Розділ 61 - Був, але зник (2)
Алон, головний герой історії, де від одного його подиху він став володарем підземного світу, опанував свої збентеженні думки й замислився.
"Чи я справді віддавав такий наказ...? ...І якщо так, то коли?" — подумав Алон.
Поки герцог Альтія чекала з шанобливо схиленою головою, Алон, поринувши в роздуми, нарешті видав тихий звук усвідомлення.
"А." — подумав він.
— "Давайте почнемо з очищення підземного світу."
Він згадав, що справді вимовив подібні за змістом слова після деяких роздумів.
"Зачекайте, але хіба будь-хто не витлумачив би це як просто усунення кількох зайвих бандитів? А не як зачистку такого масштабу..." — подумав Алон.
Проте, що справді приголомшило його, так це не неправильне тлумачення його слів герцогинею, а сам факт того, що вони успішно знищили увесь злочинний підземний світ Королівства Астерія.
"Чи така річ... узагалі можлива?" — подумав Алон.
Алон знав, що герцогу Альтія та графу Зенонія судилось стати значними силами в тінях Астерії. Але навіть так...
Те, що вони повністю підкорили підземний світ Астерії, здавалося майже неможливим.
У лорі гри підземний світ Астерії визнавався однією з найзначніших темних сил, що конкурувала навіть із Королівством Ашталон у межах Об'єднаного Королівства. Більшість таємних груп, що діяли по всьому Об'єднаному Королівству, вели своє походження саме з цих двох регіонів.
Це означало, що підземний світ Астерії був запутаним павутинням незліченних синдикатів. Те, що його підлеглі захопили контроль, означало, що вони мали знищити абсолютно кожен із них — думка, яка здавалася неймовірною.
"Чи вони справді знищили їх усіх?" — подумав Алон.
Його розум затьмарився невизначеністю, і Алон наважився на обережне запитання.
— Так, — відповіла вона, і її кивок був настільки твердим і рішучим, що Алон на мить занімів, перш ніж зміг сформулювати наступне речення.
— Ви, мабуть, багато чого перетерпіли.
— Зовсім ні, це стало можливим лише завдяки вашим зусиллям, графе, у розправі як із роялістами, так і з аристократами.
— З роялістами та аристократами?
— Саме так. Коли лідери обох фракцій були затримані вами, чистка пройшла набагато гладкіше.
Алон майже відповів: "Але хіба це не ви двоє впоралися з цим, а не я?", проте ця думка була плинною.
— Тож, як ви й наказували, ми захопили підземний світ. Якими будуть ваші вказівки тепер?
Запитання герцогині Альтія залишило Алона без відповіді. Правда полягала в тому, що він не мав подальшої стратегії.
Єдиною причиною, чому Алон запропонував очистити підземний світ, було те, що це звучало як правдоподібна, довгострокова мета.
"Я ніколи не очікував, що це буде завершено з такою швидкістю." — подумав Алон.
Поки Алон сушив собі мізки над тим, що сказати герцогині Альтія далі, герцогиня заговорила знову:
— Можливо, наш наступний крок стосується Королеви...?
— ...Королеви?
— Так. Тепер, коли наш вплив розширився, настав час діяти.
Почувши це, Алон видав свою наступну директиву:
— Наразі ми консолідуємо нашу нинішню позицію.
Після віддачі цього наказу засіб зв'язку згас, залишивши його наодинці з тихими роздумами.
"У цей момент логічно, що Королева почне рухатися." — подумав Алон.
Хоча Астерія була королівством, яким значною мірою керувала його аристократія, вона залишалася монархією, де на чолі стояла Королева.
8-й монарх Астерії, Кретинія Сіян. Вона була восьмою королевою Астерії, і незважаючи на безлад, створений неконтрольованою владою дворян, вона зберігала значний авторитет, не керуючи королівством безпосередньо й не вступаючи в політичні махінації.
Причиною була не що інше, як унікальна сила, притаманна королівському родоводу Астерії, а точніше, самій Кретинії Сіян — «Золоте Око Історії».
"...Хоча це й називається «Золотим Оком», насправді це не була зорова сила." — подумав Алон.
«Золоте Око Історії», про яке знав Алон, було назване просто за характерні, сяючі золоті очі королівської родини. Сама успадкована здатність була простою: вона дозволяла володарю передавати свою накопичену силу через покоління. Дуже подібно до передачі збережених даних гри, ця унікальна сила могла бути успадкована наступним спадкоємцем, і хоча її опис був простим, це була нищівно потужна здатність.
Сила зростала з кожним наступним поколінням, даруючи королівській родині достатню могутність для підтримки монархії без потреби вдаватися до політичних інтриг. Як наслідок, дворяни були природно обережнішими й уникали переступання меж.
"З того, що я розумію, Кретинія Сіян утримується від дій просто тому, що вважає це клопотом," — подумав Алон, згадуючи той відсторонений, майже порожній вираз обличчя, який вона мала на артах гри.
"Зважаючи на все, що сталося, можливий певний опір, але, судячи з її характеру, вона, ймовірно, просто проігнорує це." — подумав Алон.
Він згадав її поведінку в грі, де вона зазвичай втручалася лише тоді, коли один із п'яти великих гріхів сходив на Астерію. У тих випадках вона тимчасово приєднувалася до загону гравця й демонструвала величезну силу. Але поза цими рідкісними подіями вона виявляла мало турботи про управління своїм королівством. Її апатія була настільки глибокою, що гравці часто жартували, ніби вона була менше монархом і більше драконом-охоронцем.
З огляду на це Алон вирішив розслабитися. Однак наступного дня...
Шшш.
Поки він продовжував свої магічні дослідження, розмірковуючи над невирішеним питанням — "Хто був тією істотою, яка розмовляла з ним під час битви із Зовнішнім Богом?", — він був посередині поїдання солодкої картоплі, коли Еван підійшов до нього.
— Графе, ви знову їсте солодку картоплю?
— Хочеш одну?
— Якщо є зайва... Власне, неважливо. Ви отримали важливе повідомлення.
Еван передав йому лист, струшуючи легкий шар снігу зі свого волосся. Він був скріплений печаткою королівської родини.
— Це...
— Здається, через один місяць... на початку нового року королівський палац прийматиме свій перший грандіозний бал за п'ять років. І також...
— Є щось ще?
— Так. Кур'єр, який приніс лист, заявив, що сама Королева особисто запросила бути присутнім графа Палатіо.
Почувши це, Алон видав тихий, покірний звук:
— Ах...
І рівно через один місяць, після отримання королівського виклику та повністю одужавши від п'ятимісячної боротьби з магічним отруєнням, Алон знову поринув у глибокі думки, обмірковуючи, як компенсувати свої малі запаси мани.
— Графе.
— Так.
Він ступив до карети, що прямувала до королівського палацу для відвідин балу.
— Я зроблю зупинку в королівському палаці, а потім відвідаю пустельний лабіринт перед поверненням.
Це був початок тривалої подорожі, його першої екскурсії за деякий час.
————
Усередині затіненої печери неподалік Калібана стояли троє осіб. Одним із них був чоловік, повністю оповитий бинтами, позначеними химерними символами. Другою була жінка, чиє обличчя було наполовину покрите гротескним татуюванням, схожим на схему. Третім був чоловік із двома кама на спині.
— Сальґі, підготовка до призову духів завершена? — запитав чоловік, дивлячись на інших двох.
— Яка підготовка потрібна? Це лише ми троє. Якщо ми йдемо, то ми готові, — відповіла жінка, Джу-рьон, здвигнувши плечима з виглядом безтурботної впевненості.
— Я відчуваю те саме. Чи справді потрібна підготовка? — відповів чоловік на ім'я Сальґі в такій же розслабленій манері.
— Просто переконайтеся, що ви готові, для застереження.
— Ого, я ніколи не знала, що ти такий обережний, босе. Для чоловіка, який убив численних членів королівських родин і більше двох Майстрів меча, це здається надміру лякливим, — знущалася Джу-рьон.
— Ну, я чув, що Деус Макалліан є дещо винятковим. Здається, саме він переміг Райнгарда.
— І що з того? Ми троє разом могли б упоратися з Райнгардом із легкістю.
Чоловік видав тихий віддих, слухаючи їхній обмін думками.
Якби хтось інший зробив таку заяву, він би засміявся. Але, знаючи послужні списки цих двох, він не вважав це зухвалістю. Кожна присутня особа індивідуально перемогла щонайменше одного Магістра-лицаря, утвердивши свою власну грізну майстерність.
Тим не менш, він застеріг їх від недооцінки свого супротивника.
— Не ставайте занадто самовпевненими. Перемога над Райнгардом означає, що він сильніший за нього.
Його слова змусили Сальґі та Джу-рьон зупинитися, а невимушені посмішки, які вони мали мить тому, зникли з їхніх облич.
— Ну, якщо ти так кажеш.
— Давайте завершимо це швидко.
— Оскільки це засідка, а не пряме протистояння, ми, ймовірно, зможемо ліквідувати його без тривалого бою.
Коли Джу-рьон і Сальґі почали обговорювати свій план всерйоз, чоловік тихо очолив їхнє проникнення до центрального району Кірдам, столиці Калібана, де перебував Деус.
Не зайняло багато часу трьом агентам проникнути на територію маєтку Деуса Макалліана.
І потім —
— Назвіть себе.
Увійшовши до маєтку, вони негайно виявили Деуса Макалліана, який стояв перед ними, силуетом вимальовуючись під світлом блакитного місяця.
Усі три агенти насупилися в один голос, оскільки жоден із них не виявив його присутності.
Їхній провал у тому, щоб відчути його, означав, що вони могли бути атаковані з засідки в будь-яку мить. Проте, замість нападу, Деус відкрився повністю. Це свідчило про те, що як Магістр-лицар він уже оцінив їхню силу й був достатньо впевненим, щоб протистояти їм безпосередньо.
— Ти вважаєш, що це було мудро показати себе так легко? Це могла бути твоя єдина можливість вижити, — запитала Джу-рьон, і її брови злегка насупилися.
— Убивці? — запитав Деус, і його тон був байдужим.
— А якщо ми вони й є?
— Ясно. — Люта посмішка розлилася по обличчю Джу-рьон, коли напруга згустилася в повітрі, але Деус залишався абсолютно незворушним. — У такому разі я просто вб'ю вас.
Він промовив це просто, змахнувши своїм мечем із спокійним, байдужим виразом обличчя.
Рівно через п'ять хвилин...
— Чорт забирай...
Троє агентів застигли, порожньо дивлячись на Деуса в приголомшеній невірі.
Незважаючи на очікування здолати одного Магістра-лицаря без особливих труднощів, битва розгорнулася абсолютно інакше. Навіть із перевагою троє проти одного, їм вдалося вести бій із Деусом лише до нічиєї. Насправді їх поступово відтісняли назад.
"Що за чудовисько цей хлопець?" — подумав чоловік.
Чоловік витріщився на Деуса, не в змозі повірити своїм очам. На основі його відомостей Деус Макалліан став Магістром-лицарем лише два чи три роки тому, і його ранг не був особливо високим. Коли нещодавно поширилися чутки, що він переміг Райнгарда, чоловік припустив, що вдача була головним фактором.
Але тепер, у цю мить, він усвідомив, наскільки тяжко помилковим було це припущення.
— Я пропоную переговори, — запропонував чоловік.
— Переговори?
— Так. Нашою початковою ціллю був не ти, а граф Палатіо.
Звісно, вони чудово усвідомлювали міцний зв'язок Деуса з графом Палатіо. Однак, зважаючи на нинішнє скрутне становище, чоловік вирішив розкрити цю інформацію.
"Незалежно від того, наскільки він чудовисько, якщо ми троє битимемося з ним до смерті, навіть він мусить визнати, що ставитиме на кін своє життя." — подумав чоловік.
Чоловік непомітно оглянув тіло Деуса. Хоча там не було великих ран, він міг бачити численні дрібні порізи, розкидані по ньому, доказ того, що Деус не був повністю неушкодженим і не міг дозволити собі бути надто впевненим.
"Незалежно від того, наскільки людина віддана, коли її власне життя висить на волосині, її ставлення зміниться." — подумав він.
— Якщо ти надаси нам інформацію, яку ми вимагаємо про графа Палатіо, ми відступимо негайно. Ми більше не переслідуватимемо тебе. Але якщо ти відмовишся...
Чоловік додав голосом, що ледь піднімався вище шепоту:
— Наші товариші полюватимуть на тебе вдень і вночі.
Це була відверта погроза, але чоловік більше нічого не сказав. Він знав, що немає потреби вдаватися в деталі для когось, хто так тонко сприймає силу, як Деус.
І потім це сталося.
— ...?
Чоловік витріщився вперед, спантеличений. Сцена перед ним не змінилася кардинально. Проте одна річ була іншою.
"..." — подумав чоловік.
"...!?" — подумав він.
Під блакитним місячним світлом він раптом сприйняв тонесенькі, фіолетові нитки, що тепер яскраво сяяли в межах його поля зору. Ці нитки, що нагадували павутиння, повивали увесь маєток — або, точніше, насичували все його поле зору. Вони були оповиті не лише навколо нього, але й навколо Сальґі та Джу-рьон.
У ту мить —
— Що—!
— Що це—!!
Усі присутні почали рухатися проти власної волі.
Сальґі стиснув свою сокиру, Джу-рьон схопила кама у своїй правій руці, а чоловік підняв меч у своїй лівій руці — кожен із них спрямовував свою власну зброю до свого горла.
— Це... чорт забирай!!
— Зупинися, ЗУПИНИСЯ!!
— Аааргх—!!
Нападники, чиї обличчя спотворилися від жаху, відчайдушно боролися, щоб відновити контроль над своїми тілами, чинячи опір непереборній силі.
Але це було марно. Оповиті фіолетовими нитками, вони рухалися, мов маріонетки, керовані невидимим ляльководом, коли їхня зброя повільно притискалася до їхніх власних ший, наперекір усій їхній волі.
— Ні, НІ! Будь ласка, ні!!!
— Будь ласка, я благаю тебе!!!
Їхні сповнені жаху крики відлунювали короткий час — поки...
Плеск!
Зрештою кожен із них обірвав своє власне життя своїми власними руками. Багряна кров стікала вздовж фіолетових ниток.
І останнім видовищем, яке чоловік закарбував, коли сам встромив свій меч у власну шию, обриваючи своє життя, було...
— Ніколи більше не вимовляйте подібних речей у моїй присутності.
Пара зловісних, сяючих фіолетових очей.
.
.
.
(П.П Ну що ж, да почнеться полювання на Агентів.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]