Розділ 67 - Підпиши! (2)
Герцог Комалон із Королівства Ашталон, що лежало на захід від Королівства Астерія, був дворянином із колосальним впливом навіть у власній країні. Хоча більшість аристократів і гадки не мали про це, він також володів розгалуженою мережею зв'язків у кримінальному світі. Справді, у злочинному середовищі Об'єднаного Королівства навряд чи знайшовся б куточок, куди б не сягала його влада — аж дотепер.
— Хм...
Пізно вночі у своєму тихому кабінеті герцог Комалон вдивлявся у стопку паперів. Його обличчя виглядало молодшим як для чоловіка середнього віку, який утримував свій титул понад два десятиліття. Він порушив тишу тихим бурмотінням:
— Виходить, нам важко поширити свій вплив на Королівство Астерія?
Здавалося, він розмовляв із самим собою в порожній кімнаті, однак йому відповіли, хоча довкола не було жодної живої душі.
— Саме так.
Одразу після відповіді, з тіні матеріалізувався чоловік і опустився на коліно перед герцогом. Цей чоловік на ім'я Шуто керував масштабними операціями герцога в кримінальному світі по всьому Ашталону.
Герцог продовжив допит, навіть не розвертаючись:
— Зовсім ніяк?
— Так. Усіх наших агентів, розміщених там, усунули.
— Фракції, які ми забезпечували Нефритом Безодні та Ядрами Безодні, так легко зазнали краху?
— Ну...
Шуто на мить замовк перед тим, як відповісти:
— В Астерії ще не сформувалося жодної організації достатнього рівня, якій можна було б довірити Нефрит Безодні чи Ядра Безодні.
— Зрозуміло. Отже, у нас не було відповідних кандидатів.
— Мої найглибші вибачення.
Шуто низько схилив голову. Герцог, ліниво постукуючи пером, відповів рівним тоном:
— Немає потреби у вибаченнях.
— Пробачте м—
Коли Шуто знову заговорив, схиляючи голову ще нижче, він відчув: щось не так. У ту мить, як він усвідомив цю химерність, його кут зору перевернувся, і він побачив постать герцога Комалона догори дригом.
— ?
Обличчя Шуто викривилося у спантеличенні, він не міг збагнути, що відбувається.
І потім—
— Твоїм вибаченням стане твоя смерть.
Тиха заява супроводжувалася глухим ударом тіла Шуто об підлогу. Щойно наказ було віддано, тіні відокремилися від темряви й потягнули труп Шуто геть із кабінету.
Мить по тому—
— Інжела.
На клич герцога Комалона, який щойно без жодних зусиль стратив свого підлеглого з кримінального світу, з тіні виринула інша постать. Цього разу це була темна ельфійка із синьо-чорною шкірою та виразними вухами.
— Кликали?
— Так. Відтепер ти візьмеш ці справи під свій контроль.
— Зрозуміла.
Темна ельфійка кивнула. Не звертаючи жодної уваги на тіло Шуто, яке волокли в темряву, герцог Комалон заговорив знову:
— І... ти підтверджуєш, що ми не можемо здійснювати вплив у Астерії?
— Так.
— Це проблематично. Це критично важливо для плану.
— Нам діяти напряму? — запитала Інжела.
Утім, герцог Комалон на мить замислився й хитнув головою:
— Ні. Наша увага має залишатися прикутою до подій у Раксасі. Немає жодної користі у розкритті всієї нашої сили на цьому етапі. Тож... той, хто очолює Кальфу — це... маркіз Палатіо, правильно?
— Так. Кальфа, панівна сила злочинного світу в Астерії, діє під заступництвом цього дворянина.
— Маркіз Палатіо.
Бурмотіння герцога Комалона містило нотку зацікавленості. Це було пов'язано з тим, що маркіз Палатіо останнім часом кілька разів зривав його плани. Це не виглядало навмисним, але втручання маркіза змушувало його заново виконувати купу марудної роботи.
Більше того, нещодавні чутки привернули його увагу, особливо тому, що вони стосувалися його поточних «планів».
— Ми не будемо діяти напряму. Буде незручно, якщо наші сліди приведуть до нас.
— Зрозуміла. Які будуть вказівки?
— Накажи тим, кого ми підкупили, висловити свої претензії маркізу Палатіо. Наша мета — лише чинити певний тиск. Якщо ми хоч трохи похитнемо його авторитет, тріщини з'являться дуже швидко.
Він говорив із невимушеним виглядом людини, яка точно знала, наскільки крихким може бути політичний замок із піску.
— Цей момент насправді вельми вдалий. Наші контакти вже просили нас приділити більше уваги Астерії. Щойно ми розберемося з маркізом, ми зможемо використати цей успіх, щоб розширити свій вплив.
— Зрозуміла.
Коли темна ельфійка Інжела прийняла наказ, Комалон знову опустив погляд на свої документи, а потім завагався, ніби згадавши про щось:
— Як просувається експеримент?
— Якщо ви про юного пана Карміна, то він наразі перебуває в ізоляційній камері.
— Його стан?
— У попередніх тестах із Нефритом Безодні він виявляв тривожність та підвищену агресію, але все ще міг дотримуватися денного розпорядку. Однак відколи цього року він поглинув Ядро Безодні, його лютий гнів став неконтрольованим. Він, за великим рахунком, зламаний.
Інжела безпристрасно зачитала звіт. Герцог Комалон слухав, і на його обличчі не здригнувся жоден мускул.
— Зрозуміло.
— Я розберуся із ситуацією в Астерії належним чином.
Із цими словами він перевів увагу, його інтерес явно вичерпався.
— Зрозуміла.
Темна ельфійка вклонилася й миттєво зникла, залишивши кабінет герцога в колишній глибокій тиші, ніби ніхто й ніколи її не порушував.
————
Алон відчужено витріщався на заяву про реєстрацію шлюбу, а потім підвів очі на Сольранг.
Її очі сяяли яскравим світлом.
— Будьмо сім'єю!
Вираз обличчя Сольранг був сповнений надії, але Алон, тримаючи документ, подумав: "Це якось..."
Зберігаючи незворушну маску поверх внутрішнього ніяковіння, він запитав:
— Чи є щось інше, чого ти бажаєш?
— Ні!
— ...Вибач, але я не можу погодитися на це.
— Е—
Вуха Сольранг жалісно опустилися, її розчарування було очевидним. Утім, хоч би якою пригніченою вона виглядала, Алон не мав наміру одружуватися з нею просто зараз.
Об'єктивно, Сольранг не бракувало якості потенційної дружини. Вона була надзвичайно вродливою, а її честь і соціальний статус також були значними.
Але це з зовнішньої точки зору. Для Алона особисто кілька моментів змушували його вагатися.
По-перше, хоча різниця у віці й не була колосальною, Алон завжди дивився на Сольранг як на доньку.
По-друге, Алон був переконаний, що почуття Сольранг — це не справжнє кохання; вона просто хотіла одружитися з ним, щоб стати «сім'єю». Вона відчувала до нього симпатію, але це не було романтичним коханням.
Ці два пункти були важливими для Алона, який мав досить традиційні погляди на стосунки, тож він відхилив її прохання.
— Ууу—
Сольранг видала тужливий звук, її хвіст безсило повис, поки вона дулася. Тоді Алон замислився...
"Спочатку мені потрібно втішити її після того жорстокого удару в спину, але балачки про «сім'ю» тут навряд чи зарадять." — подумав Алон.
Після коротких роздумів Алон опанував себе й сказав:
— Повернімося до цього питання, коли ти трохи підростеш.
— ...Наскільки підросту?
— ...На два роки?
Алон подумки зітхнув. Він відчував, що занадто довгий термін її не втішить, а занадто короткий буде недоречним, тому як компроміс вибрав два роки — перш за все для того, щоб вона заспокоїлася.
"Чи не занадто короткий час я дав?" — подумав Алон.
Та попри його хвилювання, Сольранг, побачивши промінь надії, миттєво повеселішала й почала виляти хвостом.
— Добре!
Спостерігаючи, як вона стала більш бадьорою, Алон тихо видихнув із полегшенням.
"Ну, за два роки вона, швидше за все, змінить свою думку." — подумав Алон.
Через деякий час Алон опинився перед давно забутими руїнами. Залишивши Сольранг, яка наполягала на тому, щоб зачекати зовні, він негайно рушив усередину. Невдовзі він прибув до центральної вежі — місця його попередньої зустрічі з невідомою істотою. Він без вагань піднявся на вежу.
І потім—
[О, ти повернувся.]
У ту мить, як він ступив до великої зали, перед ним з'явилася постать, ніби чекала на його прибуття. Очі Алона розширилися від шоку.
Минулого разу, коли вони зустрічалися, ця істота була настільки викривленою та спотвореною, що її неможливо було впізнати. Тепер її форма стала чіткою. Вона мала людиноподібну статуру, але з рогами на голові та довгим хвостом, що тягнувся зі спини.
"Дракон...? Ні... драконоподібний?" — подумав Алон.
Хоча її форма все ще складалася з тіньової темряви, Алон тепер міг приблизно розібрати її природу.
[Хо, ти тепер виразно бачиш мене? Здогадуюся, перемога над Зовнішнім Богом підвищила твій рівень. Досить значне досягнення. Чесно кажучи, я не вірила, що тобі це вдасться.]
Алон звернувся до драконоподібної тіні:
— Я був за крок від смерті під час цього процесу.
[Якщо звичайна людина може протистояти Зовнішньому Богу й лише «майже» загинути, це вже само по собі варте уваги, хіба ні? Хоча... судячи з залишкової енергії, схоже, ти бився з ним до того, як його втілення завершилося.]
Постать сиділа, схрестивши ноги, на письмовому столі в кабінеті й спиралася підборіддям на руку.
[І все ж, це дивно. Як тобі вдалося вбити його, навіть у незакінченому стані? Це не той подвиг, на який має бути здатна людина.]
Драконоподібний вигнув свій довгий хвіст у формі знака питання, виглядаючи щиро допитливим.
— Я використав Самопроявлення.
[...Що? Самопроявлення? Ти?]
— Так.
[...Пфф.]
Алон відповів спокійно, але істота, яка ще мить тому говорила з такою зверхністю, повністю завмерла. А потім—
[Пухахахахаха!!]
Вона вибухнула нестримним сміхом, відхиляючись назад, мов дитина, і неодноразово ляскаючи по столу. Алон, спантеличений цим раптовим спалахом, міг лише розгублено спостерігати.
[Ах, мої вибачення, минули віки відтоді, як я чула такий смішний жарт.]
— Яка саме частина була жартом?
[Та частина, де ти стверджуєш, ніби тобі вдалося використати Самопроявлення!]
Драконоподібний витер сльози з очей, усе ще хихикаючи.
[Ну, це помилка, якої легко припуститися. Маг повинен мати гордість, зрештою, і дрібку зверхності теж.]
Істота тепер відкрито висміювала його.
[Дозволь мені просвітити тебе. Для тебе неможливо було досягти Самопроявлення. Як звичайна людина, яка навіть не опанувала Резонанс Розуму, взагалі може здійснити Самопроявлення?]
— ...Резонанс Розуму?
[Бачиш? Ти навіть не знаєш, що таке Резонанс Розуму, і все ж говориш про Самопроявлення. Пфф.]
Драконоподібний захіхікав, поклавши руку на плече Алона й додавши:
[Я віддам тобі належне за знищення Зовнішнього Бога, але нечесність — це не чеснота. О, і якщо ти почуваєшся ніяково, я дозволю тобі вийти на хвилинку, щоб зібратися з думками. Не поспішай.]
Усе ще хіхікаючи, драконоподібний зняв руку з плеча Алона. Алон подивився на постать і запитав:
— ...Ти справді вважаєш, що я збрехав?
[Без сумніву.]
— А що, як ні?
[Якщо ні—]
Драконоподібний із незмінно самовдоволеним виразом обличчя широко вишкірився:
[Тоді якщо ти можеш надати доказ просто тут і зараз, я називатиму тебе «Господарем» від цього дня й надалі! Що скажеш? Зможеш продемонструвати?]
Драконоподібний запропонував це так, ніби це була найбезглуздіше парі у світі.
— Переконайся, що виконаєш цю обіцянку, — застеріг Алон, складаючи серію ручних жестів.
[О, я неодмінно виконаю її! Якщо ти справді зможеш надати доказ!]
Сповнений зневаги, драконоподібний насміхався. Але Алон замислився:
"Чи це можливо?"
Правду кажучи, відтворити Самопроявлення з його нинішньою силою було для нього майже непосильним завданням. Однак це була не реальна бойова ситуація.
"Якщо мені потрібна лише невелика демонстрація, без практичного застосування, моєї залишкової магії має вистачити." — подумав Алон.
Із цією думкою він розпочав тихе заклинання. У міру того, як закляття повільно набувало форми, вишкір драконоподібного заціпенів, а потім повністю зник. Крижана сфера, що формувалася перед Алоном, поступово перетворювалася на великий кристал, приймаючи форму алебарди — ключа до Самопроявлення.
[Га?]
Уперше очі драконоподібного заполонило цілковите спантеличення. Він витріщився, широко відкривши очі від усвідомлення того, що щось пішло жахливо не так.
І потім—
— **Алебарда Крижаного Кристала.**
Коли Алон вимовив останні слова закляття, шар криги вибухнув і розлився гротом перед ним.
[Неможливо...!?]
Обличчя драконоподібного застигло маскою чистого шоку.
.
.
.
(П.П Скажу ось що, навіть через роки Сольранг все одно любитиме Алона, я навіть би сказав, її любов тіки зростатиме. Що до цієї постаті, драконоподібного, то це Жінка, спочатку коли я читав, думав що це чоловік, а потім дізнався хто вона, і все встало на свої місця, +її показували в манхві в вигляді дівчини з драконячими рисами.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]