Розділ 68 - Чи справді це нормально……? (1)
Площа, яку охопило закляття створення льоду, виявилася мізерно малою та зникла менше ніж за три секунди.
Правду кажучи, результат був настільки мізерним, що не мав жодної практичної користі.
"Моя магічна енергія…"
Навіть це крихітне зусилля змусило Алона відчути, ніби його магічне ядро геть опустіло, і він раптом усвідомив, наскільки необачною була його боротьба із Зовнішнім Богом пів року тому.
"Варто вважати за щастя, що я взагалі вибрався звідти живим" — подумав Алон.
З цією думкою, Алон перевів погляд на драконіда, який щойно насміхався з нього.
Хоча він міг розрізнити лише туманний силует із порожніми білими прогалинами замість очей і рота, Алон чітко зчитав його вираз.
Драконід ошелешено витріщався на місце, де на мить з'явилася магія, широко роззявивши рота від шоку.
[Як… як таке можливо? Ти ж явно не маєш жодного уявлення про Резонанс Розуму чи будь-які пов'язані з ним поняттями…]
Драконід ошелешено бурмотів, не вірячи власним очам, а на його обличчі застигло таке здивування, ніби сам світ рухнув.
— Дотримуйся нашої угоди, — нагадав йому Алон про найважливіше.
Обличчя драконіда скривилося.
На мить здалося, що він ось-ось закричить, ніби Алон його дурить і їхній договір недійсний.
Однак після зауваження Алона про те, що істота його статусу мусить тримати слово, драконід важко застогнав, ніби на його плечі лягла вага всього світу.
[Господар…]
Скреготнувши зубами з гучним гуркотом, драконід урешті-решт вичавив із себе це звернення.
Хоч у цьому слові було більше отрути й жаги вбивства, ніж щирої пошани, Алон самовдоволено кивнув, відчуваючи задоволення від власної правоти.
[Ти справді нічого не знаєш про Резонанс Розуму?] — знову запитав драконід.
Алон похитав головою:
— Нічого.
[…Схоже, ти не брешеш.]
— Чому це має таке велике значення? — запитав Алон, щиро спантеличений.
Драконід ненадовго замовк, а потім пояснив:
[Як я вже казала, магію від початку розробили для того, щоб наблизитися до «законів». Фрази, жести та закляття виконують саме цю роль.]
[Однак є суттєва відмінність: якщо фрази й жести можна використовувати, просто осягнувши їхній зміст, то самих лише заклять недостатньо.]
Усівшись на край столу, драконід продовжив:
[Як я вже казала, закляття — це механізм доступу до законів, які маги закарбували в самій тканині цього світу.]
— Я пам'ятаю, ти згадувала про це… Але якщо твої слова правдиві й розуміння Резонансу Розуму є обов'язковим для Самопроявлення, то чому ти дала мені те закляття? Якби мені справді був потрібен Резонанс Розуму, хіба я зміг би використати його навіть після твоїх вказівок?
Відповідаючи на допитливе запитання Алона, драконід мовив без зволікань:
[Ти й правий, і помиляєшся водночас. Як я й казала, закляття — це ключі, але також це й спосіб втручання в закони. Це означає, що вони можуть слугувати не лише ключами, а й інструментом для викривлення самих законів.]
Алон кивнув, показуючи, що зрозумів.
Він і раніше застосовував закляття формування льоду різними способами, ще до спроби Самопроявлення. Тепер він також осягнув, яким саме законом маніпулювало закляття «Назва Снігової Гори».
— Тобто він має подвійне призначення.
[Саме так. Хоча його основна функція — слугувати ключем, який допомагає магам наблизитися до записаних ними законів, його також можна застосовувати як самостійний закон] — продовжив драконід.
[Але, як я вже повторювала, Самопроявлення вимагає Резонансу Розуму. А Резонанс Розуму — це пам'ять.]
— …Пам'ять?
Алон злегка нахилив голову в нерозумінні. Драконід на мить завагався, а потім пояснив детальніше:
[Так. Люди кажуть про успадкування історії чи знань, але зрештою все це — пам'ять. Пам'ять про перші миті, коли маги наблизилися до законів і створили закляття.]
[Саме це я й називаю Резонансом Розуму, і це абсолютно необхідно для використання заклять як ключів. Ось чому я казала, що це позбавлено будь-якої логіки.]
Драконід насупився й додав, злегка тихим голосом:
[У цьому світі більше немає ні Резонансу Розуму, ні магів, здатних передати його своїм нащадкам.]
Пролунала коротка тиша.
Проте невдовзі її порушило важке зітхання драконіда.
[Ось чому я в такому нерозумінні. Як саме ти досяг Самопроявлення?]
Вона спантеличено витріщилася на Алона, але той, звісно ж, не мав відповіді.
Адже Алон і сам не уявляв, як йому це вдалося.
Або, якщо бути точнішим, він знав послідовність дій: склав печатку, промовив фразу й назвав закляття.
Завдяки цим діям Алон успішно здійснив Самопроявлення.
Проте це суперечило нещодавнім поясненням драконіда.
Твердження, що Самопроявлення вимагає спадкоємності Резонансу Розуму, розходилося з власним досвідом Алона, адже він не мав жодних спогадів про отримання чогось подібного.
І це була не єдина розбіжність. Між загальними знаннями драконіда й тим, що розумів Алон, пролягала величезна прірва.
По-перше, досі Алон використовував фрази, закляття та печатки для створення магії, але більшість цих знань він здобув, просто вимовляючи фрази вголос і навчаючись на практиці.
Інакше кажучи, він вираховував значення фраз шляхом багаторазових спроб, не маючи жодного попереднього розуміння.
Але ж драконід чітко заявив: фрази й закляття можна використовувати лише тоді, коли розумієш їхній зміст.
Фактично його слова означали, що вигаданий Алоном метод самостійного вивчення магії взагалі не мав би працювати.
— Перш ніж ми продовжимо, у мене є запитання.
[Яке?]
Алон озвучив свої сумніви драконіду. Та, вислухавши його, тихо промовила:
[…Хіба таке взагалі можливо?]
Він порожньо витріщився на неї, геть не в змозі цього осягнути.
— Але саме цим методом я завжди й користувався. І зараз нічого не змінилося.
Відповідь Алона викликала в драконіда лише скептичний смішок. Вона уже збиралася сказати щось ще, як раптом —
Гуркіт!
— ?
Алон здивовано роззирнувся: вежа раптово здригнулася, ніби від підземного поштовху.
[…Схоже, мій час вичерпано.]
— Твій час?
[Час, протягом якого я можу матеріалізуватися в цьому світі, обмежений, і здається, він добігає кінця.]
Алон інстинктивно насупився від такого пояснення, але драконід лише заспокійливо всміхнувся.
[Не переймайся цим надто сильно. Повертайся через п'ять днів, і ми поговоримо знову. Я відповім на всі твої запитання. І ще —]
[-Якщо зможеш, знайди Посох Горобця та здобудь фрази й закляття з свідомості, що міститься всередині. Ти зможеш спілкуватися з нею, спрямувавши в нього магію.]
"Посох Горобця…? Зброя із власною свідомістю?" — подумав Алон.
[Якщо точніше, це зброя, наділена особистістю… Доволі дивакуватою. Отримай від неї фрази й закляття.]
— Ти описуєш ці закляття як щось на зразок таємних мистецтв, але стверджуєш, що ця свідомість легко їх розкриє?
[Не турбуйся про це. Свідомість усередині бідкається через неможливість передати свої знання, тож він з величезним палаючим бажанням буде вчити тебе.]
[Я з нетерпінням чекаю на це. Якщо твоя розповідь правдива, ти зможеш —]
Драконід знову підступно вишкірився.
[-Використовувати магію всіх магів, маючи лише фрази, закляття та печатки. І —]
Перш ніж він встиг договорити речення, драконід зник у спалаху світла, залишивши Алона мовчки дивитися на порожнє місце.
Трохи згодом.
Залишивши руїни, Алон сидів у кареті, занурений у думки.
Він так і не розкрив таємниць, які початково привели його сюди і про які він так довго розмірковував. Однак його увага змістилася на інше.
Ці секрети не становили негайної загрози, тим паче що обов'язки в Колізеї вимагали його перебування в Колонії щонайменше ще два тижні.
Натомість Алон обмірковував слова драконіда.
"Неможливо користуватися магією, не розуміючи фраз, заклять та Самопроявлення, чи не так?"
Він прокручував це в голові знову й знову.
"Той драконід не схожий на брехуна… То як же мені вдавалося їх застосовувати?"
Попри багаторазові роздуми, він розумів: знайти відповідь на те, чого ти не тямиш, просто неможливо.
"Відчуваю, тут є якась глибша таємниця…"
Відчуваючи легку цікавість, він невдовзі переключив думки на іншу тему.
"Значить, Посох Горобця…"
На щастя, Алон знав, де лежить Посох Горобця, про який згадав драконід.
"Він має зберігатися в королівській скарбниці Колонії."
Він уже кілька разів проникав у королівське сховище під час місій для вилучення різних артефактів, тож чудово знав це місце.
Однак, попри обізнаність, Алон ніколи не забирав Посох Горобця.
З точки зору своїх можливостей, цей предмет був чи не найменш корисним серед усього асортименту скарбниці.
"Його характеристики недостатньо привабливі, щоб вибирати його замість інших речей, які я початково планував здобути."
І все ж він не збирався нехтувати порадою драконіда, тож після роздумів ухвалив рішення.
"Схоже, вибору немає… Доведеться спершу зареєструватися бійцем у Колізеї."
Він вирішив цього разу взяти участь у боях Колізею та забрати Посох Горобця.
І ось…
— Господарю!
— Так?
— Погладиш мене по голові?
— …По голові?
— Так!
Алон ніжно гладив Сольранг по волоссю, поки вона, примостившись поруч, випрошувала ласку.
Вона явно насолоджувалася цим, навіть коли його рука майже не рухалася, а вона сама активно терлася головою об його долоню.
Разом вони дісталися Колонії.
А тоді…
— …Що?
Щойно вони ввійшли, Алон відчув, що в місті панує якась дивна, неприродна атмосфера.
Власне, звернувши увагу на майже повну відсутність людей усередині Колонії, Алон спантеличено роззирнувся, але це тривало лише мить.
Коли вони їхали каретою в напрямку гільдії, Алон помітив величезний натовп, що зібрався вздовж головної вулиці Колонії, і негайно зупинив транспортний засіб.
Проїхати крізь таку отару людей було неможливо.
До того ж —
— Пані Сольранг, схоже, нам доведеться зачекати, поки натовп розійдеться, — повернувся з доповіддю розвідник-звіролюд.
Сольранг перевела погляд на Алона.
Трохи подумавши, Алон мовив:
— Зачекаємо й подивимося, що відбувається.
Він вийшов із карети, оскільки це бурхливе дійство прикувало його увагу.
Здавалося, усе населення Колонії зійшлося сюди, заповнивши обидва боки центральної вулиці.
Коли Алон прокладав собі шлях крізь натовп, він зрештою побачив карету, що повільно наближалася здалеку.
— Стій.
Найманець перегородив Алону дорогу.
Чоловік суворої зовнішності злегка штовхнув Алона рукою, що стискала руків'я меча, і мовив:
— Нікому не дозволено наближатися до лорда Міланона.
Пряма погроза.
Тільки тепер Алон помітив, що, попри великий натовп, ця конкретна зона була порожньою — її охороняли найманці.
Алон перевів погляд на чоловіка, який сидів у центрі кільця охорони.
Той мав вигляд дворянина з Колонії, обвішаного різноманітними прикрасами, і від нього так і віяло пихатістю.
Почувши слова найманця, дворянин глянув на Алона, зверхньо всміхнувся й відвернувся.
У цю мить Алон подумки всміхнувся, дивлячись на цього аристократа, який, як і багато хто його статусу, відчував свою вищість через найдрібніші дурниці.
Хрусь!
Найманець, який щойно перегородив шлях Алону, в мить зник — його відкинуло просто в сусідню ятку з їжею.
Це сталося за секунду.
Натовп миттєво переключив увагу на подію, і найманці з оточення почали висуватися вперед, навіть не встигши усвідомити, що відбулося.
І в цю мить —
Трісь!
Бум! Бряжч!
Найманці, які кинулися до Алона, злетіли в повітря й врізалися в будівлі.
— С-Сольранг!?
Міланон, той самий дворянин, який щойно зверхньо всміхався, перелякано відсахнувся від раптової появи Сольранг.
— А-а-а-а-а-ах!!! — закричав він волаючи, коли Сольранг схопила його за голову.
А далі —
— Господарю, він поставився до тебе без поваги. Як мені з ним вчинити?
Сольранг повернулася до Алона із сяючою посмішкою — повна протилежність порівняно з тим, як вона поводилася з Міланоном. Алон аж мову втратив.
Не давши йому й миті для втручання, Сольранг міцно стиснула голову дворянина, ніби готова була розчавити її в будь-яку секунду лише за те, що той насмілився висміяти Алона.
— Прикінчити його?
Приємно, звісно, але Алон відчув, що це вже трохи занадто.
— Принаймні точно не на такій людній вулиці…
Міркуючи, як владнати цю халепу, Алон почув шепіт у натовпі довкола.
Він невдовзі помітив, що біла карета, яка рухалася заповненою вулицею, зупинилася просто перед ним. Водночас він упізнав, кому вона належить.
"Святе Королівство, он як" — подумав Алон, дивлячись на паладинів.
І саме в цей момент двері зупиненої карети відчинилися, і звідти почала виходити постать.
Це була дівчина, одягнена в чорне, з червоною вишивкою, що прикрашала її священні шати в кількох місцях.
— Хм?
Алон відчув лише коротке спантеличення — її обличчя здалося йому дивно знайомим.
— К-Кардинал! — почув він голос дворянина Міланона, чию голову все ще тримала Сольранг, який звертався до дівчини.
У ту ж мить інтуїція підказала Алону, що ситуація ось-ось заплутається ще дужче.
Дійсно, для стороннього спостерігача ця картина виглядала так, ніби Алон із Сольранг знущаються з безневинного аристократа.
Міланон, прагнучи скористатися нагодою, зробив показово жалісливу міну. Алон уже подумки зважував, чи варто спробувати розвіяти це непорозуміння.
Проте, всупереч усім очікуванням, дівчина, яка вийшла з карети, навіть не наблизилася до дворянина в лещатах Сольранг.
Ні, вона навіть не глянула в його бік, ніби той був порожнім місцем. Натомість вона попрямувала просто до Алона.
— Ой!
Коли Сольранг, активно виляючи хвостом, поступилася дорогою, дівчина підійшла до Алона й стиснула його ліву руку обома своїми долонями.
А тоді —
— Ми так довго не бачилися.
У цю мить, коли червоні очі дівчини — тепер видимі, бо вона розплющила їх, — зустрілися з його поглядом, Алон упізнав її.
Дівчина перед ним була не хто інша, як...
— Учителю.
…Ютія Блудіа.
На вулиці, де панувала тиша й висіло повне оніміння, а шепіт натовпу вмить вщух, вона посміхнулася йому, не мовивши більше ні слова.
.
.
.
(П.П Ууу, Сольранг, як завжди миленька, але жорстока зі всіма, окрім Алона.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]