Розділ 55 - Лартанія (4)
Зала засідань поринула в тишу.
Найманці, які зайшли останніми, мали напружені обличчя, а Меверик, Хіман і Аргонія, що вже сиділи на своїх місцях, дивилися на Алона з однаковою пильністю.
Попри те, що всі погляди в кімнаті були прикуті до нього, Алон зберігав повну незворушність.
Якщо бути точним, спокійним виглядав лише його зовнішній вигляд.
"Чи припустився я помилки в розрахунках?" — подумав Алон.
За цією байдужою маскою його розум гарячково шукав відповіді, а по спині виступав холодний піт.
"Чи варто було обрати інший підхід? Ні, не було іншого способу досягти такого ж миттєвого ефекту. Я зміг заморозити Мяон лише тому, що застав її зненацька." — подумав він.
Поки його погляд залишався прикутим до Аргонії, Алон також стежив за Мяон, яку було видно на краю його зору.
"Вона все ще знерухомлена." — подумав Алон.
Він вилив усю свою ману, що залишалася, п'ятиразово пропускаючи магію льоду через свої зачаровані обладунки, щоб гарантувати, що Мяон залишиться закутою у цьому замороженому стані.
...Він відчайдушно сподівався, що обговорення зрушить із мертвої точки до того, як дія закляття закінчиться.
Знаючи характер Мяон, Алон був упевнений, що вона впаде в лють тієї ж миті, як звільниться, тому зі зростаючою тривогою спостерігав за Аргонією.
Якщо Аргонія, найсильніша серед присутніх, визнає авторитет Алона, подальшого конфлікту вдасться уникнути.
Більше того, причина, чому Алон діяв так зухвало, полягала в його довірі до характеру Аргонії.
У грі Алон неодноразово бачив, що Аргонія здатна холодно оцінювати обставини та доходити логічних висновків, замість того щоб чіплятися за безглузду гордість.
...Зокрема, сценарій з одного конкретного квесту був дуже схожим на цей, і кожного разу Аргонія реагувала однаково.
У важкій тиші Алон відчув бажання заговорити та змусити їх відповісти, але стримався.
Оскільки він уже створив закляття, усе, що він міг сказати зараз, не мало значення.
З цієї миті судити мали найманці, і щоб здобути їхнє схвалення, йому потрібно було зберігати свій непохитний фасад.
За короткий час...
— То це ваш спосіб кинути нам виклик?
Тишу розітнув голос Меверика, чиє обличчя спотворилося від невдоволення.
Бачачи, що Меверик готовий оголити свій меч, розлючений раптовим нападом, Алон подумав: "Ось воно."
Але потім...
— Зупинися.
На велике полегшення Алона, якраз коли рука Меверика сіпнулася до руків'я, втрутилася Аргонія.
— Що? Ти чекаєш, що я просто проігнорую це?
— Ми були тими, хто проігнорував його.
— І все ж!
— Я сказала зупинися.
Вираз обличчя Аргонії трохи пополотнів.
Меверик кинув на Аргонію погляд, сповнений відвертого невдоволення.
— Тц.
Зрештою Меверик роздратовано цокнув язиком і знову опустився в крісло, ніби поступаючись.
Хіман також мовчав, показуючи, що не має заперечень проти рішення Аргонії.
Бачачи, як напруга спадає, Алон тихо видихнув із полегшенням і заговорив знову:
— Коли ви збираєтеся увійти до лабіринту?
— Ми плануємо спуститися через два дні, — відповіла Аргонія шанобливим тоном.
— ...?
На секунду Алон замислився: "Хіба Аргонія колись була з тих, хто розмовляє так шанобливо з будь-ким?", але продовжив:
— Тоді давай відновимо зустріч завтра. З одним із членів у такому стані ми не можемо продовжувати належним чином.
Алон ледь помітно вказав очима на Мяон.
Як тільки ефект замороження закінчиться, магія миттєво розвіється, і Мяон неодмінно влаштує істерику. Наразі Алон вирішив, що стратегічний відступ буде найкращим рішенням.
— ...Дуже добре.
Коли Аргонія погодилася, Алон без затримок підвівся, повернувся спиною і пройшов повз шеренги найманців.
Скрип—
Він покинув залу засідань.
Тиша знову запанувала в приміщенні.
А потім.
"Це жахливо для моїх нервів. Присягаюся, я більше ніколи не спробую нічого подібного." — подумав Алон.
Нарешті опинившись ззовні, Алон приклав руку до серця, що скажено калатало, випустив короткий видих і швидко покинув місце.
Невдовзі після того, як Алон вийшов із зали засідань.
Меверик, відпустивши солдатів, промовив із роздратованою гримасою:
— Ха, я щиро ненавиджу цього чоловіка, як не крути. Це через те, що він аристократ і його ніколи не ставили на місце?
Усім було очевидно, що його слова адресовані Алону.
Однак.
— Заткнися, га?
— Що?
— Я сказав, заткнися.
— Ти щойно...?
Меверик, який мовчки люто дивився на Хімана, насупив брови. Вони двоє ніколи не були в хороших стосунках.
— Ха, серйозно... Чому цей дурень досі створює проблеми після того, як його відпустили?
— Що?
— Ти не розумієш? Аргонія врятувала твоє життя, бовдуре.
При цих словах Меверик, який здавалося, не осягав значення цих слів, зробив розлючене обличчя.
— ...Досить, Меверику. Хіман правий.
— Що ти сказала?
— Якби ти оголив свій клинок раніше, то зараз міг би бути справді мертвим.
— Що? Як це можливо—
Коли Аргонія додала свій голос, Меверик, який досі похмуро дивився, замовк.
Раніше він був занадто розлючений, щоб належним чином оцінити оточення, але тепер він це побачив.
Краплі поту, що стікали по тілу Аргонії.
"...Що за чортівня?"
Меверик тихо вилаявся, будучи приголомшеним.
Він ніколи раніше не бачив, щоб Аргонія так потіла.
Навіть Хіман, якого Меверик неохоче визнавав сильнішим за себе, теж потів.
Меверик виявив, що йому більше нічого сказати.
— ...Аргонія.
— Що таке?
— Що це було, якщо конкретно?
Хіман, знаючи, що Аргонія прожила століття, запитав, сподіваючись, що вона може щось знати. Аргонія мовчала.
Насправді у неї була підозра.
Але це знання належить не їй; воно походило від її матері, Червоного Дракона, яка давно зникла з цього світу.
Вона згадала застереження своєї матері, яка стверджувала, що в цьому світі немає нічого, чого варто було б боятися — за винятком одного.
Давним-давно.
"Закарбуй це. Якщо в нічному небі колись з'явиться чорне око, негайно відверни погляд і не дивись на нього."
"Якщо ти побачиш його, відвернися. Не визнавай його. Не пам'ятай його. Якщо ти колись станеш могутньою магинею, витри цей спогад зі своїх думок."
"Закарбуй це, моє любе дитя. Ніколи, ніколи не дивися прямо на того, хто поглинає межі."
Згадуючи застереження матері, Аргонія подумки повернулася до миті перед цим.
Блакитне око, яке матеріалізувалося за спиною графа Палатіо.
— Око, що випромінювало безмежну загрозу.
Лише поглянувши на нього, людина відчувала, ніби її власну душу витягують назовні.
Жах~!
Чорне око, яке дивилося на нього з підступним вишкілом.
"Хто... цей чоловік насправді?" — подумала вона.
Аргонія тихо придушила дрижаки.
Наступного дня.
Усупереч побоюванням Алона, що вони все ще можуть відхилити його плани й продовжувати суперечки, зустріч пройшла без жодної перешкоди, і Алон осягнув два ключові факти.
Першим було те, що Зовнішній Бог перебував на 12-му поверсі.
Другим — їхній намір перехопити його на 5-му поверсі.
Як тільки він це почув, Алон негайно детально виклав свій заздалегідь підготовлений план і поділився зібраними відомостями щодо Зовнішнього Бога.
На це пішло близько пів години.
Алон, навіть надавши знання про істоту під виглядом інформації зі стародавнього тексту, спостерігав за зібраними найманцями з легким побоюванням, чекаючи, чи висловлять вони якісь заперечення.
"Урешті-решт, нам доведеться знайти золоту середину, правда?" — подумав Алон.
Тактика, яку запропонував Алон, була тією, у якій він був упевнений — стратегією захоплення Зовнішнього Бога з найменшими можливими втратами.
Але це був лише його власний погляд.
Він чудово усвідомлював, що найманці не підпорядковувалися його наказам.
Він не міг наказати їм слідувати плану, лише запропонувати його. Це й було джерелом його тривоги.
— ...Ми діятимемо за цим планом.
— Я згоден.
— Жодних заперечень.
— У мене теж немає.
— ...??
Без жодної скарги план було прийнято негайно, залишивши Алона стояти там у повному спантеличенні.
Справді, ні в кого немає жодних проблем?
Він запитав ще раз, просто щоб переконатися.
— Жодних.
— У мене теж.
— Аналогічно.
— Я не проти.
Почувши, як усі четверо підтвердили відсутність заперечень, Алон не міг не замислитися.
"Невже вчорашній вплив був настільки значним?" — подумав Алон.
Він трохи похитав головою.
Навіть якщо вчорашні події були вражаючими, не було жодного способу, щоб їх вистачило для того, аби зробити Аргонію та найманців із п'яти великих гільдій настільки поступливими.
Що змусило його запідозрити.
"Може це...?" — подумав Алон.
Він перевів погляд на Ріне, яка прийшла з ним на сьогоднішню зустріч.
Але.
"..." — подумав Алон.
Ріне, хоч і мала свій звичайний байдужий вираз обличчя, все ж зберігала помітний слід замішання, що лише поглибило спантеличеність Алона.
"Щось тут не так..." — подумав Алон.
Найманці поводилися набагато покірніше, ніж будь-коли в грі, навіть доходило до використання шанобливої мови, і Алон спантеличено нахилив голову.
Навіть Мяон, яка мала б досі тримати образу після того, як Алон її заморозив, мовчала, що було дивно. Але було б дивно з боку Алона прямо запитати, чому немає жодних скарг.
— Тоді ми спустимося завтра. Нам знадобиться деякий час для підготовки.
З цими словами Алон завершив зустріч.
І ось настав день вирішального зіткнення.
Залишивши Евана позаду, Алон вирушив разом із Ріне — яка наполягла на тому, щоб піти з ним, — та загоном зі знищення Зовнішнього Бога, рухаючись до 5-го поверху.
"Атмосфера набагато гнітючіша." — подумав Алон.
Хоч Алон бачив лабіринт незліченну кількість разів у грі, реальність була набагато зловіснішою.
У абсолютній темряві, де нічого не було видно без світла смолоскипів, чудовиська могли вискочити в будь-яку мить.
Глибока, безодня, крізь яку світло не могло проникнути, природно сіяла страх у людських серцях.
Звісно, завдяки кількості присутніх найманців, територія навколо Алона була достатньо освітлена, але відчуття темряви, що насувалася, ніколи повністю не зникало.
"Я ніколи не повинен ходити сюди сам." — подумав Алон.
З цією думкою Алон продовжував свій спуск у лабіринт. Минув деякий час, і коли вони просунулися далі 2-го поверху, було оголошено відпочинок.
Зробивши перерву в безпечній зоні, яку найманці облаштували всередині лабіринту, Алон почув голос:
— Гей, маєш хвилинку?
Це була Мяон, яка підійшла до нього непомітно.
— ...Навіщо?
Алон, трохи напружуючись, подумав, що вона прагне помсти.
— Я просто хотіла трохи побалакати, от і все.
Але, на його здивування, Мяон сіла поруч із ним із розслабленою посмішкою, змусивши Алона почуватися майже дурнем через свою обережність, і дружньо заговорила.
Спантеличено слухаючи її, Алон невдовзі почув від Мяон запитання:
— До речі, граф має якісь упередження проти звіролюдей?
— Ні, зовсім ні.
— Рада це чути.
— Чому це полегшення?
Алон, спантеличений її відповіддю, кинув на неї погляд.
— Гей, графе, бува...
З грайливою посмішкою Мяон продовжила:
— Не бажаєте спаруватися зі мною?
Вона невимушено висловила неймовірно приголомшливу пропозицію.
— ...?
Мозок Алона на мить перестав функціонувати.
.
.
.
(П.П Як би це почула Ютія чи Сольранг, чи Ріне із 300-тих розділів, чи ще деякі жіночі персонажі, від Мяон нічого б не залишилось хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]