Розділ 66 - Підпиши! (1)
Минуло три дні з того часу, як Алон вирушив перевірити чутки про проблеми навколо Аль-Камае.
Відновивши свою подорож разом із торговим караваном, що регулярно прямував до пустельного міста, Алон важко видихнув у задушливу спеку.
— Господарю, ви впевнені, що не хочете скористатися ним хоча б разочок?
— Один хибний крок — і все навколо вкриється кригою.
— Я б краще вибрав це, ніж спектися живцем...
— Відповідь усе одно «ні».
Слухаючи, як Еван бурчить через ризик спектися живцем, Алон дивився на палюче сонце та розмірковував про події останніх кількох днів.
"Що ж сталося з Аль-Камае?" — подумав Алон.
Звісно, не маючи перед очима тіла, він не міг бути впевненим у долі Аль-Камае. Утім, причиною, чому він вважав, що щось пішло не так, був артефакт, який він тепер носив із собою.
Він роздивлявся значок на своїй долоні.
Замість золотого блиску той мав тьмяний, свинцево-сірий відтінок.
У грі «Психоделія» цей артефакт, «Символ Невинного», був предметом, який можна було здобути після зіткнення з Аль-Камае на середніх етапах гри.
"Я й не сподівався здобути його так рано." — подумав Алон.
Хоча наразі значок був неактивним, він славився своїми неймовірними характеристиками після оцінювання, особливо як для предмета середини гри. Це було подібно до перстня, який йому дала Хінкель і який також досі залишався невикористаним.
"По дорозі до Раксаса, щоб розблокувати перстень, мені варто зробити гак до міста лабіринту для оцінювання." — подумав Алон.
У будь-якому разі, цей Символ Невинного був річчю, яку Аль-Камае надзвичайно цінував, наклавши на неї потужне закляття прив'язки, щоб запобігти крадіжці.
Простіше кажучи, якби Аль-Камае все ще був живий, значок неможливо було б забрати.
Утім, тепер він лежав у долоні Алона, повністю вільний від будь-яких магічних пут, що остаточно переконало його: з Аль-Камае сталася катастрофа.
Саме тому того вечора Алон методично обчистив маєток Аль-Камае.
— ...
Він кинув швидкий погляд на скарби, що тепер були складені в задній частині карети, і дозволив ледь помітній посмішці торкнутися своїх губ під безпристрасною маскою.
І це було ще не все.
Торбинка на його поясі тепер була повна магічних зіль найвищої якості, що поповнило запаси, виснажені під час його нещодавнього бою з Кайласом.
Усе це було награбовано в оселі Аль-Камае.
"Скарбниця виявилася не такою величезною, як я уявляв, але..." — подумав Алон.
Оскільки багатства в цьому світі не росли просто з землі, Алон був повністю задоволений добром, завантаженим у карету.
Для нього гроші завжди були бажаним рішенням.
Скільки часу вони вже так подорожували?
— Усім зупинитися!
Дзинь-дзинь!
На вигук спереду, пустельний караван здригнувся й зупинився під передзвін дзвіночка.
Це був сигнал для купців розбивати табір. Бачачи, як сонце сідає за горизонт, Алон зійшов із карети.
Невдовзі після того, як почалася підготовка до табору...
— Ах, маркізе, сподіваюся, ваша сьогоднішня подорож була комфортною?
На відміну від голови попереднього Каравану Золотої Гриви, цього разу до Алона з низьким уклоном наблизився досить худорлявий ватажок купців.
— Усе було належним чином.
— О, як добре це чути~
Ватажок купців, який продовжував вклонятися, незважаючи на стриманість Алона, вичавив виразно торгівельну посмішку й запропонував Алону предмет:
— ...Що це?
— Ах, це особливі товари, якими торгує наша група. Ось вино з маєтку Комур, а з цього боку — харчі, привезені з земель Кальміана.
— Розумію.
— Ми принесли їх у надії, що ви скуштуєте.
Алон злегка кивнув на таку надмірну ввічливість, спостерігаючи, як ватажок купців схилився так низько, що його голова майже торкалася піску.
— Я скуштую.
— Так, мій лорде! Будь ласка, гарного вам вечора.
Спостерігаючи, як ватажок купців вклонився ще кілька разів, перш ніж відступити, Алон злегка знизав плечима.
У минулому йому рідко виявляли повну повагу, відповідну його титулу, але останнім часом він виявляв, що отримує розкішне ставлення майже всюди.
Це було насамперед пов'язано з його зростаючою славою та чутками, що ходили навколо, ніби він очолює наймогутнішу фракцію в Королівстві Астерія.
Як наслідок, кожен, хто мав бодай базове уявлення про політику королівства, прагнув вислужитися перед Алоном і перетворювався на підлабузника, щойно бачив його.
"Звісно, це стосується здебільшого тих, хто діє поблизу Королівства Астерія." — подумав Алон.
Коли Алон знизав плечима, оглядаючи подарунок, який ватажок купців надав у надії встановити нові торгові зв'язки...
— Справді?
— Абсолютно.
Він почув голос Евана неподалік, який теревенив із дівчиною, після того як вони закінчили облаштовувати табір.
— Це неймовірно.
— Ха-ха, це й справді не так уже й складно.
Помітивши дівчину, яка із захопленням реагувала на вихваляння Евана, Алон невдовзі впізнав, хто вона така.
"Донька ватажка купців." — подумав Алон.
Він зробив здивований вираз обличчя, спостерігаючи за цією парою.
"Здається, останнім часом навколо Евана збирається дедалі більше жінок." — подумав Алон.
Алон досить чітко розумів, чому жінки раптово потягнулися до Евана.
Це було прямим наслідком його власної слави.
Як до єдиного лицаря відомого маркіза Палатіо, більшість жінок виявляли інтерес до Евана, наближаючись до нього з відчуттям захоплення.
Хоча в Алона й виникало дивне відчуття через те, що один горбатиться, а інший знімає вершки, він швидко відкинув ці думки.
"Ну, враховуючи все, через що він пройшов, гадаю, це нормально." — подумав Алон.
Бачачи, як Еван влаштовує гучну та показову виставу, Алон знову зловив себе на думці:
"Цікаво, чи усвідомлює Еван? Що донька ватажка купців дивиться на нього гострим поглядом хижака." — подумав Алон.
Не бачачи причин заважати, Алон всівся біля багаття, щоб утекти від вечірньої прохолоди, яка зростала.
— Смачно.
Солодка картопля, яку приготував Еван, була спечена до ідеалу.
Через тиждень і один день, у блідому світлі світанку, Алон знову побачив силует Колонії, де не був уже майже рік.
"Хм~" — подумав Алон.
Хоча Колонія виглядала здебільшого незмінною, її характерна архітектура все одно здавалася свіжою та яскравою для очей Алона.
Після короткого обміну прощаннями з ватажком купців, Алон повернувся щоб піти, коли...
— Господарю!
Він відчув знайомий удар Сольранг, яка кинулася на нього, міцно обнявши його руками.
— Привіт!
Сольранг, що прилипла до нього, мов клей, привітала його з яскравою радістю.
— Давно не бачилися.
— Давно!
Коли Алон спостерігав, як хвіст Сольранг виляє від захвату...
— Подивіться туди. Хіба це не Золота Блискавка?
— Вона.
— З ким вона?
— Схоже на маркіза Палатіо.
— Та ти жартуєш. Скажений Пес поводиться з кимось так приязно?
Він почув тихий шепіт, що доносився від людей навколо.
— Сольранг.
— Так!
— Можеш уже відпустити.
— Зрозуміла!
За словами Алона, Сольранг миттєво розімкнула руки на його талії й міцно стала ногами на землю.
— Я все правильно зробила?
— Правильно.
Бачачи, як хвіст Сольранг закрутився ще радісніше від його похвали, Алон раптом усвідомив, наскільки тихо стало довкола.
Озирнувшись, він побачив, що всі біля південних воріт Колонії витріщалися на нього з приголомшеними виразами обличчя.
Навіть ватажок купців та його донька, які тільки-но попрощалися з ним, стояли заціпенілі з відвислими щелепами.
"Чому всі такі вражені?" — подумав Алон.
Почуваючись дещо спантеличеним через цю глибоку тишу в повітрі, Алон із легким подивом оглядівся навколо.
Усі виглядали так, ніби спостерігали марево, їхні обличчя застигли у цілковитій невірі.
Бачачи їхню реакцію, Алон і сам збився з пантелику.
Хіба Сольранг не вітала його з подібним ентузіазмом ще рік тому?
Але тепер характер поглядів спостерігачів був кардинально іншим, що на мить дезорієнтувало Алона.
— Кхм, кхм—
Незграбно прочистивши горло, щоб розрядити це дивне напруження, Алон заговорив:
— Сольранг, я б хотів вирушити просто до руїн. Це можливо?
— Звісно можливо!
Із запевненням Сольранг, Алон негайно сів у карету. Навіть коли карета рушила до руїн, вирази здивування не зникали з облич натовпу, що спостерігав.
Вони їхали дорогою до забутих руїн у кареті, яку організувала Сольранг. Як і раніше, їх супроводжували члени Плем'я Золотої Гриви, однак Алон міг відчути ледь помітну зміну в атмосфері.
"Щось не так, як раніше." — подумав Алон.
Алон подивився на Сольранг. Сама Сольранг не сильно змінилася порівняно з минулим роком. Єдиною суттєвою зміною було те, що її яскрава золотоволоса шевелюра стала довшою, тепер спадаючи майже до основи хвоста. В іншому вона залишилася такою ж.
Однак, на відміну від Сольранг, поведінка родичів із Плем'я Золотої Гриви, які охороняли карету, помітно відрізнялася від минулорічної.
"Тоді вони здавалися більш привітними..." — подумав Алон.
Їхня колишня доброзичливість була спрямована радше на Сольранг, ніж на нього, але тепер усі сліди цієї невимушеної, привітної манери зникли. Вони пересувалися в цілковитому мовчанні, їхня увага була педантично прикута до довкілля.
Згадавши про зраду, якої зазнала Сольранг рік тому, Алон кивнув сам собі.
"Мабуть, удар від тієї зради виявився глибшим, ніж я усвідомлював." — подумав Алон.
Поки Алон міркував про те, що йому варто бути уважнішим до Сольранг, аби вона не тягала такий тягар, вона раптом заговорила:
— Ах, Господарю!
Вона вигукнула так, ніби тільки-но згадала про щось важливе, і Алон відповів:
— Що таке?
— Можна попросити вас про послугу!?
Алон був на мить спантеличений раптовим проханням, але невдовзі кивнув:
— Якщо це в моїх силах, то звісно.
Зрештою, саме завдяки Сольранг вони так зручно подорожували до руїн, і він якраз думав, що має бути до неї добрішим. Обличчя Сольранг осяялося дивовижною посмішкою. Вона витягла документ зі своєї сумки й простягнула його Алону.
Потім, простягнувши руку з вікна карети, вона отримала ручку артефакт прямо в долоню, ніби за заздалегідь домовленим сигналом.
Передаючи ручку Алону, Сольранг мовила:
— Ось, будь ласка, підпиши це.
— Підписати...?
— Так!
Вона кивнула із величезним завзяттям, дивлячись на нього з обличчям, сповненим очікування. Вона кивала так енергійно, що її довге волосся, яке сягало куприка, розсікало повітря.
Від цього Алон не міг не подумати:
"Вона просить мене виступити поручителем за борг...?" — подумав Алон.
Відчувши підсвідоме напруження, Алон подивився вниз на папір. У формі вже було заповнено кілька складних розділів.
Зі спантеличеним виразом обличчя Алон прочитав заголовок документа.
"...Заява про реєстрацію шлюбу?"
— Підпиши!
Алон залишився повністю безслівним.
.
.
.
(П.П Пу-пу-пу, а Сольранг швидко наважилась, аххаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]