Розділ 71 - Чи справді це нормально…… (4)
Лютий мороз пройняв усю арену, а в повітрі зі свистом та тріском закружляли блакитні електричні дуги. Для кожного, хто спостерігав за цим дійством, ця магія виглядала безсумнівно чужорідною та неприродною.
— **Розпад**.
Слідом за словами Алона люті іскри перетворилися на мерехтливі блакитні порошинки, що розлетілися в усіх напрямках. Навіть під полудневим сонцем ці частинки сяяли яскравим світлом, мов світляки.
А потім —
— **Розчинення**.
Там, де ще мить тому його постать була цілісною, вона раптом хитнулася й замиготіла, перетворившись на викривлену ілюзію, хоч сам він залишався нерухомим.
— Я—
Фільсіон уже скоротив відстань до Алона. Мчачи вперед на струменях пекучого полум'я, він міцніше стиснув опущену зброю, мітячи просто у хиткий силует ворога.
"Непередбачуваний поворот, але це навіть на краще!"
Хоч він і був ошелешений тим, що Алон використав магію, геть несхожу на очікувані закляття льоду, Фільсіон вирішив вважати це своїм шансом. У момент формування закляття його супротивник був беззахисним.
"Звісно, славетна перемога була б кращою, але—"
Вдавшись до цієї незнайомої магії, Алон сам у рази зменшив свої шанси на виграш.
"Я закінчу це миттєво."
Саме в той момент, коли Фільсіон без вагань заніс меч для вирішального удару —
— **Кругообіг Усього Сущого**.
Пролунав голос Алона.
У цю швидкоплинну мить байдуже обличчя Алона було направлене просто на нього. Його тіло, чиї пальці були сплетені в жест, раптово —
ТРІСЬ-С-С!!!!
— **Постава Бога Грому**.
Він перетворився на чисту, блакитну блискавку.
І хід думок Фільсіона різко урвався.
БУМ-М-М—!!
Супроводжуваний оглушливим ревінням, силует Фільсіона відкинуло просто в стіну арени, а за ним на землі залишилися обпалені сліди від розрядів.
ТРІСЬ—
Усе сталося за одну швидкоплинну секунду — чи, можливо, навіть швидше, — занадто стрімко, щоб хтось встиг повністю осягнути те, що відбулося. Глядачі змогли зафіксувати лише два результати.
Один — це тіло Фільсіона, вкарбоване в стіну арени.
А інший —
ТРІСЬ!
Алон, який тепер був повністю оповитий блискавками — чи, якщо точніше, сам перетворився на блискавку, випромінюючи блакитне сяйво.
ХРУСЬ!
З кожним рухом його чорного плаща електричні розряди розходилися павутинням навсібіч.
Тсс-с—
Коли краї плаща повільно повернулися до свого темного кольору, блискавки відступили, знову набувши статури маркіза Алона Палатіо. Глядачі, які спостерігали за цією сценою, ніби дивлячись, як згасають барви, заніміли від шоку.
[Пере… переможцем стає — Алон Палатіо!!]
Після приголомшеної паузи коментатор нарешті знайшов свій голос, і натовп вибухнув оглушливими оваціями, підхопившись із такою пристрастю, що сама арена, здавалося, здригнулася. Стоячи посеред цього хаосу вигуків та диких аплодисментів, Алон залишався непорушним.
"Дідько."
Заледве сприймаючи реакцію натовпу, він подумки вилаявся, а його обличчя скривилося, коли з-під рукава на руці почала проступати кров.
"Я ледь не сконав."
Це не було перебільшенням.
Він справді опинився на межі смерті від магії, яку щойно створив.
Його магічна енергія була повністю виснажена, але не це стало причиною його майже фатального стану.
Справжня причина крилася в самому заклятті, яке він використав —
"Чорт."
Ні, небезпека була закладена в самій структурі цього закляття.
На відміну від попереднього досвіду, Алон миттєво осягнув принципи цієї магії в той самий момент, коли застосував її.
Ні, він був _змушений_ їх осягнути.
Якби він зазнав невдачі, то більше не стояв би тут.
У момент завершення закляття, він міг просто розпастися на молекули й стертися з буття.
"Викривити природний порядок і перетворити власне тіло на магічну енергію… Чому взагалі існує таке божевільне закляття?"
Закляття, яке він використав, «Ланцюгова блискавка», буквально трансформувало його фізичне тіло на магічну енергію із властивостями електрики.
Наступні фрази були заздалегідь підготовленими електричними закляттями —
Процедура полягала в тому, щоб об'єднати їх, чи, якщо точніше, накласти одне на одного.
І нарешті, «Постава Бога Грому» була магією, яка матеріалізувала цей злитий магічний масив.
Суть у тому, що «Самопроявлення», якого навчив його Горобець, була буквально феноменальною магією, яка перетворювала чаклуна на блискавку.
Але причина, з якої Алон вважав це закляття божевільним, полягала в його неймовірній складності.
«Постава Бога Грому» тимчасово перетворювала тіло на блискавку, дозволяючи використовувати її властивості напряму.
Однак проблема полягала в тому, що хаотичний магічний візерунок блискавки, злитий із тілом Алона, міг легко розпастися від найменшої похибки.
Простіше кажучи, якби Алону бракувало вродженого таланту контролювати магічну силу, мить тому він перетворився б на яскравий феєрверк просто посеред арени.
— …
"…Біль просто пекельний."
Навіть після того, як він гарячково перебудував масив свого тіла, трохи більше ніж за секунду, очевидно, залишилися ділянки, які він пропустив, оскільки струмок крові під рукавом ставав усе більшим.
"Горобець, ти навчив мене цього просто для того, щоб катувати?"
Він раптом згадав про Посох Горобця, який тримав Еван, поки вони разом спостерігали за матчем.
"Поки що варто повернутися."
Залишивши позаду оглушливі вигуки, Алон попрямував назад до кімнати очікування.
— …
— Маркізе.
— Що таке?
— Та нічого… Я просто думаю, що мене вже ніщо у вашому виконанні не здивує.
Еван приголомшено витріщився на нього, тим часом як —
[Щ-що за… Як… Як тобі це вдалося?]
Посох Горобця, який зазвичай викрикував лише єхидні зауваження, вібрував від шоку, а його голос тремтів.
Глибоке задоволення виникло за незворушним виразом обличчя Алона.
— Схоже, парі за мною.
День потому.
Новий статус Алона як бійця A-рангу, здобутий менш ніж за тиждень, блискавично розлетівся по всій Колонії.
Як наслідок, обговорення Алона затьмарили розмови про будь-яких інших бійців.
Утім, чоловік, який став центром усіх цих чуток, Алон, тим часом —
— Тепер до королівського замку, Господарю!
Спокійно прямував до королівського замку Колонії разом із Сольранг.
Причиною було те, що здобуття A-рангу давало йому дозвіл на вхід до королівської скарбниці.
"За звичайних обставин отримання доступу до скарбниці зайняло б щонайменше тиждень."
Алон зміг діяти так швидко завдяки впливу Сольранг.
"Хоч я й знав, що сила Баби Яги значна, я не очікував, що її авторитет сягає аж до королівської родини."
Коли карета Алона проїжджала повз величезну замкову стіну, він міркував про можливості Сольранг.
[Гей,]
Горобець звернувся безпосередньо до його думок. Алон відповів не словами, а спрямувавши магічну енергію в посох, як і було домовлено раніше.
"Ти забув про наше парі?"
[Н-ні!]
Голос Горобця спантеличився, але потім змінився —
[…Кхм, Маркізе, чи можу я запитати вас про дещо?]
Тон Горобця тепер був лагідним та тремтливим, дивовижно ввічливим порівняно з його поведінкою лише кілька днів тому.
— Про що саме?
[Ну, як я й пропонував учора, чи не погодитеся ви укласти зі мною контракт і успадкувати мій спадок?]
— Як я й казав учора, я все ще обмірковую це.
[Ні! Це ж справді дивовижна нагода!]
— Хм.
[…Хіба ні?]
Спантеличений Горобець поквапливо додав шанобливе звернення:
[Ви, е-е, Маркізе — ні, Володарю — мусите розуміти із застосування моїх законів, що вони надзвичайно сильні. Якщо ви просто вдосконалите їх упродовж кількох поколінь, ви перевершите інших магів у тридцять разів, я вам це гарантую!]
Відтоді як Алон використав закони Горобця, не успадкувавши його Резонансу Розуму, Горобець, діючи за порадою драконіда, безупинно благав його стати його спадкоємцем.
"Спадкоємець, он як."
Правду кажучи, з точки зору Алона, якому потрібно було вивчати магію, прийняти цей посох як наставника було непоганою перспективою.
Саме лише знання його фраз та заклять, здавалося, давало глибоке розуміння магії.
І все ж, Алон уникав остаточної відповіді, і причина крилася в специфічному контракті, який пропонував Горобець.
Горобець називав це контрактом між учителем та учнем, але Алон не бачив потреби накарбовувати магічну печатку для угоди, суті якої він до кінця не розумів.
"У будь-якому разі, завтра я зустрінуся з нею, тож зможу розпитати й вирішити тоді."
З цією думкою Алон тимчасово відклав пропозицію Горобця вбік.
[Будь ласка, обдумайте це серйозно ще хоча б один раз.]
— Хм. За твоїми ж власними словами, хіба не неможливо для того, хто не успадкував твій Резонанс Розуму, стати твоїм спадкоємцем?
[Ні, це справді було те, про що я на той момент не мав уявлення! Я перепрошую!]
— Вибачення зайві. У будь-якому разі, знайти спадкоємця тобі було б важко, враховуючи, що ти йолоп.
[…Ви справді вмієте тримати образу…]
— Що ти сказав?
[А, нічого, я хотів сказати…]
Через програне парі Горобець був змушений говорити з повагою. Він продовжував відчайдушно благати Алона стати його спадкоємцем, поки той урешті-решт не залишив посох у кареті, щоб увійти до королівського замку.
Але єдине, що Горобець з цього виніс, — це усвідомлення, наскільки злопам'ятним був Алон.
[…Ех. Не треба було мені давати волю своєму характеру…]
Залишившись у кареті сам, Горобець похмуро забурмотів.
Це була його власна заслужена розплата.
Королівський замок Колонії мав атмосферу, дещо відмінну від королівських замків інших країн, відомих Алону.
На відміну від звичного образу королівського замку, інтер'єр здавався грубим та необробленим.
Тут не було ні скульптур, ні мармуру, через що простір виглядав дещо суворим.
Проте, попри це, Алон не вважав його «гіршим», тому що —
— …
Грубі стіни були щедро оздоблені золотом та коштовним камінням.
Проходячи безкінечним коридором, вистеленим скарбами, Алон разом із Сольранг урешті-решт дістався королівської тронної зали.
Він опустився на одне коліно й висловив шану королю Колонії, який дивився на нього згори вниз.
— Воїн вітає короля Колонії.
Зазвичай було б доречно відрекомендуватися дворянином, але він прийшов сюди заради скарбниці, тому назвав себе воїном.
— Підведи голову.
Почувши поважний голос, Алон підняв голову, щоб побачити обличчя короля.
Це був кремезний чоловік середнього віку з рішучими рисами обличчя, від якого так і віяло владою та впевненістю.
— Маркізе Палатіо, ваш бій здався мені надзвичайно захопливим. Справді вражає!
Король Колонії, Кармаксес III, гучно розреготався й продовжив:
— Я так розумію, ви бажаєте увійти до скарбниці. Шукаєте щось конкретне?
— Так, Ваша Величносте.
Кармаксес кілька разів кивнув, перш ніж мовити:
— Тоді ви можете забрати це. Королівська родина Колонії відкриває скарбницю для кожного, хто довів свою цінність.
— Дякую за вашу великодушність.
— Утім, у мене є до вас ще одна пропозиція. Що ви про це думаєте?
— Пропозиція, Ваша Величносте?
— Так.
Він промовив це невимушеним тоном:
— У мене є донька.
— Так, Ваша Величносте.
— Що ви думаєте з цього приводу?
— …Перепрошую?
У голові Алона настала цілковита порожнеча.
Запанувала тиша.
Проте це тривало лише мить.
— Звісно, вибір прийняти цей дарунок за вами, тож обдумайте це на дозвіллі.
Кармаксес продовжував посміхатися:
— Максиме, проведи його до скарбниці.
Після цього він звернувся до лицаря, що стояв поруч.
Коли Кармаксес дивився, як Алон йде геть, він стиха зітхнув.
— …Хм? Бабо Яго, ти хіба не йдеш із ним?
Помітивши, що Сольранг, яка ще мить тому була поруч із Алоном, залишилася позаду, він перепитав.
А тоді —
— Гей.
Приязний вираз обличчя, який Сольранг носила ще мить тому, зник, змінившись повністю порожньою маскою.
І нарешті —
— Досить.
Її крижані золоті очі повністю відповідали морозним словам, що пролунали слідом.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, Кармаксес король без мізків, при Сольранг казати таке, мдее...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]