Розділ 69 - Чи справді це нормально……? (2)
Міланон, дворянин із Колонії та нащадок роду графа Фільмарії, вважав усьому цьому абсолютним безглуздям і дикістю. З одного боку, він ніяк не міг осягнути, чому Сольранг, найперша Баба Яга Колонії, розгромила його особисту охорону й вхопила його за голову, ніби то був, і це лише за висміювання спантеличеного дворянину.
Не менше його вразила й поява Ютії Блудіа, кардинала Святого Королівства Розаріо, відомої своїм стрімко зростаючим авторитетом, яка вийшла з карети, щоб потиснути руки тому ж самому висміяному дворянину. Усе це дійство залишалося суцільною таємницею.
І все ж…
— Хіба це не граф Палатіо?
— Здається, він.
— Супроводжується Бабою Ягою, тож це точно він.
Підслухавши шепіт роззяв у натовпі, Міланон урешті-решт збагнув причину такої жорстокої реакції Сольранг. Чутки про те, що Сольранг, Баба Яга Колонії, служить графу Палатіо, дворянину з Королівства Астерія, як своєму Господарю, за останній рік стали відомі кожному.
Попри це, деякі деталі все одно не вкладалися йому в голові. "Учителю? Вона називає його Учителем...?" — дивувався він.
Міланон був знайомий із плітками довкола графа Палатіо. Він знав, що Сольранг називає його Господарем, а Деус Макалліан, Перший Майстер меча Калібана, кличе його Благодійником. Він також знав про його міцні зв'язки з високопосадовцем у раді міста лабіринту. Але…
"Він ще й пов'язаний із кардиналом Святого Королівства?"
Міланон приголомшено витріщився на Алона та Ютію — у його голові це просто не вкладалося. Поки обличчя Алона зберігало цілковиту байдужість, вираз Ютії випромінював глибоке тепло. Це тепло було настільки щирим, що навіть якби Міланону й справді завдали кривди, вона б ні за що не стала би на його бік.
"Хто ж він такий насправді…?"
Поки цей приголомшений подив заповнював його, Міланон почув, як Алон промовив:
— Сольранг, досить.
Після цих слів Міланона нарешті відпустили.
— Кх…
Стискаючи свою пульсуючу, ледь не розтрощену голову, Міланон скривився від болю. Алон підійшов до нього.
— Ви не неушкоджені? Перепрошую за це.
Слова вибачення були простими й прямими. Першим бажанням Міланона було огризнутися. Він знав, що висміювати рівного за статусом дворянина, як-от графа Палатіо, було негідно, проте розплата виявилася надто суворою. До того ж довкола зібралося чимало свідків.
Звісно, оскільки Міланон використав своїх найманців, щоб перекрити вулицю задля власної зручності, він не мав жодного співчуття від публіки. Власне, багатьом, схоже, навіть припало до душі втручання Сольранг.
— І все ж…
Відчувши дрібку власної правоти завдяки вибаченню Алона, Міланон розкрив рота, щоб відповісти, але тут же закрив його знову. У нього не було вибору, адже і Сольранг, і Ютія, що стояли за спиною Алона, не зводили з нього очей. Їхні багряні й золотисті очі палахкотіли, обіцяючи, що вони не пробачать жодного хибного кроку.
Дивилися з непохитною, нищівною люттю.
І тому…
— Н-ні, це дурниці.
— Ви впевнені?
— Т-так! Я… зі мною все гаразд… справді, усе чудово…!
З цими словами Міланон гарячково замахав руками й якнайшвидше накивав п'ятами геть із місця події.
Невдовзі після того, як дворянин, чиє ім'я Алон навіть не завдав собі клопоту дізнатися, налякано втік…
Коли перше здивування від їхньої раптової зустрічі минуло, вони перебралися до гільдії Сольранг, щоб утекти від зайвої уваги публіки. Нарешті, Алон міг спокійно побалакати з Ютією без жодних обмежень.
— Ти згадувала, що маєш якісь справи в Колонії?
— Так. Але я тут ненадовго.
Алон відповів на радісну посмішку Ютії коротким кивком, однак сам дещо замислився. Її посмішка була такою лагідною, такою праведною, що їй пасувало б звання святої. Проте це дивно розходилося з його спогадами про неї.
"Можливо, це через те, що я знав її лише як один із П'яти Великих Гріхів у «Психоделії», але зараз вона здається абсолютно іншою людиною" — подумав Алон.
Алон раптом усвідомив, що попри їхнє регулярне листування, це була їхня перша особиста зустріч за довгий час. Його переповнила щира гордість. Ютія розквітла просто чудово. Особливо враховуючи, що в його пам'яті все ще карбувався її нищівний образ як одного з П'яти Великих Гріхів, гордість за неї була навіть сильнішою, ніж за будь-кого іншого.
Алон окинув поглядом кімнату й знову заговорив:
— Але… ви двоє часом не ладнаєте між собою?
Він запитав про це тому, що Сольранг, зазвичай така жвава й непосидюча, поводилася незвично скуто від самого приходу Ютії. Проте Ютія з непохитною посмішкою відповіла:
— О, анітрохи. Ми із Сольранг найліпші подруги, чи не так?
— Так, — підтвердила Сольранг, кивнувши.
Та попри їхні заяви, повітря між ними було натягнуте, наче струна. Алон злегка нахилив голову в спантеличенні, але потім знизав плечима, вирішивши не втручатися, оскільки вони обидві стверджували про свою близькість.
А аж раптом Сольранг запитала:
— Господарю, ти ж добре подумаєш про це через два роки, правда?
Раптове запитання на мить спантеличило Алона, перш ніж до нього дійшло, що вона має на увазі пропозицію шлюбу. Він запнувся:
— Ну… я подумаю про це, коли настане час.
— Про що це ти мусиш подумати? — зацікавлено перепитала Ютія.
Алон завагався, міркуючи, як би краще пояснити ситуацію, але перш ніж він встиг мовити бодай слово, Сольранг сміливо заявила:
— Він пообіцяв щиро подумати про те, щоб одружитися зі мною через два роки!
Алон від несподіванки аж видихнув:
— А—
— Га? — Ютія, однаково вражена, видала звук щирої невіри.
Тим часом Сольранг сяяла перемогою як ніколи, ніби від її попереднього хвилювання й сліду не залишилося.
Ютія, яка якусь мить мовчки витріщалася на Сольранг порожнім поглядом, раптом тихо фиркала:
— Пф-ф…
— ?
Потім із цілком безтурботним виглядом вона повернулася до Алона:
— Немає потреби пояснювати, Вчителю. Я впевнена, що Сольранг висунула безглузду вимогу, і ти відчув потребу відповісти подібним чином, аби лише заспокоїти її, чи не так?
Навіть без жодного слова уточнення з боку Алона, Ютія, здавалося, осягнула всю ситуацію, виявляючи мудрість не за роками. Алон подумки всміхнувся. Для будь-кого зі сторони вона ідеально втілювала роль турботливої старшої сестри.
Але щойно Алон збирався схвально кивнути, Ютія продовжила:
— Так, саме так і було. Оскільки Сольранг дещо по-дитячому наївна, тобі, ймовірно, довелося втішити її віддаленою обіцянкою, розуміючи, що пряма відмова просто розтрощила б її серце. Я розумію, що ти сказав це лише тому, що в тебе не залишалося іншого вибору. Хоч обман — це й погано, але іноді брехня просто необхідна, правда?
— …??
Алон залишився в повному онімінні, а в його голові закрутився вихор спантеличення, поки Ютія з посмішкою виголошувала свою промову без жодної паузи на подих.
Потім вона перевела погляд на Сольранг і мовила:
— Тож тепер ти розумієш, Сольранг? Ти не повинна ставити Вчителя в незручне становище. І, як я вже казала тобі раніше, ти ще надто молода, щоб думати про одруження.
— Я не ставила його в незручне становище! До того ж заступник голови гільдії казав мені, що п'ять років різниці в віці — це ідеально для шлюбу!
— Сольранг, я сказала ні. Ти не повинна створювати клопоту для Вчителя.
Ютія продовжувала говорити приємним тоном, але обличчя Сольранг скривилося від роздратування, і вона закричала:
— Це ти не повинна! Ти взагалі стара, як світ!
— …Що ти маєш на увазі, Сольранг? Я старша за тебе лише на два роки.
Посмішка Ютії не зникла, проте…
— Я чула це від Ріне! Твій справжній вік сягає тися—
Перш ніж Сольранг встигла договорити речення —
Бум! Бряжч!
Сольранг раптово зникла, провалившись крізь підлоги.
— …?
Алон приголомшено витріщився на це видовище, шокований блискавичною швидкістю події. Ютія, яка щойно люто дивилася на місце, де тільки-но стояла Сольранг, раптом ніби згадала про присутність Алона. Вираз її обличчя миттєво пом'якшав, повернувши доброзичливу посмішку.
— Схоже, конструкція цієї будівлі дещо хитка.
Це була кричуща брехня, але Ютія виголосила її з цілковитою впевненістю.
— Будівля… хитка? — перепитав Алон.
— Так.
— …Ось як?
— Саме так. Вона провалилася так раптово, чи не так?
Попри її неодноразові запевнення — наче вона ні за що у світі не зізнається, що пробила Сольранг крізь підлогу, — Алону залишалося лише відповісти:
— Я зрозумів…
Алон неохоче кивнув на знак згоди, раптом пригадавши, що Ютія колись входила до П'яти Великих Гріхів. "Значить, жіночий вік — це справді табуйована тема… Але тисяча… тисяча років? Якого дідька, я цього не очікував" — подумки відклав Алон цю нову, абсолютно непотрібну йому інформацію.
— Я піду дістану Сольранг, — підсумувала розмову Ютія.
За кілька хвилин Алон спостерігав, як Сольранг, рухаючись зі скутою грацією маріонетки, знову всілась на свій стілець. Це стало для неї черговим нагадуванням про абсолютне табу, яке вона щойно порушила.
Наступні пів години вони розмовляли, ділячись різними новинами. Зрештою Ютія піднялась на ноги.
— Вчителю, здається, мені час іти.
Алон кивнув:
— Так, ти казала, що маєш інші справи.
— Так, я буду тут приблизно три тижні, тож обов'язково часто відвідуватиму тебе, поки ти залишаєшся в Колонії.
— Гаразд.
Щойно Ютія розвернулася, аби піти з легенькою посмішкою, вона раптом плеснула в долоні, ніби щось згадавши:
— О, раніше ти згадував, що збираєшся виступити в Колізеї?
Вони й справді обговорювали це під час розмови.
— Так, усе вірно. Як я й казав, я прагну здобути один предмет із королівської скарбниці.
— Посох Горобця, чи не так?
— Саме так.
— Хм…
Ютія м'яко кивнула, розуміючи його мету.
— Що ж, тоді скоро побачимося, — мовила вона з посмішкою, перш ніж піти.
Алон провів поглядом білу карету, що вирушила в напрямку королівського палацу Колонії, а потім перевів погляд на Сольранг, яка з полегшенням зітхнула, нарешті розслабившись.
— Що ж, гадаю, мені теж час почати власні приготування.
Наступного дня, провівши ніч у гільдії Сольранг, Алон вирушив просто до Колізею й подав заявку на участь у турнірі. За сприяння Сольранг процедура, яка зазвичай займала цілий тиждень, була завершена лише за одну годину.
"Перепустка бійця F-рангу… Це лише початок" — подумав Алон.
Стискаючи перепустку, яку видавали всім новим претендентам, Алон зміцнив свою рішучість перед майбутніми випробуваннями. Два дні по тому…
— У-а-а-а-а-а-а-а-а!!
Алон стояв на арені Колізею, готовий до свого першого поєдинку. Він перевів подих і роззирнувся довкола. Глядацькі трибуни були заповнені вщент — жодного вільного місця, а разом із ним на арені перебувало близько сотні інших бійців.
Його перший бій був не дуеллю, а королівською битвою, і умова перемоги була дуже простою: залишитися єдиним бійцем, який стоїть на ногах. Жодних інших правил не існувало — єдиною метою було виживання.
Хоча Алон зазвичай віддавав перевагу боям один на один, він вибрав королівську битву з однієї простої причини: перемога в ній дозволяла йому здійснити ривок із F-рангу одразу до D-рангу за один крок. Досягнувши D-рангу, боєць отримував право кидати виклики й мінятися рангами з тими, хто стояв вище, що давало Алону змогу значно прискорити своє сходження.
Роззираючись довкола, Алон міркував: "Єдиний шлях потрапити до королівської скарбниці й забрати потрібну нагороду — це здобути статус бійця A-рангу."
Звісно, здобуття статусу Баби Яги дало б доступ до національного скарбу — Ребо, але Алону не було потреби йти на такі крайності. Потрібні йому артефакти, включно з Посохом Горобця, зберігалися в скарбниці, доступній для бійців A-рангу.
"Це буде нелегко."
Алон оглянув площу. Інші бійці міцніше стиснули зброю й відповіли йому тим самим поглядом, ніби вони досягли мовчазного, взаємного розуміння.
Хтось нервував, хтось палав похмурою рішучістю, а дехто зверхньо всміхався чи насторожено оцінював обстановку. Їхні емоції різнилися, але вони мали одну спільну рису: усі вони були готові повернути свою зброю проти нього.
Звісно, Алон очікував цього. Навіть попри те, що всі ці бійці мали лише F-ранг, жоден із них не був гарматним м'ясом. Вони вступили в королівську битву з чіткою метою — розчавити своїх суперників і просунутися далі.
І для них, Алон був найочевиднішою першочерговою ціллю. Чутки про те, що він відбив напад Зовнішнього Бога і відіграв ключову роль у ситуації з Бабами Ягами, вже розійшлися довкола. Для кожного, хто прагнув перемоги, усунення Алона в першу чергу було найлогічнішим кроком.
[— Що ж, бій розпочнеться вже за мить!] — прогудів голос диктора над усією ареною.
Більшість бійців напружилися, очікуючи сигналу, і в ту ж мить, коли він пролунав...
[— БІЙ… ПОЧАВСЯ!]
...вони всі як один кинулися просто на Алона.
Обстановка загострилася за одну секунду. Арена вибухнула шаленим ревом натовпу, а бойові кличі бійців наповнили вуха Алона. І коли сокира першого супротивника вже опускалася на його голову —
Лише від найменшого руху пальців Алона, одягнених у чорні бойові обладунки —
Трісь!
Хвиля лютої, крижаної прохолоди вибухнула по всій арені.
Сокира, яка зупинилася за кілька сантиметрів від голови Алона, намертво замерзла просто в повітрі.
— **Бурулька**, — тихо мовив Алон, складаючи жести.
Бар'єр із льоду почав вириватися з-під землі, оточуючи його з усіх боків.
.
.
.
(П.П Що до віку Ютії, то там ще більша цифра. А ще мені цікаво, ці бійці на арені, взагалі тупі, як би вони вбили Алона, там би почалося знищення всього світу, по перше із-з п'яти Гріхів, по друге є ще дещо.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]