Розділ 64 - Був, але зник (5)
Вирази облич дворян являли собою картину повного збентеження.
Ті, хто супроводжував Алона, також мали вигляд крайньої спантеличеності.
Навіть дворяни, які очікували, що монарх придушить зростання «Кальфи», були вражені й приголомшені.
Утім, вони були не єдиними у своїй реакції.
— ...??
Алон, до якого щойно звернулася Кретинія Сіян, був однаково спантеличений цією ситуацією.
"Маркіз?" — подумав Алон.
Для аристократа титул мав глибоку вагу.
Він слугував соціальним становищем, і титул маркіза надав би Алону значно більший авторитет, ніж його нинішній статус графа.
Це вплинуло б на все: від розміру його земель до кількості особистих військ, якими він міг командувати.
Це також легітимізувало б його лідерство у фракції серед дворянства.
Хоча Алон, будучи графом, уже піднявся до того, щоб очолити «Кальфу», це було відхиленням від норм.
За звичаями дворянського суспільства було немислимо, щоб звичайний граф обіймав такий високий ранг.
Це можна було описати як аномальний устрій.
Однак, якщо Кретинія Сіян підніме його титул до маркіза, ця нерегулярна структура всередині «Кальфи» буде миттєво нормалізована.
По суті, Кретинія Сіян не придушувала «Кальфу», а допомагала їй.
"Що... відбувається?" — подумав Алон.
Алон міг лише витріщатися на неї зі спантеличеним виразом обличчя, але Сіян, невимушено спираючись підборіддям на руку, мовила:
— Мені повідомили про події. Про те, що ти усунув усіх паразитів, які годувалися за рахунок Астерії. Це твоя винагорода.
Її стриманий голос заповнив зал.
Хоча її заява була логічною, прихована підозра залишалася.
Зрештою, не було жодної чіткої причини, чому вона мала винагороджувати його на таких підставах.
"Здається, вона просто використовує це як привід підвищити мене до маркіза." — подумав Алон.
Алон уважно розглядав королеву.
Чи була вона настільки впевненою в собі, що вірила, ніби зможе роздавити «Кальфу» за власним бажанням, навіть якщо вони стануть могутнішими?
Правдоподібне пояснення промайнуло в його думках.
Хоча він витріщався безпосередньо на її обличчя, намагаючись розпізнати її наміри, він знайшов лише холодну, нечитабельну маску.
У той момент.
— Чому, це не до вподоби тобі?
Алон був висмикнутий зі своїх думок голосом Сіян.
— Ні, Ваша Величність.
Він опустив голову, відповідаючи.
У відповідь Сіян, яка досі не показала й натяку на посмішку, піднялася з тронного крісла з легким вигином губ.
Крок, крок—
Легкою ходою вона наблизилася до Алона.
Потім, нахилившись, щоб зустріти піднятий погляд Алона, вона притиснула свій вказівний палець до кутика його правої губи й ніжно потягнула його вбік.
— ......?
Вираз обличчя Алона став дивним, коли один бік його рота був піднятий її пальцем.
Це було химерне видовище для будь-якого спостерігача, але вона лише посміхнулася й мовила:
— Ти повинен посміхатися. Це личить тобі більше.
Сказавши це, вона відвела палець від його щоки.
Маючи повністю задоволений вигляд, вона спостерігала за спантеличеним Алоном, а її характерні золоті очі сяяли.
Королева, яка спостерігала з розваженим виглядом, нарешті звернулася до зали.
— Я тепер піду. Будь ласка, усі ви, насолоджуйтеся бенкетом.
Як тільки вона закінчила говорити, ніби більше не мала жодного інтересу до балу, вона розвернулася та полишила залу.
Скрип! Бах!
Великі двері відчинилися й зачинилися, і тиха мовчанка запанувала над бальним залом.
Алон, порожньо витріщаючись на простір, який вона звільнила, подумав про себе.
"...Що саме сталося?" — замислився Алон.
Він був спантеличений більше, ніж будь-коли.
Після відходу Королеви, бальний зал, який поринув у тишу, поступово почав повертатися до життя.
Однак настрій повністю змінився.
Зміна полягала в тому, що дворяни, які раніше були самовдоволеними, тепер мали абсолютно протилежні вирази облич.
Дворяни фракції роялістів та фракції аристократів, які очікували, що «Кальфу» сьогодні приборкають, виглядали так, ніби їхній світ розвалився.
І навпаки, дворяни, які увійшли до бального залу з Алоном, усі вишкірялися, вітаючи себе з тим, що підтримали виграшну сторону.
І...
Чоловік, який фактично став окрасою бального залу, Алон, опинився в центрі натовпу.
— Вітаємо, графе!
— Ах, ми не повинні більше кликати його графом! Він має бути Маркізом!
— О, це правда! Моя помилка~
Незалежно від того, визнавав їх Алон чи ні, дворяни, які оточували його, продовжували виливати завзяті лестощі.
— Справді, граф Палатіо— ні, маркіз Палатіо винятковий.
— Точно. Коли він устиг здобути прихильність Королеви?
Отримуючи захоплені, хоч і помилкові та некомфортні погляди від герцогині Альтії та графині Зенонії, Алон розмірковував усередині.
"Коли... це сталося? Я уявлення не маю." — подумав Алон.
Зі спантеличеним виразом обличчя Алон повернув очі до дверей, через які вийшла Сіян.
"Яка її роль...?" — подумав Алон.
Він почав подумки пригадувати все, що знав про 8-го монарха Астерії, Кретинію Сіян.
Незалежно від того, скільки він розмірковував, Кретинія Сіян не була з тих, хто поводиться подібним чином.
Вона не була глибоко залучена в управління, але було відомо, що вона без вагань усувала кожного, кого сприймала як загрозу своїй королівській владі. А та посмішка?
Алон згадав посмішку, яку вона показала йому раніше.
На основі його знань, не існувало жодного портрета чи історії з «Психоделії», яка описувала б Сіян із посмішкою.
Її персонаж послідовно зображувався відстороненим та байдужим.
"...Щось не так." — подумав Алон.
Коли Алон почав відчувати, що речі не складаються з його спогадами, він нахилив спантеличено голову.
У кутку бального залу маркіз Філбойд, який також був оточений іншими дворянами, пильно витріщався на нього.
"Граф Палатіо...?" — подумав маркіз Філбойд.
Маркіз Філбойд несвідомо заскрипів зубами.
Пів року тому він був змушений стати на коліна перед Алоном, і хоча поводження з ним не було таким суворим, як із герцогом Лімгрейвом, його викликали до Святого Королівства й утримували в дивній камері майже місяць, переносячи те, що прирівнювалося до катувань.
Як наслідок, він із нетерпінням чекав на сьогоднішній перебіг подій.
Він був упевнений, що Алон зіткнеться з наслідками за своє безрозсудне розширення фракції.
Усупереч його очікуванням, Королева замість цього дарувала йому титул маркіза, ніби схвалюючи його фракцію.
"Як... це може бути...?" — подумав він.
Скриплячи зубами, спостерігаючи за Алоном, маркіз Філбойд випустив важкий видих.
У цей момент було мало речей що він міг зробити тепер, коли події розгорнулися таким чином.
Проте це не означало, що він сидітиме склавши руки після всього, чого зазнав.
"Якщо справи дійшли до цієї точки... Я мушу зв'язатися з ними." — подумав маркіз Філбойд.
Із рішучим виглядом маркіз Філбойд розвернувся й почав йти до певної цілі.
————
Через п'ять днів.
Коли Алон, спробувавши всі частування на балу, що тривав тиждень, він починав замислюватися про повернення до Колонії.
Тим часом маркіз Філбойд, який виїхав ще першого дня, вже подорожував до Пакасону — території Королівства Ашталон поблизу Астерії.
Зазвичай він боявся б бути поміченим, але тепер йому було байдуже.
Після того як його було викрадено до Святого Королівства, він втратив більшість свого політичного впливу й більше не був головою фракції.
Коротше кажучи, він став тигром без кігтів, і жоден дворянин більше не звертав на нього уваги.
Таким чином, він дістався до цілі, не турбуючись про допитливі очі.
І...
Прибувши до Пакасону, він попрямував безпосередньо до входу підземних нетрів неподалік території.
— Хух—
Він зітхнув, дивлячись на зловісний підземний вхід перед ним. Потім, міцно стиснувши губи, він ступив до отвору.
Маркіз Філбойд виявив, що «Агент», особа, яка вбивала будь-кого, дворянина чи члена королівської родини, за певну ціну, базувався тут.
Із цими знаннями він спустився під землю.
— Тсь.
Він насупився від вигляду грального закладу, заповненого галасливими людьми та густим димом, але продовжив рухатися вперед.
Особа, яку він шукав, була розташована глибше всередині.
Просуваючись далі в заклад, він прошепотів кодову фразу чоловікові, який блокував його шлях, а потім без вагань відчинив міцно зачинені двері.
І потім...
— ?
— ...?
— Га?
Усередині кімнати маркіз Філбойд побачив молоду дівчину.
Або, якщо бути точнішим—
Дівчину із сяючим золотим волоссям і безневинним обличчям.
А поряд із нею, лежачи лицем до підлоги, було тіло без голови, понівечене з особливою жорстокістю.
Маркіз Філбойд здригнувся від моторошного видовища, але він не відсахнувся й не втік.
Його попереджали про гротескні нахили «Агента» перед його прибуттям.
"Я чув, що Агент — це дикий звіролюд, який розважається понівеченням трупів, але це огидніше, ніж я уявляв." — подумав маркіз Філбойд.
Швидко розгладивши свій вираз обличчя, маркіз Філбойд нагадав собі про свою потребу найняти цього «Агента».
— Хто ти?
Голос «Агента» перебив його думки.
Він був наповнений чистою, дитячою цікавістю, що на мить сполохала маркіза, перш ніж хвиля химерності накрила його.
Навіть із трупом поруч зовнішність «Агента» була далеко не тою, що уявляв собі маркіз.
Але це відчуття було плинним, і він незабаром заговорив:
— Я прийшов, щоб скористатися твоїми послугами.
— Запит?
— Так, я бажаю укласти контракт на вбивство графа Палатіо.
Згадуючи пораду про те, що «Агент» не любить тривалих обговорень, маркіз Філбойд перейшов безпосередньо до суті справи.
І потім—
Холодний мороз пробіг уздовж його хребта.
— Хех—
Маркіз Філбойд знав із упевненістю, що істота перед ним була дійсно «Агентом».
У ту мить, коли він озвучив свій запит, колись безневинна посмішка «Агента» викривилася в щось зловісне.
— Тож...
Її губи вигнулися, ніби вона почула щось веселе.
— Ти хочеш замовити смерть графа Палатіо?
Її очі стали крижано холодними.
Настільки холодними, що маркіз відчув, як його подих перехопило від страху, коли він зустрів її проникливі золоті очі.
Напруга в її погляді змусила його ноги відчути слабкість, і він сухо ковтнув слину, не замислюючись.
— Правильно...?
У ту мить, коли він підтвердив, білява звіролюдка, яка тепер злегка похитувала своїм волоссям, кивнула кілька разів.
— Ах, я розумію. Тож це твоє бажання? Але що ми маємо робити?
— Щ-що ти маєш на увазі—?
— Особа, яка могла б прийняти твій запит... уже просто тут.
Вона лише злегка знизала плечима.
Збитий з пантелику її словами, маркіз Філбойд поглянув туди, куди вказував її вдягнений в рукавичку палець й помітив, що він вказує на тіло без голови, на підлозі.
— ...О.
Лише тоді він зрозумів, що щось пішло жахливо не так, і випустив тихий, приголомшений видих.
.
.
.
(П.П Пу-пу-пу, хтось зараз здохне хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]