Розділ 58 - Король Голодних Духів (3)
Зір кожного із присутніх був охоплений сліпучим, чисто-білим сяйвом.
Коли їхні відчуття поступово повернулися, найманці та Алон побачили…
— ……!
Величезний кратер.
Простір був порожнім.
Рослинність, що вкривала землю…
І стародавні руїни, що стояли на ній, тепер були повністю знищені з лиця землі.
Навіть Аргонія та Маверік, які перебували поблизу, зникли без сліду.
У самому центрі цієї розрухи стояв…
Зовнішній Бог із темною посмішкою, що викривляла кутики його губ.
Відчай почав спотворювати обличчя найманців.
Мяон, із луком усе ще в руках, та Хіман, який перервав своє заклинання на пів слові, застигли в ошелешеній мовчанці.
Потім...
З хижой посмішкою—!
Зовнішній Бог почав діяти.
— …..
З'явившись без попередження перед паралізованим Хіманом, Зовнішній Бог зробив помах рукою по горизонталі — жест невимушеної страти.
Розуміючи смертельний намір за цим рухом, Хіман кинувся назад, щоб ухилитися від невидимого розрізу, і негайно спробував телепортуватися за допомогою «Сулі».
Але в той же момент,
— Як ти ухилишся від атаки зверху?
З тоном глузування його рука рубанула вниз.
Тріск-!
У ту ж мить, як тіло Хімана розрубалося навпіл і впало,
Зовнішній Бог уже опинився поряд із Мяон.
— Гх-х!
У ту мить, коли вона побачила падіння Хімана, Мяон натягнула тетиву й збиралася випустити стрілу, коли він з'явився.
— Кха-а-а!
Але перш ніж тетива була спущена, жорстокий удар ногою від Зовнішнього Бога відправив її в політ прямо у протилежні руїни.
— Тепер ти залишився останнім.
Промовив Кайлас, його посмішка була зловісною.
Оскільки всі чотири голови гільдій були розбиті ще до того, як змогли чинити бодай якийсь значущий опір, розв'язка битви була неминучою.
Для Алона це був найкатастрофічніший сценарій.
Його стратегія з тріском провалилася з самого початку.
Каскад крижаних кристалів, який поглинув майже всю його магічну енергію, залишив ворога неушкодженим.
Голови гільдій, які мали виграти для нього час для підготовки заклять, були повністю знешкоджені.
Погляд Алона ненадовго опустився.
Два порожні флакони від зілля котилися біля його ніг.
Випивши два зілля мани, ризикуючи отримати магічну залежність, його обмежені запаси мани відновлювалися з шаленою швидкістю.
Але навіть коли його мана зростала, його розум не міг найти рішення.
Протистояння Зовнішньому Богу, коли всі плани перетворилися на попіл, було приголомшливою перспективою.
Більш глибокою проблемою була сама магія.
"Я ніколи раніше не бачив цього закляття."
Алон не раз протистояв Кайласу всередині «Психоделії» і був досконало знайомий із його здібностями та відомими закляттями.
Голови гільдій змогли вистояти проти Зовнішнього Бога саме тому, що ці знання давали вирішальну перевагу.
Проте магія на основі заклинань, яку щойно використав Кайлас, була невідома Алону.
Його інформаційна перевага випарувалася.
І це було не єдиним приводом для занепокоєння.
"…Це і є магія."
Алон відчув хвилю відчаю, споглядаючи порожній кратер позаду себе.
Хоча фундаментальні принципи могли бути спільними, і використовувалися ті самі слова та фрази, магія Зовнішнього Бога була зовсім іншої якості, ніж його власна.
По суті, від майстерності до інтелекту та планування, він перебував у переважному нерозумінні. Навіть найманці втратили волю до боротьби, лише з покірністю поглядаючи на Зовнішнього Бога.
У цій безвихідній ситуації, де лише смерть здавалася неминучою, Алон подивився на Зовнішнього Бога, який, здавалося, насміхався з нього.
Він мовчав довгу мить, а потім…
— **Назва Снігової Гори**.
Він розпочав своє заклинання.
— **Сулі**.
За командою Алона атмосфера знову почала конденсуватися, формуючи десятки сяючих частинок.
— **Обрання**.
З наступною фразою частинки почали обертатися за годинниковою стрілкою.
Вишкір-!
Кайлас, чия темна посмішка залишалася непохитною, зробив жест пальцями.
Простий боковий помах.
Але…
Тріск-!
"Шанс усе ще є."
Невидимий розріз, спрямований у бік Алона, зіткнувся з однією з плаваючих частинок і вмить замерз при ударі.
— Ріне, допоможи мені.
Конфлікт розпочався знову.
У дуелі між магами задіяно багато елементів, але два були першочерговими.
Першим була швидкість застосування заклять.
Другим була тактична передбачливість.
Щоб подолати опонента-мага, потрібно було передбачити, які закляття він використає і як саме їх розгорне, а потім діяти на крок попереду.
Щоб перехопити ініціативу, також була потрібна швидкість заклинання, порівнянна зі швидкістю супротивника.
Якою б не була тактична перевага, якщо швидкість заклинання була недостатньою, не було б жодної можливості для протидії.
З цієї точки зору, боротьба Алона проти Зовнішнього Бога здавалася приреченою на поразку.
І все ж…
Свист~!!
Поруч із Алоном була Ріне, яка відбивала невидимі розрізи, що пробивали його магічний захист, який швидко виснажувався.
Тріск-!!
Навіть створивши більше трьох захисних заклять, Ріне продовжувала перехоплювати невидимі атаки, спритно маневруючи в магічному полі, що тануло.
Алон відчував, як тремтять його руки.
На цей момент більше п'яти порожніх пляшок із зіллям мани усіяли землю, а його шкіра набула виразного синього відтінку.
Симптоми магічної залежності.
Його серце шалено калатало в грудях, а резервуар мани регенерував із ненормальною швидкістю, дозволяючи йому застосувати ще одне закляття.
Тріск-!
Але в ту мить, коли воно сформувалося, розріз миттєво розтрощив його.
У цій короткій щілині, Кайлас матеріалізувався прямо перед Алоном, ніби тільки цього й чекав.
— Хх-
Свист~!
Ланцюги раптово вирвалися вперед, змусивши Зовнішнього Бога відступити й створити дистанцію, з якої він випустив ще одне закляття.
Це була гра кішки з мишею.
Поводячись як абсолютна істота, яка спостерігає за останніми, відчайдушними потугами Алона, він міг покінчити з цим у будь-яку мить, але натомість вирішив гратися з ним.
Проте, незважаючи на це приниження, розум Алона був наповнений не люттю, а крижаною, розрахованою логікою.
У цьому стані...
— **Сулі**.
Знову Алон тримав оборону.
Захищатися...
Захищатися...
Захищатися...
Захищатися...
Ніби у нього не залишилося сил для атаки.
Непомітно синій відтінок, який поширився від кінчиків його пальців, тепер досяг плечей, поки він продовжував блокувати випади.
Цю відчайдушну боротьбу, більш схожу на останній, упертий супротив, бачили всі.
Дехто спостерігав із очима, повними відчаю.
Дехто з розчаруванням.
Дехто з порожньою розгубленістю.
Усі спостерігали.
І все ж, перед лицем цього, Алон невтомно відбивав удари.
Ніби це був його останній бій.
Його очі, які тепер стали синіми від магічної залежності, плакали кров'ю,
Він просто продовжував плести єдину магію, яка була йому дозволена.
І потім,
Саме тоді, коли ланцюги Ріне, яка захищала його, нарешті були знищені.
Вишкір-
Кайлас усміхнувся, ніби чекав саме на цю мить.
"Зараз."
З цією швидкою думкою.
— **Сулі**.
Знову Алон підняв частинки, щоб перекрити огляд Кайласу...
— **Лютий Мороз**.
...Але цього разу він промовив інші слова.
Мана, що збиралася перед ним, сформувала жест, і біла памороч почала чіплятися за нього.
— **Форма**.
Памороч швидко посилила свою потужність, поширюючись навколо Алона.
— **Назва Снігової Гори**.
Фраза, видавлена через силу, поки Алон стримував кров, що підступала до горла, закликала масивний шестикутний кристал перед ним.
— **Неминучість… Сліпця**—
Шестикутний кристал швидко розширювався, поглинаючи навколишнє повітря, і надав собі форму списа, так само як і раніше.
Ні, це було щось настільки вишукане, що його не можна було назвати просто списом.
Але Алон, придушуючи кров, що заповнювала його рот, не промовив останніх слів.
"Цього недостатньо."
Це була мить, яка давала найбільшу ймовірність перемоги над Зовнішнім Богом.
Він випив кожне зілля мани, яке приберіг для цієї нагоди.
Незважаючи на свої обмежені запаси мани, він витримав майже смертельну війну на виснаження.
І завдяки цьому йому вдалося успішно заманити Кайласа в пастку надмірної впевненості.
Його тіло, що тепер перебувало на межі повного колапсу, задіяло ще одне заздалегідь встановлене обмеження.
Обмеження, яке дозволяло йому спотворювати закони світу при створенні магії на межі смерті.
Тепер усе, що залишалося, — це підготувати останній, смертельний удар для Кайласа, прихований за льодом, який заблокував розріз.
Але Алон знав.
Цього самого по собі буде недостатньо.
І все ж, причина, чому Алон застосував це закляття, полягала в тому, що «воно» сказало.
Наступний етап природного порядку.
Прояв справжньої сутності.
"Але, зрештою, ти все ще нічого не осягнув."
Алон згадав слова Зовнішнього Бога.
Безсумнівно, його заява стосувалася саме цього.
І тому Алон повинен був досягти цього.
Абсолютна, неминуча техніка, яка могла вдарити, коли Зовнішній Бог був уразливим.
Вона повинна була матеріалізуватися тут і зараз.
"Думай."
Його думки прискорилися.
Його розум, що погрожував розірватися від магічної залежності, гарячково генерував і відкидав незліченні концепції одночасно.
Божевільний ритм його серцебиття безперервно гримів у грудях.
Здавалося, ніби його мозок плавиться від муки.
І все ж він не зупинявся.
Перебираючи кожну можливу варіацію, Алон шукав зачіпку, яка привела б його до наступного етапу природного порядку.
І в ту мить.
[Це жест.]
Голос пролунав у свідомості Алона.
[Омана та просвітлення єдині у своєму походженні.]
[Коли ти прибудеш, ти отримаєш ключ.]
Промовивши ці слова, супроводжувані чорним ряботинням, мовець зник, ніби його мета була виконана.
Перш ніж Алон зміг навіть розпізнати його природу, він виявив останній компонент для просування. Без жодних роздумів він розпустив жест, який тримав, і сформував новий.
Він склав праву руку поверх лівої, витягнувши лише вказівні пальці й притиснувши їх один до одного.
Завершений жест: Кулак Мудрості.
І після цього,
Алон побачив це.
Спис, який мить тому був прикрашений красивими візерунками, почав неприродно спотворюватися, перетворюючись на форму ключа.
Одночасно—
— !
Коли лід розсіявся, раніше розслаблене обличчя Зовнішнього Бога знову з'явилося у полі зору.
Його колишня безтурботність зникла, а вираз обличчя затвердів. Ніби усвідомивши, що попередня боротьба була лише грою, він матеріалізувався перед Алоном і простягнув руку без вагань.
— Я—
Свист~!
Ніби вона була готова з самого початку, ланцюг Ріне вирвався, щоб перехопити Зовнішнього Бога перед Алоном.
У ту мить з'явилася нова змінна.
Зовнішній Бог миттєво перенаправив свою увагу на Ріне, яка відкрилася, щоб захистити Алона, і клацнув пальцями.
— Ах.
Тихий вигук вирвався з губ Ріне, яка передчувала свою смерть.
Але...
Алон, який уже передбачив цей результат, схопив її за одяг і потягнув до себе.
Свист-!
Розріз прошмигнув повз них, ледь не зачепивши.
— ...
Натомість рука Алона, яка витягла її в безпечне місце, вибухнула бризками крові. Проте без паузи він знову сформував Кулак Мудрості.
— **Алебарда Крижаного Кристала**.
Він вимовив останню фразу.
Ключ увійшов у гігантський кристал, повертаючись —
І в одну мить льодовик поглинув рівнини.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]