Розділ 6 - (Становлення прихованою силою графства)-(2)
Життя в Родмілі приносило Алону глибоке відчуття задоволення.
Минуло лише приблизно три дні, але Родміл надавав йому все, що він асоціював себе з ідеальним життям дворянина.
Він міг прокидатися коли захоче.
Лягати спати коли заманеться.
Їсти в будь-який час.
Родміл був місцем, де Алон міг безперешкодно жити згідно зі своєю особистою філософією трьох найбільших радощів у житті: спати, їсти та прокидатися без обмежень.
"Зітхання."
Поки проходив похорон Лео Палатіо, первістка родини Палатіо, Алон тихо зітхнув, дивлячись уперед.
Лео лежав там, блідий і нерухомий — у тому ж стані, що й Тоні та покійний граф Палатіо до нього.
Алон не міг стримати вираз щирого збентеження на своєму обличчі.
"Ця ситуація — суцільна загадка; я навіть не знаю, з чого почати."
Джерелом замішання Алона була різниця між реальною смертю Лео та тією, яку він передбачав. Усе виглядало спотвореним.
"Лео не мав померти ще протягом шістьох років."
Він перевів погляд на тіло Лео, уважно його розглядаючи.
Церемоніальний одяг приховував рани, але…
"Місячна квітка."
Відповідно до звичаїв королівства, серйозні шрами або смертельні рани позначали синьою квіткою, яку називали «Місячною квіткою» й яка була звичною для цього королівства.
Одна така «Місячна квітка» була розташована прямо над серцем Лео.
"…Причина смерті: лезо крізь серце."
Розмірковуючи про смерть Лео, Алон мимоволі задумався над особою винуватця.
"Якщо подумати, список підозрюваних довгий."
Він знав, що Лео створював проблеми в підземному світі, займаючись усілякими безрозсудними справами. Такий інцидент був майже очікуваним результатом.
Кількість людей, яких Лео вбив власноруч або за його наказом, ймовірно перевищувала тисячу.
Проте Алон продовжував ставити під сумнів обставини, бо знав майбутнє, яке було призначене Лео.
"Хто міг це зробити…? Хто покінчив із Лео?"
З цими думками Алон оглянувся навколо.
На похорон Лео зібралася велика кількість людей.
Слуги, васали та лицарі родини Палатіо — усі були присутні.
Йому повідомили, що деякі дворяни також приходили висловити співчуття, але вони вже пішли до моменту повернення Алона.
Це означало, що серед присутніх залишалися лише ті, хто служив родині Палатіо.
"І…"
Кожен із них навмисно уникав зустрічатися з поглядом Алона.
Слуга, який колись жартома казав, що Алон помер би в канаві, якби народився простолюдином, тепер сильно пітнів і тримав голову опущеною.
Лицар, який раніше постійно шукав конфлікту з Алоном, щоразу коли той виходив із маєтку, тепер навмисно відводив погляд, щоб не зустрічатися з ним очима.
"Гадаю, природно, що вони хвилюються за своє становище тепер, коли третій син, якого вони висміювали, несподівано став спадкоємцем родини…"
Навіть так, Алон помічав у їхній поведінці дещо інше, що привертало його увагу.
Щоразу, коли погляд Алона зупинявся на слузі, той ледь помітно здригався, а його руки тремтіли.
Раніше, коли погляд Алона зустрівся з поглядом одного лицаря й він як зазвичай ледь знизав плечима, після чого лицар упустив свій церемоніальний меч, спричинивши незграбний шум під час похорону.
Такі дії чітко показували, як слуги зараз сприймали Алона.
"Вони не просто підозрюють… Вони майже впевнені, що це був я."
Через дві години:
— Молодий господар.
— Так?
— Ситуація гірша, ніж я очікував.
— …Наскільки все серйозно?
— Зараз ходять чутки, що ви — прихована сила родини Палатіо, людина, яка має силу стерти «Авалон» за один день.
Алон зрозумів, що, сам того не знаючи, став у чутках "таємним ляльководом", який володіє величезним впливом усередині родини Палатіо.
— Усе, що я робив… це готував тост…
Тихе нарікання Алона, коли він згадав свій час у Родмілі, де він просто підсмажував шматок хліба, поки подібні чутки ширилися маєтком Палатіо.
— За той час, поки ви готували той тост, вас перетворили на приховану силу, що командує майстрами меча.
— Зараз не час для жартів.
— Я не жартую, молодий господар. Саме такі чутки й поширюються.
— …І як взагалі з’явилися такі чутки?
Алон насупився, повністю спантеличений ситуацією. У відповідь Еван почав переказувати інформацію, яку зібрав через гільдію.
Через деякий час:
— Якщо коротко, через день після смерті Лео, «Авалон», організація, якою він керував, повністю зникла з підземного світу?
— Так.
— І… вважають, що відповідальний за це я.
— Вірно.
— …І яка логіка?
— Бо ви — єдина людина, яка отримала вигоду від цих подій, молодий господар.
— Коли ти так це формулюєш… це й справді звучить логічно…
Справді, це була ситуація, у якій Алон не міг уникнути підозр.
Лео вбили невдовзі після того, як Алон вирушив у Родміл, а «Авалон», організація під керівництвом Лео, була знищена одразу після цього.
У такій послідовності було очевидно, що найбільше виграв саме Алон.
Він мав бездоганне алібі, перебуваючи в Родмілі, і водночас забезпечив собі статус спадкоємця родини Палатіо.
Ба більше, зі знищенням «Авалону» зв’язки з підземним світом, які наче липка смола отруювали родину Палатіо, були повністю обірвані.
Іншими словами, будь-яка потенційна проблема з підземним світом тепер була повністю усунута.
— Але… Ви точно не причетні до цього, молодий господар?
— …Ти стояв поруч зі мною й мастив масло на тост.
— Це правда, але все склалося настільки ідеально, що я просто не міг не запитати.
— Ти справді підозрюєш мене…?
Після слів Евана, Алон замовк.
Це було правдою.
Замість відповіді Алон почав думати.
"Чи є у східному регіоні сили, здатні знищити таку велику організацію, як “Авалон”? Нічна хода ста демонів? Ні, вони з’являться лише через шість років… Тоді організація “Корінь”? Ні, їхня база знаходиться на сході, тож малоймовірно, що вони прийшли аж сюди…"
Алон похитав головою.
Скільки б він не думав, він не міг згадати жодної групи, здатної так швидко стерти «Авалон».
І саме коли він уже збирався відкинути ці думки, дещо спливло в його пам’яті.
— …А.
— А.
Згадавши те, що Еван говорив раніше, він запитав:
— Еване.
— Так?
— Хіба ти раніше не говорив про групу, яка полює на інші організації?
— О, ви про «Блакитний Місяць»?
— Так, про них. Це могли бути вони?
У відповідь на запитання Алона, Еван похитав головою.
— Ні. Інформаційна гільдія також виключила «Блакитний Місяць».
— І як вони можуть бути такими впевненими?
— «Блакитний Місяць» завжди залишає особливий знак після своєї роботи. І ще — там, де діє «Блакитний Місяць», можна знайти шматки тіл, але ніколи цілі трупи.
— І тут було не так?
— Вони описали місце як справжнє пекло… більшість членів організації були зарубані мечами.
— Ось чому вони думають, що я керую майстрами меча…
— Саме так.
Алон кивнув на пояснення Евана.
"І справді, організація, якій судилося впасти через шість років, не могла мати силу знищити Лео та «Авалон»… Але тоді хто має таку силу?"
…Це була ніч безперервних роздумів.
- - - -
— Залишили якісь сліди?
У підвалі східного сиротинця, щойно звична четвірка зібралася разом, прозвучало це питання, і кожен по черзі відповів.
— Я не залишив жодних доказів.
— Я теж нічого не залишила!
— Те саме. Я точно виконав твої вказівки й не залишив слідів.
Ріне, чиї зелені очі ледь мерехтіли, продовжила говорити.
— Схоже, інформаційна гільдія не пов’язала нас із подіями в "Авалоні".
— І?
— Вони приписали різанину майстрів меча, які створили справжнє пекло.
Після слів Деуса, Ютія ненадовго замовкла, ніби глибоко замислившись, а потім заговорила.
— Але про всяк випадок продовжуйте стежити за рухами інформаційної гільдії. Я вже безліч разів вам казала, ви ж розумієте, так? Це ніколи не повинно дійти до "нього". Ніколи.
Хоча червоні очі Ютії палали, усі одразу кивнули у згоді.
— ...Але хіба справді потрібно настільки все приховувати?
Деус запитав це з трохи стурбованим виразом обличчя, зовсім не схожим на його звичну безтурботну усмішку, спостерігаючи за незвично напруженою Ютією.
Після короткої тиші Ютія відповіла впевненим голосом.
— Це абсолютно необхідно приховати.
— ...Чому?
У відповідь на наполегливі питання Деуса червоні очі Ютії блиснули.
— Я вже казала вам раніше, чи не так? Ми — "його" меч. Ми не повинні судити чи думати самостійно, ми маємо бути лише зброєю, якою "він" користується.
— Але меч, який думає сам за себе... це ж неправильно, хіба ні?
— Але старший син графа першим націлився на "нього", тож—
— Це не має значення. Неправильний вчинок залишається неправильним. Не було «наказу». Розумієш? Ми рухаємося лише за "його" командою. Якщо "він" нічого не сказав — ми не діємо. Ніколи.
Деус провів сухим язиком по піднебінню, дивлячись у очі Ютії.
Для людини, яка нібито жила в сиротинці, вона мала ауру гідності й благородства, але водночас у її присутності відчувалася незаперечна, гнітюча сила. Але щоразу, коли вона говорила про нього, щось у ній змінювалося.
Її благородний погляд перетворювався на моторошно відданий, а її велична аура ставала чимось диким і моторошним.
І через це Деус не міг зрозуміти.
— Тож переконайтеся, що всі сліди стерті. Не розчаруйте "його".
Як хтось настільки могутній, здатний самою лише аурою придушити всіх присутніх, може відчувати такий страх і тривогу через щось настільки дрібне, як те, що їх «розкриють».
— Зрозумів.
Попри те, що в нього все ще залишалися сумніви, Деус не мав наміру озвучувати їх, тож просто мовчки кивнув. І щойно розмова добігла кінця—
— Вони прибули.
Двері підвалу відчинилися, і всередину зайшов хлопець.
Навіть у темному підвалі без світла його волосся сяяло сріблом, ніби увібрало в себе саме місячне світло.
— Саме так, як і передбачила бос.
У визначеному майбутньому йому судилося стати одним із П’яти Великих Гріхів — Гріхом Одержимості.
— Залишки сил Авалону, 286 людей.
Ладан, чиї гострі, схожі на місяць очі блиснули, доповів.
— Я розрубав їх усіх навпіл.
Знадобилося всього п’ять днів, аби могутня організація "Авалон", яка колись домінувала у східному регіоні королівства Астерія, зникла, залишивши після себе лише зруйновану вивіску.
— Однак я не думаю, що роботу повністю завершено.
— Що ти маєш на увазі?
— Я знайшов інших дворян, пов’язаних з "Авалоном".
Промовивши це, Ладан витягнув із-за пазухи акуратно складений аркуш паперу й поклав його на стіл перед собою.
— Замішаний дім герцога "Альтії". Схоже, зв’язок доволі глибокий, є бухгалтерські книги із записами їхніх угод. Приблизно чотири людини, і всі виглядають як діти герцога. Зважаючи на рівень їхньої причетності, вони можуть почати розслідувати цей інцидент. Який буде наказ?
Після короткої тиші Ютія, яка обдумувала його слова, заговорила.
— Ти вже знаєш, що я скажу, чи не так?
Її червоні очі небезпечно блиснули, коли вона тихо промовила це.
— Розумію. Тоді я впораюся з цим якомога тихіше.
Ладан тихо кивнув.
---
Після похорону Лео Палатіо, Алон був постійно зайнятий.
Окрім розслідування смерті Лео, яка відхилилася від сюжету гри, на нього звалилися й інші обов’язки, навіть якщо він сам цього не прагнув.
У результаті його дні перетворилися на суцільну метушню. Приблизно через місяць після похорону він перебував не в маєтку Палатіо, а в Естровані, території в південній частині королівства Астерія.
Причиною була його присутність на балу, який проводився раз на пів року.
Офіційно Алон мав зміцнювати соціальні зв’язки, але насправді в нього були справи на цій території.
Втім, офіційну мету він теж частково збирався виконати.
Оскільки його становище майбутнього графа вже майже було вирішеним питанням наступного року, встановлення зв’язків з іншими дворянами було важливим як для його репутації, так і для власної зручності.
...Або ж так він думав.
Алон повільно оглянув бальний зал.
Люстра у формі півмісяця заливала приміщення красивим світлом, а сини й доньки дворян, вдягнені у свої найкращі наряди, демонстрували вишукану елегантність вищого суспільства.
Проблема була в тому...
Що жоден із цих дворян не міг витримати погляд Алона.
Алон помітив, як молода дворянка миттєво опустила голову, щойно їхні погляди випадково зустрілися.
І він зітхнув, усвідомивши, що його мету — «зміцнення соціальних зв’язків» — буде значно важче здійснити, ніж він спочатку очікував.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, кріпись Алон, ми в тебе віримо, ти зможеш, тіки пахати йому прийдеться багато хахаха)