє тобі сприймати правду.]
Вона знизала плечима.
[Повернімося до наших запитань. Що ще ти хочеш дізнатися?]
Заохочений цим, Алон перейшов до наступного запитання.
Почавши з суті статусу, Алон допитував істоту про віру та інші питання, які він підготував. На той момент у нього накопичилося безліч запитань.
На жаль, з усіх його запитань лише одне отримало чітку відповідь:
Назва втраченого роду звірів великого бога та маг, відомий як «мадоса».
Це була єдина інформація, яку він здобув; про решту він не дізнався нічого.
— Якщо ти можеш відповісти лише на це, чи був узагалі сенс у тому, що я здобув статус?
Алон промовив це з відтінком розчарування, але істота лише знизала плечима.
[Не занепадай духом. Річ не в тому, що я відмовляюся відповідати.]
"Тоді чому ти нічого не пояснюєш? Чому не розкриєш справжнє ім'я, спадкоємця волі чи хоча б причину, з якої Ультультус направив мене сюди?" — подумки перераховував підготовлені питання Алон, і істота відповіла:
[На це є дві причини.]
— Давай послухаємо.
[По-перше, усі твої запитання фундаментально стосуються однієї й тієї ж теми. Інакше кажучи, відповіді стануть зрозумілими, щойно ти «побачиш» правду.]
— ……Щойно побачу?
[Тепер, коли ти володієш статусом, ти зможеш бачити. Але ти мусиш вирушити до Безодні.]
— ……Тож замість того, щоб отримати відповіді тут, мені потрібно вирушити до Безодні?
[Так, щойно ти поглянеш на правду там, ти осягнеш усе, про що запитував. Твої зусилля не були марними.]
Поглянути на правду без статусу — це те саме, що добровільно ступити в безумство. Твій розум просто не витримав би, додала вона. Алон подивився на істоту й відповів:
— Ось чому ти не даєш мені відповідей? Тому що я сам усе зрозумію, коли побачу?
[Ні, це не через лінощі чи небажання ділитися знаннями.]
— Тоді чому?
На запитання Алона істота на мить замовкла, а потім видала тихе зітхання:
[Тому що вони спостерігають.]
— Вони…… спостерігають?
[Так, ті істоти, що мешкають у найглибшій темряві, гризуть коріння історії та кидають минуле в забуття — ті, що колись змусили епоху богів згаснути—]
Драконід тихо цокнула язиком і додала:
[—починають знову ворушитися.]
[Ось причина, з якої я не можу говорить безпосередньо про минуле.]
Алон пильно витріщився на істоту. Хоч її обличчя було лише простим поєднанням чорного та білого, що позначали очі, ніс і рот, Алон відчував, що вона говорить правду.
— ……Як мені дістатися цієї Безодні, про яку ти кажеш?
У відповідь істота простягнула Алону кулон із зображенням чорного дерева, ніби заздалегідь передбачала це питання.
— Що це?
[Принеси це останній русалці, що вижила на східному узбережжі. Вона природним чином проведе тебе туди.]
Почувши це, Алон мовчки роздивився кулон і кивнув. Східне узбережжя в будь-якому разі було місцем розташування Раксаса, куди він і планував вирушити після цієї зустрічі.
— Тоді я піду.
[Мудрий вибір.]
Саме коли Алон розвернувся, щоб піти, він щось згадав і повернувся назад.
[Що таке?]
— Є ще одне запитання, яке я не поставив.
[Запитуй. Якщо це те, на що я можу відповісти, я відповім.]
— ……Ультультус стверджував, що мене визнали «чорний» та «блакитний». Можеш пояснити, що це означає?
Запитання Алона змусило істоту на мить завагатися, перш ніж вона відповіла з дивним виразом обличчя. Після короткого мовчання, вона, здавалось, щось зрозуміла й посміхнулася:
[О, зрозуміло… Просто вважай це визнанням від могутніх богів.]
— ……?
З цим поясненням розмова, здавалося, була закінчена.
[До речі, якщо тобі цікаво, я можу вдосконалити Посох Горобця для тебе. Утім, ти не зможеш забрати його приблизно два роки.]
— ……Два роки? Чому?
[Стільки часу знадобиться, щоб зробити його придатним і щоб я відновила достатньо сил для повноцінної розмови знову.]
— Ось як?
[Саме так.]
Одразу після цього Посох Горобця, який досі мовчав, промовив благальним голосом:
[Е-е, взагалі-то я віддаю перевагу залишатися з Алоном. Хіба не краще, якщо я зможу бути кориснішим?]
Хоча його очей не було видно, у тоні відчувалася повна щирість. Алон косо поглянув на посох:
— Я дозволяю.
[Га? Зачекай, Алоне? Ні, Маркізе? Гей???]
Коли Алон нарешті поклав посох і приготувався йти, істота окликнула його знову:
[Зачекай, є ще одна річ, яку я мушу тобі сказати.]
— Ще щось?
[Так, це стосується твоєї магії. Вислухай це перед від'їздом; це не займе багато часу.]
І з цими словами істота розпочала своє пояснення.
Вислухавши все від драконіда, Алон зустрівся із Сольранг, яка довго чекала на нього, і вони повернулися до Колонії. Наступного дня він почав готуватися до від'їзду в Раксас.
……Правду кажучи, готувати було особливо нічого. Оскільки він мав намір приєднатися до каравану, що вирушав того ж дня, йому потрібні були лише харчі та кілька речей першої необхідності.
Невдовзі він був готовий, але, на його подив, Ютія прийшла провідати його, дізнавшись про його від'їзд із Колонії. Ще більш несподіваним стало прибуття самого короля Колонії Кармаксеса III, який разом із солдатами прийшов попрощатися з Алоном біля північних воріт.
— ……?? Ваша Величносте, чому ви тут?
— Я хотів провести вас.
Король Колонії Кармаксес III особисто прийшов привітати Алона.
І—
— Що це все означає?
— Мені сказали, що це дарунок від Його Величності.
— ……Дарунок для мене?
— Так. Хіба це не так, Ваша Величносте?
Два вози, завантажені золотом та коштовностями, стояли в очікуванні.
— Так, усе правильно. Це дарунок від мене.
Алон подивився на Кармаксеса, який відповів Ютії значно ширшою посмішкою, ніж Алон коли-небудь бачив. Вважаючи це дещо надмірним, Алон висловив своє здивування:
— Це здається занадто великодушним.
Алон не був тим, хто відмовляється від грошей. Насправді він вважав, що чим більше грошей, тим краще. Вигляд возів, що переповнювалися скарбами, змусив його очі розширитися.
Утім, це був явно занадто розкішний дарунок, щоб прийняти його безтурботно. Це здавалося надмірним для простого жесту доброї волі, особливо враховуючи, що дарувальником був король, що натякало на якийсь політичний мотив, якого він не міг збагнути. Він тонко спробував відхилити пропозицію короля.
— Ха-ха, не беріть до уваги. Будь ласка, приймайте без вагань.
— І все ж, це—
— Не турбуйтеся. Це даровано виключно з прихильності до вас, без жодних умов. Я щиро бажаю, щоб ви це прийняли. Справді, «щиро» прийняли.
— ……?
Бачачи дивно серйозний вираз обличчя Кармаксеса, Алон міг лише ніяково кивнути.
І ось того дня Алон вирушив у супроводі двох возів, наповнених золотом та коштовностями.
Коли Алон від'їжджав, ледь помітна посмішка торкнулася губ Ютії.
А потім—
— Я рада бачити, що переговори, здається, просуваються сприятливо.
— Дійсно.
Коли Кармаксес зустрівся з багряними очима Ютії, він знову згадав те, що збагнув напередодні:
За жодних обставин не можна провокувати маркіза Палатіо.
"Як виснажливо……" — подумав Кармаксес.
Перед очима Кармаксеса, здавалося, затріпотів привид магічної трави, від якої він відмовився тринадцять років тому.
.
.
.
(П.П Скажу ось що, Алон має божественний статус і тд, трішки із-за інших обставин.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]