Розділ 60 - Був, але зник (1)
Ютія вже багато разів висловлювала цю думку раніше, і Ріне давно зрозуміла, що "Великий Місяць" кардинально відрізнявся від них. Він був соратником Великого Паллаона із забутої епохи богів. Він використовував фрази та речення з тієї забутої епохи з вродженим осягненням, що випливало зі справжнього розуміння. Коли він виявив, що вона має «бібліотеку» всередині себе, він подарував їй «Око Мандрівника».
Проте, більше ніж усе це, що справді закріпило винятковість "Великого Місяця" для Ріне, так це око за його спиною. Те око, яке спотворювало сприйняття лише своєю присутністю, було істотою, навіть не задокументованою в її бібліотеці. Це був факт, який зробив абсолютно очевидним для Ріне, що "Великий Місяць" був істотою зовсім іншого порядку.
Саме з цієї причини Ріне покладала на нього свою віру, і вона не бачила нічого дивного в цьому. Проявляти відданість комусь настільки фундаментально трансцендентному було для неї цілком природним актом.
Керуючись цією вірою, Ріне ніколи не мала жодного сумніву, що "Великий Місяць" здобуде перемогу в цьому конфлікті. У її серці він лише носив людську форму, істота, яка здійснить її єдине й найглибше бажання.
Зі свого кабінету Ріне дивилася в напрямку замку правителя міста лабіринту, а її думки продовжували розгортатися.
— Сім'я, чи не так?
Насправді в ту мить, коли Зовнішній Бог наклав на неї своє закляття, вона відчула наближення власної смерті. У ту мить не було порятунку; магія Зовнішнього Бога була неминучою. Вона вижила лише тому, що "Великий Місяць" урятував її, розробивши умови для поразки Зовнішнього Бога, навіть зіткнувшись із власною смертністю. Проте вона не могла повністю осягнути його дії.
Вона не вважала, що її життя було достатньо цінним, щоб виправдати ризик сценарію, де "Великий Місяць" міг би програти. За її власною оцінкою, вона була ні чим більшим і ні чим меншим, ніж корисним інструментом, виплеканим "Великим Місяцем" для боротьби з чорними. Тому його втручання було для неї незбагненним. Навіть враховуючи, що вона ще не завершила «Око Мандрівника» й зберігала певну користь, дії "Великого Місяця" здавалися нескінченно нераціональними.
Після тривалих роздумів над цим питанням наодинці, Ріне нарешті набралася сміливості поставити йому це запитання. І саме тоді вона почула слово «сім'я».
— Сім'я...
Ріне монотонно повторила це слово. Для неї термін «сім'я» містив мало внутрішнього сенсу. Від самого початку вона народилася у цей світ, володіючи бібліотекою, і ніколи не знала сім'ї.
— Сім'я... Зрозуміло.
Але навіть так, у цю мить усе було інакше. Не те щоб вона тепер приписувала глибоку філософську чи емоційну вагу самій концепції; саме слово все ще не викликало глибоких почуттів. Однак визначення «сім'ї» змістилося для Ріне просто тому, що його вимовив "Великий Місяць".
Для неї, яка захоплювалася та поклонялася "Великому Місяцю" настільки глибоко, що тримала шанобливу дистанцію, слово «сім'я» з його вуст звучало неймовірно солодко.
Це було тому, що "Великий Місяць" назвав її сім'єю? Ні. Це було тому, що вона тепер була пов'язана з ним цим титулом? Це також було не так.
Солодкість, яку відчувала Ріне, походила з того факту, що "Великий Місяць" визнав раціональний шлях для неї наблизитися до нього.
"Трохи ближче, або радше... якомога ближче, ближче ніж будь-хто інший," — подумала вона.
Тому, якщо "Великому Місяцю" — ні, її Хрещеному Батьку — вона потрібна більше ніж будь-хто, навіть більше ніж «Червоний Місяць»...
У якийсь момент, розмірковуючи над цим новим особистим прагненням, Ріне перевела погляд від маєтку міста лабіринту й подивилася в інше місце. Там дзеркало на повний зріст відображало власний образ Ріне.
Відображення посміхалося. Це не була поверхнева посмішка. Вона сяюче посміхалася, її ікла були чітко видно, а м'який рум'янець окрасив її щоки. Це була посмішка, яку вона ніколи не показувала, навіть перед членами «Блакитного Місяця».
Це була посмішка, яка здавалася чужою навіть самій Ріне.
Замислено дивлячись на неї, Ріне вишкірилася ще ширше й прошепотіла:
— Хрещений Батько...
Початково це було нічим іншим, як поспіхом вигаданим терміном, щоб звертатися до "Великого Місяця" з належною побожністю. Але тепер це поспіхом створене слово стало найціннішим словом для Ріне.
Це слово вже стало самим символом її зв'язку з "Великим Місяцем".
І ось, пробурмотівши це слово ще кілька разів, вона прошепотіла:
— Мені це подобається.
Потім вона заплющила очі й розплющила їх знову. Коли очі Ріне розплющилися, вони були сповнені фанатичної віри. Кожен, хто побачив би її, упізнав би виразний і нищівний фанатизм.
————
На лісовій стежці, якою слід іти під час подорожі з Королівства Астерія до пустельного міста «Колонія», стояв чоловік. Пара великих кама була пристебнута до його спини, і він дивився вниз на тіло іншого чоловіка. Покійник тримав перо в правій руці й помер, не до кінця осягнувши, що його вбило. Його шия була зкручена двічі, залишаючи по собі жахливий труп.
Незважаючи на те, що він був мертвий уже місяць, тіло не виказувало ознак гниття, ймовірно через закляття збереження.
— Хе, — чоловік, який спостерігав за цією сценою — ні, «Агент», який був подібним до самого трупа, — видав сухий смішок, опустившись на карачки й торкнувшись мертвого тіла.
У ту мить, коли він установив контакт, він відчув залишки слідів магії. Агент підтвердив, що тіло справді було зачароване магією збереження, і він підсвідомо облизнув губи.
Існувала лише одна справжня причина накласти закляття запобігання гниття на труп, який був мертвий так довго: "залякування".
— Повідомлення, — вирахував він. Це була по суті погроза, яка виголошувала: "Не приходьте шукати нас, або це стане вашою долею."
— Чи намагався він діяти проти графа Палатіо й закінчив ось так?
Чоловік згадав завдання, яке покійний отримав приблизно два місяці тому, і почав обмірковувати, коли та як він здійснить відплату. Агенти не ділили між собою багато товариськості, але чоловік був рухомий помститися за цю смерть заради імені «Агентів». Їхня ідентичність, їхня 100% успішність місій мала бути збережена за будь-яку ціну.
Проте агент не мав наміру нападати на графа Палатіо негайно.
— ...Отже, він має бути грізним.
Агент згадав чутки, що ходили про графа Палатіо. За останні кілька років Палатіо подорожував за межами Королівства Астерія, будуючи репутацію, яка, хоч і здавалася перебільшеною, усе ж була дивовижною.
Спочатку ходили чутки, що він зробив значний внесок у розправі з північним Зовнішнім Богом. Потім з'явилися історії, що він допоміг упоратися з двома «Баба Яга» в Колонії. Нарешті поширилися чутки, що він розібрався із Зовнішнім Богом у місті лабіринті.
— Отже, це були не просто порожні балачки.
Якщо бути чесним, агент вірив, що слава графа Палатіо була, ймовірно, роздмухана. Дворяни часто підсилювали свою репутацію дешевими трюками. Але тепер, бачачи, що один із агентів був убитий, навіть не чинячи опору, здавалося, що сила Палатіо не була лише чутками.
— Чоловік, який може без зусиль вбити Магістра-лицаря та впоратися із Зовнішнім Богом зі стародавніх текстів...
Агент прорахував, що знадобиться для його поразки.
— Щонайменше п'ятеро людей, за моїми оцінками... але в мене є лише троє доступних зараз, і ми навіть не знаємо його точних можливостей.
Поки він продовжував розмірковувати над силою графа Палатіо, агент ухвалив рішення.
— Оскільки я не можу зібрати свою повну силу, наразі я знайду когось, хто знає можливості Палатіо детально, і витягну інформацію з них.
Із зловісним вишкілом агент перевів свій погляд у бік Калібана. Його ціллю був Деус Макалліан, один із Магістрів-лицарів та особа, яка підтримувала зв'язок із графом Палатіо.
— Крім того, це буде нагодою продемонструвати Палатіо, проти кого саме він вирішив виступити.
Якби хтось міг прочитати думки агента, вони могли б поставити під сумнів його глузд. Але агент посміхався з абсолютною впевненістю. Зрештою, кожен агент володів силою, порівнянною з Магістром-лицарем.
— Убити одного Магістра-лицаря буде нескладно.
З цими словами чоловік зник із місця події.
————
Трохи більше ніж через тиждень Алон повернувся до маєтку графа й приступив до тривалого відпочинку там упродовж більше ніж трьох місяців. Насправді він хотів відновити свою діяльність негайно після розправи із Зовнішнім Богом, але його тіло ще не одужало від магічного отруєння.
Хоча він покращив свій стан до межі, де міг знову використовувати магію, усе ж знадобилося три місяці, щоб повністю повернути належне володіння нею. На той час, як гнітюча спека літа минула й прийшли свіжі вітри зими, він міг нарешті сказати, що його тіло дещо одужало.
Упродовж тих довгих, але плинних трьох місяців Алон зосередився на трьох основних заняттях. Одним із них було управління внутрішніми справами маєтку, які накопичилися. Іншим — обмін листами з Ютією, яка надіслала чималу купу накопичених листів. Останнім було його занурення у вивчення магії.
Близько трьох місяців, будучи неспроможним практикувати магію належним чином, його підхід був значною мірою теоретичним. Проте для нього дослідження магії було менше про навчання й більше про задоволення. Коротка мить "самопроявлення", якої він досяг під час протистояння із Зовнішнім Богом, особливо захопила його інтерес.
"Тепер, коли я одужав, мені слід, мабуть, повернутися до Колонії незабаром... Але, можливо, мені варто активувати перстень, який дала мені Хінкель, спочатку... Чи мені варто відпочити ще трохи?" — подумав Алон.
Реальність полягала в тому, що тіло Алона не було повністю зціленим. Хоча магічне отруєння було значною мірою вилікуване, він ще не був повністю цілісним.
Це змусило його замислитися: "Я мушу знайти метод збільшити свою магічну силу." — подумав Алон.
Якраз коли Алон поринув у ці думки, хтось звернувся до нього:
— Графе.
— Що таке?
— Прибув лист — від герцога Альтія.
— Ах.
Алон прийняв лист від Евана, у якого на голові висів товстий шар снігу.
Тепер, коли він замислився про це, його погане здоров'я змусило його прогледіти це, але після отримання листа Алон згадав, що він був лідером фракції «Кальфа», створеної тими, хто діяв у тіні.
Коли він розкрив лист, то виявив невелику кришталеву кулю всередині.
У ту мить, коли він підняв її, "Дзижчання~!", слабка вібрація магічної сили відлунила довкола.
Це негайно змусило його усвідомити, що кришталева куля була засобом зв'язку.
Невдовзі обличчя герцогиня Альтія матеріалізувалося всередині кришталевої кулі.
[Минуло чимало часу, графе.]
Незважаючи на свій статус герцога, Альтія нахилила голову з чималою ввічливістю, залишивши Алона на мить у роздумах, як відповісти.
— Минуло чимало часу, — мовив він, ледь помітно кивнувши.
[Я зв'язуюся з вами, тому що настав час для звіту.]
— Звіту?
Перш ніж Алон зміг розпитати далі, герцогиня Альтія почала виголошувати щирий і буквальний "звіт" безпосередньо йому.
[Ах, я чула новини. Ходять чутки, що ви зіграли значну роль у розправі із Зовнішнім Богом у місті лабіринті Лартанія.]
Перш ніж дістатися фактичного звіту, герцогиня Альтія провела майже двадцять хвилин, звеличуючи досягнення Алона в Лартанії.
[Ах.]
Усвідомлюючи своє відхилення від теми, Альтія прочистила горло й перейшла до головного. Не було жодних великих проблем у нинішній ситуації «Кальфи» — за винятком останнього пункту.
[Ах, і як ви й просили, усі справи було завершено.]
— Завершено?
[Так, підземний світ Астерії тепер повністю перебуває під контролем нашої «Кальфи» станом на вчора.]
— ?
[Ніхто в підземному світі Астерії не може протистояти нам тепер. Вітаю, графе.]
— ...???
На мить Алон порожньо витріщився, абсолютно спантеличений словами Альтії.
Він ледь щось зробив, і все ж став беззаперечним правителем підземного світу.
.
.
.
(П.П Ну Алон як завжди, хоча, я прочитав вже майже 450 розділів, можу сказати що це ще квіточки, аххаха. Що до Агентів, то F їм.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]