Розділ 56 - Король Голодних Духів (1)
Алон володів набагато глибшим розумінням такої особи, як Мяон, ніж решта найманців.
Це знання походило з того, що Мяон була компаньйонкою, яка приєднувалася до групи протагоніста в «Психоделії» після проходження певного етапу лабіринту.
На початкових етапах гри численні гравці часто вербували її раніше за інших, навіть на низькому ранзі, оскільки вона ставала членом загону зі значно просунутим рівнем.
Пройшовши кілька її особистих сюжетних ліній, Алон неминуче був знайомий із її характером.
— ......
Проте, незважаючи на це попереднє знання, пропозиція, яку висунула Мяон, була настільки несподіваною, що залишила його безслівним, і Алон продовжував мовчати.
— Вас щось турбує?
Мяон ледь помітно посміхнулася.
Алон, який роздивлявся її обличчя — усе ще красиве, незважаючи на мітки, — зрештою відповів повільним, запитальним тоном:
— Так раптово...?
— Раптово? Ми зустрічаємося вже втретє.
Котячі вуха Мяон злегка смикнулися, коли вона продовжила:
— На цей момент ми вже розуміємо один одного, хіба ні? Я усвідомлюю вашу силу.
— Ах.
Тихий подих вирвався з грудей Алона від її слів, нарешті вивівши його розум із заторможеного стану.
Тепер він розумів імовірну причину її пропозиції.
Він згадав, що народ Мяон дотримувався звичаю поважати силу.
Хоча цей спогад був давнім і дещо туманним, він знав, що її плем'я відчувало повагу до кожного, хто переважав їх у могутності.
"Шанування сили... Вони відчувають глибокий потяг до тих, хто сильніший за них." — подумав Алон.
Алон оглянув численні шрами, що прикрашали тіло Мяон, майже як племінні знаки відмінності, і мовив:
— Боюся, я мушу відмовити.
— Ох?
Обличчя Мяон вкрила тінь пригніченості від його відповіді.
Але невдовзі вона видихнула, ніби здивована тим, що проявила таку реакцію мить тому.
— Ну, гадаю, нічого не вдієш. Я була щиро захоплена, коли ви приборкали мене одним рухом...
Її голос був сповнений жалю, проте вираз обличчя нагадував торговця, який щойно втратив угоду.
Побачивши це, Алон знову замислився.
"Я знав, що хід думки звіролюдей та людей суттєво відрізняється, але цей аспект... справді в окремій категорії." — подумав Алон.
Поки Алон поринув у думки, Мяон заговорила знову:
— Що ж, якщо передумаєте, обов'язково скажіть мені. У мене є свої привабливі якості, знаєте?
Як завзята продавчиння, вона виголосила свою останню репліку й пішла.
Поки Алон порожнім поглядом дивився на її постать, що відходила, він раптом почув голос Ріне, яка досі мовчала:
— Мені розібратися з нею, Хрещений Батьку?
— ...Що? У цьому немає потреби.
— Вона звернулася до вас із неповагою, Хрещений Батьку.
Ріне, яка не зводила очей із Мяон, поки та не зникла з виду, виголосила це крижане зауваження.
Алон міцно стиснув губи.
— Ні... ти ж не збираєшся вбити її через кілька слів, правда?
Усвідомлюючи, що хтось ще дивніший за Мяон перебуває поруч, Алон швидко відповів:
— У цьому немає потреби. Вона насправді не зробила нічого поганого.
— Зрозуміло, Хрещений Батьку.
Ріне негайно кивнула й відвела увагу.
Алон відчув дивне відчуття.
"Щось не зовсім так." — подумав Алон.
Він нахилив голову, відчуваючи, що ставлення Ріне до нього було непропорційно крайнім порівняно з тим, як поводилися інші, такі як Деус і Сольранг.
Саме в цей момент —
— Перерву закінчено! Усі вирушаємо!
Пронзислий голос Аргонії сигналізував про завершення відпочинку, і Алон, відклавши свої роздуми, підвівся й знову крокував у темряву.
Приблизно через один день.
Загін, зібраний для знищення Зовнішнього Бога, провів ніч усередині лабіринту, місця, порівняного з безоднею, і просувався далі.
Тепер вони прибули на 4-й поверх.
"Як я й думав, це зовсім не схоже на гру." — подумав Алон.
Алон цокнув язиком; знадобилося більше цілого дня, щоб досягти лише 4-го поверху.
Зважаючи на повільну швидкість великої групи та неможливість використання коротких шляхів, фактичний досвід пересування лабіринтом був суворо несхожим на гру.
У грі лише перемога над певними чудовиськами просувала вас на наступний етап, але тут, у глибинах ущелини, чудовиська нападали без упину, і розправа з ними лише забрала більше дня.
Алон знову підтвердив своє рішення більше ніколи не входити до лабіринту, оглядаючи довкілля.
Найманці, які здійснювали подорожі до лабіринту неодноразово, звикли до темряви й навіть час від часу відпускали жарти, але для Алона це місце вже стало тим, куди він сподівався більше ніколи не повертатися.
"Утім, поруч із 40-м поверхом лабіринту є корисний предмет для користувачів магії..." — подумав він.
На коротку мить він згадав фрагмент інформації з гри, але швидко відкинув його, вирішивши повністю відмовитися від предмета.
Забрало більше дня лише для того, щоб дістатися 5-го поверху, тож чого вимагатиме досягнення 40-го?
Було просто вирахувати, що це вимагатиме величезної кількості часу.
Минуло ще трохи часу, і спереду пролунав вигук:
— Ми наближаємося до 5-го поверху.
Алон, який йшов у заціпенінні, перевів очі на звук і побачив удалині двері, що сяяли, ніби це був вихід із лабіринту.
Невдовзі вони нарешті дісталися 5-го поверху.
— ...То це 5-й поверх, — пробурмотів Алон із байдужим обличчям.
Але це було лише зовні. Внутрішньо він був справді приголомшений.
Він міг бачити небо, ніби вони більше не перебували всередині лабіринту.
І це було не абияке небо — воно було яскравим, чистим.
Спостерігаючи за блакитнуватими полями та зруйнованими руїнами, що простягалися внизу, Алон подумав про себе:
"...Це абсолютно несхоже на те, що я пам'ятаю з гри."
Хоча вигляд був порівнянний із грою, відчуття від перебування тут якимось чином не було таким самим.
У грі 5-тий поверх слугував скоріше точкою відпочинку, але тут він був справді спокійним.
Алон відчув короткочасний спокій, ніби важка вага з його серця послаблювалася.
Однак це було плинним.
— Гаразд, зробіть короткий відпочинок і потім негайно починайте підготовку, — голос Аргонії вихопив Алона назад до їхньої місії, і він повільно почав знову обдумувати їхній план.
"Сподіватимемося, що все піде відповідно до операції..." — подумав Алон.
Невдовзі після того, як сили зі знищення Зовнішнього Бога досягли 5-го поверху, найманці після швидкого відпочинку невдовзі підвелися й почали свої приготування, саме так, як вказував Алон.
А потім —
— Тц.
Спостерігаючи за їхніми методичними рухами, Меверик роздратовано цокнув язиком і перевів погляд в інше місце.
Він подивився на Алона.
Відверто кажучи, Меверик усе ще не надто переймався ним.
Як би він його не розглядав, Алон не здавався особливо могутнім.
"Що такого вражаючого в чоловікові, який вже задихається лише від ходьби лабіринтом?" — подумав Меверик.
Меверик згадав обговорення між Аргонією та Хіманом кількаденної давнини.
Або, точніше, він згадав вирази їхніх облич під час нього.
Вони були облиті холодним потом, тамуючи подих у тиші.
"Що, чорт забирай, вони бачили?" — подумав Меверик.
Меверик поглядав на Алона численну кількість разів, але все одно не знаходив нічого примітного, тому відвернувся, а його обличчя виражало явне спантеличення.
І потім —
— Хм?
У ту мить він виявив щось незвичайне.
Щось дуже дрібне.
Але супроводжуване відчуттям знайомості.
Поки Меверик розмірковував, що б це могло бути, він подивився знову й упізнав джерело цього дивного відчуття.
Це був звук.
Галасливий шум, який зчиняли його підлеглі, готуючи план Алона — усе це зникло.
Здавалося, ніби час замерз.
Відчуваючи проблему, Меверик спостерігав за найманцями й невдовзі знайшов витік свого неспокою.
Це були самі найманці.
Лише мить тому вони розмовляли та жартували під час виконання своїх обов'язків, але тепер усі вони абсолютно застигли.
Ніби були маріонетками.
Вони зупинилися в точно таких же позах, які мали під час виконання плану.
Абсолютно нерухомі.
Коли дедалі більше стривожений Меверик спробував заговорити —
Тіла найманців почали розпадатися.
У повільному русі.
Починаючи з ніг, ніби вони були опорами, форми найманців нахилилися вбік і звалилися на землю.
Плеск!
Багряні плями вкрили руїни та зелені поля.
А потім —
— !
Меверик, чиї очі широко розплющилися від шоку через раптову подію, побачив це.
Невимушано стоячи перед упалими найманцями, перебував гоблін.
Глибоке відчуття безпорадності омило його, коли його очі зустрілися з беземоційним поглядом гобліна. У ту секунду він осягнув кілька істин.
Гоблін перед ним убив його людей.
Гоблін перед ним був потойбічною істотою, яку на цій місії вони мали знищити.
І що йому потрібно було оголити свій меч просто зараз.
Проте, незважаючи на усвідомлення всього цього —
Він був неспроможний діяти.
Він не міг закричати в люті.
Він не міг вихопити свій меч.
Він не міг навіть покликати на допомогу.
Він не міг зробити нічого.
Навіть якщо істота перед ним була гобліном — одним із тисяч, яких він раніше вбив —
Інстинктивно він знав, що "це" не було звичайним гобліном.
Погляд гобліна — або, точніше, "його" — з'єднався з поглядом Меверика.
Миттєво Меверик витлумачив почуття в цьому погляді.
Це було почуття безкінечної нудьги та зарозумілості.
Воно переповнювалося нудьгою, ніби не цікавилося всіма подіями.
І там була зверхність, ніби воно дивилося на все з величезної висоти.
У кульмінації цих почуттів —
— Хто дозволив тобі дивитися на мене?
Воно виголосило свій вирок.
Палець піднявся.
Повільно.
Але неминуче.
Він цілився прямо в Меверика, ніби точно вказуючи його неминучу смерть.
І потім —
Якраз коли Меверик, охоплений жахом, заплющив очі, побачивши, як палець почав рухатися —
— **Замерзни**.
Голос, холодний і позбавлений почуттів, пролунав довкола.
Трісь-трісь-трісь-!!!
Земля перетворилася на лід.
Кристали льоду, що простягалися, мов ненажерливі щупальця, затопили траву хвилями, заморожуючи все, чого торкалися.
— **Кристал**.
Трісь-хрусь~!
Крижаний шум, ніби щось стискалося та трощилося, відлунював у повітрі.
— Опануй себе.
Чуючи цей голос, Меверик розплющив очі й побачив —
Чоловік стояв спиною до нього, а чорне пальто тріпотіло на крижаному вітрі. З його лівої руки блідо-сіра магічна енергія пливла, мов туман.
Перед ним гоблін — або, точніше, "воно" — був ув'язнений усередині крижаного кристала у формі півмісяця, а його брови злегка смикалися, коли він протистояв чоловікові.
Це був граф Палатіо.
Меверик, ніби заворожений, міг лише порожньо дивитися на цю спину.
.
.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]